Cтан атмосферного повітря та водних ресурсів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України національний університет «Львівська політехніка»

Інститут економіки і менеджменту

Реферат з екології

На тему: «Cтан атмосферного повітря та водних ресурсів в Україні»



1. Стан атмосферного повітря в Україні

Атмосфера -- це зовнішня газова оболонка Землі, життєдайний «буфер» між Космосом і поверхнею Землі. Вона є носієм тепла, вологи, захисником екосистем від згубних ультрафіолетових випромінювань, важливим чинником фотосинтезу. Це своєрідний «скафандр» для Землі і одночасно велетенський резервуар кисню.

Однією з найгостріших екологічних та соціальних проблем є забруднення атмосферного повітря антропогенними джерелами (промисловість, транспорт, опалювальні системи). Щорічно в атмосферу викидається велика кількість різноманітних речовин, кожна з яких небезпечна для живих організмів і завдає шкоди матеріальним цінностям (будівлі, споруди, дорожні покриття тощо), наносячи великі економічні збитки. Антропогенне забруднення атмосфери становить лише 0,5% від загального забруднення природними явищами (пилові бурі, виверження вулканів, лісові пожежі тощо), але саме цей тип забруднення має найбільш негативний вплив на навколишнє середовище.

Загальний стан повітряного середовища в Україні.

В Україні, як і в багатьох інших країнах, стан повітряного середовища явно незадовільний, а у деяких регіонах (наприклад, Маріуполь, Кривий Ріг, Запоріжжя та ін.) -- вкрай загрозливий. Диктат центру тривалий час впливав на відповідну структурну деформацію народного господарства, коли перевага надавалася розвитку сировинно-видобувних і метало ливарних (металургійних, гірничорудних, хімічних), досить брудних і надзвичайно екологічно небезпечних галузей промисловості. Економіці України властива також висока питома вага ресурсних та енергоємних технологій, впровадження і нарощування яких у промисловості та сільському господарстві здійснювалося найбільш «дешевим» способом -- без будівництва відповідних очисних споруд.

На формування антропогенних забруднень атмосферного повітря впливає характер джерел забруднень - технологічних агрегатів, що виділяють у процесі експлуатації шкідливі речовини в атмосферу. Розрізняють стаціонарні та пересувні джерела забруднення атмосферного повітря; стаціонарні джерела в свою чергу, поділяються на організовані та неорганізовані.

Джерела забруднення атмосфери характеризуються кількістю підприємств, що мали викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря; стаціонарних (організованих і неорганізованих) джерел забруднення атмосфери; автомобілів з двигунами внутрішнього згорання.

Основними антропогенними джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами є організовані стаціонарні джерела (48,5%), пересувні засоби (33,0%), неорганізовані стаціонарні джерела (5,8%) та очисні споруди (12,7%).

Дані 00Н свідчать, що в атмосферу щорічно викидається 110 млн. т оксиду сірки; 70 млн. т оксиду азоту; 180 млн. т оксиду вуглецю; 70 млн. т неочищених отруйних газів; 60 млн. т завислих часток; 700 тис. т фреонів (сполук тяжких металів); 500 тис. т свинцю; 100 тис. т токсохімікатів; 10 тис. т ртуті.

Встановлено, що 80% кисню постачає в атмосферу морський фітопланктон, 20% тропічні ліси та інша рослинність. Але його рівновага порушена антропогенними чинниками. Щорічно кількість кисню в атмосфері зменшується на 10 млрд. т (цього вистачило б для дихання кількох десятків мільярдів чоловік). А промисловість, наприклад, США, Японії, ФРН взагалі живе за рахунок інших, бо споживає кисню більше, ніж його утворюється на територіях цих країн. Або, скажімо, лише один сучасний пасажирський реактивний літак протягом 8 годин польоту поглинає 50-75 т кисню, викидаючи при цьому в атмосферу десятки тонн вуглекислого газу. Відтворити таку втрату кисню протягом доби може масив площею 25-30 тис. га. І все ж, витрати атмосферного кисню поки що компенсується його утворенням в процесі життєдіяльності рослинності суші і Світового океану. При фотосинтезі вони щорічно продукують близько 320 млрд. т кисню.

У повітрі циркулюють створені людиною отруйні речовини, які призводять до мутагенного забруднення. Відомо понад три тисячі хімічних сполук, що володіють мутагенною активністю. Так, якщо в 1945 р. було зареєстровано 0,7% народжених з цієї причини неповноцінних дітей, то сьогодні -- понад 10% немовлят народжуються із спадковими дефектами. Це вказує на небезпеку зміни генофонду людства, зокрема України.

Також варто звернути увагу на те, що Україна лежить на шляху перенесення повітряних мас з Атлантики далеко на схід у центр Євразії. У середньому через її територію щороку проходять 45 циклонів (переважно восени, навесні і взимку) і 35 антициклонів (влітку, ранньої осені і взимку). Практично не буває тривалого застою повітря.

