Людина і ноосфера

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Економічний факультет

Кафедра філософії та суспільствознавства

Реферат

Людина і ноосфера

Підготувала:

Погуляйко Анна

Умань - 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Розвиток і становлення людини

Розділ 2. Загальні уявлення про ноосферу

Розділ 3. «Біосфера-2»

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Поява на Землі Розуму, носієм якого є Людина, докорінно змінила хід еволюції біосфери. Перехід від «нерозумної» форми живої матерії до Розуму був таким самим революційним стрибком, як і перехід від неживої матерії до живої. Як же оцінювати цю подію -- появу на Землі Розуму? Адже дехто з учених розглядає людину як своєрідну «помилку Природи», хворобливе відхилення від «норми», що виникло на Землі випадково.

Зовсім іншу думку обстоював В.І. Вернадський, який був переконаний, що поява на Землі носія Розуму підготовлена всією її попередньою геологічною історією. «Людина, -- писав він, -- є геологічною силою більшого значення, ніж ми це собі уявляємо. І ця сила, створена всім попереднім життям, не може ні зникнути, ні повернути назад».

Але чому саме людина стала носієм Розуму? Чому не стали розумними, наприклад, мурашка чи слон? Пригадаймо, що письменники-фантасти населяють інші планети розумними квітами (К. Саймак), собаками (А. і Б. Стругацькі) чи навіть мислячим океаном протоплазми (С. Лем). Проте, на думку видатного палеонтолога й письменника І. Єфремова, в земних умовах розумною могла стати лише людина. Цьому сприяли особливості будови її організму: великий складний мозок, пряме, вертикальне положення тіла, наявність кінцівок двох типів -- нижніх для пересування (ніг) і верхніх (рук), здатних брати, утримувати й використовувати різні предмети. Дуже важливо також, щоб голова мислячої істоти не слугувала знаряддям, не була обтяжена рогами, могутніми щелепами, які не дають розвинутися мозкові, -- саме таку будову має голова людини. Тобто, як гадає І. Єфремов, основні особливості будови людини найбільше відповідають організмові, здатному стати розумним.

Розділ 1. Розвиток і становлення людини

Процес самоорганізації матерії привів до появи дуже стабільних форм її існування, здатних не тільки підтримувати власне існування, але й відтворювати самих себе. Здатність до відтворення -- це не єдина особливість живої матерії. Кожна жива істота здатна самостійно забезпечувати власну стабільність (гомеостаз). Останнє означає, що будь-який живий організм наділений здатністю до негативного зворотного зв'язку, завдяки якому він може зменшувати ризик свого руйнування, переборювати шкідливі зовнішні впливи, компенсувати їх негативний вплив на життєздатність, підтримуючи її в стабільному стані.

Більше того, жива речовина здатна не тільки створювати зворотні зв'язки. Важливою обставиною є той факт, що надмірна стабільність для організму є "шкідливою", вона затримує революційні процеси. Живі організми повинні вміти швидко змінюватися, еволюціонувати все більшою мірою і з більшою ефективністю використовувати зовнішню енергію. Але для цього необхідно, щоб жива речовина могла створювати й позитивні зворотні зв'язки. Виникнення зворотних зв'язків -- одне із найдивовижніших явищ життя, земної еволюції в цілому. І одна із найбільших таємниць розвитку матеріального світу.

Слід виділити ще одну особливість земної еволюції: найбільш швидко прогресуючі види -- види, яким удається вижити в екстремальних ситуаціях, -- зовсім не ті, які добре пристосувалися й процвітають за даних умов, у даний момент. Так, динозаври, які панували на суходолі і у водному середовищі протягом сотень мільйонів років, поступилися своїм місцем ссавцям, які за всіма параметрами були гірше пристосованими до умов, які склалися на Землі наприкінці мезозою. Ще більш яскравим прикладом є історія антропогенезу. На початку четвертинного періоду внаслідок похолодання й різкого зростання посушливості клімату на значних територіях величезні простори вологих тропічних лісів поступилися місцем посушливим саванам і степам, які були майже позбавлені деревної рослинності. Таким чином, примати й інші ссавці, серед яких були і наші далекі предки, втратили свій колишній притулок. Коли лісів стало менше, то їх у першу чергу повинні були залишити більш "слабкі", менш пристосовані до умов життя в тропічному лісі види. Наш далекий предок був змушений залишити звичний притулок, витіснений звідти більш пристосованими видами.

