Механізми еколого-економічного управління підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний університет

Спеціальність 08.06.01 - Економіка, організація і управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня доктора економічних наук

Механізми еколого-економічного управління підприємством

Садєков Алімжан Абдуллович

Донецьк - 2002

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Донецькому державному університеті економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського на кафедрі економіки підприємства

Науковий консультант доктор економічних наук, професор Александров Іван Олександрович, Інститут економіки промисловості НАН України, завідувач сектору проблем еколого-економічних досліджень (м. Донецьк)

Офіційні опоненти член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор Буркинський Борис Володимирович, Інститут проблем ринку й еколого-економічних досліджень НАН України, директор інституту (м. Одеса)

доктор економічних наук, професор Данилишин Богдан Михайлович, Рада з вивчення продуктивних сил України НАН України, заступник голови Ради з наукової роботи (м. Київ)

доктор економічних наук, професор Аптекар Савелій Семенович, радник президента АТЗТ “Данко” (м. Донецьк)

Провідна установа

Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів)

Захист дисертації відбудеться 29 січня 2003 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198а (8 навч. корпус), ауд. 101.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розіслано 27 грудня 2002 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Овечко Г.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

Досягнення екологічно сталого економічного зростання, проголошене Конференцією ООН у 1992 р., диктує необхідність формування систем еколого-економічного управління на рівні підприємств як суб'єктів господарювання. Це вимагає внесення кардинальних змін у теорію і практику управління підприємством. Провідним напрямком цих перетворень є перехід від традиційного “техногенного” підходу до управління до нового, який запобігає шкідливому впливу на довкілля. Для вирішення цієї проблеми на мікрорівні повинні бути створені системи і специфічні механізми еколого-економічного управління.

Особливо актуальним є питання формування еколого-економічного управління для підприємств України, де прагнення забезпечити високі темпи економічного зростання сполучено з підвищенням його природоємності. Показники динаміки екологічності ВВП України за 1990-2000 рр. свідчать про “несталість” ВВП: незважаючи на зниження ВВП за цей період, у розрахунку на 1 млн грн. ВВП рівень викидів шкідливих речовин не знизився, рівень утворення токсичних відходів збільшився на 50 %, скидання забруднених стічних вод - в 2,45 разів. До найбільш екологічно напружених регіонів України належить Донецька область. За результатами 2000 р. щільність викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел склала майже 60 т. на 1 км2, що в 8,7 разів більше, ніж у середньому по Україні. Для України ситуація загострюється ще і тим, що економічні реформи не відбивають усю складність цих процесів і в умовах системної економічної кризи відсувають нові екологічні проблеми на периферію суспільної свідомості. Це свідчить про те, що вирішення питань раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища й екологічної безпеки суттєво впливає на параметри економічної динаміки.

Традиційно при вирішенні екологічних проблем основна увага приділялася технічним і технологічним аспектам. На сучасному ж етапі науково-технічного прогресу поряд з підвищенням екологічних вимог до технологій виробництва управління виходить на перший план і стає вирішальним фактором економіки, що визначає її подальший ефективний розвиток. Таким чином, необхідно враховувати екологічні вимоги при управлінні виробництвом, розробкою нової продукції, маркетинговими операціями, персоналом, фінансами, тобто виникає необхідність формування нової концепції еколого-економічного управління, що орієнтована на принципи сталої економіки.

У вітчизняній літературі проблеми еколого-економічної діяльності підприємства активно досліджуються з 70-х років минулого століття. Різні її аспекти висвітлені в працях І. Александрова, В. Амітана, О. Амоши, С. Аптекаря, О. Балацького, О. Веклич, С. Дорогунцова, В. Кравціва, Л. Мельника, В. Микловди, В. Сахаєва, Ю. Стадницького, В. Трегобчука, С. Харичкова, М. Чумаченка і багатьох інших.

Економічні реформи в Україні, що змінили систему управління і характер підприємницького середовища, визначили нові підходи до управління підприємствами з урахуванням екологічних факторів, що знайшло своє відображення в роботах Б. Буркинського, Т. Галушкіної, Б. Данилишина, М. Долішнього, В. Євтушевського, Ю. Лисенка, В. Шевчука та інш.

Велике значення для сучасного рівня розвитку екологічно сталого підприємництва відіграли також роботи таких зарубіжних авторів, як Р. Велфорд, Г. Вінтер, А. Гаулдсон, К. Гофман, А. Гусєв, Т. Діллік, Є. Коротков, Г. Моткін, Д. Оттман, Н. Пахомова, К. Пітті, М. Портер, І. Потравний, К. Ріхтер, Н. Реймерс, П. Робертс, Г. Сєров, В. Хопфенбек, С. Шмидхейні та інш.

При цьому в працях вищеназваних вчених еколого-економічне управління досліджується як підсистема загальної системи управління підприємством для формування ефективного механізму. У той же час у підприємницькій практиці недостатньо уваги приділяється екологічній стратегії, а також ролі системи управління підприємством у формуванні і реалізації екологічної стратегії, і відповідно у вітчизняній науці не досить досліджено такі інструменти ефективного еколого-економічного управління, як екологічний маркетинг, екологічний облік і екологічний аудит. Недостатня розробленість теорії, нерозв'язаність проблем концептуального, методологічного і методичного характеру у формуванні екологічно сталого управління підприємством визначають актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в рамках науково-дослідних програм і тем, що виконувалися в Донецькому державному університеті економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського: “Формування підприємницьких стратегій сталого розвитку” (номер державної реєстрації 0100U000284, замовник - Міністерство освіти і науки України), “Новий зміст і методика викладання економічних дисциплін у ВНЗ з урахуванням вимог ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0195U020009, замовник - Міністерство освіти і науки України), “Розробка науково-методичних рекомендацій з формування системи управління інноваційно-інвестиційною діяльністю в ВАТ “Макіївський металургійний комбінат” (№ 856/2002, замовник - ВАТ “ММК”), в яких автор був науковим керівником та відповідальним виконавцем окремих розділів.

