Екологічна деонтологія та деонтологічна традиція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічна деонтологія та деонтологічна традиція

Згарища російських пожеж та аномальна спека, що багато в чому їх спричинила масштабні повені та смертельні зсуви ґрунту у старій Європі та центральній і південно-східній Азії; нафтова катастрофа в Мексиканській затоці внаслідок аварії на платформі компанії British Petroleum - ось не повний перелік подій літа 2010 року, які вкотре нагадали, що словосполучення «глобальні екологічні проблеми» має цілком реальні обриси та вельми неприємний (в буквальному значення) зміст. З іншого боку, питання пошуку вирішення такого роду проблем на наших очах переходить з розряду актуальних у площину надзвичайно гострих, життєво важливих для сучасної людини. Паралельно зростає інтерес до «проблеми інституціалізації механізмів досягнення глобальної безпеки та їх ціннісно-нормативної легітимації» [9, с. 20]. В цьому контексті нами було запропоновано концепцію нової наукової дисципліни, яку ми визначили як екологічна деонтологія [17]. Адже незаперечним є факт, що реальне подолання екологічних проблем (при чому, як глобальних так і локальних) вимагає формування в людини мотивацій свідомого вибору на користь екологічно зважених рішень, виникнення та утвердження екологічного імперативу поведінки. Власне це, на нашу думку, зумовлює необхідність розробки нової наукової дисципліни на перетині екологічного та етичного знання.

Метою даної роботи є окреслити, так би мовити, етичну генетику екологічної деонтології, її прямий зв'язок з традиціями моральної, а отже практичної філософії. Водночас, ми прагнемо довести тезу, що екологічна деонтологія є логічним етапом розвитку європейської імперативної філософії - деонтології, яка і сьогодні не втрачає актуальності.

Констатуючи теоретичні основи нашого дослідження, маємо відзначити, що виняткову роль для становлення та розвитку класичних теорій деонтології відіграли такі видатні філософи як І. Бентам, І. Кант, Дж.Мілль, Д.Мілль, Д. Pocc [1; 10; 20; 5]. Водночас, принципове значення для нашої роботи мають міркування на тему екологічної етики таких зарубіжних та вітчизняних авторів як А. Печчеї, А. Швейцера, К. Маєр-Абіха, Дж. Мейсі, Дж. Сід, В. Крисаченко, М. Кисельов Т. Гардашук, В. Борейко та інших [21; 27; 15; 8; 12; 4; 11; 2]. Спираючись на фундамент філософської та наукової творчості цих мислителів і дослідників нами було сформульовано низку власних міркувань та ідей, які дозволили створити авторську концепцію «екологічної деонтології».

Передусім, на початку викладу основного матеріалу нашої роботи маємо розібратися із терміном «деонтологія», який в активний науковий обіг запровадив англійський філософ і правознавець Ієремія Бентам (Jeremy Bentham). Термін було вжито та роз'яснено у праці «Деонтологія або Наука про мораль», що була опублікована у 1834 р. У максимально лаконічній формі деонтологія (от грец. beov - належне) - це розділ етики, в якому розглядаються проблеми обов'язку та належного. Власне Бентам використав термін «деонтологія» для позначення теорії моральності як науки про належну поведінку або про мораль поведінки індивіда для досягнення належної для нього мети, свого роду зведення правил поведінки.

Tеоретичне обґрунтування деонтології здійснювалося представниками багатьох філософських та етичних традицій. При цьому, деонтологічне знання напрацьовувало власний термінологічний та понятійний апарат. Принциповими поняттями для деонтологічного знання залишаються поняття обов'язку, належного, імперативу поведінки, задоволення, практичного інтересу, самопожертвування. Водночас, з приводу багатьох з них і сьогодні триває дискусія. Наприклад, питання про вихідну роль обов'язку в етичній теорії досі не є вирішеним, хоча таке рішення виглядає вельми актуальним, оскільки воно детермінує можливість адекватного бачення ролі цілісного і діяльного смислового поля культури у формуванні особи [19]. З іншого боку, імперативній філософії (як ще називають деонтологію) закидають ідею «нав'язаного обов'язку», виправдання примусу, ієзуїтську форму маніпулювання індивідом, споживче відношення до нього, що має на меті «виманити» його здібності, добитися від нього жертв, поставити на службу чужому корисливому інтересу. Мовляв, міркування про моральний обов'язок може служити прикриттям стосунків примусу, віддзеркаленням моралі тиранії, що заперечує потреби та не зважає на схильності людини [6]. Зрештою, щодо деонтології можна відшукати і такі доволі жорсткі визначення: « «усічена» етика поведінки, мораль жорстко замкнутого суспільства, що диктує його членам чіткі правила поведінки у вигляді законів і інструкцій, а також прийнятих негласних дозвільних і заборонних дій. Має чіткий головний критерій, що далеко відстає від Глобального Критерію Природи і суспільства - Любові» [18]. Принагідно маємо зауважити, що деонтологію прийнято в принципі відрізняти від аксіології.

