Лабораторія гідрології та управління водними екосистемами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лабораторія гідрології та управління водними екосистемами

екосистема водний водосховище організм

Абіотичні умови функціонування екосистем поверхневих вод були і є об'єктом пильної уваги з самого початку існування Інституту гідробіології. Якість водного середовища, його фізичні й хімічні властивості вивчаються одночасно з визначенням біологічних компонентів екосистем водотоків і водойм.

У 1969 р. з метою розробки науково обґрунтованих методів дослідження гідродинамічних і гідрофізичних процесів і явищ, що визначають умови функціонування водних організмів, їхніх угруповань і в цілому водних екосистем, в інституті було створено спеціальний підрозділ - відділ гідрології. За майже 40-річний період існування цього підрозділу (як відділу і лабораторії) вироблено методологію еколого-гідрологічних досліджень, розроблено ряд принципових методів визначення фізичних характеристик води і донних ґрунтів як середовища гідробіонтів, створено банк гідрологічних даних, досліджено механізми впливу гідрологічних процесів на абіотичну і біотичну складові екосистем різних водних об'єктів. Еколого-гідрологічні матеріали слугують складовою загальних гідроекологічних оцінок і прогнозів, що у великому об'ємі виконуються в інституті.

Методична база еколого-гідрологічних досліджень формувалася зусиллями багатьох гідрологів, які працювали в інституті протягом вказаного терміну.

Взагалі еколого-гідрологічні дослідження в Інституті гідробіології НАН України є суттєвою складовою гідробіологічної і, особливо, гідроекологічної науки. Вони вже давно вийшли за рамки допоміжних робіт.

В окремих ситуаціях екогідрологічні матеріали стають вирішальними при визначенні стратегії і тактики гідроекологічних оцінок і прогнозів. Так було при оцінці екологічних наслідків проектів перекидання стоку Дунаю в Дніпро, відокремлення лиманів від моря, будівництва Чигиринської АЕС та інших масштабних гідротехнічних і гідроенергетичних будов. Так було при визначенні масштабів забруднення водних об'єктів басейну Дніпра в результаті аварії на Чорнобильській АЕС і розробці заходів для мінімізації екологічних наслідків цього забруднення.

Дане відділення у своїй роботі здійснює такі фундаментальні дослідження:

- дослідження гідродинамічних та гідрофізичних умов функціонування екосистем континентальних природних водних об'єктів та визначення механізмів їх впливу на біопродуктивність водойм та якість водного середовища;

- розробка методології та методичної бази управління водними екосистемами шляхом штучного регулювання гідрологічного режиму;

- дослідження процесів старіння річкових і озерних екосистем та розробка заходів з їх реабілітації.

Важливе значення мають також прикладні дослідження:

- розробка методів та засобів поліпшення стану екосистем каскадних рівнинних водосховищ шляхом екологічної оптимізації режиму експлуатації гідроенергетичних об'єктів;

- розробка екологічних вимог до правил експлуатації Дніпровських, Дністровських та інших каскадних водосховищ України;

- розробка методичних рекомендацій щодо проектів відродження малих річок, порушених гідротехнічним меліоративним будівництвом;

- розробка рекомендацій щодо поліпшення екологічного стану урбанізованих заплавних водойм Дніпра в районі Києва та Херсона.

Завдяки зусиллям лабораторії гідрології та управління водними екосистемами, Інститут гідробіології НАН України увійшов до числа засновників Європейського регіонального Центру екогідрології під егідою ЮНЕСКО (Лодзь, Польща, 2006).

Відділ прісноводної радіоекології

Серед наук, що сформувалися у ХХ столітті, динамічного розвитку набула радіобіологія та її складова - радіоекологія, до якої входить і радіоекологія природних вод. Основними передумовами зародження і формування радіоекології природних вод були експериментальні дослідження впливу рентгенівського, гамма-випромінювання та інших джерел іонізуючого випромінювання на гідробіонтів, а також дослідження вмісту і поведінки штучних радіонуклідів, що надійшли у гідросферу.

