Еколого-економічне обґрунтування оптимізації агроландшафтів Поліської зони в умовах реформування земельних відносин (на прикладі Житомирської області)

Характеристика антропогенної діяльності, її вплив на розвиток агроландшафтів. Аналіз рівня сучасного використання земельно-ресурсного потенціалу Житомирської області. Специфіка облаштування агроландшафтів в умовах трансформації земельних відносин.

Рубрика Экология и охрана природы
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 07.08.2014
Размер файла 17,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Сучасна Україна знаходиться в процесі становлення ринкової економіки, однією з основних умов якого є трансформація земельних відносин, зокрема в аграрному секторі.

На сьогодні визначено науково-методичні та організаційні засади аграрної політики держави і механізми реформування аграрної економіки, кардинально змінені відносини власності на землю та відпрацьовано правовий механізм земельних відносин. При цьому в основу стабілізації сільськогосподарського виробництва покладено забезпечення раціонального використання земель різних форм власності та господарювання за допомогою створення збалансованого механізму регулювання земельних відносин та державного управління земельними ресурсами.

В даний час в Україні для всіх суб'єктів господарювання і громадян формується нове економічне середовище, яке обумовлює спрямованість використання земель на одержання економічної вигоди. Внаслідок цього посилюється антропогенне навантаження на агроландшафти, активізуються деградаційні процеси, з'являються землі, які не використовуються, через що зменшується їх цінність, певною мірою втрачено організацію агроландшафтів, що знижує ефективність їх використання.

За останні роки реформування земельних відносин вивченню шляхів поліпшення функціонування агроландшафтів присвячено чимало опублікованих наукових праць, зокрема таких вчених: Бамбіндри Д.І., Бистрякова І.К., Булигіна С.Ю., Горлачука В.В., Гродзинського М.Д., Данилишина Б.М., Добряка Д.С., Дорогунцова С.І., Зубова О.Р., Канаша О.П., Коваля Я.В., Леонця В.О., Медвєдєва В.В., Надточія П.П., Новаковського Л.Я., Розумного І.А., Саблука П.Т., Сохнича А.Я., Статівки І.М., Тараріко О.Г., Тихонова А.Г., Трегобчука В.М., Третяка А.М., Федорова М.М., Хвесика М.А., Шевчука В.Я., Шикули М.К., Юрченка А.Д. та ін.

Разом з тим, багато аспектів досліджуваної проблеми, зокрема стосовно еколого-економічних аспектів формування агроландшафтів, залишаються невирішеними або дискусійними і обумовлюють необхідність подальшого їх наукового обґрунтування в контексті удосконалення земельних відносин на ринкових засадах.

Темпи реформування земельних відносин та широка диференціація території України за природнокліматичними та антропогенними факторами розвитку агроландшафтів потребують обґрунтування відповідного науково-методичного забезпечення оптимізації агроландшафтів на регіональному рівні. Виключна значимість забезпечення еколого-економічної ефективності цього процесу та недостатність вивчення пов'язаних з цим питань при становленні ринкових відносин визначили актуальність теми дисертаційної роботи, зумовили вибір об'єкту, предмет дослідження та його мету.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування оптимізації агроландшафтів Поліської зони в умовах реформування земельних відносин. Відповідно до цієї мети в роботі вирішувались такі задачі:

обґрунтувати на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду основні фактори формування агроландшафтів та методологію їх вивчення в сучасних умовах Поліської зони;

визначити основні принципи створення екологічно стійких агроландшафтів;

вивчити антропогенну діяльність та її вплив на розвиток агроландшафтів;

здійснити аналіз ефективності функціонування сучасних агроландшафтів Полісся;

визначити рівень сучасного використання земельно-ресурсного потенціалу досліджуваного регіону;

визначити регіональні особливості функціонування агроландшафтів;

обґрунтувати організацію облаштування агроландшафтів в умовах трансформації земельних відносин;

обґрунтувати систему впровадження природоохоронних заходів;

розробити наукові основи і здійснити еколого-економічну оцінку заходів щодо оптимізації агроландшафтів.