Водночас, фахівці з етики звертають увагу на те, що з уявлення про належне складаються етичні вимоги, розуміння того, які вчинки люди повинні здійснювати. Стосовно людини ці вимоги виступають як його обов'язки; останні в узагальненій формі загальних правил формулюються в моральних приписах, нормах, заповідях [24].

Нині можемо констатувати, що зміст терміну «деонтологія» звузився до характеристики проблем людського обов'язку, розглядаючи останній як внутрішнє переживання примусу, що задається етичними цінностями.

Деонтологія намагається науково обґрунтувати необхідність свідомого підпорядкування особистих інтересів потребам суспільства у гармонійному поєднанні особистого і суспільного. Деонтологія вивчає форми вираження належного, шляхом якого моральність виражає вимоги соціальних законів, приймає різні форми у приватній поведінці, загальних нормах та вимогах. Деонтологія також визначає конкретні форми професійної моралі, виконання громадянського обов'язку в певній галузі суспільного життя і професійної діяльності.

Разом з тим, слід наголосити, що сьогодні термін «деонтологія» переважно використовують для позначення професійної етики як системи етичних норм виконання відповідними працівниками своїх службових обов'язків. До того ж тривалий час, здебільшого, йшлося про професійну етику медиків та юристів. Щоправда, за останнє десятиліття, у науковій літературі почали з'являтися нові види професійної етики: деонтологія журналістики, педагогічна деонтологія, управлінська деонтологія, економічна деонтологія, політична деонтологія та інші [Див.:14; 16; 3; 25; 13; 7].

Гадаємо, що зростання уваги дослідників з різних наукових галузей до деонтології зумовлене характерним для початку XXI сторіччя переконанням про необхідність реального переходу від загальних міркувань на тему зміни світоглядних та ціннісних переконання сучасної людини (які, очевидно, багато в чому спричинили сучасні глобальні кризи) до напрацювання дієвих схем того, як в умовах сучасного світу активізувати механізми формування нової, більш гуманістичної (зокрема, екологічної) свідомості, а також відповідного стилю мислення та поведінки. Саме ці пошуки знову звертають нас до деонтологічної традиції, яка впродовж свого існування намагалася на ґрунті різних філософських систем обґрунтовувати принципи і постулати гідного виконання моральних вимог, суспільного обов'язку та норм. З іншого боку, виникає необхідність нового, більш ретельного та глибокого прочитання творів, що належать деонтологічному дискурсу.

Очевидно, наш екскурс у деонтологічну традицію ми маємо розпочати вже із згадуваного вище Ієремії Бентам. Прийнято вважати, що вчення Бентама прославляє приватний інтерес як основу суспільного благоденствія. В сфері моралі він вважав фундаментальними стани задоволення та страждання. Тому досягнути задоволення та уникнути страждання - єдині мотиви людської поведінки [22]. При цьому Бентам пропонує вчення про мораль побудоване на принципі користі. Такий підхід, на його думку, надає можливість бачити далі та більше поточного моменту, враховувати найвіддаленіші можливі наслідки тих дій, які нині, на нашу думку, спрямовані на благополуччя. Водночас деонтологія здатна допомогти вирішити проблеми, пов'язані з розподілом, інтерференцією, конфліктом та неузгодженістю зобов'язань людини у суспільстві, застосувавши принцип користі [23, с. 109]. Так постає англійський утилітаризм, мораль якого вказує на необхідність людині діяти в такий спосіб, який забезпечує максимальне щастя за мінімальних страждань. Своєю чергою, деонтологія має на меті залучити людину в практику чесності та олаго - чинності шляхом показу, співпадіння вимог чесності та благочинності з егоїстичними вимогами благорозумності. До слова, тут І. Бентам говорить про деонтологічне мистецтво, яке полягає у збільшенні загальної кількості щастя у тій частині сфери думки та дії, яка залишилася вільною від влади закону та уряду [23, с. 110], тобто, напевно, йдеться про сферу нашої свідомості, про наш світогляд - цінності та переконання, які ми сповідуємо, нашу культуру.

