Аеропорт цивільної авіації як джерело забруднення водоймищ

Екологічна безпека не може бути забезпечена лише природоохоронними діями з відривом від соціальних, економічних, політичних і демографічних проблем. Всі вони настільки взаємопов'язані, що вирішення кожної з них може бути знайдено лише при їх спільному розгляді.

Рівень небезпеки (безпеки) може бути досить різним. Навіть невелике відхилення якості навколишнього середовища від норми є небезпечним для людини або іншого суб'єкта. Але у деяких регіонах Землі це відхилення досягло великих розмірів і оцінюється як “екологічне лихо” або “екологічна катастрофа”. За деякими показниками небезпека загрожує увсьому світові. Тому екологічна безпека повинна розглядатися як пріоритетний принцип розвитку всіх країн світу. [4,c.63]

При визначення норм стану природних систем і якості навколишнього середовища постають значні труднощі. Ці норми визначаються людиною, котра в своїх судженнях є досить суб'єктивною.

Н.Ф. Реймерм вважає, що якість життя досягає максимуму, коли збігаються життєві стереотипи і можливості їх реалізації. Він же дає таку класифікацію потреб людини:

1. елементарні, базові: їжа, вода, житло, повітря, земна поверхня як базис для життя та діяльності;

2. вторинні, інформаційні (позбавлення людини адекватної інформації спричинює органічні захворювання);

3. псевдопотреби (шкідливі звички).

Співвідношення між даними видами потреб змінюється протягом історичного часу. Потрібен пошук їх збалансованої комбінації (звичайно, з максимальним обмеженням потреб третього типу).

Але крім інтересів і потреб людини є “інтереси” природи. Нехтування ними вже призвело до великих втрат для людини.

Наявність багатьох суб'єктів - людини, рослин, тварин, угруповання організмів, сільськогосподарських культур, біосфери, соціуму в межах певної території, людства в цілому - передбачає наявність у кожного з них власного оточуючого середовища. Так, оточуюче середовище людини включає:

· природні системи: геосистеми, ландшафти, геологічне середовище тощо;

· квазіприродні системи, що утворюють “другу природу”, тобто поля, сади, парки, водосховища тощо;

· технічне середовище: знання, машини, шахти, лінії електропередач тощо;

· соціальне середовище: потоки інформації, взаємовідносини з іншими людьми, психологічний клімат тощо.

Між інтересами людини та інших суб'єктів нерідко виникають суперечності. Наприклад, для людини найбільш оптимальним є співвідношення температури в межах 20-240С, вологості повітря - 50-60%. Для росту і розвитку рослин найсприятливішими є більш високі температури та підвищена висока вологість. Тому виникає проблема знаходження оптимального співвідношення параметрів середовища для різних суб'єктів.

Екологічні проблеми по-різному виявляються на локальному, регіональному та планетарному рівнях. Останній потребує особливої уваги, оскільки розвиток кризи у масштабах всієї Землі неминуче призведе до руйнування регуляційних механізмів біосфери. [10,c.16-17]

Глобальна криза виявляється в таких формах:

· забруднення природних середовищ (атмосфери, Світового океану, грунту, підземних вод тощо) відходами виробництва;

· нестача ресурсів;

· деградація грунтів та лісів, зменшення біологічної різноманітності.

Найбільш небезпечними є два процеси:

· збільшення вмісту СО2 в атмосфері, пов'язане із спалюванням органічного палива;

· руйнування озонового шару під дією газів групи фреонів.

У багатьох випадках екологічні проблеми переплітаються із соціально-економічними. Такий комплексний характер мають енергетична, продовольча та демографічна проблеми, відсталість країн третього світу та ін.

