Антропогенний вплив на екологічно безпечне середовище

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти науки молоді та спорту України

Національний університет харчових технологій

Кафедра біохімії та екологічного контролю

Реферат на тему: «Антропогенний вплив на екологічно безпечне середовище»

Виконала: студент БТЕК ІІІ-4

Максименко А.Ю.

Перевірила: доцент Степанець Л.Ф

Київ 2012

Зміст

1. Вплив людської діяльності на навколишнє середовище

1.1 Вплив промисловості

1.2 Вплив енергетики

1.3 Вплив сільського господарства

1.4 Вплив транспорту

2. Екологічні проблеми України

2.1 Проблеми промислового та паливно енергетичного комплексу

2.2 Радіоактивне забруднення регіонів України

2.3 Деградація ґрунтів

2.4 Проблеми деградації лісів та зменшення біорізноманіття

2.5 Проблема розвитку природозаповідного фонду та рекреаційних ресурсів

2.6 Проблема деградації водних ресурсів

2.7 Екологічні проблеми Чорного та Азовського морів

3. Вплив екологічних проблем навколишнього середовища на здоров'я людини

Висновок

Список використаної літератури



1. Вплив людської діяльності на навколишнє середовище

Сучасна епоха - це епоха бурхливого розвитку науки і техніки, гігантського збільшення її активної творчої діяльності, демографічного вибуху - неконтрольованого зростання населення Землі, кількість якого перевищила критичну межу. Тому надзвичайно загострились багато проблем, а серед них одна з головних - проблема взаємозв'язку суспільства і природи, людини і навколишнього середовища.

Зростаючий антропогенний вплив на навколишнє середовище, його забруднення різними відходами виробництва, поряд з надмірним використанням природних ресурсів, стали предметом широкого обговорення і всестороннього вивчення. Це проблема пильної уваги таких міжнародних організацій, як ООН, ЮНЕСКО, Всесвітньої організації з охорони навколишнього середовища (ЮНЕП), Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) і ін.

Найбільший антропогенний вплив на навколишнє середовище в сучасну епоху чинить промисловість, енергетика, сільське господарство та транспорт.

промисловість транспорт забруднення радіоактивний

1.1 Вплив промисловості

Промисловість або індустрія - одна з основних галузей матеріального виробництва, без якого не можливе існування сучасної цивілізації. В промисловості більшості країн світу зайнята основна кількість працездатного населення. Промислові підприємства постачають сировину і виробляють основні види продукції. Від їх розвитку значною мірою залежать рівень економіки країни, задоволення потреб населення, обороноздатність.

Найбільш небезпечні для природного середовища гірничо-металургійні підприємства. Великої шкоди ці підприємства завдають повітряному басейну, спричинюючи появу кислотних дощів, земельним ресурсам, утворюючи кар'єри, а також зумовлюють значне теплове забруднення середовища.

Разом з доменним газом ці об'єкти промисловості викидають в атмосферу сполуки миш'яку, фосфору, сурми, свинцю, пари ртуті, смолисті речовини.

Підприємства кольорової металургії забруднюють повітря пилом, сірчаним ангідридом, оксидом вуглецю, оксидами азоту. Найбільш небезпечні забруднення високотоксичним поліметалевим пилом. Підприємства кольорової металургії - основні джерела забруднення атмосферного повітря свинцем. Вихідні гази цинкового виробництва містять 25-50 % свинцю. Вихід цинку з цинкового виробництва становить 62,5-77,5 кг на тону, а в технологічному пилу його 40-45 %. Підвищений вміст цих високотоксичних інгредієнтів фіксується на декілька десятків кілометрів від території підприємства.

Заводи з виробництва ртуті інтенсивно забруднюють повітря її парами, які конденсуються в атмосфері і згодом вбираються ґрунтом, травою, листям, віконним склом.

Дуже важливою екологічною проблемою, пов'язаною з розвитком промисловості, є проблема звалищ. Звалища навколо великих міст щорічно поглинають в середньому 1500 га землі, яка стає небезпечним джерелом отруєння довкілля. Із звалищ у повітря та ґрунтові води потрапляє багато токсичних речовин - важких металів, лаків, фарб, гуми, пластмас. Вони є розсадником хвороботворних бактерій. Тут утворюються токсичні гази, виникають небезпечні для довкілля пожежі.

1.2 Вплив енергетики

Основою розвитку людської цивілізації є енергетика. Від її стану залежать темпи науково-технічного прогресу та виробництва і життєвий рівень населення. Але, як свідчать статистичні дані, приблизно 80 % всіх видів забруднення повітря - наслідок енергетичних процесів (добування, переробка й використання енергоресурсів). У всьому світі щорічно спалюється приблизно 2 млрд. т вугілля, добувається і перероблюється близько 2,2 млрд. т нафти, 2 млрд. т рудних і нерудних матеріалів, що приводить до викиду в атмосферу 220 млн. т диоксиду сірки, 450 млн. т оксиду вуглецю, 75 млн. т оксиду азоту, 150 млн. т різних аерозолів.

