Демографічна криза – ознака сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Факультет інформатики та обчислювальної техніки

Кафедра обчислювальної техніки

Реферат

з дисципліни “Екологія”

на тему “Демографічна криза - ознака сучасності ”

Виконала:

студентка групи ІП-22

Опанасенко Є.М.

Київ 2014р.

План

1. Демографічна криза й демографічний перехід

2. Демографічна політика України

3. Демографічна криза як відображення сучасної геоекологічної ситуації в Україні

Література

Демографічна криза -- глибоке порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. За останні 150 років чисельність населення Землі збільшилася та продовжує зростати вибухоподібними темпами. Із найстародавніших історичних епох до початку XIX ст. чисельність народонаселення Землі коливалася близько декількох сотень мільйонів; лише у 1830 р. вона досягла 1 млрд., але потім ситуація різко змінилася: населення перейшло від стану повільного зростання до епохи вибухоподібного збільшення. Лише через 100 років після досягнення мільярдного рівня, чисельність населення перевищила 2 млрд., а вже 30 років потому (1960 р.) досягла 3 млрд. і ще через 15 років (1975 p.) -- 4 млрд. Потім,1987 року чисельність народонаселення Землі збільшилася до 5 млрд. і в 1999 р. становила 6 млрд. осіб (табл. 13.1). Таке зростання продовжується -- дорівнює майже 90--100 млн осіб на рік. Цей безмежний темп збільшення населення називається демографічним вибухом.

Таблиця 13.1. Динаміка чисельності населення світу

Бурхливий початок демографічного вибуху спричинив чимало хвилювань у суспільстві. Під егідою ООН відбулося дві світові конференції стосовно питання народонаселення: перша -- в Римі (1954 p.), друга -- в Белграді (1965 р.). У той час багато країн переходили до активної демографічної політики сімейного планування дітонароджень. У 1974 р. у Бухаресті відбулася третя Світова конференція ООН щодо проблеми народонаселення, на якій прийняли світовий план дій у галузі народонаселення. Подальший розвиток цей план отримав на четвертій конференції в Мехіко у 1984 р. Світовий план дій складався з багатьох рекомендацій стосовно зменшення показників народжуваності та смертності; виконання плану сприяло ширшому поширенню демографічної політики.

Одним із показників середнього рівня життя є валовий національний продукт на одну особу (ВНП), який обчислюється шляхом поділу ВНП країни (тобто загальної вартості реалізованих матеріальних благ і послуг) на чисельність її населення. Реальний економічний розвиток нації з погляду забезпечення людей усім необхідним є різницею між показниками зростання економіки та населення.

Шостий мільярд населення Землі з'явився майже за 10 років. У середньому в 90-х роках XX ст. щосекунди народжувалося 5 дітей. Експерти зазначають кілька найголовніших обставин сучасного демографічного вибуху:

1) найвищі показники щорічного збільшення населення "забезпечують" найбідніші країни світу;

2) спостерігаються перші чіткі ознаки сповільнення темпів демографічного вибуху, а саме:

-- зменшується кількість країн із щорічним приростом понад 3 %;

-- в Азії швидко скорочується кількість пологів на одну жінку;

-- збільшується показник застосування сучасних засобів запобігання вагітності в Африці; швидко зростає відсоток населення, ураженого вірусом СНІДу. Розрахунки свідчать, що для переходу слаборозвинених країн до європейської демографічної політики потрібно 30--40 років, а за цей час населення Землі збільшиться до 10 млрд. осіб.

Між 1950 і 2000 р. населення світу збільшилося від 2,5 млрд. до 6,1 млрд. І хоча народжуваність у більшості країн зменшилася, останні прогнози свідчать, що населення має зрости до 2050 р. на 2,8 млрд. Хоча попередній приріст населення відбувався як в індустріальних країнах, так і в країнах, що розвиваються, майже весь наступний приріст буде у "третьому світі", де, згідно з багатьма екологічними показниками, країни вже перенаселені. У тих країнах, в яких передбачається подвоєння або навіть потроєння чисельності населення, у майбутньому прогнозується ще більше зростання, ніж раніше (табл. 13.2).

Таблиця 13.2. Темпи і прогнози демографічних та економічних змін у найбільшнаселених країнах світу

Як зазначалося, "внесок" різних країн і континентів у загальну картину зростання чисельності народонаселення не однаковий. За абсолютною чисельністю найбільший приріст характерний для великих азіатських країн (Китай, Індія, Індонезія); найбільша швидкість зростання спостерігалася в Африці та Латинській Америці. У більшості розвинутих країн і регіонів (Західна Європа, Північна Америка) ситуація демографічного вибуху спостерігалася набагато раніше, ще в XIX ст. Для багатьох з них на сьогодні властивий розвиток демографічного переходу до стабілізації чисельності населення. демографічна криза політика україна

Демографічний перехід -- послідовна зміна типів відтворення населення, що призводить до стабілізації чисельності. Під час демографічного переходу в зміні відтворення населення розрізняють чотири фази:

