Глобалізація економіки та охорона навколишнього середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Кафедра економічної теорії та менеджменту

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Регіональна економіка”

на тему: “Глобалізація економіки та охорона навколишнього середовища”

Виконала: ст. гр. ФК - 13

Прокопова О.Е.

Перевірив: к.е.н.,доц.

Буняк Н.М.

Луцьк 2008

Зміст

Вступ

1. Особливості та характерні риси процесів глобалізації на початку ХХІ століття

2. Глобалізація світової економіки та проблеми України

3. Концепція сталого екологічного розвитку та її значення

4. Основні проблеми навколишнього середовища

Висновок

Література

глобалізація навколишній середовище екологічний

Вступ

На початку ІІІ тисячоліття домінуючим загальносвітовим процесом є глобалізація. Цей термін в останні роки набув емоційного змісту. Глобалізація, з одного боку, як важливе джерело нових можливостей, а з іншого - як чинник багатьох бід і конфліктів всередині окремих держав, а також між державами (регіонами). Деякі дослідники розглядають глобалізацію як благо - ключ до майбутнього розвитку світової економіки, як неминучий та необоротний процес. Інші ж - як процес, який шкодить світовому розвитку, збільшує ступінь нерівності серед різних країн, погрожує зайнятості й рівню життя населення і перешкоджає соціальному прогресу. Ці абсолютно різні підходи до оцінки процесів глобалізації у світі свідчать, що глобалізація має негативні та позитивні наслідки. На межі двох тисячоліть в житті практично всіх держав світу центральне місце займають глобальні економічні, фінансові та валютні проблеми. Вони значною мірою впливали на розвиток всіх країн планети і в період Першої і Другої світових війн, і у роки міжнародних валютних криз. І все ж до кінця ХХ століття всілякі економічні та екологічні глобальні катаклізми, що призводили до серйозних порушень економічного зростання і рівноваги в світовому масштабі, значно посилили міжнародний вплив на кожну державу щодо формування власної економічної політики. Протягом другої половини ХХ століття відбувалося постійне підвищення рівня взаємозалежності та інтеграції країн. Головне на сьогодні для світового співтовариства збереження миру, соціально-економічного добробуту, забезпечення міжнародного економічного порядку, який базується на лібералізації, відкритості економіки, вільній торгівлі та співпраці між державами. Тому дуже важливим на сьогодні є визначення того, яким чином впливає глобалізація на світові економічні процеси та на процеси, що відбуваються всередині кожної країни. І досі не зрозуміло, що ж у рахунку глобалізація несе країнам загрозу чи нові можливості? Очевидно й те й інше. Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій в розвитку сучасного світу, що великим чином впливає не лише на економічне життя, але й тягне за собою політичні, соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, також, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в світову економіку. Тому аналіз цього всесвітнього процесу має не лише теоретичне, але й суто практичне, і причому надзвичайно важливе значення для України і для її зовнішньоекономічної політики.

Однак, кризи на ринках, що розвиваються, показали, що глобалізація не проходить гладко і крім процвітання й економічного зростання погрожує ще більшою деградацією у економіці, соціальній сфері, а також екології. Виникає проблема розподілення світу на багатий і бідний, а також є загроза нерівноправного розподілення контролю над світовою економікою. Сучасні події в світі, як економічні, так і політичні, ще більше загострили дискусії навколо цього предмету і збільшили його актуальність. Сьогодні досить важко знайти більш модну та дискусійну тему, ніж глобалізація. Про неї говорять та сперечаються вчені, політики, журналісти. Предметом жвавих дискусій є майже все що таке глобалізація, коли вона розпочалась, як вона співвідноситься з іншими процесами суспільного життя, які будуть її наслідки.

Зараз багато українських науковців досліджують питання, чому процес глобалізації так активно набирає обертів останніми роками і які негативні наслідки вони будуть мати для України та світу в цілому.

Однією із світових проблем є проблема охорони навколишнього середовища. Сучасне людство знаходиться з досить суперечливим надбанням. З одного боку - бурхливі темпи загальнолюдського прогресу, а з другого - його негативні наслідки прямопротилежної спрямованості. Останні проявляються, насамперед, у надмірному забрудненні навколишнього середовища й інтенсивній його деградації. Регресивні тенденції набули сталого характеру через необхідність випереджаючого зростання витрат на охорону природи, подолання глобальних екологічних наслідків типу Чорнобильської аварії, підвищення безпеки і поліпшення здоров'я населення.

У вирішенні цих проблем особливої актуальності набуває переосмислення людством шляхів подальшого розвитку. Для України це завдання, безперечно, є пріоритетним, якому мають бути підпорядковані державна політика, господарська діяльність, наукові розробки. З цього погляду, наша держава потребує переходу від здійснення комплексних заходів, спрямованих на охорону довкілля, до сталого еколого-економічного функціонування.