Вигнаний у савану, він був змушений зіп'ястися на ноги, щоб мати можливість уже здалеку бачити небезпеку. У нього звільнилися руки, які повинні були навчитися володіти палицею або каменем для того, щоб забезпечити свою безпеку та існування. Він повинен був використовувати й розвивати власний мозок -- єдиний надійний захист у важкому й небезпечному бутті, на яке він був приречений, і в результаті... перетворитися на людину.

Із того часу, як рід Homo sapiens відокремився від інших живих організмів, людство освоїло всю планету. Це явище не можна назвати випадковим, його корені лежать глибоко, і підготовлені вони всім ходом природно-історичного процесу, пов'язаного, на думку Вернадського, з удосконаленням людського мозку. Якщо виокремлення людини з усіх живих організмів є тривалим природним процесом, то цей процес набуває при цьому геологічного значення завдяки тому, що він створив нову геологічну силу -- працю й мислення людини. Розум -- це результат розвитку центральної нервової системи людини. Становлення розумової діяльності -- найважливіший процес антропогенезу. Необхідність використовувати штучні знаряддя в поєднанні з найжорстокішим добором привела на першому етапі антропогенезу до надзвичайно швидкого розвитку розумових здібностей, які стали відтепер основним гарантом розвитку людини. Розвиток розумових здібностей, у свою чергу, спричинив ускладнення характеру й знарядь праці. Виник позитивний зворотний зв'язок, який привів до небачених до цього часу швидкостей еволюційного процесу.

Таким чином, поява Розуму і його носія -- Людини -- це настільки ж природний процес розвитку космічного тіла Земля, як і поява земного життя. Із цим фактом пов'язане ще одне стрибкоподібне прискорення всіх еволюційних процесів. Насамперед, саме перетворення нашого мавпоподібного предка на людину відбулося за земними масштабами майже миттєво. На весь процес антропогенезу природа відвела якихось 1,5-2 мільйони років, протягом яких не тільки кардинально змінилася морфологія нашого предка, але й виник Розум. І не тільки це. Еволюція немовби змінила русло свого плину.

У результаті дії еволюційних законів відбувалося поступове удосконалення організмів -- і в тому числі мозку наших предків. На початку цього процесу навіть незначна перевага в "інтелекті" давала, очевидно, дуже відчутні переваги, а природний добір був дуже жорстким -- вижити нашому предку в умовах, які панували на Землі 1-1,5 мільйона років тому, було зовсім непросто. Саме ці два чинники сприяли дуже швидкому індивідуальному удосконаленню. Пізніше індивідуальний розвиток нашого предка сповільнився, а згодом і зовсім припинився: десятки тисяч років людина практично не змінюється. Людство вступило в епоху свого суспільного розвитку.

І це теж був цілком природний етап еволюції -- у нашого предка були досить вагомі причини відмовитися від індивідуального розвитку. Цією причиною була та ж праця, завдяки якій кволий австралопітек перетворився на Homo sapiens. Знання й праця -- от що поступово ставало гарантом життя первісних племен. Знання й трудові навички треба було не тільки набувати, а зберігати й передавати наступним поколінням.

Треба було створити нову форму пам'яті й насамперед навчитися оберігати "вчителя" -- члена стада, який володіє знаннями й навичками. А носій знань, умілець, який володіє таємницями ремесла, був, звичайно, далеко не найсміливішим і найдужчим. І навряд чи він був здатний відстояти себе в тій жорстокій боротьбі за їжу, за дах, за самку -- у боротьбі, яка називається внутрішньовидовою боротьбою і визначає темпи індивідуальної еволюції. Але саме він, цей первісний "очкарик", найбільшою мірою сприяв процвітанню первісного стада. І воно повинно було брати його під свою опіку.

Потреба в знаннях і трудових навичках була одним із найважливіших чинників, що зумовили появу зачатків моралі, яка сприяла зміцненню первісних суспільних структур. Принцип "не убий" стає поступово загальною забороною для всіх тих первісних племен, чиї нащадки в наш час населяють планету. А ті, котрі його не прийняли, були безжалісно стерті історією з лиця Землі.

