Оцінка впливів техногенно небезпечних об’єктів на навколишнє середовище: науково-теоретичні основи, практична реалізація

У першому розділі “Аналіз світового досвіду процедур екологічних оцінок” виконано порівняння процедур ЕО у провідних країнах Європи, Азії, Північної та Південної Америк, Африки та Австралії, на основі якого у подальших розділах науково обґрунтовані провідні процесуальні етапи екологічної оцінки для проведення ОВНС в Україні. Ще в 1987 р. Всесвітня організація з проблем навколишнього середовища та розвитку (ЮНЕП) визначила сталий розвиток, як задоволення потреб сьогоднішнього покоління, без загрози для потреб майбутніх поколінь. Зовнішня політика України, як незалежної, демократичної держави, спрямована на сталий розвиток всіх відносин, як зі східними, так й з західними країнами-сусідами. Більшість сучасних поглядів суспільства на розвиток держави має спрямування до вступу України в Європейський Союз (ЄС). Для цього в Україні є всі суспільно-економічні обставини, але деякі законодавчо-правові акти, ще не відповідають загальним Європейським нормам. Це стосується й природоохоронного законодавства, яке ґрунтується на екологічних оцінках.

В класичному розумінні, екологічна оцінка - це процес планування, який використовується для прогнозу, аналізу та інтерпретації значимих впливів на навколишнє середовище діяльності, яка планується, а також для забезпечення інформації, що може використовуватися в ході прийняття рішення. Метою ЕО є забезпечення того, щоб проекти, плани розвитку і т. ін. були прийнятні з точки зору збереження і мінімального впливу на навколишнє природне середовище та сталого розвитку суспільства.

Становлення і сучасний світовий розвиток методологічного напрямку з ЕО, його нагальних аспектів зв'язано, в першу чергу, з роботами Н. Лі, О. Черпа, К. Вуда, К. Кіркпатрика, К. Джорджа та ін. Вітчизняні дослідження в галузі ОВНС почалися з середини 90-х років.

За Н.Лі (1995), розвиток ЕО йшов „хвилеподібно”, поступово накопичуючи знання і досвід та далі здійснюючи перехід на наступний якісний рівень. Н. Лі розрізняє три стадії розвитку систем ЕО. Перша розпочалася 01 січня 1970 р. після підписання президентом США „Закону про національну політику в області навколишнього середовища” (National Environmental Policy Act), який зобов'язав федеральні відомства враховувати при прийнятті рішень екологічні наслідки запланованої діяльності; наступна хвиля пов'язана з виходом систем ЕО за межи США і поширенням її у Франції, Шотландії, Нідерландах, а 03 липня 1985 р. була оформлена Директива ЄС про ЕО, що вимагала від національних урядів включення процедури ЕО в процес прийняття рішень за певними типами проектів; третя хвиля ЕО пов'язана з підписанням в м.Еспо (Фінляндія) тридцятьма європейськими країнами, в тому числі й Україною, Конвенції „Про оцінку впливів на навколишнє середовище в транскордонному контексті” (ЄЕК, 25.02.1991). Умовою даної Конвенції є надання доступності до матеріалів з оцінки впливів проектів сусіднім державам. До середини 1998 р. більше двадцяти країн ратифікували цю Конвенцію (Україна - 19.03.1999). Остання хвиля ЕО присвячена стратегічній екологічній оцінці (СЕО) при розробці політик, програм та планів. 05 червня 2001 р. ЄС була прийнята Директива з СЕО (2001/42/ЄС). Її мета - забезпечення того, щоб екологічні наслідки реалізації планів і програм були визначені й оцінені підчас їхньої підготовки, ще до їх прийняття. Від країн, що готуються до членства в ЄС, вимагається виконання усіх означених Директив.

Дисертант виконав аналіз екологічного законодавства та процедур з ЕО Світового Банку і провідних країн усіх континентів: США, Канади, ФРН, Японії, Великої Британії, Латинської Америки та Карибського басейну, Гонконгу, Нідерландів, Данії, Фінляндії, Швеції, Ісландії, Норвегії, Ізраїлю, Південно-Африканської Республіки, Австралії та Океанії. Звичайно ж є багато відмінностей в процедурах ЕО цих країн, але спільним є те, що ЕО виконується до початку проектування і, таким чином, вона не залежна від інвестора.