Таким розташуванням пояснюється та обставина, що основні закордонні речовини забруднювачі повітря України прибувають до нас із заходу, а ми «експортуємо» власні викиди насамперед до Росії. За даними експертів, загальний баланс різко негативний. На нашій території залишається 76 500 тонн азоту з його діоксиду (NO2 ) і близько 40 000 тонн з оксиду (NO). Ми їх отримуємо насамперед з Польщі, Німеччини, Росії, Чехії, Білорусі, Румунії та віддаленіших західних сусідів. Приблизно така сама ситуація зі сполуками сірки, якої на нашій землі залишається приблизно 274 000 тонн щороку. Ланцюжок забруднювачів сіркою такий: Польща, Румунія, Німеччина, Чехія зі Словаччиною, Росія та інші країни. Та все ж головні забруднювачі повітря є “рідними”. Наростання маси викидів відбувалося до середини 80-х років XX ст., коли воно змінилося скороченням (рисунок 1). Внаслідок розвалу економічного життя на початку 90-х кількість викидів різко зменшилася. Стало легше дихати, але важче жити.



Рисунок 1 Обсяги щорічних промислових і транспортних викидів в Україні

Рисунок 2 Речовинний склад щорічних промислово-транспортних викидів

Основними забруднювачами були і лишаються підприємства енергетики і металургії. На них припадає понад 70 % усіх викидів оксиду азоту, а сполук сірки ще більше 82 %. Перспективи на майбутнє невтішні, бо фінансова скрута змусить підприємства шукати якнайдешевше паливо. Для них буде надто дорогим екологічно чистий газ, який доведеться замінити на мазут і низькосортне вугілля. Якщо не буде знайдено коштів на доочищення викидів і не зменшиться обсяг виробництва у згаданих галузях, то годі чекати очищення повітря в промислових містах України.

Вимірювання на території України свідчать, що практично в усіх великих містах постійно чи періодично шкідливі речовини присутні у повітрі у надмірній кількості. На початок 90х років XX ст. найбільшими викидами у повітря характеризувалися Кривий Ріг (1,15 млн т), Маріуполь (650 тис. т), Запоріжжя, Макіївка, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ (по 350 тис. т), Київ, Донецьк, Керч, Дебальцеве (по 300 тис. т), Комунарськ і Одеса (200 тис. т) та ін. Характерними для наших міст є порівняно високі рівні забруднення специфічними і органічними сполуками: бензопіреном, фенолом, формальдегідом, аміаком та ін. Дію на людину більшості з цих речовин описано в інших книгах (наприклад, у першому підручнику зі списку, що наведений у кінці книги). Тому наголосимо лише на менш відомому бензопірені, забруднення яким повітря в українських промислових містах особливо високе.

Бензопірен (точніше бензо(а)пірен) належить до групи поліциклічних ароматичних вуглеводнів, які й до втручання людини у довкілля були присутні всюди у невеликих кількостях. Трохи розчиняються у воді (одиниці мкг/л), на порядок вище в крові людини. Леткий при кімнатних температурах, але основна його кількість у забрудненому ним повітрі завжди зв'язана з твердими частинками (це стосується і забрудненої води). Дощ суттєво і швидко очищає повітря від цієї речовини, змиваючи її в ґрунт.

Бензопірен утворюється при всіх способах спалювання твердого і рідкого палива, під час практично всіх пожеж, виділяється при виверженнях вулканів, продукується на кожній кухні під час високотемпературної обробки їжі (смаження, копчення тощо). Ця речовина може потрапляти в наш організм всіма можливими способами (не тільки з повітрям, їжею, а й безпосередньо через шкіру). Комісія експертів-медиків зарахувала бензопірен і його “родичів” до групи канцерогенів, пухлиноініціююча дія яких незаперечно (дослідами) доведена для тварин. На основі закону екології про єдність живого його вважають потенційним канцерогеном для людей. Це припущення підтверджується фактом частих випадків виникнення кількох видів раку серед людей, які роками мають справу з середовищами з високою концентрацією бензопірену.

Він не накопичується у м'ясі тварин, а знешкоджується чи виводиться назовні (висновок: м'ясо свиней, яких вирощували на обгорілих шашликах з великим вмістом бензопірену, безпечне і майже чисте). Хоч не миттєво, але розкладається і нейтралізується у ґрунті. У рідинах бензопірен легко знищується обробкою озоном.

Профілактичні заходи абсолютно необхідні для працівників, які щодня мають справу з цією речовиною. А для решти вибір: весь час їсти не дуже смачне варене (і трохи зменшити своє “споживання” бензопірену й ризик раку) чи із задоволенням наминати смажене і копчене, втішаючись тим, що рак може виникнути з тисячі інших причин (від пиття надто гарячого чаю аж до дії чорнобильських радіонуклідів).

Державний комітет з питань гідрометеорології (Гідромет) регулярно здійснює моніторинг 54 великих та малих міст. 13 агломераційних виробництв, зосереджених переважно у Донецько-Придніпровському промисловому регіоні, характеризуються високим рівнем викидів в атмосферне повітря не тільки класичних забруднювачів, але й специфічних канцерогенних речовин.

Загалом протягом останніх декількох років щорічні концентрації пилу, оксидів азоту, діоксиду сірки та оксиду вуглецю зменшилися разом із рівнем забруднення. Все ж вони часто перевищують граничне допустимі концентрації (ГДК), українські стандарти якості атмосферного повітря в 1,1-3,2 рази, залежно від речовини та міста. Перевищення діоксиду азоту спостерігалося майже у всіх великих містах; в Єнакієвому зафіксовано найбільше перевищення -- у 3,2 рази більше від ГДК.