Між тим, дослідники оригінальних текстів Бентама стверджують - у нього деонтологія не передбачає моралізаторства у вигляді накладення на людство кайданів обов'язку, носіння яких не дає йому нічого іншого окрім страждань. Відповідно до поглядів Бентама робити добро слід в найбільш прийнятний спосіб для того, кому це добро робиться, інакше це тиранія. [23, с, 113]. Іншими словами імперативи деонтології розкриваються тому, хто шукає. Шукає за допомогою розуму, зауважує Бентам, адже для нього основа чеснот - благорозумність, а влада над власним розумом, самоконтроль та управління думками - головний шлях до чеснот, тобто до щастя [23, с, 111].

Отож, деонтологію, зважаючи на усе вище сказане, ми можемо визначити, як науку про належне (і корисне), до усвідомлення чого приходять самостійно, а не через примус. Деонтологія задає певні орієнтири, яких варто прагнути. Останні дві тези мають принципове значення для розбудови нами концепту екологічної деонтології, в межах якої завдання виживання людського виду та збереження (відновлення) гармонії із Природою мають стати фундаментальними поведінковими орієнтирами людини.

Ідею корисності розвинули своїх працях інші відомі англійські мислителі Джеймс Мілль (James Mill) та його син Джон Стюарт Мілль 0°hn Stuart Mill). Так в етиці Джеймс Мілль дотримувався ідей утилітаризму, вважаючи суспільну користь вищим принципом і критерієм моралі, яка не піддається повній реалізації в житті людей [20, с, 10-11]. Між тим, саме у відданості загальному благу Мілль убачав джерело особистого щастя. Водночас, він певною мірою відходить від постулату Бентам, що існують лише приватні інтереси і суспільні інтереси лише перетворена форма приватного інтересу. Адже Джеймс Мілль передбачає, що інтереси можуть бути приватними, індивідуальними, суб'єктивними і суспільними, загальними, об'єктивними.

Своєю чергою Джон Стюарт Мілль хоч і віддає належне моралі користі, що її обґрунтовував І. Бентам, втім наголошує на аспекті якості (а не кількості) задоволення. А висновок про якість задоволення (чи нестерпність страждань) людина часто робить спираючись не на власний досвід, а на думку більшості. Іншими словами, максимальне щастя для людини, це те що сприймається як максимальне щастя більшістю, суспільством.

Втім, помічено, що у питаннях щастя завжди присутній момент суб'єктивності. Адже, по-перше, переважна більшість людей вважає своє щастя більш важливим, ніж щастя інших, а, по-друге, найбільше благо може призвести до несправедливості, коли вибір, що приносить щастя більшості, може спричини страждання меншості [26]. Саме тому так багато на тему справедливості розмірковував Мілль-молодший у своїх книгах «Утилітаризм» та «Про свободу». Зрештою, проблема справедливості, та її реалізації у суспільстві відома людству із найдавніших часів, а філософське опрацювання її розпочалося ще античними мислителями.

Показово, що проблема максимального блага для більшості та забезпечення справедливості у суспільстві має очевидний екологічний аспект. Нині є серйозною проблемою завдання справедливого розподілу природних ресурсів і матеріальних благ між теперішнім та прийдешнім поколіннями та шляхи розв'язання суперечностей, що з цього випливають, тобто дотримання принципу екологічної справедливості між теперішнім та прийдешніми поколіннями [4, с. 132]. В цьому плані дискутуються два підходи: перший (який можна визначити як утилітаристський) ґрунтується на переконанні, що певний егоїзм сучасної людини може спонукати до збереження природних ресурсів - в основі такої заощадливої поведінки лежить здебільшого турбота про власний добробут та добробут своїх найближчих нащадків; другий (альтруїстичний) заснований на тлумаченні рівності поколінь, відповідальності теперішніх поколінь перед майбутніми [4, с. 136]. Гадаємо, що екологічна деонтологія може виступити засобом стимуляції як утилітаристських так і альтруїстичних мотивацій екологічно обґрунтованої поведінки людини. Цьому сприятиме залучення екодеонтологією усього масиву екологічного знання, апеляція до морально-ціннісної сфери людини, а також акцент на нормативному характері екологічних цінностей, що мають стати основою поведінки сучасної людини (і з точки зору її особистого екологічного блага, і в суспільних інтересах). На меті екологічної деонтології - виховання в сучасної людини почуття екологічного обов'язку, який би став потужним чинником її повсякденної поведінки.