Враховуючи актуальність зазначеної проблеми метою дослідження є виявити взаємозв'язки між суспільством, економікою та навколишнім середовищем. Для досягнення цієї мети розглядаються основні екологічні проблеми та причини їх виникнення, їх економічні та соціальні наслідки, що в свою чергу, зумовлює надати об'єктивну оцінку стану довкілля.

Предметом дослідження є державна екологічна політика та механізм її реалізації в сфері регулювання специфічних відносин між людиною і природою. Об'єктом виступає навколишнє середовище та його складові компоненти. Питання екологічної проблематики турбують не лише екологів, а й економістів, політиків, представників різних галузей промисловості та кожну людину зокрема.

1. Особливості та характерні риси процесів глобалізації на початку ХІ століття

Глобалізація світової економіки складна проблема, яка постійно породжує численні наукові дискусії і тому на сьогодні вона не має простого і однозначного тлумачення. За цим поняттям переховується велика кількість явищ і одночасно протікаючих процесів, а також проблем, які торкаються всього людства і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності. З множини вимірювань поняття глобалізації можна виділити два найбільш очевидних.

1.Загальнопланетарний масштаб інтернаціоналізації світової економіки як логічний результат взаємодії національних економік, які постійно розширювались.

2.Універсалізація економічного життя, яка під впливом обміну знаннями, людьми, товарами, культурними цінностями все більш тяжіє до єдиних стандартів, принципів і цінностей.

Глобалізація відкриває найширші можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення нерівномірні. Процес інтеграції у світову економіку відбувається в деяких країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання і скорочення бідності. Підвищення рівня життя створило можливості у рішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці. На відміну від цього, для багатьох країн, що проводили в 70-і і 80-і роки ХХ століття політику внутрішньої орієнтації, були характерні застій чи спад економіки, зростання бідності і високі темпи інфляції, що стали нормою.

Кризи, що вибухнули в країнах з перехідною економікою, у 90-і роки ХХ століття, із всією очевидністю продемонстрували, що можливості, які відкриваються глобалізацією не застраховані від небезпек, які пов'язані з нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної, економічної й екологічної деградації, яка породжується бідністю. Однак, це не є підставою для відмовлення від наміченого курсу. Навпаки, усі зацікавлені сторони повинні відгукнутися на це готовністю до перегляду політики з метою побудови міцної економіки і надійної світової фінансової системи, здатних забезпечити більш швидке зростання і скорочення бідності.

Економічна „глобалізація“ являє собою історичний процес, що є результатом новаторства людей і технічного прогресу. Цим терміном називають усе зростаючу ступінь інтеграції країн в усьому світі, обумовлену насамперед торговими і фінансовими потоками. Термін „глобалізація“ означає поширення за межі національних кордонів тих же ринкових сил, що вже протягом багатьох сторіч пронизували всі рівні господарської діяльності людей, будь то сільські ринки, промислові підприємства в містах чи фінансові центри.

Ринки сприяють зростанню ефективності завдяки конкуренції і поділу праці - спеціалізації, в результаті якої люди і країни можуть зосереджувати свої зусилля над тим, що їм вдається найкраще. Глобалізація ринків відкриває додаткові можливості для виходу країн на нові і більш широкі ринки в усьому світі, а це означає розширення їхнього доступу до потоків капіталу, технологіям, більш дешевому імпорту і більш широким експортним ринкам.

У ХХ сторіччі спостерігалося безпрецедентне зростання економіки, яке знайшло своє вираження в майже п'ятикратному збільшенні світового ВВП на душу населення. Однак темпи цього росту не були постійними: найбільший ріст відбувся в другій половині сторіччя, у період стрімкого розвитку торгівлі, що супроводжувались торговою, а також фінансовою лібералізацією.

Рис. 1.1 Зростання доходу ( середньорічна % зміна ВВП на душу населення)

Глобалізація відбувається на двох рівнях. Перший рівень - це рівень ринкових механізмів, що стали глобальними. Другий рівень - це рівень міждержавних форм, що компенсують втрату або обмеженість можливостей з боку держави регулювати стихійно-ринкові прояви глобалізації.

Таким чином, розвиток світової економіки, починаючи з останньої чверті ХХ століття, складається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем. Виникнення цих проблем очевидний вияв глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній, проблемній, суперечливій формі.

Хоча перед людством стоїть безліч завдань різного масштабу і характеру, з них можна виділити групу глобальних проблем, на що ще в 60-і роки ХХ століття звернули увагу такі визначні економісти, як О. Тоффлер, Д. Медоуз, П. Кеннеді: обмеженість ресурсів, перенаселення планети, порушення екологічної рівноваги, інтернаціоналізація господарського життя, політики, науки, культури, розвиток науково-технічного прогресу, глобальна комп'ютеризація.

