Екологічна освіта: проблема реалізації в аграрних університетах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічна освіта: проблема реалізації в аграрних університетах

Онопрієнко В.П.

Вирішення складних за змістом і тривалістю проблем здійснюється поворотом всієї системи освіти й виховання особистості до екологічних проблем. Зміст поняття «екологічне виховання та освіта» не може обмежуватися професійною діяльністю, статтю чи віком. Кожен зобов'язаний підтримувати рівновагу між середовищем проживання і природою, попереджати можливі небезпеки. Екологічна освіта сільськогосподарських кадрів - свідомий і планомірний розвиток знань про довкілля. Основна її мета: формування уявлень про навколишнє природне середовище, специфіку його внутрішніх відносин, характер антропогенного впливу на нього, а також принципи гармонійного розвитку людини та довкілля. Але екологічна освіта не є замкнутим колом педагогічного впливу, тут діє безліч особистісних, економічних та соціокультурних чинників.

Зокрема, в сучасних умовах в У країні реалізується комплексна екологічна реформа. В її основі лежить загальна всебічна екологічна економіка, суть якої полягає в здійсненні принципово нової політики використання природних ресурсів. Вода, ґрунти, повітря, корисні копалини, що використовуються у виробництві, мають певну вартість, і вона компенсується. Це дозволяє державі здійснювати збалансовану політику використання і оновлення природних ресурсів, знайти великі кошти на підтримання всієї системи екологічної освіти і виховання населення. В формуванні нової екологічної свідомості у молоді, реалізації державних і міждержавних екологічних програм велику роль відіграють суспільні екологічні формування, які здійснюють неформальний освітній вплив на майбутніх фахівців[1].

Моральний аспект взаємодії людини і природи особливо чітко вимальовується з точки зору розвитку самої людини. Між багатством природного оточення і багатством людської свідомості існує глибока внутрішня єдність. Світ людини - це і є світ природи. І зовсім не випадково колективний розум завжди виступав проти безглуздої жорстокості, хижацького ставлення до природи, стверджуючи любов до неї. Аналіз стану довколишнього середовища України за останні роки[2,с.22] пока-зав, що організація системи моніторингу та регулювання якості довкілля в більшості випадків не призводить до бажаних наслідків і екологічна ситуація продовжує погіршуватись, навіть в разі зниження рівня виробництва. Очевидне неприйняття екологічних реалій викликано відсутністю розуміння ступеню екологічної небезпеки.

Це означає, що крім загальних і конкретних знань, що визначаються рівнем освіти і специфічної діяльності, людині необхідно повернутись до осмислення свого значення і місця зокрема та людського суспільства загалом в нових умовах існування на Землі. Нам всім слід підготуватись до необхідності обмеженого використання природних ресурсів, що обумовлено обмеженістю природно-ресурсного потенціалу, місткістю біосфери, вичерпністю ресурсів та простору Землі. Суспільство сталого розвитку може функціонувати тільки на базі суттєво інших споживацьких інтересів і мотивацій діяльності[3,с.210].

Екологічна освіта на початку третього тисячоліття стала необхідною складовою гармонійного, екологічно безпечного розвитку. Екологічне виховання, інформування населення, підготовка висококваліфікованих фахівців, в програмних документах найвизначнішого міжнародного форуму XX сторіччя в Ріо-де-Жанейро( 1992), присвяченого навколишньому середовищу і сталому розвитку, названі одним з найважливіших і необхідних засобів здійснення переходу до гармонійного розвитку всіх країн світу. Це положення підкреслюється і в останніх міжнародних документах (міжнародний звіт з підготовки національних доповідей про виконання країнами «Порядку денного на XXI сторіччя» та ін.). Концепція екологічної освіти У країни, як елемент концепції гармонійного розвитку держави, набуває сьогодні ваги актуального і важливого державного документа[4]. Підготовка сільськогосподарських кадрів з високим рівнем екологічних знань, екологічної свідомості і культури на основі нових критеріїв оцінки взаємовідносин людського суспільства й природи (не насилля, а гармонійне співіснування з нею!), повинна стати одним з головних важелів у вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціально-економічних проблем сучасної У країни.