Країнам, що приєдналися або готуються до вступу у ЄС (Болгарія, Чеська Республіка, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Туреччина) необхідно гармонізувати своє законодавство в області навколишнього середовища з директивами ЄС. В нових незалежних державах - Азербайджані, Бєларусі, Вірменії, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Молдові, Росії, Таджикистані, Туркменістані, Україні, Узбекистані системи проведення ЕО є схожими, тому що вони ґрунтуються на системі державної екологічної експертизи, розробленої при колишньому Радянському Союзі. Усі ці країни заявили про своє бажання стати членами ЄС і приступили до гармонізації свого законодавства.

В Україні, як і в інших країнах бувшого СРСР, система ЕО базується на національному природоохоронному законодавстві, яке встановлює не процесуальну концепцію проведення процедур оцінок впливів, а тільки інструктує, як складати матеріали з ОВНС. Тому робота над розробкою та впровадженням процедур з ЕО в Україні є найактуальнішим питанням не тільки в галузі народного господарювання, але й в політичному спрямуванні нашої держави.

Аналіз ОВНС в Україні показав, що ЕО не є процедурою інвестиційного проекту, як це прийнято у світовій практиці. Чинними нормативними актами регламентується розробка проектної документації, в складі якої готується лише розділ “Матеріали ОВНС”. Причому, характерною особливістю цього проектного етапу є екологічна оцінка проектних рішень, коли земельна ділянка вибрана, відведена і передана інвестору у приватну власність або оренду. Тому, впливати на розміщення земельної ділянки під будівництво з боку охорони навколишнього середовища, після виконання проектних робіт, практично дуже складно. Тому дисертант розробив науково-теоретичні основи впровадження процедур ЕО в Україні з метою її сталого розвитку та гармонізації взаємовідносини між економікою, навколишнім середовищем та розвитком суспільства.

Враховуючи аналіз міжнародних процедур з ЕО та досвід автора цієї роботи, на сучасному етапі розвитку нашої держави ми пропонуємо науково-теоретичне обґрунтування впровадження ОВНС в Україні, яке викладене у другому розділі дисертації “Наукове обґрунтування впровадження провідних процесуальних етапів екологічної оцінки в Україні”.

В загальному, у процесі ЕО ми виділяємо наступні процедури: 1) попередня екологічна оцінка впливів - скринінг; 2) визначення задач екологічної оцінки - скоупінг; 3) генералізація, порівняння та вибір альтернатив; 4) оцінка параметрів навколишнього середовища; 5) пом'якшення впливів; 6) прийняття рішення. Всі стадії ЕО супроводжуються залученням громадськості та зацікавлених сторін.

В міжнародних системах ЕО скринінг - це процедура визначення необхідності проведення ЕО для конкретного проекту або діяльності. Процедура скринінгу визначає, чи вимагає діяльність, яка планується, екологічної оцінки і, якщо так, то який рівень деталізації оцінки необхідно проводити. В Україні екологічну оцінку регламентує Закон України “Про екологічну експертизу” та Державні будівельні норми (ДБН А.2.2-1-2003). Однією з особливостей цього Закону є відсутність чітко регламентованого та диференційованого підходу до об'єктів різної складності та масштабів впливу на навколишнє середовище. Вибір об'єктів для проведення ОВНС здійснюється згідно переліку екологічно небезпечних видів діяльності. Цей підхід існує і в інших країнах, але він не є достатнім та не охоплює інші види інвестиційної діяльності, які починають розвиватися в нашій державі та можуть негативно впливати на довкілля, а також не враховує типізацію можливих впливів, відношення об'єкту до екологічно чутливих зон, ймовірний масштаб впливу та вимоги зацікавлених сторін щодо проведення ЕО.

Тому, на сучасному етапі розвитку українського природоохоронного законодавства настала необхідність перегляду процесуальних рамок ЕО. Починати цей перегляд необхідно з процедур скринінгу. Враховуючи наведений аналіз світових вимог до процедур ЕО, а також власний досвід дисертанта, в цьому розділі дисертації запропонована методологія скринінгу, яка враховує кращий досвід міжнародного законодавства, оптимізує процедуру ОВНС того чи іншого проектного задуму та робить її незалежною та об'єктивною (рис. 1, а).