1. Наукові основи формування агроландшафтів та методологія їх вивчення в сучасних умовах

Визначено основні принципові положення формування агроландшафтів Поліської зони в умовах проведення земельної реформи. Викладено аналіз факторів, які мають визначальну роль у розвитку деградаційних процесів. Зокрема дефляція ґрунтів, потенційна небезпека прояву якої характерна для всіх земель регіону; локальні прояви водної ерозії, що зумовлені геоморфологічною будовою; перезволоження ґрунтів, що призводить до погіршення їх продуктивних властивостей.

Антропогенний вплив на агроландшафти посилює прояв негативних природно-кліматичних факторів їх формування. Зазначено, що в процесі реформування земельних відносин цей вплив значно посилився, що виражається у невідповідності використання земельних ресурсів їх регіональним особливостям. Це призводить до зниження їх екологічної стійкості та продуктивності, погіршує стан навколишнього середовища в цілому.

Особливо гострим для даного регіону є питання використання радіоактивно забруднених земель. Розробка диференційованих підходів щодо його вирішення є обов'язковою умовою при оптимізації агроландшафтів, основною метою яких є одержання достатньої кількості чистої продукції різних видів.

Аналіз всіх факторів формування агроландшафтів дозволив сформулювати основні принципи здійснення їх оптимізації: узгодження напрямку господарського використання з потенційною продуктивністю земель, що дозволить мінімізувати перетворення природних ландшафтів; забезпечення розмаїття просторової структури агроландшафтів на основі введення нормативів співвідношення угідь, що дозволить посилити механізми їх стійкості; управління агроландшафтами, яке здійснюється на основі спостережень за змінами екологічного стану агроландшафтів шляхом впровадження комплексу організаційно-господарських, агротехнічних, меліоративних заходів а також за допомогою застосування ресурсозберігаючих та ґрунтозахисних технологій ведення землеробства.

Різноманітність природно-кліматичних, соціально-економічних, екологічних, ґрунтово-рельєфних умов не дають можливості створення типових розробок стосовно формування стійких агроландшафтів. З іншого боку ці чинники обумовлюють необхідність застосування зважених підходів, які б комплексно враховували всі або майже всі вимоги. В цьому аспекті відзначено перспективність застосування експериментального проектування, яке поєднує методи аналізу, синтезу, послідовних наближень - від загального до окремого і навпаки, екстраполяції, інтерполяції тощо.

2. Ефективність функціонування сучасних агроландшафтів Житомирської області

Здійснено аналіз рівня сучасного використання земельно-ресурсного потенціалу, визначені регіональні особливості функціонування агроландшафтів Житомирського Полісся, подано аналіз їх облаштування в умовах земельної реформи.

Аналіз використання земельно-ресурсного потенціалу області виявив загальні природноекономічні тенденції розвитку агроландшафтів, які свідчать про погіршення їх екологічного стану, розвиток деградаційних процесів та зменшення продуктивності. Також було виявлено територіально-просторову диференціацію кількісних та якісних характеристик земельного фонду, що дало змогу визначити регіональні особливості основних значущих факторів, які впливають на ефективність функціонування агроландшафтів в сучасних умовах.

Аналіз абсолютних та відносних показників використання земельного фонду виявив певні недоліки організації агроландшафтів, зокрема: інтенсивне використання деградованих, малопродуктивних та радіоактивно забруднених земель, нераціональне використання особливо цінних продуктивних земель, порушення оптимальних сівозмін, насичення їх ерозійно небезпечними культурами, невідповідність використання земель їх агроекологічним характеристикам, порушення оптимального співвідношення різних видів угідь (природних, напівприродних, та антропогенних) в агроландшафтах, поширення та поглиблення деградаційних процесів, незадовільний стан лісомеліоративної облаштованості агроландшафтів та незначний розвиток земель природоохоронного призначення.

Для врахування всіх регіональних природноекономічних умов та усунення перелічених недоліків при визначенні підходів щодо еколого-економічної оптимізації агроландшафтів запропоновано природно-сільськогосподарський поділ території, який завдяки принципам і критеріям, покладеним в його основу, забезпечує достовірність обґрунтування їх доцільності, і, нарешті, коректність застосування розроблених на регіональному рівні нормативно-методичних підходів щодо землевпорядкування нижчих за рангом територіальних одиниць - агроландшафтів.

