Організаційно-економічні важелі формування системи екологічної сертифікації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут проблем ринку та економіко екологічних досліджень

ГОРДІЙЧУК Євгенія Геннадіївна

УДК 006.063(504+658)

Організаційно-економічні важелі формування системи екологічної сертифікації в Україні

Спеціальність 08.00.06 - Природокористування і охорона навколишнього середовища

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Одеса - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України

Науковий керівник доктор економічних наук, професор

Галушкіна Тетяна Павлівна,

Інститут проблем ринку та економіко-

екологічних досліджень НАН України,

головний науковий співробітник відділу

економічного регулювання

природокористування

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Мішенін Євген Васильович,

Сумський національний аграрний

університет,

завідувач кафедри теоретичної та

прикладної економіки

доктор економічних наук, професор

Хлобистов Євген Володимирович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України,

завідувач відділу сталого розвитку та екологічної безпеки

Захист відбудеться «_27_» _листопада_ 2009 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 41.177.01 в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

Автореферат розісланий «_27_» __жовтня__ 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Степанов В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування національної інноваційно-зорієнтованої господарської системи в умовах кризи вимагає термінових заходів щодо забезпечення структурно-технологічної перебудови вітчизняної економіки. На забезпечення цього процесу впливає також активізація сертифікаційної діяльності, яка базується на принципах екологічної рівноваги та досягнення балансу інтересів. Крім того, бажання України як рівноправній державі інтегруватися в європейський та світовий простір потребує впровадження та поширення міжнародних норм і правил щодо дотримання екологічних параметрів виробництва продукції, процесів, послуг, а також стану довкілля шляхом широкого застосування загальновизнаних процедур екологічної сертифікації відповідно до вимог Хартії Міжнародної торгової палати про підприємницькі принципи сталого розвитку (пункт 13), в якому чітко зазначено: «Сприяти поширенню екологічно безпечних технологій і методів управління в промисловому та громадському секторах».

Розробці теоретичних підвалин національної системи екологічної сертифікації як одному з найбільш вагомих сучасних методів управління якістю продукції та екологічного управління в Україні присвячені монографічні дослідження багатьох вчених різних наукових шкіл. Проте недостатньо ще визначеними та завершеними залишаються саме організаційно-економічні аспекти становлення екологічної сертифікації як самостійного важелю нормативно-технічного регулювання якості продукції та стану довкілля. Досягти цієї мети можливо лише на базі трансформації існуючих підходів щодо забезпечення екологічної та продовольчої безпеки, в тому числі через розвиток сертифікаційних механізмів захисту довкілля та екологізацію споживчої політики в Україні. Саме ці постулати підтверджують актуальність обраної теми, а також обумовлюють вибір об'єкта та предмета дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась у відповідності до тематики комплексних науково-прикладних досліджень Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, а саме за темою: «Механізми та інструменти забезпечення збалансованого природокористування в локальних та регіональних економіко-екологічних системах» (номер держреєстрації 0107U001071, термін виконання - 2007-2009 рр.), де здобувачем було обґрунтовано концептуальні засади та організаційний механізм розвитку екологічної сертифікації в Україні. Крім того, здобувач приймав участь та був керівником соціальних проектів, що виконувались за ініціативи Одеської міської ради.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад та організаційно-економічних важелів формування ефективної системи національної екологічної сертифікації.

Досягнення поставленої мети визначило розв'язання таких наукових завдань:

- обґрунтувати доцільність та передумови розвитку екологічної сертифікації в контексті вимог екологічної та продовольчої безпеки;

- проаналізувати існуючий досвід та оцінити переваги формування екологічної сертифікації як визначального важелю нормативно-технічного регулювання якості продукції та стану довкілля;

- удосконалити категорійно-понятійний апарат в межах визначення поняття «екологічна сертифікація»;

- розробити концептуальні положення щодо розвитку екологічної сертифікації в Україні;

- обґрунтувати інституціональні чинники формування інтегрованої системи екологічної сертифікації в Україні;

- оцінити прогалини та розробити пропозиції щодо удосконалення законодавчо-нормативного поля в напрямі активізації поширення екологічної сертифікації та маркування;

- обґрунтувати важелі економічного стимулювання процесу формування національної системи екологічної сертифікації як запоруки ринкових зрушень.

Об'єктом дослідження є процес розвитку екологічної сертифікації в контексті впровадження загальних еколого-економічних реформ в Україні.

Предметом дослідження є теоретико-організаційні засади формування національної системи екологічної сертифікації в умовах ринкових відносин.

Методи дослідження. Теоретичним базисом дисертаційного дослідження є класичні положення сучасної економічної теорії, економіки природокористування, регіональної економіки та теорії управління, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених. Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до аналізу категорії «екологічна сертифікація» та сучасні гіпотези розробки стратегії еколого-економічних реформ в Україні, а також існуючі концепції забезпечення еколого збалансованої політики на державному рівні.

Наукові дослідження виконувались на основі використання загальнонаукових методів і прийомів: наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції у певній логічно обґрунтованій послідовності.

