Правове забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності

законодавство екологічний правовий

Вся історія людського суспільства демонструє неухильний розвиток продуктивних сил, виникнення на базі досягнень науки новітніх технологій. В міру розвитку науково-технічного прогресу відбувається видозміна і ускладнення взаємин людського суспільства і навколишнього природного середовища. Практично всі створені людиною технології характеризуються, з одного боку, споживанням ресурсів біосфери, а з іншого - збільшенням обсягів промислових відходів, що повертаються в навколишнє середовище. Рівень розвитку продуктивних сил в сучасний період став настільки високим, що є всі підстави стверджувати про визначальний вплив техногенної діяльності на стан навколишнього природного середовища. Ступінь цього впливу пов'язана як із загальним обсягом виробництва і його структурою, так і з рівнем розвитку промислових технологій.

Індустріалізація України як частини СРСР в 30 - 80 рр. нашого століття відбувалася з невиправдано високим техногенним впливом на рослинний і тваринний світ і виявила згубний вплив на здоров'я людей і стан навколишнього природного середовища. Нераціональне розміщення продуктивних сил призвело до надзвичайно високого рівня концентрації енергомістких і високовідходних виробництв у Східній Україні, що поставило на межу виживання жителів цього регіону. Деградація навколишнього природного середовища внаслідок гіпертрофованого розвитку сфери матеріального виробництва і екстенсивного використання природних ресурсів досягла критичних масштабів. Тільки викиди шкідливих речовин в атмосферу підприємствами Донецької області складають понад 30 % від усього обсягу промислових викидів в Україні.

У Концепції (основах державної політики) національної безпеки України серед пріоритетних національних інтересів України назване «забезпечення екологічно і технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства».

Останніми роками в Україні відбувався інтенсивний законотворчий процес, що обійняв і сферу правового забезпечення екологічної безпеки при здійсненні виробничої діяльності суб'єктами господарювання. Зокрема, відповідні еколого-правові приписи містяться як в спеціалізованому екологічному, так і в інших галузях законодавства України (в першу чергу, в Конституції України, законах України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про охорону атмосферного повітря», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про відходи», «Про транспорт», в Земельному і Водному Кодексах України, Кодексі України про надра, в Концепції розвитку гірничо-металургійного комплексу України до 2010 р., а також в спеціальних підзаконних нормативних актах, які регламентують діяльність підприємств у галузях промисловості тощо). Про гостроту екологічних проблем в Україні свідчить і нещодавно прийнята Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрямки державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки».

В Україні основними забруднювачами навколишнього середовища є підприємства металургійної, паливно-енергетичної, хімічної і транспортної галузей промисловості, а також підприємства атомної енергетики. Проблема правового забезпечення екологічної безпеки в процесі здійснення господарської діяльності підприємствами зазначених галузей особливо гостро постала в останні роки, коли в умовах розширення прав і господарської самостійності підприємств у процесі економічних реформ і послаблення державного впливу на їхню діяльність, остання часто супроводжувалася грубими порушеннями екологічного законодавства, а також законодавства, що регулює взаємовідносини суб'єктів господарської діяльності між собою і з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Особливістю соціально-економічного розвитку України в нинішній період є одночасний прояв кризових явищ в екології і економіці. Глибока економічна криза, яка вразила практично всю сферу матеріального виробництва, значною мірою загострила проблему забезпечення екологічної безпеки громадян країни. Як свідчить практика, в цій ситуації як окремі підприємства, так і галузі в цілому і навіть держава при розв'язанні дилеми «економіка-екологія», як правило, надають перевагу економічним інтересам перед екологічними. Така практика зневажливого ставлення до проблеми забезпечення екологічної безпеки при здійсненні господарської діяльності є конче шкідливою і небезпечною.