Мета і задачі дослідження.

Метою дисертаційного дослідження є нове вирішення наукової проблеми щодо формування механізмів еколого-економічного управління підприємством в контексті еколого-економічної стратегії його сталого розвитку.

Відповідно до мети дисертації поставлено і вирішено наступні основні задачі:

досліджено теоретичні підходи до формування стратегії господарської діяльності підприємства в умовах сталого розвитку;

досліджено еколого-економічне середовище функціонування підприємств і встановлено ступінь впливу екологічного фактора на розвиток підприємницької діяльності;

досліджено існуючі концепції управління екологічною діяльністю підприємств для формування нової концепції еколого-економічного управління;

розроблено методологічні засади переходу до еколого-економічного типу господарювання;

обґрунтовано взаємозв'язки екологічної й економічної стратегій розвитку підприємства та запропоновано типи еколого-економічних стратегій для підприємств України;

розроблено теоретичну модель інтегрованого еколого-економічного управління підприємством;

розроблено механізм еколого-економічного управління на засадах реалізації його оперативних функцій;

розроблено метод вибору ефективних еколого-економічних стратегій розвитку промислових підприємств;

виконано оцінку ступеня врахування екологічного фактора в системі управління підприємствами та адаптовано систему еколого-економічного управління до вимог міжнародних стандартів сталого розвитку;

розроблено маркетинговий механізм еколого-економічного управління підприємством;

розроблено напрямки удосконалення інформаційної бази для прийняття управлінських еколого-економічних рішень;

розроблено організаційно-методологічні засади еколого-економічного аудиту й оцінено результативність еколого-економічного управління.

Об'єктом дослідження є процеси еколого-економічної діяльності на промислових підприємствах. екологічний економічний управління

Предметом дослідження є механізми еколого-економічного управління підприємством, що забезпечують його сталий розвиток.

Теоретичні і методологічні підходи до дослідження базуються на положеннях класичної економічної теорії і теорії менеджменту. Теоретичну основу роботи склали зарубіжні і вітчизняні концепції сталого розвитку. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системного підходу до взаємодії економіки і природи, у якому природа виступає як провідна підсистема, а підприємство - як агресивна ланка їхньої взаємодії. У процесі дослідження використані методи порівняльного економічного аналізу для вибору ефективного варіанту еколого-економічного управління, методи маркетингових досліджень для формування ефективної стратегії сталого розвитку підприємств, методи кластерного аналізу та головних компонент для вибору найважливіших регулюючих параметрів еколого-економічної системи.

У дисертації розвинуто теоретичні, методологічні і методичні основи переходу до підприємництва сталого розвитку.

Наукова новизна висунутих і обґрунтованих дисертантом положень і рекомендацій, що виносяться на захист, полягає в наступному.

Дістало подальший розвиток теорія екологічно сталого розвитку економіки. Розроблено методологію біосферосумісної господарської діяльності на базі інтеграції ресурсної, біосферо-ноосферної і культурологічної концепції сталого розвитку, реалізація якої забезпечить перехід до сталого розвитку підприємства. Запропоновано систему принципів для реалізації такого переходу та обґрунтовано понятійно-категоріальний апарат.

Вперше розроблено концептуальні засади формування еколого-економічного управління підприємством на базі принципів переходу до біосферосумісного типу господарювання, що забезпечує перехід від оперативного до стратегічного підходу у вирішенні екологічної проблеми і, таким чином - еколого-економічну рівновагу підприємства.

Запропоновано напрями удосконалення макромеханізмів реалізації стратегії сталого розвитку в перехідній економіці, які визначено на базі встановлених взаємозв'язків факторів еколого-економічного середовища, що дозволяють сформувати стратегію сталого розвитку підприємства.

На основі використання методів кластерного аналізу та головних компонент додатково обґрунтовано внутрішні взаємозв'язки еколого-економічної системи та закономірності економічної динаміки підприємств і визначено ключові параметри регулювання.

Розроблено оригінальну модель інтегрованого еколого-економічного управління, що побудована на принципах загального менеджменту, реалізація якої забезпечує інтеграцію екологічних пріоритетів у систему управління підприємством.

Вперше здійснено класифікацію типів еколого-економічних стратегій для українських підприємств, яка побудована на основі аналізу зовнішнього середовища і цілей розвитку підприємств, що дозволяє підприємствам вибирати найбільш ефективні шляхи вирішення еколого-економічних проблем.

Удосконалено структури організації оперативних функції у системі еколого-економічного управління, на цій підставі декомпозовано екологічну проблему і реалізувано методи її вирішення на оперативному рівні управління підприємством.

Для оптимізації стратегії розвитку підприємств вперше рекомендовано метод вибору еколого-економічної стратегії, який побудований на основі економічних критеріїв її оцінки.

Для формування системи еколого-економічного управління підприємством запропоновано оригінальний метод реінжинірингу системи управління довкіллям на підприємстві, в основу якого покладено ступінь відповідності добровільних для виконання вимог стандарту ДСТУ ІСО 14001 обов'язковим вимогам екологічного права України, що дозволяє адаптувати систему управління підприємством до міжнародних стандартів.