1) відповідає ситуації, коли показники і смертності, і народжуваності швидко зменшуються, але падіння коефіцієнта смертності випереджає падіння коефіцієнта народжуваності, тому приріст населення продовжує збільшуватися, досягаючи найбільшого значення. Така ситуація склалася в багатьох країнах, що розвиваються; у розвинутих країнах перша фаза спостерігалася ще до середини XX ст.;

2) смертність досягає мінімуму і більше не знижується, але народжуваність продовжує зменшуватися, унаслідок чого приріст населення уповільнюється;

3) для цієї фази характерне підвищення коефіцієнта смертності, зумовлене тим, що населення старіє, та одночасне сповільнене падіння народжуваності;

4) коефіцієнт смертності збільшується та наближається до коефіцієнта народжуваності, і процес демографічної стабілізації закінчується.

Як відомо, вплив людини на природне середовище не обмежується лише біотичними впливами. Суспільство використовує у виробництві та споживає таку кількість речовин та енергії, яка в десятки і сотні разів перевищує біологічні потреби людини. Тобто основною причиною сучасної екологічної кризи є кількісна експансія людського суспільства -- швидке нарощування сукупного антропогенного навантаження на природу.

Соціальні наслідки великої чисельності населення є насамперед проявом закону "на всіх не вистачить". Протягом усієї історії людства економічна і соціальна нерівність не зменшилася, а стала навіть контрастнішою, оскільки цивілізація постійно збільшувала розрив між максимальними можливостями отримання благ та їх реальною доступністю для багатьох людей.

Отже, в минулому для людства були характерні високі показники коефіцієнтів народжуваності та смертності (в основному дитячої). Швидке зростання чисельності народонаселення -- "демографічний вибух" -- почався у зв'язку зі зниженням показника дитячої смертності під час збереження попереднього рівня народжуваності. Нещасні випадки та стихійні лиха не контролюють чисельність населення. Наприклад, у США щорічні втрати від автокатастроф (майже 50 тис.) надолужуються протягом 10 днів. Коли в Індії припливною хвилею змило весь рисовий район, загинуло близько 500 тис. осіб, але природні темпи приросту населення компенсували ці втрати за 30 днів.

Екологи оцінюють місткість планети у 1--1,5млрд осіб (з огляду на можливості енерго- та водоспоживання тощо). Отже, без регулювання чисельності населення Землі неможливо забезпечити права людей на якісне життя. Тому найближче майбутнє людства -- це внутрішня "екологізація" суспільства: технології ресурсозберігання, економія енергії, матеріалів тощо. Людина має регулювати власний популяційний розвиток без страху за себе і своїх нащадків.

2. Демографічна політика України

Демографічна політика -- це діяльність органів державного управління і соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних та якісних параметрів відтворення населення з метою подолання негативних демографічних тенденцій.

Найбільш поширений і близький за вживанням термін -- політика народонаселення. Нерідко ці поняття використовують як тотожні, як синоніми, не надаючи їм різного значення. У широкому сенсі демографічна політика іноді ототожнюється з політикою народонаселення, у вузькому сенсі -- розглядається як одна з її складових, разом з регулюванням умов праці працездатного населення і умов життя всього населення.

З метою подолання негативних демографічних тенденцій в Україні потрібна активна демографічна політика, яка є частиною соціальної економічної політики суспільства в цілому. Демографічна політика складається з таких елементів:

-- вплив на умови праці, тобто визначення межі працездатного віку, тривалості робочого дня, турбота про охорону праці тощо;

-- поліпшення життєвих умов усіх верств населення -- підвищення заробітної плати, покращення житлових умов, забезпечення медичним обслуговуванням та ін.;

-- заходи, спрямовані на те, щоб суспільство впливало на процеси природного руху населення.

Найважливіше завдання демографічної політики полягає в розробці ефективних методів зі зменшення показників захворюваності та збільшення тривалості життя. Є три види методів демографічної політики: економічні, адміністративно-юридичні та соціально-психологічні. До економічних методів належать заходи, за допомогою яких створюються найкращі умови поєднання трудової й виховної функцій сім'ї. Серед адміністративно-юридичних методів демографічної політики розрізняють різні законодавчі акти. До соціально-психологічних методів належать в основному пропагування пошани та важливості материнства.

Для України на сучасному етапі розвитку головними демографічними загрозами вважають депопуляцію, старіння населення, нерегульовані міграційні процеси. Демографічні загрози визначаються за такими показниками:

-- коефіцієнт відтворення населення;

-- коефіцієнт депопуляції;

-- сумарний коефіцієнт народжуваності;

-- коефіцієнт старіння населення;

-- співвідношення шлюбів і розлучень.

Мета демографічної безпеки -- створення умов, достатніх для попередження і нейтралізації демографічних загроз. Основними завданнями забезпечення демографічної безпеки в Україні є:

-- поліпшення соціально-економічних умов життєдіяльності;

-- оптимізація зовнішніх і внутрішніх міграційних потоків населення;

-- протидія нелегальній міграції;

-- забезпечення репродуктивних прав громадян і сприяння формуванню репродуктивних потреб населення.

