Екологічні вимоги при проектуванні та розміщенні населених пунктів і продуктивних сил

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Реферат

Екологічні вимоги при проектуванні та розміщенні населених пунктів і продуктивних сил

Чернівці - 2013



ПЛАН

Вступ

1. Сфера поширення екологічної експертизи

2. Поділ території на зони (селітебну, виробничу, комунально-господарську і зовнішньо транспортну та ландшафтно-рекреаційну) та вимоги дотримання законодавства з екологічної безпеки на цій території

3. Охорона природного середовища при промисловому виробництві

4. Основні напрями діяльності державної санітарно-епідемічної служби

5. Відповідальність за забезпечення охорони навколишнього середовища

Висновок



ВСТУП

Дотримання належних екологічних вимог під час проектування населених пунктів і розміщення продуктивних сил має особливо велике значення для збереження здоров'я людини. Це зумовлено тим, що усе живе на Землі пов'язане з середовищем існування, до якого належать різноманітні природні комплекси і живі організми, що їх населяють. Живі організми та неживі компоненти їхнього оточення нерозривно взаємопов'язані між собою процесами обміну речовин та енергією у складні екологічні системи. Екологічна система - широке поняття. Його можна застосовувати і до однієї популяції певного виду, і до біосфери в цілому. Швидкі зміни в екологічній системі не відповідають пристосувальним можливостям організму людини. Тому питання екологічного благополуччя людства вже давно цікавлять дослідників.

Серед створення належних умов існування слід виділити насамперед такі, як місце розташування житла та екологічні умови земельної ділянки, її відстань від джерела фізичного, хімічного або біологічного забруднення, характер будівельних матеріалів та конструкцій, внутрішнє планування, наявність і площа основних приміщень, їх санітарно-технічне обладнання, опалення, освітлення, вентиляція тощо.

Вихідним у забезпеченні оптимальних житлових умов є дотримання відповідних будівельних та гігієнічних вимог під час планування та забудови міських і сільських поселень.

Ці вимоги регламентовані спеціальними загальнодержавними документами, державними будівельними нормами України.



1. Сфера поширення екологічної експертизи

При забудові проводять екологічну експертизу.

Відповідно до ст. 236, «Про порушення екологічної безпеки», екологічна експертиза -- вид експертної науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (ст. 1 Закону України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р.).

Екологічній експертизі підлягають:

а) проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова і передпроектна документація;

б) техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування, у тому числі військового призначення;

в) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище;

г) документація щодо створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном;

д) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи та об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки і негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічно небезпечні діючі об'єкти та комплекси, у тому числі військового та оборонного призначення. Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозділами чи . спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обґрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довгострокового прогнозування.

Завданнями державної екологічної експертизи наступні:

а) визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або опосередковано негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

6) встановлення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

в) оцінка повноти й обґрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та здоров'я населення, яка здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів разом із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Висновок державної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є обов'язковим для виконання.



2. Поділ території на зони (селітебну, виробничу, комунально-господарську і зовнішньо транспортну та ландшафтно-рекреаційну) та вимоги дотримання законодавства з екологічної безпеки на цій території

Згідно нормативних документів виділяємо такі зони: селітебну, виробничу, в тому числі комунально-господарську і зовнішньо транспортну та ландшафтно-рекреаційну.

До селітебної території належать ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у тому числі навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, майдани, парки, сади, сквери, бульвари та інші об'єкти зеленого господарства, а також місця загального користування.

Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов'язаних із ними виробничих об'єктів, зокрема комплексів наукових установ із дослідними підприємствами, комунальних і складських об'єктів, підприємств із виробництва та переробки сільськогосподарських продуктів, об'єктів спеціального призначення для потреб оборони, споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського та приміського сполучення, ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, яке працює на підприємствах міста.

Промислові підприємства, які не викидають у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищення рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не потребують під'їздних залізниць, можна розміщувати у межах селітебних територій або поблизу них із дотриманням санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.