На сучасному етапі діяльність у галузі екологічної освіти і виховання розуміють як інтегративну, цілісну, багатоаспектну, спрямовану на формування особистісних якостей, що вступає у протиріччя з практикою підготовки майбутніх фахівців у сільськогосподарських ВНЗ. Нова, гуманістично-орієнтована парадигма освіти, соціальні перетворення у суспільстві та загострення екологічних проблем передбачають підготовку фахівця нового типу - людей з гуманістичною спрямованістю, професіоналів з високим рівнем екологічної культури. Водночас зазначимо, що до цього часу у природничих та сільськогосподарських ВНЗ домінує предметна система навчання, результатом чого є фрагментарність знань студентів, відсутність мотивів професійної діяльності у галузі екологічної практики та освіти і виховання[5,с.5].

Найважливіші завдання екологічної освіти, виконання яких позначається на збереженні й раціональному використанні природних комплексів У країни, стосуються формування у молоді інформованості та когнітивних способів аналізу взаємовідносин людини і природи, емоційно позитивного ставлення до її охорони та мотиваційних засад активного впливу на навколишнє середовище. Вони пов'язані з низкою об'єктивних чинників, насамперед, з необхідністю усвідомлення громадянами України того, що, розбудовуючи власну державу, необхідно долучитися до вирішення екологічних проблем на основі з'ясування залежності рівня життя від ступеня розвитку й упровадження екологічно чистих і ресурсозберігаючих технологій[6,с.2].

Процеси державних перетворень в Україні, що спричинили зміни в соціальних структурах, наповнили їхнє функціонування новим еколого- спрямованим змістом, детермінували потреби у розробці вихідних засад удосконалення та підвищення ефективності освіти щодо забезпечення екологічної сільськогосподарської підготовки молоді, що в подальшому позначається на її екологічній практичній діяльності. Екологічно спрямована сільськогосподарська освіта має забезпечити реальні можливості керуватися у власній екологічній діяльності аналізом зразків світової практики з метою їхнього використання для позитивного розв'язання екологічних проблем в У країні. У се це переконливо свідчить про необхідність обґрунтування педагогічною наукою й практикою закономірностей та специфіки реалізації екологічної освіти не лише на інформативному рівні, а й на творчо-пошуковому, що базується на усвідомленні причинно- наслідкових зв'язків у процесі екологічної освіти, яку учні здобувають на етапі вивчення природничо-наукових дисциплін.

Екологічна освіта, як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України (у тому числі через екологічне просвітництво за допомогою громадських екологічних організацій), екологізації навчальних дисциплін та програм підготовки, а також на професійну екологічну підготовку через базову екологічну освіту. Предметом екологічної педагогіки є проблема екологічного виховання та освіти, а предметом екології культури - проблема впливу природи на культуру, у вузькому розумінні - питання збереження культурного середовища[7,с.275]. Екологічна педагогіка та екологія культури є важливою ланкою освіти сільськогосподарських кадрів, бо допомагають формувати наступність та відтворюваність екологічних знань.

Водночас більшість з них у своїй майбутній професійній діяльності безпосередньо чи опосередковано матимуть справу з природними ресурсами, їх використанням, переробкою, що впливає на довкілля через виробничі процеси. Тому кожен випускник повинен чітко уявляти собі локальну, державну та планетарну значущість екологічних проблем і свідомо та кваліфіковано підходити до їх розв'язання в процесі роботи за своїм фахом.

Водночас аналіз стану екологічної освіти у професійно-технічних та вищих сільськогосподарських навчальних закладах свідчить, що в цій галузі існують значні недоліки, зокрема у більшості з них акцентується увага на освітньо-інформаційних аспектах і не докладається належних зусиль для перетворення знань у конкретні переконання та вчинки; недостатньо використовуються можливості екологізації предметів загальноосвітнього і професійно-технічного циклів; екологічні знання учнів мають недостатню професійну спрямованість, що призводить до розриву між вивченням теоретичного матеріалу та практикою. Тому екологічна освіта у професійно-технічних навчальних закладах всіх рівнів та профілів вимагає наукового обґрунтування та комплексу навчально-виховних заходів[8,с.З].