За результатами послідовного та відкритого використання чітких процедур скринінгу, що можуть бути запроваджені в рамках процесу ОВНС в Україні, ініціатор діяльності, ретельно приділяючи увагу усім можливим екологічним чинникам, може бути впевнений, що запропонована ним діяльність буде добре сприйнята та зрозуміла всіма зацікавленими сторонами.

Наступний етап ЕО скоупінг - це процедура визначення задач, яка дозволяє виявити проблеми, що будуть важливі для ЕО, і знімає ті, які не є важливими. Тобто, цей етап спрямовує дослідження на певне коло проблем, дозволяє встановити мету та завдання досліджень, необхідних експертів з ЕО та зацікавлених сторін, часові рамки та бюджет робіт, що в свою чергу запобігає витрати часу і коштів на непотрібні дослідження. Для України ми пропонуємо впровадити процедуру скоупінгу, яка складається з послідовних взаємопов'язаних кроків (рис. 1, б).

Як вже вказувалося вище, основна різниця між вітчизняною та міжнародними системами ЕО полягає у тому, що на Україні ОВНС виконується після вибору земельної ділянки, тобто рішення про місце, де буде впроваджена діяльність, вже прийняте. Міжнародні системи екологічної оцінки регламентують спочатку розглядати усі можливі альтернативи щодо запропонованої діяльності, з подальшою їх оцінкою та порівнянням, а вже після цього приймати рішення про доцільність будівництва техногенно небезпечного об'єкту в тому чи іншому місці.

Тому, використовуючи запропоновану дисертантом покрокову модель ЕО техногенно небезпечних об'єктів, наступним етапом є генерація, порівняння та вибір альтернатив. Поняття альтернатива визначається як засіб досягнення мети запропонованого інвестором задуму.

Як правило, для будь-якої діяльності існує дві альтернативи: запропонована діяльність та відмова від цієї діяльності. Але, в рамках запропонованого задуму, можна виділити ще декілька типів альтернатив, як, наприклад, альтернативи технологічного процесу, альтернативи розміщення об'єкту, альтернативи дизайну, альтернативи часових рамок впливу та інші, причому для кожної з них можливі варіанти впровадження діяльності.

Процедура генерації альтернатив полягає у первісному формуванні всієї множини альтернатив, базуючись на досвіді зацікавлених сторін ЕО, а також на новітніх техніко-технологічних рішеннях, що можуть привести до досягнення мети проекту. Як тільки визначені фактори, що обмежують рішення за можливістю впровадження тої чи іншої альтернативи, наступним етапом є робота з генералізації визначених альтернатив або можливих напрямків дій для рішення проблеми. Багато альтернативних рішень звичайно відомі з попереднього досвіду, стандартні і легко вписуються в критеріальні границі кращого рішення. Процедура генералізації альтернатив, як правило, може проходити у три етапи: формування, оцінка і вибір альтернатив.

Дисертант обґрунтував і запропонував методологію генералізації альтернатив для процедури оцінки впливів техногенно небезпечних об'єктів на навколишнє середовище, яка базується на нечітких експертних оцінках, які в подальшому здійснюють перетворення множини усіх можливих альтернатив у чітку множину доцільних альтернатив (рис. 2).

Вирішуючи задачу генералізації альтернатив - вибір з невизначеної множини альтернатив чітку множину доцільних, які задовольняють мету запропонованої діяльності, дисертант розробив технологію, яка містить покрокові етапи: мозкової атаки, технології Делфі, метод парних порівнянь та прийняття рішення.

Сутність запропонованої методології полягає у наступному: застосовуючи метод мозкової атаки група експертів знаходить кардинальне нове рішення досягнення мети запропонованої діяльності, яке не апробоване, не має аналогів і тому не викликає ризиків. За результатами мозкової атаки експерти формулюють низку альтернатив, за допомогою яких можна досягти мети запропонованої діяльності (перший крок, див. рис. 2). Але, під час проведення мозкового штурму у експертів будуть виникати власні судження про ту чи іншу альтернативу, тому для нівелювання їх думок пропонується застосовувати технологію Делфі.