Xарактер забруднення повітря продуктами мінерального палива визначається такими факторами: видом палива, умовами спалювання, умовами викиду, рельєфом, віддаленістю від населених пунктів і ін.

Рівень забруднення повітря в значній мірі залежить від теплотворної можливості палива, його хімічного складу. Сполучаючись з парами води в атмосфері, триоксид сірки утворює сірчану кислоту, суспензії якої дуже небезпечні. На окислення діоксида сірки, перетворення його в триоксид, каталітично діють суспензії металів в повітрі: заліза, цинку, марганцю. Тому особливо небезпечні викиди сполук сірки в районах металургійних заводів. Забруднення атмосфери сполуками сірки - причина кислотних дощів.

У викидах ТЕЦ небезпечні також оксиди важких металів, фтористі сполуки, бензоперен, що відносяться до канцерогенних речовин.

Важливим заходом зменшення шкідливих викидів в атмосферу є економія палива в теплових агрегатах. Досягнута вона може бути в результаті багатьох факторів: оптимізація процесів згорання палива, модернізація спалювальних апаратів, застосування нових схем автоматичного регулювання, нових технологічних режимів.

Паливно-енергетичний цикл АЕС передбачає добування уранової руди й вилучення з неї урану, переробку цієї сировини на ядерне паливо (збагачення руди), використання палива в ядерних реакторах, хімічну регенерацію відпрацьованого палива, обробку й захоронення радіоактивних відходів. Усі складові цього циклу супроводжуються надзвичайно небезпечним забрудненням природного середовища.

Забруднення починається на стадії добування сировини, тобто на уранових рудниках. Після вилучення урану з руд залишаються величезні відвали слабо радіоактивних пустих порід - до 90 % добутої з надр породи. Ці відвали забруднюють атмосферу радіоактивним газом радоном, дуже небезпечним, який спричиняє рак легенів.

АЕС - це підприємство, яке поряд з електроенергією виробляє велику кількість надзвичайно небезпечних речовин. Відпрацьовані твели кілька років зберігаються на території АЕС у спеціальних басейнах з водою поки їх радіоактивність трохи знизиться, після цього їх у спеціальних контейнерах перевозять на фабрику для регенерації ядерного палива. Тут їх обробляють, вилучивши з них уран, що не "вигорів", і виготовляють нові твели.

Радіація має таку особливість: все, що стикається з радіоактивним матеріалом, само стає радіоактивним. Стають небезпечними для життя машини, контейнери, обладнання. Все це необхідно десь поховати на багато років. Але надійних методів зберігання радіоактивних відходів не існує. Радіацію не можна якось зупинити, вимкнути чи знищити - ці матеріали треба десь надійно і безпечно для біосфери зберігати сотні років, поки не розпадуться радіоактивні ізотопи. У процесі зберігання контейнери не повинні стикатися з підземними водами, приміщення потрібно вентилювати (сотні років!), бо за рахунок виділення тепла з відходів, контейнери можуть розігріватись до 200° С і це привести до їх руйнування..

Сучасний німецький вчений Є. Гауль пише: "Немає жодного іншого енергоносія, використання якого залишало б хоч приблизно стільки відходів, скільки дає ядерна енергетика, й немає таких відходів, які за ступенем небезпечності хоча б віддалено нагадують продукти розщеплення..."



1.3 Вплив сільського господарства

Сільське господарство - одна з найголовніших галузей матеріального виробництва, що забезпечує людство продуктами харчування, а промисловість - сировиною.

Головна екологічна небезпека, що чатує на людство - це збіднення генетичного фонду рослин і тварин. Вона викликана впровадженням монокультур, зведенням тропічних лісів, урбанізацією, будівництвом великих водосховищ та інші. За підрахунком ботаніків до середини XXI століття можуть зникнути 250000 видів рослин.

Гонитва за максимальними врожаями, порушення правил агротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин, неправильна меліорація, перевипаси худоби ведуть до втрати основного багатства людства - родючих ґрунтів. Вчені встановили, що для створення ґрунтового шару товщиною 18 см природі потрібно в середньому від 1400 - 7000 років. Людина ж здатна виснажити, знищити шар ґрунту такої товщини за один-два сезони.

Фахівці ООН встановили основні екологічні проблеми, пов'язані з сільським господарством по регіонах планети:

o Європа: промислове забруднення земель, знищення лісів;

o Північна Америка: широке розповсюдження монокультур;

o Південна Америка: знищення тропічних лісів, зникнення традиційних сортів культурних рослин;

o Азія: перенаселення, загроза генофонду, "генетична ерозія";

o Африка: перенаселення, перевипас худоби, знищення тропічних лісів, опустелювання.