Галузь економічної науки, яка займається ключовими планетарними проблемами сучасності і майбутнього людської цивілізації, одержала назву „глобалістика“. У сферу інтересів цієї галузі науки входять проблеми світового характеру. Глобальні проблеми торкаються всього людства, торкаючись інтересів і долі всіх країн, народів і соціальних прошарків, вони призводять до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку загострення можуть загрожувати самому існуванню людської цивілізації, вони вимагають для свого рішення спільних дій всіх країн і народів. Серед глобальних проблем частіше за все фігурують проблеми світу і роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична сировинна, використання ресурсів Світового океану, освоєння космічного простору і деякі інші.

У 90-і роки склалася приблизно наступна класифікація глобальних проблем.

1.Політичні і соціально-економічні проблеми (збереження світу і запобігання ядерній війні, обмеження гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світової спільноти).

2.Проблеми, пов'язані з природньо-економічним розвитком (екологічна, енергетична, сировинна, продовольча, проблема збереження клімату, проблеми Світового океану).

3.Соціальні проблеми (міжнаціональні конфлікти, проблеми демографії, питання культури, освіти і охорони здоров'я).

4.Змішані проблеми, виникнення і невирішеність яких таїть загрозу масової загибелі людей (військові і регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи, стихійне лихо).

5.Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних областях і інші).

Варто ще раз зазначити, що в розумінні, класифікації і ієрархії пріоритетних глобальних проблем відбуваються істотні зміни. Очевидно, що всі ці проблеми можна назвати пріоритетними, оскільки всі глобальні проблеми стосуються виживання людства. Вони породжені різними чинниками, поява яких пов'язана передусім з інтернаціоналізацією господарського життя. Сьогодні почала розвиватися геоглобалістика, яка пропонує вивчення проблем на трьох послідовних рівнях - глобальному, регіональному, на рівні країни.

Глобальні проблеми не можна вирішити швидко і на рівні окремих країн. Необхідний єдиний міжнародний механізм їх вирішення і регулювання, визначення міжнародних правових і економічних норм. Великі надії в розв'язанні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, СОТ, регіональні і галузеві організації, які мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних відносин.

2. Глобалізація світової економіки та проблеми України

Роль і місце будь-якої країни у світовому господарстві й міжнародному поділі праці (МПП) залежить від багатьох факторів. Основні з них такі: динаміка розвитку національної економіки, ступінь її відкритості й залучення у МПП, її вміння адаптуватися до умов міжнародного господарського життя. Україна як суверенна держава поки що дуже незначною мірою впливає на МПП й інтеграційні процеси, які відбуваються у світовій економіці, залишаючись тривалий час осторонь головних світо-господарських процесів.

В кінці ХХ століття Україна, що розташована у центрі Європи, поруч з державами, які активно реформують свої економіки, помітно відстала й не встигає за процесами, котрі відбуваються у сусідніх державах. Беручи до уваги ресурси й географічне положення України, а також конкретні умови, які створює світова економіка для кожної держави, Україна повинна знайти свій шлях переходу до ринкової економіки й прискорення структурних перетворень з метою зміцнення своєї ролі у світовій економіці.

При існуючій розбіжності думок стосовно включення України у МПП та світогосподарські зв'язки є зрозумілим і безсумнівним те, що без оздоровлення економіки через структурну перебудову і без створення дійових законодавчих, організаційних, матеріальних і технічних підвалин гідне входження України у світове господарство неможливе.

Україна як суверенна держава робить лише перші кроки на світовій арені. У цих умовах їй належить вирішувати у порівняно короткий термін багато принципово важливих проблем переходу до економіки відкритого типу. Помилки на цьому шляху можуть призвести до того, що зовнішня конкуренція буде не стимулюючим фактором, а зруйнує й без того слабку українську економіку.

Логіка розвитку України в кінці 1990-х років та перспективи на найближче десятиліття ХХІ століття підказують їй необхідність балансування у відносинах із Заходом, де вона впритул межує з Європейським Союзом, і на Сході - з Росією й іншими країнами СНД. Державі, яка перебуває на перехідному етапі й відчуває дефіцит капітальних ресурсів, а також обмеженість міжнародних економічних зв'язків, необхідно приділяти першочергову увагу врахуванню сучасних тенденцій міжнародного економічного розвитку.

Може скластися уява, що підхід, який підкреслює пріоритетність національних інтересів, вступає у протиріччя з процесами глобалізації й інтернаціоналізації. Проте це не так. Політика суверенної держави визначається безліччю детермінант, включаючи рівень соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, географічне положення країни, її національно-історичні традиції, культурну спадщину, співвідношення державних засад і демократії. Всі вони, акумулюючись у зовнішній політиці держави, є складовими концепції національного інтересу, і мають слугувати для самозбереження нації та держави.

