Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ґрунт довкілля літосфера екологічний

Вступ

1. Огляд літератури

1.1 Вплив діяльності людини на довкілля

1.2 Ґрунти як основний компонент літосфери. Джерела забруднення ґрунтів

1.3 Класифікація забруднень довкілля

1.4 Екологічні функції ґрунту

2. Загальна характеристика Теплицького району. Екологічний стан ґрунтів ТОВ «Рубін»

2.1 Географічна і адміністративна характеристика району

2.2 Сфера діяльності ТОВ «Рубін»

3. Результати досліджень

3.1 Забруднення та екологічний стан ґрунтів ТОВ «Рубін»

3.2 Фізичні властивості ґрунту ТОВ «Рубін» та вміст в них рухомих фосфатів

3.3 Екологічна оцінка ґрунтів Теплицького району

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Сучасна екологія - складна багатогранна дисципліна, основою якої є біогеографічні знання, але яка поєднує сьогодні всі природничі, точні, гуманітарні і соціальні науки, з метою пошуків шляхів оптимального розвитку людства на максимально далеку перспективу, вироблення нових методів збереження біосфери планети. Екологія надзвичайно важлива наука, яка дає відповіді на запитання, що виникають перед людиною у її співжитті з навколишньою природою. Ігнорування законів природи і відсутність повної інформації про можливий вплив діяльності людини призводять до різних, переважно негативних наслідків. В історії відомі численні факти, коли людина, мотивуючи свій вчинок благими намірами, завдавала значної шкоди довкіллю. Прикладом може слугувати намагання людини інтродукувати деякі види рослин і тварин. При цьому, елементарно ігноруючи прості екологічні закони, на нові території завозили разом з бажаним видом його паразитів. Як наслідок, маємо проблему боротьби з новими видами шкідників тощо. Людство дістало достатньо уроків від природи, які слід більш ретельно аналізувати, щоб не повторювати помилок. Людина все частіше звертає погляд на довкілля як систему, що існує самостійно, без втручання людини. Саме тут можна знайти відповіді на запитання: як робити, що робити? Екологія - єдина природнича наука, здатна відповісти на них. Екологія досить тісно межує із соціальною сутністю людини. Кожна людина хоче пити чисту воду, споживати екологічно чисті продукти харчування, дихати чистим повітрям. Слід відзначити, що вирішення цих питань далекі від ідеального. Поряд із вимогами до стану навколишнього середовища людина не в змозі відмовитись від благ цивілізації, навіть при цілковитому усвідомленні шкідливості цих благ для себе.

Мета курсової роботи - вивчення екологічного стану Теплицького району Вінницької області.

Завдання:

1) Ознайомитися з екологічними показниками грунту Теплицького району.

2) Провести дослідження сану грунтів в ТОВ «Рубін».

3) Запропонувати шляхи покращення стану грунтів у Теплицькому районі.

Внаслідок екстенсивного розвитку сільського і лісового господарств, неефективного ведення заповідної та інших природоохоронних справ порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, і як наслідок - інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення орного шару ґрунту, зниження його родючості, послаблення стійкості природних ландшафтів України. Ситуація, яка склалася, зумовлена головним чином тим, що протягом багатьох десятиріч екстенсивне використання земельних угідь, і особливо ріллі, не компенсувалося рівнозначними заходами щодо відтворення ґрунтів. У цьому полягає головна причина низької ефективності засобів, які застосовуються з метою інтенсифікації землеробства, а комплекс деградаційних процесів виснажує ґрунтові виробничі ресурси, знижує врожаї сільськогосподарських культур. На значній частині площі сільськогосподарських угідь досягнуто межі екологічної збалансованості ґрунтових екосистем і агрофітоценозів. Найбільших збитків ґрунтам завдають водна і вітрова ерозії, безповоротні втрати гумусу і поживних речовин, засолення і закислення ґрунтів, висушування і перезволоження, в тому числі і заболочування, забруднення промисловими відходами і викидами, отрутохімікатами.

Основним об'єктом дослідження є екологічний стан грунтів на території ТОВ «Рубін». Піднята проблема є актуальною і висвітлюється у дослідженні даної роботи.



1. Огляд літератури

1.1 Вплив діяльності людини на довкілля

В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємовідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси, але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля [11].

За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), із більш ніж 6 млн. відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тис. сполук, із них біля 40 тис. мають шкідливі для людини властивості, а 12 тис. є токсичними. До кінця XX ст. забруднення навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського господарства, комунального господарства міст набуло глобального характеру і поставило людство на грань екологічної катастрофи [3].

Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого стоку, структури ґрунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо. Сучасна діяльність, наприклад, будівництво гідротехнічних споруд, шахт, рудників, доріг, свердловин, водойм, дамб, деформація суші ядерними вибухами, будівництво гігантських міст, обводнення і озеленення пустель, та інші повсякденні аспекти діяльності людини, вже викликали значні видимі і приховані зміни довкілля. [9].

Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:

1) зміна структури земної поверхні (розорювання степів, вирубування лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму поверхневих вод тощо).

2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин, які її складають (добування корисних копалин, створення відвалів, викиди різних речовин у атмосферу та водойми).

3) зміна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регіонів земної кулі і всієї планети.

4) зміни, які вносяться у біоту (сукупність живих організмів) внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх на нові місця існування тощо [8].

1.2 Грунти, як основний компонент літосфери. Джерела забруднення грунтів

Грунт -- основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті постійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс грунт є природною основою функціонування екологічних систем біосфери. Грунти - органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світла. Ці природні утворення характеризуються родючістю, забезпечують рослини поживними речовинами (калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо) і всім необхідним для їхньої життєдіяльності. Грунти виконують активну фільтруючу роль у очищенні природних і стічних вод. Грунтово-рослинний покрив планети є регулятором водного балансу суходолу, оскільки він поглинає, утримує й перерозподіляє велику кількість атмосферної вологи. Це - універсальний біологічний фільтр і нейтралізатор багатьох видів забруднень. В Україні нараховують понад 38 типів грунтів. Вони відрізняються між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, родючістю, придатністю для сільськогосподарського використання. З усіх видів грунтів найродючіші чорноземи. Родючість грунтів визначає такий компонент, як гумус (перегній). Це органічна речовина, що утворилася з решток відмерлих організмів, а також у результаті життєдіяльності організмів, які переробляють ці рештки, розкладають, збагачують вуглекислим газом, водою, аміаком та іншими речовинами [1].

Процес утворення грунту (ґрунтоутворення) -- важлива частина біологічного кругообігу речовин й енергії. Грунт забезпечує рослини калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо. Родючість грунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, вмісту гумусу в грунті та товщини шару грунту. Кращі чорноземи містять до 70--90% гумусу (залежно від того, живий він чи мертвий). Російський ґрунтознавець В.В.Докучаєв писав, що чорнозем дорожчий за золото, дорожчий за вугілля. У Міжнародному інституті мет-рології у Парижі поряд з еталонами метра, кілограма та інших мір поміщено моноліт чорнозему з Воронезької області, як еталон найродючішого грунту в світі.

Основні причини зниження агрономічних властивостей грунту - це, насамперед, багаторазовий обробіток його різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів і комбайнів, водна та вітрова ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку грунту тощо), споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, що призводить до виснаження гумусу; перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується забрудненням грунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченням отрутохімікатів у грунтах і підгрунтових водах. Грунти забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які витікають з них під час роботи на полях, а також техногенними викидами промислових підприємств - сульфатами,оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами. Безповоротної шкоди завдає грунтам відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо [2].

Отже, катастрофічний стан наших земель вимагає невідкладних науково - обгрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості грунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування. Заходи, спрямовані на збереження грунтів: найважливішим заходом збереження грунтів є правильне формування культурного агроландшафту. У кожній екосистемі має бути своє, науково обгрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймами. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля. Не менш важливою справою є організація і дотримання польових, кормових та інших сівозмін [7].

Зберегти грунт допоможуть і перехід на прогресивні форми обробітку землі, ефективні та легкі машини й механізми, скорочення повторного обробітку грунту, перехід на безплужний обробіток. Впровадження поряд з ультрахімізованим методом господарювання органічного (біологічного) землеробства без застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив [4].

1.3 Класифікація забруднень довкілля

Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження в біосферу будь-яких твердих, рідких і газоподібних речовин або видів енергії (теплоти, звуку, радіоактивності і т.п.) у кількостях, що шкідливо впливають на людину, тварин і рослини як безпосередньо, так і непрямим шляхом.

Безпосередньо об'єктами забруднення (акцепторами забруднених речовин) є основні компоненти екотопу (місце існування біотичного угруповання):

· атмосфера,

· вода,

· ґрунт.

Опосередкованими об'єктами забруднення (жертвами забруднення) є складові біогеоценозу:

· рослини,

· тварини,

· гриби,

· мікроорганізми.

Втручання людини в природні процеси в біосфері, котре викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень:

· інгредієнтне забруднення -- забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт - складова частина складної сполуки або суміші);

· параметричне забруднення пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища - одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості);

· біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

· стаціально-деструкційне забруднення (стація -- місце існування популяції, деструкція - руйнування) викликає зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.

Фахівці по різному класифікують забруднення природного середовища, в залежності від того, який принцип беруть за основу класифікації, зокрема - за типом походження, за часом взаємодії з довкіллям, за способом впливу.

За просторовим поширенням (розміру охоплюючих територій) забруднення поділяють на:

· Локальні забруднення характерні для міст, значних промислових підприємств, районів видобутку тих або інших корисних копалин, значних тваринницьких комплексів.

· Регіональні забруднення охоплюють значні території й акваторії, що підлягають впливу значних промислових районів.

· Глобальні забруднення частіше всього викликаються атмосферними викидами, поширюються на великі відстані від місця свого виникнення і створюють несприятливий вплив на крупні регіони, а іноді і на всю планету.

За силою та характером дії на навколишнє середовище забруднення бувають:

· фонові;

· імпактні (від англ. імпект -- удар; синонім -- залпові);

· постійні (перманентні);

· катастрофічні.

За джерелами виникнення забруднення поділяють на:

· промислові (наприклад, SО₂);

· транспортні (наприклад, альдегіди вихлопів автотранспорту);

· сільськогосподарські (наприклад, пестициди);

· побутові (наприклад, синтетичні мийних засобів).

За типом походження:

· Фізичні забруднення - це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною.

· Механічні забруднення - це різні тверді частки та предмети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжитку).

· Хімічні забруднення - тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять - у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії.

· Біологічні забруднення - різні організми, що з'явилися завдяки життєдіяльності людства - бактеріологічна зброя, нові віруси (збудники СНІДу, хвороби легіонерів, епідемій, інших хвороб, а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною чи випадково. Оскільки вище вже була дана характеристика деяких забруднювачів довкілля, ми мусимо зупинитися на найбільш характерних для нашої держави.

Джерела забруднення дуже різноманітні: серед них не тільки промислові підприємства і паливно-енергетичний комплекс, але і побутові відходи, відходи тваринництва, транспорту, а також хімічні речовини, які людина цілеспрямовано вводить до екосистеми для захисту корисних продуцентів і консументів від шкідників, хвороб і бур'янів. Серед інгредієнтів забруднення - тисячі хімічних сполук, особливо важкі метали та оксиди, токсичні речовини та аерозолі. Різні джерела викидів можуть бути однаковими за складом і характером забруднюючих речовин. Так вуглеводні надходять у атмосферу і при спалюванні палива, і від нафтопереробної промисловості, і від газовидобувної промисловості. Джерела забруднюючих речовин різноманітні, також багато чисельні види відходів і характер їхнього впливу на компоненти біосфери. Біосфера забруднюється твердими відходами, газовими викидами і стічними водами металургійних, металообробних і машинобудівних заводів. Величезної шкоди завдають водяним ресурсам стічні води целюлозно-паперової, харчової, деревообробної, нафтохімічної промисловості. Розвиток автомобільного транспорту призвів до забруднення атмосфери міст і транспортних комунікацій важкими металами і токсичними вуглеводнями, а постійне зростання масштабів морських перевезень викликало майже повсюдне забруднення морів і океанів нафтою і нафтопродуктами. Масове застосування мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин призвело до появи отрутохімікатів в атмосфері, ґрунтах і природних водах, забрудненню біогенними елементами водойм, водотоків і сільськогосподарської продукції (нітрати, пестициди і т.п.). При гірських розробках на поверхню землі витягаються мільйони тонн різноманітних, найчастіше фітотоксичних гірських порід, що утворюють терикони і відвали, що пилять і горять. В процесі експлуатації хімічних заводів і теплових електростанцій також утворюються величезні кількості твердих відходів (недогарок, шлаки, золи і т.п.), що складуються на великих площах, вчиняючи негативний вплив на атмосферу, поверхневі і підземні води, ґрунтовий покров (пилування, виділення газів і т.п.).

Одну з вдалих класифікацій забруднення запропонував Р. Пірсон. Вона включає тип забруднення, його джерело, наслідки та засоби контролю. За цими ознаками виділяються наступні типи забруднювачів, а саме:

· стічні води та інші нечистоти, які поглинають кисень,

· носії інфекцій,

· речовини, які представляють поживну цінність для рослин,

· органічні кислоти та солі,

· твердий стік,

· радіоактивні речовини.

Прийнято розрізняти антропогенні забруднювачі, які можуть руйнуватись біологічними процесами та ті, що не піддаються руйнуванню. Перші надходять до природних кругообігів речовин і тому швидко зникають або піддаються руйнуванню біологічними агентами. Другі не включаються до природних кругообігів речовин, а тому руйнуються організмами у харчових ланцюгах. Забруднення довкілля поділяють на природні, які викликані якими-небудь природними, часто катастрофічними, причинами (виверження вулканів, селеві потоки тощо), і антропогенні, які виникають у результаті діяльності людини.

До основних антропогенних забруднювачів довкілля належать:

· речовини, що викидаються промисловими підприємствами;

· нафта та нафтопродукти;

· пестициди;

· мінеральні добрива;

· шуми від виробництв, транспорту;

· іонізуюче випромінювання;

· вібрації;

· світло-теплові впливи.

Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є:

· оксиди сульфуру (сірки) - SO₂, SO₃;

· сірководень (Н₂S);

· сірковуглець (СS₂);

· оксиди нітрогену (азоту) - No_x;

· бензпірен;

· аміак;

· сполуки хлору;

· сполуки фтору;

· сірководень;

· вуглеводні;

Серед твердих часток промислових димів найпоширеніші:

· частки вугілля;

· зола;

· сульфати;

· сульфіди металів (заліза, свинцю, міді, цинку тощо);

· хлориди;

· сполуки кальцію;

· сполуки натрію [10].



1.4 Екологічні функції грунту

Питання екологічної ролі ґрунту в першу чергу містять чіткий аналіз функцій ґрунтів, їх комплексну оцінку, включаючи встановлення характеру впливу на інші компоненти екосистем. Л. О. Карпачевський розглядає екологічні функці ї ґрунтів як прояв властивостей природного тіла. При цьому різні ґрунтові фази (повітря, вода, тверда фаза) відіграють неоднакову роль у реалізації функцій. Підкреслюється, що поняття функції не зовсім визначено. Функцією можна вважати забезпечення рослин поживними речовинами взагалі або, наприклад, одним фосфором. Крім того, одна й та сама властивість ґрунтів бере участь у реалізації його різних функцій. Класифікація екологічних функцій ґрунтів, ґрунтується на принципах їх дії - хімічні, біохімічні, біологічні, фізико-хімічні та інші [6].

До біологічних та біохімічних екологічних властивостей ґрунтів відносяться: ґрунтове дихання, наявність ґрунтових організмів та активність ґрунтових ферментів, які найповніше характеризують живу фазу ґрунту.

Ґрунтове дихання (виділення вуглекислого газу з ґрунту), як правило, прямо пропорційне родючості ґрунтів, зокрема вмісту гумусу, відображає їх біологічну активність.

Ґрунтові організми складаються з сукупності мікроорганізмів, рослин та тварин. Живі організми - специфічні компоненти ґрунту. Ґрунт створюють не фактори, а живі організми, оскільки для них ґрунт є необхідною умовою існування. Значення ґрунтових організмів визначається не вагою (яка значно менша за вагу мінеральної частини), а тією величезною геохімічною роботою, які виконують їх чисельні покоління.

Активність ферментів виступає комплексним показником біохімічних процесів, які відбуваються в ґрунті, оскільки джерелом ферментів є мікроорганізми ґрунтів, корені вищих рослин, надземні органи рослин та останки тваринного походження, що потрапили в ґрунт. На ферментативну активність ґрунтів впливають кислотність, гранулометричний склад, температура, інші ґрунтові та навколишні чинники.

Фізичні екологічні властивості ґрунтів, які визначають: водний, тепловий, повітряний та інші режими едафотопу, що характеризують спрямованість ґрунтоутворюючого процесу, можна поділити на властивості твердої фази, гідрофізичні, теплові, електрофізичні та агрофізичні.

Серед властивостей твердої фази ґрунтів найважливіше екологічне значення мають гранулометричний склад, структура, щільність та пористість. Як відомо, від гранулометричного складу залежить формування та особливості всіх інших екологічних властивостей та функцій ґрунтів.

Гідрофізичні властивості визначають водний режим ґрунтів. Ґрунт за рахунок певної вологоємності виконує роль резервуару вологи для рослинності та ґрунтових організмів.

Теплові властивості формують тепловий режим ґрунтів. Серед цих властивостей найголовніше екологічне значення мають теплоємність та теплопровідність, за рахунок яких відбувається поглинання та передача теплової енергії в ґрунтах. Від кількості енергії залежить інтенсивність та умови протікання процесів ґрунтоутворення, які визначають усі особливості та властивості ґрунтів.