До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені та водні простори в межах забудови міста і зеленої зони, а також, інші елементи природного ландшафту, зокрема лісопарки, парки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів, заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку, курортні зони в містах і селищах, котрі мають лікувальні ресурси.

Територія сільського населеного пункту за функціональним призначенням має поділятися на селітебну і виробничу зони. До селітебної зони входять житлові території, ділянки установ і підприємств обслуговування, парки, сквери, бульвари, вулиці, проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми. До виробничої зони відносяться ділянки підприємств із виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарських машин і автомашин, дільниці комунально-складських та інших об'єктів, проїзди і майданчики для стоянки автомашин, інші території.

У межах селітебної території формуються такі її основні структурні елементи, як житловий квартал, житловий район та житловий масив.

Житловий квартал, або житловий комплекс, являє собою структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями та проїздами, площею до 50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення або з площею до 20 га з неповним комплексом.

Житловий район -- це структурний елемент селітебної території площею 50--400 га, у межах якого формуються житлові квартали, розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не більше як 1500 м, а також об'єкти місцевого значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення, інші природні та штучні об'єкти.

Зрештою, житловий масив являє собою структурний елемент селітебної території площею понад 400 га, у межах якого формуються житлові райони. Ця структурна одиниця характерна для великих і велетенських міст та мегаполісів і формується як цілісний структурний організм з розміщенням установ обслуговування районного і міського користування. Житлові масиви, що входять до селітебної зони, мають формуватися у взаємозв'язку з їх плануванням та забудовою.

Під час планування та будівництва житлових будинків для кожного з них слід передбачати земельні ділянки (без розміщення на них дитячих дошкільних установ і підприємств обслуговування, гаражів, що належать окремим громадянам, фізкультурних і спортивних споруд), які відповідають кількості їх населення: 23,3--30,1 м2 на одну людину при забудові до трьох поверхів, 17--20,2 м2 -- до 4--5 поверхів, 13,9--15,3 м2 -- до 6--8 поверхів, 12,0--12,2 м2 -- до 9--12 поверхів.

У ході проектування житлової забудови необхідно також передбачити розміщення і окремих майданчиків відносно житлових громадських будинків.

Основним типом житлової забудови у сільських населених пунктах є одно- або двоповерхова з присадибними ділянками і господарськими будівлями для ведення особистого підсобного господарства.

Споруджувати надвірні господарські будівлі за лінією забудови вулиць і проїздів забороняється, їх треба будувати в глибині садиби з дотриманням санітарних і протипожежних вимог. Дворову вбиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля приміщення для худоби на відстані не менше ніж 15 м від житлових будинків і 20 м від джерел водопостачання, обов'язково враховуючи напрямок ухилу ділянки.

Відповідно до структури житлової забудови під час облаштування різних майданчиків і місць відпочинку для дорослих відстань від вікон житлових і громадських будинків становить не менше ніж 25 м, до господарських майданчиків (для чищення меблів та одягу, сушіння білизни, сміттєзбірників) -- не менше ніж 20 м. Господарські майданчики треба розміщувати на відстані не більше як 100 м від найвіддаленішого входу в житловий будинок. До майданчиків для сміттєзбірників слід передбачити окремі під'їзди.

Значно поширеним на сьогодні різновидом житлових приміщень є гуртожитки (студентські, робітничі та ін.). У планувальному, відношенні більшість гуртожитків відрізняються від житлових квартир загальним коридором і наявністю санітарно-технічних та інших блоків загального користування.

Відстані між житловими та громадськими будинками мають відповідати висоті будинку, що затіняє, і бути меншими за величини, наведені в табл. 22. Санітарні відстані від шкіл, дитячих і лікувальних установ до житлових і громадських будинків мають бути не менш за 2,5 висоти протилежного найвищого будинку.