В еколого-правовій науці питання правового забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності підприємств комплексно не досліджувалися. Об'єктом дослідження були лише окремі аспекти проблеми, такі як: еколого-правові питання науково-технічного прогресу (Малишева Н.Р., Єрофєєв М. І., Петрина В. Н.), організаційно-правові питання охорони навколишнього природного середовища у великих індустріальних містах: на прикладі Маріуполя (Рищенко С. І.), правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної безпеки (Балюк Г. І.), деякі теоретико-правові питання забезпечення екологічної безпеки (Андрейцев В. І.), теоретичні, кримінально-правові і кримінологічні проблеми боротьби з посяганнями на навколишнє природне середовище (Клименко С.В.), відшкодування збитків, завданих екологічними правопорушеннями (Басай В. Д.), організаційно-правові питання управління навколишнім природним середовищем в регіоні: за матеріалами Західного Сибіру (Калганова С. Г.), основні питання відповідальності за злочини проти природного середовища (Гавриш С. Б.), кваліфікація підприємств, що забруднюють навколишнє природне середовище, як джерел підвищеної небезпеки (Колбасов О. С.), особливості матеріальної відповідальності за порушення законодавства про охорону природи (Титова Н.І., Кравченко С. І.) та інші.

У цих умовах набуває особливої актуальності проведення аналізу нормативно-правової бази, яка регулює питання забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності підприємств - основних природозабруднюючих галузей промисловості з метою вироблення першочергових заходів правового характеру, спрямованих на зниження рівня екологічної небезпеки даних виробництв.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною загальної наукової теми відділу проблем аграрного, земельного і екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Розробка засобів правового забезпечення раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища», що виконувалась в 1997-1999 роках.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є визначення основних напрямків розвитку екологічного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки в процесі здійснення господарської діяльності підприємствами - забруднювачами навколишнього природного середовища, що працюють в умовах глибокої економічної кризи, зокрема зумовленої структурною перебудовою економіки.

Наявність відповідної загальної мети визначило виділення конкретних завдань дослідження:

виявити основні характерні риси і тенденції розвитку законодавства України в сфері забезпечення екологічної безпеки;

провести аналіз основних правових важелів регулювання екологічної безпеки в процесі здійснення господарської діяльності підприємств і визначити шляхи вдосконалення відповідного законодавства;

проаналізувати сутність і правовий зміст інституту екологічної експертизи господарської діяльності підприємств - основних забруднювачів навколишнього природного середовища;

визначити основні напрямки розвитку інституту юридичної відповідальності суб'єктів господарювання за порушення екологічного законодавства України і проаналізувати ступінь їх ефективності.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні правовідносини, що виникають при здійсненні суб'єктами господарювання виробничої діяльності, забезпечення при цьому екологічної безпеки населення на локальному і регіональному рівнях.

Предмет дисертаційного дослідження органічно пов'язаний з його об'єктом. Ним є екологічне та інші галузі законодавства України, що регулюють основні напрямки забезпечення екологічної безпеки при здійсненні господарської діяльності підприємств - основних забруднювачів навколишнього природного середовища, а також практика його застосування природоохоронними та правоохоронними органами.

У дисертації досліджуються основні статистичні дані, матеріали про стан навколишнього середовища в Україні, в Донецько-Придніпровському регіоні, а також матеріали практики, що характеризують виробничу діяльність ряду галузей промисловості (атомної і теплової енергетики, металургійної і вугільної промисловостей, транспортних галузей), які становлять потенційну загрозу для життя і здоров'я людей і природних екосистем.

Дослідження основних тенденцій правового забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності підприємств базується на використанні об'єктивних економічних законів і пов'язаних з ними юридичних категорій і понять. На базі загальнонаукової методології дослідження в роботі використано методи порівняльного правознавства, логічний, історико-правовий, формально-юридичний, системно-структурний, соціологічний, статистичний, економіко-правовий та інші.

Ця дисертаційна робота спирається на накопичений в юридичній науці досвід теоретичних досліджень у галузі вдосконалення правового забезпечення екологічної безпеки в процесі здійснення підприємствами господарської діяльності. У роботі використано наукові результати, отримані вітчизняними і зарубіжними юристами, що досліджували проблеми, пов'язані з тематикою дисертації, а саме: В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, Ю. О. Вовка, С. Б. Гавриша, А. П. Гетьмана, М. І. Єрофеєва, Г. Л. Знаменського, І. І. Каракаша, В. В. Костицького, С. М. Кравченко, Н. Д. Красилич, В.В. Круглова, В.О. Чуйкова, Н. Р. Малишевої, В. К. Мамутова, В. Л. Мунтяна, О. О. Погрібного, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, В. І. Семчика, О. В. Сурилова, Ю. С. Шемшученка, В. В. Янчука, В. З. Янчука (Україна), М. М. Бринчука, О. Л. Дубовик, Є. М. Лисицина, О. С. Колбасова (Росія), У. О. Дугласа, Б. Келлмана, Н. А. Робінсона (США) та інших.