Удосконалено маркетинговий механізм управління підприємством на засадах концепції соціально-етичного маркетингу. Обґрунтовано місце, задачі і функції екологічного маркетингу в системі інтегрованого еколого-економічного управління і розроблено інформаційну систему та комплекс екологічного маркетингу, що є основою використання екологічного фактору для підвищення конкурентоздатності товарів і підприємств у цілому.

Дістали подальший розвиток методи інформаційного забезпечення прийняття еколого-економічних рішень. Запропоновано структуру підсистеми бухгалтерського обліку. Рекомендовано метод обліку й аналізу екологічних витрат, який побудовано на принципах управлінського обліку. Розроблено інформаційну модель еколого-економічного аудиту, на цій підставі удосконалено методики його проведення на підприємстві.

Таким чином, результати дослідження складають нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці механізмів еколого-економічного управління.

Практичне значення дослідження полягає в розробці комплексу рекомендацій з підвищення ефективності еколого-економічного управління і переходу до екологічно сталого підприємництва. Результати, основні положення, висновки і рекомендації дисертації застосовані як на підприємствах при формуванні і реалізації стратегії екосталого розвитку, так і на різних рівнях адміністративного екологічного управління і державного екологічного контролю. Наукові розробки автора прийняті для впровадження в Донецькому регіональному фонді підтримки підприємництва (довідка № 1237 від 19.09.2002 р.), використані при складанні Програми науково-технічного розвитку Донецької області на період до 2020 року (довідка № 6-1/1039 від 9.12.2002 р.).

Розроблені методичні рекомендації з формування систем еколого-економічного управління й аудиту, впроваджені у ВАТ “Макіївський металургійний комбінат” (акт від 9.07.2002 р.), ВАТ “НОРД” (акт від 20.09.2002 р.), Донецькій торгово-промисловій палаті (довідка № 1535/01 від 27.11.2002 р.) і виробничому об'єднанні “Артемвугілля” (акт від 4.09.2002 р.). Річний економічний ефект від упровадження результатів дисертаційного дослідження склав 168,5 тис. грн.

Матеріали дисертаційного дослідження є основою курсу “Екологічна економіка” і складовою частиною дисциплін “Економіка підприємства” і “Основи підприємництва”, що викладаються в Донецькому державному університеті економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського (акт від 25.09.2002 р.). Результати дисертації покладено в основу навчального плану з економіки сталого розвитку, підготовленого під керівництвом автора в межах міжнародного освітнього проекту ТEMPUS (TACIS) № 10030-95 (учасники: Великобританія - Бредфордська школа бізнесу, Хальський університет; Ірландія - Коркський університет) і впровадженого в Донецькому державному університеті економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського (довідка від 18.11.2001 р.).

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження автора з теми дисертації обговорювалися на 33 міжнародних і всеукраїнських наукових, науково-методичних і науково-практичних конференціях і семінарах, що відбулися протягом 1996 - 2001 років в Україні і за її межами. Основні з них: “Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку” / V Міжнародний конгрес українських економістів, 22-26.05.2000. - Інститут регіональних досліджень НАН України, Львів; "Наука и образование на пороге III тысячелетия" / Международный конгресс, 3-6.10. 2000. - НАН Беларуси, Минск; “Учення Сергія Подолинського і цивілізаційна еколого-економічна перспектива” / Міжнародна наукова конференція, 7-8.12.2000. - Київський національний економічний університет, Київ; “Теорія і практика управління з погляду тисячоліть” / Міжнародна науково-практична конференція, 26-27.05.2001. - Київський національний економічний університет, Київ; “Маркетингові дослідження в Україні” / I Всеукраїнська науково-практична конференція, 15-19.05.2001. - Східноукраїнський національний університет, Ялта; “Економічні реформи в Україні: проблеми та перспективи”, 24.04.2001. - Харківський державний економічний університет, Харків; “Проблеми і перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації” / II Міжнародна науково-практична конференція 31.05.-1.06.2001. - Національна гірнича академія України, Дніпропетровськ; “Проблеми теорії і практики економічної трансформації в Україні” / Всеукраїнська наукова конференція, 12-13.07.2001. - Одеський економічний університет, Одеса; “Теорія та практика управління в трансформаційний період” / Всеукраїнська науково-практична конференція, 4-6.10.2001. - Інститут економіки промисловості, Донецьк. Тези доповідей опубліковані.

Публікації. За темою дисертації надруковано 71 наукову роботу, основні з яких: 2 монографії, 22 статті у фахових виданнях, загальним обсягом 48,1 друк.арк., з яких авторові належать 46,1 друк.арк.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, 6 розділів, висновку, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації 399 с. У дисертації міститься 57 таблиць, 46 рисунків на 49 сторінках, 23 додатки. Список використаних джерел нараховує 232 найменування.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У дисертаційній роботі розроблено концепцію формування механізмів еколого-економічного управління підприємством для інтеграції екологічних пріоритетів в усі сфери діяльності підприємства і на всіх стадіях управління. Відповідно до концепції здійснюються ефективні перетворення процесів управління підприємствами, що відповідають вимогам екологічно сталого розвитку шляхом використання механізмів і методів, орієнтованих на екологічне виробництво.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, задачі, предмет, об'єкт і методологію дослідження, наукову новизну, теоретичну і практичну цінність роботи.

У першому розділі “Методологічні основи еколого-економічного управління підприємством” досліджено наукові основи формування господарських стратегій для досягнення сталого розвитку, сформовано методологічні принципи переходу до еколого-економічного типу господарювання, проаналізовано концептуальні підходи до проблеми еколого-економічного управління підприємством. З цього виходить, що екологізація господарської діяльності стає найважливішою умовою переходу економіки на принципи сталого розвитку. Економічні цілі у сталому розвитку можливо досягнути тільки при переході до нового типу господарського розвитку, під час якого забезпечується здатність економічно ефективних господарських систем до інтеграції по вертикалі і горизонталі в системі “економіка-природа”. При цьому враховується транснаціональний обмін екологічними ресурсами. Доведено, що такий тип господарського розвитку забезпечується на принципах біосферосумісності. При такому підході біосфера розглядається не тільки як джерело ресурсів для економіки підприємства, але і як основа життєзабезпечення, збереження якої є необхідною умовою для його функціонування у глобальній еколого-економічній системі.