За методом Делфі (другий крок, див. рис. 2) передбачається, що оцінка x_i альтернативи і-того експерта, залежить як від її характеристики по аспектах, в яких він не є фахівцем:

де Х - оцінка x_i альтернативи і-того експерта за не визначеними х_n аспектами.

В первинній думці експерта, ці додаткові характеристики передбачалися “в межах стандарту”. Але при відкритому обговоренні альтернативи та обміну інформацією групою експертів, подальше його судження про заплановану діяльність в межах запропонованої альтернативи, дає йому можливість скоректувати свою думку. Це і є схема консенсусу за методом Делфі.

Встановлення доцільності подальшого розгляду та оцінки альтернатив запропоновано проводити за методом парних порівнянь думок експертів (третій крок, див. рис. 2). При цьому, для усіх альтернатив встановлюється їх можлива вартість та бальна оцінка зменшення негативного впливу на навколишнє середовище та розраховується функція:

де B_i - орієнтовна вартість реалізації і-тої альтернативи;

S_i - орієнтовне зменшення негативних впливів при реалізації і-тої альтернативи.

Знаючи рівень рентабельності або суму інвестицій для запропонованого проекту (R), приймається рішення щодо альтернатив, які необхідно залишити для подальшого розгляду, оцінки та порівняння, при цьому необхідно щоб виконувалася умова (четвертий крок, див. рис. 2):

де R - рівень рентабельності або сума інвестицій для запропонованого проекту.

Таким чином, за запропонованою методологією формується визначена кількість доцільних альтернатив, які задовольняють мету інвестиційного задуму та усіх зацікавлених сторін. Розглядаючи запропоновану дисертантом стадійність процедури ЕО, наступним кроком є порівняння та оцінка альтернатив, які задовольняють мету інвестиційного задуму. Цей етап базується на таких критеріях: відповідності місцевим умовам - природним, соціальним, економічним та ін.; видах потенційного впливу на навколишнє середовище; потребах у додатковій інфраструктурі; капітальних і експлуатаційних витратах за проектом. Процедури порівняння альтернатив дають змогу приймати екологічно виправдані рішення.

Експертні прогнози альтернатив повинні містити компонентні оцінки зміни стану атмосферного повітря, поверхневих і ґрунтових вод, підземних пластових вод, ґрунтів, надр, рослинного і тваринного світу, заповідних територій, ландшафтів, техногенного і соціального середовищ. Всі ці дані повинні бути максимально виражені у кількісних оцінках. В залежності від мети проектного задуму, складності проекту, масштабів ймовірних впливів запропонованої діяльності на навколишнє середовище, в другому розділі дисертації здобувачем обґрунтовані та знайшли подальший розвиток абсолютні та відносні технології порівняння альтернатив, основним з яких є: переліки для перевірки; бальні оцінки; факторний аналіз; матриці Леопольда; методи поєднаного аналізу карт з використанням ГІС (рис. 3).

За результатами прогнозу та порівняння впливів на навколишнє середовище проводять вибір альтернативи, яка б була найбільш доцільна з точки зору охорони навколишнього середовища. При цьому інші альтернативи розглядаються в обов'язковому порядку, з метою подальшого прийняття рішення щодо впровадження запропонованої діяльності.

Проведений дисертантом у першому розділі аналіз процедур ЕО, показав ще одну відмінність між вітчизняними ОВНС та західними екологічними оцінками, яка ґрунтується на постійній участі громадськості на всіх її етапах з метою відкритості та прозорості даного процесу. Результатом цього етапу є поліпшення процесу прийняття рішень, прийнятність для зацікавлених сторін. Етап залучення громадськості вимагає значних затрат часу і зусиль, але без цього проекти рідко розробляються на надійній основі, зберігається ймовірність того, що вони викликають протести з боку зацікавленого населення. Між тим участь громадськості в процесі ОВНС в Україні має особливо велике значення через те, що, на відміну від законодавчих норм США чи ЄС, в нашій державі ОВНС готує не незалежний від інвестора державний природоохоронний орган, а проектна організація за завданням інвестора.

Вітчизняний та іноземний досвід свідчать, що від інвестора не можна чекати повністю об'єктивного підходу до виконання ЕО, тому що ініціатор діяльності має особливу зацікавленість в мінімізації витрачання коштів на реалізацію пропонованої ним діяльності, і, перш за все, на неприбуткові для нього природоохоронні заходи.