Як показує практика глобалізації кінця ХХ сторіччя, все більше набирає сили процес регіоналізації світового економічного простору. Україна вбачає одне з найпріоритетніших своїх завдань у налагодженні ефективних та гідних її потенціалу зв'язків з Європейським Союзом. Україна не ввійшла до списку першочергових кандидатів та навіть кандидатів другого ешелону, однак на наступних етапах її кандидатура цілком реальна. На думку З. Бжезінського, Україна приєднається до НАТО до 2010 року, а надалі ввійде повноправним членом до Європейського Союзу. Угоду про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС було підписано 14 червня 1994 року, але на її ратифікацію всіма членами ЄС пішло майже 4 роки. Вона вступила в силу 1 березня 1998 року, і з цього моменту для України відкрилися нові можливості виходу на ринки країн-членів ЄС з вітчизняною продукцією.

Значною проблемою є перспективи економічних відносин з країнами СНД і особливо з Росією. Єдиний народногосподарський комплекс, що існував раніше і у якому Україна була периферією, сьогодні сприймається досить критично. Існує декілька моделей економічних взаємовідносин з новими державами, що виникли на теренах колишнього СРСР. Не всі інтеграційні пропозиції сьогодні відповідають потребам й інтересам України, та й можливості України зараз вкрай обмежені. Досвід підказує, що тепер у взаємовідносинах з країнами СНД неможливо будувати будь-яку однорідну систему.

Договір про створення Економічного союзу в СНД від 24 вересня 1993 року ставив за мету послідовне й погоджене економічне зближення колишніх радянських республік через створення системи вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили, а також погодження бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної, митної та податкової політики. На основі договору було підписано велику кількість угод, які неможливо було реалізувати, оскільки вони не відповідали новим національним законодавчим актам молодих держав.

Нездатність і неможливість реалізувати інтеграційні плани у рамках СНД пояснювалися не лише внутрішніми труднощами кожної з держав СНД, але й недостатніми обґрунтуванням і відпрацьованістю концепцій створення нових механізмів. Саме тому взаємовідносини України з державами СНД упродовж 1990-х років складалися раніше і дотепер на основі двосторонніх торгово-економічних угод.

Для України її майбутнє насамперед пов'язане з відтворенням державності й оформленням загальнонаціональної ідеї. Молода держава ще має виробити стійку й динамічну модель власної економіки, її політична система досить переконливо обумовлена специфікою, що випливає з географічного положення держави у межах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи.

Європейський вибір України не передбачає її однозначного тяжіння до Європи, а припускає створення системи взаємовідносин України у просторі Росія-Європа-Північна Америка-Чорномор'я-СНД. Саме ця система у глобальному контексті передбачає набір стратегій і перспектив шляхів розвитку України у ХХІ столітті.

В основу розвитку економічних зв'язків у рамках „ Північ-Південь“ може бути покладене зручне географічне положення України між технологічно-розвиненою північчю та півднем Європи, який швидко розвивається, та прилеглим до нього Близьким Сходом і північно африканськими країнами. У розвиткові й підтримці цих зв'язків зацікавлені як північні країни Європи, а також країни зони Чорноморського економічного співробітництва, так і практично весь регіон Середземномор'я.

Унікальність географічного положення України дає їй можливість виконувати роль однієї з найважливіших ланок на осі „Захід-Схід“. На полюсах цієї стратегічної осі розміщуються два головних світових регіональних торговельних блоки. Про важливість східного напрямку у зовнішньоекономічній діяльності України говорить і те, що у державах АТР нині проживає майже половина людства, виробляється більше 55% товарної продукції світу й зосереджено приблизно 40% обсягів світової торгівлі. Це - один з найбагатших і найбільш передових регіонів у галузі розробки новітніх технологій та їх впровадження у життя, який сьогодні генерує майже половину всіх світових інвестицій. Крім економічного значення, АТР відіграє одну з ключових ролей у глобальній політиці, оскільки тут перетинаються інтереси США, Китаю, Японії, Росії, Індії.

Все це обумовлює необхідність розширення присутності України у цьому регіоні. Сьогодні більш активна орієнтація України на Захід, що пов'язано з можливістю отримання інвестицій, переданням технологій, досвіду управління, проте це не виключає тих широких можливостей, які відкриваються перед Україною на Сході. Саме східні країни здатні поглинути майже всю номенклатуру українського машинно-технічного експорту, а також могли б завантажити роботою її науково-технічний потенціал. Україна має великі можливості для участі в реалізації значних енергетичних та інших промислових проектів. Її інтеграція у систему економічних відносин з державами АТР вимагає вирішення багатьох економічних та політичних проблем.

Таким чином, з метою входження у світовий економічний простір Україна має впровадити у практику принципи вільної торгівлі й сповідувати відкритість економіки, послідовно й неухильно проводити приватизацію й формувати ефективну, віддану справі, скорочену до ефективного мінімуму державну адміністрацію.

