Екологічна проблема в Україні та ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

Екологічна проблема -- одна з глобальних проблем сучасності, що проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки НТР, зростання енергоспоживання і спалювання викопного палива, демографічний вибух, збройні конфлікти, техногенні катастрофи тощо.

Забруднення навколишнього середовища внаслідок дії людини відбувається в різних формах: контамінація (насичення середовища інертними матеріалами), інтоксикація (насичення хімічно активними субстанціями), радіаційне забруднення (радіонукліди),електромагнітна детеріорація, деструкція (порушення природних структур) та ін. Часто ці форми діють комплексно і спричинюють загрозливі порушення в природних процесах, що зрештою може призвести до повної деградації біосфери та загибелі цивілізації. Саме це робить тему роботи актуальною

Мета роботи полягає у аналізі існуючих екологічних норм ЄС та адаптація України до відповідних норм.

Основними завданнями роботи є:

1. Аналіз законодавства країн ЄС щодо екологічного напрямку

2. Визначення умов адаптації українського законодавства до норм Європейського Союзу в частині екології

У роботі розглянуто історичні етапи розвитку екологічного законодавства та норм, проаналізовано досвід Німеччини та Польщі у частині екології та визначено шляхи адаптації України до норм екологічного законодавства ЄС. екологічний законодавство європейський

1. Сучасний стан реалізації екологічної політики країнами-членами ЄС

Питаннями захисту та поліпшення стану навколишнього середовища відповідно до положень Договору та Програм дій Європейського Співтовариства у сфері навколишнього середовища опікується Європейське екологічне агентство (інша назва - Європейське агентство з питань довкілля), що здійснює моніторинг, збір та аналіз інформації про навколишнє середовище для оцінки ступеня екологічної небезпеки, створення умов для розробки законодавства і реалізації програм збереження довкілля.

Комісія ЄС отримує інформацію про законодавчі чи адміністративні наміри держав-членів. Вона відстежує якість впровадження державами-членами норм законодавства ЄС в національне законодавство й ініціює процедури проти держав, які або не імплементують положення щодо довкілля цілком і точно, або не повідомляють про національні заходи в цій сфері. Значний вплив в цьому процесі мають громадяни та неурядові організації (НУО) держав-членів, чиї звертання можуть призвести до проведення розслідування та, у разі виявлення порушень, до застосування процедури, що передбачена в статті 226 Договору про ЄС.

Директива 90/313/ЕЄС гарантує свободу доступу та поширення інформації про навколишнє середовище, якою володіють органи влади, та визначає загальні умови, відповідно до яких інформація про стан довкілля має бути доступна громадянському суспільству. Останнє, через тиск, який може чинити на національну владу, здатне зробити значний внесок у підвищення поваги до екологічного законодавства.

Генеральний Директорат (ГД) з питань довкілля є підрозділом Європейської Комісії, який розробляє законодавство та політику Європейського Співтовариства щодо вирішення екологічних проблем та забезпечує виконання державами-членами узгоджених дій щодо цього. Цей ГД є одним з 36 генеральних директоратів та спеціалізованих служб, з яких структурно складається Європейська Комісія. Він розташований переважно в Брюсселі й налічує у своєму штаті близько 550 працівників.

Перш ніж видати законопроект, ГД з питань довкілля проводить різнопланові консультації з представниками урядів, екологічних НУО, промислових галузей, груп, які мають специфічні інтереси, та (якщо це необхідно) з технічними експертами. Комісія подає законодавчі пропозиції на розгляд до Ради Міністрів та Європейського Парламенту, а потім ці три інституції спільно працюють над остаточною версією документа.

На сьогоднішній день ЄС має широку компетенцію в галузі вирішення екологічних питань, а екологічна інтеграція стала обов'язковою для всіх членів та кандидатів на вступ до ЄС.

Принципами екологічної політики ЄС є:

1) принцип субсидіарності (спільна діяльність на тих напрямках, де країни не можуть впоратися самі або таке вирішення буде більш ефективним, ніж на рівні держави);

2) принцип превентивних (попереджувальних) дій;

3) принцип обережності;

4) принцип відшкодування збитку навколишньому середовищу шляхом усунення шкоди на початковому етапі її виникнення;

5) принцип екологічної орієнтованості, коли будь-яка діяльність здійснюється з урахуванням потреб навколишнього середовища;

6) принцип «забруднювач платить», суттєво підкріплений у 2004 році Директивою 2004/35/ЄC про цивільну відповідальність за забруднення довкілля;

7) принцип інтеграції екологічної політики у розробку і проведення усіх інших політик.

У міру розвитку екологічної політики розширився перелік наявних засобів охорони довкілля. Паралельно з прийняттям рамкового законодавства для забезпечення високого рівня охорони довкілля, Співтовариство впровадило цілу низку інструментів охорони довкілля:

- LIFE - фінансовий інструмент екологічного захисту, який спрямований на сприяння розвитку, впровадженню і оновленню екологічної політики та законодавства Співтовариства.

- Угоди про охорону довкілля: покращення екологічних аспектів діяльності підприємств та впровадження методів сталого виробництва шляхом заохочення добровільних заходів та угод щодо охорони довкілля;

- Екологічні мита та податки: сприяння застосуванню державами-членами фіскальних інструментів підвищення ефективності екологічної політики та забезпечення використання екологічних мит та податків у відповідності до законодавства Співтовариства;

- Програма підтримки НУО, що діють у галузі охорони довкілля. Ефективність діяльності громадських організацій у різних державах членах різна - найбільша активність громадськості є у Великобританії, Німеччині, Нідерландах та Данії, найменша - в Ірландії та Греції;

- Інтегрована виробнича політика (Integrated product policy): Комісія представляє стратегію укріплення та зміни спрямування екологічної політики, пов'язаної з виробництвом, з метою сприяння розвитку ринку екологічно безпечної продукції, і зрештою, стимулювання громадського обговорення відповідних питань;

- Європейське Агентство з питань довкілля: забезпечення осіб, відповідальних за прийняття політичних рішень, а також громадськості надійною та достовірною інформацією про стан довкілля;

- Еко-маркування продукції: еко-маркування має на меті рекламування продукції зі зменшеним негативним впливом на довкілля (порівняно з іншими продуктами тієї самої групи);

- Система екологічного менеджменту та екологічного аудиту Співтовариства (EMAS): EMAS спрямована на забезпечення постійного вдосконалення ефективності екологічної діяльності європейських організацій, а також забезпечення громадськості та зацікавлених сторін відповідною інформацією;

- Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) певних державних та приватних проектів;

- Оцінка екологічних наслідків впровадження планів та програм: проводиться з метою сприяння включенню екологічних аспектів на етапах розробки та ухвалення планів та програм;

- Екологічні перевірки - мінімальні критерії: забезпечення більшої відповідності, а також більшої одностайності у застосуванні та впровадженні законодавства Співтовариства щодо охорони довкілля шляхом надання мінімальних критеріїв організації, проведення, пост-контролю та опублікування результатів екологічних перевірок в усіх державах-членах;

- Європейський реєстр викидів та перенесення забруднюючих речовин (PRTR): покращення громадського доступу до інформації про стан довкілля, й у такий спосіб, сприяння запобіганню та зменшенню забруднення у довгостроковій перспективі.

Наближення до екологічних норм ЄС складає одну із головних проблем для країн, що співпрацюють з Співтовариством. При значній різниці в вимогах і нормативах може виникнути потреба залучення значних інвестицій для приведення оточуючого природного середовища до стандартів ЄС.

Тому Комісія наголошує на реалістичних національних довготермінових стратегіях для впровадження «acquis», та заохочує країни до мобілізації значних внутрішніх та зовнішніх фінансових ресурсів, особливо приватних фондів, для забезпечення відповідності вимогам в цьому питанні.

За оцінками Комісії, країни-кандидати повинні витрачати 2-3 % ВВП щорічно протягом кількох років для повного запровадження «acquis» стосовно екологічних вимог. Цей показник коливається від 2 % для Чеської Республіки до 11 % для Болгарії. Джерела фінансування включають позики міжнародних фінансових установ, двосторонні гранти та кредити, позики комерційних банків, прямі іноземні інвестиції, надходження від оплати за споживання, відрахувань і податків.

З 1999 р. для забезпечення успішного залучення коштів, почала роботу програма «PEPA» - «Програма екологічних пріоритетів для вступу» («Priority Environmental Programme for Accession») роль якої полягає у підтримці розробки планів впровадження «інвестиційно-містких» директив, а також у забезпеченні пріоритетних списків проектів для впровадження протягом наступних кількох років. У перший рік програма PEPA спрямовується на планування інвестицій, а у наступні роки центр уваги переміщується на розробку списків довготермінових пріоритетних проектів.

Екологічна політика Польщі

Необхідність взаємодії України та ЄС в галузі екологічної політики є незаперечною, не тільки з огляду на перспективи інтеграції, а й насамперед, з огляду на необхідність збереження навколишнього середовища в цій частині планети. Досвід здійснення екологічної політики ЄС є корисним для України з міркувань доцільності та ефективності використання сучасних технологій у сфері природокористування. Прикладом ефективного використання економічних важелів у реалізації екологічної політики може бути Польща, країна, використання досвіду якої є корисним та доцільним внаслідок успішного втілення інструментів екологічної політики і схожості природних та соціальних умов.

Головними складовими елементами економічного механізму управління природокористування, який функціонує у Польщі, є:

- плата за спеціальне використання природних ресурсів;

- плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;

- система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);

- екологізація податкової і цінової систем;

- підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.

Польща дотримується основного пріоритету екологічної політики, загальновизнаного для всіх країн ЄС - недопущення забруднення природного середовища шляхом екологічної передбачливості та розважливості. Втілюється це застосуванням так званих «найкращих доступних технологій» (Best Avilable Technology - BAT - застосування тих методів виробництва, які на сучасному рівні науково-технічних знань надають можливість гарантувати якомога вищу екологічну безпеку). BAT був запроваджений в 1984 р. директивою 84/360 ЄЕС для боротьби з промисловими забрудненнями атмосферного повітря.

До ринкових регуляторів природокористування, які використовуються в Польщі належать:

1. Екологічний податок. Польща, як і інші країни з ринковою економікою, широко використовує диференційоване оподаткування залежно від «екологічної сприятливості» продукції. У цьому випадку концепцію оподаткування розробляють з таким розрахунком, щоб окремі підприємства, виробництво яких є екологічно безпечним, не опинилися у невигідному становищі порівняно з конкурентами внаслідок здорожчання продукції.

2. Податкові пільги і субсидії. Головним завданням є стимулювання більш активного застосування сучасних науково-технічних досягнень. Втрати бюджетних коштів внаслідок впровадження податкових пільг компенсують надходженнями від оподаткування підприємств, що використовують екологічно небезпечну технологію або виготовляють екологічно шкідливу продукцію.

3. Пільгові позики. Це важлива умова підтримання природоохоронних інвестицій на придбання капітальних благ виробниками. У переліку пільгових позик заслуговують на увагу такі методи, як безвідсоткові чи з субсидованими відсотками позики. До них зараховують різні види пільгового кредиту для фінансової підтримки суб'єктів господарювання, які запроваджують ресурсозбережливі та природоохоронні технології.

4. Платежі за забруднення довкілля.

5. Реформа ціноутворення. Як засвідчує досвід Польщі, завдяки диференціації цін на екологічно забруднену та екологічно чисту продукцію можна досягти позитивних результатів у зменшенні забруднення довкілля.

Ефективним перспективним стимулом природоохоронної діяльності можна вважати і ринкову реалізацію права на забруднення. Цей механізм є частиною плану заохочення бізнесу до безвідходних технологій та використання високоефективних очисних систем. Вона ґрунтується на різниці між фактичним та екологічно допустимим рівнем забруднення. Якщо фактичний рівень забруднення нижчий від визначеного екологічно допустимого, суб'єкт отримує право на забруднення довкілля у вигляді сертифіката, який можна продати іншим.

Загалом, економічні інструменти, що спрямовані на використання фінансових важелів, й переваг, які виникають з альтернативної господарської поведінки, визнаються за найважливішу групу інструментів екологічної політики.

Такими інструментами є:

1) Оплати: оплати за емісію; оплати, що надаються на продукцію; оплати за використання інфраструктури охорони навколишнього природного середовища; концесійні оплати; адміністративні оплати.

2) Депозитні і заставні системи.

3) Створення екологічного ринку: продаж прав емісії; використання ринкових механізмів; фінансова відповідальність (створення страхового ринку від екологічного ризику).

4) Інструменти, що допомагають виконанню права: санкції за перевищення норм; грошова застава, що забезпечує виконання норм; податкова націнка.

5) Дотації: дотації; податкові пільги; пріоритетні позики і кредити.

Характерним є те, що екологічні оплати здійснюють всі суб'єкти господарювання і лише за діяльність, що відповідає чинним законодавчим нормам. Як підкреслюють польські дослідники, доцільним є екологічний податок, в розмірі спричиненої навколишньому середовищу і природним ресурсам екологічної шкоди, яка встановлюється екологічними стандартами. Система екологічних стандартів при цьому побудована таким чином, що містить граничні обмеження щодо використання природних ресурсів, застосування технологічних процесів, а також параметрів готової продукції, перевищення яких призводить до економічної, екологічної, соціальної шкоди. Тобто екологічні стандарти, крім свого прямого призначення, мають виконувати функцію механізмів екологічної політики, за допомогою яких розділяють екологічні податки та економічні санкції за нераціональне природокористування. У Польщі сума штрафу за викиди забруднюючих речовин у повітря в 10 разів перевищує суму плати за нормоване забруднення. Сама загроза можливого великого штрафу за екологічне порушення значно посилює його функцію як запобіжного економічного регулятора природокористування.

Таким чином, у Польщі сформувалася ефективна система економічних інструментів екополітики, яка вже стала надійним фундаментом раціонального природокористування. Економічні інструменти екополітики забезпечують трансформацію зовнішніх негативних екологічних ефектів у внутрішні екологічні витрати господарства і зворотне стимулювання зовнішніх позитивних екологічних ефектів.

Екологічна політика Німеччини

Політика охорони навколишнього природного середовища. На рівні німецької федерації за охорону навколишнього середовища відповідає Федеральне міністерство охорони навколишнього середовища та безпеки ядерних реакторів. Йому підлягає Федеральне відомство охорони навколишнього середовища у Берліні. Федеральні землі мають також міністерства охорони навколишнього середовища.

Екологічна політика федерального уряду керується трьома принципами:

· принцип передбачливості - політика охорони навколишнього середовища повинна формуватися таким чином, щоб можна було якнайраніше запобігти небезпеці і уникнути нанесення шкоди навколишньому середовищу;

· принцип спричинювача - не суспільство, а той, хто обтяжує навколишнє середовище або завдає йому шкоди, є відповідальним за це і повинен нести витрати на запобігання шкоді або її усунення;

· принцип співпраці - у вирішенні екологічних проблем беруть широку участь держава і економіка, громадяни і громадські групи, бо кожний несе відповідальність за навколишнє середовище.

Завданням федерального уряду є якнайшвидше створення в усій Німеччині однорідних екологічних життєвих умов на високому рівні. Для цього потрібні величезні інвестиції, головним чином в галузі санації застарілих забруднень, знешкодження відходів і розширення та побудови нових очищувальних установок.

Причому, лише національні заходи не є достатніми, тому що забруднення повітря, річок і морів не знає національних кордонів. Особливим завданням є глобальні екологічні проблеми, такі як зміна клімату, руйнування озонового шару і скорочення біорізноманіття, які можуть бути вирішені лише шляхом широкого світового співробітництва. Тому федеральний уряд провадить і на міжнародному рівні активну політику охорони навколишнього середовища, надто в ЄС, але також і в численних міжнародних організаціях. Надзвичайною подією у 1992 р. стала конференція ООН щодо охорони навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Федеральний уряд енергійно виступає за те, щоб ухвалені там рішення швидко були здійснені в Німеччині і щоб надалі послідовно розвивалося міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища. В 1995 р. в Берліні відбулася перша конференція держав-учасників договору з питання рамкової конвенції щодо клімату, яка була підписана в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро.

Захист вод суші і морів. Захист водойм - одне з найважливіших завдань німецької та європейської політики охорони навколишнього середовища. По відношенню таких річок як Рейн, Ельба, Дунай і Одер, які протікають територіями кількох держав, необхідними є не лише національні, але й узгодженні міжнародні дії. Федеральне відомство з охорони навколишнього середовища співробітничає із своїми європейськими сусідами в рамках міжнародних комісій по прибережним територіям - Міжнародною комісією по захисту Рейну від забруднення та Міжнародною комісією по захисту Ельби. Європейський Союз також набуває все більшого значення в сфері охорони навколишнього середовища. Включення його директив в національне право має для охорони водойм вирішальне значення. Важливі імпульси для подальших заходів по захисту внутрішніх водойм від забруднень були отримані від Конференції міністрів по захисту Північного та Балтійського морів. Передбачалось знизити до 1995 року внесення шкідливих речовин у Північне та Балтійське моря на 50% у порівнянні з 1985 і 1987 роками. В такому ж розмірі повинно було бути обмежено і скидання поживних речовин.

З метою статистичної та графічної обробки Федеральному відомству з охорони навколишнього середовища передаються дані по стану водойм в агрегатній формі (річні величини як 50- і 90- процентаж, максимуми, мінімуми і т.д.). Ці дані надходять із 146 вимірювальних пунктів (LAWA - мережа вимірювальних пунктів), 105 із яких знаходяться в старих і 41 в нових землях.

Значного поліпшення у справі захисту вод суші і морів було досягнуто також лише після впровадження суворих правил скидання стічних вод і будівництва нових очисних споруд, насамперед біологічної очистки промислових і господарсько-побутових стічних вод. Вони були передусім спрямовані проти забруднення поверхневих вод органічними речовинами. Якщо в дуже забруднених річках, таких як Рейн або Майн, на початку сімдесятих років розмаїття видів гідробіонтів помітно скоротилося, то нині там водяться - завдяки поліпшенню якості води - численні види риб. Проте, як і раніше, велику потребу в санації відчувають багато озер і річок в нових федеральних землях.

Велике значення у справі захисту вод має Закон про мито на скидання стічних вод. Він змусив комунальні служби і промисловість дуже різко знизити вміст у стічних водах токсичних речовин, а також біогенних елементів, що призводять до евтрофікації водойм. Проблемою, що потребує вирішення, є забруднення вод шкідливими і біогенними речовинами, які не дисимілюються або дисимілюються важко. Води повинні особливо захищатися від забруднення пестицидами (отрутохімікатами), які використовуються для захисту сільгоспкультур, в першу чергу шляхом високих вимог щодо допуску і використання таких речовин в сільському господарстві. Для питної води, яка надходить переважно з підземних горизонтів, з 1986 р. в Німеччині діють суворі граничні нормативи.

Багато токсичних і біогенних речовин потрапляють зрештою через річки або повітря у моря, забруднюючи їх. Крім того судноплавство, видобуток нафти на морському шельфі та аварії танкерів забруднюють моря. Рибальство також все більш негативно впливає на морське довкілля. Ці проблеми можна вирішити лише шляхом солідарних дій всіх держав. Кроки по зменшенню вмісту токсичних і біогенних речовин у Північному морі були ухвалені за ініціативою Німеччини на міжнародних конференціях щодо захисту Північного моря у 1984, 1987, 1990 і 1994 рр.

Усіма державами басейну цього моря на підставі прийнятих рішень було зупинено скидання у море промислових відходів.

Країни району Балтійського моря співробітничають з 1974 р. в Гельсінській комісії по захисту Балтійського моря. У 1992 р. вони ухвалили міжнародну програму дій, яка протягом найближчих 20 років має здійснити санацію найбільших джерел забруднення.

Заходи проти забруднення повітря. Роботи по захисту повітря від забруднення характеризуються підводом нових федеральних земель до того прогресивного рівня, який вже досягнутий в нових федеральних землях, при одночасному подальшому розвитку в напрямку зменшення там ще існуючих проблем (наприклад, літній смог), міжнародною направленістю та гармонізацією заходів, а також більш сильною орієнтованістю на цілі якості навколишнього середовища. Технічні заходи по захисту повітря від забруднення концентруються на розробці та застосуванні інтегрованих методів. До них належать розробка та застосування методів по запобіганню, зменшенню та переробці залишкових речовин, а також раціональне використання енергії.

Охорона природи і збереження ландшафтів. Частка поверхні, зайнятої населеними пунктами і транспортними шляхами, збільшилася в західній частині Федеративної Республіки Німеччини з кінця п'ятидесятих років до кінця вісімдесятих років від 8 до 12 %. Водночас значно зменшилася частка ландшафтів у природному стані. Кількість видів тварин і рослин, яким загрожує вимирання, надалі зростає. Через це захист місцевих видів тварин і рослин та збереження природних життєвих просторів є першочерговим завданням охорони природи і збереження ландшафтів. Федеральний закон про охорону природи, який визначає загальні положення для законів земель про охорону природи і збереження ландшафтів, постійно поліпшувався так само, як і Закон про захист видів тварин і рослин.

Одинадцять роздольних територій, що варті особливої охорони, оголошені в Німеччині національними парками; до них слід додати велику кількість природних парків і заповідників, а також 12 визнаних ЮНЕСКО біосферних резерватів. Німеччина бере активну участь в укладанні і реалізації міжнародних угод про охорону природи.

2. Механізми та інструменти зближення України з ЄС у екологічній сфері

Природоохоронне законодавство ЄС на сучасному етапі є всебічно розвиненим і передовим на противагу до позиції інших економічно розвинених держав (зокрема, США та Японії). Позиція Співтовариства є орієнтиром в екологічній сфері для світового співтовариства.

Європейський Союз діє у межах тієї компетенції, яка надана йому установчими договорами. У них визначена сфера його повноважень, а також сфери, в яких ЄС і його держави-члени мають змішану компетенцію. Отже, довкілля є тією сферою, в якій повноваження поділені між державами- членами і Співтовариством. У разі, коли в законодавстві ЄС відсутні норми, що регулюють дії в окремій сфері охорони довкілля, тоді країни-члени можуть самостійно приймати відповідні закони. Утім у врегульованих сферах правові акти ЄС мають верховенство, вони є обов'язковими для виконання державами-членами.

Європейський Союз є учасником багатьох міжнародних угод і конвенцій, повноваження для укладання яких випливають зі ст. 228 Договору про Європейське Співтовариство. Вимогою для прямої дії міжнародно-договірних норм є чіткість і ясність формулювань, відсутність необхідності прийняття спеціального акта і визначеність адресата.

Правові норми ЄС загалом і екологічні правові норми зокрема, які зобов'язують країни-члени вживати природоохоронних заходів, складаються з чотирьох основних груп законодавчих актів: директиви, рішення, регламенти, рекомендації та резолюції. Загальна кількість нормативно- правових актів становить близько 300. До них належать також численні опубліковані інформаційні матеріали та документи програмного характеру, які є вагомим інструментом регулювання екологічної політики ЄС. Варто зазначити, що директиви є основним і найдієвішим видом правових актів, оскільки зобов'язують країни-члени ЄС привести національні правові системи, тобто змінити їх або доповнити, відповідно до прийнятих директив упродовж визначеного часового терміну; як правило, на це відводиться від 2 до 5 років.

Отже, країни-члени ЄС мають два осередки творення екологічного права: перший - це інституції Союзу, правові акти яких формують внутрішні регулювання окремих держав, і процеси прийняття рішень; другий - національні осередки формування права, зобов'язані враховувати регулювання ЄС.

Основи двостороннього співробітництва між Україною та ЄС у природоохоронній сфері визначає ст. 63 (1) Угоди «Про партнерство і співробітництво» між Україною і Європейським Союзом від 16 червня 1994 р. (УПС), яка є базовим документом у цій сфері. Метою такого співробітництва є спільна боротьба учасників угоди з погіршенням стану довкілля. Воно охоплює такі питання:

моніторинг рівнів забруднення та оцінку стану природного довкілля; систему інформації про стан довкілля;

боротьбу із локальним, регіональним і транскордонним забрудненням атмосферного повітря та води;

стале, ефективне та екологічно безпечне виробництво та використання енергії; безпека підприємств;

зменшення обсягів, утилізація та безпечне знищення відходів;

захист лісів;

збереження біологічної розмаїтості, раціональне використання біологічних ресурсів та управління ними;

застосування економічних і фінансових важелів;

глобальні кліматичні зміни;

екологічну освіту і виховання;

виконання Конвенції «Про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті», яка була підписана у м. Еспо.

Формування і запровадження національної стратегії екологічної політики випливає з низки міжнародних зобов'язань України та європейських принципів екологічної політики. До того ж воно пояснюється і складною екологічною ситуацією в країні. Також відсутністю комплексного документа, що містив би цілі і пріоритетні завдання з охорони довкілля із врахуванням нових суспільно-політичних та соціально-економічних реалій всередині країни.

Стратегія інтеграції України до ЄС від 11 червня 1998 р. визначила «головні» пріоритети діяльності органів виконавчої влади у цій сфері на період до 2007 р., серед яких: співробітництво в галузі охорони природного довкілля, що має гарантувати створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору.

Таке співробітництво здійснюється шляхом: планування заходів з подолання наслідків катастроф та інших надзвичайних ситуацій; обміну інформацією та експертами; організації та проведення спільної дослідницької діяльності; розробки стратегії, зокрема щодо глобальних змін клімату, з метою досягнення сталого розвитку; дослідження шкідливого впливу людини на компоненти навколишнього природного середовища.

Для ефективної реалізації згаданого співробітництва у сфері екологічної політики створено багато двосторонніх інститутів, які є ключовими під час прийняття подальших відповідних рішень. Це, наприклад, Рада із співробітництва на міністерському рівні (представники головуючої в ЄС держави, Європейської Комісії, Верховного представника ЄС, уряду України), Комітет із співробітництва (на рівні вищих державних службовців під почерговим головуванням представників ЄК та української сторони), підкомітети (на рівні експертів).

Природоохоронна співпраця України та ЄС передусім відбувається у рамках Підкомітету з питань транспорту та енергетики, співробітництва у цивільному та ядерному секторі, охорони природного довкілля, освіти, навчання і технологій. Так, в січні 2002 р. у Києві відбулося засідання цього Підкомітету, на якому обидві сторони домовилися про створення робочої групи з питань зміни клімату, і пріоритетними напрямами його роботи визначено: обмін інформацією про заходи, які вживають Україна та ЄС щодо запобігання зміні клімату; підтримку уряду України з намірів розробки Національної стратегії з протидії глобальним змінам клімату та пом'якшення їх впливу; використання досвіду ЄС у цій сфері з метою створення в Україні необхідних інститутів і систем, передбачених Рамковою конвенцією ООН «Про зміни клімату» (1992 р.) і Кіотським протоколом до неї; розгляд ініціатив щодо заходів боротьби із глобальним потеплінням.

Одним із важливих елементів інтеграції України до ЄС є приведення у відповідність до ЄС законодавства України, до його стандартів права, через його адаптацію (гармонізація, зближення правових норм). Адаптація законодавства України до стандартів ЄС полягає у поетапному прийнятті та впровадженні нормативно-правових актів України, розроблених із урахуванням вимог ЄС, зокрема й в екологічній сфері. У контексті цього питання варто зазначити, що в екологічній сфері Україна керується положеннями ст. 51 УПС від 14 червня 1994 р., відповідно до якої, наша держава взяла на себе зобов'язання вживати заходів для забезпечення того, щоб національне законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства ЄС.

У фокусі нашої уваги перебуває нормативно-правова база (acquis communataire) Європейського Союзу, яка являє собою сукупність норм і судових рішень ЄС, які були прийняті упродовж всього періоду існування цієї наднаціональної структури. Варто зазначити, що як для України, так і для інших держав-претендентів на вступ до ЄС, важливим є те, що чинна правова основа ЄС повинна ними беззастережно сприйматися.

Виділяють три основні елементи адаптації вітчизняного екологічного законодавства до норм ЄС:

транспонування - наближення або зміна національних законодавчих актів, що регулюють використання природних ресурсів і охорону природи, а також правила юридичної процедури у такий спосіб, щоб вимоги відповідних законів ЄС були повністю введені в систему законодавства України;

реалізація - призначення відповідних інститутів, виділення бюджетного фінансування, необхідного для введення в дію законів і постанов;

здійснення правоохоронних дій - впровадження відповідних заходів контролю належним дотриманням природоохоронного законодавства у повному обсязі, і здійснення санкцій за його порушення.

У межах зазначеного процесу адаптації Міжвідомча координаційна рада з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у 2001 р. затвердила орієнтовний перелік правових актів ЄС, з якими має бути узгоджене екологічне законодавство України. Це, зокрема, 56 документів у галузі охорони довкілля, які стосувалися, зокрема, захисту водних ресурсів, флори та фауни, ґрунтів, контролю генетично модифікованих організмів, оцінки шкідливого антропогенного впливу на довкілля, правил поводження з небезпечними відходами, запобігання забрудненням тощо.

З метою здійснення ефективного контролю за процесом адаптації у 2003 р. Українсько-європейським консультативним центром з питань законодавства було проведено експертну оцінку наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері навколишнього природного середовища і визначено рівень наближення до відповідного нормативно-правового акта в ЄС, а також дано багато рекомендацій у цій сфері. Наприклад, у сфері запобігання негативному впливу генетично модифікованих організмів та продуктів на довкілля. В Україні була проаналізована ситуація у відповідних галузях (зокрема, забезпечення вільного доступу громадськості до екологічної інформації, оцінка впливу на довкілля, захист атмосферного повітря від забруднення, захист водних ресурсів, захист довкілля від відходів, охорона природи тощо). Рекомендовано “прийняти законодавчий акт на основі закону України “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично-модифікованих організмів”, що стосується створення, випробування та практичного застосування генетично- модифікованих організмів, враховуючи зауваження та пропозиції суб'єктів законодавчої ініціативи, та подати його на розгляд до Верховної Ради”.

Враховуючи сучасні політичні реалії, варто відзначити, що сьогодні для України найбільшим донором виступає ЄС. Так, лише в рамках програми TACIS виділено понад 1 млн. євро. Програма допомоги ЄС - TACIS передбачає надання макрофінансової та гуманітарної допомоги країнам- претендентам на членство в ЄС. З огляду на це, створено Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства, через діяльність якого ЄС надає технічну допомогу у адаптації законодавства України до власних вимог.

Важливим кроком в екологічній сфері у контексті євроінтеграції України було підписання Радою з питань співпраці між ЄС та Україною у лютому 2005 р. трирічного Плану дій «Україна - Європейський Союз», який мав на меті сприяти та надавати допомогу для полегшення виконання Україною умов, визначених ЄС в Угоді «Про партнерство і співробітництво».

