Поняття "екобезпечного розвитку" у світлі сучасних наукових інтерпретацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття «екобезпечного розвитку» у світлі сучасних наукових інтерпретацій

Сучасний етап розвитку суспільства ознаменувався концентрацією уваги на проблемі існування людини в інтенсивно змінюваному нею навколишньому середовищі. Сучасна цивілізація створила такі технічні засоби і можливості, що впливають на природу як середовище життєдіяльності людини. Сьогодні суспільство стоїть перед обличчям глобальної екологічної кризи, подолання якої - одна з першочергових проблем людства. Зрозуміло, що винятково зусиллями політиків сформована ситуація розв'язна бути не може, необхідний комплексний науковий аналіз екологічних проблем, обґрунтоване прогнозування можливих варіантів розвитку і наслідків планованих заходів. Для того, щоб вижити, сучасному людству необхідно змінити зміст і напрямок власної активності, переорієнтувавши її на ліквідацію негативних наслідків впливу на природу, на гармонізацію відносин з нею.

На перших етапах своєї історії людина була безпосереднім об'єктом екологічних процесів, як інші представники тваринного світу. У плині свого розвитку вона виділилася з навколишнього середовища і з об'єкта екологічних процесів стала їхнім суб'єктом. В.Вернадський сказав із цього приводу: «В останнє тисячоріччя спостерігається інтенсивне зростання впливу одного виду живої речовини цивілізованої людини на зміни біосфери» [1,21]. Тепер проблеми, що отримали назву екологічних, і виникають у процесі обмінів речовиною, енергією та інформацією між людиною та навколишнім середовищем, стали домінувати в сучасній цивілізації, бо вже йдеться про виживання людини як виду.

Встановлено, що різке загострення глобальних проблем у другій половині XX ст. - це не фатальна помилка чи, власне, людська стратегія, не дива історії та природні аномалії, а результат багатовікових якісних та кількісних трансформацій у суспільному розвитку та у системі «людина - суспільство». Їх поява своїм корінням сягає історії становлення сучасної цивілізації. Як свідчить аналіз, ще ніколи упродовж усієї історії людство не зустрічалося з такими суперечностями між природою та суспільством, що набули в наш час такої деструктивної кульмінації. Фетишизація природи, страх перед нею змінились у другому тисячолітті нашої ери вульгарно практичним підходом до природи, в контексті якого природа помилково вважається її недосконалою системою, яку людина повинна змінити. Поступовий розвиток науки та техніки спричинив прагнення людини «поліпшувати» природу, з'явилась нова «філософія» насильства та перемоги над природою, негативні наслідки якої вже виявилися наприкінці XIX ст. Антропологічний вплив на біосферу Землі різко зростає, сили людини, що озброєна сучасною технологією, можна навіть порівняти з силами природи. В результаті під загрозою катастрофи знаходяться механізми природної саморегуляції біосфери, що існували мільйони років. Антибіосферна поведінка людини загрожує розпаду програми її геному, а це важливий аспект екологічного виклику. Погіршення становища навколишнього середовища, розвиток наукових технологій можуть призвести до технобіологічної революції. В соціально-філософській літературі зустрічається думка, що біологічна революція закінчилась та настає ера технобіологічної революції, головним діючим актором якої буде кіборг - синтез технічних пристроїв з живим організмом. Поки ця ідея розробляється, причому підкреслюється, що саме «кіборг - еволюційний ланцюг щодо Homo sapiens, після чого людська цивілізація поступиться цивілізації кіборгів» [2,37].

Глобальна екологічна криза пов'язана безперечно зі зростаючим навантаженням на життєзабезпечуючі системи і поновлювальні природні ресурси планети, з деградацією навколишнього середовища і підривом стійкості біосфери, являє собою таку ж серйозну небезпеку, як і традиційні погрози військового характеру. Розвиток кризи загрожує не тільки гідному існуванню людини, але і самому життю. Для нашої держави екологічна криза пов'язана із скороченням свободи політичного вибору, що обумовлено транскордонним характером екологічних проблем; загострення екологічної ситуації в різних регіонах світу стає причиною соціальної і політичної нестабільності, міждержавних суперечностей і насильницьких конфліктів» [3,25].

На сьогодні сама можливість існування людської цивілізації багато в чому залежить від того, чи зможе людство відмовитися від тих ціннісних орієнтацій суспільства й особистості, що ведуть до відчуження суспільства і природи, людини і природи, від переважно технотронних основ у життєзабезпеченні суспільства, виробити нові системи цінностей, що гармонізують відношення людини і природи.

Традиційно поняття «екологія» асоціюють лише з проблемами довкілля. Насправді, екологічна проблематика є не стільки боротьбою з наслідками, скільки забезпеченням нормальних умов для життя людини. Екологічна складова загальнолюдської безпеки як комплексна проблема стосується в першу чергу економіки, соціальної та гуманітарної сфер. Конкурентоспроможність країн на сьогодні часто залежить від екологічного фактору - адже будь-яка техногенна катастрофа перекреслює попередні здобутки та унеможливлює повноцінний розвиток на майбутнє. В свою чергу виснажені ресурси та їх нераціональне використання роблять країну залежною від зовнішніх сил, що призводить до втрати національного суверенітету. Відповідно, від здоров'я та раціональної системи господарювання залежить перспектива людства.

Людина за своєю природою прагне до стану захищеності і хоче зробити своє існування максимальне комфортним. З іншого боку, ми постійно знаходимося у світі ризиків. Сьогодні все це сприймається природно і не здається чимось надуманим, тому що всі події, що загрожують нашій безпеці, цілком ймовірні і, більш того, вже стали щоденним явищем людської цивілізації.

На сьогодні позитивний імідж країни потребує ефективної природоохоронної політики, адже відношення людини до природи - це не просто показник цивілізованості, а ще й турбота окремої нації про нашу планету. На початку ХХІ ст. внесок людини до природоохоронної сфери повинен збільшитися до такої міри, щоб забезпечити наступним поколінням нормальні умови для існування. Незважаючи на науково-технічній прогрес та його беззаперечні здобутки, людство знаходиться на межі катастрофи. Тому безпека набуває нових вимірів - військова обороноздатність та потужність армії перестали бути чинниками, які захищають людину від загроз.

Починаючи з середини ХХ ст. загроза для безпеки і комфортного існування людини починає виходити від несприятливого стану навколишнього середовища. У першу чергу, це ризик для здоров'я конкретних людей та людства в цілому. Зараз уже не викликає сумніву, що забруднення навколишнього середовища здатне викликати ряд екологічно обумовлених захворювань і, загалом, приводить до скорочення середньої тривалості життя людей, на яких впливали екологічно несприятливі фактори. Саме очікувана середня тривалість життя людей є основним критерієм екологічної безпеки.

Декілька останніх десятиліть поняття «екологічна безпека» вживається в ряді екологічних, соціальних, політичних та публіцистичних досліджень. Відзначимо також, що поняття «екологічна безпека» вживається відносно багатьох реалій. Наприклад, часто можна зустріти такі словосполучення як екологічна безпека населення чи міста, цілої держави, екологічна безпека технологій і виробництв. Термін «екологічна безпека» стосується і промисловості, сільського і комунального господарства, сфери послуг, області міжнародних відносин. Іншими словами, поняття «екологічна безпека» міцно входить у наше життя, і її важливість і актуальність зростає рік від року.

Прийнято вважати, що екологічна безпека - це стан, за якого всі складові природного оточення є оптимальними для нормального функціонування і розвитку людської цивілізації. Останнє досягається в рахунок балансування взаємовпливів природних, технічних і соціальних систем, формування природо-культурного середовища. Екологічна безпека є новою фундаментальною загальнолюдською потребою. Ця потреба органічно вплітається в систему традиційних аспектів уявлень про безпеку - політичну, військову, економічну, технологічну, соціальну, етнічну і гуманітарну. В ідеалі, вона мала б стати необхідною передумовою, яка забезпечує існування і конструктивну взаємодію держав. На жаль, не всі держави і народи ставляться до неї однаково відповідально.

Екологічна безпека є складним соціальним феноменом, який може бути досягнутим лише на основі вироблення і реалізації нової стратегії миру і розвитку. Основа екобезпеки - ідеї взаємозалежності, єдності і спільності людей, розуміння світового розвитку як співіснування, перейнятого гуманізмом, ідеалами соціального прогресу й екологічного мислення. Екологічна безпека є невід'ємною частиною системи загальної безпеки нації, народу, держави. Однак для подолання труднощів людства цього визнання недостатньо. Необхідно, насамперед, всебічно осмислити, далі - визнати цю проблему такою, що має абсолютний пріоритет перед іншими проблемами, які стоять перед людством. Світ має зрозуміти, що екобезпека досягається лише тоді, коли здійснюється своєрідне доповнення, об'єднання природних і гуманітарних наук. останнє потребує створення нової загальнонаукової парадигми суспільних наук, принципово іншого уявлення про місце людини в біосфері.

У сучасних дослідженнях пропонується ряд напрямків глобальної екологічної безпеки людства. Проте, здається, що першорядне значення в даному відношенні має формування екологічного світогляду, в основу якого має бути покладений соціально-історичний антропо- соціо-екологічний принцип. На якому б рівні не розглядалися механізми взаємодії суспільства з природою, визначальним фактором має бути людство та прийдешні покоління. Як у планетарних масштабах, так і в масштабах соціально-екологічного розвитку окремої держави, у всіх сферах виробництва й обслуговування має неухильно дотримуватися принцип збереження здоров'я і благополуччя людства. Необхідно підкреслити, що будь-яка глобальна проблема і, тим більше, їхня сукупність є проблемами соціальними. По своїй суті глобалістика є, зрештою, інтернаціональним перетворенням природи в планетарному масштабі, загальнолюдською гуманізацією штучного, культурного, науково-технічного середовища людського існування. «Усі так звані природні глобальні проблеми по своїй суті є проблемами соціально-природними, репрезентуючими ті чи інші проблеми соціалізації природи в інтересах розвитку людини. Поява і спосіб вирішення глобальних проблем (у першу чергу екологічної) детермінуються рівнем соціально-економічного, політичного і загальнокультурного розвитку суспільства» [4,8-9].

Безперервне поглиблення екологічної кризи, а точніше кризи відносин суспільства і природи, наприкінці ХХ ст. викликало необхідність радикальних мір щодо цілей і пріоритетів розвитку. У цьому зв'язку симптоматичною є та обставина, що для вирішення завдань глобальної екологічної безпеки все частіше починають говорити про екобезпечний розвиток.

Мова в даному випадку йде про розкриття поняття «екологічна безпека» через залучення терміну «стійкий розвиток». Термін «стійкий розвиток» (sustainable development) має досить тривалу історію, що починається з Декларації першої Конференції ООН по навколишньому середовищу (Стокгольм, 1972 р.) і робіт Римського клуба, коли був усвідомлений зв'язок між проблемами навколишнього середовища, економічним і соціальним розвитком. Створена при ООН Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку (Комісія Г.Х. Брундтланд) поставила задачу сформувати «глобальну програму змін», для якої Комісія запропонувала найменування «стійкий розвиток». Потім термін був закріплений на ЮНСЕД, де відповідно до основних ідей стійкого розвитку була почата спроба розробити конкретну програму дій.

За визначенням Світової комісії ООН з розвитку і навколишнього середовища, стійкий розвиток (sustainamble development) - це розвиток, що забезпечує потреби нинішнього покоління без утрат для майбутнього покоління забезпечити свої власні потреби. Сьогодні існує досить багато тлумачень цього терміна, проте жодне з них не стало загальновизнаним. Але у всіх випадках мова йде про розвиток у межах господарської (екологічної) ємності природного середовища, що не вносить необоротних змін у природу і не створює загрози для тривалого існування людини як біологічного виду homo sapiens.

Парадигма суспільства екобезпечного розвитку істотно відрізняється від парадигми індустріального (економічного) суспільства, що ґрунтується на пріоритеті економічного росту шляхом широкого використання індустріальних способів виробництва, у т.ч. і в сільському господарстві. В індустріальному суспільстві відбувається концентрація виробництва і населення, формування системи цінностей, орієнтованих на ефективність, раціональність безвідносно до можливостей природного середовища.

Соціальний і економічний прогрес в індустріальному суспільстві іде по лінії нарощування обсягів виробництва матеріальних благ і одержання економічної вигоди за будь-яку ціну. У таких умовах охорона природи виявляється справою, підлеглою економічному розвитку, що обумовлює принципову неможливість належним чином захистити навколишнє середовище. От чому природоохоронні заходи часто виявляються неефективними, а природоохоронне законодавство - недієвим.

Проте індустріальне суспільство розвитих країн забезпечило своєму населенню високий рівень матеріального добробуту і якості послуг, хоча при цьому була використана неймовірна кількість природних ресурсів і природне середовище зруйноване так, що реально виникло запитання виживання людини як біологічного виду.

За радянської моделі індустріального суспільства не було створено матеріальної основи високої якості життя, хоча природних ресурсів при цьому використано не менше, а навіть більше на одиницю ВВП, у порівнянні з Заходом.

За використанням ресурсів, та побудовою пріоритетів постіндустріальне (постекономічне) суспільство практично нічим не відрізняється від індустріального (економічного), але економічний ріст тут досягається на основі нових технологій, відбувається перехід від товаровиробничої до обслуговуючої економіки. Виробництво послуг і інформації відіграє домінуючу роль. Формується новий соціально активний клас - інтелектуальна еліта і технократи, що контролюють матеріальне виробництво і процес створення високих технологій через інформацію, використовувану у виробництві кінцевого продукту. Інакше кажучи, знання й інформація стають провідною продуктивною силою. Звідси інша назва постіндустріального суспільства - інформаційне суспільство.

Якщо постіндустріальне (інформаційне) суспільство в економічному рості сприймає обмеження екологічного імператива - воно здобуває ознаки суспільства стійкого економічно безпечного розвитку. Парадигма такого суспільства, на відміну від індустріального, ґрунтується на органічному (не механічному) тринітарному об'єднанні економічної, соціальної й екологічної сфер, при визначальній ролі останньої.

Суспільством, що досягло стану динамічної чи стійкої рівноваги, є таке суспільство, що у відповідь на зміну внутрішніх і зовнішніх умов здатне встановлювати новим, відповідним цим змінам рівновага як усередині себе, так і в межах середовища своєї життєдіяльності.

Світовий рух за Стійкий Розвиток, ставить своєю метою створення екологічно сприятливих умов на всій земній кулі, як єдиному і єдиному просторі, у межах якого може жити і розвиватися людство. Під стійким розвитком суспільства варто розуміти такий розвиток, при якому встановлюється науково обґрунтована межа чисельності населення (людей), забезпечувана усім необхідним для життєдіяльності і задоволення духовних потреб в умовах природного відтворення середовища життєдіяльності. У рамках концепції стійкого розвитку розуміється розвиток, що висловлюється за зниження чисельності світового народонаселення приблизно до 1 мільярда, що дозволить значно зменшити навантаження на навколишнє середовище і забезпечити людству високий рівень життя. Так стверджують прихильники, що перейшли в стан послідовників концепції стійкого розвитку, чи адепти так званої концепції «золотого мільярда», що припускають вирішити екологічні й інші глобальні проблеми найбільш розвинутої частини світу за рахунок його слаборозвиненої і перенаселеної периферії. Як бачимо, точки зору у відношенні суспільства стійкого розвитку не дуже сильно відрізняються друг від друга, розходження скоріше в долі відвертості.

Отже, суспільство стійкого розвитку - це якісно нова фаза постіндустріального (пост-економічного) суспільства, це новий соціальний порядок, що відрізняється від попередніх форм першочерговим значенням і роллю особистості в соціальній структурі. При переході до суспільства стійкого розвитку соціально-економічний прогрес повинен втілюватися не стільки в нарощуванні обсягу виробництва матеріальних благ, скільки в зміні відносини людини до самої себе і своєму місці в навколишньому світі. Але це не означає, що матеріальне забезпечення людини утрачає свою цінність. Навпаки, матеріальний прогрес, належний рівень матеріального забезпечення - необхідна умова формування нового соціально-економічного порядку. Але тут мова йде про те, що достатньою умову для встановлення нового порядку є зміна ціннісних пріоритетів людини, створення такої ситуації, коли головним для особистості стає удосконалювання її внутрішнього, духовного потенціалу. На зміну праці як діяльності, продиктованою винятково матеріальною необхідністю, повинна прийти активність, мотивоване бажання людини розкрити себе відповідно до власної внутрішньої природи.

Таким чином, мова йде про речі прості і очевидні - добробут людини і благополуччя природи. Тому, часто уживаний зараз в Україні термін «постійний розвиток» - найменш адекватний сутності поняття sustainamble development. З терміном «екобезпечний розвиток» асоціюються поняття про розвиток - збалансований, коеволюційний, природовідповідний.

Отже, якщо йдеться про перехід до нової епохи цивілізаційного розвитку на основі радикальної зміни цінностей і цілей сучасного суспільства, орієнтації і змісту різних сфер людської діяльності, то при перекладі на українську мову не вдалося знайти однозначно відповідного терміна sustainable development, і словосполучення «стійкий розвиток» нерідко асоціюється зі стабільністю, стійкістю в механічному змісті, що не відбиває адекватний зміст поняття, що позначається їм. На наш погляд, поняття екобезпечного розвитку поєднує уявлення про дві основні ознаки антропоцентричність і біосфероцентричність. Під першою розуміється можливість виживання людства і його здатність до подальшого необмежено довгого підтримуваного (керованого) розвитку. Біосфероцентрична ознака передбачає збереження біосфери (і її стійкості) як природної основи життя на Землі і її природної еволюції. Термін sustainable development, більш ідентичний терміну «коеволюція людини і біосфери», тому що має на увазі розвиток суспільства, прийнятний для збереження екологічної ніші людини, якою є біосфера, а виходить, і умов для розвитку цивілізації.

Сама ідея стійкого розвитку пов'язана не просто з подоланням антропоцентризму і прийняттям замість нього біоцентризму, а з їхньою інтеграцією в єдину коеволюційну систему людина-суспільство-природа, здатну до ноосферогенезу [5,43].

Екобезпечний розвиток - це союз людини з природою і із самим собою. Під екобезпечним розуміється такий розвиток, що задовольняє потреби дійсного часу, але не ставить під погрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Під екобезпечним розвитком розуміється така модель розвитку суспільства, при якій задовольняються основні життєві потреби як нинішнього, так і всіх наступних поколінь.

Екобезпечний розвиток являє собою соціоприродну форму розвитку, що враховує екологічні й інші глобальні імперативи і що представляє, на відміну від економічно детермінованого нестійкого розвитку, систему коеволюції суспільства і природи. Під екобезпечним розвитком розуміється керований розвиток суспільства не руйнує своєї природної основи і виживання, що забезпечує, і безупинний розвиток цивілізації.

Екобезпечний розвиток передбачає створення умов, що забезпечують задоволення потреб сьогоднішнього дня, не піддаючи існування наступних поколінь більшому ризику, ніж нинішній. Екобезпечний розвиток - це регульований розвиток: цілеспрямований контроль над змінами, що відбуваються, прогнозування і компенсація найбільш небезпечних нестабільностей і диспропорцій розвитку. Загальнолюдську парадигму екобезпечного розвитку, варто розглядати як настання якісно нового етапу розвитку людства, у ході якого окремі держави і усе світове співтовариство в цілому організують цілеспрямовану і скоординовану діяльність, спрямовану на: повну нейтралізацію всього негативного комплексу соціальних, економічних і екологічних диспропорцій, накопичених (в основному за останнє сторіччя) у суспільстві і навколишньому середовищі; створення умов, що виключають виникнення таких диспропорцій. Розвиток, при якому, по-перше, масштаби експлуатації природних ресурсів, напрямок інвестицій, орієнтація технічного і соціального розвитку узгодяться з майбутніми потребами майбутніх поколінь; по-друге, при цьому поняття потреб включає й інтереси найбідніших шарів світового населення, задоволення яких вважається пріоритетним; по-третіх, обмеження в експлуатації природного середовища і природних ресурсів визнаються неминучими, але вони в кожен конкретний момент повинні погоджуватися з досягнутим рівнем технічного розвитку і соціальної організації суспільства, а також зі здатністю біосфери справлятися с наслідками людської діяльності.

На сьогодні альтернативи екобезпечному розвитку не існує. Концепція екобезпечного розвитку визначає нову поведінкову домінанту людини в природі, що спричинить її рух дійсно до ноосфери як зараз, так і на віддалену перспективу.

Сформований до початку 50-х років планетарний підхід до проблем екології детермінував заміну погляду на екологічний простір як на простір, поділений (фрагментований) з уявленням про нього як про певну єдність, що включає як натурально-природні, так і соціальні компоненти. Взаємовідносини людини і природи характеризуються нині прогресуючим загостренням, яке виявляється в планетарному характері людської активності, що охоплює не лише біосферу, але і найближчий космос. Як наслідок - порушується стабільність планетарних екологічних систем, відбувається деградація природного, а за нею і соціокультурного середовища існування людини. Усе це не може не відбиватися на рівні традиційних форм суспільної свідомості: науки, політики, філософії.

У зв'язку з цим, виникає необхідність створення нового міждисциплінарного вчення [6,12]. «Важливим завданням даного міждисциплінарного напрямку є розкриття закономірностей виробничо-господарського, економічного цільового освоєння регіонів планети¹. Виявлення цих закономірностей необхідно для довгострокового планування освоєння окремих територій, використання природних ресурсів регіону, країни в цілому, а також для створення загальнодержавної програми природокористування і, разом з тим, охорони соціально-гуманітарного оточення людської цивілізації.

Екологічний образ нашої планети, що сформувався під впливом еволюції біосфери і людської цивілізації вже із середини XIX ст. піддавався самому рішучому і методичному переосмисленню. У результаті зароджується широко розгорнулося в XX ст. унікальний напрямок екологічної науково-філософської думки - філософія екобезпечного розвитку

екологічний безпека криза глобальний

Література

1. Вернадский В.И. Биосфера. - Л., 1926.

2. Сидоренко С.В. Філософія виживання людства у глобалізованому світі// Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 55.

3. Толстоухов А.В. Хилько М.І. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегем. (Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2001. - 333 с.

4. Поздеева Н., Жуковин И. Современный взгляд на глобальные экологические изменения // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2002. - лип.(№ 25-28).

5. Урсул А.Д. Переход России к устойчивому развитию: ноосферная стратегия. - М., 1998.

6. Махмуд Ахмед Алі Аль-Намрі. Екологічна безпека як предмет політики міжнародного співробітництва. Автореф. дисертації на здобуття наук. ст. канд. політичних наук. - К., 2000.

Размещено на Allbest.ru