3. Охорона природного середовища при промисловому виробництві

До виробничої зони функціонально спеціалізованої частини міста входять об'єкти матеріального виробництва, комунального господарства, виробничої інфраструктури, науки і наукового обслуговування, підготовки кадрів, інші об'єкти невиробничої сфери, які обслуговують матеріальне і нематеріальне виробництво.

Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств або однотипних промислових будівель необхідно визначати залежно від кількості газо- і пилоподібних викидів, речовин із неприємним запахом, рівня шуму та вібрації, інтенсивності впливу електромагнітних випромінювань, ультразвуку, радіонуклідів тощо. У санітарно-захисній зоні допускається розміщувати пожежні станції, бані, пральні і гаражі за умови, що щільність забудови не перевищуватиме 10%.

Розміщення спортивних споруд, парків, дитячих установ, лікувально-профілактичних і оздоровчих установ, а також садіння плодоягідних дерев і кущів на території санітарно-захисної зони не допускається.

Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі ферми, ветеринарні служби, склади мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин слід розміщувати з підвітряного боку по відношенню до інших сільськогосподарських об'єктів у селітебній зоні. Території виробничих зон не повинні розділятися на окремі ділянки залізничними або автомобільними шляхами загальної мережі.

Розриви між будинками і спорудами сільськогосподарських виробничих об'єктів мають відповідати вимогам чинних нормативних документів.

Обов'язковим елементом планування та благоустрою території населеного пункту, і особливо її селітебної зони, є озеленення. Гігієнічне значення озеленення багатофункціональне. Зокрема, воно сприяє зменшенню ступеня забруднення повітря пилом і різними хімічними речовинами, поліпшує мікроклімат, збагачує повітря киснем та фітонцидами, створює сприятливі у психогігієнічному відношенні ландшафтні умови довкілля, сприяє відпочинку, заняттям фізичною культурою, спортом тощо.

На добре озеленених ділянках забрудненість атмосферного повітря набагато нижча, ніж на недостатньо озеленених або на таких, які взагалі не мають зелених насаджень. Найефективніше затримують пиловий аерозоль такі дерева і кущі, як липа, бузок, в'яз та клен гостролистий, що мають листя з нерівною поверхнею, яка добре затримує пилові частинки. Газостійкими є також канадська тополя, клен, ялина та біла акація.

Певне значення для підвищення ефективності очищення повітря від пилових і газових забруднень має раціональна схема посадки зелених насаджень. Вона не повинна бути дуже щільною, аби запобігати застою повітря. Значно підвищується очисна дія зелених насаджень у період їх вегетації. Це пов'язано з тим, що вони зменшують потік сонячної енергії, знижують радіаційну температуру і температуру повітря.

Залежно від призначення, місця та площі зелених насаджень розрізняють насадження загального користування (лісопарки, парки, сади, бульвари, сквери), обмеженого користування (озеленення ділянок окремих об'єктів) та спеціального призначення (озеленення санітарно-захисних розривів і зон озеленення вздовж транспортних магістралей).

На території міських та сільських поселень необхідно передбачити безперервну систему озеленення, а також озеленення інших відкритих просторів, які в поєднанні із заміськими мають формувати комплексну зелену зону.

Зовнішні межі комплексної зеленої зони не повинні порушувати межі землекористувань, природні рубежі, транспортні магістралі. У малих, середніх і великих містах наявні масиви міських лісів також необхідно перетворювати на міські лісопарки і відносити додатково до озеленених територій загального користування, виходячи з розрахунку не більше за 5 м2 на одну людину.

Територію санітарно-захисних зон промислових підприємств не слід розглядати як резерв розширення території підприємства. У цій зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, установи охорони здоров'я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садівничі товариства й городи.

У разі розташування селітебної і виробничої зон у сільському населеному пункті поряд необхідно створювати між ними відповідні санітарно-захисні і зооветеринарні розриви, розміри яких встановлюються згідно з нормативними значеннями.

Слід зазначити, що шириною санітарно-захисної зони вважається відстань між місцями виділення в атмосферу або ґрунт виробничих шкідливостей і житловою забудовою населеного пункту.

