Едафо-фітоценотичне обґрунтування формування та функціонування стійких агроекосистем на рекультивованих землях степу України

3. Medicago sativa L. (2,5) + Onobrychis arenaria (Kit.) DC (2,5) + Bromopsis inermis (Leyss.) Holub (1,5) + Agropyron desertorum (Fisch. ex Link) Schult. (1,5);

4. Medicago sativa L. (3) + Onobrychis arenaria (Kit.) DC (3) + Bromopsis inermis (Leyss.) Holub (1) + Agropyron desertorum (Fisch. ex Link) Schult. (1);

5. Medicago sativa L. (4) + Onobrychis arenaria (Kit.) DC (4).

Експериментально доведено (табл. 10), що двокомпонентні бобові (варіант 1) та злакові (варіант 5) багаторічні агрофітоценози поступаються чотирикомпонентному бобово-злаковому агрофітоценозу протягом всіх років дослідів.

Співвідношення між бобовими та злаковими компонентами при сівбі впливає на продуктивність агроценозу та його структурну організацію протягом перших чотирьох років життя. Високу продуктивність складні агроценози забезпечують протягом перших трьох років життя. Найбільша різниця в продуктивності між варіантами відмічена на другому році 6,29,0 ц/га. З віком ця різниця зменшується і, починаючи з п'ятого року, стає несуттєвою. Зменшення частки бобових в травостої супроводжується погіршенням забезпеченості злакових азотом, що зумовлює зниження продуктивності. Подальша господарська доцільність використання травостою пов'язана із застосуванням добрив, перш за все, азотних.

Для ефективної самофітомеліорації необхідно, щоб бобові компоненти якнайдовше залишались домінантами і продуцентами в агрофітоценозі. Це забезпечується збільшенням частки бобових в загальній нормі висіву.

Встановлено, що на менш родючому едафотопі (суміш червоно-бурих глин і суглинків) бобові мають більшу частку у врожаї протягом всіх років дослідження, отже й більший фітомеліоративний вплив на едафотоп.

Проведені дослідження виявили вплив співвідношення норм висіву компонентів складного агрофітоценозу на його продуктивність. Найвища продуктивність на літоземі з суміші червоно-бурих глин одержана при висіві 67% багаторічних бобових трав і 33% злакових. На сіро-зелених мергелистих глинах краще співвідношення норм висіву бобових та злакових компонентів становить 75:25%. При такому співвідношенні в перші 34 роки життя агрофітоценозу домінують багаторічні бобові трави, збагачуючи едафотопи біологічним азотом та іншими біофільними елементами, які використовуються злаковими травами.

Отже, за рахунок оптимізації норм висіву компонентів можливо додатково одержувати щорічно (на II-V роках життя) в середньому до 4,26,2 ц/га високоякісної продукції.

Енергетична ефективність технології. Для об'єктивної оцінки запропонованої технології визначали її енергетичну ефективність: сумарні енерговитрати на створення і господарське використання, вміст енергії у врожаї, коефіцієнт енергетичної ефективності.

Досить високу енергетичну ефективність технології багаторічного агрофітоценозу можна пояснити низькими витратами ресурсів: вона передбачає обмежене використання пестицидів, мінеральних (перші 4 роки життя) і органічних добрив; суттєво знижуються витрати енергії на щорічний обробіток ґрунту. У структурі енергетичних затрат найбільша частка припадає на збирання урожаю і його транспортування 56,057,4% та обробіток ґрунту 33,340,0%.

Завдяки фітомеліорації злакові компоненти використовують екологічні ресурси, що акумулюються в едафотопах багаторічними бобовими травами в перші 23 роки життя. Отже, багаторічні бобово-злакові агрофітоценози в перші чотири роки життя формують достатньо високу продуктивність з умістом енергії у врожаї від 212,6215,9 (на суміші червоно-бурих суглинків і глин) до 222,0238,0 ГДж/га (на сіро-зелених мергелистих глинах) і коефіцієнтом енергетичної ефективності від 5,7-6,8 на суміші червоно-бурих глин і суглинків до 6,2-7,0 на сіро-зелених мергелистих глинах.