Умови і механізми включення господарської діяльності до глобальної еколого-економічної системи встановлюються на стадії бізнес-планування. Тому в дисертації розроблено нову концепцію господарювання, що вимагає трансформації понять “господарство”, “господарська система”, “господарські інновації” з урахуванням структури формування соціоекологогосподарського комплексу. Останній включає господарську систему, екосистему, що задає граничні обмеження, у рамках яких господарська діяльність може здійснюватися, і соціокультурне середовище як “приймач” інновацій і “джерело” їхнього створення.

Концепція базується на екологізації господарської діяльності, метою якої є забезпечення екологічної несуперечності і біосферосумісності господарського розвитку шляхом перетворення наукової сфери: підвищення замкнутості матеріально-енергетичних циклів виробництва і споживання, екологізації науково-технічної діяльності, переходу до міждисциплінарної наукової культури. Основними інструментами при цьому стають оцінка і прогнозування екологічного ризику, формування екологічної свідомості через систему освіти, навчання і виховання, синтез моральності й інтелекту.

Доведено, що інтеграція екологічних аспектів в усі сфери діяльності підприємства приводить до необхідності виділення двох підходів до управління в екологічній сфері: управління довкіллям і еколого-економічного управління. Управління довкіллям являє собою координуючий фактор, що створює потік ресурсів для досягнення цілей у сфері природокористування, охорони навколишнього середовища й екологічної безпеки. Аналогічно еколого-економічне управління створює потоки ресурсів, але при цьому переслідує взаємопогодженість цілей раціонального природокористування й охорони довкілля з економічними цілями. Тоді еколого-економічне управління як новий напрямок управлінської науки сприяє вирішенню задачі екологізації підприємництва і забезпечує підприємству конкурентні переваги в зовнішньому середовищі, що змінюється. У дисертації еколого-економічне управління визначається як складова частина загального управління, яка враховує та реалізує цілі охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування при плануванні, проведенні та контролі господарчих дій для забезпечення збалансованого функціонування екосистеми та виконання довгострокових планів підприємства. Це дозволило обґрунтувати, що еколого-економічне управління передбачає:

- управління якістю навколишнього середовища, що є одним із головних пріоритетів підприємства;

- підтримку рівноваги у взаємодії внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства;

- ідентифікацію вимог нормативно-правових актів в екологічній сфері;

- узгодження економічних інтересів персоналу із задачами охорони довкілля;

- включення процедур планування і врахування екологічних аспектів у життєвий цикл продукції чи послуг;

- оцінку характеристик екологічності, їхньої відповідності екологічній стратегії підприємства;

- оцінку ефективності екологічного управління за допомогою аудиту й ін.

У другому розділі “Фактори зовнішнього еколого-економічного середовища підприємства” на підставі соціоекологічного аналізу зовнішнього середовища функціонування підприємств обґрунтовано зміни в макромеханізмах еколого-економічного регулювання підприємств, що сприяють реалізації стратегії сталого розвитку, встановлено тенденції розвитку підприємництва під впливом екологічного фактора.

Аналіз ситуації в Україні підтверджує наявність кризи соціо-еколого-економічної системи, низький рівень соціально-екологічної і соціально-особистісної стійкості. Це обумовлює необхідність наукової експертизи методів макроекономічного регулювання з врахуванням їхніх соціальних і екологічних наслідків.

Як стратегічний напрямок підвищення еколого-економічної сталості в дисертації обґрунтовано структурно-галузеву переорієнтацію національної економіки. Це припускає трансформацію структури сукупного попиту, а саме: цілеспрямоване формування державного замовлення на соціо-еколого-економічну діяльність. Для забезпечення цього процесу рекомендовано реалізувати наступні умови:

- перетворення структури кредитно-фінансової системи з метою оптимізації одержання доходів у сферах обігу і виробництва;

- диференціацію податків і платежів з погляду ресурсоємності, соціальної й екологічної характеристик виробленого продукту;

- удосконалення обліку соціоекологічної складової, враховуючи інтереси майбутніх поколінь, для визначення вартості ресурсів і плати за їхнє використання, що у свою чергу припускає введення екологічного дисконтування;

- розробку і впровадження системи соціоекологічних обмежень господарської діяльності і вибору стратегій господарювання на різних рівнях управління;

- розвиток і формування екосоціальних потреб населення як елемента культури і фактора соціоекологічної трансформації сукупних попиту та пропозиції.

Досвід екологізації економіки ряду країн дозволяє узагальнити, що підприємництво здійснюється в рамках природних обмежень. При цьому екологічні витрати не стають фактором, що перешкоджає економічному зростанню, а навпаки, фактором підвищення підприємницької активності та сприяють вирішенню протиріч між задачами розвитку підприємства й охорони навколишнього середовища як складової частини концепції сталого розвитку. Це базується на створенні інституціональних основ еколого-економічного управління.

Доведено, що важливим чинником екологізації підприємства є формування ринку екологічних товарів і послуг. У дисертації обґрунтовано нові можливості, які відкриваються для підприємств на екологічному ринку, а саме: поліпшення продукції шляхом адаптації до нових екологічних вимог; створення нового бізнесу, включаючи спеціалізовані підприємства; залучення іноземних інвестицій; можливість надання екологічних послуг щодо вирішення природоохоронних проблем.