Малі тваринницькі ферми (фермерські господарства) у селищах міського типу, селах з утриманням великої рогатої худоби або свиней від 10 до 250 голів, птиці -- до 1000 голів необхідно розміщувати на окремих ділянках із дотриманням розмірів санітарно-захисних зон.



Таблиця 1

Необхідна ширина санітарно-захисних зон сільськогосподарських підприємств

Напрям господарства	Необхідна ширина санітарно-захисних зон, м
	25	50	75	100	150	200	300	400	500
	Допустима величина поголів'я
Свиноферма	15	30	50	75	100	125	150	200	Більше за 200
Ферма великої рогатої худоби	20	40	60	100	150	200	Більше	200
Птахоферма	100	200	250	300	500	750	Більше	750
Вівцеферма	50	75	100	150	200	400	Більше	400
Кролеферма	150	300	400	Більше	400

Для вибору оптимальних варіантів взаємного розміщення селітебних територій і промислових об'єктів необхідно враховувати рівень фонового забруднення та потенціал самоочищення природного середовища на конкретних територіях.

Залежно від метеорологічних умов, які сприяють концентрації шкідливих домішок у навколоземному шарі атмосфери, територія України поділяється на 4 зони.

Перша зона -- зона низького потенціалу забруднення. Характеризується приземними інверсіями до 35%, швидкі-п'ю вітру 0--1 м/с, рідкими туманами (менше за 10%);

Друга зона -- зона помірного потенціалу забруднення. Повторюваність приземних інверсій до 40%, швидкість вітру 10--20 м/с, туман до 10% або до 20% при швидкості вітру до 10 м/с;

Третя зона -- зона підвищеного потенціалу забруднення. Характеризується повторюваністю слабких вітрів і туманів до 10--20%, приземних інверсій до 40%;

Четверта зона -- зона високого потенціалу забруднення. Повторюваність слабких вітрів і туманів понад 20%, приземних інверсій до 60% на рік. населений промисловий природний екологічний

Важливе значення для вивчення особливостей загальної циркуляції повітряних мас має оцінка повторюваності вітрів. Для цього використовують так звану розу вітрів.

Роза вітрів являє собою дані про повторюваність вітрів у конкретній місцевості за певний час, що зображені графічно. Слід лише зазначити, що у разі її застосування напрям вітру, який панує або впливає на конкретний об'єкт, слід визначати тим румбом горизонту, звідки дме вітер.

Промислові та сільськогосподарські об'єкти, які є джерелами забруднення атмосферного повітря, необхідно розміщувати з підвітряного боку по відношенню до селітебних територій. У районах із вираженим вітровим режимом слід враховувати і повторюваність, і швидкість вітрів.

Підприємства з джерелами забруднення повітря шкідливими речовинами, що мають розмір санітарного розриву понад 500 м, не треба розміщувати в районах, де переважають вітри зі швидкістю до 1 м/с, мають місце тривалі або такі, що часто повторюються, штилі та тумани (за рік понад 30--40%, протягом зими -- 50--60 днів).

Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі ферми, ветеринарні служби, склади по зберіганню пестицидів, біопрепаратів, мінеральних добрив, пожежонебезпечні склади і виробництва, об'єкти і підприємства з утилізації відходів, котельні, очисні споруди, гноєсховища відкритого типу необхідно розміщувати з підвітряного боку по відношенню до селітебної території та інших підприємств і об'єктів виробничої зони згідно з чинними нормативними документами.

Допустимі рівні шуму для житлових і громадських будівель та прилеглих до них територій, шумові характеристики основних джерел зовнішнього шуму, порядок визначення очікуваних рівнів шуму і потрібного їх зниження в розрахункових точках, методики розрахунку акустичної ефективності архітектурно-планувальних і будівельно-акустичних засобів зниження шуму та основні вимоги щодо їх проектування необхідно розраховувати відповідно до чинних нормативів. Так, допустимі рівні шуму на територіях різного господарського призначення не повинні перевищувати показників санітарних норм, значення яких наведено в табл. 2.