Водночас слід пам'ятати, що будь-які світоглядні зміни не можливі без внутрішнього зусилля людини, або, принаймні, потенційної відкритості до нового ментального контенту. Тут таки екологічна деонтологія, не ігноруючи ролі індивідуального начала, усіляко заохочуватиме здатності і потребу особи до самовиховання та самовдосконалення (в екологічному ключі). При цьому, слід згадати, що хоч із певними застереженнями, але поняття «самовдосконалення» є близьким та зрозумілим і західній людині з її глибинним індивідуалізмом та прогресивністю, і представнику східних цивілізацій з їх своєрідною релігійністю та патріархальністю. Будь-який крок спрямований на зміну себе в кращій бік - самовдосконалення, завжди у всіх культурах розглядався як моральний. Якщо ж це й вчинок здійснюється добровільного і пов'язаний із подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод (так би мовити, всупереч природній необхідності), то цінність такого вчинку кратно зростала.

Міркування на цю тему ми можемо відшукати у ще одного представника деонтологічної традиції у філософії німецького мислителя Іммануїла Канта (Immanuel Kant). Він стверджував, що без свободи не буває моральності. Там, де діє природа (очевидно в сенсі природних закономірностей - авт.), поза нами чи в нас, немає ніякої моральності. Натомість моральність починається там де починається культура. При цьому, моральність, за Кантом, не може бути зумовлена ні розрахунком, ні вигодою, ні прагненням до щастя або насолоди. Філософ був переконаний, що моральне почуття має бути опосередковане обов'язком і ним обмежений. Сам обов'язок - це щось безумовне і самодостатнє та подібно до інших здібностей людини непізнане у своїх витоках. Водночас, у Канта моральний обов'язок має розумний характер і є проявом практичного розуму. Зрештою, німецький мислитель, робить висновок, що для того, аби бути вільним, людина повинна керуватися у своїй поведінці саме моральним обов'язком, тобто, іншими словами, дотримуватися необхідного, належного. Індивід у Канта стає людиною саме тоді, коли починає керуватися обов'язком як особливим моральним законом [10].

He менш цікавими для нашого дослідження деонтологічної традиції є міркування на тему обов'язку англійського філософа початку XX ст.

Девіда Pocca (David Ross). Він розвивав ідею зобов'язань prima facie - самоочевидного зобов'язання. Передусім Pocc звертає увагу на такі зобов'язання, які при першому ж погляді (через свою само очевидність) визнаються як морально належні і не потребують подальшої перевірки. Філософ розглядав ці зобов'язання як абсолют (або майже абсолют), застосовних до всіх людей в будь-яких життєвих обставинах, за винятком ситуацій, коле одне належне вступало у конфлікт з іншим. Тоді людині необхідно визначитися, яке зобов'язання є більш вагомим. Переконанням Роса було, що певні дії слід чинити або не чинити тому, що вони хороші або погані за своєю суттю [5].

Окрему увагу варто звернути на запропонований Девідом Россом поділ зобов'язань на групи в залежності від того, до минулого чи майбутнього звернене діяння.

1. Обов'язок дотримуватися обіцянки або угоди. Ґрунтується на моїх попередніх діях; якщо слово, обов'язок вірності зобов'язує цього слова дотриматися, навіть якщо порушивши його, я б зробив більше добра більшій кількості людей.

2. Обов'язок відшкодування збитку. Також ґрунтується на попередніх діях; якщо заподіяв комусь шкоду або завдав збитку чиємусь майну, мусиш, наскільки це можливо, відновити завданий збиток.

3. Обов'язок вдячності. Ґрунтується на попередніх вчинках інших людей. Наприклад батьки зробили особі добра більше, ніж сусіди, тому в першу чергу належить допомагати батькам, навіть якщо допомагаючи своїм сусідам людина зробила б більше добра.

Решта зобов'язань за Россом стосуються майбутнього часу.

4. Обов'язок добродійності. Цей обов'язок призначений для поширення максимально можливого блага.

5. Обов'язок відмови від помсти. Рос вважав обов'язок не чинити зло сильнішим зобов'язанням ніж обов'язок добродійності. Можливо, людина не зобов'язана допомагати незнайомцеві, втім напевно не повинна заподіювати йому зло.