Азотні підживлення. Починаючи з четвертого року життя в структурній організації складних агрофітоценозів відбуваються суттєві зміни: домінування переходить до багаторічних злакових трав, спрощується вертикальна структура травостою (знижується висота рослин, зменшується кількість ярусів), зростає щільність пагонів. Частка багаторічних бобових трав зменшується до 16,1-37,6% на 4-му році життя та 6,7-20,3% - на 5-му. Продуктивність надземної маси в порівнянні з другим роком життя знижується на 1738% (4-й рік) та на 4658% (5-й рік). Одним з основних чинників, який знижує продуктивність старовікових агроценозів, є нестача азоту.

Вивчення екологічно і економічно обґрунтованої норми ранньовесняного підживлення травостоїв азотом проводилось в польових дослідах на травостоях 4-го року життя. Норми азоту складали 30, 60, 90 та 120 кг/га діючої речовини. Встановлено, що ранньовесняне підживлення багаторічного агроценозу 4-го року життя азотними добривами суттєво підвищує врожайність на всіх штучних едафотопах.

Приріст урожаю на 1 кг азоту був найбільший при нормі N₃₀ - від 12 кг на насипному шарі ґрунту до 2132 кг - на технічній суміші червоно-бурих глин і суглинків та сіро-зеленій мергелистій глині. Подальше збільшення норми підвищувало урожайність агроценозу, але оплата 1 кг азоту приростом урожаю зменшувалась: при підживленні N₆₀ - 10-22 кг, N₉₀ - 911 кг, N₁₂₀ - лише 58 кг надземної повітряно-сухої маси. Найвища ефективність від застосування азотного підживлення одержана на сіро-зеленій глині, найнижча - на насипному шарі ґрунту.

Таким чином, при зменшенні частки бобових компонентів в травостої до 30-40%, коли домінування переходить до багаторічних злакових трав, доцільно застосовувати азотні підживлення. Порівнюючи з неудобреним варіантом, прибавка врожаю від ранньовесняного внесення аміачної селітри (N₆₀) становила 11,915,8 ц/га (38,367,8%). Враховуючи рівень окупності урожаєм азотних добрив, виробництву рекомендуємо ранньовесняне підживлення багаторічного агрофітоценозу з IV року життя нормою N₆₀. Це дозволяє одержувати 42,6-49,4 ц/га сіна - на 6,7-16,1 ц/га більше, ніж без добрив.

Отже, ранньовесняне підживлення багаторічного агроценозу з четвертого року життя є ефективним заходом підвищення урожайності та родючості рекультивованих земель.

Якість рослинної продукції, вирощеної на рекультивованих землях

Вплив геохімічного середовища на хімічний склад рослин визначали користуючись рівнями-параметрами (Церлинг, 1990) та пороговими концентраціями елементів (Ковальський, 1974). Результати хімічного аналізу рослинних зразків багаторічних бобових трав показали, що вміст більшості хімічних елементів не перевищував ГДК на всіх субстратах, за винятком заліза у рослинах люцерни, вирощеної на суміші червоно-бурих глин і суглинків (254 мг/кг).

Багаторічні бобові та злакові трави, що вирощені на рекультивованих землях, за якісними показниками (вміст білка, клейковини, енергії) дещо поступається у порівнянні з показниками, одержаними на непорушених землях.

Штучні едафотопи для сільськогосподарської рекультивації залізорудних шламосховищ

Обґрунтування раціональних варіантів рекультивації заповнених шламосховищ. Небезпечними об'єктами техногенезу є сховища відходів збагачення залізної руди (шламосховища), які не тільки займають значні площі родючих земель в густонаселених регіонах, але й істотно забруднюють і запилюють атмосферу, водойми, сільськогосподарські угіддя на значних територіях. Тільки в Криворізькому залізорудному басейні під шламосховища зайнято більше 8 тис. га земель, негативний вплив яких поширюється на територію, що в 1015 разів перевищує їх площу. Тому проблема рекультивації шламосховищ має важливе санітарно-екологічне і господарське значення.

При створенні раціональних моделей рекультивації заповнених шламосховищ виходили з таких положень:

- шлам є субстратом з несприятливими водно-фізичними, агрохімичними та біологічними властивостями, що унеможливлює створення сільськогосподарських угідь без покриття шаром ґрунту чи потенційно родючої гірської породи;

- наявність на Криворізьких ГЗК близько 8 млн. м³ заскладованої ґрунтової маси, а також достатньої кількості потенційно родючих гірських порід, що транспортуються з кар'єрів у відвали;

- можливість в майбутньому повторної переробки шламу, який містить 15-17% заліза, 78 рідкоземельних хімічних елементів;

- рекультивація шламосховищ більш технологічна в порівнянні з іншими об'єктами техногенезу (мономінеральними скельними відвалами, підробленими шахтними полями, відпрацьованими кар'єрами та ін.).