У третьому розділі “Еколого-економічне управління підприємством в ефективній економіці” розроблено модель інтегрованого еколого-економічного управління підприємством, встановлено особливості її реалізації у стратегічному й оперативному управлінні.

Система еколого-економічного управління характеризується моделями інтегрованого еколого-економічного управління, що дозволяє її вбудовувати у структуру загального менеджменту. Доведено, що найбільшою мірою задачі інтегрування структур еколого-економічного управління в систему загального менеджменту відповідає Сент-Гальська модель менеджменту, оскільки вона створена як комплексна система менеджменту для вирішення завдань інтеграції. Тому вона адаптована до умов підприємств України. У чистому вигляді ця модель являє собою теоретичну схему управління і сприяє підприємствам у реалізації принципів сталого розвитку.

Схема моделі еколого-економічного управління побудована з урахуванням основних принципів загального менеджменту (рис.1) і передбачає включення модулів, властивих підприємництву України.

Визначення всіх складових моделі необхідно для встановлення взаємозв'язку між модулями, тому що деякі елементи модуля стають похідними від інших. Реалізація екологічної концепції на основі такої моделі базується на розподілі локальних цілей: рівня врахування екологічної складової на нормативному рівні, обумовленої пріоритетом цінностей особи, яка приймає рішення; на стратегічному рівні формуються довгострокові еколого-економічні цілі підприємства на основі екологічного портфеля, що включає потенційні шанси і ризики як підприємства в цілому, так і окремих проектів зі зниження навантаження на навколишнє середовище. На рівні оперативних дій екологічна проблема вирішується через найбільш можливе ефективне використання екосфери як фактора виробництва. Тому оперативний рівень зосереджує увагу на виробництві, складуванні, транспорті, включаючи постачання сировиною й енергією, усунення відходів і рециклювання.

Доведено, що інтеграція екологічних складових в усі сфери діяльності підприємства обумовлює необхідність розробки нових підходів до стратегічного управління. Цей підхід висуває нові вимоги до всіх етапів стратегічного управління: аналіз середовища, визначення місії і цілей, вибір стратегії, виконання стратегії, оцінка і контроль виконання. Сфери вироблення стратегії, переваги у витратах і диференціація продукту доповнені в дисертації новою сферою, тобто навантаження на довкілля. Складові еколого-економічної стратегії віддзеркалюють інтеграційний характер еколого-економічної оптимізації. Навантаження на навколишнє середовище характеризує взаємодію з екологією протягом життєвого циклу продукту. При цьому витрати означають витрати на виробництво продукту, а диференціація - ступінь неповторності продукту. Інтегрований облік складових дозволяє оцінити зв'язки між ними. Для всіх складових екостратегії діє правило мінімального стандарту, дотримання якого є необхідною умовою сталого підприємства. Мінімальні вимоги конкурентної стратегії утворюються з відповідних ринкових потреб споживача і меж їхніх переваг. Мінімальні стандарти щодо рівня максимальних витрат і мінімальної диференціації утворюються там, де зміни однієї складової не можуть бути відшкодовані без більш значної зміни інших складових. Таким чином, поле дії екологічної стратегії знаходиться між межами мінімальних вимог для кожного з її складових і максимально можливим віддаленням від них. Одночасне досягнення максимальних значень для всіх складових екостратегії можливо вирішити за допомогою реалізації двоїстих задач.

Доведено, що вибір пріоритетів еколого-економічної стратегії передбачає обсяг і спрямованість еколого-економічної діяльності на оперативному рівні управління. Тому для інтегрованого еколого-економічного управління стає обов'язковим включення всіх функцій виробництва у процес запобігання забрудненню природи. Екологічна орієнтація сфери постачання виявляється в наданні екологічно прийнятних факторів виробництва. Метою природоохоронних дій у сфері виробництва є часткове або повне усунення чи запобігання навантаження на навколишнє середовище, що виникає у виробничому процесі. Задача еколого-економічного управління у сфері збуту полягає в управлінні реалізацією вироблюваних підприємством товарів і послуг і доведенням їх до споживача, максимально забезпечуючи зниження навантаження на природу.

У четвертому розділі “Механізми формування еколого-економічної стратегії підприємства” виконано аналіз ступеня врахування екологічного фактора в управлінні підприємством на основі методу експертних оцінок та розроблено механізми стратегічного управління. Для цього запропоновано класифікацію типів еколого-економічних стратегій українських підприємств, метод вибору оптимальної стратегії, а також обґрунтовано можливість формування системи еколого-економічного управління на основі міжнародних стандартів.

Для оцінки ступеня врахування екологічного фактора в управлінні підприємством запропоновано використовувати метод експертних оцінок. Рекомендовано наступні напрямки використання цього методу: оцінка ефективності системи управління з урахуванням екологічних складових; оцінка інформативності, використання зарубіжного досвіду, рівня екологічної свідомості; оцінка напрямків екологізації виробництва; оцінка причин, що негативно впливають на екологізацію підприємництва; оцінка ефективності заходів впливу на екологізацію підприємництва.

Проведена згідно цієї методики оцінка систем управління в підприємництві України дозволяє зробити висновок про неефективність горизонтальних екологічних взаємовідносин. Тому необхідно формування еколого-економічного управління, яке можливе при постійній взаємодії еколого-економічної стратегії та системи управління навколишнім середовищем.

У дисертації запропонована наступна класифікація типів еколого-економічної стратегії: ігнорування екологічних аспектів, вимушена і пасивна стратегії відповідності, стратегія конкурентної переваги за рахунок екологічних аспектів, стратегія сталого розвитку (табл. 1) та графічне зображення положення підприємства в еколого-правовому полі держави згідно з обраною стратегією (рис. 2).