У період розгортання глобалізації багато країн об'єднуються на основі взаємовигідного обміну знаннями й технологіями з метою досягнення прогресу у світовій економіці. Якщо уряд не має своєї сформованої системи інновацій проведення політики вільної торгівлі, то це може призвести до серйозних економічних збитків і , більше того, до застою та деградації. Науково-технічний потенціал та національна система інновацій дають Україні значні переваги у конкурентній боротьбі. Цей потенціал і всі пов'язані з ним переваги слід активно задіяти для реалізації стратегічних інтересів України та забезпечення довгострокової стабілізації економіки.

3. Концепція сталого екологічного розвитку та її значення

Питання сталого екологічного розвитку є дуже актуальними для України, яка нині переживає глибоку еколого-економічну кризу. Це викликано тим, що тривалий час домінував принцип - одержання максимальної вигоди при мінімальних затратах. При цьому мали місце неузгодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної безпеки, домінування природо містких галузей з високою питомою вагою ресурсо- і енергомістких застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація виробництва, відсутність культури праці та споживання. Все це привело до формування техногенного типу економічного розвитку. І, як наслідок, нині антропогенне навантаження на природу наближається до граничної межі її екологічної стійкості. За нею починаються кризові та катастрофічні зміни в природі, що негативно впливає на життєдіяльність людини і суспільства.

Під техногенним тилом розвитку слід розуміти природоємкий (природоруйнуючий) тип розвитку, що базується на використанні штучних засобів виробництва, створених без урахування екологічних обмежень. Характерними рисами такого розвитку є швидке і виснажуюче використання невідновлюваних видів природних ресурсів і зверхексплуатація відновлюваних ресурсів з швидкістю, що перевищує можливості їх відтворювання і відновлення. При цьому наноситься значний економічний збиток, що є вартісною оцінкою деградації природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища внаслідок людської діяльності.

Будь яка країна, що стала на шлях науково-технічного прогресу та широкомасштабного використання його результатів, вже не може і не повинна ігнорувати такі об'єктивні чинники, як вичерпаність багатьох природних ресурсів, насамперед невідтворювальних і невідновлюваних, вразливість навколишнього середовища, екологічну стійкість та екологічну місткість довкілля, межі його екологічної міцності і опірності щодо негативних і шкідливих антропогенних впливів. Всі ці чинники необхідно всебічно враховувати в господарській діяльності і при визначенні темпів та масштабів соціально-економічного розвитку на майбутнє. Цей розвиток має бути врівноваженим і адекватним екологічній ситуації, узгоджуватися з природничими законами. А це можливо тільки за умови, що виробниче господарська діяльність суспільства ґрунтуватиметься на концепції сталого екологічного розвитку.

Центральне місце в понятті сталого розвитку займає проблема врахування довгострокових екологічних наслідків. Необхідна мінімізація негативних екологічних наслідків, майбутніх екстерналій для наступних поколінь. Неможна жити за рахунок своїх дітей і внуків, неможна витрачати природну скарбницю тільки для себе. Таким чином, проблема екологічних обмежень, компромісу між поточним і майбутнім споживанням повинна бути основною при визначенні темпів соціально-екологічного розвитку для будь-якої країни.

Як показує історія людства, радикальні економічні зміни останніх років, проекти і заходи, здійснювані відповідно до природних закономірностей, на тривалому тимчасовому інтервалі виявляються економічно ефективними. І навпаки, економічні проекти, що приносять швидкі і значні вигоди, але здійснені без урахування довгострокових екологічних наслідків, екстерна лий, в перспективі часто виявляються збитковими. Отже, для тривалого інтервалу часу дуже часто вірний простий принцип „що екологічне, те економічне“.

Можна виділити чотири критерії стійкого розвитку на тривалу перспективу:

1.Кількість відновлюваних природних ресурсів повинна принаймні не меншати протягом часу, тобто повинен бути забезпечений принаймні режим простого відтворення .

2.Максимально можливе сповільнення темпів вичерпання запасів невідновлюваних природних ресурсів з перспективою в майбутньому їх заміни на інші не лімітовані види ресурсів.

3.Можливість мінімізації відходів на основі впровадження маловідходних, ресурсозберігаючих технологій.

4.Забруднення навколишнього середовища в перспективі не повинне перевищувати його сучасний рівень.

Ці чотири критерії повинні бути враховані в процесі розробки концепції стійкого розвитку. Їх врахування дозволить зберегти навколишнє середовище для наступних поколінь і не погіршить екологічні умови проживання.

Серед економічних показників ефективними критеріями сталого розвитку є зменшення природоємкості економіки.

Потрібно відмітити важливість зміни споживацької поведінки людей. Перехід до сталого розвитку передбачає обмеження потреб в товарах і послугах, на відміну від техногенного розвитку з його максимізацією споживання, подальшим розквітом суспільства.