Едафічна характеристика шламу. Відходи збагачення залізної руди (шлами) утворились в результаті механічного роздрібнення залізорудної сировини на гірничо-збагачувальних комбінатах (ГЗК). За гранулометричним складом - пісок зв'язний або супісок із вмістом «фізичної глини» 613%, переважанням фракції дрібного піску (2529,2%) і крупного пилу (56,963,9%) з пористістю 3345%. Шлами мають слабо лужну реакцію, характеризуються відсутністю гумусу і основних біофільних елементів, підвищеним вмістом хлоридів, незадовільними водно-фізичними властивостями, низькою зв'язністю, легкою дефляційною здатністю, що утрудняє закріплення насіння і сходів рослин.

Моделі штучних едафотопів. Для вивчення раціональних варіантів рекультивації шламосховища на його заповненій частині було створено дослідне поле зі штучними едафотопами, які відрізнялись між собою товщиною шару зонального ґрунту (суміш гумусо-акумулятивного та першого перехідного горизонтів чорнозему звичайного) 30, 50 та 80 см, а також наявністю чи відсутністю в едафотопах 50-см прошарку з лесоподібного суглинку. Особливістю рекультивації шламосховища на перших етапах є високий рівень ґрунтових вод із-за специфіки гідротранспортування шламу трубопроводами зі збагачувальних фабрик до шламосховищ.

Польові досліди проводились з інтенсивними сільськогосподарськими культурами у ланці сівозміни «чорний пар - озима пшениця - кукурудза на зерно - ярий ячмінь».

Багаторічними дослідженнями встановлено, що врожайність зернових культур залежить від кількісних і якісних параметрів штучного едафотопу від потужності насипного шару ґрунту та наявності прошарку з лесоподібного суглинку (табл. 12). Окупність урожаєм насипного шару ґрунту зменшується зі збільшенням товщини едафотопу.

Отже, нанесення на сплановану поверхню шламосховища родючого 30-см шару ґрунту дозволяє використовувати його для вирощування польових культур за умови високого рівня ґрунтових вод. Однак продуктивність агроценозів на едафотопі з 80-см шаром ґрунтової маси, укладеної на 50-см прошарок з лесоподібного суглинку була в середньому в 1,51,8 разів більшою в порівнянні з варіантом, в якому шламосховище покривалось 30-см шаром ґрунту.

Обґрунтування раціональних моделей техноземів. Доцільність створення раціональних моделей рекультивації шламосховищ залізорудних ГЗК визначається терміном можливої переробки шламу як вторинної сировини. Тривалість періоду від заповнення шламосховища до переробки шламу визначає характер сільськогосподарського використання рекультивованих земель. Виходячи з цих положень, виробництву рекомендовані такі варіанти:

1. Якщо терміни до переробки шламу перевищують 10-15 років, доцільно обмежитися консервацією шламосховища покриттям поверхні 5-10 см шаром ґрунту або потенційно-родючої гірської породи з посівом багаторічних трав.

2. Якщо переробка шламу найближчим часом не передбачається, на поверхні шламосховища створюють сільськогосподарські угіддя, головним чином ріллю. Для цього на сплановану поверхню укладають шар лесоподібного суглинку товщиною 30 см у два прийоми: спочатку товщиною 1015 см з переорюванням на глибину 2530 см для формування «перехідного горизонту». Потім шаром 1520 см, на який наносять 30 см ґрунту. Такі рекультивовані землі виправдують своє призначення на час, коли ґрунтові води знаходяться близько до поверхні. В майбутньому при зниженні рівня ґрунтових вод і переході на зволоження атмосферними опадами, шар ґрунту збільшують до 7080 см. Така потужність штучного едафотопу забезпечує вбирання й утримання атмосферних опадів.

3. При тривалому періоді господарського використання шламосховищ і глибокому рівні залягання ґрунтових вод рекомендується варіант з 50 см шару лесоподібного суглинку і 5080 см шару ґрунту. Такий едафотоп за рівнем родючості не поступається непорушеним староорним угіддям.

Отже, створення на поверхні заповнених залізорудних шламосховищ штучних едафотопів дозволяє не тільки покращити екологічний стан довкілля, але й створювати продуктивні сільськогосподарські угіддя.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і вирішення екологічної проблеми - створення стійких агроекосистем на рекультивованих ландшафтах степової зони України, які відповідають природоохоронній концепції землекористування та біологічного землеробства, забезпечують стале виробництво якісної продукції рослинництва з мінімальними витратами матеріальних ресурсів, максимальним фітомеліоруючим ефектом та інтенсивним ґрунтотворненням у штучних едафотопах, що виявляється у наступному:

1. Техногенні території, що утворились при винесенні на денну поверхню гірських порід, є якісно новими едафо-технічними компонентами екосистем зі специфічним складом і властивостями та взаємодією з навколишнім середовищем. Геологічні відкладення голоцен-олігоценового віку, як едафічний компонент екосистеми, характеризуються азональністю, неоднорідністю гранулометричного, мінералогічного і хімічного складу, різним ступенем дисперсності і низькою забезпеченістю основними біофільними елементами.

2. У розкривній товщі геологічних відкладень родовищ корисних копалин Степу України основну масу складають полімінеральні полідисперсні нефітотоксичні гірські породи, які використовуються як підстилаюча основа (підґрунтя педоземів) при створенні штучних едафотопів з насипним шаром ґрунтової маси або без покриття шаром ґрунту (літоземи).

3. На початку біологічного освоєння літоземи, в порівнянні із зональними непорушеними ґрунтами, характеризуються несприятливими едафічними властивостями, мають більше лімітуючих чинників для росту і розвитку культурних рослин, а їх обмежувальний рівень більш значний. Однак при їх сільськогосподарському освоєнні і використанні більшість лімітуючих факторів (поживний режим, засолення, фізичні властивості) зменшують свій обмежувальний рівень.

4. За термодинамічними показниками полімінеральні гірські породи характеризуються як потенційно-здатні до ґрунтоутворення. Кращі характеристики мають сіро-зелені мергелисті, темно-сірі, червоно-бурі глини та лесоподібні суглинки.

5. Створення стійких високопродуктивних агроекосистем на літоземах базується на відповідності агрофітоценозу едафічним умовам, здатності до самоорганізації на еколого-біологічній (фітоценотичній та структурно-динамічній) основі, а також на використанні енергетичних субсидій (мінеральних і органічних добрив, біологічного азоту від симбіозу бобових рослин і азотфіксаторів).

6. Важливим фактором підвищення стабільності агроекосистем на рекультивованих землях є введення в технологію рекультивації стабілізаційно-фітомеліоративного періоду, протягом якого усувають локальні просідання поверхні та проводять фітомеліорацію літоземів шляхом створення на них багаторічних бобових і бобово-злакових агроценозів. Завдяки цьому літоземи набувають сприятливих фізичних, агрохімічних і біологічних властивостей. В подальшому вони можуть покриватись шаром ґрунту або використовуватись без покриття їх ґрунтовою масою. Термін часу на стабілізацію поверхні залежить від глибини порушеної товщі, літологічного складу, технології відвалоутворення і становить не менше 1525 років.

7. Сільськогосподарське освоєння літоземів сприяє акумуляції енергії і інтенсифікації гумусоутворення. Вміст гумусу у верхньому 20 см шарі збільшився з 0,20,35% до 0,81,1%. Рівень енергоємності органічних компонентів у порівнянні з чорноземами збільшився з 3,6-5,0% на початку освоєння до 15,8 - 22,0% через 32 роки.

8. Встановлено багаторічний ефект від фітомеліорації інокульованої люцерни та стартового внесення добрив, виражений вищою продуктивністю наступних культур (в середньому по шести породах за 20-річний період): від внесення гною - 202%, від фосфорно-калійних добрив 164%, від інокуляції ризоторфіном 17,5%.

9. У процесі сільськогосподарського освоєння і використання в літоземах відбуваються зміни едафічних властивостей: якщо на початку їх біологічного освоєння вони є низькородючими екотопами і здатні забезпечити едафічними ресурсами лише багаторічні бобові трави, то вже через 810 років освоєння рівень їх родючості забезпечує задовільні умови (на нетривалий період) для мега - та мезотрофних рослин.

10. Сільськогосподарське освоєння літоземів доцільно поділити на такі етапи: на першому (710 років) створюють одновидові агроценози багаторічних бобових трав з паровим полем і плануванням поверхні між посівами; на другому (68 років) - складні бобово-злакові багаторічні агрофітоценози з співвідношеннями бобових і злакових компонентів при сівбі 50:50%. На третьому етапі (при перезалуженні) частка багаторічних бобових трав збільшується до 6675% в залежності від рівня родючості едафотопу. Завдяки оптимізації норм висіву компонентів додатково формується до 4,25,1 ц/га високоякісного бобово-злакового сіна щорічно протягом перших 4-х років використання.

11. Висока продуктивність бобово-злакових агрофітоценозів впродовж тривалого періоду господарського використання забезпечується завдяки підбору екологічно і фітоценотично сумісних компонентів.

12. На літоземах ефективною є ранньовесняна безпокривна сівба бобово-злакової травосуміші. Встановлено, що покривні культури пригнічують розвиток багаторічних трав, особливо бобових. Недобір урожаю протягом перших трьох років використання в залежності від едафотопу становив у середньому за рік 6,58,7 ц/га повітряно-сухої надземної маси, причому найбільша різниця зафіксована в перший рік використання - 11,312,2 ц/га.

13. Завдяки фітомеліорації бобовими складний агрофітоценоз забезпечує високу продуктивність навіть без застосування добрив протягом перших 34-х років життя. Подальше його ефективне використання повинно супроводжуватись застосуванням азотних підживлень. Порівнюючи з неудобреним варіантом, прибавка врожаю від ранньовесняного внесення аміачної селітри (N₆₀) на 4-му році життя становила 11,915,8 ц/га.

14. Технологія створення і використання багаторічних бобово-злакових агрофітоценозів має ресурсо - та енергозберігаючий характер: коефіцієнт енергетичної ефективності становить 5,7-7,0 залежно від едафотопу та способу створення.

15. Вміст важких металів у рослинній продукції, вирощеній на літоземах, не перевищував ГДК на всіх субстратах, за винятком заліза у рослинах люцерни, вирощеної на суміші червоно-бурих глин і суглинків. Багаторічні бобові та злакові трави на рекультивованих землях формують врожай нижчої якості у порівнянні з показниками, одержаними на непорушених землях. У них міститься менше білку, клейковини, енергії.

16. Раціональною моделлю сільськогосподарської рекультивації залізорудних шламосховищ є його покриття лесоподібним суглинком, на який наносять родючий шар ґрунту. Рівень урожайності сільськогосподарських культур залежить від конструкції штучного едафотопу: при збільшенні шару ґрунтової маси з 30 см до 80 см прибавка врожаю озимої пшениці склала 16,6 ц/га (без прошарку лесоподібного суглинку) та 11,4 ц/га (з прошарком лесоподібного суглинку); ярого ячменю відповідно 11,8 та 5,7; зерна кукурудзи 19,8 та 13,0; бобово-злакової травосуміші 17,1 та 12,5 ц/га.

Рекомендації виробництву

1. На першому етапі сільськогосподарського освоєння літоземів (перші 710 років) вирощують одновидові багаторічні бобові трави (варіанти: Medicago sativa L. чистий пар Onobrychis arenaria (Kit.) DC; Onobrychis arenaria (Kit.) DC чистий пар Medicago sativa L.; Melilotus albus Desr. (M. officinalis Desr.) чистий пар Medicago sativa L. (Onobrychis arenaria (Kit.) DC). Перед посівом вносять фосфорні добрива (Р₉₀), насіння бобових інокулюють ризоторфіном. При необхідності у паровому полі проводять планування поверхні.

2. На другому етапі створюють багаторічні бобово-злакові агрофітоценози (Medicago sativa L. + Onobrychis arenaria (Kit.) DC + Bromopsis inermis (Leyss.) Holub + Agropyron desertorum (Fisch. ex Link) Schult.). Загальна норма висіву 8 млн. схожих насінин на 1 га. Частка бобових компонентів змінюється в залежності від рівня родючості літоземів: від 50% на низькородючих едафотопах, до 75% на едафотопах середнього рівня родючості. Спосіб створення ранньовесняна безпокривна сівба. Підживлення азотними добривами (4560 кг д.р. на 1 га) проводять при зниженні частки бобових в травостої менше 40% (на 45-му роках життя).

3. При рекультивації залізорудних шламосховищ необхідно визначитись з терміном можливої переробки шламу. Якщо переробка є ближньою перспективою, досить обмежитись покриттям поверхні 5-10 см шаром зонального ґрунту чи лесоподібного суглинку зі створенням рослинного покрову із багаторічних трав. Якщо переробка шламу найближчим часом не передбачається, створюють продуктивні сільськогосподарські угіддя, головним чином ріллю. Для цього на сплановану поверхню укладають шар лесоподібного суглинку товщиною 30 см у два прийоми: спочатку товщиною 1015 см з переорюванням на глибину 2530 см для формування «перехідного горизонту», потім шаром 1520 см, на який наносять 30 см ґрунтової маси. Такі рекультивовані землі виправдують своє призначення на час, коли ґрунтові води знаходяться порівняно близько до поверхні. При зниженні рівня ґрунтових вод і переході на зволоження тільки атмосферними опадами, шар ґрунтової маси збільшують до 7080 см.

4. При довготривалому періоді сільськогосподарського використання шламосховищ і глибокому рівні залягання ґрунтових вод створюють техноземи з 50 см лесоподібного суглинку і 5080 см шару ґрунту. Такі штучні едафотопи за рівнем родючості не поступаються непорушеним угіддям.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Забалуєв В.О. Термодинамічні характеристики гірських порід як показники сприятливості грунтотворенню // Науковий вісник Національного аграрного університету. Київ. 2005. №81. С. 7377.

2. Забалуєв В.О., Тихоненко Д.Г., Горін М.О., Матвіїшина Ж.М., Момот Г.Ф. Фіторекультивація і стартовий грунтогенез на літоземах // Вісник Харківського національного аграрного університету імені В.В. Докучаєва. Серія «Ґрунтознавство, агрохімія, землеробство, лісове господарство». 2004. №6. С. 1930. (Участь у виконанні експериментів, збір та узагальнення матеріалів, літературний аналіз, формування висновків).

3. Забалуєв В.О., Бабенко М.Г. Початкові процеси ґрунтоутворення на літоземах // Вісник Харківського національного аграрного університету імені В.В. Докучаєва. Серія «Ґрунтознавство, агрохімія, землеробство, лісове господарство». 2004. №1. С. 4551. (Розробка концепції, збір та узагальнення матеріалів, написання статті).

4. Забалуєв В.О. Технологія створення продуктивних багаторічних агрофітоценозів для рекультивованих земель // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету. 2003. №3. С. 1215.

5. Забалуєв В.О. Штучні едафотопи для сільськогосподарської рекультивації залізорудних шламосховищ // Бюлетень Інституту зернового господарства УААН. №20-21. 2003. С. 49-51.

6. Чабан І.П., Забалуєв В.О., Фененко В.І., Кулініч В.В. Оптимізація агроландшафтів та раціональне землекористування Дніпропетровської області // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету. 2003. №2. С. 512. (Розробка концепції, збір та узагальнення матеріалів, участь у написанні статті).

7. Забалуев В.О. Енергетичні і термодинамічні характеристики гірських порід як показники їх здатності до ґрунтоутворення // Екологія і природокористування / Зб. наук. Праць Інституту проблем природокористування та екології НАН України, Випуск 6. Дніпропетровськ.2003. С. 9296.

8. Бекаревич Н.Е., Масюк Н.Т., Чабан И.П., Забалуев В.А., Мыцык А.А. Экологически устойчивые модели рекультивируемых земель для степной зоны Украины // Биологическая рекультивация нарушенных земель - Екатеринбург: УрО РАН. - 2003. - С. 16 - 22.

9. Забалуєв В.О. Енергетика гумусонакопичення в штучних едафотопах при сільськогосподарській рекультивації // Бюлетень Інституту зернового господарства УААН. №1819. 2002. С. 3840.

10. Забалуєв В.О., Таріка О.Г., Надтока Р.І. Изменение плодородия искусственных эдафотопов в процессе их биологического освоения // Агрохімія і ґрунтознавство.Міжвідомчий тематичний науковий збірник. Спеціальний випуск. Книга третя. Харків. 2002. С. 66. (Розробка програми досліджень, лабораторні дослідження, формування статті та висновків).

11. Забалуєв В.О., Таріка О.Г., Надтока Р.І. Умови, що визначають стійкість і стабільну продуктивність багаторічних культурфітоценозів на штучних едафотопах рекультивованих земель // Вісник Харківського національного аграрного університету. 2002. №.1 С. 211213. (Розробка програми досліджень, участь у виконанні польових експериментів, аналіз даних, формування статті та висновків).

12. Бекаревич М.О., Масюк М.Т., Чабан І.П., Забалуєв В.О. Рекультивація земель: проблеми, рішення, перспективи // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету. 2002. №2. С. 1419. (Узагальнення матеріалу, написання статті).

13. Забалуев В.А. Приемы создания высокопродуктивных многолетних агрофитоценозов при сельскохозяйственной рекультивации вскрышных горных пород // Збірник наукових праць Луганського державного аграрного університету. 2002. №18 (30). С. 2532.

14. Фененко В.І, Кулініч В.В., Забалуєв В.О. Стратегія використання земельного фонду Дніпропетровської області // Ландшафтно-екологічні основи використання земель сільськогосподарського призначення в умовах реформування земельних відносин / Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету.№19 (31) 2002. С. 117120. (Розробка концепції, дані експериментів, узагальнення матеріалу, формування висновків, участь у написанні статті).

15. Забалуєв В.О., Харитонов М.М., Торхова Н.А., Троценко Т.К., Карпова Т.П. Біоенергетичні і термодинамічні характеристики геологічних відкладень як передумова оцінки їх придатності для біологічного освоєння // Агрохімія і ґрунтознавство.Міжвідомчий тематичний науковий збірник. Спеціальний випуск. Кн. третя. Харків. 2002. С. 65. (Участь у виконанні експериментів, розрахунки, літературний аналіз, написання статті).

16. Zabaluev V.O., Tarika A.G., Gibson P.T. Legume-grass mixtures for amelioration of replaced mining overburden in the Nikopol, Ukraine // ASA-CSSA Annual Meeting, Indianapolis, Indiana, 2002.

17. Tarika A.G., Zabaluev V.O. Mine land reclamation strategies in the Nikopol manganese ore basin (Central Steppe of Ukraine): Using replaced mining overburden in agriculture // 16^th Int`l Conference, Society for Ecological Restoration, August 24-26, 2004, Victoria, Canada.

18. Забалуєв В.О. Роль едафотопа в створенні стійких агроекосистем на рекультивованих землях // Науковий вісник Національного аграрного університету. Київ. 2002. №58. С. 197202.

19. Забалуєв В.О. Продуктивність, динаміка та структура складних агроценозів, створених на розкривних гірських породах Нікопольського марганцеворудного басейну // Бюлетень Інституту зернового господарства УААН. 2001. №1516. С. 4144.

20. Забалуев В.А. Фитоиндикация плодородия вскрышных горных пород в процессе их биологического освоения // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету. 2001. №1. С. 1215.

21. Забалуев В.А. Продуктивність та структура травостою багаторічних складних агрофітоценозів в залежності від покривного та безпокривного посіву на рекультивованих землях // Вісник Львівського державного аграрного університету. Агрономія. 2001. №5. С. 600606.

22. Забалуєв В.О. Створення стійких довголітніх високоврожайних сіножатей на штучних едафотопах при рекультивації порушених земель // Корми і кормовиробництво / Міжвідомчий тематичний науковий збірник. - Вип. 47. Кіїв. - Аграрна наука. - 2001. - С. 214-216.

23. Харитонов М.М., Забалуев В.А., Бабенко М.Г. Аналіз прояву деяких адаптивних реакцій, що забезпечують екологічну стійкість сільськогосподарських культур // Науковий вісник аграрної науки Причорномор'я Миколаївської державної аграрної академії. Спеціальний випуск 3 (12) у двох томах. Т. 2. 2001. С. 210217. (Проведення польових досліджень, аналіз даних, формування висновків).

24. Бекаревич Н.Е., Масюк Н.Т., Чабан И.П., Забалуев В.А., Мыцык А.А., Кулинич В.В. Модели искусственных эдафотопов для рекультивации земель в Степи Украины // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету. 2001. №2. С. 1316. (Польові дослідження, аналіз експериментальних даних, написання статті).

25. Забалуєв В.О. Ефективність азотних підживлень багаторічних злаково-бобових агроценозів при вирощуванні на рекультивованих землях // Бюлетень Інституту зернового господарства УААН. 2001. №17 С. 2931.

26. Забалуев В.А., Бабенко М.Г., Тарика А.Г., Бурковский А.П. Исследование эффекта совместного произрастания люцерны посевной и райграса высокого на горных породах плейстоцен-олигоценового возраста // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету. 2000. №12. С. 4144. (Розробка програми, аналіз даних, написання статті).

Размещено на Allbest.ru