Для визначення необхідності передбачення тих чи інших протиерозійних заходів та їх обсягів при обґрунтуванні оптимізації агроландшафтів було опрацьовано ґрунтово-ерозійне районування території Житомирського Полісся. Всебічний аналіз різних факторів розвитку ерозії земель дозволив встановити особливості цього процесу на території регіону. А саме, Житомирське Полісся в цілому було віднесено до зони безпечної в ерозійному відношенні з виділенням локальних районів прояву водної, вітрової та сумісної ерозії. При цьому підкреслено потенційну небезпеку прояву вітрової ерозії на всій території досліджуваного регіону, яка зумовлена природними факторами та може в значній мірі посилюватись внаслідок неправильного господарського використання агроландшафтів.

3. Шляхи удосконалення агроландшафтів в умовах трансформації земельних відносин на ринкових засадах

Обґрунтовано на регіональному рівні комплексний підхід щодо оптимізації агроландшафтів та здійснено його еколого-економічна оцінку.

Проведення земельної реформи в кінцевому результаті призвело до встановлення в аграрній сфері приватно-орендних відносин. Але не маючи ще досвіду таких відносин постає ряд екологічних, економічних організаційно-господарських проблем тощо. Насамперед це розпаювання деградованих та малопродуктивних земель. Екологічна шкода та економічна неефективність їх використання беззаперечно свідчать про доцільність їх виведення з інтенсивного використання, але нові земельні відносини на засадах приватної власності вимагають застосування соціально спрямованих економічних механізмів здійснення такого заходу. Відповідно до цього було обґрунтовано обсяги виведення з використання земель таким чином, який забезпечує максимально можливе виведення орнонепридатних земель при мінімальному зменшенні нормативної грошової оцінки агровиробничих груп ґрунтів, що залишаються у використанні.

Ґрунтуючись на здійсненому аналізі регіональних природно-кліматичних умов, якісної і кількісної характеристики земельних ресурсів, факторів розвитку деградаційних процесів, радіоактивного забруднення тощо було визначено основні напрямки та обсяги консервації орних земель, що становить 82,7 тис. га (10,9 % від площі орних земель) та природних кормових угідь площею 19,7 тис. га (7,1 % від їх загальної площі).

Запропонована консервація орних земель здійснюється шляхом незворотної трансформації 21,0 тис. га. (25,4 % від площі консервації) у сіножаті, 33,9 тис. га. (41,0 %) у пасовища, 26,8 тис. га. (32,5 %) під заліснення та 0,9 тис. га. (1,1%) виводиться під природну регенерацію.

Внаслідок запропонованої оптимізації структури земельних угідь шляхом консервації площа сільськогосподарських угідь зменшується на 46,6 тис. га. (4,3 % від їх загальної площі), площа орних земель зменшується на 82,7 тис. га., а площа природних кормових угідь навпаки збільшується на 36,1 тис. га. (12,9 % від площі кормових угідь).

Наступним етапом оптимізації агроландшафтів пропонується здійснювати лісомеліоративне облаштування, як захід, що також потребує трансформації сільськогосподарських угідь.

На основі вивчення землевпорядної технічної документації були встановлені сучасний рівень лісомеліоративної облаштованості та визначені необхідні обсяги створення лісомеліоративних насаджень за їх основними природоохоронними функціями. Отже для Поліського регіону пріоритетним є лісомеліоративний захист орних земель від вітрової ерозії, охорона водних об'єктів, закріплення поверхні ярів та пісків, а також боротьба з локальними проявами водної ерозії.

У результаті запропонованого лісомеліоративного облаштування території загальна площа полезахисних лісосмуг збільшується у 4,3 раза (з 2,5 тис. га. до 10,8 тис. га.), всіх захисних насаджень - у 2 раза (з 17,2 тис. га. до 34,4 тис. га.), а загальна лісистість - на 1,9 % (на 26,8 тис. га.) порівняно з наявною площею.

Можливе також збільшення площі сільськогосподарських угідь Поліської частини Житомирської області, зокрема природних кормових, за рахунок рекультивації порушених земель та землювання угідь на 6,1 тис. га., за рахунок залуження орних земель в прибережних смугах на 1,8 тис. га.