Виробництво і випробування ядерної зброї, широке використання джерел іонізуючого випромінювання в різних галузях господарської діяльності людини та прогресуючий розвиток атомної енергетики загострювали актуальність радіоекологічних досліджень водойм.

У 1976 р. в Інституті гідробіології на базі радіоізотопної лабораторії, яка розміщувалась на Лютізькій біостанції, була створена радіобіологічна лабораторія, з 1981 р. - лабораторія радіобіології і радіоекології. Співробітники новоствореної лабораторії розпочали радіоекологічні дослідження Дунаю в межах України, водойми-охолоджувача

Чорнобильської АЕС та Київського водосховища. Необхідність радіоекологічних досліджень Дунаю обумовлювалася, з одного боку, інтенсивним розвитком атомної енергетики у придунайських країнах, у яких на той час експлуатувалися 10 АЕС і тривало подальше нарощування їхніх потужностей, а з другого - перспективами використання води для вирішення проблеми гострого дефіциту прісної води у південних областях України.

У лабораторії радіобіології і радіоекології (з 1983 р. - відділ екології водоростей і радіоекології) поєднувалося вивчення продукції фітопланктону з радіоекологічними дослідженнями. За умов зростання інтересу до використання радіоактивних ізотопів, зокрема застосування 14С при вивченні біологічних процесів, В.І. Щербак проводив дослідження первинної продукції, трофічних зв'язків у гідробіонтів і вперше в Україні застосував метод радіоавтографії для вивчення первинної продукції і міксотрофізму домінантних видів фітопланктону дніпровських водосховищ.

Життєво важлива необхідність всебічних радіоекологічних досліджень водойм постала після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р., внаслідок якої природне середовище зазнало широкомасштабного інтенсивного радіонуклідного забруднення. Вчена рада, дирекція Інституту гідробіології та Президія НАН України визначили радіоекологічні дослідження водойм як пріоритетний напрямок. У вересні 1986 р. відділ екології водоростей та радіоекології був реформований у відділ прісноводної радіоекології, на який покладалися життєво важливі дослідження процесів транспорту, розподілу, міграції і трансформації фізико-хімічних форм та дії радіонуклідів на гідробіонтів. На основі екосистемного підходу радіоекологічними дослідженнями охоплювались, в першу чергу, такі водні об'єкти як Дніпро, його найбільші притоки та водосховища, водойми зони відчуження ЧАЕС, рибогосподарські водойми, водойми та акваторії за умов впливу діючих АЕС, а також Дунай у межах України.

Велика науково-інформаційна база, напрацьована співробітниками відділу прісноводної радіоекології упродовж понад 30-ти років і особливо у післяаварійний період, послужила підґрунтям для основних гідроекологічних уроків Чорнобильської катастрофи, суть яких полягає у встановлених закономірностях фізико-хімічних процесів формування радіонуклідного забруднення наземних і водних екосистем у просторі і часі, у сучасній неефективності захисту басейнів великих рік від забруднення при аваріях на екологічно небезпечних об'єктах, у порушеннях біосистем на різних рівнях організації за умов хронічного іонізуючого опромінення і неприйнятності з позицій гідроекології вибору майданчиків для будівництва екологічно небезпечних об'єктів у верхів'ях великих рік.

В напрацюваннях відділу - радіоекологічні дослідження найбільших рік Європи - Волги, Дунаю, Дніпра, водойм Чорнобильської зони відчуження, рибогосподарських водойм Північних областей України.

Фундаментальні дослідження:

- дослідження особливостей накопичення, міграції та перерозподілу основних фізико-хімічних форм радіонуклідів в абіотичних та біотичних компонентах біогідроценозів за різних гідрохімічних, гідрологічних та гідробіологічних умов водного середовища;

- дослідження видоспецифічності та динаміки накопичення радіонуклідів гідробіонтами різного систематичного положення і трофічного рівня;

- аналіз формування доз опромінення основних груп водних організмів за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел іонізуючого опромінювання, а також при проживанні у різних екологічних зонах водойм;

- оцінка цитогенетичних та соматичних порушень у гідробіонтів за умов хронічного впливу малих доз іонізуючого випромінювання.