Як показала історія становлення людини, саме відмова від подальшого індивідуального удосконалення (яке передбачало внутрішньовидову боротьбу й агресивність, як у тварин) на користь розвитку суспільних форм, заснованих на кооперативних началах, стала визначальним напрямком еволюції людства. Завершення цієї грандіозної перебудови -- переходу від індивідуальної еволюції до розвитку суспільних відносин -- відбулося, імовірно, ще в період останнього міжльодовиків'я, хоч, очевидно, окремі види неандертальців, які не сприйняли цієї перебудови, могли дожити до останнього льодовикового періоду.

У період піку голоцену (6-8 тисяч років тому) людське суспільство явило дивовижні зразки цивілізації. Становлення суспільних відносин супроводжувалося новим прискоренням еволюції і різким зростанням впливу людини на навколишній світ.

Але людина не могла стати відразу дбайливим господарем усього того багатства, яке тримала тепер у своїх руках. Навпаки, вона почала сміливо й бездумно використовувати Розум і ту гігантську силу, яку поступово здобувала завдяки Розуму, щоб "підкорювати природу". Уже на зорі своєї історії людина знищила всіх великих ссавців, чим поставила себе перед загрозою екологічної катастрофи -- позбавивши себе тієї їжі, яка протягом десятків тисяч років була джерелом для її розвитку. Людина була змушена переходити від мисливського способу життя й збиральництва до осілого землеробства. Очевидно, у ту епоху населення земної кулі різко скоротилося.

Це була і перша екологічна революція, і перша екологічна катастрофа в історії людського суспільства.

Причиною екологічних криз на зорі становлення людини був не розум, а стандарти мислення. Розум людини вже був настільки досконалим, що вона потенційно була здатна засвоювати будь-які істини, якими 6 важкими вони не були. Але зрозуміти й оцінити, що відбувається, побачити реальні контури майбутнього їй заважали трафарети "печерного" мислення. І, як не дивно, -- накопичений досвід. Фетишизація досвіду, нездатність піднятися над ним -- це була одна із найсуттєвіших перешкод на шляху до "свободи людини". Подолання "печерності" у своїх уявленнях про навколишній світ, невпинне розширення власних обріїв мають особливе значення в переломні моменти історії. біосфера ноосфера екологічний

Продуктивність людської праці, а, отже, і добробут різко зростає разом з появою землеробства. Одночасно почався процес, який і сьогодні інтенсивно триває: відбувається швидка заміна природних біоценозів на агроценози і як наслідок -- невпинне збіднення флори й фауни. Створення високоврожайних сортів рослинного царства неминуче порушує стійкість біоти -- живої складової біосфери і може стати джерелом небаченої екологічної кризи. Історія людства наповнена локальними екологічними кризами. У тих районах світу, які людина зіпсувала через невміле господарювання, світло цивілізації поступово згасало. Зате воно з новою силою і новою яскравістю спалахувало в нових, ще незайманих районах земної кулі.

Але разом із зростанням могутності цивілізація поширювалася по всій планеті, і на Землі залишалося все менше вільних просторів, не скалічених людиною. І настав час, коли Ойкуменою стала практично вся планета -- іти тепер нікуди. Той імпульс, який сотні тисяч років тому одержав наш предок, почавши перехід до суспільної форми життя, певною мірою вичерпав себе.

Наближається нова криза вже глобального, загальнопланетарного характеру. І вона вимагає нової організації світового еволюційного процесу, корінної перебудови відносин між Людиною і Природою, а, отже, і суспільства. До розуміння цього факту людство прийшло далеко не відразу.

Розділ 2. Загальні уявлення про ноосферу

Людина в біосфері Землі виступила в ролі нової сили, нового фактора. Сьогодні людина вже оволоділа й продовжує оволодівати величезними силами природи, і це поставило перед нею найболючіше питання -- про саму себе. Хто ж вона, людина, яке її місце в світі? Які її права та обов'язки перед Матір'ю-Природою й самою собою? Чи є межа цих прав? А якщо є, то де вона? «Людина вперше реально зрозуміла, -- писав В.І. Вернадський, -- що вона -- житель планети й може, повинна мислити й діяти в новому аспекті, не лише окремої особини, сім'ї або роду, держав або їхніх союзів, а й у планетарному аспекті».

Нині складаються зовсім нові взаємовідносини в системі людина -- біосфера. Земля, котра раніше здавалася людині неосяжною, безкраєю, величезною, сили якої викликали в неї благоговійний трепет, були грізним нагадуванням про безсилість виду гомо сапієнс, сьогодні вже такою не уявляється. Хоча сліпі природні сили й нині не стали слабшими й час від часу нагадують про себе руйнівними землетрусами або іншими стихійними лихами, могутність людини здається просто безмежною.