При виборі еколого-економічної стратегії пропонуються наступні методи.

1. Для стратегії відповідності до вимог держави слід використовувати співставлення факторів позитивної і негативної мотивації, виражених в екологічних витратах, тобто:

ВПОД Ј (ПУТ +ОП+КП+ЦН), ВПОД Ј (ПНВ+ПНЗ+ПРВ+Ш+ОДОД), (1) (2)

де ВПОД - витрати підприємства на природоохоронну діяльність;

ПУТ - прибуток від утилізації відходів;

ОП - пільги на оподатковування;

КП - кредитні пільги;

ЦН - надбавки до ціни;

ПНВ - плата за наднормативне використання природних ресурсів;

ПНЗ - плата за наднормативне забруднення навколишнього середовища;

ПРВ - плата за розміщення відходів;

Ш - штрафи;

ОДОД - додаткове оподатковування.

Елементи (1), що являють собою фактори позитивної мотивації, збільшують прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, а елементи (2), що є факторами негативної мотивації, знижують його, коли підприємство намагається економити на природоохоронних витратах. В обох випадках перевищення витрат є необхідною вимогою для здійснення природоохоронної діяльності в повному обсязі.

2. При виборі стратегії, орієнтованої на досягнення конкурентної переваги за рахунок екологічно чистої продукції, доцільно використовувати критерій, що співвідносить готовність покупців платити за екологічно чистий товар і ціну неекологічного товару, а також витрати на виробництво товарів, що мають різні екологічні характеристики. Для того, щоб підприємство було зацікавлене у виробництві екологічно чистої продукції, треба виконувати умову:

 Ю , (3)

де g - частка покупців, що віддає перевагу екологічно чистим товарам;

(1-g) - частка покупців, для яких не мають значення екологічні відзнаки товару;

А1, В1 - ціна та витрати на виробництво екологічно чистого товару відповідно;

А2, В2 - ціна та витрати на виробництво неекологічного товару відповідно.

Економічний сенс цього співвідношення полягає в тому, що частка покупців, що віддає перевагу екологічно чистим товарам (г), тим більша, чим менша максимальна готовність платити за екологічно чистий товар А1 .

3. При виборі екологічної стратегії, орієнтованої на сталий розвиток, необхідно оцінити можливість використання поточної технології зниження впливу на довкілля в довгостроковому періоді. Для цієї мети пропонується аналізувати взаємозв'язок поточних екологічних витрат і викидів на одиницю продукції в динамічних моделях стохастичного характеру.

Результати проведеного аналізу відповідності добровільних для виконання вимог стандарту ДСТУ ІСО 14001 і обов'язкових вимог екологічного права дозволяють оцінити систему управління навколишнім середовищем на підприємстві і спроектувати нову, необхідну для реалізації нової еколого-економічної стратегії. Аналіз підтверджує, що з 82 положень стандарту 54 є добровільними для виконання, а 28 підкріплені обов'язковими вимогами. Доведено, що найбільшою мірою обов'язковими вимогами забезпечені етапи планування, реалізації планів, контролю і регулювання. При цьому вимоги стандарту з екологічної політики, проведення аудиту й аналізу є тільки добровільними. Їхнє виконання залежить від стратегічного управління, усвідомлення керівництвом важливості врахування екологічних аспектів у поточній діяльності підприємства. На основі аналізу зроблено висновок, що існуюча система управління довкіллям може бути базою для формування системи еколого-економічного управління.

У п'ятому розділі “Механізми реалізації еколого-економічного управління підприємством” розроблено маркетингові інструменти здійснення еколого-економічної стратегії, запропоновано модель екологічного бухгалтерського обліку та метод обліку та аналізу екологічних витрат, рекомендовано методи екологічного аудиту.

Екологічні вимоги і підвищення попиту на екологічно чисті продукти додають екологічному маркетингу як елементу інтегрованого еколого-економічного управління все більшого значення. Доведено, що основою екомаркетингової теорії є те, що екологічність продукту в усіх його етапах життєвого циклу стає одним із головних аргументів при його продажу. Збереження природної допустимості для життєзабезпечення майбутніх поколінь стає складовою “набору благ” пропонованих товарів. Тому екологічний маркетинг приймає на себе відповідальність і участь у вирішенні задач узгодження інтересів підприємництва й екології. Задачею екомаркетингу є реалізація головних функцій управління і зниження навантаження на навколишнє середовище на цій основі. Для розв'язання цих задач рекомендуються маркетингові інструменти, які об'єднані у чотири групи: продуктові (сервіс, упакування, назва, позначення, виробничі програми характеристик продукту), збутові (канали збуту, прийом відпрацьованих товарів від клієнта, складування, транспорт, час постачання), комунікаційні (реклама, Public-relation, стимулювання збуту, персональні продажі) і маркетинговий набір для політики заключення договорів (кредит, знижки, бонуси, ціни), що формує політику заключення договорів. У процесі переходу від традиційного маркетингу до екологічного ключову роль відіграють зміни в інформаційних системах і комунікаціях. У дисертації запропоновано маркетингову екологічну інформаційну систему та обґрунтовано етичні підходи в маркетингових комунікаціях.

Організація ефективного еколого-економічного управління неможлива без створення системи інформаційного забезпечення прийняття еколого-економічних рішень. У дисертації рекомендовано виділити в системі бухгалтерського обліку і передбачити в обліковій політиці підприємства спеціальну підсистему екологічного бухгалтерського обліку . З метою удосконалення оцінки й обліку екологічних витрат розроблено детальний перелік видів діяльності природоохоронного характеру, які здійснюються на підприємствах та пов'язані зі стадійністю системи еколого-економічного управління, яка впроваджується.