Ситуація щодо токсичних забруднювачів повітря значно гірша. Їх річна концентрація перевищує річні значення стандартів в декілька разів у більшості великих міст, зокрема для формальдегіду (максимуму 8,5 рази в Одесі), для бенз(а)пірену (7,2 рази в Донецьку), для фенолу (3,8 рази в Єнакієвому та Горлівці) та для аміаку (3,4 рази, також у Горлівці). Більшість короткострокових концентрацій важких металів також перевищують ГДК, наприклад, ГДК для міді перевищувалася в 11,6 разу у Дніпродзержинську. Загалом, із двох проведених щорічних вимірювань різних забруднювачів на території України принаймні одне з них перевищує ГДК. Головним чином це спостерігається для токсичних забруднювачів повітря.

Якщо дані вимірювань порівняти зі стандартами, відображеними в Рекомендаціях ВООЗ щодо якості повітря в Європі, то якість повітря стосовно класичних забруднювачів, за винятком оксидів азоту, поліпшується. Показники щодо 80 та СО знаходяться в межах значень відповідно до Рекомендацій, оскільки стандарти ВООЗ для цих речовин менш суворі. Проте, коли йдеться про специфічні та токсичні забруднювачі, то навіть стандарти ВООЗ перевищуються майже у всіх великих містах України. Найгірша загальна ситуація спостерігається в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Кривому Розі, Львові, Маріуполі, Одесі та Запоріжжі.

Загалом протягом останніх кількох років щорічні концентрації пилу, оксидів азоту, діоксиду сірки та оксиду вуглецю зменшилися разом із рівнем забруднення. Все ж вони часто перевищують гранично допустимі концентрації (ГДК), унормовані українськими стандартами якості атмосферного повітря, в 1,1 рази і більше. Перевищення, скажімо, діоксиду азоту спостерігалося майже у всіх великих містах, а загалом із двох проведених щорічних вимірювань різних забруднювачів на території України принаймні одне перевищує ГДК. Головним чином це стосується іроксичних забруднювачів повітря.

Взагалі, високі промислові викиди, що змінюються для основних забруднювачів від 500 тис. т до 100 тис. т на рік, спостерігаються у Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Єнакієвому, Дніпропетровську, Дебальцеві, Запоріжжі, Макіївці та Горлівці.

Стаціонарні джерела, внесок яких у забруднення повітря є найбільшим, належать до енергетичного та теплоенергетичного сектора (32%), чорної та кольорової металургії (27%), вугільної промисловості (27%), включаючи нафтопереробні заводи (2%). Найбільші забруднювачі -- електростан. Вони скидають до 85тис.т 802 (Буїжггинська ТЕС), 25 тис. т N02 (Криворізька ТЕС) та 50 тис. т твердих речовин за рік (Луганська ТЕС). Бурхптинська ТЕС -- найбільший точковий забруднювач, щорічні викиди якого за трьома речовинами-забруднювачами становлять навіть 140 тис. т.

Хоча звітування щодо викидів від стаціонарних джерел охоплює 15 тис. підприємств та 103 забруднювачі сім з яких становлять 90% від загальної маси викидів України.

З 1985 р. спостерігається тенденція зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря: в 2000 р. порівняно з 1985 р. сумарний обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря скоротився в 3,2 рази, в т.ч. від стаціонарних джерел - в 3 рази, пересувних - в 3,4 рази. Загальний обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря в Україні в 2000 р. становив 5908,6 тис. т, з них від стаціонарних - 67%, від пересувних - 33%. У 2000 р. кількість підприємств, що мали викиди шкідливих речовин в атмосферу, становила 14943 одиниці.

1998 року викиди забруднювачів від пересувних джерел становили 1885 тис. т (на 30% більше, ніж у 1997 році), сягаючи 31% загального обсягу цих викидів. Обсяги викидів різні для різних забруднювачів: 63% загальних викидів свинцю, 54% СО, 36% ЛОСта 25% МОх від транспортних засобів. У багатьох областях та містах вони перевищують викиди від стаціонарних джерел, становлячи від 60 до 90%) від усіх викидів в області та/або місті (Рівне, Ужгород, Київ, Одеса, Житомир, Тернопіль, Чернівці, Луцьк та Чернігів). Ці викиди в цілому по країні поступово скорочуються, але пересувні джерела все ще викидають 45% оксиду вуглецю, 30%) НМЛОС та майже 20% оксидів азоту. Вони також щорічно викидають 260 т свинцю.

Основними речовинами-забруднювачами є оксиди сірки, азоту, аміак, феноли, формальдегід, бенз(а)пірен. Об'єми викидів забруднюючих речовин останнім часом, перш за все через зупинку багатьох підприємств, зменшились, проте в деяких промислових регіонах (особливо в Донецько-придніпровському) вони і нині значно перевищують гранично допустимі норми. «На жаль, маючи мало лісів і розвинуту металургійну промисловість, теплоенергетику, Україна є однією з тих країн, що спалюють кисень планети».

Особливе занепокоєння викликають понад тисяча шкідливих хімічних підприємств. Так, на Луганщині жителі прозвали «Бермудами» трикутник між містами Сєвєродонецьк, Лисичанськ і Рубіжне. Можна довго перераховувати «дива», що спостерігаються там з «ласки»хімічних підприємств. Зокрема, за 10 років подвоїлась кількість дітей, які народжуються тут з відхиленнями. Не кращий стан атмосферного середовища й у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Донецьку, Кривому Розі, Макіївці, Києві та Одесі.

Економіка республіки не була орієнтована на такі «дрібниці», як турбота про екологічно чисте середовище, екологічно безпечні технології виробництва, здоров'я людей.