Формування екологічних ситуацій пов'язане як із зовнішніми впливами на екологічні об'єкти, так й з властивостями самих об'єктів, характером їх функціонування. Вплив на екологічний об'єкт викликає його реакцію, що залежить не тільки від сили впливу, а й від таких чинників: стійкості об'єкта, його адаптивних можливостей та відповідності типу впливу типам процесів, що відбуваються в самому об'єкті. [1,c.23-24]

Стійкість геосистем (ландшафтів, водоймищ, біоценозів, річкових систем та ін.) проявляється в різних формах :

· пружність, або буферність, геосистем, тобто їх здатність пом'якшувати зовнішні впливи, зберігаючи свої головні властивості;

· відновлюваність геосистем, тобто здатність геосистем відновлювати свої характеристики після порушення структури (наприклад, відновлення лісу після пожежі);

· здатність до самоочищення від забруднень. Певною мірою ця здатність аналогічна попередній;

· адаптивні можливості геосистем, їх здатність пристосовуватися до умов, що змінюються, не допускаючи зміни головних рис своєї структури;

· інертність геосистем, відсутність їх реакції на деякі види впливів.

Ефективність впливу на геосистему далеко не завжди безпосередньо залежить від сили впливу. Не менше значення має відповідність типу впливу типові структури об'єкта. Наприклад, для фотосинтезу потрібна не будь-яка енергія, а в інтервалі 0,4-0,76 мкм. Щоб викликати рух снігових мас на схилах гір, нерідко досить крику або пострілу. В цьому випадку вплив має свого роду сигнальний характер, тобто є випадки, коли впливи незначної кількості речовини або енергії приводять в дію великі маси, що має згубні наслідки. Має значення також час впливу. Так, у рослинному світі атмосферні опади значно ефективніші на стадії кущення та виходу в трубку рослини, ніж при дозріванні плодів або колосінні злаків. Взагалі наслідки впливів обумовлюють багато характеристик. Так, ступінь забруднення повітряного басейну залежить не меншою мірою від характеру погоди, характеру рельєфу, ніж від кількості викинутих забруднюючих речовин. [11,c.69]

Таким чином, впливи (природний або антропогенний) залежать від властивостей геосистем, що спричиняють наслідки у формі зміни екологічного стану, економічних та соціальних характеристик.

Людина може пристосовуватися до екологічних ситуацій та регулювати їх у певних межах. Це досягається за допомогою дій та засобів технологічного, правового, організаційного, економічного. науково-інформаційного, архітектурно-планового, ландшафтно-меліоративного та освітнього-виховного характеру, у результаті раціональної територіальної організації господарської діяльності на основі міжнародного співробітництва.

Соціально-психологічні стратегії виходять з того, що джерела екологічної кризи закладено в ідеології споживання, що сягає початкових етапів існування людини в оточенні природних стихій. Для подолання екологічної кризи необхідно змінити ідеологію ставлення до природи, визнати себе частиною природи, визнати за природою ті ж права, що є у людини. Всі сучасні цивілізації виникли на початку голоцену, коли люди оволоділи землеробством та скотарством. Створення штучних екосистем виокремило людину із живого світу. Боротьба із стихіями сформувала світогляд підкорення природи. Технічний прогрес привів процес покорення природи до кризового рівня, що примушує виробляти нову цивілізаційну парадигму. Які принципи повинні бути покладені в основу цієї парадигми?

· Необхідно узгоджувати свої потреби із ресурсами та екологічними можливостями планети.

· Суто технічного і технологічного рішення проблеми подолання кризи не існує.

· Людству необхідно переглянути шкалу цінностей і перебудувати сам процес розвитку людства. Цей крок за своїм значенням є аналогічним процесу перебудови системи існування людства, який стався в епоху неолітичної революції.

· Перехід до нової цивілізації неможливо здійснювати директивними методами, тому що спектр рівнів соціально-економічного розвитку держав, релігійних, етичних і соціо-культурних критеріїв дуже різноманітний, великий, і тому цілі народи багато в чому не збігаються. Необхідно винайти консенсус різних народів та держав. [7,c.74]

Зрозуміло, що найважливіший аспект згубності наслідків екологічно небезпечних явищ перш за все пов`язаний із здоров`ям людини.