В роботі використані елементи системного підходу - при обґрунтуванні теоретико-концептуальних положень дисертаційного дослідження; методу порівняльного аналізу та угрупувань - при визначенні інтегральної оцінки ресурсно-екологічної ситуації, причинно-наслідкових зв'язків - при визначенні основних передумов розвитку національної системи екологічної сертифікації; а також графоаналітичний та статистичний методи відображення результатів наукового дослідження. Інформаційну базу дослідження складають нормативно-правова база в сфері природокористування, щорічні звіти, методичні та статистичні матеріали Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Держспоживстандарту України, МНС України, Державного комітету статистики та інших міністерств і відомств, статистичні дані вітчизняних і зарубіжних інформаційних джерел, прогресивний зарубіжний досвід, наукові положення вітчизняних та зарубіжних монографій, спеціальної періодичної літератури тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш значними науковими результатами дисертаційного дослідження, що характеризуються науковою новизною, є такі:

вперше:

- сформульовано наукове бачення стосовно сутнісного визначення поняття «інтегрована система екологічної сертифікації» як окремої складової технічного регулювання якості продукції та стану довкілля, яка визначає конкретні об'єкти, функції екологічної сертифікації, а також її організаційно-економічну модель з врахуванням ринкових та соціально-екологічних пріоритетів розвитку держави;

- обґрунтовано концептуальні положення щодо формування системи національної екологічної сертифікації, які включають принципи, критерії та чинники розвитку екологічної сертифікації в контексті вимог екологічної та продовольчої безпеки;

удосконалено:

- теоретичні засади щодо удосконалення існуючого законодавчо-нормативного поля в напрямі його екологізації, які, на відміну від інших, згідно з міжнародно-визнаними процедурами формують ключові вектори трансформації національної сертифікаційної політики;

- наукові підходи до визначення інституційних факторів, що впливають на процес впровадження екологічної сертифікації як в масштабі країни, так і її регіонів. При цьому визначено, що інституційні фактори є домінуючими в стратегії формування національної системи екологічної сертифікації та маркування в Україні;

дістало подальший розвиток:

- визначення передумов та оцінка ефективності впровадження екологічної сертифікації, що базуються на існуючих тенденціях та еколого-економічних ефектах, врахування яких дозволить активізувати створення національної системи екологічної сертифікації на ринкових засадах;

- обґрунтування стратегії формування національної системи екологічної сертифікації та маркування, яка на відміну від інших, визначає напрями інноваційних заходів забезпечення цього процесу в контексті поширення еколого-економічних реформ;

- наукові підходи щодо удосконалення механізму стимулювання розвитку екологічної сертифікації, які базуються на використанні дієвих економічних важелів та інституційних заходів в умовах розбудови існуючої системи нормативно-технічного регулювання в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертаційному дослідженні наукові положення мають вагоме науково-прикладне значення, оскільки можуть слугувати основою для розробки рекомендацій щодо удосконалення механізму становлення екологічної сертифікації в Україні. Наукові положення, висновки і рекомендації, які розроблені в дисертації, зокрема, пропозиції щодо розвитку екологічної сертифікації територій на прикладі зон поліфункціонального статусу знайшли своє відображення в ході реалізації муніципальних проектів «Розробка концепції стійкого розвитку промислово-рекреаційної зони «Пересип-Лузанівка» (довідка № 3415/1 від 24.12.2007) та ”Реалізація процедури екологічного аудиту на прикладі промислово-рекреаційній зони „Пересип-Лузанівка” для досягнення її сталого розвитку” (довідка № 1685/1 від 26.12.2006). Окремі теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження рекомендовані Управлінням освіти і наукової діяльності Одеської обласної державної адміністрації до впровадження в освітніх програмах (довідка № 215/н від 25.12.2008).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана здобувачем самостійно. Одержані в ній результати досліджень належать особисто авторові. З наукових праць, опублікованих в співавторстві, в роботі використано лише ті положення й ідеї, що є результатом особистих досліджень здобувача. Конкретний внесок здобувача в цих роботах зазначений в авторефераті у переліку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційних досліджень доповідались та обговорювались на 17 регіональних та міжнародних наукових і науково-практичних конференціях, зокрема таких: «Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції» (м. Суми, 24-27 травня 2005 р.), «Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища» (м. Львів, 22-23 вересня 2005 р.), “Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні” (м. Київ, 13-14 квітня 2006 р.), «Проблеми і механізми відтворення ресурсного потенціалу України в контексті Євроінтеграції» (м. Рівне, 19-20 жовтня 2006 р.), «Еколого-економічні проблеми Дністра» (м. Одеса, 4-6 жовтня 2006 р.), «Природні та природно-техногенні ризики берегової зони морів» (м. Одеса, 7-11 вересня 2008 р.), «Проблеми і механізми відтворення ресурсного потенціалу в контексті Євроінтеграції» (м. Рівне, 9-10 жовтня 2008 р.), «Перспективи та пріоритети розвитку економіки України та її регіонів» (м. Луцьк, 10-11 жовтня 2008 р.), «Проблеми екологічної безпеки та розвитку морегосподарського та нафтогазового комплексів» (м. Одеса-Керчь, 8-12 вересня 2008 р.), «Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях» (м. Бахчисарай, 16-17 квітня 2009 р.), науково-практична конференція Одеського державного економічного університету (м. Одеса, 28-29 квітня 2009 р.), „Міжнародна співпраця і управління транскордонним басейном для оздоровлення річки Дністер” (м. Одеса, 30 вересня - 1 жовтня 2009 р.).

Публікації. Результати дослідження опубліковано у розділах 3-х колективних монографій, 12 статтях у збірниках наукових праць, у 10 матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг наукових праць - 20,24 д.а., з них 4,62 д.а. належить особисто авторові.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел із 281 найменування. Загальний обсяг роботи становить 223 сторінки комп'ютерного тексту, з них 170 стор. основного тексту. Робота містить 5 таблиць, 13 рисунків. Список використаних джерел із 281 найменування викладено на 32 стор., 14 додатків - на 17 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ дисертаційної РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано: мету, задачі, предмет, об'єкт та методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, їх апробацію, наведено відомості про публікації автора, структуру та обсяг дисертації.