Зараз найбільший тиск створює енергоємна важка індустрія, включаючи промислові заводи та інші підприємства, де використовуються процесами згорання, а також забруднення повітря транспортом. Великомасштабні промислові комплекси, на яких не проводили реструктуризації з часів здобуття незалежності, роблять значний внесок у всі екологічні проблеми, включаючи забруднення повітря. Енергоємність виробництва, вища у декілька разів (9) від середньої за ОЕСР, у поєднанні з низькою енергетичною ефективністю, неощадливим менеджментом інших природних ресурсів та поганим адміністративно-господарським управлінням і технічним обслуговуванням посилюють тиск на довкілля.

Особливе занепокоєння викликає традиційний енергетичний сектор, який постачає 67,5% від загального обсягу теплової енергії та 50% електроенергії. Вік більшості засобів виробництва електроенергії в цьому секторі перевищує 25 років. Хоч природний газ і домінує в первинному енергетичному споживанні, все ж спалюються значні обсяги важкого мазуту та низькоякісного вугілля, причому жоден з котлів не має вторинних заходів контролю для скорочення викидів 80х, N02 та інших газів.

Більшість джерел забруднення розташовані близько або навіть у межах густонаселених територій, населення яких потерпає від забруднення. Там же постійно постає кількість дорожніх транспортних засобів, починаючи з середини 90-х років. Парк старих автомобілів залишається переважно неконтрольованим, а низькоякісний етилований бензин до цього часу продається на ринку (до 17% за офіційними даними), часто змішаний з не етилованим бензином на заправних станціях. На даному етапі різниця в ціні створює сприятливі умови для використання у вигляді пального стислого газу, але в компаній немає коштів для інвестування в розвиток транспортних засобів, що використовують стислий газ.

Для побудови інтегральної оцінки рівня навантаження атмосферного повітря комплексом шкідливих речовин, що відходять від підприємств різних видів економічної діяльності, використовують багатовимірну середню з урахуванням токсичності домішок:

,

де n - кількість видів економічної діяльності;

m - кількість видів шкідливих речовин;

kj - коефіцієнт переводу шкідливих речовин в умовно-натуральні одиниці;

dij - частка викидів j-ої речовини підприємствами i-ого виду економічної діяльності розраховується dij = хij/Ухij, де хij - обсяг j-ої речовини, що викидається підприємствами i-ого виду економічної діяльності; Ухij - загальний обсяг викидів j-ої речовини, що викидається підприємствами всіх видів економічної діяльності в цілому.

При Gi>1 рівень розвитку явища у i-ої одиниці вищий за середній по сукупності, а при Gi<1, навпаки, нижчий.

Наслідки забруднення атмосферного повітря і заходи по його охороні.

Основним показником впливу навколишнього середовища на стан здоров'я населення є захворюваність - об'єктивний критерій реакції населення на шкідливий вплив навколишнього середовища.

Індикаторами захворюваності населення слугували медико-статистичні показники кількості вперше зареєстрованих випадків захворювань на 100000 населення за 1998 рік. Виділено шість основних нозологічних форм захворювань, які пов'язані із забрудненням атмосферного повітря, а саме: новоутворення; хвороби ендокринної системи, розлади харчування, порушення обміну речовин та імунітету; хвороби крові та кровотворних органів; хвороби системи кровообігу; хвороби органів дихання; хвороби органів травлення.

Як характеристики забруднення атмосферного повітря використано валові викиди шкідливих речовин на душу населення за 1990-1998 рр.: всього викидів, тверді речовини, сірчистий ангідрид, окис вуглецю, окисли азоту, вуглеводні. Саме ці забруднювачі вважаються найбільш небезпечними з точки зору негативного впливу на навколишнє природне середовище.

У зв'язку з тим, що систематичні спостереження за станом атмосферного повітря щодо рівня концентрації забруднюючих речовин проводяться, переважно, у крупних містах і майже відсутні у сільських районах, то для характеристики регіонального рівня забрудненості атмосферного повітря використовувались річні валові викиди шкідливих речовин підприємствами областей.

Територіальна варіація рівня забрудненості атмосферного повітря і рівня захворюваності досить висока, до того ж характер зв'язків між ними неоднаковий. Скажімо в містах рівень забруднення атмосферного повітря значно вищий, ніж у сільських місцевостях, саме тому на найбільшу екологічну небезпеку наражаються міські жителі.

Інтенсивне забруднення атмосфери вимагає певних заходів для його зниження або взагалі ліквідації.

Основним заходом запобігання викидам шкідливих речовин є впровадження ефективних систем уловлення і утилізації газів. Частка уловлених шкідливих речовин в обсязі утворених в 2000 р. коливалася від 22% (Херсонська область) до 99,4% (Миколаївська область). Частка утилізованих речовин в обсязі уловлених коливалася від 1,2% (Миколаївська область) до 97,1% (Хмельницька область). У середньому по Україні частка утилізованих речовин в 2000 р. становила 22,6% від загальної маси уловлених.

Охорона повітряного басейну від забруднення шкідливими речовинами найбільш ефективна, якщо вона спрямована на зменшення маси шкідливих речовин, що відходять в атмосферу, тобто якщо вона здійснюється безпосередньо винуватцями забруднення атмосфери. Управління охороною повітряного басейну передбачає проведення системи планових заходів як щодо зменшення загального обсягу викидів в атмосферу у тому чи іншому регіоні, так і щодо зміни структури викидів за рахунок уловлення найбільш небезпечних токсичних речовин.