Об'єкти, що є джерелами шуму для селітебної території, зон масового відпочинку населення, а також курортних зон, слід розміщувати за умов проведення санітарно-захисних заходів, які забезпечують відсутність перевищення допустимих рівнів шуму на території житлової забудови, в житлових і громадських будинках. Достатність ужитих заходів має бути підтверджена акустичним розрахунком.

Для зниження шкідливого впливу автотранспорту на екологічний стан у містах на магістралях регульованого руху необхідно передбачати будівництво автоматизованих систем керування дорожнім рухом.

Таблиця 2

Санітарні норми шуму на територіях різного господарського призначення

Території	Еквівалентний рівень шуму, дБ	Максимальний рівень шуму, дБ
	із 7-ї до 23 -ї години	із 2 3-ї до 7-ї години	із 7-ї до 23-ї години	із 23-їдо 7-ї години
Селітебні зони населених місць Зони житлової забудови, що реконструюється Території житлової забудови поблизу аеропортів Зони масового відпочинку і туризму Санаторно-курортні зони Території заповідників і заказників	55 60 65 50 40--45 до 25	45 50 55 35--40 30--35 до 20	70 70 75 85 60 50	60 60 55 75 50 45

Допустимі рівні вібрації в житлових будинках мають відповідати показникам, установленим санітарними нормами. Для виконання цих вимог слід передбачати дотримання відповідних відстаней, які визначаються шляхом розрахунку, між житловими будинками і джерелами вібрації, а також застосування на цих джерелах ефективних віброгасильних матеріалів і конструкцій.

Під час розміщення радіотехнічних об'єктів (радіостанції, радіотелевізійні передавальні і радіолокаційні станції), промислових генераторів, повітряних ліній електропередачі високої напруги та інших об'єктів, що випромінюють електромагнітну енергію, необхідно керуватися санітарними нормами і правилами захисту населення від впливу електромагнітних полів, які створюються радіотехнічними об'єктами.

При розміщенні всіх видів будівництва з урахуванням вимог радіаційної безпеки залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунту, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних із ними рівнів можливого несприятливого впливу на здоров'я населення і вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, на території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, слід враховувати такі зони.

Зона відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення з щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами цезію від 15 Кі/км2 і вище, або стронцію від 3 Кі/км2 і вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 і вище, а також території з ґрунтами, які сприяють високій міграції радіонуклідів у рослини, з щільністю забруднення радіонуклідами цезію від 5 до 15 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2.

У цій зоні забороняються всі види господарської діяльності, постійне проживання населення, будівництво без спеціального дозволу, забезпечується суворий природоохоронний режим.

Зона гарантованого добровільного відселення зі щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами цезію від 5 до 15 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, а також території з ґрунтами, які сприяють міграції радіонуклідів у рослини з щільністю забруднення радіонуклідами цезію від 0,1 до 5 Кі/км2, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км2, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км2.

На території зони забороняється будівництво нових і розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного та соціального захисту населення та його життєдіяльності, курортно-рекреаційних установ, обмежується сільськогосподарське виробництво, суворо обмежується нове житлове будівництво.

Зона посиленого радіоекологічного контролю з щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами цезію від 1 до 5 Кі/км2, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км2, або плутонію від 0,005 до), 01 Кі/км2, а також територія з ґрунтами, які сприяють міграції радіонуклідів у рослини, з щільністю забруднення ізотопами цезію від 0,02 до 0,1 Кі/м2.

Для міст, кількість населення в яких складає понад 250 тис. 10, і курортів державного значення необхідно передбачити підприємств промислової переробки побутових Норми накопичення побутових відходів мають бути визначені, виходячи із розрахунку в середньому 280--300 кг на одну людину по місту.

