Екологічна культура як інтегруючий засіб формування гуманістичних цінностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічна культура як інтегруючий засіб формування гуманістичних цінностей

Поняття «цінності» ввійшло в активний філософський обіг у другій половині XIX століття. Дослідження ж цього складного феномену, пов'язаного з a.vios (грецьк. - те, що має цінність), має давню історію. У вітчизняній філософській літературі, присвяченій категорії «цінність» ще донедавна, на думку С. Кострюкова, чітко увиразнювалися дві позиції [8, с. 31]. Одна відтворювала розуміння цінності як об'єктивної властивості речей, що містяться в їхній власній природі. Виразно репрезентує таку позицію В. Оссовський, на думку якого, цінності - це об'єктивні риси, які притаманні більше предметам та ідеям, аніж властивостям суб'єкта, що їх оцінює. Слід вказати на існування двох аспектів функціонування цінності як соціального феномена: «Перший - це існування цінностей як елементів культури, призначених для того, щоб гарантувати, забезпечити інтерес суспільства або його підсистем (груп, прошарків, соціальних категорій, тощо). Другий - це існування цінностей як об'єктів зацікавленості окремих суб'єктів» [7, с. 22].

Стосовно другої позиції, то вона обмежувала сферу цінностей тільки суспільною свідомістю. Зокрема, такий погляд на цінності пропонувала І. Попова, яка вважає цінностями узагальнені уявлення, які постають як ідеали, стереотипи суспільної та індивідуальної свідомості. Водночас, як зауважує дослідниця, усі визначення і твердження, що стосуються поняття «цінність», ще й дотепер не повно розкривають специфіку цінностей як особливих регуляторів поведінки, не дають можливості чітко виявити відмінність цінності від знання, потреби, цілі, інтересу тощо.

Тобто, існують принаймні два типи цінностей: цінності, сенс яких визначається наявними потребами та інтересами людини, - і цінності, які, навпаки, надають сенсу самому існуванню людини.

Досить цікавим, на нашу думку, є погляд на цінності і ціннісне відношення російського дослідника Л.Н. Столовича. Ціннісне відношення людини до світу, на його думку, має об'єктивний бік - цінність, і суб'єктивний бік - оцінку. І в цінності, і в оцінці існує взаємодія об'єкту і суб'єкту, але ця взаємодія якісно різна, в результаті чого цінність виступаєяк «об'єктивна реальність», що має соціокультурну природу, оцінка - це «реальність суб'єктивна». Таким чином, ціннісне відношення має буттє - вий, онтологічний бік поряд з суб'єктивним.

Від попередніх зауважень щодо поняття «цінності» перейдемо до більш конкретного аналізу цінностей людини, зокрема молоді як певної вікової групи.

Категорія цінності співвідносна з такими категоріями, як «значущість», «корисність» або «шкідливість» [11, с. 35]. Значущість характеризує ступінь інтенсивності ціннісного відношення. Людину завжди щось приваблює більше, щось - менше, а щось залишає байдужою, тобто цінність завжди суб'єктивна. Корисність може мати утилітарний характер. Шкідливість оцінювання завжди виявляє негативне ставлення людини до предмета. Людина відбирає у свідомості набуті знання й оцінює їх з позицій потреб, інтересів, ідеалів. Враховуючи те, що одні цінності мають для людини більше значення, а інші - менше, утворюється ієрархія (система) цінностей. Зрозуміло, що найпершою і найвищою цінністю для людини є вона сама, її життя.

Стосовно ціннісних орієнтирів молоді в сучасній Україні, дослідники відзначають формування особливого типу людини - людини перехідного періоду, періоду швидкої зміни пріоритетних цінностей. На що орієнтується молода людина в умовах швидкої зміни цінностей? У цьому контексті необхідно звернутися до емпіричних даних соціологічних досліджень. Аналізуючи менталітет населення сучасної України, М. Кисельов у статті «Екологічна свідомість як феномен освітянського простору» відзначає, що середній українець схильний до соціальної пасивності - з демонстрацією відсутності яких-небудь вітальних сил[3].

Перехід до нової соціально-економічної моделі супроводжується досить болісним процесом зміни ціннісних орієнтацій на всіх рівнях соціально-культурного життя, що охоплює всі групи населення України, в тому числі і студентів. За результатами соціологічних досліджень, сучасний українець, у тому числі і молодь, орієнтується на соціальний тріумвірат цінностей: сім'я, здоров'я, відносини з родичами [12, с. 39].