В першому розділі «Теоретико-прикладні засади екологічної сертифікації в Україні» на основі систематизації та узагальнення класичних теоретичних положень наведено трактування понятійного апарату, сформульовані принципи та критерії визначення екологічної сертифікації в контексті вимог екологічної безпеки та запропоновано напрями законодавчо-нормативних механізмів активізації впровадження інтегрованої системи екологічної сертифікації в Україні.

В роботі стверджується, що на сьогодні цілковито новим і поки що незадіяним регулятивним механізмом для України є екологічна сертифікація, яка повинна стати повноправною складовою системи управління і регулювання екологічної та продовольчої безпеки. Однак, можна констатувати, що в існуючому законодавчому полі поняття «екологічна сертифікація» ще не визначено однозначно, зважаючи на відсутність єдиних трактувань щодо його сутності. Такий стан проблеми свідчить про те, що ця категорія потребує подальшого вивчення та вдосконалення.

Таким чином, автором дослідження пропонується таке визначення екологічної сертифікації - це регулятивний механізм системи екологічного управління, який підтверджує відповідність продукції, процесу, послуги, а також стану довкілля вимогам екологічних стандартів та надає значні соціально-економічні переваги в контексті забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на принципах домінування екологічних пріоритетів та ідеології чистого виробництва. В свою чергу, це поняття формує трактування дефініції «інтегрована система екологічної сертифікації» як окремої складової технічного регулювання якості продукції та стану довкілля, яка визначає об'єкти, функції екологічної сертифікації, а також її організаційну модель з урахуванням ринкових та соціально-екологічних пріоритетів розвитку держави.

Визначаючи критерії, які слугують передумовою розвитку екологічної сертифікації, можна констатувати, що ними є:

- ступінь загрози внаслідок недотримання вимог екологічної та продовольчої безпеки, поширення ГМО (генетично-модифікованих організмів) тощо;

- рівень знань та обізнаності суспільства щодо механізмів захисту від неякісної продукції та довкілля, впровадження екологічно-чистого виробництва;

- оцінка законодавчо-нормативного регулювання розвитку екологічної сертифікації в Україні (митна, тарифна, податкова, бюджетна політика, ліцензування, стандартизація, маркування, тощо);

- ступінь розвитку інституційного середовища в напрямі активізації ринку екологічної сертифікації в Україні.

Аналізуючи принципи екологічної сертифікації в системі технічного регулювання слід констатувати, що основними є:

· інтегрованість, яка передбачає необхідність поєднання системи управління якістю довкілля та системи управління якістю продукції;

· системність, яка забезпечується через механізми постійної імплементації процедур відповідності в існуючій практиці природокористування та споживання;

· гармонізація міжнародних та національних підходів щодо формування єдиної системи екологічної сертифікації;

· незалежність, яка базується на чіткій регламентації процедур відповідності в системі технічного регулювання;

· соціально-екологічна мотивація виокремлення екологічної сертифікації в самостійну складову загальної сертифікаційної політики в Україні;

· розмежування та консолідація повноважень і функцій між Держспоживстандартом України та Міністерством охорони навколишнього природного середовища України в контексті визначення пріоритетів еколого-безпечного розвитку.

Результати дослідження свідчать, що передумовами впровадження екологічної сертифікації є:

­ погіршення якості навколишнього природного середовища;

­ вимоги міжнародних інститутів (зокрема СОТ) стосовно якості продукції та довкілля;

­ наявність стійких тенденцій стосовно негативного впливу екологічних чинників (наприклад, ГМО) на генофонд нації;

­ існуючий законодавчо-нормативний базис, який визначає рівень розвитку національної системи екологічної сертифікації;

­ реалізація принципів чистого виробництва.

Доведено, що вочевидь, ідея розробки та законодавчого прийняття Національної програми екологічної сертифікації та екологічного маркування як одного з основних документів в сфері технічного регулювання та законодавчо-нормативного поля захисту довкілля має бути врахована в подальшій стратегії національної екологічної політики.

В роботі обґрунтовується теза про те, що екологічна сертифікація - це компонент забезпечення національної екологічної та продовольчої безпеки, що свідчить про такий стан суспільних відносин, при якому здійснюється законодавчо-правове, інституційне, організаційне, технічне та економічне регулювання еколого-небезпечних видів діяльності, виробництва еколого небезпечної продукції, гарантування безпеки життя та здоров'я людей, попередження виникнення аварійних та еколого небезпечних ситуацій. Ефективність екологічної сертифікації пропонується визначати через коефіцієнт ефективності Кеф.серт. таким чином:

Кеф.серт.=?Есерт / ?З серт. (1)

де .?Есерт - сума отриманих ефектів від реалізації системи екосертифікації в різних і-сегментах економіки;

?З серт - сума капітальних витрат на створення та реалізацію національної системи екологічної сертифікації.

При цьому ефект від реалізації екосертифікації (Есерт) на національному рівні можна представити у вигляді функції:

Есерт = f(?ВНДд, ?ВНДп, ?ВНДз)>max (2)

?ВНДд - приріст валового національного доходу внаслідок попередження негативних тенденцій забруднення довкілля (економія витрат на забезпечення стану екологічної та продовольчої безпеки);

?ВНДп - приріст валового національного доходу внаслідок підвищення рівня екологічності (якості) продукції;

?ВНДз - приріст валового національного доходу внаслідок зниження рівня захворюваності (смертності) населення від забруднення довкілля та вживання неякісної продукції.

