Екологічна деонтологія: ціннісний зміст і моральна основа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічна деонтологія: ціннісний зміст і моральна основа

Матвійчук А.В.

Окреслюючи проблематику даної праці, дозволимо собі пригадати думки відомого українського філософа Анатолія Єрмоленка. Свого часу, розмірковуючи на тему шляхів подолання екологічної кризи він звернув увагу на те, що сучасне суспільство переживає певний етичний бум, спрямований на "реморалізацію" дійсності та "реабілітацію практичної філософії". При цьому прагнення до гармонізації відношення "Людина Природа" фактично призводить до перетворення відомого кантівського питання практичної філософії: що я повинен робити? на запитання, що ми повинні робити?. Отже, робить висновок А. Ермоленко, реалії сьогоднішнього дня змушують визнати, що нині недостатньо індивідуальної етики, яка висуває запитання про звичаєве поводження особистості і про її моральне переконання, натомість потрібна соціальна етика [6].

Згодом, ця ідея була розвинена у книзі "Соціальна етика та екологія. Гідність людини шанування природи". Однією з провідних тез останньої монографії А. Єрмоленка є те, що за умов екологічної кризи актуалізується етика спільної відповідальності, постає завдання обґрунтування та застосування моральних надійностей, якими має керуватися суспільство у своїй практичній (зокрема, екологічній) діяльності [7].

Визнаючи слушність загальної постановки проблеми, ми вважаємо, що аналіз орієнтаційних та регулятивних функцій етичних норм і цінностей щодо таких соціальних систем, як наука, техніка, політика, економіка має стати завданням нової філософської дисципліни екологічної деонтології. У попередніх номерах "Гілеї" ми вже подавали наші міркування щодо деонтологічної традиції та екологічної деонтології, а також окреслили місце останньої у системі наук, її основні питання та функції [9; 10]. Цього разу нашою метою є окреслити зв'язок екологічної деонтології з аксіологічною проблематикою сучасності та здійснити спробу визначити потенціал екодеонтології щодо формування нових моральних надійностей, які б стали основою виходу з екологічної кризи.

Теоретичною основою подальшого дослідження передусім стали ідеї щодо гармонізації відношення "Людина Природа" та вирішення проблем екологічного характеру в етичній та аксіологічній площині напрацьовані вітчизняними вченими, як от: В. Андрущенко, В. Борейко, Т. Гардашук, А. Ермоленко, Ф. Канак, М. Кисельов, В. Крисаченко, В. Малахов, М. Попович, Н. Хамітов, М. Хилько, Л. Юрченко. Водночас в пошуках обґрунтування нових (екологічних за змістом) моральних надійностей ми зверталися до міркувань зарубіжних мислителів: К.-О. Апеля, Д. Бьолера, В. Гьосле, Г. Йонаса, Е. Ласло, Д. Медоуза, А. Печчеї, С. Тулміна. Фундаментальними для нашого дослідження є класичні етичні (зокрема, деонтологічні) теорії сформульовані І. Бентамом, І. Кантом, Дж. Міллем, Д. Міллем.

На початку викладу основного матеріалу нашої роботи дозволимо собі зауважити, що нині термін "деонтологія" передусім вживають для позначення розділу етики, в якому розглядають проблеми обов'язку та моральних вимог. Деонтологічне знання спрямоване на вирішення проблем людського обов'язку, розглядаючи останній як внутрішнє переживання примусу, що задається етичними цінностями. На наше переконання, перспективність розвитку деонтології (зокрема, в екологічному контексті) полягає в тому, що вона намагається науково обґрунтувати необхідність свідомого підпорядкування особистих інтересів потребам суспільства у гармонійному поєднанні особистого і суспільного. Іншими словами, екологічна деонтологія постає на перетині екологічного знання та етики. Це дає можливість узагальнити систему екологічних знань людини та надати їм імперативного значення, що стане передумовою формування комплексу екологічно визначених принципів, норм та цінностей, якими має керуватися людина у своїй предметно-практичній діяльності, соціальній сфері та власне процесі духовного самотворення. Фактично екодеонтологія (і як теоретична наука, і як навчальна дисципліна) створює передумови раціонально-критичного та морально-аксіологічного осягнення тих проблемних ситуацій, що несуть загрози самому факту людського існування. Зосередимо нашу увагу на ціннісному змісті і моральній основі екологічної деонтології як навчальної дисципліні.