Прикладні дослідження:

- дослідження основних джерел надходження, міграційної здатності та розподілу техногенних тривалоіснуючих радіонуклідів у компонентах водних екосистем за умов впливу підприємств ядерного паливного циклу та Чорнобильської зони відчуження;

- оцінка дозових навантажень, радіаційних ефектів іонізуючого опромінювання та екологічних ризиків для водних організмів за умов радіонуклідного забруднення;

- пошук референтних видів гідробіонтів для розробки положень охорони навколишнього середовища від іонізуючого випромінювання з використанням заснованого на біоті стандарту;

- аналіз автореабілітаційних процесів у водних екосистемах, що зазнали інтенсивного радіонуклідного забруднення.

Відділ екотоксикології

Екотоксикологія, або водна токсикологія як науковий напрямок почала формуватися в 60-х роках минулого століття у зв'язку із завданнями, що стояли того часу перед Інститутом гідробіології НАН України, а також з загальною екологічною ситуацією в країні і у світі, що була зумовлена інтенсивним забрудненням водойм під впливом значного росту промисловості та хімізації сільського господарства.

Розвиток і становлення екотоксикології відбувалися як природна реакція науки на появу гострих та невідкладних проблем, які виникли у водокористуванні і особливо в галузі рибного господарства (хвороби та масова загибель риб у різних водоймах і водотоках, накопичення токсичних речовин у рибах, отруєння риб пестицидами, що надходять з сільськогосподарським стоком).

В Україні основоположником екотоксикології був С.П. Федій (Дніпропетровський інститут гідробіології при державному університеті).

В Інституті гідробіології НАН України дослідження з водної токсикології були розпочаті в 1961 р. у відділі санітарної гідробіології у зв'язку з необхідністю вивчення впливу синьо-зелених водоростей на організм гідробіонтів.

Офіційне визнання екотоксикології як науки було затверджено на I Всесоюзній конференції з проблем водної токсикології (Москва, 1968).

На низці конференцій, симпозіумів та робочих зустрічей з різних аспектів екотоксикології були намічені пріоритетні напрямки екотоксикологічних досліджень та методичні підходи до оцінки токсикологічного впливу забруднення вод на організм гідробіонтів, зокрема запропоновано широке використання методу біотестування забруднених вод з використанням гіллястовусих ракоподібних. За активної участі спеціалістів інституту був підготовлений перший методичний збірник «Методики биологических исследований по водной токсикологи» (1971).

В останні роки особливої актуальності набуло з'ясування екологотоксикологічної ситуації водойм міських агломерацій, які зазнають особливо інтенсивного антропогенного забруднення.

На підставі систематичних багаторічних досліджень водойм м. Києва, Вінницької та Київської області вперше встановлено закономірності формування їх еколого-токсикологічного стану (2002-2006).

У зв'язку з широкою номенклатурою токсичних речовин, що надходять з країн близького та дальнього зарубіжжя, на відділ екотоксикології Департаментом екологічної безпеки та поводження з небезпечними речовинами та відходами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України покладено дуже відповідальне завдання щодо наукового обґрунтованої оцінки їхнього впливу на водні екосистеми та біоту. Вона базується на біотестуванні та інших методах, що характеризують життєздатність тест-об'єктів (розмноження, відтворення та ін.). Результати цих досліджень увійшли в дисертацію М.О. Платонова «Життєдіяльність гіллястовусих ракоподібних в умовах впливу біологічно активних речовин» (2005).