Завдяки проведеним заходам щодо охорони атмосферного повітря викиди шкідливих речовин від стаціонарних джерел в 2000 р. зменшились в цілому по Україні на 29791,1 т, в т.ч. на 55% - за рахунок проведення заходів щодо удосконалення технологічних процесів, зокрема перехід на інші види палива.

Результативність національної екологічної політики в контексті Кіотського протоколу.

Кіотський протокол надав можливість застосування ринкових механізмів міжнародного співробітництва для вирішення національних і глобальних екологічних проблем. «Гнучкі механізми», передбачені у Кіотському протоколі, -- торгівля квотами на викиди парникових газів, проекти спільного впровадження (СВ), проекти механізму чистого розвитку -- відпрацьовуються в Україні на рівні окремих підприємств і регіонів (Запоріжжя). Відпрацювання цих механізмів відкриває перспективу впровадження ринкового механізму торгівлі квотами із залученням значних фінансових ресурсів (іноземні та внутрішні) для модернізації вітчизняної промисловості, сталого ведення сільського і лісового господарств, програм з ефективного використання енергії та ресурсів тощо.

Кіотський протокол вимагає від України не перевищувати рівня викидів 1990 року протягом 2008-2012 років. Зважаючи на існуючі прогнози розвитку економіки України, викиди парникових газів у період до 2012 чи навіть до 2020 року не досягнуть рівня викидів у 1990-му. Таким чином, в Україні відсутня нагальна необхідність скорочувати фактичні викиди парникових газів, що виключає потребу у фінансових ресурсах.

Більше того, Україна буде мати надлишкові квоти на викиди парникових газів, які вона зможе продавати на міжнародному ринку. Обсяг потенційних інвестицій за механізмом СВ може бути значним, оскільки Україна може здійснювати заходи зі зменшення викидів парникових газів за рахунок менших витрат, ніж країни Європейського союзу, Канада чи Японія, для яких виконання зобов'язань щодо скорочення викидів тільки за рахунок внутрішніх зусиль є практично неможливим. Отже, країни, де вартість скорочення викидів висока, зацікавлені в реалізації проектів СВ в Україні.

Дані економічних прогнозів, зроблених на основі міжнародних економічних моделей, свідчать про те, що питома вартість скорочення викидів парникових газів в індустріальне розвинених країнах знаходиться в діапазоні від 50 до 500 доларів США за тонну СОг. Для порівняння: вартість зниження тонни СО2 в Україні коштує лише 5-20 доларів США.

У 2010 році потенційні можливості України щодо продажу квот на викиди парникових газів прогнозуються на рівні 257-367 млн. т СОз еквівалента, а у 2020 році -- 147-293 млн. т СО з еквівалента.

За оцінками міжнародних дослідницьких установ, Україна матиме можливість продати 50% своїх надлишкових квот на викиди парникових газів за ціною 3-6 доларів США за тонну (Юз-еквівалента. Це може забезпечити надходження в Україну до 2012 року від 500 млн. до 1 млрд. доларів США.

Що стосується механізму СВ, то Міжурядова група експертів зі зміни клімату передбачила такі типи проектів:-- енергетика: перехід на використання видів палива з меншим вмістом вуглецю, відновлювані та альтернативні джерела енергії, підвищення енергоефективності, зниження супутніх викидів тощо;

-- промислові процеси (виключаючи викиди від виробництва енергії): заміна матеріалів, процесів або обладнання, поліпшення систем поводження з відходами, утилізація відходів тощо;

-- сільське господарство: управління продуктивністю тваринництва, системами поводження з гноєм, покращання структури сільськогосподарських культур, оптимальне використання добрив та перехід на інші види добрив тощо;

-- землекористування та лісове господарство: відновлення, насадження та збереження лісів та їх оптимальне використання, захист від пожеж тощо;

-- заходи зі зменшення викидів парникових газів на транспорті;

-- відходи: управління системами поводження з твердими побутовими відходами та стічними водами, утилізація сміттєзвалищного газу тощо.

Основні завдання управління в галузі охорони повітря.

Конституція України 1996 р. містить положення про право на безпечне життя та здорове довкілля (див. розділ 1). « Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» були прийняті у 1998 році Парламентом. На першому етапі їх виконання (1997-2000 рр.) розробляються законодавство і нормативно-правові документи та впроваджуються певні невідкладні заходи (див. також розділ 1).

У 1992 році Парламент оголосив усю територію України зоною екологічного лиха. Однак, зменшення забруднення повітря не є пріоритетом на національному рівні і покладається на окремі регіони. Їхні зусилля мають бути сконцентровані на стабілізації та поліпшенні екологічних умов у містах та промислових центрах, особливо в Донецько-придніпровському регіоні, та запровадженні «зелених технологій» у найбільші сектори-забруднювачі -- промисловість, енергетику, транспорт, будівництво та сільське господарство. Для підтримки цих пріоритетів необхідно здійснити

такі невідкладні заходи:

-- встановити стандарти якості атмосферного повітря, основані на міжнародних стандартах, та поступово гармонізувати національні стандарти з міжнародними;

-- встановити нові екологічні правила (нормативи), що базуються на технологічних стандартах і нормах, включаючи технологічно пов'язані стандарти на викиди для основних забруднювачів;

-- розробити цільові програми та коротко, середньо і довгострокові плани дій щодо зменшення нормативних перевищень викидів забруднювачів у містах. Закон про охорону навколишнього природного середовища 1991 року встановлює цілі, але не визначає механізмів виконання. Він покладає основну відповідальність на Мінекобезпеки, а місцевим органам влади та Кабінету Міністрів дає право припиняти діяльність підприємств, що забруднюють довкілля. У 1993 році була створена Державна екологічна інспекція та затверджено її Положення. Крім того, в 1992-1995 рр. було впроваджено оцінку впливу на довкілля та доповнення до систем дозволів і ліцензій (більш детально див. розділи 1 та 2). Закон про охорону атмосферного повітря було прийнято у 1992 р. Він цілком базувався на Акті про чисте повітря СРСР 1981 р., який був просто перенесений в український закон без будь-яких змін.

