Екологія земноводних та плазунів Опілля

03.00.16 - екологія

ЧЕРНІВЦІ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зоології Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Науковий керівник: - кандидат біологічних наук, доцент

Пилявський Богдан Романович, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, доцент кафедри зоології

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор

Ємельянов Ігор Георгійович, Інститут зоології ім. І.І.Шмальгаузена НАН України, завідувач відділу популяційної екології та біогеографії

доктор біологічних наук, професор

Крочко Юлій Іванович, Ужгородський національний університет, професор кафедри зоології

Провідна установа - Львівський національний університет ім. Івана Франка, кафедра зоології

Захист дисертації відбудеться “30 ” жовтня 2002 р. о 12.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.05 при Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Л. Українки, 23).

Автореферат розісланий “ 19 ” вересня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г. П. Копильчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

земноводні плазуни опілля

Актуальність теми. До останнього часу еколого-фауністичні дослідження наземних хребетних Опілля проводились лише в окремих його частинах. Сама територія Опілля, здебільшого, не виділялась як така, а входила до складу більш широкого поняття - західні області України або лісостеповий ландшафт України. Слід зазначити, що в екологічній і зоологічній літературі мало праць, які були б присвячені детальному вивченню екології земноводних і плазунів Опілля з урахуванням кліматичних та антропічних факторів.

Для Опілля характерні різні кліматичні райони з якісними відмінностями в рослинному покриві, тут сформувався різноманітний видовий склад тварин, а також спостерігається вплив фауни суміжних з Опіллям територій, зокрема району Карпат.

Наявність в межах Опілля великих річок, штучних водойм та водно-болотних угідь надало можливість спостерігати за певними періодами в житті земноводних та плазунів, у складі яких виявлено 21 вид.

Опілля є багатим на червонокнижні види та види, які занесено до додатків Бернської Конвенції. Особливе значення має вивчення земноводних і плазунів в останні роки, коли антропогенний вплив на екосистеми посилюється, що призводить до скорочення чисельності одних і збільшення чисельності інших видів.

Вивчення екології земноводних і плазунів, їх еколого-біологічних особливостей, зокрема біотопічного розподілу, чисельності, морфологічних особливостей, живлення, з'ясування ролі в екосистемах визначають актуальність теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи входить до наукової програми 03П-1-К “Тварини західного Поділля, їх роль в екосистемах і агроценозах” і була розділом програми наукових досліджень кафедри зоології Державний реєстраційний номер 0186.0070930 Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка [далі ТДПУ].

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є аналіз сучасного стану популяцій земноводних і плазунів Опілля, вивчення їх еколого-біологічних особливостей, зокрема біотопічного розподілу, динаміки, фенотипічної структури та їх ролі в біоценозах. У зв'язку з цим для досягнення мети ми поставили такі завдання:

- визначити види земноводних та плазунів, які домінують у біоценозах Опілля;

- провести аналіз біотопічного розподілу та дослідити зміни чисельності земноводних та плазунів по роках;

- дослідити сезонну динаміку, екологічні особливості живлення та морфологічні особливості фонових видів земноводних і плазунів;

- провести оцінку видового багатства, таксономічного різноманіття та складності угруповань земноводних і плазунів.

Об'єкт дослідження - земноводні і плазуни Опілля.

Предмет дослідження - екологія земноводних і плазунів реґіону Опілля.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше проведено ґрунтовні демекологічні та синекологічні дослідження земноводних та плазунів Опілля. Проведено порівняльний аналіз біотопів Опілля за видовим багатством, таксономічним різноманіттям та складністю угруповань земноводних і плазунів. Виявлено динаміку їх чисельності, місце в трофічній структурі угруповань. Описана унікальна екоморфа гадюки звичайної (меланіста). Встановлено факт гібридизації двох видів земноводних, що розглядається автором як важливий щабель в еволюційній екології цих тварин.

Достовірність висновків. Дисертаційна робота обґрунтована фактичними матеріалами, зібраними протягом 1998-2001 рр. у різних біогеоценозах в реґіоні Опілля. Збір матеріалу здійснювався за допомогою загальноприйнятих методик, які прийняті в зоології і популяційній біології.