Із суто споживацького погляду, чим більше продукції на душу населення виробляється в державі, тим краще. Але збільшення продукції виробництва збільшує техногенне навантаження на природу і потребує значних додаткових витрат на екологічні заходи. Це зумовлює необхідність визначення оптимального співвідношення між виробництвом продукції на душу населення країни і кількістю шкідливих відходів на одиницю поверхні її території.

Для більш детального аналізу стійкого розвитку використовуються поняття слабої стійкості і сильної стійкості .

Прихильники сильної стійкості займають жорстку позицію з багатьох питань економічного розвитку: стабілізація або зменшення масштабів економіки, пріоритет прямого регулювання.

Прихильники слабкої стійкості віддають перевагу модифікованому економічному зростанню з урахуванням екологічного вимірювання економічних показників, широкому використанню еколого-економічних інструментів, зміна споживацької поведінки. При всіх відмінностях позицій обидві вони протистоять техногенній концепції розвитку, яка базується на необмеженому розвитку вільного ринку, орієнтації на чисто економічне зростання, експлуатацію природних ресурсів, вірі в нескінченні можливості науково-технічного прогресу, максимізації споживання.

На думку багатьох вчених, що займаються розробкою концепції розвитку, головним пріоритетом повинний стати розгляд цілісного еколого-економічного підходу до економічного зростання, зміни техногенного типу розвитку на сталий. Необхідні зміна існуючої економічної парадигми, нові концепції збалансованого і стійкого розвитку для запобігання глобальному і локальних екологічних криз.

4. Основні проблеми навколишнього середовища

Сучасні екологічні проблеми в певній мірі породжені відставанням економічної думки. До 70-80-х років основна увага в економічній теорії і на практиці приділялася двом чинникам економічного зростання - праці і капіталу. Природні ресурси передбачалися невичерпними, і рівень їх споживання по відношенню до можливостей їх відновлення і запасів не розглядався в числі визначальних параметрів. Поза розглядом залишалися і наслідки економічного розвитку у вигляді різного роду забруднень, деградації навколишнього середовища й ресурсів. Не вивчався і зворотний вплив, зворотні зв'язки між екологічною деградацією і економічним розвитком, станом трудових ресурсів, якістю життя населення.

Теоретично, всі екологічні проблеми, що відображають життєздатність людини можна поділити на дві великі групи. Перша з них об'єднує проблеми, що викликаються природнім ходом змін умов життя - клімату, ґрунтів, водного режиму та інших природних явищ середовища. До другої групи проблем відносяться наслідки, що виникають в природі в результаті господарської діяльності людини - нераціонального використання природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища.

Для України основними проблемами, що пов'язані з першою групою є природно-антропогенні процеси. До них належать такі явища, які ускладнюють виробничу діяльність людини, а іноді становлять небезпеку безпосередньо для населення. Це - карстові явища, зсуви, селеві потоки, ерозія ґрунтів, підтоплення.

Небезпека карсту теоретично загрожує 60% території України. Небезпечним явищем є зсуви - сповзання великих мас гірничих порід та ґрунту під діянням сил гравітації. Особливо небезпечними для населення є селеві потоки - суміш твердого і рідкого матеріалів, які зриваються з величезною швидкістю донизу, руйнуючи все на своєму шляху. У зв'язку з високим постійним рівнем ґрунтових вод на території України розвинуті процеси підтоплення. Для Полісся це - природний процес. На інших територіях він пов'язаний, головним чином, з господарською діяльністю населення. Цей процес заважає веденню сільського господарства, сприяє вторинному засоленню ґрунтів, призводить до вимокання коренів рослин. Активізація процесу підтоплення позначається на нормальному функціонуванні побутової сфери - спостерігаються затоплення жилих приміщень, швидка корозія підземних комунікацій, що призводить до аварій водопровідної та каналізаційної мереж.

Довгий час економіці України була притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергомістких технологій, в розвитку народного господарства перевага надавалася сировинно-видобувній, найбільш екологічно небезпечній галузі промисловості.

В наш час, внаслідок незбалансованої господарської діяльності неухильно зростає техногенне навантаження на всі компоненти природного середовища. Техногенне навантаження - це соціально-економічна освоєність території та забруднення природного середовища. Під соціально-економічною освоєністю території розуміється її використання з господарською метою. Вона охоплює характеристики промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, земельного фонду, демографічного навантаження. Економічна криза зумовила спад промислового виробництва, що спричинило скорочення обсягів споживання ресурсів і зменшення викидів шкідливих речовин. Але темпи зниження споживання ресурсів порівняно з темпами спаду обсягів виробництва промислової продукції є значно меншими. Це пов'язано з експлуатацією застарілого устаткування, його спрацюванням, із загальним технологічним руйнуванням виробництва. Цей процес без належних капіталовкладень постійно посилюється і викликає зростання кількості та масштабів промислових аварій і катастроф.