Як джерельну базу дисертаційного дослідження було використано положення Конституції України, нормативно-правові акти України, що стосуються правового забезпечення екологічної безпеки в процесі здійснення підприємствами господарської діяльності. Під час проведення дослідження використовувалися звіти Донецького обласного статистичного управління, Управління екологічної безпеки по Донецькій області, матеріали Донецкої обласної природоохоронної прокуратури, Донецької обласної і Макіївської міської рад, промислових підприємств тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні особливостей правового забезпечення екологічної безпеки в процесі здійснення підприємствами господарської діяльності і в розробці першочергових заходів правового характеру щодо зниження рівня їх екологічної небезпеки. Сучасна система законодавства України не містить у достатньому обсязі норм, що регулюють зазначені суспільні відносини.

До найбільш істотних результатів, що відображають новизну дисертаційної роботи, віднесено такі положення:

з метою здійснення заходів, адекватних рівню екологічної загрози, обгрунтована необхідність включення до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкали екологічної небезпеки, що містить поділ останньої на сім рівнів;

чинне законодавство про ядерну енергію і радіаційну безпеку регулює господарську діяльність двох об'єктів (енергетичні атомні установки і джерела радіаційного випромінювання), що істотно розрізняються рівнем екологічної небезпеки; в зв'язку з цим запропоновано доповнити відповідне законодавство нормами, які регулюють діяльність атомних електростанцій як об'єктів глобальної екологічної небезпеки;

доведена необхідність приведення положень Концепції розвитку гірничо-металургійного комплексу до 2010 року (в частині досягнення підприємствами галузі нормативів гранично допустимих викидів до 2010 року) у відповідність з ст. 16 («Забезпечення екологічної безпеки») і ч. 1 ст. 50 («Право громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище») Конституції України;

висновок про те, що невиконання підприємствами вимог екологічного законодавства у частині забезпечення екологічної безпеки під час здійснення ними господарської діяльності (низьке оснащення очисними спорудами, їхня неефективність, невиконання вимог про обов'язкову закладку породи, добування корисних копалин при відсутності ліцензій на це та ін.) є наслідком непослідовної політики органів державної влади, що знижують природоохоронні вимоги до підприємств-забруднювачів на користь вирішення економічних проблем;

враховуючи високий ступінь екологічної небезпеки авіатранспортних підприємств України внаслідок зношеності основних фондів, пропонується тимчасово зупинити чинність ст. 63 Повітряного Кодексу України «Про перевезення повітряним транспортом особливо небезпечних вантажів»;

у практиці застосування відповідальності за екологічні правопорушення пропонується розповсюдити адміністративну відповідальність за порушення норм екологічної безпеки на юридичних осіб і перенести центр ваги з охорони окремих біологічних об'єктів на покарання суб'єктів господарської діяльності, що є основними забруднювачами навколишнього природного середовища і створюють найбільшу небезпеку для здоров'я і життя людей. При цьому пропонується оцінювати рівень покарання відповідно до ступеня зниження рівня екологічної безпеки, що виникла в результаті протиправного вчинку згідно з запропонованою у даній роботі шкалою оцінок рівнів екологічної небезпеки.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані в процесі законотворчої діяльності, зокрема при розробці відповідного розділу Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» (щодо запровадження адміністративної відповідальності підприємств); при розробці доповнень і змін до чинних законодавчих актів України (закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про відходи» та ін.); а також до підзаконних актів, що пов'язані з вдосконаленням правового забезпечення екологічної безпеки в процесі здійснення підприємствами господарської діяльності.

Основні висновки і пропозиції дисертації можуть бути використані у навчальному процесі вищих навчальних закладів (як юридичного, так і економічного профілю), де введено викладання еколого-правових та інших суміжних дисциплін.

Відповідні положення дисертації покликані надати методичну допомогу природоохоронним, правоохоронним органам, іншим органам державної влади і місцевого самоврядування в організації їх роботи в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Апробація результатів дисертації. Найважливіші положення дисертації доповідалися на науково-практичній конференції, присвяченій 60-річчю Донецького державного університету в м. Донецьку, (квітень 1997 року), обговорювались на засіданнях кафедри державно-правових дисциплін Донецького державного університету і відділу правових проблем аграрного, земельного і екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України під час обговорення дисертації.