6. Обов'язок справедливості. Від обов'язку добродійності він відрізняється тим, що займається рівним розподілом добра, а не лише його кількості. Це означає, що особа повинна рівною мірою розподілити добро між А і Б, навіть якщо при цьому загального блага у результаті буде розподілено менше (щоправда тут Pocc вступає у суперечність з відомим ще з античних часів принципом: рівне не рівним породжує несправедливість - авт.).

7. Обов'язок самовдосконалення. Якщо людина може себе поліпшити з точки зору чеснот, інтелекту, здоров'я або багатства, самоочевидним є обов'язок - зробити це [5].

На наше переконання, левова частка сформульованих Д. Россом обов'язків (звернених і в минуле, і в майбутнє) відповідає тим установкам, що задаються так званою новою екологічною парадигмою (New Environmental/Ecological Paradigm), зокрема, заперечення людської винятковості в цьому світі, прагнення самовдосконалення, зміна пріоритетів у бік нематеріальних (постматеріальних), духовних цінностей. З іншого боку, на наше переконання, значним позитивом міркувань Pocca є не лише маніфестація певних етичних ідей, а наголос на їх моральній належності для людини. Тобто, в дусі Канта, шлях до людськості проходить через моральний обов'язок.

Зрозуміло, що в рамках однієї статті важко передати зміст та нюанси усієї деонтологічної традиції, втім, гадаємо, з вище наведеного матеріалу очевидно, що деонтологічне знання надзвичайно цікаве явище, що потребує глибокого дослідження. Разом з тим, і сьогодні деонтологічний підхід не втрачає актуальності, адже завжди актуальним буде вивчення та вирішення проблем реалізації обов'язку, моральних вимог та нормативів, зрештою, належного, як специфічної для моральності форми вияву соціальної необхідності. Зважаючи, на нагальність перегляду змісту відношення «Людина - Природа», а отже морально-ціннісних установок сучасної людини, цілком логічним виглядає залучення деонтологічного підходу до екологічної проблематики. Деонтологічна етика в принципі спонукає до дієвої роботи над завданням пошуку та творення ефективних систем норм та правил поведінки та практичної діяльності людини у контексті різних типів відносин з навколишнім світом. Своєю чергою екологічна деонтологія здатна, на наше переконання, значною мірою сприяти формування комплексу етичних вимог (внутрішнього імперативу) у сфері взаємин людини та Природи (при чому, в усіх можливих варіаціях таких взаємин).

У підсумку маємо відзначити, що здійснений нами оглядовий екскурс в історію деонтологічного знання, дозволяє стверджувати, що його філософсько-методичний потенціал і сьогодні не є вичерпаним. Деонтологія розвивається, а її принципи знаходять застосування у нових наукових галузях. Tаким чином, є підстави стверджувати, що імперативна філософія (деонтологія) має цікаве майбутнє.

При цьому, на наше переконання, одним з перспективних напрямків розвитку деонтологічного знання може стати екологічна деонтологія. Дана галузь постає як частина сучасної практичної філософії, що ґрунтується на теоретичному базисі екології та етики. Екодеонтологія зосереджена на нормативній стороні взаємин людини з природою та практики людини в природі. Її завданням є формулювання та поширення принципів гармонійної, моральної та розумної (з екологічної точки зору) поведінки людини. Водночас, стратегічною метою екологічної деонтології є навчити людину здійснювати саморефлексію поведінки (повсякденної та професійної) з природою і в природі.

Список використаних джерел

1. Бентам [Текст] / В.С. Ермаков // Справочник по истории философии: хронологический, персонифицированный [Текст] / В.С. Ермаков. - СПб.: Союз, 2003. - С, 133-134.

2. Борейко В.Е. Прорыв в экологическую этику [Електронний ресурс] / В.Е. Борейко. - 4-е изд., доп. - К.: Киевский эколого-культурный центр, 2005, - 208 с. - Режим доступу до книги: http://www.ecoethics.ru/b06-4/

3. Васильева М.П. Теорія педагогічної деонтології. - Харків: Нове слово, 2002 - 216 с.

4. Гардашук Т.В. Концептуальні параметри екологізму [Текст]: [Моногр.] / TB. Гардашук; HAH України. Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди. - K.: Парапан, 2005. - 196 с.

5. Геррет Лерой. Мир на земле через глобальную этику. [Електронний ресурс] // ХРИСТИАНСКАЯ БИБЛИОТЕКА - Дентон (Техас, США), 2010. - Режим доступу: http://www.creationism.org/crimea/text/114.htm

6. Дубко E.JI. Мораль как предрассудок. // Вестник Московского университета. - М.: Изд-во МГУ. Серия 7. Философия. №1, 2001. - С. 61-73.

7. Дубко Е.Л. Политическа этика. Учебник - М.: «Академический проект Трикста», 2005. - 720 с.

8. Думая как гора: на пути к совету всех существ / Сид Д., Мэйси Д., Флеминг П., Haecc А.: Пер. с англ. - М.: Голубка, 1994. - 127 с.

9. Ермоленко Анатолій. Універсалістська етика як чинник глобалізації «другого порядку». // Матеріали Міжнародної міждисциплінарної конференції «Людина та її ідентичність у добу глобалізації», 29-30 червня 2010 р. / Відп. За випуск професор А. Карась. - Львів, 2010. - С. 19-21.

10. Кант Иммануил. Критка практического разума / И. Кант // Сочинения в шести томах / И. Кант. - Т.4; ч.і - М.: Мысль, 1965. - С. 311-501.

11. Кисельов М.М., Гардашук Т.В., Грабовський С.І., Зарубицький K Є. та ін. Феномен соціоприродиих систем. Світоглядно-методологічні нариси. Монографія. - K.: Видавець ПАРАПАН, 2009. - 284 с.

12. Крисаченко B.C. Екологічна культура: теорія і практика.: Навчальний посібник - Київ: Заповіт, 1996. - 352 с.

13. КУВАЄВА Д.А. Економічна деонтологія менеджменту у будівництві // Коммунальное хозяйство городов. Научно-технический сборник - Харьков, 2007. №77.-С, 155-159.

14. Лозовский Б.Н. Журналистика: краткий словарь / Б.Н. Лозовский. - Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, 2004. - 116 с.

15. Маєр-Абіх К.М. Повстання на захист природи від довкілля до спільнос - віту [Текст] / К.М. Маєр-Абіх; наук. ред. В. Єрмоленко; пер. з нім., післямова, прим. А. Єрмоленка. - K.: Лібра, 2004. - 193 с. - (Розум і суспільство). - Бібліогр.: с. 182-186.

16. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. Посіб. - K.: Либідь, 2000. - 384 с.

17. Матвійчук А.В. Деонтологічний аспект екологічного знання. // Мультиверсум. Філософський альманах. 36. наук, праць // Гол. Ред В.В. Лях - Вип. 59. - K.: Український центр духовної культури, 2006. - С. 39-44.

18. Мир Г. Критериальный словарь русского языка [Електронний ресурс] / Г. Мир // Библиотека Геннадия Мира. Сайты и книги. - 2008. - Режим доступу: http://www.genmir.ru/13.htm.

19. Новейший философский словарь. /Сост. А.А. Грицанов - Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998. - 896 с.

20. Пассмор Дж. Сто лет философии: Пер. с англ. - М.: «Прогресс-Традиция», 1998. - 496 с.

21. Печчеи А. Человеческие качества. Пер с англ. М.: «Прогресс», 1980, - 302 с.

22. Реале Д., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. [Електронний ресурс] / Д. Реале, Д. Антисери - Том 4. - М.: Петрополис, Пневм. 2002 - 880 с. - Режим доступу до книги: http://society.polbu.ru/reale_westphiloiv/ ch38_all.html

23. Рыскельдиева Л.Т. Коммуникативный аспект деонтологии Дж. Бентама / Л.Т. Рыскельдиева // Культура народов Причерноморья. - 2004. - №47. - С. 109-113.

24. Словарь по этике /Под ред. И.С. Кона. - М.: Политическая литература, 1981. - 430 с.

25. Смагін LI. Управлінська деонтологія в контексті реформування державного управління // Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід: Зб.наук. пр. /За заг. ред. В.М. Князєва.-К: Вид-во УАДУ, 2000.-С, 179-184.

26. Этика и социальная ответственность в PR (По страницам одноименной работы Джеймса Грюнига и Ларисы Грюниг^) Пер. с англ. [Електронний ресурс] /У PR News, - 2000. - №2-3. - Режим доступу до журн.: http://www.pr-news. su/publicat/пЗ_4 /3-44.htm

27. Швейцер А. Благоговение перед жизнью как основа этического мирожизнеутверждения. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности: Пер. с англ. и франц. / Сост: Л.И. Василенко, В.Е. Ермолаева. - М.: Прогресс, 1990. - С, 328-350.

Размещено на Allbest.ru