Мета стратегії демографічного розвитку -- поліпшення якісних характеристик населення України та гармонізація його відтворення. При цьому сутність реального виходу з демографічної кризи полягає не стільки в подоланні депопуляції, скільки у збільшенні чисельності населення, збереженні та відтворенні його життєвого і трудового потенціалів.

Серед головних завдань і напрямів стратегії вирізняють такі:

-- скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни;

-- забезпечення соціальної захищеності українських працівників за кордоном;

-- недопущення нелегальної міграції;

-- активна імміграційна політика.

Отже, сучасну демографічну ситуацію в Україні експерти-демографи називають кризовою. За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук, до 2050 р. населення України може зменшитися до 35 млн осіб.

3. Демографічна криза як відображення сучасної геоекологічної ситуації в Україні

Збільшення чисельності народонаселення Землі зумовлює руйнацію природних екосистем, що є основою стійкого існування біосфери. Тому найважливіша умова подальшого прогресу людства -- припинення зростання чисельності населення та зменшення негативного впливу на природне середовище.

У широкому розумінні народонаселення -- це сукупність людей, які мешкають в певному місті, на певній території. Народонаселення -- явище соціальне. Для народонаселення характерні такі ознаки:

-- природно-історична зумовленість;

-- безперервне поновлення в процесі утворення й відтворювання безпосереднього життя;

-- соціально-часова визначеність;

-- просторово-територіальна визначеність сукупності людей.

Дія законів народонаселення впливає на тип зміни поколінь. Відомо два типи зміни поколінь: традиційний (тип швидкої зміни) і сучасний (тип повільної зміни).

Розглянемо історію так званих демографічних революцій людства.

I. Протягом більшої частини історії людства на Землі переважав тип, який прийнято називати традиційним. Для нього характерні такі властивості: 1) висока народжуваність, подібна до фізіологічного рівня (40--45 осіб на 1000 жителів); 2) дуже висока смертність (30--35 осіб на 1000 жителів); 3) низький природний приріст населення. Цей тип пов'язаний з аграрною економікою, докапіталістичними відносинами, орієнтацією на багатодітну сім'ю. У ті часи саме висока смертність була регулятором усього процесу розвитку.

II. Друга демографічна революція відбулася наприкінці ХVIII -- на початку XIX ст. у зв'язку з переходом від аграрної до індустріальної економіки, що ознаменувалося промисловими переворотами в країнах Європи. Поступове зменшення показника смертності у міру розвитку охорони здоров'я в цих країнах зумовило помітне збільшення природного приросту населення. Але в усіх інших регіонах світу зберігався традиційний тип.

ІІІ. Третя демографічна революція почалася в середині XX ст. й охопила насамперед економічно розвинуті країни. Саме для її характеристики широко застосовується термін "демографічний вибух".

ЛІТЕРАТУРА

1. Васильєва Л. Й. Демогpафічні аспекти сучасної сім'ї // Актуал. пpобл. політики: Зб. наук. пp. - Одеса, 1997. - Вип.1-2. - С.15-17.

2. Гавpиш В. П. и др. Пpоблема демогpафічного дефіциту: соціально-економічні наслідки та шляхи pозв'язання / Гавpиш В. П., Гавpиш Г. І., Дpаганова Т. П. // Велика Волинь: Минуле і сучасне: (Матеpіали міжнаp. наук. кpаєзнавч. конф., жовт. 1994 p.). - Хмельницький; Ізяслав; Шепетівка, 1994. - С. 524-527.

3. Глобальні проблеми нашого часу.-М.:Думка,1981.

4. Глуханова Г., Куpило І. Hаpоджуваність у pадіаційно забpуднених pегіонах Укpаїни // Демогpафічні дослідження: Міжвід. зб. наук. пp. - К., 1999. - Вип. 21. - С. 28-37.

5. Гоpобець О. Особливості пpоцесів мігpації та відтвоpення населення в Укpаїні // Теpнопільський педунівеpситет ім. В.Гнатюка. Hаук. зап. Сеp.:

6. Акимова ТА., Хаскин В.В. Экология. -- М.: ЮНИТИ, 2002. -- 566 с.

7. Гавриленко ОМ. Геоекологічне обґрунтування проектів природокористування: Навч. посіб. -- К.: Ніка-Центр, 2003. -- 332 с.

8. Исаченко А.Г. География на перепутье. Уроки прошлого и пути перестройки // Известия ВГО. -- 1990. -- Т. 122. -- Вып. 2. -- С. 289--300 .

9. Кочуров Б.И. Оценка устойчивости почв к загрязнению // География и природные ресурсы. -- 1983. -- № 4. -- С. 55--60.

10. Кочуров В.И. Экологический риск и возникновение острых экологических ситуаций // Известия РАН. Сер. География, -- 1992. -- МЬ 2. -- С. 112--122.

Размещено на Allbest.ru