Публікації. Основні наукові результати, отримані автором в процесі дослідження, опубліковані в шести статтях (з них п'ять статей у фахових наукових виданнях і одні тези доповіді на науковій конференції).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів, поділених на десять підрозділів, трьох таблиць, висновків загальним обсягом 175 сторінок, списку використаної літератури і нормативно-правових актів, який включає 161 джерело і додатків у вигляді 4 таблиць на 4 сторінках.

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробленості проблеми, предмет, об'єкт, мета і основні завдання дослідження, методологічна, теоретична і практична основа дослідження, наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення, апробація результатів дослідження і публікації по темі дисертації.

У розділі першому дисертаційного дослідження: «Теоретичні аспекти і аналіз законодавства в сфері регулювання екологічної безпеки» дається огляд літератури з тематики, що досліджується, розглядаються поняття, види і особливості екологічної безпеки, аналізується система екологічного, а також, в міру необхідності, інших галузей законодавства, що регулює виробничу діяльність підприємств усіх форм власності щодо забезпечення ними екологічної безпеки, а також проводиться аналіз інституту екологічної експертизи. У цьому розділі вивчаються також проблеми вдосконалення структури екологічного права і особливості інституту юридичної відповідальності суб'єктів господарювання за екологічні правопорушення.

У першому підрозділі «Розвиток наукових досліджень у галузі правового забезпечення екологічної безпеки» аналізуються роботи, присвячені структурним особливостям екологічного права як галузі права, в історичному контексті розглядаються підстави введення в правовий обіг поняття «екологічна безпека», розвиток наукових досліджень та дискусії у цій галузі.

У другому підрозділі «Поняття і зміст екологічної безпеки» обгрунтовуються підстави зростання уваги законодавця до проблеми забезпечення екологічної безпеки. Головною причиною такої уваги є усунення негативних наслідків екологічного характеру, що виниклі при формуванні господарського комплексу України. Дається розгорнута характеристика поняття і змісту категорії «екологічна безпека», що випливає як з наукової літератури, так і з різноманітних еколого-правових нормативних актів. Під екологічною безпекою з правової точки зору, на думку автора, слід розуміти:

захист життя та здоров'я людини від наслідків техногенної діяльності і негативних впливів природного характеру;

захист природних екосистем (безпечного стану природного середовища, включаючи перетворюючу діяльність людини), шкідливий вплив на які може безпосередньо або опосередковано призвести до негативного впливу на життя, здоров'я і умови проживання людей;

обов'язкове наукове прогнозування впливу існуючих технологій, а також таких, що розробляються, на темпи науково-технічного прогресу, аналіз його наслідків для навколишнього природного середовища, тобто для умов проживання майбутніх генерацій людей.

Аналіз поняття і видів екологічної небезпеки як зворотного боку безпеки, виконаний автором на підставі вивчення як монографічних досліджень, так і еколого-правових нормативних актів, дозволяє зробити висновок про те, що в цих поняттях відсутній найважливіший критерій, що характеризує масштаб негативного впливу на навколишнє природне середовище. У цьому зв'язку виникає необхідність чіткої градації рівнів і масштабів екологічного впливу, його характеру, пов'язаного з рівнем природоперетворюючої діяльності.

За масштабом шкідливого впливу всі екологічні аварії або екологічні катастрофи, як техногенного, так і природного характеру, в дисертації запропоновано класифікувати за семибальною шкалою.

Введення такої класифікації дозволяє відмовитися від аморфного терміну «екологічна безпека» і запровадити чітку градацію «екологічної небезпеки даного рівня», що дасть можливість визначати суспільну вагомість подій, здійснювати необхідні витрати на проведення заходів превентивного характеру (активна безпека), а також на ліквідацію наслідків аварій, що призвели до негативного впливу на здоров'я людини і стан природних екосистем, та ін.

Для оцінки екологічної ситуації в кожній конкретній місцевості з урахуванням наведеної вище класифікації доцільно ввести поняття «зовнішня» і «внутрішня» екологічна небезпека, що дозволить персоніфікувати конкретних винуватців і відповідальних за забруднення навколишнього природного середовища, а також забезпечити правовий режим захисту постраждалих громадян згідно з чинним законодавством.