Дуже серйозна проблема - перехімізація сільського господарства. На зміну опробуваній віками схемі землекористування: земля - зерногній - земля, прийшла непридатна, виснажуюча ґрунти схема: земля - зерно - мінеральні добрива - зерно - більше мінеральних добрив. Засвоєння хімічних поживних речовин, що містяться в мінеральних добривах, культурними рослинами в середньому не перевищує 40 %. Інші ж 60 % вимиваються з ґрунту, надходять до водоймищ і є джерелом їх небезпечного забруднення.

Надмірне використання азотних мінеральних добрив викликає небезпечне збільшення в харчових продуктах нітратів і викликає цим небезпечні захворювання. Мінеральні добрива, пестициди, антибіотики, гормони, стимулятори і інгібітори розвитку, кормові дріжджі - врешті-решт потрапляють в організм людини і загрожують не лише нам, а й нашим нащадкам. Комахи й інші шкідники швидко звикають до хімічних засобів боротьби з ними, з'являються різновиди шкідників, на яких отрута вже не діє. Постає необхідність застосування нових, більш отруйних засобів.

1.4 Вплив транспорту

Наш час характеризується небаченими масштабами розвитку транспортних перевезень - як вантажів, так і пасажирів. Зростають швидкість та масштаби перевезень, а разом і масштаби екологічної шкоди, якої вони завдають природі. Так лише один сучасний реактивний пасажирський літак протягом восьмигодинного польоту із Європи в Америку "з'їдає" від 50 до 75 т кисню, викидаючи в атмосферу десятки тон вуглекислого газу окислів азоту і інших шкідливих сполук. Автомобілі є причиною виникнення 4070 % забруднень атмосфери великих міст. Вже зараз світовий автопарк викидає за рік більш 350 млн. т оксиду вуглецю, 60 млн. т. різних вуглеводневих, 30 млн. т оксидів азоту. Особливо це шкідливо в місцях великої кількості концентрації населення з великою кількістю автомобілів на одиницю площі. В Японії, наприклад, через невеликі розміри території на одиницю площі приходиться у 8 разів більше автомобілів, ніж в США.

В цілому автомобіль - це своєрідна хімічна фабрика на колесах. Вихлопні гази містять більш ніж 200 хімічних сполук - продуктів згорання палива. Більшість з них - токсичні.

Рівень забруднення повітря залежить від інтенсивності руху автотранспорту. При однаковій інтенсивності руху на широких вулицях концентрація шкідливих речовин майже на 30 % вища, ніж на вузьких; скупчення автотранспорту перед світлофором веде до створення концентрацій, кількість яких перевищує кількість на вузьких вулицях, де немає світлофорів і рух безупинний. Оксид вуглецю, вуглекислий газ та інші гази, важчі за повітря скупчуються біля поверхні землі. Дитина в колясці біля тротуару з великим рухом автотранспорту вдихає набагато більше токсичних речовин, ніж мама, яка з ним гуляє.

Значне забруднення водному середовищу завдають крупнотонажні вантажні суда, особливо нафтові танкери. Аварії таких танкерів викликали уже не одну екологічну катастрофу. Зростаючі об'єми перекачування нафти, нафтопродуктів, газу системою трубопровідного транспорту пов'язані з укрупненням діаметра труб і застосуванням все більших тисків при перекачуванні, а це загрожує широкомасштабними аваріями.

Таким чином, в результаті антропогенного впливу на навколишнє середовище виникла і з часом набуває все більшого розмаху екологічна криза. На початку XXI століття екологічна криза все більше нівечить природу нашої країни. Загинули сотні малих річок, деградують Чорне і Азовське моря, перетворюються на стічні брудні відстійники дніпровські та інші водосховища, ставки й озера. Задихаються від промислових і транспортних забрудників міста, знищуються останні ліси, забруднюються, виснажуються і деградують орні землі. Як дамоклів меч, нависла над країною (а може й над усім світом) Чорнобильська АЕС. Смертність населення України почала переважати народжуваність, тобто, під загрозою опинився генофонд нації. Таке становище змусило уряд України в 1992 році визнати всю територію держави зоною екологічного лиха (екологічної кризи).



2. Екологічні проблеми України

2.1 Проблеми промислового та паливно енергетичного комплексу

Як було зазначено в розд. 2.1, нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивних законів розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. У державі відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвиткові сировинно-видобувних, екологічно найнебезпечніших галузей промисловості.

Якщо розглядати це питання більш детально стосовно України, то їй дісталась неприродна, штучно створена система промисловості, де гіпер-трофовану високу частку займають гірничодобувна, металургійна й хімічна промисловість, що складається з "супергігантів" із застарілими технологіями виробництва надзвичайно матеріало- й енергомісткими, що сильно забруднює навколишнє середовище. Займаючи 3 % території колишнього СРСР, Україна виробляла майже 20 % його суспільного продукту. Питома вага засобів виробництва (групи А) становить близько 70 %. Морально і фізично зношені і застарілі підприємства особливо сильно забруднюють природне середовище і екологічно небезпечні.