Під екологізацією освіти загалом розуміють систему заходів, спрямованих на забезпечення у навчальному процесі всіх рівнів освіти (початкова, середня, вища) поглиблених екологічних знань та їх практичне застосування[9,с.245]. Нині в сфері освіти, під час впровадження програми екологізації, гостро постає питання щодо ефективності відповідних заходів. Це, насамперед, пов'язано із проблемою методичної організації екологічної освіти. Використовуються два підходи: або введення окремого предмету «екологія» у зміст навчальної підготовки на різних освітніх рівнях (який найчастіше реалізується), або екологізація всіх навчальних предметів. Tому всебічна екологізація освіти є чинником підвищення ефективності навчання та гуманітарного виховання як учнів, так і студентів. Адже передбачається розширення та вдосконалення системи природоохоронної діяльності та підготовки молоді, переведення її на якісно новий рівень. Можна зауважити, що процес екологізації освіти на всіх рівнях відбувається не надто результативно і прискорено. Отже, насамперед необхідні активні дії держави для надання екологічній освіті пріоритетів у розвитку, найважливішими з яких є: удосконалення законодавчих основ екологічної освіти населення; розробка науково-обґрунтованої державної стратегії розвитку екологічної освіти населення і програми її реалізації; вжиття організаційних заходів, спрямованих на створення ефективної інфраструктури екологічної освіти і виховання; державна і громадська підтримка екологічної освіти і поширення екологічної інформації; міжнародне співробітництво в галузі екологічної освіти. Крім того, слід висунути такі завдання у сфері екологізації освіти: втілення в практику положень Закону про екологічну освіту; доопрацювання і затвердження стандартів у галузі екологічної освіти; широке впровадження нових дистанційних форм екологічного навчання (в т.ч. через сервісні послуги Інтернету); активний розвиток неформальної екологічної освіти із залученням провідних учених-екологів, митців, літераторів; підготовка і видання типових програм з екологічних дисциплін, посібників і підручників з екології для шкіл і вузів; створення на всіх рівнях освіти сучасних екологічних лабораторій; розвиток регіональних, державних екологічних програм з обов'язковим передбаченням питань екологічної освіти і виховання[10,с.50].

Але було б несправедливо будувати всю екологію тільки навколо людини. Ta й власне екологія виникла для вирішення задач взаємодії всього живого з неживою природою й організмів між собою. Людина - такий же організм, і відокремлення її від тварин та рослин дикої природи суттєво буде позначаться на її здоров'ї. Заміна, а тим більше знищення, природного середовища спричиняє згубні наслідки для життя людини. Екологічні знання дозволяють їй переконатися в цьому, приймати правильне рішення з метою охорони природи, у тому числі і на побутовому рівні. Вони дозволяють їй розуміти, що людина і природа - єдине ціле і уявлення про можливості панування над природою досить примарні та небезпечні. Екологічно освічена людина не допустить стихійного ставлення до навколишнього середовища та власного життя. Вона боротиметься проти екологічного варварства, а якщо таких людей буде більшість, вони забезпечать нащадкам нормальне екологічне життя, перетворюючи не природу, а «дику» цивілізацію, знаходячи шляхи взаємодії природи та людства[11,с.165].

Екологічна складова освіти не повного мірою є надбанням сучасності, бо її елементи можна знайти у освітніх системах минулого. «Повчання», написане Володимиром Мономахом 1117 року, можна вважати першим програмно-методичним збірником, в якому зроблено спробу обґрунтувати значення виховання та освіти, роль праці та природної культури людини. Цей перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї, можна вважати початком вітчизняної натуралістичної педагогіки. У XVII столітті Ян Амос Коменський звернув увагу на природна доцільність усіх речей, тобто на те, що всі процеси в людському суспільстві протікають згідно з процесами природи. У своїй праці «Велика дидактика» він стверджував, що природа розвивається за певними законами, а людина - це частина природи. Отже, у своєму розвитку людина підкоряється одним і тим же загальним законам і закономірностям природи.

Видатний вітчизняний педагог К.Ушинський відзначав, що логіка природи є найдоступнішою і найкориснішою для учнів. Він закликав розширити спілкування учнів з природою. У його книгах приділяється велика увага виховному впливу природи, у них він звернувся до логіки природи, зазначаючи, що учні можуть не лише вивчати матеріал про природу у книжках, а й самостійно працювати з природним матеріалом, в природних умовах.