У третьому підрозділі дисертаційного дослідження «Стисла характеристика законодавства в сфері забезпечення екологічної безпеки» проводиться комплексний аналіз законодавства, що регулює виробничу діяльність підприємств, і забезпечення ними при цьому екологічної безпеки життя і здоров'я людей і природних екосистем. У роботі проаналізовано систему спеціальних еколого-правових нормативних актів, таких, як: Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Водний Кодекс України, Кодекс України про надра, Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», Концепція розвитку гірничо-металургійного комплексу України до 2010 р., , постанови Верховної Ради України, а також підзаконні нормативні акти: постанови Кабінету Міністрів України, укази Президента України та ін. Внаслідок проведеного дослідження виявлено, що в законодавстві України, яке регулює забезпечення екологічної безпеки при здійсненні господарської діяльності, можна виділити три основні нормативні блоки:

стандартизація, нормування і контроль забруднення навколишнього середовища;

економіко-правовий механізм природокористування;

екологічна експертиза.

У процесі дослідження автором проведено комплексний аналіз трьох вищезазначених блоків на предмет виявлення позитивних і негативних сторін правового забезпечення екологічної безпеки в процесі здійснення підприємствами господарської діяльності.

Четвертий підрозділ розділу 1 «Правове регулювання проведення екологічної експертизи господарської діяльності, що здійснюється або планується», присвячений комплексному аналізу інституту екологічної експертизи і основних його складових елементів. Враховуючи складну соціально-економічну ситуацію в країні, внесено пропозицію про доцільність штучного розподілу екологічної експертизи за двома напрямками: екологічну експертизу існуючого промислового виробництва (повторну експертизу) і екологічну експертизу виробничого об'єкту, що планується або будується.

У першому випадку екологічну експертизу доцільно проводити за регіонами або окремими місцевостями і за галузями промисловості. Головним її завданням у цьому випадку є видача рекомендацій державним органам влади про шляхи вирішення екологічних проблем в умовах економічної кризи. Як приклад можна навести металургійну промисловість. Її низьке оснащення сучасним обладнанням, висока енергоємність і матеріалоємність, розташування підприємств у густонаселених місцевостях -- з одного боку, а з другого -- їх високий ступінь екологічної небезпеки і збитковість галузі. Завданням екологічної експертизи тут є виділення найбільш екологічно небезпечних об'єктів (враховуючи обсяги викидів і демографічний чинник) і найменшу їх економічну вагомість з урахуванням соціального чинника.

Зовсім інші завдання повинні стояти перед екологічною експертизою при оцінці передбачуваної діяльності промислових об'єктів, що проектуються або будуються. Вона повинна охоплювати весь комплекс оцінок можливого негативного впливу даного об'єкту на природне середовище відповідної території, а значить і екологічну небезпеку населення, що там мешкає; прогнозну оцінку впливу на середовище об'єкту, що проектується або будується, в режимі нормальної експлуатації і в екстремальних випадках, а також вироблення системи рішень і заходів для охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

У роботі пропонується з урахуванням світового досвіду істотно підвищити роль і суспільну вагомість Заяви про оцінку впливу на навколишнє природне середовище господарської діяльності, що планується, як невід'ємної складової інституту екологічної експертизи.

П'ятий підрозділ присвячений аналізу законодавства про юридичну відповідальність господарських підприємств за порушення законодавства про екологічну безпеку і практиці його застосування на прикладі Донецької області. Показано, що у Кодексі України «Про адміністративні правопорушення» і Кримінальному Кодексі України природоохоронні норми не відповідають видам порушень, що визначаються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», і в основному спрямовані на охорону об'єктів флори і фауни. Практика застосування норм Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» і Кримінального Кодексу України на прикладі Донецької області свідчить про те, що вектор їхнього спрямування не націлений на основних забруднювачів навколишнього природного середовища, протиправна діяльність яких завдає найбільшої шкоди життю і здоров'ю людей. Зроблений висновок про необхідність вдосконалення системи покарання за екологічні правопорушення, що враховує усунення відзначених протиріч у практиці застосування нормативно-правової бази.

Шостий підрозділ «Вдосконалення структури законодавства в сфері регулювання екологічної безпеки» присвячено вивченню проблем кодифікації екологічного законодавства. У роботі аналізуються деякі «внутрішні» особливості екологічного права, що так само як господарське, культурне та деякі інші є «нетрадиційною» галуззю права на відміну від так званих «традиційних» галузей права, таких як кримінальне, цивільне, адміністративне. Досліджуються проблеми кодифікації галузі і взаємовідносини з «конкуруючими» в сфері матеріального виробництва господарським і цивільним правом, розглянуто регулювання питань екологічної безпеки нормативними актами відповідних галузей.