Гранично висока концентрація населення й виробництва, а отже, дуже напружена екологічна ситуація склалася в Донбасі. Названий район займає лише 8,8 % площі України, але у ньому проживає біля 16,0 % населення країни, у тому числі майже 22 % міського. Про високу просторову зосередженість промисловості Донбасу, особливо виробництв, які внаслідок своєї технології та недостатніх природоохоронних заходів найбільш згубно впливають на навколишнє середовище, свідчать такі дані: на даний район приблизно припадає 21 % випуску всієї промислової продукції країни, у томі числі 64 % паливної, 43 % чорної металургії, 31 % хімічної та нафтохімічної, 25 % електроенергетичної.

Друге місце за густотою населення та рівнем територіальної концентрації виробництва посідає Придніпров'я, зокрема міста Запоріжжя і Дніпропетровськ. На цей регіон припадає 9,8 % площі та близько 12 % населення країни (міського - 14 %). У цьому районі сконцентровано 18 % випуску промислової продукції України, зокрема 52 % металургійної, понад 22 % електроенергетичної, 13 % хімічної та нафтохімічної. При цьому слід підкреслити, що у Придніпров'ї, як і на Донбасі, найбільші промислові підприємства розташовані на досить обмеженій площі - на вузькій смузі. Саме у названих регіонах через неприпустимо сильну забрудненість повітря, води й землі проблема охорони навколишнього середовища й раціонального використання природних ресурсів постає дуже гостро.

Таким чином, зони екологічної кризи сформувалися майже на третині території України. Це, насамперед, Донбас і середнє Придніпров'я, де впродовж десятиріч порушувався принцип раціонального природокористування та було перевищено антропогенним навантаженням природно-ресурсний потенціал. Високий рівень концентрації промислових об'єктів, нераціональна структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв, відсутність належних природоохоронних систем зумовили тут високий рівень забруднення довкілля, дефіцит водних ресурсів та нестачу в безвітряні періоди кисню в приземних шарах атмосфери, що призводить до смогових явищ.

До числа екологічно найбільш напружених регіонів України відносяться також Прикарпаття, Північний Крим, північна частина Сумської та придніпровська частина Черкаської областей, м. Київ з їх потужним хімічним та нафтохімічним виробництвами; ряд районів Київської, Харківської, Івано-Франківська, Вінницької, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Одеської областей з розміщеними в них великими об'єктами енергетики, у тому числі атомної.

На екологічну обстановку негативно впливають швидко зростаючі міста. За останні 50 років чисельність міського населення в Україні зросла майже на 80 %. Саме у швидко зростаючих містах, особливо у великих, екологічна обстановка оцінюється як дуже напружена.

2.2 Радіоактивне забруднення регіонів України

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками створила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи. Зона екологічного лиха сформувалася навколо Чорнобильської АЕС. Головним джерелом небезпеки тут залишається об'єкт "Укриття", в якому зосереджено небезпечно радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких наближається до 20 млн. кюрі. За дослідженнями вчених НАН України, понад 70 % радіонуклидів, які впродовж тривалого часу ще становитимуть загрозу для всього живого, випало на територію Житомирської області.

Смуга найбільш значного радіоактивного забруднення простягається на захід від м. Прип'яті, охоплюючи східну і північно-східну частину Рівненської області. Інтенсивність забруднення з просуванням на захід помітно зменшується. Майже третина території 30-кілометрової зони, розташованої в північній та північно-східній її частинах, характеризується невисоким рівнем радіаційного забруднення.

У зоні радіоактивного забруднення проживає близько 5 млн. чол., у тому числі в Україні - 1,8 млн., у Білорусії - 2,4 млн. і в Російській Федерації - 0,8 млн. чол.

Смуга високого забруднення з північного сходу і півночі безпосередньо підходить до Києва і частково захоплює його північно-східну частину (Троєщину). Північна ж її межа проходить через Ворзель, Гостомель, Виш-город. Райони басейну Десни характеризуються порівняно невисоким забрудненням.

Значний обсяг різнопланових екологічних заходів ще належить здійснити в майбутньому для зниження радіаційної забрудненості в зоні, що прилягає до Чорнобильської АЕС.

На значній території України поки що спостерігається підвищений радіоактивний фон. До того ж, на великих площах країни виходять на поверхню або залягають близько від неї різні кристалічні породи, які, як відомо, характеризуються підвищеною радіоактивністю. В окремих районах підвищена радіоактивність властива і молодим осадовим породам. За цих умов навіть невелика додаткова радіоактивність є дуже небезпечною.

В шести областях України розташовано регіональні підприємства "Радон" із переробки та зберігання радіоактивних відходів, які приймають на переробку радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства.

Підприємства з видобутку і переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Xарактерним для переробки урану є те, що майже всі відходи - відвали шахтних порід, скиди й викиди є джерелами радіаційного забруднення навколишнього середовища.