За рахунок роботи тисяч радіо-, телестанцій, релейних ліній та інших об'єктів Земля сьогодні випромінює енергії в радіодіапазоні (на метрових хвилях) більше, ніж Сонце.

Щороку людство лише в сільському господарстві перевертає, перелопачує своїми плугами й культиваторами таку масу ґрунту, яка в 200 разів більша, ніж маса піску, глини, мулу, що виносяться в океан усіма річками Землі. Людство стало провокувати справжні землетруси -- в результаті підземних ядерних вибухів, а також будівництва великих водосховищ у сейсмічно небезпечних зонах.

Сьогодні людина не лише використовує всі елементи таблиці Менделєєва, а й створює нові, яких раніше не було на Землі, наприклад плутоній.

Усе добуте з надр Землі людина розсіює на поверхні, колосально прискорюючи переміщення хімічних елементів у біосфері, руйнуючи ті біохімічні цикли, які склалися протягом мільйонів років.

Запаси енергетичної сировини, металів та інші, які природа накопичувана в своїх коморах протягом цілих геологічних періодів, людина розтрачує за лічені десятиліття. Натомість вона вносить у природу нові сполуки, здебільшого шкідливі для біосфери. На сьогодні за рахунок техногенної діяльності в біосферу потрапило вже близько 50 тис. нових хімічних речовин, не властивих природі і, як правило, шкідливих для живих організмів.

Люди й далі продовжують діяти в тому самому напрямі, не усвідомлюючи очевидного факту: Земля, на якій вони розвинулися до сучасного рівня, -- це маленька планета з обмеженими ресурсами й дуже вразливим режимом, і вона вимагає до себе тим обережнішого і дбайливішого ставлення, чим ширшими стають можливості людей порушувати цей режим. В.І. Вернадський висунув тезу про те, що біосфера Землі закономірно й неминуче перейде в нову якість, стане ноосферою (від грец. ноос -- розум). На його думку, людина перебере на себе керівництво всіма процесами в біосфері, спрямує її розвиток у потрібному для себе напрямі. На зміну «дикій» біосфері має прийти нова оболонка -- ноосфера, тобто якісно новий стан біосфери, переробленої, перебудованої розумом людини та її працею.

Сьогодні можна констатувати, що біосфера справді різко змінюється під впливом технологічної діяльності людини, дедалі більше замінюється техносферою, в якій дехто з учених іще недавно схильний був убачати початок формування ноосфери, передбачуваної В.І. Вернадським. Проте сьогодні стало ясно, що наступ техносфери супроводжується такими змінами природного середовища, які вже почали загрожувати самому існуванню людини на Землі. Відбувається прискорене руйнування основних, життєво важливих комірок біосфери, яке прогресує й уже здатне призвести до її повної деградації й загибелі, що автоматично означає загибель людства, оскільки люди не можуть існувати в іншому середовищі, ніж те, в якому вони з'явилися та існували. Отже, дедалі активніше рухаючи вперед «технічний прогрес», людство лише погіршує загальну ситуацію в біосфері й своє власне становище в ній.

У загальному вигляді закон ноосфери В.І. Вернадського дає відповідь на питання, в який бік спрямований соціально-екологічний процес: біосфера неминуче перетвориться на ноосферу, тобто сферу, де розум людини відіграватиме домінантну роль у розвитку системи людина -- природа... Мрія й віра, звичайно, світла, але досить далека від реальності й недостатня ні як науковий прогноз, ні як визначення закону ноосфери, хоча сам закон, безперечно, справедливий. Він точний у тому розумінні, що в разі, якщо людство не почне розумно регулювати свою чисельність і тиск на природу, зважаючи на її закони, біосфера в зміненому вигляді може зберегтися, але цивілізація, а не виключено -- й вид гомо сапієнс, загинуть... Керуватимуть люди не природою, а передусім собою, й у цьому суть закону ноосфери. (М.Ф. Реймерс, видатний російський біолог, еколог).