Безпосереднім об'єктом нашого дослідження є студентська молодь віком від 16 до 21 років. Це період, коли особистість переживає етап найактивнішого становлення, осмислення життєвої перспективи, стабілізації професійних інтересів, зокрема педагогічних. Для цього періоду характерним також є бажання самовизначення, самоутвердження, спроби знайти оптимальну відповідь на питання «як далі жити», «у чому щастя людини» та інші.

Науковці українського Інституту соціальних досліджень відзначають, що чіткої орієнтації у життєвих цінностях переважна більшість молоді поки що не має. Зокрема, відчувається дискомфорт між перспективою обраної професії, суспільними «запитами» на неї, вірніше відсутністю таких запитів з одного боку, і своїми нахилами, здібностями, уявленнями тощо - з іншого. Ускладнює ситуацію вибору цінностей для сучасної молоді наявність атмосфери руйнування усталеної системи ідеалів, відчуттів, орієнтацій і необхідності залучення до нової системи світоглядних, етичних, політичних цінностей [10, с. 14-17]. Однак серед інших цінностей освіта, будучи сама універсальною цінністю, має провідне значення.

Загалом цінності студентів можна диференціювати на такі групи: 1) стійкі цінності, 2) «проміжна» група цінностей, 3) мігруючі, або нестійкі цінності.

До групи стійких увійшли гуманістичні та сенсожиттєві цінності, притаманні традиційному типу свідомості: «діти, та їх щастя», «любов, взаєморозуміння, шлюб», «здоров'я», «висока загальна культура», «традиції свого народу», а також «освіта», «цікава і змістовна робота», «мистецтво». Саме цей набір цінностей стає домінантою ціннісної свідомості студентської молоді, стійко і благополучно знаходиться в глибинних пластах свідомості, мало залежить від політичної кон'юнктури, придбаний в процесі тривалого історичного досвіду свого народу. Про значимість вітальних гуманістичних цінностей свідчать й інші дослідження [2, с. 114-118]. Ця група цінностей формує ядро ціннісної свідомості особистості молодої людини, що є опорою її духовного становлення і розвитку. До цієї групи також увійшла «цінність людського життя».

«Проміжна» група об'єднує моральні цінності: «честь, вірність, обов'язок», «совість», «душевну гармонію», а також: «свободу», «незалежність», «демократію». Ця група цінностей створює простір навколо ціннісного ядра, відчутно впливаючи на формування особистісного кола ціннісних суджень і вподобань [14, с. 261].

Дані порівняльного аналізу досліджень 1991 і 2001 рр. виявили ще одну тенденцію в зміні ціннісної свідомості студентської молоді. Надії на державу у 1991 р. поступово замінюються орієнтацією на особистісну самостійність, ініціативу і відповідальність 13, с. 87]. Можливо з часом, особистісна самостійність і відповідальність студентської молоді виявить себе не тільки у соціально-економічній сфері, а і у відношенні до природи, у формуванні відповідного типу екологічної культури.

Але з аналізу викладених соціологічних досліджень структури ціннісних орієнтацій студентської молоді, поки що напрошується висновок про незначущість екологічних цінностей серед студентів і про необхідність формування екологічної культури молоді. Логічним у цьому контексті буде більш детальний аналіз місця та ролі екологічної культури в системі цінностей молоді.

Відомо, що причини кризових екологічних явищ - в стихійно - егоїстичному користуванні природними ресурсами, орієнтованому на отримання додаткового прибутку для окремих груп людей, низької екологічної культури і нехтування екологічними цінностями. Tому доводиться замислитися про систему природокористування, про відношення молоді до природи у світлі цілей і завдань суспільного розвитку. Це коло екологічних питань охоплює загальні проблеми як природокористування, так і культури. Зі всього сказаного постає важливість екологічних питань, що приєднуються безпосередньо до культури.

Тобто, мова йде про те, що знання повинне поєднуватися з етичними основами в діяльності молодої людини - не нашкодити, не убити тощо. Велика сила мистецтва, сила переконання, моралі, що спираються на знання конкретних, об'єктивних законів. Тільки вирішивши обидва питання моралі, моральності і знання, можна створити струнку систему розумного і зацікавленого, творчого виконання законів екології, що відверне екологічну катастрофу.

У вік глобалізації, коли досить явно позначилися симптоми загальної екологічної кризи, не говорячи вже про регіональні, перед людством взагалі, і молоддю зокрема, постає проблема переоцінки цінностей у сфері взаємодії суспільства і природи.