2.3 Деградація ґрунтів

Відомо, що Україна є важливим і визначним у світі регіоном інтенсивного землеробства і тваринництва, територія якого характеризується високою сільськогосподарською своєрідністю: 56,6 % усіх її земель використовується під ріллю, тоді як, наприклад, у сусідніх з нею Молдові й Білорусії цей вид угідь становить відповідно біля 52 і 30 %. А інтенсивне використання земель, широке застосування великовагової сільськогосподарської техніки негативно впливає на механічну структуру, повітряний та водний режим ґрунтів, знижує їх родючість. Недостатнє ж внесення органічних добрив при інтенсивному використанні земель призводить до зменшення вмісту гумусу - найціннішого компонента, яким особливо славилися українські чорноземи.

Більшість учених схиляється до думки, що справжніми зонами екологічного лиха України стали райони гідромеліорацій. В областях Українського Полісся, де проведено осушення земель, відбувається неконтрольоване зниження рівня ґрунтових вод, зменшення потужності органічної маси, обміління рік, дефіцит прісної води.

В південних областях України, де відбувається інтенсивне зрошення, розгортається процес підтоплення й засолення ґрунтів, деградація чорноземів. Нині більше 14 % загальної площі поливних земель еродують, майже 1,5 % - перезволожені, понад 4 % - солонцюваті й засолені. Зрошувальна меліорація призводить до ущільнення гумусного горизонту чорнозему, підлуження водної витяжки й зростання рН до 8-8,5, вторинного засолення корнезасоленого шару з поступовим збільшенням вмісту токсичних солей. Збільшення мінералізації ґрунтових вод загрожує вторинним засоленням земель.

Майже на всіх землях України спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в ґрунтах. Слід відзначити, що ґрунти України характеризуються високою природною родючістю і тому дуже важливо зберігти їх для майбутніх поколінь. Особливу турботу викликає погіршення якості найбільш цінних та розповсюджених в Україні різновидів чорноземних ґрунтів. Дослідження показують, що вони дуже сприйнятливі до антропогенного впливу. Так, внаслідок тривалого розорювання скорочується вміст гумусу, збільшується його рухомість, а у гумусовому горизонті зменшується вміст водостійких агрегатів, структура ґрунту перетворюється із зернистої у грудкувато-порошкувату.

Ця проблема різко загострилася внаслідок зростання впливу людини на ґрунтовий покрив, зокрема безконтрольного внесення мінеральних добрив, застосування хімічних засобів і методів боротьби з шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин і тварин.

Актуальною екологічною проблемою є надмірне використання пестицидів. Відносно обмежений асортимент сучасних хімічних засобів захисту рослин, недостатнє застосування біологічних методів боротьби зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур і тварин, незбалансоване внесення в ґрунт мінеральних добрив, тощо зумовили майже в усіх регіонах країни надмірну концентрацію у сільськогосподарських продуктах гербіцидів, нітратних форм азоту, тобто таких біологічно активних речовин, які негативно діють на організм людей, сприяють утворенню мутагенів, канцерогенів.

Особливої уваги екологів та владних структур вимагають дніпровські водойми, якими потоплено, засолено і тому практично виведено з сільськогосподарського обігу сотні тисяч гектарів раніше високородючих земель. Реальною також є небезпека можливого прориву дніпровських гребель, особливо греблі Київського водосховища, що неминуче викликало б затоплення великих площ низовинної лівобережної України.

2.4 Проблеми деградації лісів та зменшення біорізноманіття

Гострою залишається проблема лісових ресурсів. При обмежених площах в Україні ліс відіграє винятково важливу природозахисну роль: він очищує повітря й підвищує його вологість, акумулює опади і зберігає вологу, більш рівномірно в часі розподіляє поверхневі стоки, захищає круті схили від розмивання, тощо.

Першочергового значення набуває багатопланова робота, спрямована на захист лісів від шкідників, хвороб та пожеж. Площа уражених хворобами та шкідниками лісових масивів в Україні досить значна - близько 250 тис. га. Найбільше страждають масиви у лісостеповій та степовій зонах, а також у ряді районів Полісся.

У процесі господарської діяльності зазнають суттєвих змін традиційні природні біогеоценози, у результаті чого змінюється видовий склад тварин; багато з них стають рідкісними чи випадковими.

Особливої актуальності набуває збереження в Україні мисливських тварин, оскільки деякі з них перебувають на межі повного знищення. В Карпатах, наприклад, останнього зубра вбили в 1914 р., у Біловезькій Пущі - в 1921 р. (а ще в 1904 р. тут їх нараховувалося 727 особів). Тільки в 1946 р. цих тварин завезли в Біловезьку Пущу. Тепер в Україні (в західних і на півночі центральних її областей) живе близько 500 зубрів.

Ще в XVI ст. на території сучасної України були знищені кулани, у 80-х роках XIX ст. - тарпани (дики коні) і сагайдаки; до мінімуму скоротилося число осетрових, чорноморських лососів, вугрів, морських судаків, степових орлів, беркутів, лебедів.