Обґрунтування запропонованих заходів базується на принципі локалізації деградаційних процесів та відповідності нормам екологічного землекористування. За оптимізованою структурою агроландшафтів покращуються відносні показники, що характеризують використання земель (табл. 1).

Таблиця 1. Показники використання агроландшафтів Житомирського Полісся

Показник

Одиниця виміру

Значення показника

Динаміка (+/-)

фактичне

оптимізоване

Сільськогосподарська освоєність

%

45,6

44,8

-0,8

Розораність с.-г. угідь

%

72,2

66,6

-5,6

Лісистість території

%

41,5

43,4

+1,9

Природних кормових угідь на 1 га орних земель

га

0,37

0,48

+0,11

Лісомеліоративних насаджень на 1000 га сільськогосподарських угідь

га

16,0

60,1

+44,1

Коефіцієнт еколого-господарського стану

-

1,4

1,9

+0,5

Коефіцієнт стійкості агроландшафтів

-

0,55

0,61

+0,06

Перевищення припустимої розораності

%

16,4

0,0

-16,4

Поряд з оптимізацією структури агроландшафтів рекомендується підвищення природоохоронних властивостей природних територій за рахунок розвитку заповідних територій та земель природоохоронного призначення. Основна увага приділяється болотним масивам, як стабілізуючим угіддям не лише регіонального, але й державного значення. На їх основі пропонується створення єдиної екомережі, яка складається з природних територій, що служать ареалами збереження регіональних екосистем, та напівприродних ландшафтів, які виконують функції перехідних зон з буферними властивостями.

Після здійснення оптимізації структури агроландшафтів потрібно вжити заходів щодо раціоналізації їх господарського використання. В сучасних умовах для даного регіону вирішення цього питання зводиться до оптимізації посівних площ.

В умовах радіоактивного забруднення поряд із пристосуванням систем сівозмін до продуктивних властивостей земель потрібно забезпечувати одержання екологічно чистої продукції як рослинництва, так і тваринництва.

Запропонований підхід базується на агроекологічній придатності земель для вирощування сільськогосподарських культур, залежності рівня забруднення продукції від щільності забруднення ґрунту, типу ґрунту та виду продукції, зокрема напрямку її використання.

Присвоєння відповідного коду означає введення певного обмеження стосовно виробництва або використання певного виду продукції. Зірочками позначено межу придатності земель для одержання кормів. З урахуванням цих обмежень було розроблено динамічно-адаптивні системи сівозмін для кожного підкласу земель.

Агрорадіологічна диференціація земель дозволила скласти експлікацію орних земель за класами придатності, та визначити структуру посівних площ у відповідності із запропонованими сівозмінами. В цілому по регіону за рахунок зменшення площі орних земель (на 92,9 тис. га.) та в результаті оптимізації сівозмін та структури посівних площ в регіоні зменшуються площі просапних на 104 тис. га., під посівами трав - на 23 тис. га.; збільшено посіви зернових на 13 тис. га. та льону на 21 тис. га.. При цьому за рахунок раціонального розміщення культур досягається збільшення їх врожайності, що в цілому по оптимізованій площі забезпечує збереження, і навіть збільшення по окремих районах, валових обсягів (в кормових одиницях) продукції рослинництва.

Аналіз природноекономічних умов регіону дозволив зробити висновок про пріоритетність тваринницької спеціалізації сільськогосподарського виробництва в сучасних умовах. Тому оптимізація природних кормових угідь є обов'язковою умовою забезпечення раціонального використання агроландшафтів. На користь цього свідчать результати експериментальних розрахунків економічної ефективності докорінного поліпшення природних кормових угідь. Проведення докорінного поліпшення всіх кормових угідь незалежно від щільності забруднення, значно розширює кормову базу; забезпечує можливість одержання чистої продукції тваринництва за рахунок диференційованого використання кормів з різним рівнем забруднення для різних груп тварин; зменшує собівартість продукції порівняно з використанням кормів, одержаних на орних землях.