Фундаментальні дослідження:

- з'ясування механізмів адаптації риб до дії токсичних речовин різної хімічної природи (аміак, важкі метали, нафтопродукти);

- вивчення закономірностей формування сучасного еколого-токсикологічного стану екосистем урбанізованих територій та розроблення заходів щодо його покращення;

- дослідження ролі донних відкладів різного типу в міграції і трансформації токсичних речовин у водній екосистемі.

Прикладні дослідження:

- розробка методів оцінки забруднення водних екосистем важкими металами (мідь, марганець) на підставі фізіолого-біохімічних показників водяних рослин та риб;

- оцінка впливу біологічно активних речовин, які застосовуються в сільському господарстві, на водні екосистеми;

- дослідження еколого-токсикологічної ситуації екосистем дніпровських водосховищ та розробка прогнозу її змін.

Відділ гідрохімії

З початком розвитку гідробіологічних досліджень в Інституті гідробіології АН УРСР (нині НАН України) виникла гостра потреба у вивченні гідрохімічних чинників водного середовища, оскільки розвиток гідробіології як екологічної науки неможливий без характеристики та оцінки їхнього впливу на гідробіологічні процеси.

Значним стимулом для розвитку гідрохімії стали також запити народного господарства та зростаючі вимоги до якості води.

З'ясування загальних закономірностей формування хімічного складу води в умовах природних ландшафтів і тих змін, що відбуваються у водоймах за дії господарської діяльності людини, а також розробка довгострокових прогнозів екологічних наслідків впливу тих чи інших гідротехнічних рішень набули особливої актуальності. Все це стало важливим кроком до створення гідрохімічної лабораторії в Інституті гідробіології АН УРСР. Невдовзі, у 1947 р., вона була трансформована на відділ гідрохімії.

Першим завідувачем відділу гідрохімії з початку його заснування і до 1953 р. був доктор хімічних наук професор М.В. Товбін. У 1953-1966 рр. відділ очолював доктор географічних наук професор О.М. Алмазов. У 1966-1969 рр. обов'язки завідувача відділу періодично виконували кандидати хімічних наук, старші наукові співробітники Ю.Г. Майстренко, М.Б. Фельдман і О.І. Денисова. З 1969 р. по 1974 р. завідувачем відділу був доктор хімічних наук професор Б.Й. Набиванець. У 1975-1978 рр. обов'язки завідувача відділу виконував кандидат хімічних наук, старший науковий співробітник А.К. Рябов. З 1978 по 1987 рр. відділ очолювала доктор географічних наук О. І. Денисова У 1987-1996 рр. завідувачем відділу був доктор хімічних наук професор П.М. Линник. У 1996 р. відділ гідрохімії було об'єднано з відділом екотоксикології.

Через недостатню забезпеченість України водними ресурсами важливого значення надавалося дослідженню поверхневих вод місцевого стоку (малі річки, водосховища, ставки). Хімічний склад води малих річок надзвичайно різноманітний і найчіткіше віддзеркалює фізико-географічні умови водозборів та вплив антропогенних чинників.

Систематичні дослідження малих річок і водойм України вперше започатковано у 1947 р. Г.Д. Коненко, якою було з'ясовано особливості гідрохімічного режиму малих водойм основних річкових басейнів, а також встановлено закономірності формування іонно-сольового складу річкових вод у конкретній фізико-географічній обстановці. Проведено класифікацію річкових вод (близько 300 річок) за складом головних іонів та показано різноманіття їхнього хімічного складу, зумовлене фізико-географічними умовами. Виявлено причини різкого збільшення концентрації сульфат і хлорид-іонів у малих річках південно-східних і південних степових районів, а також оцінено технічні та іригаційні якості річкових вод у різних регіонах України. Дано характеристику гідрохімічного режиму річок і водойм Криму, басейну Сіверського Дінця і Приазов'я, західних районів України і гірських річок Карпат, річок і водойм басейну Дніпра. Складено картосхеми районування річок України за хімічним складом їхніх вод у періоди водопілля та межені. Розроблено схему регіональної класифікації малих водойм. Проведено низку досліджень з вивчення впливу антропогенних чинників на хімічний склад води малих річок України (І.Г. Гарасевич).