В.Сухомлинський своїм досвідом переконливо показував, що турботливе ставлення до природи формується лише тоді, коли дитина поліпшує навколишнє середовище своєю працею. Для реального втілення цього положення в дії він пропонував створювати живі куточки, де всі можуть доглядати за тваринами, організовувати «пташині» і «тваринні» лікарні, саджати дерева, що можливим було лише за умови організації еколого- натуралістичної роботи учнівської молоді[12,с.11].

Головною метою екологічної освіти є розвиток екологічної культури особистості. У її структурі можна виокремити екологічні знання, екологічні ціннісні відносини (світогляд) і екологічну діяльність. Це основні компоненти екологічної культури. В спеціалізованих курсах екології для сільськогосподарських кадрів, крім загальних екологічних питань, що складають основу екологічних знань, повинно бути розглянуто:

стан екологічних систем і ландшафтів, наявність і місце мешкання рідкісних та зникаючих видів, рослин і тварин, занесених до Червоної книги;

• техногенні фактори впливу та перетворення природи, їх екологічні наслідки і тенденції подальшого розвитку;

• природоохоронні заходи, їх достатність і можливі альтернативні підходи, засновані на національних традиціях природокористування;

• наявність, площі і стан охоронних природних територій і пам'ятників природи, природних об'єктів, що мають особливе культурне, наукове, історичне або рекреаційне значення, їх достатність для реалізації цілей охорони генофонду рослинних популяцій і тварин;

• комплексні екологічні програми і територіальні схеми комплексної охорони природи і раціонального використання її ресурсів;

• питання здоров'я населення в зв'язку з конкретними екологічними ситуаціями, форми та засоби підтримки та пропагування здорового способу життя, не шкідливого ані для людини, ані для природи;

• шляхи стабілізації і покращення екологічної ситуації, що склалася, якщо вона несприятлива, та виявлення можливостей безпосередньої участі в цьому процесі кожного[3,с.209].

Закріпити позитивні кроки в галузі екологічної освіти можна тільки в разі широкого використання доступної населенню, і перш за все студентству, екологічної інформації, що може бути досягнуто активним залученням в екологічну просвіту і виховання засобів масової інформації. До цього часу система екологічної просвіти в Україні відсутня, а окремі, часом змістовні передачі по телебаченню не в змозі компенсувати її відсутність.

Проблема формування особистості належить до фундаментальних не лише в педагогічній, але й у соціальній, політичній, культурній сферах суспільного життя. Адже всі перетворення, що відбуваються в суспільстві взагалі та в одній із найскладніших і людиномістких з них - у сфері освіти зокрема, зосереджуються на особистості - головній дійовій особі та суб'єктові суспільно-історичного процесу. У сучасних складних і повних суперечностей процесах, пошуках, спрямованих на утвердження української державності, осмислення реалій XXI століття, педагоги повинні зберігати баланс, тримати в полі зору соціально-політичні, ідеологічні й соціальні процеси, що змінюються повсякчасно[12,с.5].

Неперервність екологічної освіти передбачає необхідність одержання людиною екологічної інформації, що відповідає можливостям її виховання та адекватного реагування на екологічну ситуацію, що склалася. При цьому екологічна інформація повинна бути достатньо повного, однозначною і зрозумілою. Враховуючи ці обставини, а також всезагальність і між- дисциплінарність екологічної освіти, в її складі повинно бути посилено напрямки, що належать до формування морального, психічного та фізичного здоров'я населення, в свою чергу взаємопов'язаних з економічними і соціальними умовами[3,с.210].

Беручи до уваги системний характер проблем екології, їхню органічну кореляцію з усіма політичними, соціальними та економічними чинниками, стратегія екологічної безпеки України вбачається як одна з фундаментальних складових національної безпеки держави. В основі такої політики має бути загальновизнаний у цивілізованому світі постулат щодо пріоритетності прав людини. Одним з таких безперечних прав є право громадян на екологічну безпеку. Воно гарантується комплексом політичних, юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників[13,с.16].