Наявність цих відмінностей проте не є правовою перешкодою до застосування “західних” процедур екологічної оцінки при умові добровільної згоди на це інвестора та розробника проекту і незалежного донорського фінансування участі громадськості в процесі ОВНС, як це засвідчили результати виконаного під керівництвом дисертанта “Демонстраційного проекту оцінки впливів на навколишнє середовище розробки Пасічнянського нафтогазоконденсатного родовища”.

В рамках цієї роботи в 2001 р. була створена робоча група для напрацювання проектів змін і подачі їх до державних органів України, що володіють правом законодавчої ініціативи. Ця група виконала системний аналіз українського законодавства з точки зору імплементації вимог і правил “західного” процесу ЕО в правове поле України і представила розроблені нею законодавчі пропозиції в Міністерство екології і природних ресурсів України і в Комітет з екологічної політики Верховної Ради України. Запропоновані доповнення і зміни до тридцяти статей п'ятьох законів України (“Про інформацію”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про місцеве самоврядування”) та тексту Постанови Кабінету Міністрів України “Порядок проведення громадських слухань з питань об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку”).

Як результат роботи робочої групи, у квітні 2004 р. були затверджені та почали діяти нові Державні будівельні норми - ДБН А.2.2-1-2003. В цьому нормативному документі, процедура залучення громадськості відповідає європейським нормам, а в Посібнику до ДБН (одним з авторів якого є дисертант) надані основні прийоми по вивченню громадської думки та залученню громадськості в процедуру ОВНС (рис. 4).

Таким чином, проведене наукове обґрунтування провідних процесуальних етапів екологічної оцінки техногенно небезпечних об'єктів та видів діяльності для їх впровадження в Україні дасть можливість значно покращити стан навколишнього середовища і соціально-економічну ситуацію, оскільки створяться конкретні правові умови для прийняття рішень, пов'язаних з впливом запланованої діяльності на довкілля, на рішення щодо розміщення та будівництва об'єктів, а особливо тих, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

У третьому розділі дисертаційної роботи науково обґрунтована “Методологія оцінки екологічної ситуації та прогнозу стану компонентів навколишнього середовища”, яка ґрунтується на основних принципах Закону України “Про основи національної безпеки” (2003), а саме на одному з пріоритетних напрямків - забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів.

Рівень небезпеки технічного об'єкту для довкілля і здоров'я людини може бути різним - від найнезначнішого до критичного і навіть катастрофічного. При цьому сам рівень є досить невизначеним і, як правило, відповідає первинному екологічному стану довкілля, який був до будівництва промислового об'єкту. Тому, дуже важливим є створення системи екологічної безпеки, яка б дозволяла керувати прогнозними впливами, стежити за змінами екологічної ситуації, впроваджувати заходи мінімізації впливу та оцінювати їх. При цьому прийоми екологічного менеджменту повинні виводити підприємство на новий екологічно безпечний виток розвитку галузі.

В системі екологічної безпеки інвестиційної діяльності, що розроблена дисертантом, науково обґрунтовані чотири взаємопов'язаних блоки (рис. 5): 1) оцінка впливів на навколишнє середовище; 2) екологічний моніторинг об'єкту або діяльності в зоні його впливу; 3) екологічний аудит функціонування запланованої діяльності; 4) екологічний менеджмент. Розглянемо ці блоки послідовно.

Оцінка впливів на навколишнє середовище в галузі екологічної безпеки держави виконується для трьох видів інвестиційних задумів: стратегічна ОВНС - для політик і програм розвитку держави, промисловості або її галузі; територіальна ОВНС - для планів і проектів адміністративно-територіального розвитку; ОВНС при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд. Кожна з цих оцінок виконується за запропонованою вище методологією та закінчується державною інвестиційною експертизою. Запропонована автором методологія ОВНС передбачає обов'язковий розгляд та оцінку так званої “Альтернативи бездіяльності”, тобто вивчення сучасного стану навколишнього середовища в зонах ймовірного впливу та його порівняння з нормативами та стандартами якості довкілля.