Сучасний кризовий стан економіки України ускладнює вирішення екологічних проблем. Падіння промислового виробництва супроводжувалося зниженням інвестиційної активності в Україні, тому офіційні данні про зменшення негативного антропогенного впливу на атмосферне повітря необхідно розглядати у двох розрізах: падіння обсягу виробництва та нестача інвестиційних ресурсів, спрямованих на підтримку екологічної рівноваги. У зв'язку з цим важливим є створення таких умов діяльності підприємств, за яких вони були б змушені займатися атмосфероохоронною діяльністю або матеріально зацікавленими у реалізації заходів з охорони атмосфери.

2. Стан водних ресурсів в Україні

Водні ресурси - це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Водні ресурси є одним з життєво важливих компонентів гідросфери земної кулі та необхідною підвалиною соціально-економічного розвитку в цілому, задоволення основних потреб людей, діяльності у галузі виробництва продовольства, збереження екосистем. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенерге-тика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.

Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3. Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річко-вий стік - 85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% - за її межами (транзитний стік).

Головні ріки України: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України 981 км; середній річний стік 53,5 км3), Дністер (загальна довжина 1362 км, у межах України 705 км; стік 8,7 км3), Південний Буг (довжина 806 км; стік 3,4 км3), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км3). Дунай протікає по території України на ділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 - переважно транзитний.

Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загальна кількість - 1057; здатні вмістити 55 км3 води).

Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро - Донбас - 550 км, Сіверський Донець-Донбас - 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах надлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні системи (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).

Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км2. Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся - Світязь. Синевир - найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2. Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних підземних вод дорівнюють 27,4 км3, з яких 8,9 км3 не пов'язані з поверхневим стоком.

В цілому водні ресурси України можна охарактеризувати як недостатні. У маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.

Щонайбільше свіжої води (48% загального споживання) споживає промисловість, 40% води йде на потреби сільського господарства, 12% припадає на комунальне господарство міст та інших населених пунктів.

До заходів ощадливого і раціонального використання водних ресурсів належать:

o впровадження систем зворотного водопостачання та безстічного водокористування (із циклом повного очищення відпрацьованих вод);

o розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення (поливу);

o заміна водяного охолодження агрегатів повітряним;

o зменшення в структурі господарства України частки водоємних виробництв;

o проведення комплексу заходів щодо охорони поверхневих і підземних вод від забруднення тощо.

Екологічно руйнівні моделі розвитку в багатьох країнах світу призвели до деградації водних ресурсів, що відбивається на обсязі наявних водних ресурсів та якості води. Тому виникає необхідність забезпечення оптимального використання вод, захисту ресурсів прісної води.

Україна належить до малозабезпечених країн за запасами води, що доступні до використання. До того ж довготривалі наслідки втручання людей у екосистеми призвели до суттєвих якісних та кількісних їх змін та антропогенного навантаження.

Значний економічний спад, що відбувався в останні роки, призвів до скорочення використання води в країні.

У 2000 році забір та використання води в Україні зменшилися порівняно з 1999 роком на 1466 та 1293 млн. м3, об'єм зворотних вод, скинутих у водні об'єкти, зменшився на 524 млн. м3. Із загальної кількості скинутих зворотних вод -2555 млн. м3 становили недостатньо очищені (на 617 млн. м3 менше, ніж у 1999 р.) і 758 млн. м3 (на 9,5 млн. м3 більше, ніж у 1999 р.) - без очищення. У 2000 році загальна потужність очисних споруд, через які проходять зворотні води перед скидом до водних об'єктів, зменшилася, порівняно з 1999 р. на 31 млн. м3 і становить 7629 млн. м3. Дві третини контрольованих водних об'єктів перебувають у стані антропогенного навантаження, а решта - екологічної напруги з елементами регресу. Найбільша забрудненість спостерігається у басейнах річок Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро та Сіверський Донець. Найбільший вплив на стан поверхневих вод мають стічні води підприємств різних галузей промисловості, сільського і комунального господарства. Але слід відзначити і позитивне - економія свіжої води у 2000 році (завдяки впровадженню систем оборотного і повторно-послідовного водопостачання) становила 84,45%. Серед областей, що покращили цей показник - Миколаївська (97%), Рівненська та Хмельницька (96%), Харківська (94%).

Основними джерелами централізованого водопостачання є поверхневі води, від якості яких залежить якість питної води. На жаль, ми констатуємо факт, що сьогодні в Україні майже не залишилося поверхневих водних об'єктів, які б за екологічним станом належали до водних об'єктів першої категорії.

Останніми роками відмічено погіршення якості води основних джерел централізованого водопостачання, що обумовлено незадовільною водогосподарською діяльністю, забрудненням річкового стоку і підземних водоносних горизонтів органічними сполуками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами.