Автором доповнені матеріали, що стосуються популяційної структури, характеру екологічних особливостей живлення земноводних і плазунів, проведено аналіз видового багатства і таксономічного різноманіття земноводних і плазунів Опілля.

Практичне і теоретичне значення одержаних результатів.

Проведений аналіз таксономічного різноманіття й складності угруповань земноводних та плазунів Опілля дозволяє виявити структуру таксономічних відносин в угрупованнях та якісно-кількісну характеристику організованості цих угруповань. Встановлено річну динаміку чисельності фонових видів земноводних і плазунів Опілля та сучасний стан популяцій окремих червонокнижних видів, які характеризуються низькою чисельністю, зокрема полоза лісового та мідянки звичайної. Дані по морфологічних особливостях фонових видів земноводних і плазунів Опілля матимуть значення у розв'язанні питань в популяційній біології і систематиці та при вивченні еволюційного процесу. Одержані дані щодо екології найбільш поширених видів дозволяють оцінити не лише екологічні особливості окремих видів, а й їх значення в природі і житті людини. Виконані в роботі кадастри можуть бути використані зоологами для доповнення кадастру видів земноводних і плазунів західних областей України.

Особистий внесок автора. Дисертація є особистою науковою працею. Автор брав особисту участь у зборі, аналізі і статистичному опрацюванні польових та експериментальних матеріалів, їх теоретичній інтерпретації, підготовці наукових публікацій. Також опрацьовано літературні матеріали. Результати досліджень висвітлено в чотирьох публікаціях у фахових журналах. Участь автора у статті (3) - аналіз даних, підготовка матеріалів до друку.

Апробація роботи. Результати роботи доповідались на науково-методичній конференції “Краєзнавство в системі підготовки сучасного вчителя (2000)”, на І міжнародній науковій конференції “Структура і функціональна роль тваринного населення в природних і трансформованих екосистемах” м. Дніпропетровськ (2001) та на засіданнях кафедри зоології і звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ТДПУ.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 6 наукових робіт, із яких - 4 у фахових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шістьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Дисертація викладена на 144 сторінках комп'ютерного набору, має 16 таблиць, 16 карт-схем, 14 діаграм, 13 фотографій та 12 кластер-діаграм. Список використаних джерел включає 177 позицій, із них 33 іноземними мовами.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИЙ

Фауністичні дослідження кінця XVIII і початку ХІХ ст. носили здебільшого описово-систематичний характер і охоплювали різні групи хребетних тварин західного реґіону України - територія Галичини - А. Завадський (Zavadsky, 1840), С. Петруський (Pietruski, 1847), А. Валецький (Walecki, 1882, 1883), Л. Мегель (Mehely, 1891, 1897, 1912), Ф. Вернер (Werner, 1897, 1929), Е. Незабитовський (Niezabitowski, 1900), І. Байгер (Bayger, 1907, 1909), І. Болкай (Bolkay, 1911), О. Штепанек (Stepanek, 1939, 1949), Р. Кунтце, І. Носкевич (Kuntze, Noskiewicz, 1938); Буковини - К. Кіріцеску (Kiritescu, 1901, 1905, 1930), Р. Калінеску (Calinescu, 1931), О. Марку (Marcu, 1935).

У повоєнні роки з'являються монографічні зведення М. Щербака (1966), М. Щербака, М. Щербаня (1980), визначники П. Терентьєва, С. Чернова (1949), А. Баннікова (1977), загальнофауністичні огляди К. Татаринова (1973), М. Щербака (1985).

Дослідження вчених цього часу стосуються здебільшого Карпат, менше Прикарпаття і в меншій мірі Поділля й Полісся (Ф.Страутман, К.Татаринов, 1949; Н.Полушина, А.Татаринов, 1952; І.Андреєв, 1953; М.Нікітенко, 1957, 1959; І.Яременко, 1959; В.Кушнірук, 1963, 1968, 1973; А.Банніков, 1969; І.Даревський, 1969; М.Щербань, 1973,1977; Є.Янголенко, 1977;).

Серед досліджень земноводних заходу України слід зазначити роботи багатьох вчених (І.Марисова, 1961; В.Кушнірук, 1966, 1967, 1968, 1973; Н.Полушина, 1977; А.Татаринов, 1977; Н.Полушина, Б.Боднар, 1989; С.Заброда, 1993; Н.Полушина, 1993; Л.Горбань, С.Шайтан, 1993; А.Гузій, С.Шайтан, 1995, 1999С.Шайтан, 1999; С.Шайтан, ), проте сама територія Опілля залишалась поза увагою.

Фахівці-зоологи в останні десятиріччя видали вузькоспеціальні зведення як про окремі види, так і надвидові групи плазунів (М.Щербак, 1974, 1993), огляд герпетофауни заповідних територій України (Т.Котенко, 1987), довідник про земноводних і плазунів України (В.Куриленко, Ю.Вервес, 1999) та зведення “Земноводні та плазуни України під охороною Бернської конвенції” за редакцією І. Загороднюка (1999). Описано фауну земноводних і плазунів природно-заповідних територій Лісостепу України (Н.Ружіленко, 1998; С.Сторожук, 1998; С.Шайтан, 1999 та ін.).

Останнім часом набули розвитку дослідження угруповань, аналізується їх структура, ступінь схожості, таксономічне багатство, різноманітність та складність угруповань біоценозів України, порівнюються різні типи екосистем за показниками таксономічного різноманіття й багатства (Ю.Одум, 1975; І.Ємельянов, 1992, 1993, 1994; І.Загороднюк, І.Ємельянов, В.Хоменко, 1995; І.Ємельянов, Ю.Шеляг-Сосонко, 1999; Д.Гродзинський, Ю.Шеляг-Сосонко, Т.Черевченко та ін., 2001). По території Опілля планується проходження Галицько-Слобожанського екокоридору (І.Загороднюк, Ю.Шеляг-Сосонко (ред.), 1999) - формування екологічної мережі позитивно вплине на природні об'єкти, що підлягають особливій охороні.

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ, МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Райони досліджень. Стаціонарні спостереження та відлови тварин проводились протягом 1998-2001 рр. на базі біологічного стаціонару ТДПУ в с. Гутисько Бережанського району Тернопільської області та на базі ботаніко-ентомологічного заказника “Голиця” загальнодержавного значення, а також в с. Рогачин, с. Гута, с. Підвисоке, с. Демня, м. Бережани, м. Підгайці, м. Монастириська, с. Скоморохи, смт. Коропець (Тернопільської області); м. Галич, с. Княгиничі, с. Букачівці (Івано-Франківської області); м. Ходорів, с. Жирова, м. Жидачів, м. Винники (Львівської області) та ін.

Матеріали. Нами зібрано і опрацьовано 319 особин земноводних та 163 особини плазунів, із яких 309 випущено в місця їх відлову. Проаналізовано вміст 109 шлунків земноводних, 15 шлунків плазунів, опрацьовано наукові фонди кафедри зоології ТДПУ.

Методика роботи. У роботі використано такі підходи, які дозволяють проводити прижиттєві дослідження без вилучення тварин із природи, зокрема, маршрутний метод та облік по довжині берегової лінії. Для з'ясування ролі земноводних й плазунів в біоценозах і рівня їх впливу на вилучення біомаси безхребетних тварин досліджували живлення усіх видів земноводних з ряду безхвостих і фонових видів плазунів з родини справжні ящірки, для цього нами проведено вибіркове вилучення тварин з подальшою їх фіксацією (земноводних у 4-5% розчині формаліну, плазунів - у 70% розчині етанолу) та аналіз вмісту шлунково-кишкового тракту за методикою, описаною в літературі (А.Банніков, А.Міхеєв, 1956; М.Щербак, 1974), і з використанням визначників (Н.Плавільщиков, 1957; Б.Мамаєв, Л.Медвєдєв, Ф.Правдін, 1976). З метою складання екологічних та морфологічних описів популяцій використано загальноприйнятий набір ознак, які рекомендовані у визначниках земноводних і плазунів (П.Терентьєв, С.Чернов, 1949; А.Банніков и др., 1980; Ю.Крочко, О.Попович, 2001). У нарис виду включено екологічні (біотоп, сезонність, чисельність, добова активність особин виду) та морфологічні ознаки (забарвлення видів і проміри - довжина тіла та довжина голови). Цифрові дані морфологічних показників опрацьовані статистично (П.Рокицький, 1961; М.Деркач, 1963). Для аналізу складу і структури угруповань земноводних і плазунів на підставі проведених обліків (червень-липень) за наявністю та чисельністю дорослих особин в їх типових місцях оселення створено таблицю, в якій використано 4-бальні оцінки відносної чисельності видів. Для аналізу ступеня схожості угруповань земноводних й плазунів у встановлених місцях їх поширення застосовували показник фауністичної схожості Серенсона (Ю.Одум, 1975). Для оцінки таксономічної різноманітності та складності угруповань земноводних і плазунів застосовували методику, описану в літературі (І.Загороднюк, І.Ємельянов, В.Хоменко,1999; Д.Гродзинський, Ю.Шеляг-Сосонко та ін., 2001). В роботі використовували систему класифікацій, прийняту у фауні України (В.Таращук, 1959) з деякими пізнішими уточненнями, включаючи зоологічний словник (О. Маркевич, К. Татарко, 1983; В.Куриленко, Ю.Вервес, 1999; І. Загороднюк, 1999).

3.1. Географічне положення та геологічна будова. За різницею в геологічній будові і морфології в Опіллі розрізняють три підрайони:

Власне Опілля - простягається у північно-західному напрямку від гирла р. Стрипи до м. Львова.

Придністровське Опілля - південно-східна частина Опілля із скелястими схилами долини притоків Дністра - Золотої Липи, Нараївки, Коропця, Стрипи та ін.

Південне Опілля - частина Опілля, що знаходиться у безпосередній близькості від Дністра.

3.2. Клімат. Територія Опілля знаходиться у помірному поясі і має помірно-континентальний клімат. Сумарна середньорічна сонячна радіація території складає 40-45 ккал/см2; найвищі додатні суми радіаційного балансу характерні для червня - липня, а від'ємні - для січня. Максимальна кількість опадів на Опіллі припадає на липень, а мінімальна - на січень і лютий.

3.3.ґрунти. Найбільш розповсюдженим типом ґрунтів на Опіллі є сірі і світло-сірі опідзолені грунти. Темно-сірі лісові ґрунти та опідзолені чорноземи займають рівнинні межиріччя на Південному Опіллі, а також місцевості на надзаплавних терасах більшості річок Опілля. В районі Власне Опілля та Придністровського Опілля переважають у ґрунтовому покриві сірі опідзолені ґрунти на схилах горбів, а світло-сірі опідзолені приурочені до вершин горбів.

3.4. Рослинність. Рослинність Опілля представлена лісовими, рідше річковими, болотними і степовими угрупованнями. Широколистяні ліси Опілля представлені буковими, буково-грабовими, дубовими і грабово-дубовими лісами.

3.5. Гідроресурси. Поверхня Опілля розчленована річковими долинами і ярами густиною 0,8-0,9 км/км2. Головною річкою на території Опілля є Дністер, з його притоками: Золота Липа, Коропець, Стрипа, Гнила Липа.

РОЗДІЛ 4. ЕКОЛОГІЯ ЗЕМНОВОДНИХ (AMPHIBIA) ОПІЛЛЯ

4.1. Еколого-систематичний огляд земноводних

Видовий склад земноводних Опілля багатий і різноманітний. Нами виявлено 12 видів, які відносяться до двох рядів і 6 родин. Ряд Хвостатих (Caudata) нараховує 2 види, які відносяться до однієї родини - Саламандрових (Salamandridae). Безхвостих (Anura) - 10 видів, які належать до п'яти родин.

4.2. Хвостаті земноводні - Caudata.

На території Опілля поширені 2 види родини Саламандрових (Salamandridаe).

4.2.1. Родина Саламандрові - Salamandridae

Тритон звичайний - Triturus vulgaris L. - в межах Опілля виявлений нами в ставках сіл Пуків, Княгиничі, в районі Бурштинського водосховища, по річці Нараївці в ставках поблизу с. Рогачина, по течії річки Золота Липа в ставках с. Потутори, м. Бережани (с. Куряни, с. Гутисько), по річці Коропець - м. Підгайці, по річці Стрипа - м. Бучач, водойми смт. Золотий потік; по Дністру - м. Галич та ін.

Міграції тритонів і перехід їх на зимівлю спостерігаються у жовтні - листопаді, а поява їх після зимівлі зареєстрована в кінці березня, у квітні (28.03; 12.04 1999 р.).

Весною у водоймах тварини активні цілодобово, але більше вдень. На суші їх активність проявляється увечері й вночі. Влітку активні вдень, лише у дощові дні.

Тритон гребінчастий - Triturus cristatus Laur. - виявлений в с. Рогачин Бережанського району; м. Підгайці, м. Монастириська, смт. Коропець Тернопільської області; м. Рогатин, с. Княгиничі, с. Букачівці Івано-Франківської області; м. Ходорів, м. Винники Львівської області.

Появу тритонів після зимівлі зареєстровано в середині квітня, а перехід на зимівлю спостерігається в липні-вересні.

Активні цілодобово. У водоймах активні вдень, а при наземному способі життя - вночі.Мігрують тритони на невелику відстань від водойми (500 - 600 м).

4.3. Безхвості земноводні - Anura.

На території Опілля вони представлені десятьма видами, які належать до п'яти родин. Серед них - два види кумок (Bombina), по одному виду з родини часничниці (Pelobates) та квакшеві (Hyla), два види ропух (Bufo), чотири види жаб (Rana).

4.3.1. Родина Круглоязикові - Discoglossidae.

Кумка звичайна - Bombina bombina L. - на Опіллі виявлена в с. Гута, с. Куряни, Бережанського району, м. Бережани; м. Підгайці Тернопільської області; с. Княгиничі, с. Букачівці Івано-Франківської області; м. Ходорів, с. Жирова Жидачівського району; м. Винники Львівської області (19 самців і 25 самок). Після зимівлі виявлена 28 березня 1998 р. при температурі води +10°С.

Активні кумки на протязі всього світлового дня та вночі. Майже весь період активності кумки перебувають у водоймах, а на суші зустрічаються дуже рідко.

Чисельність кумки звичайної зросла від 5-8 особин у 2000 р. до 10-15 у 2001 р. на 100 м берегової лінії.

У вмісті шлунків кумки представлені в великій кількості комахи-дендрофіли (28,26%), мешканці трав'яного (23,91%) та ґрунтового (20,65%) ярусів. Домінують личинки комах (32,97%) і представники ряду твердокрилі (28,57%), найменше зустрічаються представники рядів напівтвердокрилі та двокрилі (1,099%).

Кумка гірська - Bombina variegata L. - (опрацьовано 36 екз. кумок 18 самців і 18 самок), здобута на території Бережанського (с. Гутисько) та 17 екз. (8 самців і 9 самок) на території Монастириського районів (околиці м. Монастириська) Тернопільської області. За діагностичними ознаками нами встановлено, що популяція кумки гірської є звичайною для Монастириського району, тоді як виявлені на території Бережанщини, види кумок мають ряд ознак, однаково характерних як для кумки звичайної, так і для кумки гірської. Це, мабуть, є наслідком їх гібридизації. Очевидно, на стику ареалів цих двох видів відбувається їх схрещування.

Навесні в умовах Опілля кумки прокидаються наприкінці березня - квітні.

Довжина тіла кумки гірської на Опіллі (Бережанський район) - L. 32-50 мм (М=43,31±0,39) і 36-58 (М=46,03±0,56); для Монастириського району - L. 23-46 мм (М=39,13±0,50) і 38-50 (М=43,50±0,22).

Чисельність кумки гірської на Опіллі коливалась від 8-10 особин у 1999 р. до 12-15 у 2001р. на 100 м берегової лінії.

Склад їжі кумки найбільше представлений комахами трав'яного ярусу (27,84%), мешканцями ґрунту та його поверхні (25,0%) і деревного ярусу (24,62%). Важливе місце в харчовому раціоні відводиться личинкам (51,44%), представникам ряду твердокрилі (17,79%), незначну кількість корму складають м'які об'єкти, зокрема яйця комах (1,92%) та черви (1,44%).

4.3.2. Родина Часничниці - Pelobatidae.

Часничниця звичайна - Pelobates fuscus Laur. - зареєстрована на території с. Куропатники, с. Гута, Бережанського района, в с. Скоморохи, смт. Коропець, Монастириського району, на луках с. Букачівці Рогатинського району.

Вихід із зимових сховищ зареєстровано 15 квітня 2000 р. при температурі води +12°С. На зимівлю йдуть у кінці вересня - на початку жовтня.

Популяція часничниці звичайної не є чисельною. У 1999 р. зареєстровано 1-2 особини, у 2000 р. - 4-5 особин на 100 м маршруту.

У зв'язку із способом життя, в раціоні живлення часничниці найбільше зустрічаються мешканці ґрунту та його поверхні (30,49%) та трав'яного ярусу (25,61%), перевага надається представникам ряду твердокрилі (43,75%), перетинчастокрилі (34,38%), а також личинкам комах (21,88%).

4.3.3. Родина Ропухи - Bufonidae.

Ропуха звичайна - Bufo bufo L. Опрацьовано 41 екз. ропухи звичайної (26 самців і 15 самок), яких здобули в с. Куропатники, с. Гута, с. Демня, Бережанського та с. Скоморохи, Монастириського районів Тернопільської області; м. Ходорів, Львівської області; м. Галич, Івано-Франківської області.

Вихід із зимових сховищ зареєстровано на початку квітня, перехід на зимівлю спостерігається в кінці жовтня.

Молоді особини та дорослі ропухи в шлюбний період активні цілодобово.

Стан популяції ропухи звичайної не викликає занепокоєння.Виявлено в період розмноження від 20-23 особин (2000 р.) до 40-45 особин (2001р.) на 100 м берегової лінії.

Ропуха споживає переважно комах трав'яного (26,35%) та ґрунтового ярусів (23,65%), серед яких домінують представники рядів - твердокрилі (59,70%), перетинчастокрилі (25,37%), другорядними компонентами корму є лялечки та представники ряду двокрилі (4,48%).

Ропуха зелена - Bufo viridis Laur. - розповсюджена у заплавах р. Дністер та його лівих приток - річок Стрипа, Коропець, Золота Липа, Гнила Липа, Свирж та ін.

Вихід із зимових сховищ зареєстровано в кінці березня на початку квітня. Пізно восени (листопад) ропухи зелені масово мігрують до місць зимівлі.

Ропухи ведуть присмерковий та нічний спосіб життя. Пізно восени (листопад) ропухи зелені масово мігрують до місць зимівлі.

Чисельність ропухи зеленої знизилась від 36 особин у 1999 р. до 23 особин у 2001 р. на 100 м берегової лінії.

Основним кормом ропухи - є комахи трав'яного (31,25%) та ґрунтового ярусів (15,63%). У вмісті шлунків виявлено представників ряду твердокрилі (61,90%), перетинчастокрилі (33,33%) та в невеликій кількості ряду двокрилі (4,76%).

4.3.4. Родина Квакшеві - Hylidae

Жаба деревна (або кракавка звичайна) - Hyla arborea L. Здобуто 36 екз. (17 самців і 19 самок) деревних жаб в околицях с. Гута, с. Гутисько, південний схил заказника “Голиця”, Бережанського району; с. Скоморохи, смт. Коропець, м. Монастириська; с. Княгиничі, с. Букачівці, Рогатинського району; м. Галич, с. Жирова, Жидачівського району.

Після зимової сплячки в квітні 2001 р. першими у ставках з'являються самці (температура води +12°С), на другий день - самки.

В кінці вересня - в жовтні деревні жаби йдуть на зимівлю. Деревна жаба активна протягом усієї доби.

Чисельність жаби деревної помітно зросла від 5-7 особин у 2000 р. .до 8-12 особин у 2001 р. на 100 м берегової лінії.

Найбільше споживає жаба деревна комах трав'яного (31,58%) і ґрунтового (23,68%) ярусів, серед яких найбільш поширеними є представники ряду перетинчастокрилі (46,67%), твердокрилі (40,0%), в меншій мірі личинки комах (13,3%).

4.3.5. Родина Справжні жаби - Ranidae

Жаба озерна - Rana ridibunda Pall. - фоновий вид, який поширений у водоймах різного типу на всій території Опілля. Нами здобута в ставку с. Рогачин, с. Гута, Бережанського району, м. Ходорів.

Вихід із зимових сховищ тварин зареєстровано в кінці квітня, а вже в кінці вересня - на початку жовтня вони залягають у сплячку.

Чисельність жаби озерної у весняно-літній період коливалась від 35-37 особин у 2000 р. до 47-50 особин у 2001 р. на 100 м берегової лінії.

Опрацьовано 30 екз. (16 самців і 14 самок) жаби озерної, довжина тіла яких в умовах Опілля - L. 75-87 мм (М=80,06±0,88) і 80-100 (М=90±0,64).

У вмісті шлунків жаби озерної найбільше виявлено комах ґрунтового (28,47%) та трав'яного (18,98%) ярусів. Основу її живлення складають представники ряду твердокрилі (43,10%), перетинчастокрилі (25,59%) та личинки комах (18,97%).

Жаба ставкова - Rana lessonae Camerano - на території Опілля виявлена у водоймах різного типу.

Вихід із зимової сплячки в 2001 р. зареєстровано 28 березня, 7 квітня 2001 р. у ставку с. Гутисько першими появились самці (температура води становила +12°С).

Перебуваючи у воді жаба ставкова активна вдень з 10 до 15 годин та ввечері з 19 до 21 години.

15 жовтня 1999 р. з настанням холодів (температура повітря +12°С, води +10°С) жаб не виявлено.

Чисельність особин популяції жаби ставкової на Опіллі не викликає занепокоєння. Зареєстровано 34-36 особин у 2000 р. та 42-44 особини у 2001 р. на 100 м берегової лінії.

Довжина тіла особин жаби ставкової на Опіллі ( 24 екз. - 10самців і 14 самок) - L. 52-79 мм (М=64,25±0,10) і 50-77 (М=60,29±0,07).

Жаба ставкова в великій кількості поїдає комах ґрунтового (23,44%) і трав'яного (23,44%) ярусів, перевагу надає представникам ряду твердокрилі (49,09%) та перетинчастокрилі (21,82%).

Жаба гостроморда - Rana arvalis Nilsson - виявлена в с. Куропатники, с. Демня, с. Гутисько, Бережанського району; с. Скоморохи, Монастириського району, с. Букачівці, Рогатинського району та ін.

Вперше після зимівлі самці з'явились у ставку 7 березня 2001 р., 8 березня - самки.

Під час розмноження активна цілодобово, проте за межами водойми після розмноження у неї переважає денна активність. У першій половині вересня жаби концентруються у місцях зимівлі.

Чисельність жаби гостромордої на Опіллі є порівняно стабільною. Нами зареєстровано від 33 особин у 2000 р. до 26 особин у 2001 р. на 100м берегової лінії.

Основними компонентами корму жаби гостромордої є комахи ґрунтового (28,39%) та трав'яного ярусів. Найбільше зустрічаються представники ряду твердокрилі (33,33%), перетинчастокрилі й личинки комах (25,76%), найменше - представники ряду напівтвердокрилі (4,55%).

Жаба трав'яна - Rana temporaria L. - виявлена у різних населених пунктах Опілля.