За рахунок виведення з обороту деградованих земель, оптимізації сівозмін з урахуванням ґрунтозахисної здатності рослин, передбачення ґрунтозахисних та ресурсозберігаючих технологій, лісомеліоративного облаштування агроландшафтів зводиться до мінімуму розвиток деградаційних процесів, що виражається у вигляді суттєвого екологічного ефекту, який у складі повного еколого-економічного ефекту становить 24 %.

Розрахований по комплексу запропонованих заходів повний еколого-економічний ефект склав 521 375,6 тис. грн., що становить 486 грн/га.

Соціальний ефект виражається в оздоровленні навколишнього середовища, значення якого усвідомлюється з огляду на майбутнє, підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва, що покращує добробут населення та забезпечує розвиток соціальної сфери, зменшенні соціальної напруги шляхом впровадження економічних механізмів управління природокористуванням.

Висновки

агроландшафт земельний ресурсний

1. Дисертація присвячена вивченню та вирішенню наукової задачі формування стійких агроландшафтів Поліської зони в умовах реформування земельних відносин шляхом еколого-економічного обґрунтування їх оптимізації. Специфіка природних умов регіону, посилення негативного впливу антропогенного навантаження, зменшення ефективності управління земельними ресурсами внаслідок трансформації земельних відносин зумовили кризовий стан агроландшафтів. Запропонована оптимізація є комплексним вирішенням даної проблеми, яка охоплює економічний, екологічний та соціальний аспекти природокористування.

2. На основі аналізу літературних джерел, вивчення реального стану агроландшафтів, динаміки їх формування і розвитку розроблені основні принципи створення екологічно збалансованих агроландшафтів в умовах трансформації земельних відносин в ринкові, а саме: створення гармонізованої просторової структури названих ландшафтів у відповідності до напрямків господарської діяльності, яка обумовлена врівноваженням функції одержання максимального ефекту сільськогосподарського виробництва та досягненням мінімальних змін в природному середовищі.

3. Забруднення земель радіонуклідами, важкими металами та іншими шкідливими речовинами обумовлює необхідність диференційованих підходів щодо створення і функціонування екологічно збалансованих агроландшафтів досліджуваного регіону та обов'язкового запровадження меліоративно-екологічного моніторингу земель з метою своєчасного визначення та запобігання деградаційним та екологічно небезпечним процесам в агроландшафтах.

4. Формування стійкого агроландшафту вимагає всебічного вивчення сучасного стану структури земельного фонду і його якісних характеристик: визначення площ земель, що потребують виведення з обробітку (деградовані та малопродуктивні землі, радіоактивно забруднені тощо), аналізу наявності та використання особливо цінних продуктивних земель, винайдення найоптимальніших варіантів трансформації земельних угідь і подальшого їх використання за новим цільовим призначенням. Отримані дані дадуть змогу оцінити потенційний резерв для оптимізації агроландшафтів.

5. У формуванні і розвитку агроландшафтів чільне місце займає система природно-заповідних територій та земель іншого природоохоронного призначення. Тому аналіз їх стану та створення на їх основі за допомогою удосконалення облаштування агроландшафтів єдиного природного каркасу території - є невід'ємною складовою забезпечення екологічної стабільності всього регіону.

6. Забезпечення екологобезпечного функціонування (здатності самозбереження та відтворення у процесі використання) агроландшафту як системи може здійснюватися лише на основі обґрунтованих для конкретних регіональних умов співвідношення земельних угідь, структури посівних площ, сівозмін тощо. А необхідне еколого-економічне обґрунтування оптимізації можливе на основі прорахунку різних варіантів та вибору найкращого з них. Оцінка ефективності таких заходів оптимізації агроландшафтів визначається на основі співставлення показників використання (врожайність сільськогосподарських культур, валовий продукт у грошовому виразі та чистий доход з одиниці площі) конкретної земельної ділянки на фактичному рівні з тими, що передбачаються після запровадження проектних рішень.

7. Здійснений регіональний аналіз природних умов, якісного і кількісного стану земельних ресурсів, факторів розвитку деградаційних процесів дозволив визначити основні напрямки та обсяги консервації сільськогосподарських угідь шляхом регенерації та трансформації деградованої і малопродуктивної ріллі та кормових угідь виходячи з еколого-економічної доцільності їх використання за тим чи іншим призначенням.