Із досліджених проб водних об'єктів гігієнічним нормам за санітарно-хімічними показниками першої категорії не відповідає 20,8%, за мікробіологічними -20,1%, зокрема, у 3% проб було виділено збудники інфекційних захворювань. Для водойм другої категорії ці показники становлять відповідно - 22%, 19,7%, 0,9%. У зв'язку з відсутністю місцевих джерел близько 1200 населених пунктів в Автономній Республіці Крим і південних областях України частково чи повністю забезпечуються привізною питною водою.

Аналізуючи стан систем водогінно-каналізаційного господарства в Україні, необхідно підкреслити, що з 21285 водогонів централізованого водопостачання не відповідають гігієнічним нормам 6%, з 1119 комунальних - 10, 2%, а з 5824 сільських - 5,3%. Такий стан зумовлено відсутністю зон санітарної охорони, необхідного комплексу очисних споруд та знезаражувальних установок

Найгірше становище склалося у водогінно-каналізаційному господарстві Луганської, Житомирської, Полтавської, Херсонської, Кіровоградської, Донецької та Миколаївської областей.

Особливе занепокоєння у зв'язку з хімічним та бактеріальним забрудненням викликає стан водопостачання сільського населення. Тільки четверта частина сіл України користується послугами централізованого господарсько-питного водопостачання. Як приклад, можна навести такий факт - понад 60% населення Київської області споживають воду з криниць, вміст нітратів у яких у 1,5-30 разів перевищує норму.

Понад 50% питної води з підземних джерел водопостачання не відповідає вимогам стандарту за органолептичними показниками.

3. Основні забруднювачі водних об'єктів

Основними забруднювачами водних об'єктів, як і раніше, залишаються підприємства металургійної промисловості (56%) - Маріупольськi металургiйнi комбiнати ім. Ілліча та "Азовсталь", Єнакiєвськi металургійний і коксохімічний заводи, Макіївський і Авдiївський коксохімічнi заводи, підприємства вугільної промисловості, біологічні очисні споруди (майже по 20%) та ін.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, беноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.

Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі - ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія ґрунтів на водозабірній площі.

Основною загрозою міжнародного характеру є забруднення річок транзитною водою. Прикладом цього є недавні забруднення транзитною водою українських ділянок річок Тиса та Сірет, куди потрапили важкі метали внаслідок низки аварій на золотодобувному підприємстві, розташованому в Румунії. Іншими чинниками виникнення міждержавних конфліктів, пов'язаних з річками міжнародного значення, є: відсутність узгодженого управління водними ресурсами; недостатня інформованість про водокористування у Білорусі, Російській Федерації та Румунії, звідки в Україну надходить 75% води; імовірне здійснення великих гідротехнічних проектів з непередбачуваними наслідками для режиму стоку, а також розподіл очікуваних при цьому економічних вигод і втрат; суперечності щодо шляхів запобігання стихійним або аварійним ситуаціям.

Як і раніше, високі рівні забруднення водних ресурсів мають мiсце в Горлiвсько-Єнакiївському, Донецько- Макіївському і Північному промислових районах.

Разом з Держуправлiнням спостереження за станом природних водних ресурсiв здiйснюють Сiверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів (СДБУВР), гiдрометеорологiчний центр, органи санiтарно-епiдемiчної cлужби, підприємства комунгоспу, ДПП "Укрпромводчормет", Мiненерго та iн.

Держуправління здійснює контроль за якістю стічних вод підприємств на 125 випусках, а також контролює якість води у поверхневих водних об'єктах у 162 контрольних створах. Органи Мінздраву здійснюють контроль за якістю води в 27 постійних створах водойм 1-ї категорії і в 218 створах водойм 2-ї категорії, а також в 17 створах Азовського моря. Гідрометцентр контролює якість води в 25 постійних створах. Сіверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів здійснює спостереження за 101 контрольним створом.

Через скиди забруднених стічних вод промислових підприємств області, об'єктів каналізаційного господарства санітарно-епідеміологічний стан водних об'єктів залишається в цілому незадовільним. Це стосується, в першу чергу, річок Грузька в м. Макіївка, Булавін в м. Єнакіїво, Кальчик в м. Маріуполь, Кальміус в м. Донецьк та ін. У зв'язку з незадовільним станом каналізаційних об'єктів у 52 населених пунктах області винесені та діють постанови про заборону будівництва каналізаційних споруд.

З аналізу стану якості води у водних об'єктах та економічної ситуації, що склалася в області та в Україні, можна зробити висновок, що на найближче майбутнє якість води у водних об'єктах стабілізується і суттєвого погіршення не очікується.

4. Потужність очисних об'єктів на Україні

Загальна потужність очисних споруд в Україні складала 8775 млн. куб. м, в т.ч. потужність очисних споруд, після яких стічні води скидаються у поверхневі водні об'єкти - 8289 млн. куб. м.

На очисні споруди подається 5895 млн. куб. м стічних вод, з яких 1053 млн. куб. м очищається недостатньо. Біологічну очистку проходить 1782 млн. куб. м стічних вод, фізико-хімічну - 23 млн. куб. м, механічну - 207 млн. куб. м.



5. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів

забруднення повітря екологічний очисний

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов'язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про тваринний світ", "Про природнозаповідний фонд", "Про охорону атмосферного повітря", "Лісовий кодекс України", " Водний кодекс України", " Земельний кодекс України", "Кодекс України про надра".

Також першочергово планується підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування; підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.

Для поліпшення економічних та екологічних умов водокористування в Україні доцільно:

" прискорити створення правової бази водокористування, в першу чергу, Програми розвитку водного господарства, законів "Про питну воду і безпечне водопостачання" та "Про безпеку гідроспоруд", регіональних і галузевих програм використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів;

" змінити нормативи та збільшити розміри збору за спеціальне водокористування та платежів за скид забруднюючих речовин у водні об'єкти;

" забезпечити фінансування будівництва групових, розвідних і локальних сільських водопроводів, водозабірних свердловин, каналізаційних систем і споруд у сільській місцевості (згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. №134 "Про водопостачання сільських населених пунктів України");

" припиняти дію права на спеціальне водокористування у випадку систематичної несплати зборів водокористувачами в необхідні строки (згідно з Водним кодексом України, ст. 55, пункт 8);

“посилити контроль за обсягами водокористування, вчасною сплатою зборів за спеціальне водокористування та штрафів за забруднення водних об'єктів, а також розробити заходи, що дали б змогу ліквідувати заборгованість водокористувачів за спеціальне водокористування.

За підтримки Президента України з 1998 року проводиться щорічна акція "До чистих джерел", мета якої є збереження та відтворення джерел, колодязів, ручаїв, витоків річок та інших природних вод.

В ході проведення акції для її учасників було розроблено різні методичні рекомендації з благоустрою прибережних захисних смуг та їх облисіння, екологічного вивчення малих річок, паспорти обладнання джерел та ін. Видано три брошури: "Екологічне вивчення малих річок", "Живи джерело" та "Посади дерево", в яких пропонуються корисні поради з благоустрою різноманітних типів джерел, організаційні основи підготовки та проведення еколого-краєзнавчих експедицій по річках, правильної висадки дерев у прибережних захисних смугах і догляд за ними та ін.

Проведено:

" роботи з благоустрою та паспортизації більше 50 джерел;

" численні експедиції та десанти (більше 90) , в яких крім вивчення водних об'єктів виявлялися факти порушень водного законодавства;

" конкурси та виставки плакатів, малюнків, фотографій, присвячених збереженню водних об'єктів;

" зйомка відеофільму "Жахіття Кальміуса" та багато іншого.

У першу чергу потрібне здійснення заходів, які не потребують значних капітальних витрат, але можуть дати позитивний результат:

" підвищення культури виробництва;

" розробка та виконання технологічних норм водоспоживання та водовідведення на підприємствах;

" підтримання в належному технічному стані діючих водоохоронних споруд;

" розробка та прийняття дієвих заходів щодо недопущення аварійних ситуацій;

" виконання вимог водного законодавства щодо режиму використання прибережних захисних смуг та ін.

На другому етапі необхідно вирішити завдання:

" значного зниження антропогенного навантаження на водні об'єкти;

" досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів;

" організації найбільш раціональної й ефективної структури управління та економічного механізму охорони і використання водних ресурсів.

" розробка та виконання технологічних норм водоспоживання та водовідведення на підприємствах;

" підтримання в належному технічному стані діючих водоохоронних споруд;

" розробка та прийняття дієвих заходів щодо недопущення аварійних ситуацій;

" виконання вимог водного законодавства щодо режиму використання прибережних захисних смуг та ін.

На другому етапі необхідно вирішити завдання:

" значного зниження антропогенного навантаження на водні об'єкти;

" досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів;

" організації найбільш раціональної й ефективної структури управління та економічного механізму охорони і використання водних ресурсів.



Список використаної літератури

1. Линюк О. Оцінка впливу забруднення атмосферного повітря на здоров'я населення// Проблеми статистики-99: Зб. наук. праць. Випуск 2/ Відп. ред. В.І.Карпов. - К.: НДІ статистики Держкомстату України. - 2000. - с. 136-139 (0,23 д.а.).

2. Єріна А., Линюк О. Статистична оцінка рівня забруднення атмосферного повітря стаціонарними джерелами// Наукові записки. Том 19. Спеціальний випуск. Економіка. - К.: НаУКМА. - 2001. - с. 376-381 (0,6 д.а., особисто автору належить 0,4 д.а., запропонована методика побудови узагальнюючого показника антропогенного навантаження на атмосферне повітря комплексом забруднюючих речовин).

3. Линюк О. Аналіз тенденцій забруднення атмосферного повітря антропогенними джерелами// Проблеми статистики: Зб. наук. праць. Випуск 3/ Відп. ред. В.І. Карпов. - К.: НДІ статистики Держкомстату України. - 2001. - с. 180-181 (0,16 д.а.).

4. Бастюк Б.В. “Водні ресурси Украйни”; Харків, 2003р.

5. "Основи загальної екології" Г.О. Білявський.

6. "Екологічна експертиза, право та практика" Андрейцев Ю.І.

7. "ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки``.

8. Малярчук І.А., Прейгер Д.К., Сліпець І.В., Циганюк А.І. Екологічна політика держави та економічний механізм її реалізації // Довкілля і ресурси: наукові проблеми: Зб. наук. праць. - К.: УІНС, 1999. - С.19-32.

9. Яцик А. «Екологічні проблеми та як їм дати раду» // «Водне господарство України». - 1998. - № 1-2. - С.14-20.

Размещено на Allbest.ru

...