Вивчення стану навколишнього середовища та встановлення ймовірних впливів, проводиться за розробленими дисертантом теоретичними основами та структурою баз даних екологічної інформації, які формуються на взаємовідношенні екологічних процесів, що відбуваються в складі природно-антропогенної геосистеми (рис. 6).

Кожна природно-антропогенна геосистема (ПАГС), складається з набору компонентів неживої природи (абіоти) - літосфери (геологічного середовища і надрових ресурсів), геофізичних полів (геофізсфери), рельєфу (геоморфосфери або територіального ресурсу), гідросфери або поверхневих і підземних водних ресурсів, атмосфери з кліматичними ресурсами; живої природи (біоти) - педосфери (ґрунтового покриву і земельних ресурсів), фітосфери (рослинного покриву), зоосфери (тваринного світу) і соціосфери (демосфери або людської спільноти). Усі ці компоненти тісно пов'язані один з одним, взаємозумовлені і взаємозалежні, функціонували до активізації людської діяльності як єдиний природний збалансований організм.

В епоху науково-технічного прогресу на всі компоненти активно впливає техносфера, яку створила людина. І наша задача: надати екологічну оцінку цьому техногенному пресу для запобігання або мінімізації екологічних змін у довкіллі під впливом проектованого об'єкту. Для цього дисертант пропонує розроблену ним теоретичні основи та структуру баз даних екологічної інформації щодо кожного з вище вказаних десяти компонентів ПАГС, які об'єднуються в комп'ютерний банк екологічної інформації. В кожній базі - від 20 до 100 екологічних показників, що мають різну динаміку: геологічне середовище змінюється досить повільно, тоді як атмосфера - багато разів на добу. Загальна кількість екологічних показників - понад 4000. На рис. 7 показана лише 1 з 10 структур баз даних. Прогнозовані зміни у стані навколишнього середовища, що викликаються конкретним впливом, можуть бути оцінені шляхом порівняння очікуваного впливу в майбутньому стану компонентів навколишнього середовища при відмові від намічуваної діяльності (вихідні умови для нульового варіанта) з передбачуваним станом цих компонентів у випадку здійснення проекту.

При прогнозуванні впливів та наслідків від запропонованої діяльності розглядаються наступні фактори: існуючий стан навколишнього середовища; поточні й очікувані тенденції розвитку галузі, діяльність якої буде впроваджена; вплив аналогічних діючих проектів; вплив інших проектів (сумісних, як складова розвитку інфраструктури загального проекту), що будуть здійснені до реалізації розглянутого проекту. Етап прогнозування впливів та наслідків базується на методології, що запропонована дисертантом.

Прогноз впливів та наслідків від впровадження тієї чи іншої альтернативи запропонованої діяльності ґрунтується на фізичних, біологічних і соціально-економічних даних і методах дослідження. Для цього використовують математичне моделювання, фізичні, соціально-культурні і економічні моделі, експерименти й експертні оцінки. Прогнозна оцінка стану навколишнього середовища визначається як сума фонової оцінки та прогнозної оцінки впливу планованої діяльності:

, (4)

де О_п - сумарна прогнозна оцінка стану навколишнього середовища для запропонованої діяльності;

О_і^ф - фонова оцінка і-того чинника навколишнього середовища;

О_і^ч - прогнозна оцінка впливу запропонованої діяльності на і-тий чинник навколишнього середовища або і-того чинника на плановану діяльність.

Виконавши порівняльний аналіз усіх можливих методологій оцінки екологічної ситуації, дисертантом розроблена найбільш ефективна методологія геоінформаційного еколого-техногеохімічного моделювання екологічних ситуацій, яка базується на застосуванні ГІС-технологій для графічного накладання оціночних карт, як на ранніх стадіях ЕО, так й при порівнянні альтернатив. Побудова результуючої карти завершується в програмному середовищі ГІС шляхом накладання відповідної таблиці середовища (шару) і вони в автоматичному режимі накладаються шарами, розміщуючись один над одним. Як результат системного аналізу, отримують комплексну картографічну модель у ГІС-середовищі, яка відображає вплив на абіотичні, біотичні, соціальні та техногенні чинники. В подальшому, ця карта дає просторове уявлення для прийняття найбільш доцільної альтернативи при проведенні ОВНС. Запропонована модель включає усі компоненти навколишнього середовища і автоматично враховує їх зміни під впливом природних і техногенних чинників.