Напевно не буде перебільшенням сказати, що проблема ціннісних трансформацій стала загальною темою міркувань інтелектуалів всього світу [12]. Зміна ціннісних орієнтацій сучасної людини розглядається як важлива передумова формування екологічно обґрунтованої та відповідальної свідомості сучасної людини, без чого не можливе подолання криз сучасного світу. Отже нові соціальні, політичні, економічні та науково-технічні реалії спричинили стрімкий розвиток теорії цінностей. Предметне поле аксіології пов'язане із дослідженням природи цінностей, їхнім місцем у реальності; з'ясуванням їхнього зв'язку між собою, з соціальними та культурними чинниками, з особистістю; визначенням та формулюванням структури ціннісного світу, а також встановленням ієрархії цінностей.

Аналіз цінностей та пов'язана із цим уся аксіологічна проблематика так або інакше потрапляє у поле зору усього гуманітарного і соціально-наукового пізнання. Для екологічної деонтології найбільш вагомими є положення про цінності, в яких представлена система принципів, норм, ідеалів, що здатні виступати регуляторами взаємодії людини та природи.

Самі цінності мають об'єктивний характер, адже формується внаслідок суспільно-історичної практики людини. Цікавою тут виглядає думка сучасного австрійського філософа та психолога А. Ленгле, який твердить, що не існує те, що не може бути пережитим як цінність При цьому цінності характеризуються здатністю стимулювати в людині зміни, адже "в її життя потрапляє часточка зовнішнього світу, яка стає реальністю світу внутрішнього" [4, с. 5]. З іншого боку, слід пам'ятати, що цінність має джерелом зміст відчуттів, тобто несе у собі "матеріальну предметність", а існуючи у мисленні, де відбувається ідеальна обробка цього змісту, має "духовну" предметність. Тому цінність не може не мати подвійного змісту [3, с. 54]. Іншими словами, цінності людської свідомості завжди мають своє матеріальне інобуття, хоча ми його не завжди можемо чітко вловити та визначити (тут пригадується пісня "С чего начинается Родина?"). Втім, ця невловимість предметного змісту цінностей може бути зумовлена ще й тим, що людина впродовж усього життя знаходиться у ситуації оцінювання навколишньої дійсності та формування власної ціннісної ієрархії. М. Бердяев свого часу зауважив, що "... людина є істотою, яка оцінює, визначає якість. Визначення цінностей і побудова їх ієрархії є трансцендентальною функцією свідомості" [2, с. 318]. При цьому людина не лише інтерналізує основні соціальні цінності, аби згодом керуватися ними у своїй поведінці цілком усвідомлено, але й на певному етапі починає активно виробляти власні цінності і брати участь у виробленні групових цінностей або ціннісних орієнтацій. екологічна деонтологія моральне аксіологічне

Зауважимо, що американські дослідники У Томас і Ф. Знанецький, які вперше запровадили у науку поняття "ціннісні орієнтації" [5], характеризували цінності як правила поведінка, за допомогою яких зберігаються, регулюються та поширюються відповідні типи дії через членів певної соціальної групи. Водночас, вони послідовно обстоювали тезу, що будь-яка особистість належить суспільному середовищу, оскільки вибудовує поведінку за стандартами (нормами та цінностями), які створені в цьому суспільстві. Втім і сама людина може створювати і змінювати ці стандарти, вносячи корективи у психологічні та світоглядні основи внутрішніх механізмів динаміки суспільства. Отже, змінюючи ціннісні настанови людини і суспільства (за суспільної згоди, безперечно), ми здатні змінювати своє майбутнє. Такий підхід американських дослідників виглядає, на нашу думку, доволі продуктивним, адже гармонізує поняття "норма" та "цінність" як фундаментальні для морально обґрунтованої діяльності людини.

З іншого боку, означений підхід відповідає деонтологічним настановам, в межах яких будь-яка діяльність передбачає систему норм та правил, що мають морально-аксіологічне підґрунтя. Втім, якщо етичні настанови та ціннісні орієнтири здебільшого постають як суспільно бажані ідеали, то деонтологічні норми є обов'язковими до виконання. При цьому, здатність керуватися певними деонтологічними нормами є своєрідним показником особистісної зрілості, адже наочно демонструє сприйняття та прихильність людини до тих чи інших моральних принципів та вимог.

Окреслюючи морально-аксіологічне підґрунтя екологічної деонтології маємо вказати, що фундаментальними цінностями для людини є життя та здоров'я. Саме вони і мають бути покладені в основу екологічної деонтології, а дотримання відповідних екодеонтологічних вимог стати реальним проявом морального ставлення до Природи. До того ж, означені засадничі цінності мають універсальний характер та в принципі орієнтують людство на побудову гуманістичного за змістом суспільства. Разом з тим, на нашу думку сукупність цінностей, які становлять морально-аксіологічне підґрунтя екодеонтології можна поділити на три основні групи: соціальні екологічні цінності, групові (професійні) екологічні цінності та особистісно-екологічні цінності.

Соціальні екологічні цінності це цінності, які функціонують у різних соціальних системах і виявляються у суспільній свідомості. Дана група цінностей залежить від еколого-історичного та суспільно-економічного досвіду того чи іншого суспільства та постає як сукупність ідей, образів, норм та традицій, які регламентують діяльність суспільства в навколишньому середовищі або визначає взаємини людини та природи (при чому, в усіх можливих варіаціях таких взаємин).

Групові (професійні) екологічні цінності це сукупність ідей, концепцій, норм, що регулюють та спрямовують професійну діяльність людини у рамках певних соціальних систем, як-от: економіка, політика, науково-технічна та соціальна діяльність. Групові (професійні) екологічні цінності формуються в процесі професійної діяльності та підготовки до неї і характеризуються цілісністю, повторюваністю та відносною стабільністю.

Особистісно-екологічні цінності це соціально-психологічні утворення, в яких відображено цілі, мотиви, ідеали, установки та інші світоглядні характеристики особистості людини, що утворюють систему його ціннісної орієнтації в контексті взаємини із природою. Даний тип цінностей має індивідуальний характер і формується у суб'єктивному екологічному досвіді людини. Певною мірою особистісно-екологічні цінності є основою, на якій формуються групові (професійні) та соціальні екологічні цінності.

При цьому слід зауважити, що носієм означених цінностей завжди є особистість. Водночас, моральні цінності є головними та необхідними умовами існування людини і, разом з тим справжня моральність це винятково внутрішній вільний вибір [4, с. 102]. Відтак, оскільки формування цінностей та їх ієрархічне впорядкування є специфічним та дуже інтимним процесом, завданням екологічної деонтології є створення передумов, спонукання та заохочення особистості до внутрішніх екологічно зорієнтованих перетворень. Отже, екодеонтологія як навчальна дисципліна ставить за мету стимуляцію процесів індивідуального осмислення тих чи інших проблем людського буття в екологічному контексті.

Таке осмислення можливе за умови системного та систематичного, послідовного та цілеспрямованого поєднання виховних та освітніх засобів на суспільному, груповому (професійному) та особистісному рівні. Отож, формування екологічно зорієнтованої особистості (і професіонала) повинне передбачати застосування сукупності навчальних та виховних методик, які сприяють максимальному залучення особистості до ознайомлення: 1) з екологічною проблематикою, основними поняттями та законами екології, екологічними принципами використання природних ресурсів та охорони природи, основами раціонального природокористування; 2) з нормативною екологічною етикою, як системою прийнятих та заохочуваних екологами (науковцями та практиками) приписів та стереотипів (моделей) поведінки у певній професійній сфері; 3) з системою законів та категорій, які постають в екологічному контексті у певній професійній сфері, основами екологічного права і професійної відповідальності, елементами екозахисної техніки і технологій; 4) з принципами сучасної теорії екологічної естетики, якій характерний синтез транскультурних цінностей у природі, техніці, мистецтві, громадському житті.

З іншого боку, органічним доповненням системи екологічного виховання є створення передумов для заохочення та здійснення особистістю внутрішньої інтелектуальної та емоційної діяльності зміст якої полягатиме у: 1) самостійному осмисленні екологічного досвіду усього людства та свого особистого (в тому числі, професійного наявного чи потенційно можливого), виробленню власних екологічних знань та принципів екологічної моралі; 2) переживанні та сприйнятті екологічних знань та екологічної практики з подальшим формуванням внутрішніх екологічних імперативів (в тому числі для професійної діяльності); 3) внутрішньому емоційному осягненні сутності відношення "Людина Природа"; 4) чуттєвому та реальному переживанні природа як невичерпного джерела естетичного досвіду.

Гадаємо, таке осмислення поточної ситуації, змусить кожну людину збагнути істину наше буття нерозривно від загального буття. При цьому, безперечно, цінність природи (як засаднича для формування екологічного імперативу мислення) має осмислюватися і відчуватися людиною від самого малечку. Отож, можемо говорити про первинне загальне екологічне виховання і освіту (дошкільна та шкільна ланка із залученням дисципліни "Основи екологічних знань") та вторинне спеціальне екологічне виховання і освіту (професійна освіта із обов'язковим вивченням курсу екологічна деонтологія з урахуванням особливостей тієї чи іншої майбутньої професійної діяльності).

Одразу зауважимо, що тема екологічного виховання та освіти є доволі добре опрацьованою у спеціальній літературі, зосередимо нашу увагу на тих завданнях та очікуваннях, що ми їх покладаємо на екологічну деонтологію як навчальну дисципліну. Гранично лаконічно можемо сказати, що метою екологічної деонтології є навчити особистість (професіонала у певній галузі) здійснювати саморефлексію поведінки з природою і в природі. Завданням екологічної деонтології вважаємо вдосконалення (зокрема у професійному контексті) уявлень людини про природу через систематичне визначення проблемних питань відношення "Людина Природа" та шляхів вирішення означених проблем задля подолання розриву між екологічними ідеалами та реаліями нашого існування. При цьому переконані, що формуванню екологічних за змістом канонів життєдіяльності людини має передувати формування усвідомлення нових проблем та запровадження нових поведінкових моделей, які дозволяють розв'язати ці проблеми.

Результатом опанування екологічної деонтології має стати формування системи екологічних цінностей (соціальних, професійних та особистих), системи екодеонтологічних знань (орієнтирних, дескриптивних та активних) та системи екологічних компетенцій (соціально-екологічних та професійно-екологічних). Система екологічних цінностей нами була описана вище, тому зосередимо увагу на системі екодеонтологічних знань та екологічних компетенцій.

Отож до орієнтирних екодеонтологічних знань відносимо знання основних понять та законів екології, а також екологічних принципів використання природних ресурсів та охорони природи. Дескриптивні екодеонтологічні знання складаються зі знань про вимоги екологічної етики; з системи знань про закони та категорій, які постають в екологічному контексті у певній професійній сфері; основами екологічного права і професійної відповідальності. Активні екодеонтологічні знання передусім складаються з знання елементами екозахисної техніки та технологій, а також знання екологічних приписів та моделей поведінки у певній професійній сфері.

Щодо системи екологічних компетенцій, то маємо відзначити, що на нашу думку соціально-екологічні компетенції передбачають формування здатності до самостійного осмислення екологічного досвіду людства, вироблення власних екологічних знань та принципів екологічної моралі, переживанні та сприйнятті екологічних знань та екологічної практики з подальшим формуванням внутрішніх екологічних імперативів. Своєю чергою професійно-екологічні компетенції складаються з навичок прийняття екологічно зважених рішень, вміння вирішувати професійні завдання з урахуванням екологічних пріоритетів, здатності здійснювати професійну діяльність на підставі екодеонтологічних норм у гармонійному поєднанні з професійними цінностями та моральними нормами.

Взаємодія систем екологічних цінностей, екодеонтологічних знань та екологічних компетенцій відкриває, на нашу думку, шлях до досягнення найвищої цінності життя у гармонії з природою та самим собою.

У підсумку маємо наголосити, що екологічна деонтологія (теоретична та навчальна) знаходиться у стадії осмислення та філософсько-методичного обґрунтування. Відтак морально-аксіологічне підґрунтя екодеонтології також потребує ретельного опрацювання. Між тим, вже на цьому етапі екологічна деонтологія вабить багатством та розмаїттям нових питань, які вона пропонує нашій увазі. Її можливості виявляти існуючи та нові зв'язки між елементи або сферами екологічного, етичного та аксіологічного знання відкривають нові шляхи розвитку означених наукових галузей і, в той же час, дозволяють перевести питання подолання екологічної кризи сучасності з теоретичної у цілком практичну площину.

Список використаних джерел

1. Американская социологическая мысль: Тексты / Под В.И. Добренькова. М.: Изд-во МГУ, 1994. - 263 с.

2. Бердяев Н. Царство Духа и Царство Кесаря. / Николай Бердяев. М.: Республика, 1995. 375 с.

3. Бугайова Н.М. Екологічний підхід як передумова емоційно-ціннісного ставлення до особистості /Н.М. Бугайова // Актуальні проблеми психології. -2009. Вип. 20. - С. 51-55 (Екологічна психологія).

4. Вегас Хосе Мария. Ценности и воспитание. Критика нравственного релятивизма. / Хосе Мария Вегас. СПб.: Издательство С.-Петерб. ун-та; Издательство Рус. христ. гуманит. Акад., 2007. 225 с.

5. Ганжа А.О., Зотов А.А. Гуманистическая социология Флориана Знанецкого / А.О. Ганжа, А.А. Зотов. // Социологические исследования. - 2002. № 3. - с. 112-120.

6. Єрмоленко Анатолій. Парадигмальні трансформації етики за доби екологічної кризи: тези міждисциплінарної конференції "Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії", 29-30 листопада 2007 р. / Анатолій Єрмоленко. Відп. за випуск професор Анатолій Карась. Львів, 2007. - с. 8-9.

7. Єрмоленко А.М. Соціальна етика та екологія. Гідність людини шанування природи. / А.М. Срмоленко. К.: Лібра, 2010. 416 с.

8. Лэнгле А. Введение в экзистенциально-аналитическую теорию эмоций: прикосновение к ценности. // Вопросы психологии 2004. № 4. - с. 3-21.

9. Матвійчук А.В. Екологічна деонтологія та деонтологічна традиція. / А.В. Матвійчук // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. К.: ВІР УАН, 2010. Випуск 39. - с. 182-190.

10. Матвійчук А.В. Екологічна деонтологія у системі наук: основні питання та функції. / А.В. Матвійчук // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. К.: ВІР УАН, 2010. Випуск 38. С. 206-213.

11. Новейший философский словарь. / Сост. А.А. Грицанов Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998. 896 с.

12. Революция сознания: Трансатлантический диалог / С. Гроф, Э. Ласло, П. Рассел / Пер. с англ. М. Драчинского. М.: ООО "Издательство АСТ" и др., 2004. 248 с.

13. Соловій Ігор. Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови стратегій, політики, інституцій та поведінки. Україна і світ: прагнення змін: монографія / Ігор Соловій / Відп. ред. Наталія Висоцька. K.: ДУХ І Літера, 2010. 448 с.

14. Тулмин Стивен. Человеческое понимание / Стивен Тулмин. М.: Прогресс, 1984. -327 с.

15. Юрченко Л.І. Екологічна культура в контексті екологічної безпеки: / Л.Г Юрченко. К.: Вид. ПАРАПАН. 2008. 296 с.

Размещено на Allbest.ru