На думку деяких учених, серед причин цієї глобальної екологічної кризи, що насувається, головними є дві: надмірне зростання чисельності населення Землі й надмірне використання людиною основних природних ресурсів. Ситуація ще більше ускладнюється тим, що до появи на Землі людини всі процеси в біосфері базувалися на використанні відновлюваних ресурсів. Сьогодні людство 90% енергії для своїх потреб добуває з невідновлюваних джерел (спалює нафту, вугілля, газ тощо). Використання ресурсів цього типу спричиняє такі порушення в біосфері, з якими вона неспроможна боротися. Наприклад, у природи немає механізмів нейтралізації радіоактивного забруднення внаслідок діяльності АЕС. Не може природа також компенсувати шкоду, заподіяну будівництвом гідроелектростанцій, коли великі ділянки суші затоплюються водою.

Зруйновані людством біоти самі стають джерелом забруднення природного середовища. Наприклад, через надмірне внесення в грунт мінеральних добрив і пестицидів порушуються склад і діяльність мікроорганізмів, що призводить до посиленого надходження в атмосферу метану й вуглекислого газу. З цієї ж причини, а також унаслідок швидкого знищення лісів біота континентів почала виділяти в атмосферу стільки СО₂, скільки його надходить туди ж від згоряння мінерального палива.

На жаль, мрія В.І. Вернадського про те, що людина може перебрати на себе керівництво всіма процесами в біосфері, спрямувати їх у «розумне русло» сьогодні виглядає нереальною. Якщо ми хочемо створити систему для повного керування біосферою, вона має бути (за правилом Ешбі) складнішою від самої біосфери. За підрахунками вчених, для цього всю поверхню Землі (разом з океанами!) довелося б укрити шаром ідеальних комп'ютерів розміром із бактерію з комірками пам'яті молекулярних розмірів і програмами, складнішими, ніж генетичні програми розвитку мільйонів видів живих істот! Звичайно, таке завдання не під силу людині. То чи є взагалі сенс ставити питання про керування всією біосферою?

Нам не можна забувати, що ми -- частинка надзвичайно складної системи, єдиного біологічного комплексу, котрий об'єднує все -- від планктону й лісів, що виробляють кисень, до землі й вод, що виробляють продукти харчування, незамінні ресурси яких доступні нам цілком завдяки діяльності й комах, і черв'яків, і бактерій -- усіх непомітних істот, яких людина через своє неуцтво часто зневажає.

Ми живемо в домі, ім'я якому -- біосфера. Але вона, своєю чергою, тільки мала частинка Великого Всесвіту. Наш дім лише зовсім маленька частинка неосяжного Космосу. І людина зобов'язана відчувати себе частинкою неосяжного Космосу. Вона повинна знати, що виникла не через чиюсь потойбічну волю, а в результаті розвитку, і, як апофеоз цього розвитку, вона знайшла Розум, здатний передбачати результати своїх дій і впливати на події, що відбуваються навколо неї, а відтак, і на те, що відбувається у Всесвіті! Вільний вибір має спиратися на світогляд, котрий формується досвідом багатьох поколінь. Людина повинна знати, що їй недоступно й заборонено, -- в усі часи гонитва за ілюзіями, фантомами була однією з головних небезпек, які чигають на людину... Ці принципи -- основа екології, фундамент екологічного світогляду.

Розділ 3. «Біосфера-2»

У 1991 р. група американських дослідників проводила експеримент, що дістав назву «Біосфера-2». В пустельному районі штату Аризона було споруджено комплекс ізольованих від зовнішнього середовища приміщень зі скляним дахом і стінами (ззовні надходила тільки сонячна енергія), в яких створено п'ять з'єднаних одна з одною екосистем: вологий тропічний ліс, савана, пустеля, болото й море (басейн завглибшки 8 м із живим кораловим рифом).

У «Біосферу-2» було переселено 3800 представників фауни й флори, причому основним критерієм добору їх була користь, яку вони могли приносити людям (споживатись як їжа, очищувати повітря, давати ліки та ін.).

У «Біосферу-2» було внесено й техносферу, що мала житлові та робочі приміщення, розраховані на вісім чоловік, спортзал, бібліотеку, город і численне технічне обладнання (дощувальні установки, насоси для циркуляції води й повітря, комп'ютер із безліччю датчиків, який мав вести моніторинг життєво важливих параметрів комплексу).

Метою експерименту, розрахованого на два роки, було створення замкненої екосистеми, своєрідної міні-біосфери, яка б функціонувала на основі самозабезпечення й була незалежною від «Біосфери-1» (так автори називали «велику» біосферу, тобто біосферу Землі). В цю міні-біосферу мала б органічно увійти міні-техносфера з дослідниками.