Проведений стислий аналіз взаємовідносин між екологічним, господарським і цивільним правом в сфері регулювання екологічної безпеки показує, що:

екологічне право як комплексна інтегрована галузь права, з одного боку, регулює притаманні тільки йому суспільні відносини, з другого ж - охоплює норми, врегульовані іншими галузями права України, зокрема, цивільним, господарським, а також конституційним, адміністративним, фінансовим тощо;

взаємне «перекриття» окремих норм права, що можуть бути віднесені до двох чи кількох різних галузей (зокрема, екологічного і господарського, господарського і цивільного, меншою мірою -- екологічного і цивільного) являє собою закономірне явище, породжене розмаїттям соціальних і господарських сторін життя суспільства, складною структурою системи права України;

особливістю предметної сфери, що розглядається, є одночасний прояв диференційних і інтеграційних тенденцій в регулюванні екологічних правовідносин.

У розділі другому дисертаційного дослідження «Правове регулювання екологічної безпеки в процесі господарської діяльності окремих галузей промисловості» проводиться аналіз діяльності галузей промисловості, що є основними забруднювачами, і виявляються основні особливості і напрямки її правового регулювання для забезпечення безпечного для здоров'я людей і природних екосистем стану навколишнього природного середовища.

У першому підрозділі цього розділу «Правове регулювання екологічної безпеки в процесі господарської діяльності підприємств, пов'язаних із використанням ядерної енергії» дається розгорнута характеристика правового забезпечення діяльності зазначеної галузі промисловості в сфері забезпечення екологічної безпеки. У сучасний період в Україні налічується понад 8 тис. підприємств і організацій, що використовують понад 100 тисяч джерел радіаційного випромінювання і становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та природних екосистем: підприємства ядерно-паливного циклу (атомні електростанції, дослідні реактори і збірки, підприємства по добуванню і переробці урану), підприємства, що використовують радіаційно небезпечні технології і матеріали, об'єкти по переробці радіоактивних відходів, а також території, що постраждали внаслідок аварії у 1986 р. на 4-му блоці Чорнобильської АЕС. Саме ці підприємства є об'єктами правового регулювання з метою забезпечення ядерної і радіаційної безпеки як невід'ємної складової частини екологічної безпеки. В процесі дослідження встановлено, що:

а) законодавство не містить спеціального регулювання, пов'язаного з підвищеною небезпекою ядерних установок, які використовуються для вироблення електроенергії;

б) визначення терміну «ядерна установка» відрізняється від визначення, яке використовується в міжнародно-правових документах, що ускладнює використання всіх переваг економічного і політичного характеру, особливо пов'язаних з міжнародним співробітництвом, заснованим на чинних міжнародних договорах;

в) законодавством України допускаються різні форми власності на ядерні установки, що ускладнює правове регулювання діяльності підприємств, які експлуатують ці установки, особливо, якщо ці підприємства є спільними.

У другому і третьому підрозділах роботи «Правові питання забезпечення екологічної безпеки підприємствами металургійної промисловості» і «Правові питання забезпечення екологічної безпеки підприємствами паливно-енергетичного комплексу України» йдеться про проблеми забезпечення екологічної безпеки при здійсненні господарської діяльності підприємствами зазначених галузей промисловості.

Формування гірничо-металургійного комплексу України відбувалося в складі колишнього СРСР, а значить успадкувало всі основні риси його структурної політики. В основі цієї політики лежала, в першу чергу, прив'язка промислових об'єктів до джерел сировини. При будівництві підприємств гірничодобувної і металургійної промисловості до останнього часу керувались головним чином економічними і оборонними інтересами без необхідного врахування всіх чинників екологічної небезпеки для населення, що мешкає в даній місцевості. Наслідком такої політики стала висока концентрація в областях Східної України (Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Дніпропетровській і Донецькій) великих металургійних заводів, підприємств по відкритому і підземному добуванню корисних копалин, збагачувальних фабрик, інших підприємств важкої чи добувної промисловості, діяльність яких пов'язана з найбільшим навантаженням на навколишнє середовище. Існуючі промислові технології і виробничі процеси передбачали участь у виробничій діяльності великої кількості робітників, що врешті решт також визначало специфіку розташування зазначених підприємств. Внаслідок такої нераціональної з екологічної і економічної точок зору структурної політики в межах великих міст, а часом навіть в їх центральній частині (Донецьк, Єнакієво, Макіївка, Маріуполь та ін.) були побудовані великі металургійні заводи, що є, згідно з усіма нормативними документами України і вимогами міжнародних організацій, джерелами підвищеної екологічної небезпеки.