Екологічний аудит як невід'ємна складова інформаційної системи еколого-економічного управління дозволяє зменшити екологічний, інформаційний і комерційний ризики, пов'язані з прийняттям підприємницьких рішень. Результати дослідження дозволили побудувати принципову схему екологічного аудиту, що розкриває його структуру й основні характеристики, тобто предмет, функції, стадії, документи, методи, способи, види, ризики, нормативи, елементи.

У шостому розділі “Організація еколого-економічного управління на промисловому підприємстві” розроблено метод реінжинірингу системи управління довкіллям, що реалізований у ВАТ “Макіївський металургійний комбінат” (ММК), та запропоновано динамічну модель для обґрунтування прийняття еколого-економічних рішень. Дослідження системи управління довкіллям у ВАТ “ММК” довело, що для реалізації стратегії вимушеної відповідності в підприємстві використовуються технології “кінця труби” для очищення викидів, що забруднюють атмосферу і водні ресурси, по твердих відходах здійснюється часткова переробка і складування на полігонах. Факторний аналіз і прогнозування з використанням динамічних моделей дозволили зробити висновок про те, що досягнуто поріг ефективності технологій знешкодження речовин, що забруднюють атмосферу. Тому використання таких технологій на довгостроковий період є неефективним.

Доведено, що важелі позитивної і негативної мотивації, які використовуються з боку держави, практично не впливають на вибір екологічної стратегії, оскільки пільги у ВАТ “ММК” по екологічних платежах за рахунок проведення природоохоронних заходів за останні роки складають суми, що відповідно перевищують платежі за наднормативне забруднення навколишнього середовища (1055 тис. грн. і 3,5 тис. грн. у 1999 р.).

Оцінка системи управління навколишнім середовищем, яку проведено з використанням анкети, розробленої на основі попереднього аналізу відповідності стандарту ДСТУ ІСО 14001 до вимог екологічного права України, показала, що сформована система управління навколишнім середовищем на даному підприємстві має ряд недоліків, які пов'язані з недостатньою діяльністю по формуванню екополітики, відсутністю роботи з проведення аудиту й аналізу і неорганізованістю комунікацій із зацікавленими сторонами. З урахуванням цього в дисертації розроблено метод реінжинірингу управління довкіллям, що включає наступні етапи: організація робіт з формування нової екологічної політики, підготовка персоналу, інтеграція вимог ДСТУ ІСО 14001 в діяльність підприємства, контроль і аудит, сертифікація. Це дозволяє сформувати систему еколого-економічного управління в підприємстві.

Для обирання тактики еколого-економічного управління встановлено подібність підприємств по еколого-економічних параметрах із застосуванням методу багатомірної класифікації шляхом знаходження мінімального значення різниці (V).

(4)

, (5)

де k - номер кластера (групи); i - номер об'єкта ( у групі чи сукупності в цілому); j - номер ознаки об'єкта; p - кількість ознак, що характеризують кожен об'єкт; nk - кількість об'єктів у k-м кластері (групі), xij - числова характеристика j-го параметра i-го об'єкта; xik - середнє значення об'єкта у k-му кластері; K - кількість кластерів.

З цією метою обстежено 18 екологічно небезпечних промислових підприємств Донбасу. Для забезпечення еколого-економічної рівноваги на основі еколого-економічного управління реалізована модель економетричного типу, в яку включено 17 еколого-економічних показників. Однак у результаті використання методу головних компонент встановлено, що змінні фактори сильно корельовані між собою, тому для визначення головних параметрів моніторингу й екологічного аудиту достатньо перших трьох головних компонент, які визначаються рівнянням

(6)

де b0, bi - коефіцієнти результатів, які отримані цим методом;

n - число головних компонент;

Xi - головна компонента (і), яка визначається рівнянням:

л - дисперсія компоненти;

аij - факторні навантаження або часткові коефіцієнти кореляції;

zij - нормовані значення факторів.

У результаті аналізу отримана інтегрована таблиця факторних навантажень для досліджуваних підприємств за роками

Комплексне використання методу кластерного аналізу, головних компонент та динамічного моделювання дозволило встановити, що перша компонента має найбільш сильне навантаження з відібраних еколого-економічних показників. На основі реалізації моделі економетричного типу у вигляді різних рівнянь одержані наступні закономірності про зміни питомих викидів по підприємствах (рис. 5).

Для прогнозування зміни питомих викидів шкідливих речовин у результаті реалізації механізмів еколого-економічного управління застосовано метод “зигзагоподібного рядка”, що дозволяє використовувати короткі часові ряди:

, де , (7)

Y - значення питомих викидів по періодах;

і - номер рівня часового ряду;

N - число рівнів часового ряду.

Цей метод забезпечує досить високу надійність прогнозування.

Економічний ефект запропонованих механізмів еколого-економічного управління показав, що економія від їхнього впровадження складає: за рахунок формування системи еколого-економічного управління - 65,3 тис. грн., підсистеми екологічного бухгалтерського обліку й аудиту - 55 тис. грн., механізму екологічного маркетингу - 48,2 тис грн.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й отримано нове вирішення наукової проблеми з трансформації управління підприємствами на принципах сталого розвитку шляхом запровадження механізмів еколого-економічного управління. Результати проведеного дослідження еколого-економічного управління підприємствами дозволяють зробити такі висновки:

1. Обмінні процеси (речовина, енергія, інформація) у системі “економіка - природа” дозволяють виділити як її фундаментальну якісну характеристику “біосферосумісність”. До головних методологічних принципів біосферосумісного господарського розвитку віднесені: підвищення замкнутості матеріально-енергетичних циклів виробництва і споживання; екологізація науково-технологічного розвитку і перехід до міждисциплінарної наукової культури; перехід у господарському проектуванні від “простих систем” до “складних систем”; оцінка і прогнозування екологічного ризику як вихідного етапу господарського циклу; синтез моральності й інтелекту.