Електрофізичні властивості визначають екологічні особливості ґрунтів як природного тіла, що характеризується електропровідністю, діелектричною проникністю та магнітними ознаками. За рахунок цих властивостей відбувається впорядковане розміщення заряджених часток у просторі в залежності від електромагнітного поля земної кулі. Електрофізичні властивості залежать від вологості, мінералогічного, хімічного та гранулометричного складу ґрунтів.

Аерофізичні властивості характеризують повітряний режим ґрунтів, який у значній мірі впливає на інші ґрунтові властивості та процеси. Ці властивості сприяють проникненню повітря до нижніх ґрунтових горизонтів, завдяки чому відбувається постійний газообмін між ґрунтовим та атмосферним повітрям.

Фізико-хімічні екологічні властивості ґрунтів визначаються вмістом гумусу (органічної речовини), співвідношенням вуглецю гумінових та фульвокислот, ємністю поглинання, сумою обмінних основ, наявністю біофільних елементів, кислотністю.

Гумус - найважливіша складова органічної речовини, яка визначає родючість ґрунтів.

Співвідношення Сгк/Сфк (гуматно-фульватне відношення) характеризує тип гумусу, його груповий склад та особливості гуміфікації органічної речовини ґрунту (Гришина, 1978). Величина цього відношення є важливим показником екологічних умов, при яких відбувається генезис ґрунтів.

Ємність поглинання є важливим показником хімічних та фізичних властивостей ґрунтів і визначається як сума всіх обмінних катіонів, що можна витіснити з данного ґрунту [5].



2. Загальна характеристика Теплицького району. Екологічний стан грунтів ТОВ «Рубін»

2.1 Географічна і адміністративна характеристика району

Теплицький район адміністративно-територіальна одиниця, розташована у південно-східній частині Вінницької області. Територія району становить 800 кмІ. Адміністративний центр -- смт Теплик. Теплицький район розташований у зоні лісостепу. Територія району межує з Гайсинським, Бершадським, Тростянецьким районами Вінницької області та Христинівським районом Черкаської області.

Площа району	800 км2
Кількість населення (станом на 01.08.2013 рік)	29614 осіб
Кількість населинних пунктів	48
Густота населення	37,5осіб/км2

Для даної місцевості характерний плоско рівнинний тип рельєфу. Територія всіх господарств має високий ступінь розореності (84,9%), що в значній мірі сприяє розвитку як водної так і вітрової ерозії. Переважним типом ґрунтів у районі є чорноземи типові середньосуглинкові слабозмиті. За походженням вони належать до найродючіших в Україні ґрунтів, що обумовлено наявністю в них гумусованого профілю глибиною до 100-120 см. Районний центр Теплик -- селище міського типу (з 1956 р.), розташоване за 130 км від Вінниці, за 7 км від залізничної станції Кубліч. Район адміністративно - територіально поділяється на 1 селищну та 25 сільських рад, які об'єднують 48 населених пунктів та підпорядковані Теплицькій районній раді. Адміністративний центр - смт Теплик. Основні соціально-економічні показники розвитку економіки району за 2013 рік дають підстави стверджувати, що в районі простежується стійка тенденція до економічного зростання, що супроводжується структурною перебудовою економіки та поступовим покращенням показників рівня життя населення району. Основні соціально-економічні показники розвитку економіки району за 2010 рік дають підстави стверджувати, що в районі простежується стійка тенденція до економічного зростання, що супроводжується структурною перебудовою економіки та поступовим покращенням показників рівня життя населення району. Через територію району пролягають автобусні маршрути обласних сполучень. Довжина залізничного шляху, що проходить через Теплицький район становить близько 50 км. На території району є такі залізничні станції: Кубліч, Розкошівка. Через територію Тепличчини проходять залізничні сполучення: Христинівка - Вапнярка, Гайворон - Вінниця. Земельні угіддя району - 81,3тис. га, в т. ч. орної землі -60 тис. га, лісів - 3 тис. га. Грунти переважно чорноземи. В районі є 26 колгоспів, цукровий комбінат, працюють 584 трактори, 416 комбайнів. У районі 9 промислових підприємств харчової і легкої промисловості, 116 магазинів, 48 підприємств громадського харчування. Для медичного обслуговування - 6 лікарень, 32 фельдшерсько-акушерські пункти, районна санітарно-епідеміологічна станція, 4 профілакторії. Є 39 шкіл, професійно-технічне училище, 41 будинок культури і клуб, 46 бібліотек. На території селища зливаються дві річки - Тепличка і Свинарка. Гадають, що від назви першої річки походить назва селища. Тут виявлено поселення черняхівської культури.

Перша письмова згадка про Теплик належить до XV ст. Поселення виникло як прикордонний пункт Литовського князівства. Укріплення мало земляні вали і високий дубовий частокіл. Підземні ходи й печери, що були вириті в ті часи, збереглися й досі. В них жителі ховали своє майно під час нападів татарських орд.

Населення Теплика займалося землеробством і ремеслом, переважно чинбарством, чоботарством і ковальською справою. Перебуваючи під постійною загрозою ворожих нападів, жителі завжди були готові дати відсіч нападникам. Вони самі виготовляли зброю і власними силами боронили свої житла. За героїзм і стійкість жителів у боротьбі з ворогом поселення дістало другу назву - Смілгород.

На території Теплицького району переважають чорноземи. Грунтозахистне значення відіграють ліси та лісопосадки, які в межах району складають 328 га, з них 228 га - ліси держлісфонду, та 100 га - колгоспні. Всі ліси району належать до насаджених. Відсоток лісистості дуже низький 2,4%. Важливі санітарно-гігієнічні значення мають зелені насадження. Лісозаготівля не ведеться бо ліси належать до категорії протиерозійних ґрунтів. Сьогодні, на мою думку треба проводити такі заходи, що до покращення ситуації з ґрунтами району: по - перше треба залісити яри та балки, утворювати прируслових захисних зони, насаджувати лісосмуги з вітряного боку від населених пунктів, щоб створити умови для затримання сильних вітрів.

Серед найбільших екологічних проблем району я виділила:

1. Скорочення кількості населення в сільській місцевості зменшує можливість соціальних контактів, поінформованість сільських жителів щодо екологічних проблем.

2. Застосування у сільському господарстві хімічних добрив і пестицидів забруднює ґрунти, стічні води та водойми, що згубно позначається на життєдіяльності живих організмів, здоров'ї людей.

3. Машинна обробка ґрунтів, вирубування лісосмуг загрожують загибеллю дикої флори і фауни даної місцевості;

4. Вирубування лісів призводить до нагромадження в атмосфері вуглекислого газу, що затримує сонячне тепло та спричинює парниковий ефект;

5. Лісові пожежі, унаслідок яких в атмосферу потрапляє велика кількість сажі та сполук вуглецю, сприяють парниковому ефекту, знищують лісові ландшафти та їх мешканців, порушують природний екологічний баланс цих територій.



2.2 Сфера діяльності ТОВ «Рубін»

ТОВ «Рубін» Адреса: Вінницька обл., Теплицький р-н, с.Розкошівка вул. Центральна буд.11. Керівник: Матковський Олег Анатолійович. Вид діяльності: Вирощування зернових та технічних культур. ТОВ «Рубін» було самовільно, за відсутності дозволу на спецводокористування, видобуто у період з 8 серпня 2011 року по 31 грудня 2011 року 2066 куб.м підземних вод, а з 1 січня 2012 року по 6 вересня 2012 року 3924,64 куб.м підземних вод. Відповідно до розрахунку збитків нанесених державі внаслідок самовільного використання підземних вод ТОВ "Рубін" здійсненого Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області загальна сума збитку, заподіяного державі внаслідок самовільного використання підземних вод за вказаний період склала 277 369грн 49 коп. ТОВ “Рубін” розташоване на території Теплицького району Вінницької області. Площа сільськогосподарських угідь складає - 610 га. Господарство займається вирощуванням переважно зернових та технічних культур. Порядок чергування культур у сівозмінах відповідає загальновстановленій схемі сівозміни. У Таблиці 1 наведено види сільськогосподарських культур, які сіють на землях ТОВ «Рубін». Найбільша площа посівів займає пшениця та ячмінь. Найменша площа землі засіяна такими видами сільськогосподарських культур як: сої, викомішанки, багаторічні трави.

Таблиця 1

Розподіл сільськогосподарських культур по ТОВ “Рубін”

Види с/г культур	Площа зайнята під с/г культуру, га
Кукурудза	Зернова	40
	Силосна	50
Пшениця	300
Ячмінь	120
Сої	30
Багаторічні трави	45
Викомішанка	25

Ґрунти на території господарства чорноземи та сіро-лісові. За генетичними ознаками в даній товщі порід до місцевого водотриву (глини неогену) виділяється єдиний ґрунтовий водоносний обрій четвертинних відкладів. Тип водяного живлення -- атмосферно-ґрунтовий. За хімічним складом води гідрокарбонатно-кальцієвого типу. Аналіз даних свідчить, що внесення мінеральних добрив в 2013 році, проти 2011 - 2012 років зросло під всі посіви сільськогосподарських культур. Так, під зернові культури з 8 до 16 кг, цукрових буряків з 82 до 128, на 1 га. Безумовно, добрива - високоефективний засіб підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Проте в останні роки господарство вносить дуже незначні їх кількості, як наслідок, і врожаї одержують невисокі. Збір урожаю -це один із найважливіших виробничих процесів при вирощуванні. В 2013 році на землях, які належать ТОВ «Рубін» зібрали найбільше урожаю з силосної кукурудзи, багаторічних трав, а найменше - ячмінь та соя (таб. 2).

Таблиця 2

Площі посіву на 2014рік і урожай 2013 року основних сільськогосподарських культур ТОВ «Рубін»

Види с/г культур	Посіви, га	Урожай, ц/1 га
Кукурудза	зернова		________	38-40
	силосна		________	220
Пшениця	197	37
Ячмінь	50	25
Соя	________	30
Багаторічні трави	________	180
Жито	9	50
Ріпак	50	25

Клімат робить прямий і непрямий вплив на ґрунтоутворюючий процес. Прямий вплив позначається в безпосередньому впливів елементів клімату (зволоження ґрунту вологою опадів і її промочування; нагрівання й охолодження). Непрямий вплив виявляється через дію клімату на рослинний та тваринний світ.

Склад рослинності і її біологічна продуктивність, кількість органічних залишків, що попадають у ґрунт, і швидкість їхнього розкладання, кількість хімічних елементів, що втягуються в біологічний круговорот -- усе це в тієї чи іншій мері залежать від кліматичних умов у робить суттєвий вплив на особливості ґрунтоутворюючого процесу.

Клімат помірно континентальний, з достатньо теплим літом і порівняно м'якою зимою. Середня температура січня - 6 -8⁰С, самого теплого місяця - червня +18 +20⁰С. Середньорічна кількість опадів - 550-600 мм. Максимум їх випадає влітку.

Минулі роки характеризуються значними відхиленнями від багаторічних даних по температурному режиму і кількості опадів. Загальна кількість опадів перевищувала середні багаторічні дані на 14%, а в червні - липні - на 37 - 39 %. Тепла волога весна сприяла росту і розвитку як озимих, так і ярих культур, що позитивно відбилось на рівні їх урожаїв. Проте в серпні встановилась суха жарка погода, що призвело до “підгоряння” посівів зернових культур, а перезволожені червень і липень обумовили розвиток хвороб. Ці фактори також істотно вплинули на формування урожаїв, але вже в негативному плані. Спекотний серпень, крім зернових, згубно вплинув на розвиток цукрових буряків та інших культур.

Значне пересихання ґрунту затягнуло початок посіву озимих культур, внаслідок чого значна частина їх була посіяна в пізні терміни і пішла в зиму недостатньо загартована. І лише м'яка зима дає підставу сподіватись на їх благополучну перезимівлю.



3. Результати досліджень

3.1 Забруднення та екологічний стан грунтів ТОВ «Рубін»

В результаті досліджень, ми з'ясували, що у грунтах ТОВ «Рубін» міститься кілька механічних фракцій. У фракцію “фізичного піску” поєднують усі частки крупніше 0,01 мм, а у фракцію “фізичної глини”- усі частки дрібніше 0,01 мм. Усі частки крупніше 1 мм називають кістяковою частиною ґрунту, а менше 1 мм -- мілкоземом. У залежності від співвідношення різних фракцій виділяють ґрунт різного механічного складу.

Таблиця 3

Гранулометричний склад грунту ТОВ “Рубін”

Генетичний горизонт	Глибина, см	Розмір, мм Кількість, % від маси грунту	Фізична глина <0,01	Фізичний пісок >0,01
		0,00 -0,25	0,25 - 0,05	0,05 - 0,01	0,01-0,005	0,005 -0,001	<0,001
АП	0 - 21	84,61	3,26	0,18	0,11	0,57	3,00	28,1	12,2
А2	28-38	85,46	3,18	0,09	0,09	0,92	2,69	19,7	8,0
В	68-78	79,67	5,80	0,06	0,08	0,50	2,21	38,3	25,4
С	140-150	4,01	4,20	0,13	0,12	0,64	2,21	23,3	15,2

У Таблиці 3 наведений валовий склад, зміст фізичної глини і мулу в орному чорноземі та сіро-лісових грунтах, що сформувався на території ТОВ «Рубін». Де А_п -- орний, А₂ -- елювіальний, В -- ілювіальний, С -- материнська порода. Ці дані показують, що вміст фізичної глини переважає над вмістом фізичного піску.



Таблиця 4

Характеристика стану гумусу в грунті ТОВ “Рубін”

Генетичний горизонт	Глибина, см	Вміст гумусу, %	Запас гумусу, т/га	Сгк/Сфк
АП	0 - 21	2,65	53	12
А2	28-38	0,52	28	9
В	68-78	0,28	11	5
С	140-150	0,12	1	2

Більше всього гумусу в даному випадку в орному горизонті (А_п), а в нижче лежачих горизонтах спостерігається різке його зниження. Але якщо в орному ґрунті порівняно багато гумусу лише в невеликому по потужності (2--5 см) горизонт, ілювіальному цей горизонт у кілька разів більше. Однак слід зазначити, що в орних ґрунтах гумусо-акумулятивний горизонт формувався не тільки під впливом природного дернового процесу, але й у результаті сільськогосподарського використання цих ґрунтів і їхнього окультурення. І це могло позначитися не тільки на потужності горизонту і вмісту в ньому гумусу, але і на інших особливостях, зокрема на вмісті Р₂О₅, на складі обмінних основ і т.д. У наведених вище ґрунтах відношення гумінових кислот до сульфокислот менше 1 по всьому профілю. Лише в деяких залишково-карбонатних ґрунтах, що утворилися на карбонатних породах, у гумусовому горизонт гумінових кислот накопичується більше, ніж сульфокислот, у зв'язку з чим зазначне відношення стає більше 1(таб. 4). Ступінь насиченості основами в них вище, ніж у підзолистих ґрунтів. Обмінні основи представлені головним чином кальцієм і менше магнієм. Вміст кальцію в орному горизонті вище, ніж в інших горизонтах, що зв'язано з більш активною біологічною акумуляцією його в порівнянні з магнієм.



Таблиця 5

Фізико-хімічні властивості грунту по ТОВ “Рубін”

Генетичний горизонт	Глибина, см	Місткість вбирання	Сума увібраних основ	Гідролітична кислотність	Обмінний натрій	Ступінь солонцюватості	Ступінь насиченості основами	рН сольовий	рН водний
		мг - екв на 100 г ґрунту	% від місткості вбирання
АП	0-21	8,6	10,2	3,9	7,0	25	66,7	5,0	6,2
А2	28-38	2,4	8,4	2,8	5,4	18	68,9	4,9	5,9
В	68-78	9,1	12,0	4,2	10,3	9	75,6	4,8	5,7
С	140	1,7	15,7	0,9	11,2	2	94,0	5,4	7,2

3.2 Фізичні властивості ґрунту ТОВ «Рубін» та вміст в них рухомих фосфатів

Питома вага мало змінюється по профілі ґрунту, об'ємна ж вага істотно збільшується при переході від верхніх горизонтів до нижнього. Загальна пористість в орному шарі досить висока (54--56%). потім поступово убуває, знижуючись в ілювіальному горизонті і породі до 40 - 43%.

Щільність твердої фази ґрунту -- відношення маси твердої фази сухого ґрунту до маси рівного обсягу води при 4 °С. Щільність твердої фази ґрунту залежить від змісту гумусу, органічних речовин і мінералів, що складають ґрунт. Найменша щільність відзначається у верхньому гумусовому горизонті, причому вона тим менше, чим більше гумусу й органічної речовини в ґрунті. В міру руху в глибину ґрунту щільність закономірно зростає. Таким чином, щільність твердої фази побічно характеризує хімічний і мінералогічний склад ґрунту. По її величині можна орієнтовно судити про кількість гумусу й органічних речовин у ґрунті про вміст у ній важких мінералів, про ступінь її глинястості й ін. Щільність твердої фази ґрунту використовують для обчислення міцності ґрунту, для визначення швидкості осідання механічних елементів ґрунту в рідинах і ін.

Об'ємною масою ґрунту називають масу 1 см³ сухого ґрунту (висушеної до постійної маси при 105⁰С), узятої в її природному додаванні (тобто з усіма наявними в ній порами). Об'ємна маса характеризує щільність додавання ґрунту і часто вживається як її синонім. Щільність ґрунту завжди менше щільності її твердої фази. Об'ємна маса ґрунту залежить від характеру мінералів, що складають ґрунт, змісту органічної речовини, структури і пористості ґрунту. Чим пухкіший ґрунт, і чим більше в ньому перегною, тим менше його об'ємна маса. Об'ємна маса мінеральних ґрунтів коливається від 0,8 до 1,8 г/см³. Для більшості сільськогосподарських культур оптимальна щільність глинистих і суглинних ґрунтів дорівнює 1--1,2 г/см³, піщаних і супіщаних 1,2--1,4 г/см³. Від об'ємної маси ґрунту залежить поширення кореневої системи рослин, водяний, повітряний і тепловий режими ґрунтів, значить, і продуктивність сільськогосподарських рослин.

Оскільки повітря в ґрунті знаходиться в тій частині пор, що не зайнята водою, то стає очевидним, що, чим вище вологість ґрунту, тим менше в ній повітря, необхідного для подиху коренів і життєдіяльності аеробних мікроорганізмів. Прийнято вважати, що при 15% вмісту повітря в ґрунті постачання коренів рослин і мікроорганізмів киснем повітря утруднено, а при вмісті 8% і нижче постачання киснем припиняється, корені в мезофітів починають відмирати, розвиваються процеси оглеєння ґрунту.

Таблиця 6

Загальні властивості грунтів по ТОВ “Рубін”

Генетичний горизонт	Глибина,см	Щільність твердої фази	Щільність зволоження	Загальна пористість	Аерація при НВ
		г/см3	% від об`єму
АП	0 - 20	2,3	4,8	54	24
А2	28 -38	3,6	3,2	47	16
В	68 - 78	5,7	1,7	42	10
С	140 - 150	7,1	0,9	40	5

З Таблиці 6 видно,що найбільша щільність твердої фази, при глибині 140 - 150см. спостерігається у материнської породи, а найменша у орному горизонті. Найбільше зволоження, пористість та аерацію має орний горизонт. Це вказує нам на те, що за загальними відомостями орний горизонт займає першість.

Фосфор міститься переважно в органічних і мінеральних сполуках. Валовий вміст його в орних чорноземах і сіро-лісових ґрунтах складає 0,05 --0,07 %, Значна частина фосфатів міцно зв'язана з несилікатними аморфними полуторними окислами в глинистими мінералами, внаслідок чого їхня доступність рослинам обмежена. Рухливих форм фосфатів, по Кірсанову, приходиться звичайно 0--5, рідше 5--10 мг на 100 м ґрунти і лише в окультурених ґрунтах--15--20 мг і більш (таб.7).

Таблиця 7

Вміст рухомих фосфатів у ґрунті по ТОВ “Рубін”

Клас	За Кірсановим	За Чиріковим	За Мачигіним	Площа, га
	мг/кг ґрунту
Дуже низький	< 25	< 20	< 10	25
Низький	26 - 50	21 - 50	11 - 15	15
Середній	51 - 100	51 - 100	16 - 30	120
Підвищений	101 - 150	101 - 150	31 - 45	35
Високий	151 - 250	151 - 200	46 - 60	44
Дуже високий	> 250	> 200	>60	0

На протязі останніх років, на ТОВ «Рубін» внаслідок значного зниження обсягів застосування мінеральних добрив та хімічних меліорантів, скорочення поголів'я худоби, а відтак, і виробництва та застосування гною, відбуваються процеси агрохімічної деградації грунтів, і як наслідок, зниження їх продуктивності. В зв'язку з цим потрібні пошуки ефективних, низько витратних прийомів модернізації землекористування фермерських господарств і сільськогосподарських підприємств на принципах відновлюваного землеробства. Під цим слід розуміти одержання запланованого врожаю високоякісної продукції при мінімальних витратах, раціональному використанні природних і техногенних ресурсів.

Необхідною умовою ефективного використання ґрунтових ресурсів з метою одержання високих і стабільних урожаїв сільськогосподарських культур належної якості, насамперед, є наявність інформації щодо їх еколого - агрохімічного стану. Застосування агрохімікатів в необґрунтовано високих дозах або не збалансованих за поживними речовинами не тільки знижує урожай, але і погіршує його якість. Хімізація сільськогосподарського виробництва виявилась одним з найбільш потужних факторів антропогенного впливу на довкілля, який в зв'язку з надзвичайними, як позитивними, так і негативними наслідками, має перебувати під постійним контролем.

Забарвлення грунтів по ТОВ «Рубін» переважно чорне, тільки у певних ділянках спостерігається світло - червоне та червоне забарвлення. Забарвлення ґрунту -- найбільш доступна і насамперед характерна для неозброєного ока морфологічна ознака. Це істотний показник процесів, що відбуваються в ґрунті, і приналежності її до того чи іншого типу. У забарвленні ґрунту, у його відтінках і переходах дуже яскраво відбиваються особливості ґрунтоутворюючого процесу. Тому спостереження за забарвлення, за зміною колірних відтінків у різних ґрунтах, а також в одному і тому ж ґрунті, але в різних його горизонтах можуть дати багато для розуміння сутності процесів, що відбуваються в ґрунті, і для розкриття походження ґрунтів. Забарвлення ґрунтів має і велике агрономічне значення. Практики-хлібороби з давніх часів судили про якість, про родючість ґрунтів по їх забарвленню. При цьому родючість ґрунтів найчастіше ставилася в залежність від вмісту гумусу, а отже, було пов'язано з чорним чи темно-сірим забарвленням. Колір ґрунту визначається фарбуванням тих речовин, з яких вона складається, а також фізичним її станом і ступенем зволоження.



3.3 Екологічна оцінка грунтів Теплицького району

Для оцінки екологічного стану грунтів використовуються їх фізичні, фізико-хімічні, хімічні, агрохімічні та біологічні властивості, пріоритетні для підтримки стійкого функціонування природних і антропогенних екосистем, включаючи їх біологічні компоненти.

Теплицький район знаходиться у межах Волино-Подільського кристалічного масиву, прикритого четвертинними відкладами пісків, глин, вапняків та мергелів. Перемішуючись із залишками рослинного світу, вони утворили тут родючі чорноземні ґрунти. Розташований район у південно-східній частині Вінницької області в зоні лісостепу. Вони утворились під трав'яною рослинністю на карбонату лесових породах. Завдяки кількості опадів, поживні речовини, що утворюються з решток рослин, не можуть вимиватись, вони накопичуються в грунті. Тому, чорноземи мають потужніший, ніж всі інші грунти гумусовий горизонт. З цим пов'язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, реградовані та інші.

Опідзолені чорноземи займають значні площі, понад 30% в Правобережній частині Теплицького району. Вони ззовні подібні до темносірих опідзолених грунтів, але мають потужній верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу - 3,5-5,5%. Опідзолені грунти тут утворились в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими. Типові чорноземи утворились в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому, їх гумусовий горизонт досягає глибини 120-150 см, вміст гумусу у верхньому шарі від 3 до 6 %. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають Лівобережну частину району.

У заплавах річок та водоймищах невеликі площі займають лучні і дернові грунти. Ці грунти утворились під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті цих грунтів становить 3-6%. На невеликих ділянках серед каштанових грунтів, на терасах річок, прибережних територіях поширені кислі грунти. Вони не мають властивого грунтам поділу на горизонти.

Основними ґрунтами в Теплицькому районі являються: чорноземи реградовані і чорноземи типові. Вони утворились під впливом лучно -степової рослинності в умовах достатньої кількості опадів. В орному шарі цих ґрунтів міститься від 3,6 до 4,7 % гумусу. Реакція ґрунтового розчину слабокисла ( рН = 5,9-6,7 ), а інколи і близька до нейтральної, гідролітична кислотність низька 2,2 -2,9 і менше м-екв. на 100г ґрунту. Вміст рухомого фосфору і калію в оцтовій витяжці відповідно 119 і 101 мг/кг ґрунту. Виходячи з цих даних, забезпечення культур в зерно буряковій сівозміні можна вважати середньою. За умов доброї вологозабезпеченості, своєчасному і якісному проведенні всіх arpo прийомів, внесення добрив на цих ґрунтах є досить ефективним. Земельний фонд Теплицького району становить 88160 га. При цьому сільське господарство освоїло більше 70% від загальної кількості земель.

Інтенсифікація землеробства, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури і інші впливи призводять до прискореної дегуміфікації грунтів, зниження їх родючості. Окремі землі забруднюються важкими металами та іншими компонентами промислових викидів, інтенсивно накопичуються в них залишки мінеральних добрив і пестицидів. Значної шкоди сільськогосподарським угіддям в районі наносить водна ерозія, внаслідок чого, частина орних земель тою чи іншою мірою зазнають впливу площинної ерозії.

Виникнення і розвиток ерозійних процесів пов'язано з багатьма причинами. Однією з причин є нераціональне використання землі, якому сприяє інтенсивне розорювання силових земель більше 3 градусів, вирощування на них просапних культур, перенасичення просапними культурами посівних площ, відсутність комплексів протиерозійних заходів. Значну шкоду земельним ресурсам району наносить псування та їх забруднення, розорювання земель до зрізу води, використання їх не за призначенням. Так лише за 2012 рік виявлено понад 140 порушень природоохоронного законодавства та земельного кодексу України.

З метою недопущення забруднення грунтів стічними водами в смт. Теплик збудовано водно-каналізаційну систему, а також, очисні споруди. Стічні води з промислових підприємств, а також, з будинків громадян скидаються через водно-каналізаційну систему на очисні споруди, де після очистки скидаються у спеціальні водоймища для подальшої природної очистки.

В окремих селах району стічні води скидаються у вигрібні ями, а потім спеціальним транспортом вивозяться



Висновок

Проблема охорони та раціонального використання земель є однією із найважливіших завдань людства, бо 98 % продуктів харчування, які споживає людина, отримуються за рахунок обробітку землі. Агрокультурою людина займається майже 10 тисячоліть. За цей період у багатьох частинах планети розквітали і гинули цивілізації, колись квітучі краї перетворювались на пустелі. Низька культура землеробства та хижацька експлуатація земель призводили до руйнування ґрунтів.

1. Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їхньої охорони дуже різноманітні й повинні здійснюватись комплексно, як єдина система, взаємно доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх інших. Тому передусім потрібно, щоб кожний клаптик землі, кожне поле мало дбайливого господаря.

2. Важливим напрямком є також організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін. Необхідно оптимізувати розмір полів у сівозмінах, оскільки вони у нас часто завеликі. Поля сівозмін потрібно нарізати за контурами ґрунтових відмін, а не розбивати різноґрунтові ділянки на правильні прямокутники з метою полегшення механізованого обробітку.

3. Для постійного невпинного підвищення врожайності ґрунтів необхідно здійснити ряд меліоративних заходів.

Виконавши роботу ми можем сказати, що екологічний стан грунтів в Теплицькому районі в цілому задовільний, але на певних ділянках він відносно негативний. Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, природних та посилених людиною, завдають ґрунтам величезної, інколи непоправної шкоди. Це, насамперед, водна і вітрова ерозія, погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення ґрунту, постійне збіднення на гумус та поживні речовини, забруднення ґрунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним, перезволоження та засоленість земель.



Список використаної літератури

1. Байда В.І., Мельник А.І., Зміна агрохімічних показників грунтів і потреба в добривах господарств Вінницької області. Вінниця 2005. 62 с.

2. Бойко Є.І. Агровиробничі властивості грунтів Вінницької області і заходи по підвищенню їх родючості. Київ, 2009. 151 с.

3. Бондаренко В.Д. Екологія та охорона навколишнього природного середовища / В.Д. Бондаренко, Р.А. Ацюк. К.: Знання, 2006. 309 с.

4. Біленко Д.К. Основи геології і мінералогії. К.: Вища шк. 2010. 376 с.

5. Горбань В.А. Екологічні властивості ґрунтів: теоретичні аспекти // Екологія та ноосферологія. 2007а. Т. 18, № 3-4. С. 53-60.

...