2.5 Проблема розвитку природозаповідного фонду та рекреаційних ресурсів

В умовах великого антропогенного тиску на навколишнє середовище в Україні є проблема збереження, підтримки і впорядкування ресурсозберігаючого та природозаповідного фонду, що складається з більш як 5 тис. об'єктів загальною площею понад 1 млн. га. Найвизначніші природоохоронні території зосереджені в Xерсонській, Рівненській, Київській, Чернігівській, Івано-Франківській, Львівській областях. Але ж одночасно в ряді областей названий фонд недопустимо обмежений: у Кіровоградській, Чернівецькій та Луганській областях він не перевищує навіть 7 тис. га.

Активний вплив людей на навколишнє середовище призводить до його змін набагато швидше, ніж вони б відбувалися в процесі еволюційного розвитку. Спостерігаються великі відхилення між змінами навколишнього середовища, які відбулися під впливом людської діяльності і під впливом еволюційного процесу. В Україні ці зміни дуже інтенсивні, особливо в районах високо розвинутого індустріального виробництва. За таких умов без створення природоохоронних територій самобутній природі країни загрожує повне знищення.

Створення тут національних природоохоронних територій пов'язане з великими труднощами. Тому важливого значення набувають в країні нові форми збереження та використання регіонів з невисоким рівнем натуралізації ландшафтів, зокрема із значним рекреаційним потенціалом. Необхідним є створення нових видів природоохоронних регіонів - так званих територіальних ландшафтних парків, які досить широко запроваджуються в деяких зарубіжних країнах, насамперед у північно-східній та східній частинах країни, в Придністров'ї, на півночі Поділля, в басейні Південного Бугу. Головні вимоги до цих парків - збереження ландшафтів при подальшому широкому традиційному господарському їх використанні, насамперед для цілей рекреації.

У цілому проблема захисту навколишнього середовища й раціонального використання природних ресурсів потребує всебічного комплексного дослідження, кращого ресурсного і фінансового забезпечення, особливо в Криму, зокрема, на його південній території, де в ряді місць кількість людей, що приїжджають для лікування й відпочинку, вже значно перевищила гранично припустимі норми. Актуальною є ця проблема й для курортних районів материкової частини Причорномор'я та Приазов'я.

2.6 Проблема деградації водних ресурсів

Особливої гостроти ї актуальності набуває в Україні проблема водних ресурсів. Нерівномірність розміщення водних ресурсів по території країни та зростаючий їх дефіцит, найбільш гострий у південних та центральних областях, потребує негайного запровадження водозберігаючих технологій, організації безстічних виробництв, економного витрачання води для зрошення, а також в комунальному господарстві, побуті.

Актуальною є проблема раціонального використання водних ресурсів, зокрема поліпшення структури її споживання. Природоохоронні заходи передбачають скорочення витрат води, раціоналізацію водопостачання, впровадження систем оборотного і послідовного використання води, будівництва і введення в дію об'єктів очищення стічних вод.

Найбільше води споживається в Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій, Кримській, Київській (без Києва), Xерсонській областях. Сьогодні ця проблема ще далека від вирішення: деякі підприємства, особливо чорної металургії, хімії та нафтохімії, вугільної, харчової та інших галузей промисловості, певну частину використаної води не очищують.

Погіршується ситуація з очисткою стічних вод в нижньому Придніпров'ї, Причорномор'ї та в Карпатах. В цілому в Україні ще у недопустимо малих масштабах для господарських потреб залучається також оборотна й послідовно використовувана вода.

Великого значення набуває в Україні проблема раціонального використання й охорони від забруднення поверхневих вод Карпат. Прискорений розвиток у Прикарпатті промисловості, особливо великих хімічних виробництв, а також потреби прилеглих або недалеко розташованих міст (Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Калуша, Стрия, Дрогобича, Борислава та ін.) вимагають зростання обсягів використання водних ресурсів. Карпатські ріки - реальне джерело задоволення цих потреб. У перспективі важливо забезпечити їх ефективне функціонування, не допускати, без відповідних глибоких екологічних та економічних розрахунків, необгрунтованого створення у гірських районах штучних водосховищ. Необхідно вжити заходи, щоб уникнути можливості скиду в них неочищених вод Це допоможе зберегти Карпати для майбутніх поколінь у їх природному первісному стані, створити передумови для їх перетворення в оздоровницю, можливо, світового значення, враховуючи розташування даного регіону в безпосередній близькості від цілого ряду країн Центральної та Західної Європи.