2. Виявлені особливості еколого-економічної ситуації в Україні диктують необхідність посилення соціально-екологічних пріоритетів та переорієнтування головної цілі господарського розвитку. У цьому зв'язку як стратегічний напрямок підвищення соціо-екологічної сталості в дисертації обґрунтовано структурно-галузеву переорієнтацію національної економіки. Для цього необхідно трансформувати структуру сукупного попиту в напрямку формування державного замовлення на соціо-еколого-економічну діяльність.

3. У досягненні сталого розвитку вирішальну роль має підприємництво. Тому екологічний фактор стає сферою підвищення потенціалу конкурентоздатності підприємств як шляхом удосконалювання продукції, яка випускається, так і виникненням якісно нових ринків екологічних товарів і послуг. Екологічні вимоги стають невід'ємною частиною корпоративної стратегії передових компаній.

4. Реалізація еколого-орієнтованої стратегії розвитку підприємництва вимагає внесення серйозних змін у корпоративні відносини і використання нових методів у здійсненні підприємницької діяльності. Одним із провідних напрямків цих перетворень є перехід від традиційного “техногенного” напрямку управління підприємством до управління, що попереджує шкідливий вплив на довкілля на всіх стадіях створення вартості і всіх рівнях менеджменту. Умовою вирішення цієї проблеми є формування на мікрорівні систем і механізмів управління, орієнтованих не тільки на розширене відтворення в цілому, але і відтворення товару і капіталу на основі реалізації еколого-економічного управління.

5. Формування моделей інтегрованого еколого-економічного управління передбачає гармонійну інтеграцію еколого-економічного управління в структуру загального менеджменту, а також включення процедур і заходів щодо охорони довкілля в усі виробничі функції на всіх стадіях створення вартості. Теоретичний аналіз, а також наявний практичний досвід свідчить, що найбільшою мірою задачі інтегрування структур еколого-економічного управління в систему загального менеджменту відповідає Сент-Гальська модель загального менеджменту.

6. На основі аналізу всіх етапів стратегічного еколого-економічного управління, а також узагальнення зарубіжного досвіду з урахуванням особливостей української практики еколого-економічного управління запропоновано методи організації еколого-економічного управління та здійснено класифікацію типів еколого-економічної стратегії, що включає: ігнорування екологічних аспектів, вимушену стратегію відповідності, пасивну стратегію відповідності, стратегію конкурентної переваги за рахунок екологічних аспектів, стратегію сталого розвитку.

7. Розроблено метод вибору еколого-економічної стратегії на основі економічних критеріїв оцінки. У випадку стратегії ігнорування підприємство не буде враховувати екологічні питання, доки фінансові втрати, пов'язані з ними, не перевищать прибутку. У вимушеній і пасивній стратегії відповідності економічні аспекти представлені екологічними витратами. Як критерії ефективності необхідно використовувати існуючі критерії, пов'язані з різними економічними факторами позитивної і негативної мотивації державного екологічного регулювання. Для стратегії, орієнтованої на досягнення конкурентної переваги, необхідно оцінити екологічну свідомість споживачів, що визначає готовність відмовитися від продукції, що негативно впливає на будь-якому етапі життєвого циклу, і заплатити більш високу ціну за екологічно чистий товар. Запропоновано критерій, що дозволяє провести таку оцінку через зіставлення результатів маркетингових досліджень про попит на екологічно чисту продукцію, а також витрат на виробництво такої продукції. Для стратегії, орієнтованої на досягнення сталого розвитку, необхідно оцінити можливість використання поточної технології зниження впливу на навколишнє середовище в довгостроковому періоді, через зіставлення поточних екологічних витрат і викидів на одиницю продукції.

8. Для ефективного функціонування еколого-економічного управління стратегічний підхід має поєднуватися із системою управління навколишнім середовищем. При цьому для стратегії відповідності досить традиційної системи управління навколишнім середовищем, орієнтованої на виконання вимог держави, а для досягнення конкурентної переваги і сталого розвитку необхідно перебудовувати існуючу систему на базі міжнародних стандартів.

9. З використанням запропонованих методичних підходів до оцінки стратегії виконано оцінку еколого-економічної стратегії ВАТ “ММК”, що була визначена як вимушена стратегія відповідності. На основі розробки специфічних моделей економічного розвитку з урахуванням екологічних параметрів розроблені рекомендації щодо реінжинірингу системи управління навколишнім середовищем, що відповідає міжнародним стандартам.

10. Посилення екологічних вимог і підвищення попиту на екологічно чисті товари надають екологічному маркетингу як елементу інтегрованого еколого-економічного управління все більшого значення. У дисертації обґрунтовано, що в процесі переходу від традиційного маркетингу до екологічного провідну роль відіграють зміни в інформаційних системах і комунікаціях. Запропоновано набір маркетингових інструментів для реалізації еколого-економічної стратегії, який містить інструменти щодо продукту, збуту, комунікації та укладання договорів.

11. Особливе місце в еколого-економічному управлінні займає екологічний аудит системи управління. У дисертації визначені поняття, сутність, функції, задачі, розроблено основні методичні аспекти проведення і використання результатів екологічного аудиту. Результати дослідження дозволили представити узагальнену модель екологічного аудиту, яка реалізована розробкою примірного положення про екологічний аудит підприємств.

...