Процес оцінки сучасного екологічного стану завершується складанням геоінформаційної еколого-техногеохімічної моделі у вигляді комплексу електронних карт як стосовно окремих компонентів довкілля і окремих елементів-забруднювачів, так і створенням синтетичної (інтегральної) карти, на якій визначаються зони екологічної небезпеки різного ступеня: сприятливі, умовно сприятливі, задовільні, напружені, складні, передкризові, критичні, катастрофічні.

В третьому розділі дисертації також була вирішена одна з задач роботи, а саме розроблена методологія прогнозування очікуваних наслідків з врахуванням оцінки та порівняння альтернатив при проведенні ОВНС, яка базується на класифікації екологічних впливів та наслідків. В залежності від природно-антропогенного ресурсу, запропонована методологія враховує можливі впливи та наслідки, чинники його оцінки, а також загальні методи та засоби мінімізації негативного впливу.

Екологічна оцінка запропонованої діяльності закінчується державною інвестиційною експертизою та прийняттям рішення про впровадження діяльності. Під час впровадження виконується наступний етап системи екологічної безпеки - це екологічний моніторинг стану всіх компонентів навколишнього середовища та визначення їх змін природним шляхом і під впливом техногенного навантаження.

Залежно від запланованого сценарію розвитку взаємодії між природою, господарством і суспільством виконується прогноз змін у навколишньому середовищі та задаються необхідні екологічні обмеження господарської діяльності на території, в галузі або на підприємстві. При цьому автором пропонується два шляхи складання карт сучасної екологічної ситуації. Перший - “накладання” електронних карт по кожному визначеному інгредієнту, який впливає на навколишнє середовище, а потім і по компонентах одна на одну і отримання контурів забруднення за схемою: карти інгредієнтів забруднення компонентів навколишнього середовища - сумарна карта забруднення компонентів - інтегральна електронна карта сумарного забруднення довкілля. Другий - “накладання” електронних карт сумарних показників забруднення і визначення спільних зон забруднення всіх компонентів довкілля.

Екологічна оцінка запропонованих інженерно-екологічних рішень в межах території (Е_ЕО), де планується впровадити запроектовану діяльність та окремих компонентів ПАГС цієї території - літосфери (Е_ЛТ), геофізсфери (Е_ГФ), геоморфосфери (Е_ГМ), педосфери (Е_ПД), гідросфери (Е_ГД), атмосфери (Е_АТ), фітосфери (Е_ФС), зоосфери (Е_ЗО), демосфери (Е_ДМ) та техносфери (Е_ТХ) - залежить від багатьох чинників і є процедурою екологічного аудиту. Оцінка проводиться за функцією:

. (5)

Наприклад, екологічний стан педосфери залежить від її природних особливостей , а також техногенних змін , які відбулися під впливом її забруднення важкими металами , пестицидами , надлишком мінеральних добрив , нафтопродуктами , радіонуклідами та інших інгредієнтів-забруднювачів . Звідси:

(6)

. (7)

Прогноз змін екологічної ситуації залежить від різних засобів досягнення мети запропонованої діяльності, або її альтернатив та виконується шляхом визначення екологічної оцінки тієї чи іншої альтернативи, які були запропоновані для подальшого розгляду при ОВНС.

Користуючись комп'ютерними екологічними картами, можна моделювати різні екологічні ситуації в рамках однієї з альтернатив, а саме комп'ютерне картографічне моделювання виконується з використанням математичного програмного забезпечення (MAP-INFO, ARCCAD, ПАРК та ін.). Різні прогнозні моделі порівнюються з “Альтернативою бездіяльності”, визначаються розміри відхилень від фонових або порогових значень, що дає змогу прогнозувати негативні наслідки та зменшувати їх шляхом мінімізації встановлених впливів.

Завершальним етапом системи екологічної безпеки є процедура екологічний менеджмент - це керований контроль за екологічно безпечною діяльністю підприємства та реалізація запропонованих природоохоронних рішень з метою збереження навколишнього середовища та захисту населення від негативних впливів та пов'язаних з ними захворювань. Екологічний менеджмент базується на системі стандартів ISO 14000. До основних функцій екологічного менеджменту ми відносимо: обґрунтування екологічної політики і зобов'язань підприємства; планування екологічної діяльності; організація внутрішньої і зовнішньої екологічної діяльності; управління персоналом; управління впливами на навколишнє середовище та використання ресурсів; внутрішній екологічний моніторинг і екологічної аудит; аналіз і оцінка результатів екологічної діяльності; перегляд і вдосконалення системи екологічного менеджменту.