Можна констатувати, що перебудова, демократизація і реформи, перехід до ринкових відносин лише більше виявили важливість екопроблем, а не призвели до їх вирішення. Основні причини такого становища, ймовірно, випливають із сфери людської діяльності, нерозуміння суспільством суті екологічної кризи. На сьогоднішній день екоосвіта відіграє визначну роль в захисті навколишнього природного середовища. Від рівня, ємності, глибини цієї освіти залежить вирішення проблем сталого розвитку, майбутнє нашої нації.

Проблема екологічної освіти і виховання населення Землі постає у світовому баченні як головний чинник можливості подальшого буття та життєдіяльності людей. На сучасному етапі розвитку суспільства для глибокого розуміння проблем навколишнього середовища у всій складності й визначенні шляхів їхнього розв'язання потрібен новий тип освіти. У міру того, як наше розуміння взаємозв'язків між діяльністю людини і проблемами довкілля поглиблюється, основні принципи екологічної освіти можуть стати тим стрижнем, навколо якого формуватиметься майбутня стратегія загальної освіти, буде виховано громадян з новим світоглядом і новими ціннісними орієнтаціями, що більшою мірою відповідатиме потребам сучасного суспільства і природи.

екологічний середовище антропогенний довкілля

Список використаних джерел

1. Політологія: Хрестоматія: Навч. посіб. / Авт.-упоряд.: В.Г.Кремень та ін.; Редкол.: В.І.Полуріз та ін.; Київ. Нац. торг.-екон. ун-т. - K.: Альтер-прес, 2004. - 832с.

2. Лозаиський В.Р. Екологічне управління в розвинутих країнах світу в порівнянні з Україною / В.Р.Лозанський. - X.: УкрНДІЕП, 2000. - 68с.

3. Юрченко Л.І. Екологічне виховання та освіта як один із вирішальних факторів регулювання якості навколишнього середовища / Л.І.Юрченко // Вісн. Харківськ. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна «Філософські перипетії», 2002. - №561.

4. Концепція екологічної освіти України // Сучасні проблеми науки та освіти: Матер, до обговорення 5-ї міжнар. науково-практ. конф. ЗО квіт. - 10 трав. 2004. - Алушта, 2004. - 24с.

5. Нінова Т.С. Підготовка майбутніх учителів хімії до екологічної освіти і виховання учнів Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / Т.С.Нінова; Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України. - K., 2002.

6. Шмалєй С.В. Система екологічної освіти в загальноосвітній школі в процесі вивчення предметів природничо-наукового циклу: Автореф. дис... д-ра пед. наук:

7. 0 // С.В.Шмалєй; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. - K., 2005.

8. Тарасова О.И. Экология культуры и образования / О.И.Тарасова // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту «Нар. укр. акад.». - 2001. - Т.7.

9. Магура Н.Л. Формування екологічних знань учнів професійно-технічних закладів освіти у процесі вивчення біології: Автореф. дис... канд. пед. наук:

10. 04 / Н.Л.Магура; АПН України. Ін-т педагогіки і психології проф. освіти. - K., 2002.

11. Э.Дубович LA. Особливості та перспективи екологізації освіти та екологічного виховання населення в Україні / І. А.Дубович // Наук, вісн: Збірник наук.-техн. праць. - Львів, НЛТУУ. - Вип. 16.5.

12. Білявський EO. Першочергові завдання вдосконалення екологічної освіти і виховання в Україні / Г.О.Білявський, В.М.Богомолов // Екологічна освіта і виховання: досвід та перспективи. - Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. - K.: Центр екологічної освіти та інформації, 2002.

13. Білоножко В.Я. Необхідність забезпечення формування екологічної культури студентів аграрнихВНЗ/В.Я.Білоножко, М.В.Шемякін, С.П.Полторецький// Наука і методика: 36. наук, праць / Редкол.: А.Ф.Бойчук та ін. - K.: Аграрна освіта, 2006. - Вип.6.

14. Вербицький В.В. Розвиток позашкільної еколого-натуралістичної освіти в Україні: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / В.В.Вербицький; Київск. нац. ун-т. ім. Т.Шевченка. - K., 2004.

15. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика: Монографія/ А.Качинський, Г.Хміль. - K.: НІСД, 1997. - 127с. - (Сер. «Екологічна безпека». - Вип.З).

Размещено на Allbest.ru