Забудова кварталів житлових районів може здійснюватися за різними системами планування: периметральною, рядковою або груповою. З гігієнічної точки зору, суттєву перевагу над іншими має рядкова система, яка дозволяє забезпечити добру аерацію ділянки, доцільну орієнтацію вікон та зменшення рівня шуму.

Однак більш привабливими в архітектурно-планувальному підношенні є периметральна та групова системи, які і є нині найбільш поширеними.

Важливою гігієнічною характеристикою житлової забудови є щільність житлового фонду, тобто площа житла (в м2), яка припадає на території мікрорайонів. У кліматичних умовах України, залежно від поверховості, щільність житлового фонду може коливатися від 2500--3000 до 6000--10 000 м2/га.

Щільність забудови (вона теж залежить від поверховості будинків) не повинна перевищувати 26% для 2--9-поверхової забудови і 12--17% для 9--16-поверхової. Щільність населення у великих містах не повинна перевищувати 900--1000 осіб на 1 га, у малих -- 60--80 осіб на 1 га.

Загальні вимоги щодо охорони природного середовища в промисловості і на транспорті викладені в екологічних законодавчих актах, зокрема в законах України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про підприємства» та інших.

Прийняття цих законів дещо поліпшило охорону природного середовища в промисловості і на транспорті. Вони складають правову базу для подальшого розвитку екологічного законодавства цільового призначення -- охорони екологічних відносин у виробничій сфері.

Серед зазначених законів важливу роль відіграє Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Він закріпив основні принципи охорони навколишнього природного середовища:

-- пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

-- гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

-- запобіжний характер щодо охорони навколишнього природного середовища;

-- науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

-- гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду.

Додержання згаданих принципів сприятиме забезпеченню охорони навколишнього природного середовища в Україні в цілому та в промисловості і на транспорті зокрема.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» сприяє забезпеченню належної екологічної обстановки і тим, що закріплює повноваження органів державної влади і управління в галузі охорони навколишнього природного середовища; передбачає економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища, включаючи плату за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища, утворення республіканського та місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища; передбачає контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища, відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Екологічні вимоги стосовно промисловості і транспорту закріплені також у Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. До таких вимог слід, зокрема, віднести:

-- вимоги для проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій;

-- вимоги до продовольчої сировини і продуктів харчування, умов їх транспортування, зберігання та реалізації;

-- вимоги до господарсько-питного водопостачання і місць водокористування;

-- гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, у виробничих та інших приміщеннях;

-- вимоги до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій.

4. Основні напрями діяльності державної санітарно-епідемічної служби

Екологічну спрямованість мають основні напрями діяльності державної санітарно-епідемічної служби. Це, зокрема: визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також в охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища; вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення.

Органи, установи і заклади державної санітарно-епідемічної служби співпрацюють з державними органами і громадськими організаціями, діяльність яких спрямована на профілактику захворювань, охорону здоров'я людини та навколишнього середовища.

Зміст поняття охорони праці багато в чому відповідає екологічним вимогам в промисловості і на транспорті. Співпадають з інтересами охорони навколишнього природного середовища в цих галузях й інші положення Закону «Про охорону праці». Так, відповідно до Закону забороняється будівництво (реконструкція, технічне переоснащення) виробничих об'єктів, виготовлення і впровадження нових технологій і вказаних засобів попередньої експертизи (перевірки) проектної документації на їх відповідність нормативним актам про охорону праці. Фінансування цих робіт може провадитися лише після одержання позитивних результатів експертизи.

Забороняється також застосування у виробництві шкідливих речовин, на які не розроблені гранично допустимі нормативи (концентрації), методика, засоби метрологічного контролю і які не пройшли токсикологічну експертизу.

У разі надходження на підприємство нових небезпечних речовин або наявності такої кількості небезпечних речовин, яка вимагає вжиття додаткових заходів безпеки, власник зобов'язаний завчасно повідомити про це органи державного нагляду, розробити і узгодити з ним заходи щодо захисту здоров'я та життя працівників, населення та охорони навколишнього природного середовища.

