Екологічна культура в період глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічна культура в період глобалізації

Юрченко Л.І.

Проблема людини і зокрема її екологічної культури вирішувалася в історії суспільної думки з різних філософських позицій, оскільки кожна філософська система намагалась дати відповідь на питання про статус і роль розумних істот в еволюції нашої біосфери, з одного боку, а з іншого - як еволюція живого під впливом факторів антропогенного походження позначиться на долі людини, можливостях її подальшого безпечного існування в біосфері. Питання про те, які відносини людини і природи можна вважати гармонічними, як саме людська діяльність впливає на навколишнє середовище і чому екологічна культура є такою важливою особливо зараз і досі залишаються не визначеними. Також важливим є обґрунтування того, як рівень екологічної культури корелює зі станом природного середовища та у яких кореляційних залежностях він знаходиться з екологічною глобалізацією.

Актуальність теми дослідження, таким чином, детермінована необхідністю філософського аналізу сучасного науково-теоретичного і прикладного дискурсів, у контексті яких взаємообумовленість екологічної культури і екологічної глобалізації набули б всебічного й адекватного висвітлення.

Дослідження екологічної культури з урахуванням специфіки її суб'єктів (громадяни, виробничі колективи, соціальні групи, громадські організації), ресурсів (наука, технологія, виробництво, екологічна свідомість, екологічна етика, естетика) і форм реалізації (екологічна освіта, виховання, екологічна політика) у контексті екологічної безпеки держави проведено в роботах [1-2]. В процесі системного розгляду структурно-функціональної характеристики екологічної культури проаналізовано ступінь розробленості проблеми, визначено перспективнінапрями, методологічні і концептуальні засоби її дослідження; показано основні параметри, складові структури та рівні розвитку [3].

Певні спроби деяких країн, які не є успішними глобальними гравцями, протистояти натиску глобалізації свідчать про неоднозначність її проявів і наслідків [4]. Але неможливо відірвати глобалізацію від її суспільного грунту, бо існують всі підстави для ствердження, що вона є проявом динамічного, тобто мобільного і активного суспільства. В такому суспільстві переструктурування, зміни, оновлення стають повсякденною практикою, прогресивний чи регресивний характер якої визначається екологічною культурою.

За мету в роботі ставиться виявлення філософсько-антропологічної складової феномена екологічної культури за умов екологічної глобалізації.

Реалізація цієї мети передбачає вирішення завдань:

- розкрити філософсько-антропологічну сутність екологічної культури;

- окреслити рівні та напрями розвитку екологічної культури в історично-еволюційному контексті світової глобалізації.

Культуру традиційно прийнято визначати через протиставлення її природі, і це деякою мірою вірно, оскільки одним з найважливіших проявів культури є відображення свідомої діяльності суб'єкта на відміну від природного буття природних тіл. Природа і культура являють собою такі протилежності, у відмінності яких є тотожність. У процесі свого розвитку вони демонструють зростаюче взаємопроникнення і взаємообумовлення одним одного.

Історико-еволюційний аналіз феномену екологічної культури виявив, що як специфічно людський спосіб адаптації в біосфері вона водночас є головним засобом регуляції відносин людини і природного довкілля, дедалі потужнішим чинником її самоорганізації. У взаєминах з природою на різних етапах свого історичного розвитку людство керувалося різними світоглядними орієнтирами, які не лише формувалися під впливом досягнутого рівня та способів природокористування, але й, у свою чергу, істотно визначали його характер.

Виходячи з динаміки світоглядних поглядів на екологічну культуру, втановлено, що природно-історичний процес, котрий усталив нову форму екологічної життєдіяльності, посилив людський фактор у загальному еволюційному процесі за умов глобалізації. Людина, змінюючись, сама еволюційно впливає на хід та спрямованість еволюції іншої біоти. Таким чином доводиться, що екологічна культура обумовлює ступінь відповідності соціальної діяльності законам природної цілісності, зокрема, корелятивність людської активності і такої якості природного середовища, як його життєпридатність, що, в свою чергу, є індикатором якості життя в глобалізаційному світі.