Проведений аналіз виявив, що в правовому регулюванні екологічної безпеки населення, що мешкає поблизу гірничодобувних підприємств, мають бути враховані особливості їх виробничої діяльності, в першу чергу виконання вимог існуючого технологічного процесу, його вдосконалення і рівня ефективності очисних споруд.

У четвертому підрозділі другого розділу дисертації «Правове регулювання екологічної безпеки в процесі господарської діяльності підприємств транспорту», аналізується стан і перспективи правового забезпечення організації та діяльності зазначеної галузі промисловості з точки зору забезпечення екологічної безпеки при здійсненні підприємствами даної галузі виробничої діяльності.

У роботі розглянуто діяльність підприємств різних видів транспорту, зокрема: залізничного, трубопровідного, автомобільного, водного і повітряного на основі комплексного вивчення нормативно-правової бази, що регулює діяльність суб'єктів господарювання.

Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють роботу різних видів транспорту з метою забезпечення екологічної безпеки, дозволяє зробити такі основні висновки:

робота різних видів транспорту в Україні регулюється розвиненою системою нормативно-правових актів з обов'язковим врахуванням екологічної складової частини, направленої на забезпечення безпечного для здоров'я людини і природних екосистем навколишнього середовища;

основним чинником забруднення навколишнього природного середовища є шкідливі викиди, що утворюються під час роботи силових установок транспортних засобів, отже, одним з найважливіших напрямків зниження екологічної небезпеки цього чинника є зниження енергоємності, підвищення ефективності і зменшення кількості шкідливих викидів силових установок.

особлива небезпека при транспортних операціях походить від перевезення отруйних, радіоактивних, вибухонебезпечних та інших шкідливих речовин в якості вантажів, звідси зроблено висновок про необхідність подальшого вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює зазначені відносини; зокрема, виходячи з вимог екологічної безпеки слід тимчасово зупинити чинність статті 63 Повітряного Кодексу України «Перевезення особливо небезпечних вантажів».

У висновках викладено результати виконаної роботи, обгрунтовано і сформульовано основні рекомендації, важливі для науки і практики. Одним з основних висновків здійсненого дослідження є положення про те, що природоохоронні норми, спрямовані на забезпечення екологічної безпеки, можуть бути застосовані до усіх видів господарської діяльності, пов'язаної із споживанням енергетичних і матеріальних ресурсів. З метою здійснення заходів, адекватних рівню екологічної загрози, обгрунтовано необхідність включення до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» доповнення в частині встановлення шкали екологічної небезпеки. Запропоновано також внесення ряду змін і доповнень до інших нормативно-правових актів, якими регулюються питання забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності, а також до законодавчих актів, які регулюють питання юридичної відповідальності за екологічні правопорушення (зокрема, до Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» та до Кримінального кодексу України).

Список опублікованих праць

Барбашова Н. В. Анализ законодательства, регулирующего хозяйственную деятельность предприятий в сфере обеспечения экологической безопасности // Вестник Донецкого университета. Серия В. Экономика и право.--1998.--№ 2.--С. 192--198.

Барбашова Н. В. Забезпечення екологічної безпеки при використанні у господарській діяльності ядерної енергії // Право України.--1998.-- № 6.--С. 43--47.

Барбашова Н. В. К вопросу о кодификации отраслей права в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право.--1998.--№ 7.--С. 28--31.

Барбашова Н. В. Экономический механизм обеспечения экологической безопасности // Предпринимательство, хозяйство и право.--1999.--№ 1.--С. 23--28.

Барбашова Н. В. Правове забезпечення екологічної безпеки: роль масштабного фактору // Право України.--1999.--№ 3.--С. 47--79.

Барбашова Н. В. Ответственность субъектов хозяйственной деятельности за нарушение экологического законодательства / Тр. вузовской научной конференции преподавателей ДонГУ.: Правоведение.--Донецк: ДонГУ, 1997.--С.83--86.

Размещено на Allbest.ru