Технологічні процеси, механізми, устаткування, транспортні засоби, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію лише за умови відповідності їх нормативним актам про охорону праці та охорону навколишнього середовища, що діють в Україні.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища. Він має також право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці.

За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових органів державного нагляду з питань безпеки, охорони праці і виробничого середовища підприємства, організації, установи можуть притягатись органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Нехтування зазначеними положеннями має згубний вплив на охорону навколишнього природного середовища у виробничій сфері.

Згідно з екологічним законодавством ведеться державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища. Зокрема, державному обліку підлягають самі об'єкти, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види і розміри шкідливих фізичних впливів на нього.

Первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища проводять підприємства, установи й організації і подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Відповідальність за забезпечення охорони навколишнього середовища на підприємстві несуть його директор і головний інженер, який очолює технічне керівництво виробництвом. На підприємствах з великим обсягом виробництва створюються служби охорони навколишнього середовища, до яких входять відділи, лабораторії, пости спостереження, що виконують екологічні функції.

Екологічна діяльність підприємства буде ефективнішою І результативнішою, якщо до неї залучатимуться трудові колективи, профспілкові та інші громадські організації.

Для забезпечення охорони навколишнього природного середовища в промисловості законодавством передбачені екологічні вимоги. Вони охоплюють планування, проектування, розміщення, будування, реконструкцію, введення в експлуатацію і саму експлуатацію виробничих об'єктів. На цих стадіях виробничого процесу приймаються такі еколого-господарські рішення, які істотно впливатимуть на стан навколишнього середовища в промисловості.

Певні екологічні обов'язки поставлені і перед самими підприємствами. Згідно з Законом України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище, здоров'я та власність людей. Фінансування таких заходів відбувається за рахунок власних , коштів або інших джерел.

5. Відповідальність за забезпечення охорони навколишнього середовища

Підприємство відповідно до законодавства України несе відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також за додержання встановлених нормативів викидів і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення в ньому відходів.

При порушенні цих норм і вимог його діяльність може бути зупинена частково, тимчасово або припинена повністю відповідно до законодавства України.

Забезпеченню охорони навколишнього природного середовища в промисловості сприяє також заборона вводити в експлуатацію нові і реконструйовані виробничі об'єкти, які не обладнані природоохоронними засобами і не забезпечують ефективне очищення, знешкодження, уловлювання шкідливих викидів і відходів.

Головними передумовами покращання екологічної ситуації у промисловості є:

а) проведення інвентаризації особливо небезпечних технологічних процесів і виробництв, які впливають на екологічну безпеку, з метою визначення строків і обсягів їх реконструкції або виводу із експлуатації;

б) переведення народного господарства на ресурсозберігаючі і екологічно чисті виробництва шляхом введення маловідходних і безвідходних технологічних процесів і виробництв;

в) формування загальноекологічного світогляду населення і відповідної екологічної підготовки кадрів для народного господарства.

При організації охорони навколишнього середовища в промисловості треба виходити з того, що підприємства є основними споживачами природних ресурсів і основними джерелами забруднення оточуючого середовища. А тому їх господарська діяльність повинна привертати увагу природоохоронних і правоохоронних органів. Необхідно посилити контроль за виконанням екологічного права всіма підприємствами.

Для покращання екологічної обстановки у виробничій сфері треба задіяти невикористані резерви самих підприємств. Всебічна екологічна спроможність і налаштованість кожного підприємства має бути основним показником його господарської діяльності.

Серед нормативних актів, спрямованих на охорону природного середовища у промисловості, важливе місце належить Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р. Цей Закон визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки. Він спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Об'єкт підвищеної небезпеки -- це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативне встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Згідно зі ст. 8 зазначеного Закону суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний:

вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

повідомляти про аварію, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та населення;

забезпечувати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімального можливого ризику;

виконувати вимоги законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки.

Стаття 16 Закону передбачає відшкодування шкоди, заподіяної в результаті аварії на об'єкті підвищеної небезпеки.