Обґрунтовано, що розробка та впровадження програми екологічної сертифікації та екологічного маркування має бути одним з ключових напрямів політики України в сфері захисту довкілля та визначати домінуючий вектор в національній стратегії екологізації споживчої політики держави. В роботі доведено, що екологічна сертифікація може виступати не лише як система регулювання показників якості та безпеки продукції (процесів), послуг та навколишнього середовища, а й як засіб підтримки вітчизняного виробника, підвищення його конкурентоспроможності.

У другому розділі «Аналіз передумов та стану впровадження екологічної сертифікації в Україні» розглядаються конкретні передумови розвитку екологічної сертифікації, в якості яких виступає оцінка впливу забруднення довкілля в Україні, критерії екологічності та якості продукції в контексті вимог ЄС та імплементація міжнародного досвіду в сфері екологічної сертифікації та маркування в практиці вітчизняного виробництва, споживання та захисту навколишнього природного середовища.

Доведено, що необхідність впровадження екологічної сертифікації в державі визначається рівнем стану забруднення довкілля. Екологічна ситуація в Україні залишається надзвичайно складною, навантаження на навколишнє природне середовище постійно зростає. В роботі зазначено, що поступове втілення екологічної сертифікації та екомаркування, приближення параметрів виробництва до світових вимог є одним з найбільш ефективних шляхів до вирішення екологічних проблем. При цьому відзначено, що оцінка характеристик екологічності -- це інструментальний засіб управління якістю продукції та стану навколишнього природного середовища, який необхідно впроваджувати в рамках створення систем екологічного управління. Узагальнюючи міжнародний досвід, можна стверджувати, що екологічна сертифікація є чинником Європейської інтеграції, оскільки вона сприяє:

· попередженню появи і реалізації на ринку екологічно небезпечної продукції та послуг і відповідно попередженню нанесення шкоди навколишньому середовищу;

· впровадженню екологічно безпечних технологічних процесів та технологій;

· виробництву екологічно безпечної продукції на всіх стадіях її життєвого циклу, підвищенню її якості та конкурентоспроможності;

· створенню умов для організації виробництв, що відповідають встановленим європейським вимогам якості;

· попередженню ввозу в країну екологічно небезпечної продукції, технологій, відходів, послуг, в тому числі ГМО;

· інтеграції економіки країни на європейський та світовий ринок, виконанню міжнародних забов'язань стосовно забезпечення якісних показників продукції та стану довкілля (через поширення стандартів ISO).

Проведене дослідження дає змогу констатувати, що на сьогодні стан впровадження екологічної сертифікації характеризується переважним домінуванням стандартів ISO 9001 (рис. 1), хоча в роботі доведено, що найбільш економічно ефективними є інтегровані системи ( економія витрат на їх спільну розробку та впровадження - до 70%). Якщо брати регіональний розріз (рис. 2), то переважне місце за кількістю сертифікованих підприємств займають Київська, Дніпропетровська, Харківська та Донецька області, останні місця по кількості сертифікованих підприємств займають Закарпатська, Миколаївська, Житомирська та Чернівецька області.

Можна констатувати, що в структурі видатків Державного бюджету на 2008 р. по Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики видатки на екологічну сертифікацію не виокремлюються, але проглядається така тенденція: значна частина припадає на фінансування адміністративного апарату у сфері технічного регулювання та споживчої політики 41809,1 тис. грн. (45,5 %), тоді як на гармонізацію стандартів з міжнародними та європейськими лише - 11700 тис. грн. (12,7 %); державний нагляд за додержанням стандартів, державний метрологічний нагляд - 7061,1 тис. грн. (7,7 %); на проведення незалежної експертизи якості товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів (яка здійснюється починаючи з 2008 р.) - лише 8000 тис. грн. (8,7 %) (рис. 3).

Таким чином потребує негайного реформування та удосконалення сертифікаційна та споживча політика в масштабах України та виокремлення відповідної статті витрат на екологічну сертифікацію в Державному бюджеті України (за кодами 1202000, 2400000).

Базисом сучасної національної системи екологічної сертифікації стає правове й нормативне забезпечення, яке є результатом діяльності Європейської комісії та авторитетних міжнародних і європейських організацій зі стандартизації та сертифікації.

Наразі впровадження екологічної сертифікації ставить за мету розв'язання нагальних завдань у трьох ключових сферах діяльності держави:

· забезпечення екологобезпечного функціонування господарського комплексу;

· інтеграція національних з європейськими стандартами;

· міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища.

В Україні існують об'єктивні засади для формування механізму екологічної сертифікації, які поєднують можливості як державного, так і ринкового регулювання.

В роботі обґрунтовано, що під час створення системи екологічної сертифікації слід враховувати її особливість, яка полягає в тому, що ця система ставить за мету забезпечити захист споживачів не тільки від недоброякісної й небезпечної продукції, а й від наслідків деструктивної діяльності людства. Саме тому набуває особливого значення розподіл сфер “обов'язковості” і “добровільності” екологічної сертифікації, синтез ринкових інтересів та пріоритетів національної безпеки у визначенні структури цієї системи та правил її функціонування. Доведено, що сертифікація по ISO (ДСТУ)-9000, 14000 є однією з визначальних вимог маркетингу продукції на міжнародних ринках. Для забезпечення цього процесу на державному рівні необхідно активізувати процеси законодавчої підтримки та розробити загальнонаціональну Стратегію екологічної сертифікації та маркування в Україні.