Переважна частина гідрохімічних досліджень з самого початку стосувалася лише водної фази водойм. Однак стало зрозумілим, що донні відклади значною мірою впливають на формування гідрохімічного режиму у водоймах з уповільненим водообміном та на якість води в них. Вони характеризуються високою накопичувальною здатністю, а тому сприяють самоочищенню водного середовища. Водночас, за певних умов, донні відклади можуть розглядатися як потенційне джерело вторинного його забруднення. Тому вони є своєрідним регулятором стану водного середовища та якості води у водоймах. Перші дослідження донних відкладів були започатковані у 1947-1950 рр. М.Б. Фельдман і проводилися нею на придунайських лиманах.

Протягом останніх років головну увагу зосереджено на вивченні процесів сорбції речовин донними відкладами та їх десорбції з останніх за дії різних чинників (П.М. Линник, Т.О. Васильчук, А.О. Морозова, В.П. Осипенко, І.Б. Зубенко, О.В. Зубко, Л.О. Малиновська, Т.В. Євтух). Встановлено, що величини адсорбції речовин донними відкладами залежать від рН водного середовища.

Фундаментальні дослідження:

- дослідження процесів міграції, трансформації і розподілу біогенних елементів, органічних речовин та сполук металів серед абіотичних компонентів прісноводних екосистем за дії різних чинників (аеробні і анаеробні умови, підвищений вміст у воді органічних речовин та мінеральних солей, зниження рН водного середовища тощо);

- дослідження процесів обміну речовин у системі донні відклади - вода за дії аеробних та анаеробних чинників середовища.

Прикладні дослідження:

- дослідження та оцінка стану поверхневих водойм (водосховища дніпровського каскаду, гирлові ділянки рік, лимани Північно-західного Причорномор'я, озера м. Києва) за гідрохімічними показниками;

- розробка науково обґрунтованих заходів щодо запобігання виникнення негативних явищ у поверхневих водоймах, пов'язаних із зростанням впливу на них антропогенних чинників.

Лабораторія гідропаразитології

Сучасна лабораторія гідропаразитології, яка входить до складу відділу санітарної гідробіології, продовжує давню історію паразитологічних досліджень в Інституті гідробіології НАН України, що проводилися в цій установі, починаючи з витоків її існування.

На Дніпровській біологічній станції роботи з дослідження паразитів і хвороб риб були розпочаті у другій половині 20-х років О.П. Маркевичем. Беручи учать у гідробіологічних дослідженнях станції, що проводились на водоймах заплави Дніпра (в околицях станції), на порожистій ділянці Дніпра, а також в експедиціях з рибогосподарського дослідження водойм Вінницького (1929 р.) та Білоцерківського (1930 р.) округів, О.П. Маркевич одночасно відбирав матеріал з паразитів риб.

У ті ж самі роки за ініціативи і під науковим керівництвом О.П. Маркевича в Києві було підготовлено групу іхтіопаразитологів, яка увійшла до складу створеного в 1937 р. відділу паразитології Інституту зоології АН УРСР. Робота в цьому відділі була спрямована на вивчення паразитів і хвороб прісноводних риб. Вона проводилася в тісному контакті з діяльністю колективу Гідробіологічної станції.

У 1973 р. відділ гідропаразитології увійшов до складу міжінститутського Сектору паразитології з метою подальшого розвитку і поглиблення наукових досліджень в галузі паразитології і паразитоценології.

У 1978 р. лабораторія паразитології безхребетних тварин Сектору паразитології увійшла до складу Інституту гідробіології АН УРСР як самостійний відділ паразитології водяних тварин (керівник академік О.П. Маркевич). Перед відділом було поставлено завдання - вивчення паразитологічної ситуації у внутрішніх водоймах Чорноморського басейну з метою розробки питань її прогнозування і вдосконалення системи заходів щодо обмеження шкідливого впливу паразитарного чинника на біологічну продуктивність, і перш за все, на рибопродуктивність, із запобігання зараження хвороботворними збудниками людей, сільськогосподарських і промислових тварин.

