Регіональні особливості розміщення природно-заповідного фонду світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра готельно-ресторанного та туристичного бізнесу

КУРСОВА РОБОТА

з географічних дисциплін в туризмі

на тему: Регіональні особливості розміщення природно-заповідного фонду світу

Виконала студентка

1 курсу , 9 групи

ФРГТБ

Кузьміна Анна Дмитрівна

Науковий керівник

Доцент кафедри

Кандидат економічних наук

Артамонова Галина Володимирівна

Київ 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ СВІТУ

1.1 Сутність, значення природно-заповідного фондів світу

РОЗДІЛ 2. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ ФОНДІВ СВІТУ

2.1 Характерні риси, розміщення природно-заповідного фонду України

2.2 Характерні риси, розміщення природно-заповідного фонду Австралії

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ ФОНДІВ СВІТУ

3.1 Проблеми природно-заповідного фонду

3.2 Перспективи природно-заповідного фонду

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

На Землі лишилося небагато місць, які не використовуються людиною для задоволення своїх численних і постійно зростаючих потреб і які зберегли свій первісний вигляд. З розвитком людської техногенної цивілізації та глобальними наслідками її господарської діяльності (вирубування лісів, культурна трансформація ландшафтів, опустелювання, парниковий ефект, тощо) виникла потреба у збереженні первозданної природи нашої планети.

Питання охорони життєвого середовища та раціонального його використання, збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й більше турбує людство.Для цього у світі в багатьох країнах виділені певні ділянки суходолу та акваторії, які оголошені територіями, де господарська діяльність людини обмежена або взагалі заборонена. Цим територіям надано заповідний статус.

Складовими елементами здійснення екологічної політики та адміністративної реформи є організація і ведення заповідної справи, формування цілісної мережі заповідних територій і об'єктів, організація функціонування сучасної системи органів державної влади, місцевогосамоврядування. Тому з урахуванням стабільного широкомасштабного промислового використання природних ресурсів, їх поступового виснажування і руйнування дедалі більше зростає роль заповідної охорони навколишнього природного середовища, науково обґрунтованого використання та відтворення запасів природної сировини.

Заповідні території мають представляти типові ландшафти певної природно-географічної зони світу, країни. Найголовнішою є вимога, щоб території заповідників мали достатні площі, аби забезпечити саморегуляцію всіх природних процесів, які відбуваються, без негативного впливу сусідніх районів, де наявний антропогенний тиск.[8]

Актуальність теми - збереження природного біологічного різноманіття світу та України, різноманіття її ландшафтів - одне з найважливіших завдань природоохоронної діяльності. Основним напрямком у збереженні природного біологічного різноманіття України, світу та різноманіття її ландшафтів є формування репрезентативної, науково обґрунтованої мережі територій і об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ).

Мета і завдання дослідження. Метою даної курсової роботи є аналіз природно-заповідного фонду України та світу. Для досягнення мети потрібно вирішити такі завдання:

проаналізувати теоретичні основи природоохоронної діяльності;

охарактеризувати природно-заповідний фонд України;

дати аналіз раціонального використання природно-заповідного фонду.

Об'єкт дослідження - природно-заповідний фонд України та світу.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОТКУ СВІТУ

1.1 Сутність, значення природно-заповідного фонду

природний заповідний екологічний генофонд

Природно-заповідні території є основою збереження генофонду рослинного і тваринного світу, типових і рідкісних ландшафтів, підтримання сприятливих екологічних умов. Провадяться дослідження, які дають можливість вирішувати проблеми природокористування, розробки наукових основ охорони природи.

Значення природно-заповідних територій у вирішенні проблем агроекології дуже суттєве. Водоохоронну, ґрунтозахисну, водорегулюючу роль заповідників важко переоцінити. У зв'язку з відсутністю цін на природні ресурси -- землю, воду, повітря -- поки що немає правильного уявлення про істинну цінність заповідних територій, які частково або повністю вилучені з господарської діяльності. Існуюча в Україні мережа природно-заповідних територій створювалася в основному для охорони рідкісних рослин, тварин і ландшафтів. Однак у світі сучасного бачення проблеми стає зрозумілим, що вона не повністю забезпечує вирішення актуальних завдань охорони і потребує критичного аналізу, перегляду і розширення, в тому числі й з точки зору екологізації аграрного виробництва.

Нині території та об'єкти природно-заповідного фонду України мають таку класифікацію.

Державний заповідник створюють для збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них і для розробки наукових основ охорони природи.

Ділянки землі, її надр і водних просторів з усіма природними об'єктами, що знаходяться в їх межах, вилучають з господарської експлуатації і передають у безстрокове користування державному заповіднику.

Державний природний національний парк створюють для збереження природних комплексів, що мають особливу екологічну, історичну та естетичну цінність у зв'язку із сприятливим поєднанням природних та культурних ландшафтів і використанням їх у рекреаційних, освітніх, наукових та культурних цілях.

Ділянки землі, її надра та водні простори з усіма природними об'єктами, що знаходяться в їх межах, вилучають з господарської експлуатації і передають у користування державному природному національному парку. Його територія може включати також ділянки землі та водні простори інших земле-користувачів.

Державний заказник республіканського значення. Територія, виділена з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або кількох компонентів найбільш цінних типових чи унікальних комплексів на час, необхідний для виконання поставлених перед заказниками завдань, та для підтримання загального екологічного балансу. Створюють його, насамперед на території (акваторії), в межах якої зустрічаються види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України.

Державний заказник місцевого значення. Територія, виділена з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або кількох цінних для регіону компонентів природи на період, необхідний для виконання поставлених перед заказниками завдань та підтримання загального екологічного балансу.

Залежно від характеру, мети організації та необхідного режиму охорони ці заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, полеонтологічні та геологічні.

Державний пам'ятник природи республіканського значення. Територія або окремий природний об'єкт, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для України. Беруть під охорону для збереження в природному стані в наукових, культурно-оcвітніх та естетичних цілях.

Державний пам'ятник природи місцевого значення.Територія або окремий природний об'єкт, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для одного регіону.

Беруть під охорону для збереження в природному стані в наукових, культурно-освітніх та естетичних цілях. Залежно від характеру, походження та необхідного режиму охорони поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Державний ботанічний сад створюють з метою збереження, вивчення та збагачення у спеціально створених умовах різноманітних рослин для їх найбільш ефективного наукового, культурного і господарського використання. Земельні ділянки надають державним ботанічним садам у безстрокове користування.

Державний дендрологічний парк створюють з метою збереження, вивчення та збагачення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників для їх найефективнішого наукового, культурного і господарського-використання. Земельні ділянки передають державним дендрологічним паркам у безстрокове користування.

Державний зоологічний парк створюють з метою збереження та вивчення у спеціально створених умовах об'єктів дикої фауни для науково-освітніх, пізнавальних і науково-дослідних цілей. Земельні ділянки передають державним зоологічним паркам у безстрокове користування.

Державний парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва республіканського значення. Найвизначніші зразки паркового будівництва беруться під охорону в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Державний парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва місцевого значення. Цінні зразки паркового. будівництва беруться під охорону в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Державне заповідне урочище. Лісові, степові та інші природні комплекси, що мають велике наукове, природоохоронне і естетичне значення. Виділені для їх збереження в природному стані.

Природно-заповідні території залежно від цілі їх створення (і відповідно категорії) мають різний режим охорони -- від повного захисту до відповідного його обмеження. При цьому досягається збереження або всіх компонентів в екосистемі, або тих, які визначаються найбільш цінними. Однак, виступаючи полігонами вивчення природних змін екосистем або місце знаходження компонентів екосистеми, природно-заповідні території, не підпадаючи активному господарському впливу, одночасно є місцями збереження природних ресурсів -- біотичних і абіотичних.

Серед природних ресурсів (а мало бути і ресурсів на природно-заповідних територіях) є поновлювані й непоновлювані. До поновлюваних належать ресурси рослинного і тваринного світу, до непоновлюваних -- ресурси абіотичних компонентів екосистеми. По відношенню до відновлюваних ресурсів можливий режим оптимального використання і відновлення, до невідновлюваних -- режим консервації або збережної експлуатації.

В Україні серед непоновлюваних запасів на природно-заповідних територіях найчастіше є запаси води, ґрунту, торфу, деяких порід і мінералів.

Поновлювані запаси ресурсів цих територій рослинного і тваринного походження нині інтенсивно вивчаються. Особливо це стосується лікарських і ягідних рослин.

Лікарські рослини -- одна з груп рослин, що найбільш активно використовується. Сировиною до 40% загальної кількості лікарських препаратів є дикорослі рослини. Масові заготовки цих рослин в Україні викликають тривогу за збереженість їх запасів.

Крім об'єктів природно-заповідного фонду певний режим охорони існує на об'єктах інших груп -- це зелені зони міст, ліси першої групи тощо. Вони також повинні розглядатися в певних аспектах при з'ясуванні ролі територій, що охороняються.

Розглянемо роль природно-заповідних територій у різних аспектах. Насамперед, всі охоронні й (у першу чергу) природно-заповідні території є ядром «екологічного каркасу» природних регіонів, їх наявність забезпечує екологічну рівновагу, можливість обміну насіннєвими зачатками і міграції тварин. До екологічного каркасу входить мережа природно-заповідних територій, що є його ядром, так звані охоронні території, які згадувалися вище, а також збережена природна рослинність, яку людина використовує регламентовано. Це лісові масиви, луки, пасовища тощо.

При складанні схем охорони природи певних регіонів враховують і склад мережі природно-заповідних територій, а також збережену природну рослинність у вигляді лісових масивів, луків, пасовищ тощо.

Мережа природно-заповідних територій є своєрідним «барометром» природних систем, який передбачає оцінку їх екологічної рівноваги. При відносно невеликій кількості збереженої природної рослинності необхідно контролювати її стан, не допускати необоротних змін, при яких екосистеми не можуть відновлюватися. Штучне відновлення екосистеми (широко застосовують для лісів і починають застосовувати для степових співтовариств) пов'язане, з одного боку, із значними витратами і потребує часу для формування. З іншого боку, воно призводить до формування неповночленних, спрощених і обіднених співтовариств, які не виконують своїх функцій по охороні гено- і ценофонду.

Для того, щоб контролювати стан змінених і безперервно змінюваних екосистем, необхідне збереження еталонів -- систем, що знаходяться близько до природного стану. Порівняно з ними, треба визначати зміни решти співтовариств, їх ступінь і спрямованість. Це допоможе визначити екологічний поріг, за яким зміни екосистем стають незворотними.

У мережі природно-заповідних територій ці функції у найбільшій мірі виконують біосферні заповідники. Сучасне розуміння біосферного заповідника включає, як складові елементи охорони екосистем, еталон для порівняння і можливість спостереження за такими способами землекористування, при яких виявляються найкращі поєднання цих компонентів в інтересах, суспільства.

Одним із основних завдань державних заповідників є також проведення багаторічних спостережень за природним розвитком екосистем певних регіонів, а їх кінцева мета -- пізнання законів еволюції органічного світу. Ця, мета диктує необхідність невтручання в природу на територіях заповідників, забезпечення спадкоємності спостережень.

Природно-заповідні території виконують також роль банку гено- і цено-фонду. Стабільне довгострокове використання біосфери в майбутньому залежить від збереження для наступних поколінь всього генетичного різноманіття планети і її окремих регіонів, забезпечення умов можливості еволюційного розвитку видів. Природно-заповідні території у вирішенні цієї проблеми відіграють особливу роль, тому що створюються в першу чергу на територіях, що відрізняються багатством флори і фауни, а також різноманіттям рослинності.

Мережа природно-заповідних територій у природних регіонах повинна забезпечувати збереження фітогенофонду і фітоценофонду, а також нормальне протікання еволюційних процесів утворення видів.

У міжнародній практиці основним критерієм для вибору місця природних заповідників є: оптимальне місцепроживання для одного або кількох видів, які знаходяться під загрозою; місця, де різноманіття місцепроживань і видів максимальне; ділянки з максимальною ендемічністю; ділянки з максимальною збереженістю або які забезпечують тривалу безпеку.

Кількість природно-заповідних територій і їх розміри повинні забезпечувати збереження такої кількості особин кожного виду рослин і тварин, яка не призводила б з покоління в покоління до суттєвих змін спадкової мінливості виду.

Кожний вид, будучи унікальним, неповторним явищем природи, має наукову цінність тепер і матиме в майбутньому. Напрямів можливого використання їх людиною, в тому числі і в народному господарстві, нині передбачити неможливо.

Так як кожний природний регіон повинен максимально задовольняти потреби людини для проживання в ньому і створювати необхідну комфортність, мережа територій, що охороняються, повинна служити естетичним, культурним і виховним цілям. Особливе значення при цьому має спілкування людини з природою. Тому практичні завдання сьогодення включають збереження відносно незайманих куточків природи на території зумовлених регіонів і організацію їх відвідування людьми. У світовій практиці це досягається шляхом створення мережі національних парків.

В Україні вже створені три національних парки -- Карпатський, Шацький і Синевірський. Ці місця визначені у зв'язку із сприятливим поєднанням природних і культурних ландшафтів, які мають особливу екологічну, історичну і естетичну цінність.

Таким чином, роль природно-заповідних територій багатогранна і важлива. Вони знаходяться на обліку і під державним контролем, який покладений в Україні на Міністерство по охороні навколишнього середовища.

1.2 Склад та використання земель природно-заповідного призначення

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. За законодавством природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Фонд розглядається як складова частина світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища); штучно створені об'єкти, (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Території та об'єкти природно-заповідного фонду, найважливіші об'єкти екологічної мережі, яка являє собою єдину територіальну систему, що утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного та рослинного світу, генетичного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. При цьому заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні. Серед пам'яток природи розрізняються комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

За соціально-екологічним значенням заповідування поділяється на два види: природне та освітньо-виховне. Природне заповідування має такі організаційно-правові форми: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, а освітньо-виховне -- ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Освітньо-виховне природне заповідування відрізняється від історико-культурного або архітектурного заповідування. Об'єктами охорони останнього є не природні, а меморіальні, історичні або архітектурні пам'ятки, пов'язані з іменами відомих діячів (наприклад, Канівський заповідник, де знаходиться могила Т. Г. Шевченка).

Основні завдання природних заповідників -- збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і фахівців у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

Біосферні заповідники -- це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Національні природні парки -- це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітніі, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів і об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Регіональні ландшафтні парки -- це природоохоронні, рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також для забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи окремих компонентів.

Пам 'ятки природи -- окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, для збереження їх у природному стані.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи. Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами. Ботанічним садам місцевого значення в установленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.

Зоологічні парки створюються для організації освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення в неволі. Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми установами.

Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою їх охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. На їх території можуть проводитися наукові дослідження.

Рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам, національним природним паркам, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Рішення про створення біосферних заповідників приймаються Президентом України після вирішення цього питання відповідно до міжнародних угод. Питання про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон, територій та об'єктів природно-заповідного фонду вирішується обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) радами.

На сьогоднішній день існує декілька міжнародних класифікацій природоохоронних територій, серед яких найбільш визнаною є класифікація МСОП, остання редакція якої була затверджена в 1994 році. Згідно із даною класифікацією, більшість природоохоронних територій світу поділяються на шість категорій

Категорія І а. Суворий природний резерват {Strict Nature Reserve)-природоохоронна територія репрезентативних зразкових екосистем, яка призначається в основному для наукових досліджень, освіти та ведення екологічного моніторингу. Об'єктами збереження є малопору-шені природні території достатнього розміру, назавжди позбавлені антропогенного впливу, охороняються в дуже суворому режимі.

Категорія І Ь. Територія дикої природи (Wilderness Area) - природоохоронна територія незайманої природи значних розмірів, призначена для збереження природних умов без прямих антропогенних впливів.

Категорія II. Національний парк {National Park) - велика природоохоронна територія, яка відводиться для збереження єдності природних територій та рекреації, забезпечення духовних, наукових, освітніх потреб людини, недопущення використання екосистем не за призначенням.

Категорія III. Пам'ятка природи (Natural Monument) - невелика природоохоронна територія, яка виділяється для збереження унікальних, рідкісних, естетичних та пов'язаних з природою культурних цінностей. Створюються на достатніх площах для естетичної насолоди людей у районах з унікальними витворами природи (водоспади, печери, кратери, гейзери, каньйони тощо). У галузі природно-заповідної справи термін "пам'ятка природи" вперше запропонував О. Гумбольдт в 1799-1804 роках. Зміст цієї категорії в багатьох країнах має свої особливості.

Категорія IV. Територія управління видами та місцями їх мешкання або Резерват охорони природи (Habitat/Species ManagementArea, Nature Conservation Area) - природоохоронна територія, яка з метою збереження виділяється для спеціального управління (ціленап-равленого використання) окремими популяціями видів чи їх місцезнаходженнями.

Категорія V. Наземний чи водний охоронний ландшафт{Protected Landscape/Seascape) - природоохоронна та рекреаційна територія (акваторія) з ландшафтами переважно високої пейзажної цінності, багатим біотичним і ландшафтним різноманіттям, чітко вираженими екологічними, естетичними та культурними особливостями.

Категорія VI. Територія управління природними ресурсами(Мап-aget Resource Protected Area) - велика природоохоронна територія, яка виділяється для довготривалої охорони, традиційного і сучасного збалансованого, контрольованого використання і постійного відтворення природних ресурсів і біорізноманіття, переважно незмінених екосистем, а також для невиснажливого використання населенням дарів природи. Лише третина території може порушуватися антропогенною діяльністю без вагомої шкоди.

Категорія VII. Антропологічний резерват {AnthropologicalReserve). Створюється для збереження історичних антропологічних цінностей природи, умов проживання популяцій унікальних, рідкісних та вимираючих корінних етносів, відтворення їх генофонду, забезпечення умов для їх традиційного ведення господарства тощо.

Категорія VIII. Територія багатоцільового використання(Multipurpose Usage Protected Area). Створюється як зразок для різносто-роннього, здебільшого екологічно збалансованого, розвитку соціально-економічної сфери в природокористуванні та природовідтворенні, виваженого і невиснажливого ведення господарства.

Категорія IX. Біосферний резерват (Biosphere Reserve). На прохання зацікавленої держави визначається Міжнародною координаційною радою Програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" (Man andBiosphere, МАВ), тому є міжнародно визнаним у відповідності з існуючими статутними рамками. Він створюється для сприяння та демонстрації збалансованих відносин між людиною та біосферою.

Категорія X. Об'єкт Світової природної спадщини (WorldHeritage Site). Створюється відповідно до вимог Конвенції про всесвітню спадщину.

Перелік вищеозначених категорій не є завершеним, над ним постійно працюють міжнародні експерти. Найбільш загальними ознаками категорій є те, що відповідні їм природоохоронні території можуть бути самостійними або входити одна в одну, пов'язані екологічними, економічними і соціальними зв'язками з іншими територіями. [5]

РОЗДІЛ 2. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ ТА АВСТРАЛІЇ

2.1 Характерні риси, розміщення природно-заповідного фонду України

Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як зберігаються природні умови, його існування та використовуються ресурси, добробут сучасних і майбутніх поколінь.

Питання охорони життєвого середовища та раціонального його використання, збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й більше турбує людство.

У 1991 році Верховна Рада України оголосила всю територію України зоною екологічного лиха. За 2 роки до цього спеціалістами-географами Української Академії наук була вперше розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України, за окремими компонентами природи.

Вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.

Такими регіонами уряд визнав:

-Донецько-Придніпровський,

Поліський,

Карпатський,

Азово-Чорноморський.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні, пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Співвідношення територій і об'єктів ,включених у природно-заповідний фонд України показано на рис.1.

Законодавством Автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Природні заповідники - це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник - вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.

У зоні мішаних лісів - Поліський на півночі Житомирської області. Охороняється ландшафт мішаних лісів.

У Лісостепу - Канівський (Черкаська обл.), Медобори (Тернопільська обл.), Розточчя (Львівської обл.). Охороняються ландшафти Лісостепу.

У Степу - Асканія-Нова і Чорноморський (Херсонської обл.), Дніпровсько-Орільський (Дніпропетровська обл.), Луганський (Стрільцівський Степ, Провальський Степ, Станично-Луганський Степ), Український степовий (Михайлівська цілина в Сумській області, Хомутівський степ у Донецькі обл., цілина в Сумській обл., Кам'яні могили в Запорізькій обл.), Дунайські плавні (Одеської обл.). Об'єктами охорони є степові ландшафти.

У Карпатах - Карпатський. Зберігає рідкісні, майже не ушкоджені гірські екосистеми лісового, субальпійського та альпійського поясів.

У Криму - Кримський, Ялтинський, Карадазький, Мис Мартьян. Охороняється рідкісна рослинність середземноморського типу.

Пропоную розглянути два найцікавіших, на мою думку, заповідники України - Карпатський та Кримський. На їх прикладі можна краще зрозуміти що таке природний заповідник і яка робота ведеться по збереженню природного довкілля.

Карпатський заповідник. Створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО Загальна площа 57880 га.

Карпатський заповідник належить до найбільших та найцікавіших об'єктів природно-заповідного фонду України. Майже 2,5 відсотки території Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми якого віднесені до найцінніших на нашій планеті, і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. З 2000 року Карпатський заповідник є українським партнером проекту WWF "Ініціатива Карпатського Екорегіону" У складі Карпатського заповiдника (КЗ), загальна площа якого становить 57880 гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв та ботанічні заказники державного значення "Чорна Гора" і "Юлівська Гора". Вони розмiщені на територiї Рахiвського, Тячiвського, Хустського та Виноградівського районiв Закарпатської областi в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi є сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин і тварин.

У заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Клімат Карпатського заповідника коливається від помірно теплого в "Долині нарцисів" від - 1,7 °С в січні, до + 19 °С в червні, кількість опадів 650 мм на рік) до холодного на вершинах гір від - 7-8,5 в січні °С, до+ 11-15 °Св червні, кількість опадів 980-1500 мм на рік). Заповідник характеризується великою різноманітністю грунтового покриву. Майже 90% його територiї вкрито лiсами, для яких типовими є свiтло-бурi та темно-бурi гiрсько-лiсовi грунти. Для верхньої межі лісу характерні світло-бурі грунти. У високогір`ї переважають торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i гiрсько-лучно-буроземнi грунти. На вапняках утворились щебнистi, а в долинах рiчок - дерновi, iнодi глеєвi грунти.

Карпатський заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. Тут працюють численні наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок, фенологічних пунктів, гідро- та метеопостів. Заповідник є природною лабораторією для багатьох вітчизняних та іноземних науково-дослідних установ. На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат, є власна відеостудія, видається всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал "Зелені Карпати".

Щороку Карпатським біосферним заповідником проводиться Міжнародна природоохоронна акція "Марш парків", присвячена Всесвітньому Дню Землі. Під час її проведення організовуються науково-популярні лекції, бесіди, учнівські конференції, "круглі столи", вікторини, екологічні ігри, конкурси тощо.

Крім того, до Національного Дня довкілля працівниками заповідника запроваджено проведення регіональної природоохоронної акції, спрямованої на збереження карпатської природи. "День довкілля" - акція реальної допомоги навколишньому середовищу. В її рамках організаціями та підприємствами міста, а також школами проводяться толоки, екологічні десанти тощо.

Традиційними є також екоосвітні акції "День заповідника", "Тиса - срібна ріка краю", "Екологічний тиждень", що проводяться протягом року.

Особливо важливою є також організація на базі Карпатського біосферного заповідника літніх екологоосвітніх таборів. Найбільш відомим серед них є Всеукраїнський наметовий табір-експедиція "Ойкос", що вже вісім років поспіль працює на території КБЗ. Юні натуралісти з багатьох регіонів України приїжджають познайомитися з природою Карпатського регіону.

Карпати належать до порівняно молодих гірських систем. Вони виникли в альпійській геосинклінальній зоні в період рухів мезозойської ери. Головна роль у геологічній будові Карпат належить кайнозойським відкладам. Палеогенові верстви цієї ери складають власне Карпати, а неогенові - Прикарпаття і Закарпаття. Українські Карпати є нині однією з найбільш перспективних зон для масового відпочинку та лікування трудящих нашої країни. На великій території Карпат зростає більше половини усіх видів нижчих і вищих рослин.

Карпати за винятком певної території високогір'я були до початку агрокультурного періоду повністю вкриті лісами. Внаслідок господарського впливу лісистість тут скоротилася у 3 рази.

Охорона лісу - це в першу чергу, турбота не про дерева, а про людей, їхній добробут і здоров'я. І потрібно все зробити для того, щоб кожен, хто приходить у ліс, був його другом. Отже, ліс вимагає любові й розуміння.

Українські Карпати - не лише один з наймальовничіших куточків України, це також регіон дуже важливого економічного значення, зона цінних лісових масивів, що очищають повітряний басейн над значною частиною Східної Європи. Карпати відзначаються багатими й різноманітними біологічними ресурсами.

Головні хребти Карпат - важливі частини Європейського вододілу між Балтійським і Чорним морями. Маючи загальну довжину понад 1500 км, вони охоплюють значну площу п'яти братніх (колишніх соціалістичних) країн і відіграють в їх економічному житті важливе значення.

Карпати містять третину лісових запасів України, лісистість цієї території - одна з найвищих в Україні. Тут ростуть 2110 видів квіткових рослин, багато цінних видів дерев і лікарських рослин. Проте протягом останніх десятиліть Карпати зазнають все більших втрат від людської діяльності. Карпатські ліси перебувають під загрозою знищення не лише від лісорозробок, порушення ґрунтового і рослинного покриву, але й від хімічного пере забруднення, кислотних дощів.

Українські Карпати - це також центральна і найбільша частина Східних Карпат, які починаються від Лупківського перевалу на заході і кінчаються в масиві Бучедж на території Румунії. Їх загальна довжина становить 240 км, ширина 100-110 км. Висота Українських Карпат з північного заходу на південний схід поступово зростає.

Кліматичні умови мають вирішальний вплив на формування екосистеми, їх географічне поширення, структурні особливості й функціонування.

Українські Карпати, подібно до інших гірських систем, мають свою регіональну специфіку формування рослинних смуг, обумовлену їх географічним положенням, історією розвитку рослинності, впливом сусідніх геоботанічних провінцій, напрямком гірської системи, геологічною і зокрема складною геоморфологічною будовою.

В Українських Карпатах, включаючи прилеглі рівнинні території, вичленовано дванадцять рослинних смуг, або ступенів, у тому числі 6 підступенів. У Карпатах також досить перспективним є розвиток туризму, але цивілізованого, з урахуванням екологічної витривалості рекреаційних зон і заповідних територій.

Програма наукових робіт передбачає виконання таких досліджень, як гігієнічні аспекти охорони природи, охорона екосистем і ландшафтів, охорона водних ресурсів та ряд інших. Діяльність карпатської природоохоронної комісії може бути корисною у вирішенні цих питань в Карпатському регіоні.

Індустріальна діяльність людини в багатьох аспектах веде до небажаних явищ і так званої ланцюгової реакції процесів шкідливих для органічного світу і, насамперед, для людей.

Кримський природний заповідник, найбільший у Криму й один з найстарших на Україні, був створений у 1923 р. на місці колишнього Заказника імператорських полювань і прилягаючих до нього землях. Загальна площа заповідника в даний час складає 44175 га, у тому числі філія "Лебедячі острови", що має міжнародне значення, як місце мешкання водоплавних і болотних птахів.

Складна геологічна структура, своєрідні кліматичні умови, унікальний рослинний і тваринний світ - усе це додає заповіднику винятковунаукову цінність. У заповідних лісах живуть олені, козулі, дикі кабани, муфлони, лиси, борсуки й інші ссавці.

В даний час тут відомо 1180 видів вищих рослин, серед них багато рідких, ендеміків, реліктів.

На території заповідника беруть свій початок самі великі гірські ріки Криму - Альма, Кача, Авунда, Дерекойка.

Найвища вершина Кримських гір - гора Роман-Кіш висотою 1545 м, також знаходиться в заповіднику.

Історія залишила тут свій багатий слід. Це і залишки древніх таврських поховань, Монастир святих Косьми і Даміана, каплиця, побудована на честь 300-річчя будинку Романових, унікальне джерело "Савлух-Су", Форельне господарство, Альтанка вітрів. Ці й інші унікальні визначні пам'ятки по праву користаються підвищеною увагою гостей і жителів Криму.

Щоб ознайомитися з Кримським природним заповідником, можна відвідати дуже цікавий Музей природи, що знаходиться в м. Алушті. Його експозиції розповідають про історію заповідника, його рослинному і тварині світі, сьогоднішній роботі його співробітників. Проводяться екскурсії і по території заповідника [1] [2] [3] [4]

2.2 Характерні риси, розміщення, природно-заповідного фонду Австралії

Заповідники в Австралії вельми не рідкість, і навіть якщо сказати більше сам материк, по суті, є одним великим заповідником.

Австралія - держава Південної півкулі, країна зайняла цілий материк, а також територію островів Тасманії і цілий ряд невеликих островів в Індійському і Тихому океані. Примітно, що назва країни походить від латинського слова, яке в перекладі означає "південний". Австралія займає шосте місце у світі за площею країни. Так як Австралія зайняла цілий материк, то сухопутних кордонів у неї немає, зате є декілька водних. Ще одним сусідом, який розтягнувся більш ніж на 2000км, є Великий Бар'єрний риф - знаменитий кораловий риф. Це, мабуть, найцікавіший і самий унікальний заповідник у всій країні.

Практично вся територія країни - пустелі. Гори можна побачити тільки на сході країни. Тут розміщений Великий Вододільний хребет з найвищою вершиною Косцюшко - 2228метров над рівнем моря. А ось заледеніння або вулканічної активності не зустріти ні в одній частині країни. Зате вулкани є на австралійських островах - вулкан Моусон, які розташувався на острові Херд. [5]

Гора Бангл Бангл в заповіднику Пурнулулу - гірські системи відрога Бангл Бангл Bungle Bungle Range є провідною пам'яткою Державного скверу Пурнулулу. У підсумку ерозії в перебігу 20 мільйонів років на відрогу утворювалися конуси, що нагадують за формою вулики - вони і склали величезну частину цих разючих нерукотворних скульптур.

Карстові утворення на площі Скверу мають необхідне наукове значення, оскільки є помітною демонстрацією процесу утворення конусоподібних карстових формувань з піщаника - парадокс, досі не достатньо вивчення геоморфології.

Державний сквер Пурнулулу Purnululu National Park - досить відомий державний сквер на площі австралійського штату Західна Австралія. Засновано сквер у 1987 році У 2003 році включено до Переліку Об'єктів світового надбання ЮНЕСКО. У перекладі з 1-го з мов австралійських тубільців - Пурнулулу - значить всього лише - піщаник -. Сквер Пурнулулу розташувався на площі в 23923 Га, на площі північно-східній частині Західної Австралії, на нагір'ї Кімберлі. Ландшафт на площі скверу у вищій мірі різноманітний і представлений 4 основними екосистемами: гірським ланцюгом Бангл-Бангл Bungle Bungle Range площею близько сорок п'ять тисяч Га, яка представляє з себе плато з незліченними гірськими утвореннями, сформованими з девонського пісковика; неосяжними піщаними рівнинами, оточуючими Бангл - Бангл; трав'янистої рівниною річки Орд, розташованої в південній і східній частині Скверу; вапняковими скелями в східній частині і заході Скверу. По суті, на сьогоднішній день, державний сквер Пурнулулу розміщений в зоні між регіонами сухого пустельного клімату Центральної Австралії і мусонного саванного клімату Північної Австралії. Флора і фауна Державного скверу Пурнулулу має ряд власних характерних особливостей. До вашого відома, тут мешкають і виростають види, відносяться до двох різних екосистемам: північним тропічним саваннам і материковим сухим пустелях.

Гора Олгас - Ката-тжута в Червоному Центрі Австралії - Тжута - "Багато голів", так називаються гори Олгас - по імені найвищого піку. Місцевість, що знаходиться навколо гори, зветься тубільцями - Рівнина Вєтров . Всі дороги там ведуть до гірського ланцюга Ката-тжута. Без всякого сумніву, ці 36 гірських масиву покривають область 21. шістьдесят-вісім км І, і складені з осадової породи, що складається з валунів і булижників різних гірських типів, включаючи базальт і граніт, який цементує собою піщаник.

Заповідник Улуру - це один з особливо відомих знаків Австралії та провідна історична пам'ятка однойменного державного скверу, що лежить в самому центрі материка, в так званому Червоному центрі, має овальну форму. Цікаво, але її довжина становить три кілометри ширина - близько три кілометри а підстава все порізане печерами, увінчаними античними наскальними малюнками і різьбленням по каменю. Видомо, що колись в самому центрі материка височів гірський масив, що представляє із себе острів серед озера Амадіус. Продукти руйнування гірських порід відкладалися на дні водойми, сформувавши гору, яка за зовнішнім виглядом дуже схожа на лежачого на боці величезного слона. Здалеку моноліт Улуру виглядає абсолютно гладким, втім поруч на поверхні чітко помітні нерівності, тріщини і незліченні борозни. Хоча гора розміщена в самому центрі пустелі, на район щороку обрушуються урагани, приносячи проливні дощі. Малонаселений клімат характерний коливаннями температури: ночі тут прохолодні, а полуденна спека добирається до 38 ° C. Камінь - як і будь-яке фізичне тіло, при нагріванні розширюється, а при охолодженні стискується, що і викликає його розтріскування.

Заповідник Намбунг - розміщений на широкій горбистій прибережній рівнині Свана. Знаєте, що намбунг обхоплює місцевість площею 184 квадратних км. У цьому сквері можна подивитися на привабливі узбережжя і розташовані на березі пісочні дюни, тіньові гаї туартових евкаліптів і посипані квітами низини? Буйна зелень там цвіте з серпня по жовтень, створюючи собою яскраве видовище для гостей. Серед цього рослинного контрасту яким-то незбагненним чином опинилася одна з найбільш захоплюючих областей Австралії - Пустеля Піннаклс - Пустеля башточок, що представляє собою один з найпопулярніших видів Австралії. Цікаво, що тут тисячі й тисячі стовпів - цих самих - башточок, вапняку самого різного розміру підносяться над невпинно змінюються навіть при слабенькому подиху вітру жовто-червоними пісками, нагадуючи гіпнотичний вид рівнини Кідонія на Марсі.

У буйної зелені скверу Намбунг процвітають західні сіруваті кенгуру. Вони є абсолютно ручними і швидше за все, можуть дозволити вам наблизитися до себе досить близько, у випадку, якщо ви спокійні і не робите різких рухів.

Державний парк Кохун Коала - природний комплекс в Західній Австралії в декількох 10-ов км від Перта, розміщений на 14 гектарах чагарникових заростей. Кохун Коала - одне з небагатьох місць в Австралії - і в світі, де можна погладити і навіть потримати на руках коал. У сквері Кейвершем, який ще розташовується неподалік від Перта, більш видів тварин, але там їх неможливо чіпати. Завдяки умови потримати коал на руках сквер Кохун Коала заманює набагато більш мандрівників. Відкрито сквер був в 1982 році з популяцією всього з 4 коал з Південної Австралії. Чисельність коал в неприборканої природи останнім часом розташовується під небезпекою пониження з-парк - як Cohunu Koala. Нинішня чисельність популяції коал налічує зараз в сквері 25 особин і кожен рік зростає приблизно на 4 коали. У сквері Cohunu Koala ви обов'язково захочете пройтися по звивистих стежках, головним через зарості австралійського буша. Ви вільно зможете взяти на руки дитинчати коали, - побалакати - з більш ніж ніж 30 промовистими папугами, ну і, очевидно, подивитися в абсолютно природних природних критеріях таких - жителів - Австралії, як дінго, кенгуру, страусів ему, ушастую сову, плямистого оленя - аксиса і, врешті-решт, коал. Всі тварини в сквері досить доброзичливі і не бояться жителів нашої планети. [6]

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ ФОНДІВ СВІТУ

3.1 Проблеми природно-заповідного фонду світу

За останні роки намітились негативні тенденції в розвитку мережі ПЗФ і заповідної справи в цілому. Зокрема, знизились темпи зростання площі природно-заповідного фонду. Спостерігається значне відставання розвитку системи територій та об'єктів природно-заповідного фонду в Україні порівняно з країнами Європи, де показник заповідності (відношення площі земель ПЗФ до площі держави) становить у середньому близько 15 відсотків.

Недосконалість існуючої законодавчої бази, відсутність чітко визначеної стратегії розвитку заповідної справи та недосконалість системи управління нею, низький рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення установ ПЗФ, відсутність єдиної системи оплати праці, соціальних гарантій та пільг для їх працівників, низький рівень екологічної освіти та інформованості населення зумовлюють загрозу нецільового використання та втрати територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

...