Найактуальнішою екологічною проблемою для України залишається забруднення природного середовища, що проявляється в надмірній концентрації тих чи інших компонентів або енергії - вищій від фонових або допустимих норм - внаслідок зведення в оборот речовин, які в природі не існують. Виникнення джерел забруднення пов'язане з діяльністю суспільства, спрямованою на виробництво матеріальних благ. Наслідки цієї діяльності викликають зміну характеристик усіх природних компонентів та їх складових, що негативно впливає на життєдіяльність суспільства, особливо - на здоров'я людей.

Найактивніше забруднюється атмосферне повітря, через яке небезпечні речовини поширюються на інші компоненти, підвищуючи тим самим уже існуючий в них рівень забруднення. Найбільша їх кількість припадає на підприємства енергетики, чорної металургії, вугільної, нафтогазової, харчової промисловості. Ці підприємства зумовлюють високий рівень забруднення атмосферного повітря в багатьох регіонах країни.

Дуже гостро стоїть проблема забруднення атмосферного повітря автотранспортом, на який припадає понад 1/3 загального обсягу викидів в атмосферу. Вже тепер у великих містах викиди автотранспорту перевищують 70% у загальному обсягу викидів. Складною залишається ситуація із забрудненням грунтів, головне джерело якого - нераціональне використання в процесі сільськогосподарського виробництва пестицидів і мінеральних добрив.

Велику небезпеку для проживання населення створює радіаційне забруднення території, викликане наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. За оцінкою фахівців, лише в об'єкті „Укриття“, збудованому над руїнами четвертого блоку АЕС, міститься близько 200 тонн радіактивних матеріалів. У нинішньому стані об'єкт „Укриття“ є радіологічно небезпечним. Оскільки він не є герметичний, то можлива взаємодія з навколишнім природнім середовищем та ґрунтовими водами. Питання ліквідації залишається відкритим і досі.

Масштаби змін, спричинених виробничою діяльністю суспільства, залежать також від здатності природи до самоочищення. Стійкість природного середовища до техногенного навантаження - це властивість природних систем зберігати свою структуру і характер функціонування за умови діяння зовнішніх чинників. До потенціалу стійкості природного середовища віднесено метерологічний потенціал атмосфери, потенціали стійкості природних вод, ґрунтів і біотичний потенціал.

Метеорологічний потенціал атмосфери характеризує переважання в атмосфері тих чи інших процесів (нагромадження або розсіювання) за рік на певній території. Стійкість водних об'єктів - це складні біохімічні і фізичні процеси, в яких можна виділити окремі групи факторів, що значною мірою впливають на процеси самоочищення води (температурний режим, кольоровість води і гідрологічні характеристики). Під стійкістю ґрунтів

Розуміється їх властивість зберігати нормальне функціонування і структуру незалежно від різноманітних природних і антропогенних впливів. Біотичний потенціал - це властивість ландшафтів зберігати або відновлювати генофонд, біологічне різноманіття.

Підсумовуючи короткий огляд техногенно-екологічної ситуації України, можна зробити висновок, що сучасний стан навколишнього середовища є критичним. Для України характерна практика , коли для досягнення певних соціально-економічних цілей природа та її ресурси оцінюються майже за нульовим тарифом, а точніше - безплатно. Обмеженість природних ресурсів зумовлює постійне зростання цін на них, збільшення витрат на переробку, зберігання чи утилізацію відходів. Тому економічно-ефективним стає зменшення природоємкості.

На думку доктора економічних наук, Трегобчука В. М., для України актуальною є розробка еколого-економічної моделі ринкових реформ. Така модель має передбачати встановлення жорстких екологічних нормативів, вимог і обмежень для окремих галузей та підприємств, регіонів, басейнів рік, у межах яких розміщуються виробництва, здійснюється освоєння природних ресурсів. Тільки на основі еколого-економічної моделі ринкових реформ в Україні можна радикально поліпшити взаємовідносини людини з природою.

Питання охорони навколишнього середовища мають враховувати наступні положення:

біосферні ресурси та об'єкти не повинні перевищувати можливості їх природного відтворення, відновлення та самоочищення;

застосовувані технології мають ґрунтуватися на ефективних методах знешкодження й відновлення використаних природних ресурсів, що повертаються у навколишнє середовище;

всі види господарської діяльності слід здійснювати з обов'язковим урахуванням екологічних чинників, законів, вимог та обмежень.

Отже, в умовах інтернаціоналізації господарсько-економічних зв'язків слід діяти екологічно грамотно і виважено. Соціальна та екологічно-зорієнтована ринкова економіка - а саме таку систему слід будувати в Україні - здатна ефективно розв'язувати екологічні проблеми, долати гострі екокризові ситуації. Водночас така економіка стане важливим етапом на шляху до реального втілення в життя принципів сталого та екологобезпечного соціально-економічного розвитку.