У 1986 р. відділ паразитології водяних тварин булу перетворено на відділ гідропаразитології та мікробіології, а в 1988 р. - на лабораторію гідропаразитології (завідувач Д.П. Курандіна). У серпні 1990 р. частина співробітників лабораторії перейшла до Інституту зоології і було ухвалено рішення про виведення із структури інституту назви «лабораторія гідропаразитології», персонал якої увійшов до складу лабораторії гідробіології Дунаю і лиманів (2 наукові співробітники, 2 інженери).

У 2002 р. у структурі відділу санітарної і технічної гідробіології було створено лабораторію гідро паразитології.

Сучасні гідропаразитологічні дослідження спрямовані на розробку принципів та методології оцінки стану прісноводних екосистем та якості водного середовища на основі паразитологічних показників.

Фундаментальні дослідження:

- Дослідження екосистемної ролі симбіотичних організмів гідробіонтів;

- Дослідження симбіоценотичних систем різного рівня за умов глобальних змін водних екосистем;

- Розробка принципів та методології оцінки стану прісноводних екосистем та якості водного середовища на основі паразитологічних показників.

Прикладні дослідження:

- Дослідження паразитологічної ситуації водойм комплексного призначення;

- Розробка заходів із запобігання виникнення епізоотій господарсько цінних гідробіонтів;

- Розробка заходів із запобігання виникнення негативних явищ, пов'язаних із паразитичними організмами, при комплексному використанні водойм-охолоджувачів енергетичних об'єктів.

Гідробіологічний журнал

З розвитком гідрологічних досліджень в Україні стало актуальним питання про створення різноманітних видань у даному напрямку. Тому було організовано діяльність «Гідробіологічного журналу».

«Гидробиологический журнал» - наукове періодичне видання, засновниками та правовласниками якого є Національна академія наук України та Інститут гідробіології НАН України. Перший номер «Гидробиологического журнала» вийшов у світ у лютому 1965 р.

До 1965 р. гідробіологічні праці друкувались у різних виданнях (Доклады АН СССР, доповіді академій наук окремих республік), а також в «Журнале общей биологии», «Зоологическом журнале», в журналі «Океанология», в «Научных докладах высшей школы». Оглядові статті інколи з'являлись в «Успехах современной биологии», науково-популярні статті й нотатки - в журналі «Природа». Однак спеціалізованого друкованого органу, який концентрував би гідробіологічну інформацію, в той час не було в жодній республіці колишнього СРСР.

На початок 60-х років минулого століття потреба у створенні такого видання стала відчуватися достатньо гостро у зв'язку з розширенням досліджень гідроекологічного профілю, зміцненням відповідних наукових установ і формуванням їхнього кадрового складу.

У 1964 р. за ініціативи Академії наук України була сформована перша редакційна колегія «Гидробиологического журнала» - органу Відділення загальної біології АН України. Головним редактором був затверджений директор Інституту гідробіології АН України академік О.В. Топачевський. Слід зазначити, що саме він був ініціатором створення журналу і його організатором.

Перші десять років були періодом творчих пошуків і становлення. В кінці цього етапу журнал загалом сформувався, набув популярності та міжнародного авторитету. Після смерті О.В. Топачевського у 1975 р. журналом протягом трьох років керував професор Я.Я. Цееб, а з 1980 р. редакційну колегію очолив директор Інституту гідробіології академік АН УРСР В.Д. Романенко.

Основне тематичне спрямування журналу - гідробіологія та гідроекологія. Наукове обличчя журналу визначається насамперед оригінальними повідомленнями, які відображають результати конкретних досліджень авторів.