Автори мріяли досягти штучно підтримуваного в системі гомеостазу, тобто стабільності, сталості основних життєво важливих параметрів (температури, вологості тощо). Відходи біоти однієї екосистеми мали слугувати ресурсами для іншої.

Проект був покликаний здійснити (хай і в невеликому масштабі) мрію В.І. Вернадського про перехід до керування людиною всіма процесами в біосфері. Експеримент закінчився невдало: менш як за півроку дослідників евакуювали з «Біосфери-2» назад, до рідної «Біосфери-1». Бажаного керування процесами та збалансованості техносфери й «Біосфери-2» досягти не змогли; більше того, основні параметри системи, зокрема вміст у повітрі вуглекислого газу, склад мікроорганізмів у ґрунті тощо, вийшли з-під контролю. Коли вміст СО₂ в повітрі досяг небезпечного для здоров'я людей рівня й ніякими способами знизити його не вдалося, експеримент мусили припинити.

Крах експерименту «Біосфера-2» наочно показав, що повна збалансованість усіх процесів, кругообіг речовин та енергії, підтримання гомеостазу можливі лише в масштабах Землі, де ці процеси відпрацьовувалися протягом багатьох мільйонів років. І ніякі комп'ютери не спроможні перебрати на себе керівництво системою, складність якої набагато вища за їхню власну. Підтвердилася також справедливість принципу, сформульованого математиком Дж. Нейманом: «Організація системи нижче від певного мінімального рівня призводить до погіршення її якості».

Отже, як усеосяжне керування «Біосферою-1», так і створення штучних біосфер типу «Біосфери-2» сьогодні (й у найближчому майбутньому) не до снаги людині. Зусилля людства мають бути спрямовані на збереження нашої рідної біосфери -- дуже складної, збалансованої системи, стійкість якої нині порушується техносферою. Нам необхідно намагатися не «перебирати на себе керівництво біосферою», а діяти так, щоб «не заважати природі», яка, за законом Б. Коммонера, «знає краще».

Висновок

Перехід біосфери в ноосферу означає не тільки якісно новий етап розвитку людського суспільства, але й нову епоху в еволюції нашого космічного дому. В. І. Вернадський вважав, що неминуче настане час, коли Людина стане основним чинником еволюції біосфери. І тоді, коли це трапиться, властивості навколишнього середовища стануть змінюватися настільки швидко, що людству доведеться виробляти єдину спільну стратегію розвитку біосфери, а також нові стандарти організації суспільства, свого способу життя.

Процес переходу від біосфери до ноосфери неминуче містить у собі риси свідомої, цілеспрямованої діяльності й творчої роботи. Вернадський вважав, що перед людством стоїть завдання величезної ваги -- творення ноосфери. Учений обґрунтував безпідставність суджень про можливу катастрофу цивілізації. Його впевненість у майбутньому випливає із розуміння зростаючої ролі спільних загальнолюдських дій у розвитку людства. Вернадський, звичайно, не міг передбачити всієї гостроти сучасних глобальних проблем світового розвитку. Але це лише вкотре підкреслює необхідність спільного вирішення проблеми організованості ноосфери, що потребує свідомого управління нею на глобальному рівні.

У подібних ситуаціях, як показує досвід, не слід шукати відразу "однозначно краще" чи "оптимальне" рішення, розробляти оптимальну стратегію. Треба насамперед вивчити особливості ситуації і визначити дії, які є неприпустимими за жодних обставин. Створення теорії розвитку ноосфери практично вже почалося, причому одночасно в багатьох країнах -- тому що це є веління часу.

Список використаної літератури

1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. -- К.: Либідь. 1995 -- 368 с.

2. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В. Прежко та ін. - Харків: ХДАМГ, 1999. - 416 с.

3. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. - 249.

4. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. - 238 с.

5. Кучерявий В.П. Екологія, - Львів: Світ, - 500 с.

6. Харченко, В.С. Людина і ноосфера [Текст] / В.С. Харченко, О.М. Кобяков // Матеріали науково-теоретичної конференції викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету: 23-27 квітня 2007 року. -- Суми: СумДУ, 2007. -- Ч.2. -- С. 203-204.

Размещено на Allbest.ru