Через часті аварійні скиди господарсько-побутових стоків у деяких приморських містах Одеської, Миколаївської, Кримської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, на морських узбережжях - рекреаційних регіонах країни склалася напружена обстановка внаслідок сильного забруднення морських вод і пляжів. У районі Одеси зберігаються багато привозних дуже вибухонебезпечних азотних речовин, які використовуються для виробництва добрив. У випадку непередбачених ситуацій це може завдати непоправного лиха прилеглим районам. Подібне вже трапилося в м. Стебнику Львівської області, коли після прориву греблі великого ставу-накопичувача підприємства з виробництва калійних добрив у Дністер потрапило багато токсичних речовин і ріка, яка вважалася найчистішою в Європі, стала непридатною для життя багатьох видів тварин та рослин.

Важливою в умовах України є проблема запобігання забрудненості найцінніших підземних вод. У ряді районів Кримської, Львівської, Одеської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Луганської та інших областей рівень забрудненості підземних вод близький до критичного.

2.7 Екологічні проблеми Чорного та Азовського морів

Відомо, що на екологію Чорного моря впливає не лише безпосередньо прилеглі до нього території. Великі його притоки - Дунай, Дніпро, Дністер та ін. - несуть у цей басейн багато шкідливих речовин із величезних площ.

Актуальною є проблема поліпшення екологічної ситуації в Азовському морі.Азовське море з'єднується з Чорним через Керченську протоку і є по суті спецефічною затокою. Специфічність затоки обумовлюється тим, що вузька і мілководна Керченська протока здатна пропускати відносно невеликі об'єми води. У цьому зв'язку моря істотно розрізняються гідрохімічними й іншими параметрами.

Характерна риса Азовського моря - його невелика площа (37,6 тис. кв. км) і глибина (найбільша 14м), гарна обігріваність і багатство органічними і мінеральними речовинами, принесеними в основному ріками Доном і Кубанню. Азовське море завжди відзначалось найбільшою рибопродуктивністю (до 80 кг/га). Переважали цінні промислові види (осетрові, судак, сом, лящ, кефаль, бички, оселедець і ін.).

Порушення гідрологічного режиму моря і виникнення екологічних проблем почалося в 40-50-х роках ХХ ст. з моменту вилучення на зрошення більше третини річного стоку з основних його приток. Ріку Кубань чекала практично та ж доля, що Сирдар'ю й Амудар'ю. Води її в маловодні періоди практично не доходили до моря. На Дону було побудоване велике за площею, але мілководне водосховище. Крім зменшення стоку води в море, з будівництвом водосховища (грандіозного відстійника) істотно зменшилося надходження в море поживних (мінеральних і органічних речовин).

Коли Азовське море існувало в умовах природного для нього гідрологічного режиму, з нього в Чорне море щорічно перетікало в середньому 66,6 куб. км води, а протилежний потік (з Чорного в Азовське) складав тільки 41 куб. км за рік. З цієї ж причини мінералізація води в Азовському морі постійно була нижчою (11 %), ніж у Чорному (18 %). Після додаткового надходження води з Чорного моря солоність води в Азовському морі до початку 80-х років збільшилася з 11 % до 13 % у центральній частині і до 15-16 % біля Керченської протоки. До цього часу мінералізація вод Чорного й Азовського морів ще більш зблизилася. Швидкість зміни гідрологічного режиму і мінералізації води в Азовському морі перевищила адаптаційні можливості багатьох гідробіонтів. Результатом цього з'явилося різке зниження рибопродуктивності: з 90 тис. т/рік у 50-і роки до 20тис. т і менше у наступні роки. Основні види цінних порід риби виявилися практично цілком втраченими.

Одночасно в Азовському морі скоротилися запаси мікрозоопланктону - з 400мг/куб. м до 160-250 мг/куб. м і різко збільшилася кількість медуз. На сьогодні постала велика небезпека втрати маловодним морем самоочисної здатності. Якщо екологічна обстановка не буде змінена в кращу сторону, море може перетворитися в гниле болото типу Сиваша.

До цього часу пророблялися деякі проекти оптимізації режиму моря. Один з них передбачає будівництво дамби, що перекриває Керченську протоку. Крім високої вартості здійснення даного проекту, існує велика небезпека непередбачених наслідків. Зокрема залишається не вирішеною проблема нормального надходження в море води та поживних речовин з перекритих греблями рік.



3. Вплив екологічних проблем навколишнього середовища на здоров'я людини

Екологімчні фамктори, екологічні чинники або фамктори середомвища -- сукупність усіх чинників середовища (температура, вологість, світло, гравітація, субстрат, живі організмитощо), що діють на живий організм або надорганізмову систему (моноцен, демоцен, плейоцен, біом, біосфера). Не всі вони однакові за своїм значенням, вплив окремих компонентів взагалі незначний. Всю різноманітність екологічних факторів ділять за походженням і характером дії на три великі групи -- абіотичні (гр. а -- заперечна частка і bios -- життя), біотичні та антропогенні. До абіотичних відносять фактори неорганічної, або неживої, природи, до біотичних -- вплив живої природи, а також людини. Антропогенні фактори зумовлені діяльністю людини, вплив її на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Такий поділ певною мірою є умовним, бо кожен з факторів існує і проявляється лише як результат загальної дії середовища.