В третьому розділі «Організаційно-економічні важелі екологічної сертифікації» обґрунтовуються положення Концепції розвитку екологічної сертифікації в Україні, наукове підґрунтя інституційно-інформаційного її забезпечення, важелі стимулювання впровадження інтегрованої системи екологічної сертифікації в умовах трансформації ринкових зрушень.

В роботі стверджується, що корінне реформування і становлення вітчизняної економіки, розвиток ринкових відносин в умовах соціально-економічної кризи зумовили необхідність створення нових механізмів державного та ринкового регулювання виробництва в Україні. В цих умовах принципово змінюється роль сертифікації продукції, процесів, послуг та якості довкілля як засобу нетарифного регулювання.

Констатуючи вище зазначене, можна стверджувати, що розвиток систем екологічної сертифікації обумовлений такими головними чинниками:

· обраним курсом України на Євроінтеграцію;

· потребами суспільства щодо дотримання принципів сталого розвитку та охорони довкілля і ;

· вимогами світової спільноти та світової організації торгівлі (СОТ), що підсилюється бажанням України стати повноправним членом Європейського Союзу і СОТ;

· потребами виробника підвищити свою конкурентоспроможність відповідно до європейських та міжнародних вимог;

· підвищенням відповідальності постачальників (посередників) за збитки, спричинені споживачам, об'єктам природокористування та суспільству небезпечною та неякісною продукцією.

Обґрунтовано, що до останнього часу в Україні ні законодавчо, ні практично питання екологічної сертифікації та маркування вирішувались в не достатньому обсязі, що підтверджується висновками експертів Українсько-європейського консультативного центру з питань законодавства (UEPLAC) при дослідженні ефективності наближення законодавства України до законодавства Європейського союзу стосовно захисту навколишнього середовища. Можна стверджувати, що нагально необхідно внести доповнення в існуючі законодавчі регламенти та прийняти Закон України «Про екологічну сертифікацію», основною домінантою якого стане впровадження критеріїв обов'язкової екологічної сертифікації еколого-небезпечної продукції та послуг, а також підприємств підвищеної небезпеки незалежно від форми їх власності.

В роботі наведено теоретичне узагальнення необхідності впровадження в Україні інтегрованої системи екологічної сертифікації, для чого потрібно вирішити низку завдань законодавчого, нормативного та організаційного характеру, зокрема треба:

впроваджувати єдину державну політику екологічної сертифікації в Україні на базі залучення зусиль Міністерства охорони навколишнього природного середовища та Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики і Українського міжнародного фонду якості;

доповнити й реформувати природоохоронне законодавство України щодо запровадження механізмів стимулювання обов'язкової та добровільної екологічної сертифікації, трансформації законодавства з підтвердження відповідності, з питань забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, а також нормативну базу в цій площині;

розробити правові засади обов'язкового екологічного маркування продукції та визначити перелік продукції, яка підлягає обов'язковому екологічному маркуванню та сертифікації;

запровадити технічні регламенти (або нормативні документи ДСТУ), які б декларували екологічні вимоги, яким має відповідати продукція з екомаркуванням (так звані екологічні критерії);

розробити порядок проведення робіт з екологічного маркування продукції, розробити й затвердити національний екологічний знак для екомаркування продукції та правила і критерії його застосування;

створити та акредитувати органи з екологічного маркування продукції на підтвердження відповідності екологічних маркувань і декларацій вимогам нормативних документів;

розробити дійові механізми „імплементації” екологічного аудиту в систему національної екологічної сертифікації.

Усе вище наведене вказує на потребу визначення напрямків і принципів державної політики України в галузі управління якості продукції та довкілля. Зокрема, до них доцільно віднести: - законодавчу і нормативну підтримку розробки систем якості продукції та довкілля на національному рівні;

запровадження пільгових кредитно-фінансових і податкових умов для підприємств, які займаються випуском екологобезпечної продукції, а також виконують роботи з поліпшення якості довкілля;

пріоритетне розміщення державних замовлень на підприємствах, які впроваджують сучасні системи управління якості продукції та довкілля.

Все вищезазначене свідчить про необхідність розробки Загальнодержавної Програми в сфері екологічної сертифікації (систем якості продукції та систем управління навколишнім середовищем). Стратегія (рис. 4) розвитку екологічної сертифікації та маркування в Україні має базуватися на інтегрованому підході і здійснюватися крізь синтез трьох основних напрямів:

Ё формування відповідного інституційного середовища через законодавчо-нормативну підтримку; адаптацію до існуючого міжнародного законодавчого поля та створення національної інституційної інфраструктури;

Ё стимулювання процесу впровадження екологічної сертифікації через механізми удосконалення системи оподаткування та кредитування, а також запровадження обов'язкового страхування екологічних ризиків та обов'язкової екологічної сертифікації об'єктів підвищеної небезпеки;

Ё науково-технічне забезпечення розвитку екологічної сертифікації через удосконалення системи нормативно-технічного регулювання в сфері споживання та захисту довкілля, розвиток і реалізацію державної програми поширення екологічної сертифікації та маркування в Україні, а також впровадження еколого-безпечних інновацій згідно вимог СОТ.

Реалізація цих пропозицій має стати першочерговим завданням сучасності, а основним шляхом його розв'язання - державна підтримка, розробка і впровадження інтегрованої національної системи екологічної сертифікації відповідно до принципів природоохоронних ініціатив, визнаних у Європі та в світі.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-прикладного завдання - поглиблення теоретико-організаційних основ формування дієвої моделі національної системи екологічної сертифікації як запоруки успіху ринкових трансформацій в Україні.

Основними результатами дисертаційного дослідження є:

1. В дисертаційній роботі автором доведено, що в умовах подальшого загострення екологічної кризи в Україні особливого значення набуває проблема забезпечення екологічної та продовольчої безпеки. Доведено, що одним із дієвих напрямів досягнення необхідних її параметрів є створення ефективної національної системи екологічної сертифікації, яка на принципах інтегрованості повинна забезпечувати не лише захист споживачів відносно безпечності та якості продукції (послуг), а й якості довкілля.

2. В роботі розкрито сутність поняття «інтегрована система екологічної сертифікації» та обґрунтовано концептуальні положення щодо її формування, які включають принципи, критерії та чинники розвитку в контексті вимог екологічної та продовольчої безпеки.

3. Аналіз теоретико-методологічних засад в межах проведеного наукового дослідження дозволив сформулювати передумови розвитку системи екологічної сертифікації, головними чинниками якої можна визначити стан навколишнього природного середовища, прогалини в існуючому законодавчому полі, рівень розвитку інституційних зрушень, а також вимоги ЄС щодо управління якості продукції та стану довкілля.

4. Проведене дослідження дало змогу констатувати, що на сьогодні стан впровадження екологічної сертифікації характеризується переважним домінуванням стандартів ISO (ДСТУ) 9001, хоча найбільш економічно ефективними є інтегровані системи ( економія витрат на їх спільну розробку та впровадження досягає 70%). Якщо брати регіональний розріз, то переважне місце по кількості сертифікованих підприємств займають Київська, Дніпропетровська, Харківська та Донецька області, останні місця - Закарпатська, Миколаївська, Житомирська та Чернівецька області .

5. В роботі обґрунтовано, що формування дієвої системи екологічної сертифікації повинно супроводжуватися низкою інституційних заходів. В зв'язку з цим, доцільно створення мережі відповідних структур по поширенню добровільних процедур екологічної сертифікації. Обов'язкова сертифікація на відповідність вимогам нормативних документів є винятковою прерогативою в державній системі сертифікації. При цьому доцільно розширити перелік обов'язкових процедур екологічної сертифікації та закріпити це законодавчо. Зокрема, це стосується еколого-небезпечних виробництв, продукції та послуг.

6. Доведено, що в умовах в умовах ринкових трансформацій, пов'язаних з розвитком системи екологічної сертифікації та маркування необхідно впроваджувати інноваційні механізми її стимулювання, які базуються на використанні дієвих економічних важелів, що дозволить отримати вагомий еколого-економічний ефект як на державному, так і на регіональному рівні. Наявність визнаних (сертифікованих) систем управління якістю продукції (послуг) та екологічного управління є гарантією стабільності та надійності підприємства як партнера в ділових стосунках. Розвиток цієї діяльності в Європі стимулюється тим, що з 1996 року рішенням Європейського Союзу реєстрація систем управління якості дає додаткові переваги в торгівлі, одержанні державних замовлень тощо. В зв'язку з цим є безумовні переваги в більш активному поширенні цієї практики в Україні.

7. Враховуючи існуючі міжнародні та національні тенденції, обґрунтовано сценарну модель розвитку та впровадження національної системи екологічної сертифікації, яка визначає напрями інноваційних заходів щодо удосконалення організаційно-економічного механізму забезпечення цього процесу в контексті загальнодержавних інтересів. Констатується, що ідеологічною платформою цього процесу може виступати національна Стратегія екологічної сертифікації та маркування, яку пропонується нагально розробити та реалізувати в Україні.

екологічний сертифікація міжнародний державний

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії та розділи в монографіях:

1. Екологічний менеджмент та аудит рекреаційних територій (концептуальні засади та організаційний механізм) / [Галушкіна Т.П., Новосельська Л.І., Сударкін О.О. ті ін.]; за наук. ред. Т.П. Галушкіної. - Одеса.: ТОВ «ІНВАЦ», 2006. - С. 80-88, 142-149. Особистий внесок здобувача: визначення передумов впровадження екологічної сертифікації на територіальному рівні.

2. Еколого-економічна оцінка розвитку територій (на прикладі промислово-рекреаційної зони «Пересип -Лузанівка» [Галушкіна Т.П., Харічков С.К., Грановська Л.М. та ін.]; за наук. ред. Т.П. Галушкіної - Одеса: Видавництво ТОВ «ІНВАЦ», 2007. - С. 16-22. Особистий внесок здобувача: аналіз стану екологічної безпеки в територіальному розрізі.

3. Екологічний аудит: теорія і практика [Галушкіна Т.П., Грановська Л.М., Качаровська Л.М. та ін.]; за наук. ред. Т.П. Галушкіної. - Одеса: ТОВ «ІНВАЦ», 2008. - С. 17-22 Особистий внесок здобувача: визначення основних вимог щодо впровадження стандартів ISO-14000 та аналіз міжнародної практики.

Статті у наукових фахових виданнях:

4. Гордійчук Є.Г. Сертифікаційна політика в галузі природокористування / Є.Г. Гордійчук, Т.П. Галушкіна // Економічні інновації: зб. наук. праць. - Одеса, 2009. - № 35. - С. 360-371. Особистий внесок здобувача: обґрунтовано концептуальні засади та організаційний механізм розвитку сертифікаційної політики в Україні.

5. Гордійчук Є.Г. Сертифікаційні механізми захисту довкілля в Азово-Чорноморському басейні / Є.Г. Гордійчук // Економічні інновації: зб. наук. Праць. - Одеса, 2008. - № 34. - С. 211-214.

6. Гордійчук Є.Г. Переваги екологічної сертифікації в умовах ринкових відносин / Є.Г. Гордійчук // Вісник національного університету водного господарства та природокористування: зб. наук. праць. - Рівне, 2008. - Ч. 3, № 4 (44). - С. 57-62.

7. Гордійчук Є.Г. Організаційна модель розвитку екологічної сертифікації в Україні / Є.Г. Гордійчук // Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. праць / - Одеса, 2008. - № 34. - С. 323-327.

8. Гордійчук Є.Г. Екологобезпечний розвиток регіону / Є.Г. Гордійчук // Економічні науки: зб. наук. праць. - Луцьк, 2008. - Ч. 1, № 5(17). - С. 261-265.

9. Гордийчук Е.Г. Эколого-экономические механизмы и рычаги трансграничного сотрудничества / Т.П. Галушкина, К.О. Костецкая, Е.Г. Гордийчук // Вісник національного університету водного господарства та природокористування: зб. наук. праць. - Рівне, 2008. - № 1(41) - С. 32-37 Особистий внесок здобувача: обґрунтування принципів досягнення екологобезпечного розвитку регіону.

10. Гордійчук Є.Г. Екологічна сертифікація як чинник Європейської інтеграції Чорноморського регіону / Є.Г. Гордійчук // Економічні інновації: зб. наук. праць. - Одеса, 2007. - № 28. - С. 92-100.

11. Гордійчук Є.Г. Перспектива розвитку екологічного менеджменту / Є.Г. Гордійчук // Вісник Хмельницького національного університету (Економічні науки): зб.наук. праць - Хмельницький, 2007. - Т.3, № 5. - С. 280-283.

12. Гордийчук Е.Г. Анализ и оценка существующего международного опыта в области экологического регулирования / К.О. Костецькая, Е.Г. Гордийчук, Д.А. Бочкарев // Економічні інновації: зб. наук. праць. - Одеса, 2007. - № 26. - С. 320-329. Особистий внесок здобувача: аналіз зарубіжного методів управління природоохоронною діяльністю.

13. Гордійчук Є.Г. Принципи та механізми екологічно безпечного розвитку регіону / Т.П. Галушкіна, К.О. Костецька, Є.Г. Гордійчук // Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. праць. - Одеса, 2007. - № 26. - С. 77-83 Особистий внесок здобувача: оцінка передумов екологобезпечного розвитку в регіональному контексті.

14. Гордійчук Є.Г. Аналіз екологічних параметрів виробництва як основа екологічної сертифікації / Є.Г. Гордійчук // Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. праць. - Одеса, 2006. - № 23. - С. 74-78.

15. Гордійчук Є.Г. Загальноєвропейські вектори розвитку в галузі охорони довкілля та природокористування в Україні / Т.П. Галушкіна, Є.Г. Гордійчук, К.О. Костецька // Вісник національного університету водного господарства та природокористування: зб. наук. праць. - Рівне, 2006. - № 4 (36). - С. 10-15 Особистий внесок здобувача: розробка пропозицій щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств за рахунок впровадження екологічної стандартизації.

Матеріали науково-практичних конференцій:

16. Гордійчук Є.Г. Екологічна сертифікація як напрям покращення стану навколишнього середовища / Є.Г. Гордійчук // Міжнародна співпраця і управління транскордонним басейном для оздоровлення річки Дністер: міжнародна конференція, 30 вересня - 1 жовтня 2009 р.: тези доповідей - Одеса, 2009. - С. 50-51.

17. Гордійчук Є.Г. Теоретико-інституційні засади екологічної сертифікації як необхідного базису розвитку екологічного менеджменту в Україні / Є.Г. Гордійчук // Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки: ІІ-а Всеукраїнська міжвуз. Наук.-практ. конф., 23-24 квітня 2009 р.: тези доповідей - Рівне, 2009. - С. 47-48.

18. Гордійчук Є.Г. Екологічна сертифікація в контексті вимог продовольчої безпеки в Україні / Є.Г. Гордійчук // Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях розвитку та природокористування: наук.-практ. конф., 16-17 квітня 2009 р.: тези доповідей - Бахчисарай, 2009. - С. 34-36.

19. Гордійчук Є.Г. Ресурсно-екологічна безпека рекреаційних територій / Т.П. Галушкіна, О.О. Карпенко, Є.Г. Гордійчук // Екологія міста та рекреаційних зон: Всеукр. наук.-практ. конф., 17-18 квітня 2008 р.: тези доповідей - Одеса, 2008. - С. 193-196 Особистий внесок здобувача: визначення чинників екологічної безпеки рекреаційних територій.

20. Гордійчук Є.Г. Екологічний аудит та екологічна сертифікація в контексті вимог національної екологічної безпеки / Т.П. Галушкіна, Є.Г. Гордійчук // Природні та природно-техногенні ризики берегової зони морів: міжнар. конф., 7-11 вересня 2008 р.: тези доповідей - Одеса, 2008. - С. 100-101 Особистий внесок здобувача: визначення ролі екологічної сертифікації в системі екологічного управління.