Розділ «Довкілля» ухваленого Плану дій визначав етапи імплементації та встановлення умов ефективного управління у сфері охорони природи. Відповідно до нього передбачалося здійснити активні заходи з метою запобігання погіршенню стану довкілля, забезпечення захисту здоров'я людини, раціонального використання природних ресурсів згідно з зобов'язаннями, взятими на себе Україною під час Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.).

З огляду на вищезазначені документи і заходи, в Україні виникла потреба в ухваленні нового стратегічного документа. Метою його появи стало регулювання внутрішньодержавних екологічних та інших процесів українського суспільства. До того ж цей документ повинен був містити «відповіді» на нові питання, що постали перед Україною у міжнародних відносинах.

Не менш складні проблеми перед нашою державою поставив огляд результативності її природоохоронної діяльності, здійснений Європейською економічною комісією ООН (2007 р.). Згідно з ним стратегічні напрями розвитку, поставлені Україною перед собою у сфері охорони довкілля, були визначені комісією як «нечіткі» і «застарілі». Адже ще донедавна стратегічним документом з питань екологічної політики залишались «Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (затверджені Постановою Верховної Ради України ще 5 березня 1998 р.), за якими передбачалася реалізація дострокових завдань на період до 10-15 р., тобто - до 2008-2013 р. Тому постала нагальна необхідність у розробленні і прийнятті нової ґрунтовної «стратегії», у якій чітко б визначались нові пріоритети нашої держави у сфері охорони довкілля.

Наступним важливим кроком ЄС стало створення «Європейського Інструменту сусідства та партнерства» у 2007 р. шляхом об'єднання програми TACIS та супутніх програм технічної допомоги. У перспективі для України цей інструмент має також важливе значення, оскільки передбачає надання допомоги у сумі 494 млн. євро.

До того ж 22 листопада 2010 р. був підписаний «Протокол до Угоди про партнерство і співробітництво про доступ України до програм ЄС», згідно з яким Україна отримала доступ до нових форм технічної допомоги ЄС, а саме: TAIEX і «twinning». Програма «TAIEX» - це спеціальний механізм, який застосовується країнами-кандидатами для ефективного просування перед вступними переговорами. Йдеться про експертні консультації та надання підтримки з метою здійснення реформ у сфері адаптації законодавства. Відповідно до проекту «twinning» передбачається надання технічної і експертної допомоги як з боку ЄС, так і окремими його державами-членами.

Однак принципово модерним інструментом допомоги став «Інвестиційний Механізм Сусідства» та «Механізм підтримки державного управління». До речі, спостерігається тенденція до зростання обсягів технічної допомоги з боку ЄС, зокрема із започаткуванням у 2009 р. політики Східного Партнерства. Окрім того, існує низка інших проектів, таких як «Правові студії», «Управління стандартами у сфері охорони навколишнього природного середовища на підприємствах», «Розробка стратегії гармонізації правової бази поводження з відходами на державному і регіональному рівні зі стандартами Європейського Союзу» тощо.

З огляду на це, 21 грудня 2010 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 р.2. Цей важливий політичний документ визначає мету та принципи національної екологічної політики, її стратегічні цілі та завдання, а також інструменти реалізації національної екологічної політики. Успішна інтеграція України в європейські структури залежатиме саме від ефективної реалізації прийнятих нею законів, зокрема і цього закону в екологічній сфері.

Основною проблемою реалізації вимог ЄС щодо України залишається питання фінансового забезпечення. Часткове її вирішення можливе через надання траншу кредиту з боку ЄС, в якому передбачається виділення коштів і для екологічної сфери у сумі 371 млн. грн. (35 млн. євро). З огляду на це, передбачено чотири основні напрями співпраці, а саме: екологічна політика на секторальному і регіональному рівнях; наближення екологічного законодавства України до норм законодавства ЄС; розбудова інституційних спроможностей; підтримка реалізації екологічної політики у підсекторах: повітря, водні ресурси, управління відходами та біорозмаїття. Якщо уряд України виконає усі показники у цих секторах, то упродовж 2011-2013 рр. вона отримає кошти.

Зрозуміло, що процес адаптації законодавства України до вимог ЄС є нелегким завданням. Незважаючи на розробку механізму адаптації, визначення її основних етапів і методів, існує і низка проблем, які полягають у чіткому визначенні використовуваних термінів, правильному їх перекладі та відсутності достатньої кількості спеціалістів у сфері європейського права тощо.

Размещено на Allbest.ru