Висновок

Надзвичайно важко прогнозувати майбутнє і шляхи вирішення основних проблем, що стоять перед суспільством в цілому або будь-якою конкретною державою. Сьогодні, коли світове співтовариство перебуває на етапі глобалізації та процесів регіоналізації, що її супроводжують, ще складніше передбачити хід подій у майбутньому.

По мірі розвитку глобалізації практично в усіх країнах відбувалось помітне покращення умов життя. Проте, при цьому найбільш вражаючих успіхів досягли країни з розвинутою економікою і лише невелика кількість країн, що розвиваються.

З впевненістю можна сказати, що основні процеси, пов'язані з глобалізацією, будуть продовжуватися і в найближчі десятиліття. Головними суб'єктами світової економіки ще в більшій мірі, ніж сьогодні, будуть транснаціональні корпорації. Базування таких корпорацій буде, очевидно, розширятися, перш за все, за рахунок нових індустріальних країн. Безперервно будуть відбуватися злиття та поглинання компаній різних країн, так що кількість двонаціональних корпорацій буде збільшуватись. В той же час не можна виключати і можливість розпаду транснаціональних конгломератів, які надзвичайно розрослися, виділення з їх складу більш компактних дієздатних структур. Конкуренція залишиться міцною рухомою силою всього економічного розвитку, яка протистоїть застою, малорухомості.

Особливо нелегко прогнозувати шляхи розвитку України, що трансформує власну економіку, коли не зроблено ще остаточно вибір щодо найсприятливішої моделі розвитку ринкової економіки. Для України, молодої центральноєвропейської держави, перше десятиліття її незалежного розвитку виявилося вкрай складним, обтяженим економічними кризами, загостренням соціальних проблем у суспільстві.

Україна, що затрималась на старті реформ, поки що не виробила своєї чіткої моделі ринкової економіки. Сьогодні вона повинна без зволікання зосередити зусилля на підготовці найбільш прийнятної національної програми прискореного зростання. Потенціал країни ще настільки значний, що їй під силу застосувати в програмі те краще, що вироблено світовим співтовариством для перетворення кризової економіки в ефективно функціонуючу.

Отже, адекватна реакція повинна полягати в тому, щоб і Україна, і все світове співтовариство змогло адаптуватися до нових умов і скористатися шансами, які надає глобалізація. Тому необхідна нова стратегія, яка гарантувала б прибутки від розширення світового ринку для всіх країн.

Останнім часом в усьому світі, і в Україні зокрема, питанню еколого-економічної тематики приділяється особлива увага. Структурні деформації народного господарства відбувалися протягом тривалого періоду за яких суспільство нехтувало об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу, що привело Україну до формування техногенного типу економічного розвитку.

Такі об'єктивні чинники, як вичерпаність багатьох природних ресурсів, вразливість навколишнього середовища, екологічну стійкість та екологічну місткість довкілля необхідно враховувати в господарській діяльності і при визначенні темпів та масштабів соціально-економічного розвитку на майбутнє. Цей розвиток має бути врівноваженим і адекватним екологічній ситуації, за якого виробничо-господарська діяльність суспільства грунтуватиметься на концепції сталого екологічного розвитку, тобто добробут нинішнього покоління слід створювати не за рахунок ресурсів життєзабезпечення наступних поколінь.

Отже, нераціональне та необгрунтоване використання суспільством природно-ресурсного потенціалу в процесі господарської діяльності спричиняє виникнення негативних еколого-економічних наслідків, що викликають зміну характеристик усіх природних компонентів та їх складових, які в подальшому призводять до екологічних криз. Сучасна економічна криза, як це не парадоксально на перший погляд, сприяє переходу нашої держави до нової моделі розвитку.

Література

1.Білорус О. Г., Лук'яненко Д. Г. та ін. Глобальні трансформації та стратегії розвитку. Монографія. - К., 1998.

2.Письмак В. Тенденції глобалізації. // Економіст. - 2001.

3.Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: „Наукова думка“, 1998.

4.Лукінов І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ століття). - К.: АТ „Книга“, 1997.

5.Пахомов Ю. М., Лук'яненко Д. Г., Гунський Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - К.: Україна, 1997.

6.Рогач О. Транснаціональні корпорації та економічне зростання. - К.: ВПЦ „Київський Університет“, 1997.

7.Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2000.

8.Соколенко С. І. Глобалізація і економіка України. - К.: Логос, 1999.

9.Маслов С. Негативні наслідки глобалізації економіки. // Економіка. Фінанси. Право. - 2000.

10.Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього середовища. - К.: „Знання“, 2007.

11.Злобін Ю. А., Кочубей Н. В. Загальна екологія: Навчальний посібник. - С.: ВТД „Університецька книга“, 2003.

12.Бойчук Ю. Д., Солошенко Е. М., Бугай О. В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник. - С.: ВТД „Університецька книга“, 2002.

13.Бровдій В. М., Гаца О. О. Екологічні проблеми України. - К.: НПУ, 2000.

Размещено на Allbest.ru