Наука, техніка, технологія в полі екологічної культури є специфічними способами самовизначення природи і людського буття в процесі суспільно-історичної практики. Спираючись на ідеї У. Бека про техніко-індустріальну трансформацію природи, її широке включення в ринкові відносини, інтеграцію в індустріальну систему та іманентну природну залежність індустріальної цивілізації, можна бачити, як закони екології трансформуються через людську діяльність, виступаючи законами реально перетворюючої практики, викристалізовуються в принципи свідомості і схеми екологічної культури [5]. Якщо зв'язок науки з екологічною культурою розглянути не тільки в онтологічній площині, а й у методологічній, то стає очевидним, що наука - це множина факторів і пропозицій, а екологічна культура - орієнтир в проблемному полі багатофакторних екологічних процесів в умовах глобалізації.

Дослідження сутності і змісту екологічної культури у глобалізаційному світі поставлене в нерозривному зв'язку з феноменом екологічної свідомості, яка виступає регулятором екологічної діяльності з оптимізації взаємовідносин у системі «природа-суспільство». Важливим чинником формування такого цілісного системного утворення як екологічна свідомість є екологічні цінності, історично обумовлені форми зацікавлено діяльного відношення суб'єктів до об'єктів природи. Реалізація ж екологічної свідомості у свою чергу відбувається в ході формування екологічного світогляду.

Розглядаючи філософсько-антропологічні складові феномена екологічної культури не можна обійти увагою екологічну етику. Проблема становлення та розвитку екологічної етики як складової екологічної культури, полягає не в тому, щоб добитися повного виконання її постулатів. Справа в тім, що етика сучасного глобалізаційного суспільства, охоплюючи природу, входить у культуру як її складова, і через етику культура в екологічному гуманізмі і екологічній ідеології поєднується з природою. Екологічна етика створює моральні бар'єри у суспільстві, що забороняють певні дії стосовно природи; передбачає критичне тестування природоохорони на духовність; виступає свого роду інструментом для з'ясування абсолютно нових, на перший погляд незрозумілих і непередбачуваних екологічних ситуацій.

До процесу дослідження глобальної проблеми взаємозв'язків людини і природи в контексті культури слід активно залучати також специфічні засоби екологічної естетики. Екологічна естетика, виробляючи норми, категорії прекрасного у філософській естетиці, створює сукупний приріст естетичного знання, що знаходить застосування в практичній екологічній естетиці за трьома аспектами: вивчення природи як естетичного об'єкта, його опис та практичне застосування.

Відомо, що екологічна культура, її стан на різних етапах розвитку суспільства найбільш очевидно проявляються в феномені природокористування. В результаті аналізу можна виділити чотири основні рівні, що відповідають привласнюючому, продукуючому, інноваційному, інформаційному природокористуванню.

Звернення до етнографічного, історичного та культурологічного знання надає можливість побачити, що причини нинішніх екологічних негараздів лише частково лежать у площині глобалізації сучасного природокористування. Передумови порушень навколишнього природного середовища та екологічних криз, які загрожують обернутись біосферною катастрофою, слід пов'язувати з історичною зміною господарсько-культурних типів. Розвиваючи концепцію Е. Маркаряна про екологічну культуру як адаптацію етносу до навколишнього природного середовища, можна використати новий підхід, що полягає в застосуванні своєрідного показника - екологічного потенціалу культури, здатного забезпечити відсутність протиріч та узгодження культури і природи. Синтез етнічного досвіду минулого з досвідом реальних перетворень життя визначає якість екологічної культури.

В полі дослідження глобалізації вибрано екологічний аспект даного феномена. Результати свідчать, що першою, найбільш загальною практично-емпіричною основою глобалізаційних тенденцій, є процеси збурення природного довкілля. Ці процеси не знають кордонів і визначаються, перш за все, екологічною культурою суспільства.

Екологічний ефект взаємовпливу окремих сторін екологічної культури та глобалізаційних факторів факторів порушення екологічної рівноваги у деяких випадках може бути безпосередньо визначений у тих чи інших кількісних показниках, наприклад індикаторами сталого розвитку [6]. Однак інтегральну кількісну міру всіх можливих співвідношень екологічних параметрів, обумовлених екологічною культурою, відносно окремих систем біо- і техносфери встановити практично неможливо. Tому оцінка стану екологічної культури регіону може бути поки що тільки якісною, хоча в окремих випадках дозволяє використовувати кількісні показники, які інтегрують певні ознаки глобалізації: співвідношення теплозабезпеченності і зволоження регіону, демографічні, господарські і соціально-медичні показники, зокрема, щільність населення, стан ґрунтів, захворюваність людей тощо.

До екологічної культури сучасного глобалізаційного господарювання слід віднести культуру механізмів життєзабезпечення людини як живої істоти всіма необхідними первинними засобами існування: повітрям, теплом, питною водою, природними джерелами харчових продуктів, а також екологічно повноцінними умовами трудової діяльності, відпочинку, культурного розвитку. Якість такої культури можна визначати так званою екологічною оцінкою, яка б комплексно враховувала вищеназвані параметри. В даному випадку слід застерегти, екологічну оцінку не можна замінювати ресурсно-виробничою, в разі якої предметом вивчення є природно-ресурсний потенціал як передумова розвитку виробництва - поза зв'язками з умовами мешкання.

Глобалізаційні процеси на планеті породжують величезну різноманітність екологічних проблем. В такому разі суспільство змушене встановлювати черговість їх вирішення в погодженні до відповідного рівня екологічної культури і вкладення коштів для їх подолання. Екологічні пріоритети глобалізаційного світу слід розглядати не ізольовано, а в системі загальнолюдських пріоритетів. Цим зумовлюється системний підхід до вирішення природоохоронних проблем, усунення їх уявної конфліктності щодо основних цілей розвитку і загальнолюдських цінностей. Пропонується реалізація проектів за конкретними напрямами: зупинити нарощування видобутку нафто-газових природних ресурсів за рахунок розвитку альтернативних джерел енергії, науково обґрунтоване, екологічно повноцінне поводження з радіоактивними відходами, екологічне оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, використання відходів виробництва і споживання, збереження біологічного різноманіття, розвиток заповідної справи.

В динамічному глобалізаційному процесі сталого розвитку суспільства будь-який із аспектів культури втрачає свій сенс в разі непридатності навколишнього природного середовища для життя і діяльності людини. Виходячи з цього, екологічна культура розглядається не як одна із складових системи культури суспільства, а як інтегратор, здатний, з одного боку, консолідувати суспільство, а з іншого - створити безпечну основу глобального прогресу.

Зважаючи на системний характер екологічних проблем, запропонована стратегія екологічної безпеки органічно кореспондується з комплексом політичних, юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників. їх аналіз дозволяє констатувати, що незважаючи на глобальні тенденції у світі не існує єдиних міжнаціональних моделей екологічної безпеки; у кожній країні складається своя унікальна система, яка відображає традиції, економічні механізми, культурні та етнонаціональні особливості, існуючу правову та адміністративну систему, а також загальний стиль формального та неформального процесу прийняття рішень.

Аналіз та дослідження екологічної культури в загальній концепції світової глобалізації показують, що біосферні синергетичні системи характеризуються принциповою відкритістю і необоротністю процесів. Взаємодія з ними людини протікає таким чином, що сама людська дія не є чимось зовнішнім, а включається в систему, видозмінюючи щораз діапазон її можливих станів. Перед людиною в процесі діяльності щораз виникає проблема вибору лінії поведінки в біосфері відповідно до рівня своєї екологічної культури. Причому сам цей вибір є незворотним і таким, що не може бути однозначно визначеним. Tому в синергетичних системах особливу роль починають відігравати заборони на деякі стратегії взаємодії, що потенційно містять у собі катастрофічні наслідки. Ці заборони мають певним чином відображатись у екологічній культурі. Певні обмеження діяльності орієнтуються на вибір тільки таких можливих сценаріїв зміни світу, у яких забезпечуються стратегії виживання. І ці обмеження зумовлюються не тільки об'єктивними знаннями про можливі лінії розвитку об'єктів, але і ціннісними орієнтирами, розумінням добра, краси, самоцінності людського життя, врешті-решт екологічною культурою.

Якщо розглянути науку і технологію як засіб екологічної глобалізації в контексті екологічної культури, то неважко побачити, що людина за рівнем своїх знань досягла статусу негативного екологічного чинника і вже не може керуватися ціннісно нейтральними науковими знаннями. В умовах світової глобалізації моральний бік науки, незалежно від його національного, державного, релігійного чи філософського прояву, стає для вченого засаднича важливим, породжує необхідність синтезу знань і етичних цінностей.

Аналіз процесу екологізації технологій (від біосфероощадних до біо- сферосумісних) як нового засобу добування та використання природних ресурсів приводить до висновку: розрив між передбачуваним і дійсним ризиком від застосування нової технології стає дедалі ширшим, і це розходження тим більше, чим вищим є добробут суспільства. Цей висновок пропонується враховувати при розробці нової технологічної політики в глобалізаційних умовах, оскільки сучасна виробнича інфраструктура суспільства за своїм характером є не природоохоронною, а розімкнутою природомарнотратною системою.

В економічному полі слід звернути увагу на проблему однонаправленності екологічного та економічного вектора господарювання. Екологічна культура використання природних ресурсів, останнім часом серйозно турбують економістів і підприємців. Частіше за все мається на увазі всім відома «соціальна відповідальність бізнесу», який не тільки за прибутком женеться, але і планету рятує. Але уповільнення економічного росту та загроза банкрутства можуть остудити їх «зелений» запал. Іншими словами, природу можуть принести в жертву економіці, яка для багатьох урядів виявиться на першому місці. Таким чином, бачимо, як реальний еколого-економічний розвиток соціуму виявляє одну з найістотніших суперечностей, що значною мірою виражає сутність процесу глобалізації, - це компроміс між необхідністю подальшого нарощування виробництва і компенсаційними можливостями біосфери.

Реалізацію взаємозалежностей екологічної культури і екологічної глобалізації слід розглянути також в аспекті екологічної політики. Становлення екології основною парадигмою політики можна аргументувати шляхом аналізу динаміки зміни провідних парадигм мислення в суспільстві і визначення класичних політичних предикатів на різних етапах суспільного розвитку. Важливе значення у становленні та розвитку сучасної екологічної політики, яка б відповідала вимогам глобальної екологічної культури людства, має визначення етапів її реалізації в тісному взаємозв'язку з соціально-економічним розвитком. Видається, що на першому етапі екологічна політика в основному повинна грунтуватися на принципі «не нашкодь». Основним змістом другого етапу має стати впровадження природоуправлінських і природовідновлюваних проектів. Третій етап має охоплювати період післякризового відновлення і сталого розвитку, змістом якого стане відновлення природного середовища, екологічна реконструкція. В цьому зв'язку можна виділити декілька різних видів (управлінської, плюралістичної і колективної) екологічної політики. Щоправда ці моделі вимагають досягнення певного рівня розвитку громадянського суспільства і його окремих інститутів. Політико-правові основи природокористування та природоохоронної діяльності свідчать, що до багатьох ознак цивілізованої держави треба додати ще одну, а саме: соціальна і демократична правова держава має стати також і державою екологічною. Екологічний характер правової держави виявляється в тому, що роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини щодо природи. Окрему увагу слід зосередити на формуванні глобальної екомережі, що є вагомим політичним актом. Цей процес сприяє подальшій взаємній інтеграції країн у світову реальність, в тому числі і політичну; робить цю інтеграцію міцнішою і тіснішою, оскільки ґрунтується на органічній включеності країни в сучасний світ в усіх його контекстах, не тільки політичних та економічних, але й ландшафтно-екологічних.

Динаміка стану природнього середовища Землі за останні роки показує, що організація системи глобального моніторингу та регулювання якості навколишнього середовища не призводить до очікуваних наслідків. Очевидне не сприйняття екологічних реалій викликане відсутністю розуміння ступеня екологічної небезпеки, що пояснюється в найбільшій мірі відсутністю екологічного мислення і адекватного сприйняття навколишньої дійсності внаслідок недостатньої екологічної освіти та виховання. В ситуації, що склалася на сьогоднішній день, запровадження заходів з регулювання якості навколишнього середовища навряд чи дадуть відчутні результати, і, скоріш за все, не будуть реалізовані, як не першочергові і не головні.

Суспільство сталого розвитку може функціонувати тільки на базі суттєво відмінних від сучасних споживацьких інтересів і мотивацій діяльності. Звідси витікає нагальна необхідність формування нових уявлень про доцільність потреб і можливостей їх задоволення, яка може бути реалізована переважно засобами екологічних освіти та виховання.

Думається, що в сучасних умовах слід запропонувати комплексний підхід інформаційного забезпечення неперервної екологічної освіти, який може бути реалізованим на чотирьох рівнях (всезагальному, шкільному, вузівському, спеціальному) і за трьома напрямками (пізнавальним, моніторингово-інформаційним, заповідним). Специфіка такого підходу базується на принципі «випереджаючого відображення», тобто у свідомості людини має відбуватися постійна оцінка можливих наслідків втручання в природу як нинішніх, так і майбутніх. В еколого-естетичному вихованні природа і мистецтво, естетичне і художнє є двома векторами удосконалення світу і людської природи.

Слід зазначити, що сучасний студент здебільшого уже усвідомлює необхідність теоретичної екологічної підготовки в процесі навчання, але одержані програмні теоретичні знання у переважній більшості не пов'язуються з конкретними питаннями охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування. Серед чинників, які негативно впливають на результати навчально-виховного процесу з екологічної освіти, слід назвати такі: недостатність самих знань про механізми функціонування біосфери, щоб управляти ними, чітко уявляти всі наслідки застосування потужних засобів впливу на природу; недостатня кількість навчального часу для предмета «Екологія», який сприяв би поглибленню знань щодо механізмів раціонального природокористування, оцінки природних ресурсів, і, відповідно, формуванню екологічного світогляду та екологічної культури. He нудне повчання чи залякування екологічними негараздами, а глибоке захоплення гармонійністю і мудрістю природи має стати головним інструментом глобального екологічного оптимізму.

Таким чином, в роботі наведене теоретичне узагальнення і нове осмислення наукової задачі комплексного і системного вивчення екологічної культури в період всезагальної глобалізації. Філософсько-антропологічна концепція нової екологічної культури як продукту екологічної глобалізації підтверджує евристичну плідність розгортання нового напряму екологічних досліджень - екологічної антропології.

екологічний культура глобалізація природа

1. Кисельов М.М. Концептуальні виміри екологічної свідомості: монографія / М.М. Кисельов, В.Л. Деркач, А.В. Толстоухов. - K.: Парапан, 2003. - 312 с.

2. Попович М.В. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні / М.В. Попович. - K.: Артек, 2005. - 347 с.

3. Юрченко Л.І. Екологічна культура соціально-економічного розвитку / Л.І. Юрченко // Науковий вісник. Серія «Філософія»/ Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С, Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2008. - Вип. 28. - С, 94-103.

4. Култаєва М.Д. Соціологія глобалізації: [навчальний посібник] / М.Д. Култаєва, І.Ф. Прокопенко, І.О. Радіонова, Г.В. Троцко; [За редакц. М.Д. Култаєвої]. - Харків: ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2008. - 207 с.

5. Бек У. Что такое глобализация? / У.Бек; [пер. с. нем. В. Седельника,

Н. Федоровой]. - М.: Прогресс, 2001. - 383 с.

6. Основні індикатори сталого розвитку для Києва: метод, посіб. - K.: Корвус, 2007. - 96 с.

Размещено на Allbest.ru