Шкода (в тому числі моральна), заподіяна фізичним чи юридичним особам внаслідок аварії, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, незалежно від вини суб'єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого перебуває об'єкт підвищеної небезпеки, відшкодовується суб'єктом господарської діяльності цим особам у повному обсязі, крім випадків, коли аварія виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.

Екологічне законодавство передбачає охорону навколишнього природного середовища на транспорті. У Законі України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. цій проблемі присвячено окремий розділ. Згідно з цим Законом міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади та об'єднання, що здійснюють проектування, виробництво та експлуатацію механічних транспортних засобів, зобов'язані вживати заходів щодо запобігання та зменшення викидів вказаними засобами забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, а також шуму і вібрації.

Не допускається виробництво та експлуатація автотранспортних засобів, у викидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи.

Керівники транспортних організацій, власники автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та транспортних засобів несуть персональну відповідальність за додержання гранично допустимих нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.

Законом передбачені певні екологічні вимоги до підприємств, що виготовляють пальне. Вони повинні дотримуватись державних стандартів щодо якості палива і мастильних матеріалів. У разі виготовлення неякісного палива підприємства притягаються до відповідальності у вигляді штрафу.

З метою запобігання забрудненню ґрунту відпрацьованими нафтопродуктами автопідприємства повинні бути забезпечені спеціальними місткостями для їх зберігання.



ВИСНОВОК

Отже, проблеми екологічної регламентації розміщення, планування та будівництва сучасних населених пунктів в умовах забруднення повітряного середовища, води та ґрунту, порушення адекватних зв'язків людини з навколишнім середовищем повинні займати одне з пріоритетних місць у політиці держави.

Екологічна безпека у плануванні та забудові міст України виступає складовою загальної екологічної безпеки і визначається як стан розвитку суспільних правовідносин у сфері містобудування, при якому системою організаційно-правових, містобудівних, економічних та соціальних засобів забезпечується регулювання здійснення містобудівної діяльності спрямоване на дотримання пріоритету вимог екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України з метою попередження настання екологічної небезпеки та гарантування захищеності права громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля в місті. Одним з важливих заходів охорони навколишньою природного середовища є екологізація промисловості і транспорту, тобто забезпечення вимог екологічного характеру при плануванні, проектуванні, будівництві, експлуатації об'єктів промисловості і транспорту.

При розробці й експертизі проектної документації на будівництво необхідно передбачити технічні рішення, які б забезпечували запобігання забруднення навколишнього середовища. Проблема охорони навколишнього природного середовища повинна стати органічною складовою виробничої діяльності. Сприяти екологізації виробництва може і повинно наше законодавство. При розробці нових еколого-правових актів і удосконаленні діючих необхідно виходити з того, що здоровий екологічний стан забезпечується не тільки забороною того, що гнітить, а й створенням того, що збагачує людину духовно і фізично. А тому виникає потреба в продовженні пошуків найбільш ефективних правових заходів щодо охорони природного середовища в промисловості й на транспорті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Андрейцев В.І. Гармонізація як форма оптимізації Українського законодавства. Проблеми методології (еколого-правовий аспект) / Андрейцев Володимир Іванович // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. _ 2000. _ Вип. 38. - С. 4-5. - (Серія «Юридичні науки»).

2. Андрейцев В.І. Конституційно-правові засади права громадян на екологічну безпеку / Андрейцев Володимир Іванович // Вісник Київського національного університету. - 2001. - Вип. 43. - С. 5-12. - (Серія «Юридичні науки»).

3. Воронин Н.М. Основы медицинской и биологической климатологии. М.: Медицина, 1981. 352 с.

4. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.

5. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. І.І. Даценко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

6. Стаття. Порушення правил екологічної безпеки [Електронний ресурс]

7. Румянцев Г.И. , Воронцов М.П. Общая гигиена, М., 1990.

Размещено на Allbest.ru

...