На сторінках видання друкуються статті з прісноводної та морської гідробіології та гідроекології, водної флори і фауни, висвітлюються актуальні теоретичні й прикладні питання рибного господарства та аквакультури, санітарної гідробіології, інженерної та технічної гідробіології, водної мікробіології, екологічної фізіології та біохімії водяних тварин і рослин, водної токсикології та радіоекології, гідропаразитології, екологічної гідрології, гідрохімії та інших суміжних з гідробіологією дисциплін.

Журнал висвітлює найважливіші екологічні проблеми, пов'язані з охороною вод, зокрема Дніпра, Дунаю, раціональним використанням водних ресурсів. Значне місце в журналі надається працям з науково-обґрунтованого екологічного прогнозування, з оцінки впливу великомасштабного гідротехнічного будівництва на природне середовище, з аналізу радіоактивного забруднення Дніпра, його приток та інших водних об'єктів унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Окремою рубрикою в «Гидробиологическом журнале» друкуються статті з методів досліджень. Характер методичних розробок надзвичайно різноманітний: це й нові прилади, нові методи збору й камеральної обробки гідрологічних проб, і методики вимірювання та розрахунку біомаси гідробіонтів, і різні експериментальні методики.

Велике значення для поінформованості наукової гідробіологічної громадськості мають рубрики «Хроника» і «Критика и библиографическая информация», в яких друкуються звіти про з'їзди, конференції, школи-семінари, симпозіуми, наводяться рецензії на фундаментальні праці в галузі гідробіологічної науки, що вийшли у світ.

Загалом у журналі представлено 22 рубрики.

В «Гидробиологическом журнале» публікуються статті вітчизняних вчених, а також науковців з Росії, Білорусі, Молдови, Польщі та ін.

Високий науковий рівень і науковий інтерес друкованих статей та інших матеріалів, а також інтерес до них світової наукової громадськості зумовили перевидання журналу у США англійською мовою та його включення до так званого «Філадельфійського списку», що об'єднує періодичні наукові видання світового рівня (список міжнародно визнаних видань на базі даних Філадельфійського інституту наукової інформації).

Видавцем англомовної версії журналу - «Hydrobiological Journal» - з 1976 по 1995 р. була видавнича фірма Scripta Technica, Inc., а з 1997 р. він перевидається видавничою фірмою Begell Housе, Inc.

Сфера розповсюдження видання - загальнодержавна і зарубіжна. Читачами є вчені та спеціалісти академічних і галузевих інститутів, викладачі вищих навчальних закладів, вчителі, студенти, інші фахівці, які цікавляться гідробіологією. Найбільшу кількість відвідувачів сайту «Гидробиологического журнала» зареєстровано серед представників таких країн, як Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Естонія, Польща, Німеччина, Норвегія, США та ін.

Список джерел

1. Кінько Т.А. Земля - планета спраги: Україна в контексті глобальної водної кризи. Книга 1 / Т.А. Кінько, М.Т. Кінько. - К.: Літопис - ХХ, 2004. - 288 с.

2. Мовчан Я.І. Морське довкілля України: три сценарії розвитку / Я.І. Мовчан, Н.В. Мовчан, О.Г. Тарасова // Екологічний вісник. - 2009. - №3.

3. Огняник Н.С. Водогосподарський комплекс України в контексті стабільного розвитку. / Н.С. Огняник, Н.К. Парамонова, І.Н. За польський // Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. - 2004. - №6.

4. Головні події та заходи Української Водної Асоціації у 2003 р. // Вода і водоочисні технології. - К. - 2004. - №1

5. Стан використання підземних водних ресурсів в Україні. // Вода і водоочисні технології. - К. - 2004. - №1.

6. Хорунжий П.Д. Шляхи забалансованого водокористування та водовід творення в Україні. // Екологічний вісник, - 2007. - №6.

7. Сорочан Ю. Найглибші озера України // Рідна природа. - 1992. - №4

Размещено на Allbest.ru