Процеси несприятливого антропогенного впливу на території України тривали десятиріччями і спричинили різке погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням та біологічно-генетичною деградацією народу України.

Спеціалісти вважають, що стан здоров'я в середньому на 20-30 % визначається станом навколишнього середовища, а онкологічні захворювання визначаються станом навколишнього середовища на 80 % Клініко-епідеміологічні дослідження свідчать про пряму залежність між забрудненням середовища, а особливо повітря і смертністю населення. Найбільша захворюваність та смертність населення України припадає на промислові регіони країни, де зосереджена найбільша кількість економічного потенціалу країни. Це Дніпропетровська, Київська, Донецька, Одеська області. В Харківській області трохи нижчий процент, але також великий.

В таких районах часто виникаючі димові смоги вражають органи дихання, сприяють утворенню емфіземи легень, бронхіту, асми; викликають подразнення слизових оболонок очей і гортані. Півгодинне перебування в повітрі з 0,3 % концентрацією оксиду вуглецю викликає задуху і смерть.

Сигналом можливого негативного впливу атмосферних забруднень на здоров'я населення стали токсичні тумани, пов'язані з різким зростанням в повітрі концентрації диоксиду сірки. Під час таких туманів спостерігається збільшення зареєстрованих смертельних випадків.

Радіоактивні ізотопи (йод-131, фосфор-32, кобальт-60, стронцій-90, радій-226, цезій-137, уран-231) вражають тканини і органи людини, викликають зміну крові, вражають легені, приводять до ракових захворювань.

Забрудники спричиняють зниження стійкості організму проти вірусних захворювань. Забрудники мають кумулятивний ефект - можливість накопичення в людському організмі.

Генетичні зміни викликають такі речовини, як формальдегід, перекис водню, радіоактивні аерозолі.



Висновок

Отже, вплив людини на навколишнє середовище може бути різного характеру: негативний (забруднення, зниження якості та вичерпання ресурсів) та позитивний (охорона довкілля та його відновлення). Дії, спрямовані на покращення стану навколишнього середовища, становлять основу природоохоронної діяльності.

За 2001 рік капітальні вкладення на охорону навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів України становили 242555 тис. грн., що на 22467 тис. грн. більше, ніж у 2000 році. Спостерігається тенденція до зменшення забруднення природи, що зумовлено не вдосконаленням природоохоронної політики, а призупиненням діяльності багатьох виробничих підприємств. При цьому падіння темпів економічного розвитку перевищує зниження темпів забруднення. Негативна тенденція виявляється у погіршенні природоохоронної діяльності, що є недопустимим. Природокористування повинне базуватись на результатах глибоких еколого-економічних досліджень та раціональних принципах господарської діяльності, що забезпечуватиме уникнення виснаження природних ресурсів,збереження та примноження їх в інтересах нинішнього та майбутнього поколінь, збереження рівноваги між індустріальним розвитком та біологічною стійкістю навколишнього середовища. Порушення екологічної рівноваги у природі, що виникає в результаті антропогенних факторів, може призвести до створення екологічної кризової ситуації. Складна екологічна ситуація в Україні зумовила необхідність активізації та вдосконалення природоохоронної діяльності. До причин сучасної екологічної ситуації, погіршення навколишнього середовища, погіршення стану здоров'я населення належать:

екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів;

відсутність ефективних чинних законів та підзаконних актів щодо охорони

природного середовища;

відсутність об'єктивної інформації у населення про причини погіршення ста-

ну довкілля;

низький рівень екологічної освіти;

відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону довкілля.

Актуальними і вкрай нагальними є проблеми збереження і відновлен-ня навколишнього середовища, питання активізації природоохоронної діяль-ності. Висока забрудненість довкілля, кризовий стан екологічної ситуації ви-магають вдосконалення методів та системи управління у природоохоронній сфері. Тому пріоритетним напрямком діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування є формування та впровадження в освітянську, наукову та практичну діяльність заходів економічного, соціального, технічного, організаційного та політичного характеру, серед яких важливе значення в екологічній політиці держави має бути створення ефективної програми комплексної екополітики в галузі природокористування та природоохорони.



Список використаної літератури

1. Білявський Г.О. Основи екології: Навчальний посібник/ К.: Либідь, 2006.- 408 c.

2. Білявський Г. О. Фурдуй Р. С. Основи екологічних знань. -- К.: Наук. думка, 1995.

3. Гарін В.М.,. Кленова І.А,. Колесникова В.І «Екологія для технічних вузів», изд-во -- Фенікс, Ростов-на-Дону 2001.

4. Запольський А.К. Салюк А.І. Основи екології: Підручник/За ред. К.М.Ситника. - 4-те вид., допов. і переробл. - К.:Вища шк., 2010 - 339с. :іл.

5. http://refs.co.ua/80591-Energetika_i_okruzhayushaya_sreda.html

Размещено на Allbest.ru

...