Оцінка екологічної безпеки запропонованої діяльності проводиться, базуючись на сумарній прогнозній оцінці двома шляхами:

- порівняння прогнозної оцінки (О_п) з фоновою (О^ф) для встановлення ступеню впливу запропонованої діяльності на стан території;

- прогнозна оцінка (О_п) застосовується для визначення санітарно-екологічної ємності середовища, необхідної інженерно-екологічної підготовки території для будівництва, ефективності захисних систем установок і обладнання, а також розрахунку гранично допустимих викидів і скидів.

З метою гармонічного поєднання систем ОВНС та екологічного менеджменту дисертант пропонує розроблення “Плану екологічного менеджменту” (або “Плану дій”), який містить інформацію щодо визначеної підчас ОВНС проблеми, шляхів її вирішення, часу реалізації природоохоронних заходів, методів екологічного аудиту прийнятих рішень. Такі плани розроблялися та впроваджувалися нами при ОВНС, керівником яких був дисертант.

Усе викладене дозволяє стверджувати, що запропонована система екологічної безпеки України є самодостатньою і повною моделлю, що охоплює усі можливі природні і техногенні компоненти та різноманітні впливи на них. Ця система побудована з використанням найсучасніших ГІС-технологій є інформаційно-аналітичним та прогнозно-керуючим інструментом прийняття рішення щодо впровадження інвестиційних проектів, а також дозволяє науково обґрунтовано керувати державною екологічною безпекою України в цілому, так і окремими її адміністративно-територіальними, фізико-географічними, промисловими або природно-техногенними об'єктами.

Виконаний дисертантом аналіз процедур ОВНС в Україні показав, що в нашій державі поки що методологічно не забезпечена підтримка процесу прийняття рішень, необхідних для реалізації ефективної національної природоохоронної політики. Головні причини цього - у самій методології. По-перше, у практиці реалізації ОВНС відсутній інтегральний кількісний критерій, який характеризує зміну якості навколишнього природного середовища. По-друге, все ускладнюється через нагромадження великих масивів даних щодо параметрів довкілля, які, зрештою, не узагальнюються через відсутність методологічної бази оцінок сучасної екологічної ситуації і не використовуються під час прийняття природоохоронних рішень. І тому, для вибору альтернативи і прийняття рішень в складі процедур екологічної оцінки автором запропонована методологія прийняття рішення в системі ОВНС.

Професійно прийняте рішення базується на правильному уявленні ситуації, розумінні структури і комплексного (системного) характеру її складових, врахуванні основних чинників і тенденцій, визначенні шляхів ефективного досягнення поставлених цілей.

Аналізуючи проблему прийняття рішення з екологічної оцінки та екологічної експертизи, дисертантом встановлено, що підготовка рішення здійснюється на основі усієї сукупності інформації про ситуацію, її ретельного аналізу та оцінок, при цьому генеральна роль належить визначенню мети запропонованої діяльності. Тільки після її визначення можна виявити фактори, закономірності та ресурси, які впливають на розвиток ситуації. Враховуючи вище означене, автором роботи запропонована блок-схема експертної технології прийняття рішення для процедури ОВНС (рис.8,а). Вона базується на єдиному математичному апараті - багатокритеріальній теорії корисності (БКТК) (Литвак Б.Г., 1979) з визначенням функції корисності залежно від переваг експертів. Одержані результати дозволяють оцінювати будь-які альтернативи, у тому числі і ті, що можуть виникати при подальшому їх розгляді. Запропонована методологія представлена на рис. 8,б.

Рішення щодо впровадження техногенно безпечної інвестиційної діяльності приймається з врахуванням інженерних можливостей, економічної доцільності та екологічної безпеки з врахуванням запропонованих альтернатив. Для вирішення цього завдання пропонується використовувати БКТК з розрахунком окремих функцій корисності для кожної альтернативи та критеріями за формулою: