Соціально-економічні проблеми формування та реалізації політики екологічної безпеки (на прикладі потенційно-небезпечних підприємств Одеської області)

форми та напрями розвитку економічного механізму політики екологічної безпеки, які, на відміну від існуючих, ґрунтуються на поетапному поширенню новітнього інструментарію (страхування, ліцензування тощо);

підходи та напрями до визначення та дослідження екологічної безпеки у постіндустріальній моделі економічного зростання, які порівняно з наявними, враховують складні економіко-екологічні відносини (виробництво екологічно безпечної продукції, організаційні чинники охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування, скорочення ресурсомісткості та продукції тощо) у суспільстві;

одержали подальший розвиток:

Автору особисто належать викладені в дисертації наукові результати і практичні рекомендації, а також опубліковані наукові праці.

Апробація результатів. Основні результати дисертації доповідались та обговорювались на: Міжнародній практичній конференції «Регіональні проблеми розвитку АПК України: стан і перспективи вирішення» (м. Київ, 21-22 березня 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «М.І. Туган-Барановський - видатний вчений-економіст. Спадщина та новації» (м. Донецьк, 20-21 січня 2005 р.); Міжнародній науковій конференції «Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні» (м. Київ, 13-14 квітня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участь в інтеграційних процесах» (м. Луцьк, 12-13 жовтня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Громадсько-державний механізм прискорення розвитку підприємництва (регіональний аспект) (м. Дніпропетровськ, 15 березня 2006 р.); науково-практичній конференції «Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки» (м. Луганськ, 22-23 березня 2007 р.); науково-практичній конференції «Проблеми модернізації лісоресурсної сфери в контексті просторового розвитку» (м. Київ, 20 квітня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Конкурентоспроможність в умовах глобалізації: реалії, проблеми та перспективи» (м. Житомир, 26-27 квітня 2007 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Господарський механізм екологічно збалансованого розвитку» (м. Суми, 22-24 травня 2007 р.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 18 одноосібних наукових праць (з яких 9 - у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 4,8 друк. арк., які належать особисто автору.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 196 стор., який включає 6 таблиць і 7 рисунків, з яких 6 займають всю площу сторінки. Список використаних джерел займає 15 стор. і включає 176 найменувань.

екологічний безпека економічний політика

Основний зміст роботи

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження екологічної безпеки» викладено результати аналізу методологічних підходів вітчизняних та зарубіжних вчених до визначення поняття «екологічна безпека» як складової сталого розвитку, систематизовані можливості та умови впровадження в Україні, яка є державою з перехідною економікою, моделі постіндустріального суспільства.

На основі узагальнення літературних джерел українських вчених з проблематики екологічної безпеки визначені основні підходи до виявлення сутності цієї категорії як провідного фактора забезпечення сталого соціально-економічного розвитку будь-якої країни, мета якого має створення безпечного стану навколишнього середовища для життєдіяльності всього суспільства, кожної людини окремо, як нинішнього так і прийдешніх поколінь.

Екологічна безпека у соціально-економічних дослідженнях розглядається з двох позицій: теоретичних та методичних. Теоретичні окреслюють сутність поняття екологічної безпеки, методичні визначають шляхи та напрями її реалізації. В дисертації сформульоване визначення екологічної безпеки як певного стану захищеності людини та території на відповідній стадії розвитку продуктивних сил та суспільного усвідомлення значущості негативного впливу антропогенної діяльності.

Україна не може не звертати уваги на глобальні процеси та самостійно розв'язувати певні соціально-економічні, екологічні та політичні проблеми розвитку. В наш час процеси глобалізації відбуваються паралельно з утворенням нового суспільства, за яким закріпилась назва постіндустріального суспільства. Постіндустріальний шлях розвитку нашої держави - це, в першу чергу, оновлення структури виробництва та економіки, перехід від ресурсної до інноваційно-інвестиційної моделі, яка спирається на формування та розширення інтелектуального капіталу.

Екологічна безпека є відображенням рівня сталості, певного подолання проблем трансформаційного періоду суспільства та його готовності до зрівноваженого поступу.

На сьогодні Україна як держава з перехідною економікою має на меті прискорення соціально-економічного зростання, вирівнювання економічного розвитку та інтеграцію до Європейського Союзу. Розвиток економіки відбувається шляхом переходу новітніх інституцій, зв'язків, відносин до таких, що відповідають новим соціально-економічним перетворенням. В дослідженні було встановлено цілі та пріоритети екологічної політики в умовах перехідної економіки (рис. 1). Віддаленими цілями виступають наближення до постіндустріального суспільства та гармонійна еколого-орієнтована економіка. Метою на найближчий час є стабілізація соціально-економічних відносин та інтеграція до Європейського Союзу. Шлях досягнення цих цілей проходить через ряд чинників, до яких ми відносимо такі екологічні пріоритети розвитку: внутрішню екологічну політику, безпеку життєдіяльності, ряд міжнародних зобов'язань. Механізм розвитку має відбуватися через здійснення інноваційної та інвестиційної політики.

Другий розділ дисертації «Методичні підходи визначення ефективної політики екологічної безпеки» присвячено розробці методичних підходів до удосконалення еколого-економічної оцінки впливу на навколишнє природне середовище та визначенню показників соціально-економічної ефективності регіональної політики екологічної безпеки.

Ефективність реалізації політики екологічної безпеки є першочерговим завданням, що стоїть перед економістами та екологами. До нагальних завдань у цій сфері належать розробка та впровадження системи економічних оцінок природних ресурсів, система заходів з охорони навколишнього природного середовища, визначення збитків, обумовлених природокористуванням.

З позицій політики екологічної безпеки ключовим поняттям є збитки, заподіяні в процесі нераціонального використання природних ресурсів. Методика їх визначення та розміри відповідного відшкодування передбачені українським природоохоронним законодавством. Однак всі ці методики були розроблені ще у 80-ті роки, тому з часом втратили доцільність. Крім того, недоліком вказаних методик слід вважати залежність розмірів відшкодування збитків від мінімальної заробітної плати та неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що не відповідає об'єктивній оцінці збитку. Тому на часі є перегляд показників відшкодування розміру збитків при розробці новітніх методик, наприклад, пов'язуючи його з індексом споживчих цін або періодичністю у часі

Ефективність реалізації політики екологічної безпеки тісно пов'язана з механізмом економіко-екологічного регулювання відносин у суспільстві. Цей механізм характеризується наявністю комплексу суперечностей і недосконалістю та відсутністю результативної системи забезпечення якості навколишнього природного середовища на основі діючих економічних чинників. Визначено, що в цій системі практично не працює механізм кредитування заходів охорони навколишнього середовища, пільгового оподаткування та цінового заохочення еколого-практичної діяльності, формування національного ринку екологічних послуг і, зокрема, екологічного страхування та аудиту. Таким чином, виникає потреба у збереженні фінансової стабільності всіх суб'єктів господарювання і відшкодування завданої шкоди навколишньому природному середовищу за допомогою екологічного страхування та аудитування.

Практична реалізація політики екологічної безпеки на основі застосування економічних важелів можлива за умов використання спеціального інструментарію, який дозволяє виділити напрями використання коштів, що надходять до бюджету України у вигляді екологічних платежів, штрафів і зборів. Проте збір за забруднення навколишнього середовища включений до розділу неподаткових доходів бюджету, тому в системі, що існує сьогодні, необхідно реформувати діючі податкові положення та адаптувати їх до вимог сталого розвитку та погодити з відповідним законодавством Європейського Союзу.

У третьому розділі «Вдосконалення організаційно-економічного механізму забезпечення екологічної безпеки» здійснено оцінку нормативно-правового забезпечення екологічної безпеки та запропоновано модель управління територіальним розвитком потенційно небезпечних об'єктів промислового комплексу для адміністративної одиниці на прикладі Одеської області.

Оскільки ефективна державна політика спирається на нормативно-правове забезпечення екологічної безпеки, то регулювання в цій сфері реалізується не стільки через природоохоронне законодавство, скільки через норми, нормативи, підзаконні акти тощо. Розвиток нормативної системи передбачає поглиблення наукових засад екологічної політики регіонального і місцевого рівнів, поширення прав місцевого самоврядування та контролю з боку громадськості. Важливим напрямом удосконалення правових актів є врахування в них міжнародних, регіональних, політичних особливостей розвитку законодавства та соціально-економічних процесів, які впливатимуть на стан екологічної безпеки. Слід відзначити, що недосконалість існуючої нормативно-правової бази тісно пов'язана з організаційно-управлінською системою природоохоронної сфери У законодавстві України екологічне управління розглядається як система управління навколишнім середовищем, тобто як складова загальної системи управління, що містить організаційну систему, діяльність по плануванню, зобов'язання, відповідальність, досвід, методики, процеси та ресурси для формування, реалізації та актуалізації екологічної політики.

Таблиця 1. Виникнення надзвичайних ситуацій в Одеській області, 1998-2006 рр.

Необхідність запровадження новітнього екологічного управління обумовлено такими причинами:

- виробничі підприємства тою чи іншою мірою є потенційно небезпечними, тобто створюють підвищену екологічну небезпеку;

- велика більшість підприємств на півдні країни розташована на територіях населених пунктів, які відносяться до рекреаційної зони;

- екологічність підприємства стає однією з вимог ефективної діяльності всього виробничого комплексу та залученню інвестицій на міжнародному рівні.

Все це дає підставу для визначення необхідності розробки концептуальної моделі екологічного управління як документа, який забезпечує можливість врахувати методи та шляхи вирішення проблем екологізації небезпечних підприємств та можливість досконало ними керувати на рівні регіону. Концептуальні організаційно-управлінські важелі регулювання екологічною безпекою, що закладені в основу концептуальної моделі та апробовані на прикладі Одеської області, ґрунтуються на принципах удосконалення чинних підходів до сучасного небезпечного стану навколишнього середовища стосовно населення та природних особливостей території. Таким чином, змістом даної моделі є визначення концептуальних підходів до запровадження екологічного управління екологонебезпечними підприємствами як головного дієвого способу забезпечення безпеки населення, а також зменшення на цій основі можливих економічних та соціальних втрат за умов виникнення надзвичайних ситуацій. Основними завданнями виступають:

§ створення державної системи регулювання;

§ гармонізація природоохоронного законодавства із законодавством ЄС;

§ забезпечення та створення належних умов для еколого-небезпечного виробництва.

Шляхи досягнення умовно можна поділити на три блоки: аналітично експертний, організаційно-управлінський, рекомендаційний.

Аналітично-експертний напрям передбачає вивчення нормативно-правової, статистичної бази та підготовку управлінських рішень стосовно потенційно небезпечних підприємств.

Організаційно-управлінську систему можна умовно поділити на три етапи. Перший етап передбачає оцінку науково-методичного та інформаційного забезпечення управління розвитком потенційно небезпечних підприємств; аналіз міжнародних та вітчизняних стандартів. На другому етапі необхідно визначити умови стандартизації та сертифікації, експертизи та аудиту; залучити інвестиції у підвищення екологічної безпеки. Третій етап передбачає впровадження стандартів якості продукції та безпеки виробництва в практику управління; удосконалення методів та засобів попередження виникнення надзвичайних ситуацій. Рекомендаційний блок є підсумовуючим, в його рамках розглядаються рекомендації щодо планування та програмування політики екологічної безпеки; забезпечення організаційно-управлінського, матеріально-фінансового, інвестиційно-інноваційного впровадження планів, проектів, програм політики екологічної безпеки. Виконання всіх вимог, що пропонуються в розробленій концептуальній моделі, передбачає забезпечення удосконалення управління потенційно небезпечними підприємствами, що дозволить забезпечити:

- сталий розвиток потенційно небезпечних підприємств та розширити обсяги продукції, що випускається;

- покращити екологічні та техніко-економічні показники виробництва;

- підвищити рівень екологічної безпеки адміністративної одиниці.

Економічна криза, яка проявляється у постійному дефіциті фінансових ресурсів для реалізації природоохоронних проектів та програм, об'єктивно посилює ризик виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. Прогнозування їх виникнення має спиратися на інтерпретацію екологічного управління у чинну відомчу систему методів планування та програмування державної політики. Для реалізації задач прогнозування та попередження надзвичайних екологічних явищ та подій пропонується концепція екологічного управління потенційно-небезпечними підприємствами. На цій концепції вибудовуються конкретні заходи, плани дій, формуються стратегічні засади регіонального управління екологічною безпекою. Саме на регіональному рівні доцільно розв'язувати задачі комплексного характеру, які поєднують розвиток потенційно небезпечної виробничої діяльності та еколого-економічне зростання суб'єктів господарювання і території в цілому. Подальша реалізація запропонованої в дисертаційній роботі концепції можлива у вигляді розробки та системного впровадження державних планів, політик, програм комплексного значення. Серед таких програм ми бачимо Стратегічну екологічну оцінку господарського розвитку, Стратегію регіонального розвитку окремих об'єктів та видів діяльності підвищеної екологічної небезпеки, планування використання і охорони природних ресурсів на територіях, що знаходяться в межах впливу потенційно небезпечних підприємств. Окремої уваги потребує розробка системи екологічного страхування та перестрахування для об'єктів підвищеної екологічної небезпеки, екологічного лізингу, пільгового кредитування та оподаткування заходів, пов'язаних із зменшенням ризику виникнення надзвичайних ситуацій.

Таким чином, реалізація розроблених в дисертації рекомендацій з управління розвитком потенційно небезпечних підприємств має підвищити ефективність регіональної та об'єктивної екологічної політики.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення проблем формування політики екологічної безпеки та висвітлено шляхи реалізації цієї політики у сучасних умовах. Проведене дослідження доводить, що поняття екологічної безпеки формується на основі розуміння взаємодії двох основних складових сучасного суспільного розвитку, а саме: відтворюючого і прискореного розвитку продуктивних сил та намагання суспільних інституцій обмежити негативні наслідки цього процесу, які проявляються у руйнації природного середовища і погіршенні здоров'я населення. Таке сприйняття сучасних реалій розвитку в умовах реалізації концепції сталого розвитку приводить до розуміння політики екологічної безпеки як системи державних заходів, спрямованої на підтримання оптимальних співвідношень між споживанням природних ресурсів та негативними екологічними наслідками на основі застосування економічних важелів у суспільному розвитку.

Результати дисертаційного дослідження дозволили сформулювати такі висновки теоретико-методологічного, методичного та практичного характеру:

1. У роботі визначені основні підходи до сутності поняття екологічної безпеки, яка розглядається з двох позицій: теоретичних та методичних. Головними умовами створення та існування системи екологічної безпеки держави є:

§ створення науково обгрунтованого методологічного забезпечення формування цієї системи, що базується на ідеях сталого розвитку та раціонального природокористування;

§ ефективна організація та методичні механізми державного регулювання у цій сфері на основі використання економічних законів, втілених у нормативно-правовій базі стосовно навколишнього природного середовища на всіх рівнях суспільної діяльності: функціонування спеціальних державних органів з впровадження відповідних механізмів та контролю за їх здійсненням.

У цьому зв'язку екологічну безпеку доцільно розглядати як певний механізм забезпечення захищеності людини та території від негативного впливу розвитку продуктивних сил.

2. Доведено, що для забезпечення політики екологічної безпеки, ефективного функціонування чинної системи економічного механізму найбільш доцільним є формування, використання та подальше удосконалення ринково орієнтованого механізму заснованого на використанні екологічного оподаткування, страхування та аудиту, що забезпечить конкурентоспроможність економіки в умовах ринкових відносин, а також надасть можливість покращити стан навколишнього природного середовища.

3. Визначені цілі та пріоритети розвитку екологічної безпеки в перехідний період. Віддаленою ціллю виступає бажання наблизитися до постіндустріального суспільства та гармонійної екологічно орієнтованої економіки. Метою на найближчий час є стабілізація соціально-економічних відносин та інтеграція до Європейського Союзу. При цьому соціально-економічна ефективність політики екологічної безпеки може бути визначена деякими показниками, тісно пов'язаними із станом економіки та екологічною рівновагою. Це - статистичні показники розвитку суспільства в умовах їхнього постійного зростання; показники характеристики стану середовища відповідно до норм екологічної безпеки, а також стабілізація податкових надходжень, пов'язаних із відшкодуванням за використання природних ресурсів; відповідність вітчизняного законодавства загальноприйнятим міжнародним нормам.

4. Оцінка нормативно-правового забезпечення формування та реалізації політики екологічної безпеки ґрунтується на аналізі стану науково-фахового розуміння та законодавчого забезпечення цього процесу, а також на впровадженні практичних механізмів його реалізації. Очевидно, що регулювання сфери екологічної безпеки реалізується не стільки через природоохоронне законодавство, скільки через норми, нормативи, підзаконні акти тощо. Важливим напрямом удосконалення законодавчого поля виступає врахування міжнародних, регіональних та політичних особливостей.

5. У законодавстві України екологічне управління розглядається як система, яка здійснює суто організаційну діяльність з планування, контролю за виконанням зобов'язань та відповідальністю за незаконні дії, проте тут відсутній такий напрям, на якому необхідно зробити наголос. Це - стратегічні програми та прогнози, врахування яких полегшує означений вид діяльності. При цьому удосконалення економічного механізму регулювання екологічної безпеки дозволить забезпечити взаємозв'язок та збалансованість економічних, соціальних і екологічних цілей розвитку держави та окремих її регіонів.

6. Для покращення управління потенційно небезпечними підприємствами нами була розроблена концептуальна модель управління, реалізація якої здійснюється в кілька етапів. Перший, підготовчий етап, передбачає оцінку науково-методичного та інформаційного забезпечення запланованих заходів по управлінню потенційно небезпечними підприємствами; змістом перехідного етапу є вивчення можливостей переходу на управління за міжнародними стандартами та прогнозування можливих наслідків; на останньому етапі здійснюється безпосереднє екологічне управління потенційно небезпечними підприємствами за розробленими програми та моделюванням прогнозованих наслідків такого управління. Таким чином, реалізація розроблених практичних рекомендацій щодо управління розвитком потенційно небезпечних підприємств, які, на відміну від існуючих, включають рекомендації з планування та програмування політики екологічної безпеки, рекомендації щодо впровадження організаційно-управлінських, інвестиційно-інноваційних планів, проектів, програм політики екологічної безпеки.

Размещено на Allbest.ru