Сама по собі проблема взаємовідношення природи і людини має екосоціальний характер, тобто потребує розгляду складних питань соціального розвитку суспільства в єдиному комплексі, вдосконалення технологічного базису виробництва, збереження навколишнього середовища (зокрема не відновлюваних ресурсів і зникаючих біологічних видів).

Суттєво ускладнює вирішення конкретних питань захисту природи те, що студентська молодь, як авангард розвитку соціуму, позбавлена здатності безпосереднього сприйняття в реальному масштабі часу більшості небезпечних для неї змін властивостей і характеристик навколишнього середовища. Негативні наслідки людської діяльності реально усвідомлюються суспільством, як правило, тільки після досить тривалого визрівання соціально-екологічних проблем, тобто у вигляді різноманітних загроз рівню і якості життя. Таким чином, реакція соціуму на екологічні проблеми в сучасних умовах носить опосередкований характер і неминуче діє з запізненням. Ця реакція залежіть від загального стану екологічної культури: реакцію породжує не антропогенна екологічна проблема як така, а, головним чином, її соціальні наслідки.

Так, екологічна культура, як важливий елемент культури людства і культури молодої особистості з часом посяде домінуюче місце серед інших сфер культурної діяльності, то ж її можна розглядати з різних сторін.

Безумовно, екологічна культура сама по собі не виникає, вона формується як стихійно, в процесі діяльності людей, так і свідомо, в процесі цілеспрямованого виховання. Формування екологічної культури обумовлене життєво необхідною потребою у сприятливому середовищі існування і соціального буття людини. Розширюючи діяльність в цьому напрямку, необхідно:

• виховувати членів суспільства, які добре розуміють взаємозв'язок людини і природи, які розуміють необхідність збереження як регіональної, так і глобальної екологічної рівноваги, зацікавлених у вирішенні проблем навколишнього середовища, які постійно допомагають (кожен на своєму рівні) поліпшенню його стану;

• забезпечувати точну інформацію про стан навколишнього середовища, що дозволить суспільству (і кожному його члену) приймати оптимальне рішення по її використанню;

• забезпечувати розповсюдження знань, умінь і навичок, формування життєвої компетентності, що допоможе людині вирішити взаємопов'язані проблеми навколишнього середовища і усунути причини і можливості виникнення таких проблем у майбутньому;

• при прийнятті будь-якого рішення, що стосується навколишнього середовища, прагнути рівноваги між необхідністю задоволення потреб сьогодення і можливими наслідками цього рішення в майбутньому;

• прищеплювати членам суспільства розуміння приналежності кожного з них до вирішення проблем навколишнього середовища, незалежно від його соціального чи майнового статусу.

Розуміння гостроти і масштабності екологічних проблем, виявлення їх глобального і регіонального характеру, розвиток системи екологічного виховання і навчання створюють передумови для формування екологічної культури, в рамках якої взаємовідносини людини і природи постають як духовно-культурна проблема. Іншими словами, екологічна культура є такою сукупністю матеріальних і духовних цінностей, а також способів людської діяльності, яку можна розглядати в якості інтелектуально - духовної основи нової цивілізації стійкого типу.

Досить важливою проблемою, від якої без перебільшення залежить подальше існування людини, є формування адекватної екологічної свідомості сучасної молодої людини шляхом розвитку екологічної культури.

Стосовно ж формування екологічних цінностей молоді взагалі, і кожного із її представників, як особистості, зокрема, обумовлюється потребами практики, розвитком світової цивілізації, що підійшла до катастрофічної межі. Екологічна криза сьогодні охопила більшість регіонів планети. Руйнація життєтворчих основ існування людства набула глобального характеру, загрожуючи знищенням не лише людини, а всього живого на Землі. Традиційні методи взаємодії людини та природного середовища вичерпали себе. Виникла нагальна потреба зміни наріжних парадигм існування людства. Кризова ситуація, яка склалася в країні, зумовлює необхідність переосмислення основних світоглядних орієнтацій, вимагає радикального вдосконалення людських якостей, поширення екологічної культури.

Формування екологічних цінностей не може обмежуватися тільки екологічною пропагандою та просвітництвом. Воно повинно бути підкріплено живою, практичною роботою з охорони природного середовища. Виховання екологічної культури має виходити з принципу єдності екологічної свідомості й екологічної, практичної діяльності людини. У процесі екологічного виховання важливу роль відіграє екологічне право й відповідно еколого-правове виховання. Дії людини, яка порушує природний кругообіг речовин, повинні бути юридично заборонені й покарані, відповідно еколого-правове виховання необхідно спрямувати, перш за все, в русло дотримання людьми певних юридичних заборон. Подальша розробка і дотримання еколого-правових норм повинні бути одним із показників екологічної культури. В еколого-правовій сфері сучасного періоду опрацьовуються правові норми і законодавство з охорони природного середовища, з обмеження технічних та хімічних викидів у природу.

Разом з тим, формування екологічних цінностей не може бути лише засобом профілактики екологічних порушень, воно повинно стати засобом виховання цивілізовано-розвиненої особистості еколого-активного типу, яка має високу розвинену екологічну культуру, що ґрунтується на екологічних цінностях. Таким чином, екологічне виховання, яке організоване в систему цілеспрямованого управління формуванням еколого-активного типу особистості, його екологічної культури, не може бути зведене тільки до механізму екологічного регулювання відносин між суспільством і природним середовищем і, будучи заснованим на екологічній культурі цивілізованого суспільства, повинно здійснюватися всією системою загального виховання. Для підвищення активності особистості в екологічній сфері так само, як для підвищення ефективності екологічного виховання, повинна вестися широка комплексна розробка теорії екологічної культури суспільства та особистості, вивчення механізму формування екологічної свідомості, екологічної життєвої позиції, екологічної культури особистості.

Зазначимо, що певна сума екологічних знань не приводить автоматично до екологічно грамотної поведінки людей, до формування екологічної культури в системі ціннісних орієнтацій молоді. У цьому контексті Б.М. Яницький [15, с. 4-5] виділяє три послідовних етапи зростання дії екологічного знання на процеси урбанізації.

1. Етап впливу екологічного знання. Характеризується розширенням сфери екологічно орієнтованих досліджень, осмисленням соціальної цінності природного оточення. Робляться спроби екологічного знання на практиці.

2. Етап взаємодії екологічного знання зрізними сферами суспільної свідомості. Якщо раніше в соціологічних дослідженнях природа розглядалась як простір та ресурс людської діяльності, то на цьому етапі відбувається осмислення її соціального та культурного значення для розвитку цивілізації. Природа набуває статусу духовної цінності, виступає предметом національної гордості. Саме екологічне значення стає соціально цінним.

3. Синтезуючий етап. Тут досягається спільність методології різноманітних наукових напрямів і виникає необхідність у їх органічному синтезі.

Екологічна проблема для українського суспільства набуває все більшої ваги. Розвиток державотворчого процесу в Україні відбувається під тиском екологічних реалій. Про те, що екологічні реалії починають турбувати українське населення, в тому числі і молодь, свідчать дані соціологічних опитувань. На питання «Що вас турбує в нинішньому житті?» 17% респондентів відповіли - стан здоров'я, 13,1% - екологічні лиха, 10,8% - різні катастрофи. Ці результати посіли відповідно 10-те, 13-те, і 16-те місце серед інших соціальних, економічних, політичних і духовних проблем. Найхарактернішою негативною прикметою часу є екологічна проблема (займає в опитуванні лише 8-ме місце, серед 10-ти прикмет; отримала 20,7% усіх відповідей) [1, с. 138]. На жаль, це є показовим в умовах системної політико-економічної кризи на тлі драматичного екологічного стану нашої держави. Внаслідок старіння та зношення техніки, спаду виробництва ми стоїмо на межі масових технологічних та екологічних катастроф, виходу з ладу життєзабезпечувальних систем виробничої інфраструктури [4, С. 92].

То ж, погіршення екологічної ситуації розглядаються молоддю як фактори соціального ризику. І хоча серед цінностей студентів екологічна культура не займає першого місця, але стан буття впливає на суспільну свідомість, отже і на ціннісні орієнтації молоді.

Можна впевнено стверджувати, що ціннісні орієнтації формують «стрижень» свідомості, завдяки якому зберігається стійкість особистості, а також забезпечується спадкоємність певних типів діяльності, задається вектор спрямованості потреб та інтересів. Вважаємо за можливе не погодитися з тими дослідниками, які думають про ціннісні орієнтації як форми відображення людиною навколишньої дійсності.

Особливість ціннісних орієнтацій молоді - в їх активному характері по відношенню до дійсності. Ціннісні орієнтації є чинником формування нової дійсності, могутньою культуротворчою силою. Поняття ціннісних орієнтацій фіксує інтенцію на певні цінності, що зумовлює діяльність суб'єкта у відповідності з ними. Ось чому істотні зміни у сфері ціннісних орієнтацій (зміна одних культурних кодів на інші або повне зникнення основних культурних принципів, які лежать в основі ідеології, релігії, етнічних традицій) здатні викликати до життя соціально негативні феномени.

Зазначене дозволяє передбачити, що відчуження молоді від найбільш значущих, ключових культурних цінностей може призвести до важких для культури наслідків: порушення механізмів культурної соціалізації, відриву від каналів трансляції соціальної пам'яті, віками накопиченого, виробленого в рамках даного культурного середовища, досвіду поколінь.

Можна зробити попередній висновок, що серед життєвих цінностей молоді сьогодення пріоритетними все частіше визнаються екологічні. Ми можемо захоплюватися естетичними цінностями (єгипетськими пірамідами або творіннями античного мистецтва), але людство все більш усвідомлює, що без елементарних екологічних цінностей (чистого повітря, питної води, безпечних продуктів харчування) воно не зможе існувати. Серед глобальних проблем на перший план все частіше виходить екологічна проблема. Саме вона складає основу життєдіяльності суспільства.

Отже, досягнення оптимального стану довкілля з точки зору інтересів та цінностей молодої людини, її здоров'я та духовного світу є предметом екологічних потреб. їх зміст полягає в необхідності створення і підтримки життєвого середовища певної якості, потрібної для відтворення людини як виробничої сили і особисто для нормального відправлення її найважливіших суспільних функцій: праці, освіти, соціального спілкування, продовження роду. Індивідам, як і суспільству в цілому, завжди були не байдужі стан і якість природного середовища. В екологічних потребах виражається залежність суб'єкта (індивіда, групи, суспільства) від природи, ресурси та багатство якої - вихідний рівень людського існування.

Формування і розвиток екологічних потреб і цінностей є, по суті, розвитком ставлення молодої людини до природи. На різних рівнях розвитку суспільства ступінь екологічних потреб, можливості їх задоволення завжди були не однаковими. Актуалізація екологічних потреб і висунення їх на перший план суспільних пріоритетів відбувається у результаті історичного процесу розвитку людських потреб, основні закономірності якого вже відомі. Збереження цілісності й підтримання якості життєвого середовища людини ґрунтуються на необхідності зниження антропогенного навантаження на біосферу. Виникає вкрай небезпечна суперечність між напрямками людської діяльності та властивості біосфери як природної системи.

Екологічну кризу дедалі більше тлумачать не як кризу, зовнішню щодо людини, що стосується лише природного довкілля, а як кризу антропологічну, внутрішню, як кризу духовну (світоглядну та філософсько-ідеологічну). Тому наголоси при опрацюванні стратегії її подолання ставлять не лише на раціональному природокористуванні, контролі за технологіями та прийнятті законів на захист природного оточення, а й на формуванні нового ставлення до природи та адекватних моральних людських якостей.

Тобто, виникає необхідність в екологічній етиці (біоетиці), яка зорієнтована на відчуття персональної та колективної відповідальності за стан біосфери перед сучасними та майбутніми генераціями. Зростання людської могутності затьмарює власного престижністю все, що складає сутність повноцінної людини, а тому це зростання, оскільки воно приковує до себе дедалі значніші зусилля людини, супроводжується приниженням її поняття про себе та власне буття.

Ставлення людини до природи нині набуває такого самого морального значення, як і ставлення людини до людини. Це, по суті, одне й те ж саме ставлення. І цю обставину мають на увазі, коли кажуть про перехід морального імперативу в імператив екологічний.

У зв'язку з цим у філософії навіть сформувалася окрема галузь: енвайроментальна етика, тобто етика відношення до навколишнього середовища. Однак професор Ернст Патрідж, який був біля витоків нового наукового напрямку, надає перевагу іншому тлумаченню: відповідальність людства перед природою і майбутнім.

На засадах морально-екологічного імперативу здійснюється нині орієнтація всіх суспільних цінностей на розвиток нового типу людини, формується «нова енвайронментальна парадигма», головними орієнтирами якої є такі міркування:

• людина при всіх своїх якостях - лише один з репрезентантів живого і як вид Homo Sapiens (людина розумна) є включеною в єдину глобальну екологічну систему;

• вона живе не лише в соціальному, але й у природному контексті;

• людина не власниця (орендар) природи, а один з членів природного співтоваристства;

• людина не має ніяких привілеїв. Навпаки, її сапієнтність покладає на неї відповідальність за стан природного довкілля;

• вона має культивувати в собі відчуття «емпатії» - готовність та здатність відчувати те, що відчувають інші, входити в становище інших, здатність дивитися на світ очима живої істоти [6, с. 264].

І останнє. Звернемо увагу на такий аспект, як вплив ціннісних установок української нації на природокористування. Відомо, що «ставлення до землі українського селянина було близьке до обожнення. Її вважали святою і матір'ю. Як найстрашніша клятва приймалася клятва землею>>[5, с. 28]. Моральні засади, що формувалися на цьому ґрунті, були не зовнішніми нормами поведінки, а своєрідним внутрішнім імперативом існування. Зокрема, уявлення про добро і зло надихалися довкіллям та працею, і за своїм змістом та значенням виходили за межі власне етики. Вони відігравали роль вселенських світоглядних орієнтирів, на яких трималася складна конструкція «надбудови» етносу. Крім того, в українському землеробському етносі напрочуд органічно поєднувалися етичні та естетичні компоненти. Моральність, практичність та вправність і краса були неподільними у світосприйманні наших пращурів. Специфічними рисами української світоглядно-філософської ментальності, - підкреслює М. Кисельов, - є спрямованість на внутрішній емоційно-почуттєвий світ людини, в якому панує не холодний раціональний розрахунок «голови», але палкий поклик «серця» [5, с. 29]. Однак постійні експерименти з меліорацією, хімізацією, спеціалізація господарств і монокультура, їх об'єднання та розукрупнення, некомпетентне й поспішне застосування екологічно небезпечних і технократично орієнтованих «інтенсивних технологій», незацікавленість людей у результатах своєї праці якраз і призвели до того економічного, екологічного й морального стану, в якому ми опинилися.

Отже, існує потреба в розвитку екологічної культури сучасного суспільства, яка об'єднує парадигму відносин людини і природи, засновану на принципі коеволюції, тобто розвитку людини у злагоді з природою на основі співпраці з нею. Певно, найголовнішим фактором формування екологічних цінностей та екологічної культури особистості є створення єдиної системи освіти та виховання, орієнтованої на пріоритет екологічних цінностей, розвинену екологічну свідомість та мораль, активно-діяльне відношення людини до природного оточення.

Стає очевидним, що розвиток людини і її культура нерозривно пов'язані з природою, характеризують її ставлення до природи, спосіб взаємодії з нею та спосіб її існування. Останнім часом саме друга обставина набуває все більшої цінності, в тому числі і серед ціннісних орієнтацій студентів. Від нестримного підкорення природи, використання її ресурсів, молода людина приходить до розуміння необхідності взаємного співіснування як фактора виживання людства. Завоювання культури повинно бути спрямоване на знаходження способів збереження певної рівноваги людини і природи. Відомий вчений М.М. Моісеєв пише, що «цивілізація підходить до свого перелому, і щось докорінно повинно змінитись у ній, у житті кожної людини, суспільства в цілому>>[9, с. 4].

цінність екосоціальний орієнтир молодь

Список використаних джерел

1. Злобіна О. Соціальний простір життя як суб'єктивна символічна реальність / Злобіиа O., Мартишок І., Соболева H., Тихонович В. - K.: Інститут соціології HAH України, 2004. - 299 с.

2. Килимник О.С. Світоглядні екологічні уявлення і особистісні цінності молоді / Килимник О.C., Рудоміно-Дусятська О.В. // Наукові праці МАУП. - К: МАУП, 2003. - №11. - С. 114-117.»

3. Кисельов М. Екологічна свідомість як феномен освітянського процесу / Кисельов М. // Філософська думка. - 2005. - №2. - С. 130-150.

4. Кисельов М. Екологічні реалії та політична культура / Кисельов М. // Сучасність. - 2002. - №10. - С, 92-102.

5. Кисельов М.М. Екологічна свідомість українців / Кисельов М.М. // Науковий світ. - 2002. - №7. - Липень. - С. 5-29.

6. Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед екологічних реалій / Кисельов М.М., Канак Ф.М. - K.: Тандем, 2000. - 320 с.

7. Костенко Н.В. Ценности профессиональной деятельности /Костенко Н.В., Оссовский B.JI. - K.: Наукова думка, 1986. - 150 с.

8. Кострюков С. Історична генеза поняття «цінність» у філолософії / Кострюков С. // Вища освіта України. - 2002. - №4. - С. 24-31.

9. Моисеев Н.Н. Экология, нравственность и политика / Моисеев Н.Н. // Вопросы философии. - 1989. - №5. - С. 3-25.

Размещено на Allbest.ru