21. Гордійчук Є.Г. Еколого-економічні аспекти розвитку нафто-газового комплексу в контексті вимог екологічної безпеки / Т.П. Галушкіна, О.О. Карпенко, Є.Г. Гордійчук // Проблеми екологічної безпеки та розвитку морегосподарського та нафтогазового комплексу: VI-а міжнар. наук.-практ. конф., 8-12 вересня 2008 р.: тези доповідей - Керчь, 2008. - С. 136-137 Особистий внесок здобувача: обґрунтування основних напрямів удосконалення системи забезпечення техногенної та природної безпеки.

22. Гордийчук Е.Г. Экологический сертифікат курортно-рекреационных территорий / Галушкина Т.П., Сударкин А.А., Гордийчук Е.Г. // Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні: міжнар. наук. конф., 13-14 квітня 2006 р. - К., 2006. - С. 180-181 Особистий внесок здобувача: обґрунтування доцільності екологічної сертифікації курорту.

23. Гордійчук Є.Г. Екологічна безпека Дністра в контексті збалансованого розвитку / Галушкіна Т.П. Гордійчук Є.Г., Костецька К.О. // Эколого-экономические проблемы Днестра: V міжнар. наук.-практ. конф., 4-6 жовтня 2006 р. - Одесса, 2006. - С. 34-35 Особистий внесок здобувача: визначення пріоритетів екологобезпечного розвитку Дністра.

24. Гордійчук Є.Г. Організаційний механізм впровадження екологічної стандартизації та сертифікації в Україні / Галушкіна Т.П., Гордійчук Є.Г. // Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища: наук.-практ. конф., 22-23 вересня 2005 р. - Львів, 2005. - С. 31-32 Особистий внесок здобувача: визначення пріоритетних напрямків впровадження екологічної сертифікації.

25. Гордійчук Є.Г. Проблеми становлення екологічної сертифікації в Україні / Галушкіна Т.П., Купцова О.Є., Гордійчук Є.Г. // Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції (ЕП-2005): міжнар. наук.-практ. конф., 24-27 травня 2005 р. - Суми, 2005. - С. 141-143 Особистий внесок здобувача: запропоновані організаційно-економічні важелі екологічної сертифікації в Україні.

АНОТАЦІЇ

Гордійчук Є.Г. Організаційно-економічні основи формування системи екологічної сертифікації в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.06 - економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. - Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, м. Одеса, 2009.

В дисертації розроблено теоретико-концептуальні та організаційно-економічні основи інтегрованої системи екологічної сертифікації в Україні, наведено тлумачення понятійного апарату стосовно основних дефініцій; розглянуто основні передумови розвитку екологічної сертифікації та наведено аналіз міжнародної та вітчизняної практики формування сертифікаційної політики, а також запропоновано сценарій впровадження екологічної сертифікації на державному рівні з врахуванням інституційних чинників та стимулюючих важелів.

Ключові слова: інтегрована система екологічної сертифікації, якість довкілля, система управління навколишнім природним середовищем, економічні важелі стимулювання екологічної сертифікації.

Гордийчук Е.Г. Организационно-экономические основы формирования системы экологической сертификации в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.06 - экономика природопользования и охраны окружающей среды. - Институт проблем рынка и экономика-экологических исследований НАН Украины, г. Одесса, 2009.

В диссертации разработаны теоретические и организационно-экономические основы создания интегрованной системы экологической сертификации в Украине, рассмотрены основные предпосылки ее развития, анализ международной и отечественной практики и предложены концептуальные положения относительно стратегии внедрения экологической сертификации на государственном уровне.

В первом разделе диссертационной работы рассмотрены теоретико-прикладные основы экологической сертификации. На основании систематизации и обобщения классических теоретических положений представлена трактовка понятийного аппарата, сформулированы принципы и критерии определения экологической сертификации в контексте требований достижения экологической и продовольственной безопасности, также предложены направления законодательно-нормативных механизмов активизации внедрения экологической сертификации.

Во втором разделе представлен анализ предпосылок внедрения экологической сертификации в Украине. В качестве их выступает оценка состояния окружающей природной среды, критерии экологичности и качества продукции в контексте требований Европейского союза и имплементация международного опыта в сфере экологической сертификации и маркировки.

В третьем разделе обоснованы ключевые положения Концепции развития экологической сертификации в Украине, включая предложения относительно институционально-информационного обеспечения системы экологической сертификации, а также организационно-экономического механизма стимулирования развития экологической сертификации в условиях рыночных трансформаций.

Ключевые слова: интегрированная система экологической сертификации, качество окружающей среды, система управления окружающей природной средой, экономические рычаги стимулирования экологической сертификации.

Gordiychouc E.G. Organizational-economic bases of forming of the system of ecological certification in Ukraine. - Manuscript.

The thesis on the competition of scientific degree of candidate of economic science on specialty 08.00.06 - economy of use and protection of an environment. Institute of market problems and economical-ecological researches of NSA of Ukraine, Odessa, 2009.

In the thesis work theoretical-conceptual and organizational-economic foundation of the integrated system of environmental certification in Ukraine are explored. The interpretation of the conceptual apparatus for the basic definitions of research is resulted. The main prerequisite for the development of ecological certification are considered and provides an analysis of international and domestic practice of formation of the certification policies, and proposed a scenario of environmental certification at the state level with regard on institutional factors and incentives for leverage.

Keywords: integrated system of environmental certification, environmental quality management system environment, and economic levers to stimulate environmental certification.

Размещено на Allbest.ru

...