8. Керуючись принципом раціонального використання земельних ресурсів, обґрунтовано оптимізацію структури агроландшафтів Житомирського Полісся, внаслідок чого сільськогосподарська освоєність території становитиме 44,8 %, розораність сільськогосподарських угідь - 66,6 %, тобто зменшаться відповідно на 0,8 % і 5,6 %. В той же час збільшується питома вага територій з постійним рослинним покривом: природних кормових угідь на 2,6 %; лісів на 1,9 % від загальної площі.

9. По оптимізованій структурі агроландшафтів у розрізі природно-сільськогосподарських районів і адміністративних утворень розраховано коефіцієнт еколого-господарського стану (К1), який є аналогом коефіцієнту стійкості земельних угідь і визначається відношенням суми площ умовно екологічно стабільних угідь (сіножатей, пасовищ, лісів, боліт), а також земель відведених під регенерацію до сумарної площі орних земель і багаторічних насаджень.

При сучасній структурі угідь Житомирського Полісся К1 складає 1,4, тоді як за оптимізованою - 1,9.

Внаслідок виконання запропонованих заходів по оптимізації землекористування області у всіх природно-сільськогосподарських районах коефіцієнт стійкості агроландшафту збільшується, в цілому по зоні збільшення складає з 0,55 до 0,61, що характеризує територію як середньо стабільну.

10. Для оптимізованої шляхом трансформації структури агроландшафтів у відповідності з класифікацією земель щодо придатності для вирощування основних сільськогосподарських культур розроблена агрорадіологічна диференціація орних земель, для якої рекомендовані оптимальні сівозміни та визначена структура посівних площ. При цьому за рахунок раціонального розміщення культур досягається збільшення їх врожайності, зменшення собівартості, забезпечуються допустимі рівні забруднення продукції, збільшується ґрунтозахисний ефект.

11. Запропоновані методичні підходи щодо еколого-економічної оцінки системи заходів по оптимізації агроландшафтів в регіональних умовах та при здійсненні трансформації земельних відносин. Вони базуються на визначенні повного госпрозрахункового ефекту на 1 га (на всю площу оптимізованого агроландшафту) та відвернутих витрат в результаті впровадження природоохоронних заходів.

Повний госпрозрахунковий ефект дорівнює різниці додатково одержаної основної і побічної продукції і технологічними витратами на її виробництво. Відвернуті витрати - це відвернуті втрати ґрунту, тобто витрати на відтворення ґрунту, який не буде змито завдяки застосуванню природоохоронних заходів. Додатково рекомендується враховувати економію виробничих витрат від запроектованих заходів.

Література

1. Шаповал А.М. Трансформація землекористування Житомирської області в процесі реформування земельних відносин // Землеустрій і кадастр. - 2004. - №3-4. - С.118-121.

2. Шаповал А.М. Аналіз наслідків проведення земельної реформи в Житомирській області щодо визначення підходів оптимізації агроландшафтів // Землеустрій і кадастр. - 2005. - №1. - С.101-105.

3. Шаповал А.М. Удосконалення ринкових земельних відносин // Землеустрій і кадастр. - 2005. - №2. - С.100-105.

4. Шаповал А.М. Оптимізація посівних площ Житомирського Полісся на основі агрорадіологічної диференціації ріллі // Землевпорядний вісник. - 2005. - №.3 - С.34-39.

5. Шаповал А.М. Природно-сільськогосподарське районування - основа формування екологобезпечних агроландшафтів в умовах реформування земельних відносин // Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення. Мат. ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. Київ: Київський Національний університет ім. Т. Шевченка. - 2002. - С.108-109.

6. Шаповал А.М. Формування екологічно стійких агроландшафтів у Поліській зоні // Проблеми розвитку земельних відносин на засадах нового Земельного кодексу України. Матер. Всеукр. наук. конф. Київ: Інститут землеустрою. - 2002. - С.145-146.

7. Шаповал А.М. Трансформація землекористування Житомирської області в процесі реформування земельних відносин // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України. Матер. ІІІ Всеукр. наук. -практ. конф. Київ: Київський Національний університет ім. Т. Шевченка. - 2004. - С.281-282.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.