Здоров'я та хвороба людини - наслідок впливу навколишнього середовища. Здоров'я не можна розглядати як дещо незалежне, автономне. Воно є результатом впливу соціальних та природних чинників. Гігантські темпи індустріалізації та урбанізації при певних соціальних умовах можуть спричинити порушення екологічної рівноваги та викликати деградацію не тільки середовища, а й здоров'я людей. Несприятливі чинники навколишнього природного середовища впливають приблизно однаково на особливості захворювання людей в країнах з різним соціальним устроєм. Але негативний вплив цих чинників можна нейтралізувати, пом'якшити, практично звести до мінімуму деякими чинниками соціального характеру: особливостями виробничих відносин, системою охорони здоров'я, ставленням суспільства до здоров'я та захворювань людини та ін.

Сутність концепції взаємовідносин людини і природи заключається в потребі перетворення навколишнього середовища у відповідності до потреб організму та науково обгрунтованих гігієнічних характеристик, що забезпечують фізичне та психічне здоров'я людини. Необхідно створити таке екологічне оточення, котре за своїми найважливішими характеристиками відповідало б не тільки біологічним, а й психічним, естетичним потребам всебічно розвиненої людини.

Здоров'я - не тільки відсутність хвороби. Це також і здатність організму швидко адаптуватися до умов середовища, що постійно змінюються, здатність до оптимального виконання професійних та інших функцій, як суспільних, так і біологічних. Необхідно підкреслити, що людина не може пристосуватися до будь-яких змін середовища, хоча її адаптаційні можливості досить вагомі. Але адаптація має свої обмеження. Зростаючі темпи зміни навколишнього природного середовища призводять до порушення взаємозв'язку між ним і людиною, зниженню рівня надійності функціонування адаптивних можливостей організму.

Необхідно відмітити - середовище, що змінюється, може вміщувати такі речовини, з якими організм в ході еволюції не стикається, тому не має відповідних аналізаторних систем, які б сигналізували про їх наявність. У зв'язку з цим зрозуміти характер формування здоров'я і патології сучасної людини у відриві від тих змін, що відбуваються в навколишньому середовищі, неможливо. [5,c.101]

І.Р. Голубєв та інші дослідники (1981 р.) порушують питання про створення інформаційної системи “здоров'я населення - навколишнє середовище” - ЗН-НС. Дані для неї можуть бути зібрані через державну статистичну звітність. Завдання державної інформаційної системи ЗН-НС міститься в зборі даних про забруднення навколишнього середовища, стан здоров'я населення. З урахуванням чисельності та складу населення ці дані підлягатимуть відповідній обробці. Державна інформаційна система ЗН-НС може складатися з трьох самостійних інформаційних підсистем, які створюються різними за відомчою приналежністю установами. Так, збір інформації про стан здоров'я населення (підсистема “здоров'я населення”) здійснюватиметься органами охорони здоров'я (у поліклініках, лікарнях, диспансерах, консультаціях тощо); про чисельність та склад населення (підсистема “чисельність населення”) - органами територіального (міського тощо) статистичного управління; про забруднення навколишнього середовища (підсистема “навколишнє середовище”) - спільно органами санітарної служби та Держгідромету. Вся інформація від вказаних установ може надходити на територіальну санепідстанцію, де оброблятиметься та аналізуваметьтися. Аналіз інформації може здійснюватися на різних рівнях організації інформаційної системи: на рівні міста, області, республіки, на рівні всієї країни. Державна система ЗН-НС може створюватися поступово, за кілька етапів, що відрізнятимуться терміном впровадження і кількістю показників щодо стану здоров'я та забруднення навколишнього середовища, що реєструються. Матеріали про стан здоров'я населення, що змінюється у зв'язку із забрудненням навколишнього середовища, та інформація про характер цього забруднення дозволять більш обгрунтовано, ніж на сьогодні, регулювати якість навколишнього середовища з метою охорони та зміцнення здоров'я населення міста (регіону, області тощо).Антропогенне забруднення природи спричинило порушення рівноваги в біосфері і стало суттєвою сучасною проблемою. Встановлено, що населення багатьох міст і сіл України зазнає дії впливу чинників навколишнього середовища у рівнях, що перевищують гранично допустимі величини і негативно позначаються на стані здоров`я.

Висновки