Забруднення вод в Україні

Загальна довжина берегової лінії становить 3400 км. Північно-західна частина Чорного моря належить до акваторії України. Тут розташовані гирлові зони Дунаю, Дністра, Дніпра і Південного Бугу. У місцях впадіння річок у Чорне море утворились лимани, причому два з них -- Дністровський та Дніпровсько-Бузький входять у зону активної і досить складної взаємодії річкових і морських вод.

У Чорне море впадають річки Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг (з української території), Ріоні (з території Грузії), Чорох, Кизил-Ірмак (з території Туреччини) та інші, які істотно впливають на формування якості води, зокрема, в шельфовій зоні.

Водний стік усіх річкових систем у середній за водністю рік становить близько 310 км³ прісної води. Найбільші за об'ємами річкового стоку Дунай (204 км³/рік) та Дніпро (43--48 км³/рік) [1].

Основними чинниками негативного впливу на морське,середовище є:

· надходження забруднень зі стоком річок;

· забруднення прибережної частини морів внаслідок діяльності берегових об'єктів;

· вплив днопоглиблювальних робіт та дампінгу в чорноморських портах;

· абразивні процеси в береговій смузі та поверхневий зливовий стік;

· забруднення морського середовища внаслідок судноплавства та діяльності портів.

Об'єм скидання зворотних вод у море зменшився проти 1999 р. на 21%, а речовин-забрудників пересічно на 38%.

За основними показниками забруднення стан вод Чорного і Азовського морів залишався стабільним, за винятком газового режиму [9].

У північно - західній частині Чорного моря протягом останніх трьох десятиліть формується несприятливий газовий режим - гіпоксія та сірководневе зараження вод. Навіть нетривала дія північно - західних вітрів призводить до підняття в поверхневі шари глибинних вод і створює напружену екологічну ситуацію [12].

Сумарна акваторія, де спостерігалась гіпоксія у водному середовищі, у 2000 р. досягала приблизно 14 тис. км² (38% від усієї площі північно - західної частини Чорного моря). Це лише у 1,5 рази менше від абсолютного максимуму, зареєстрованого в 1983 p., коли площа вод із наявністю гіпоксії становила понад 50%.

Вміст біогенних речовин був значно нижчий ГПК для амонію сольового, нітратів, нітритів та фосфатів і мав незначні сезонні коливання (амоній сольовий 0,01-0,20 мг/дм³, нітрати 0,1-0,5 мг/дм³).

У зонах впливу річкового стоку він дещо вищий, ніж у відкритих частинах Чорного моря, однак не перевищує ГПК

Максимальний вміст біогенних елементів (основних евтрофікантів) у водах Чорного та Азовського морів наведено в таблиці 2.4.2.1.

Таблиця 2.4.2.1 - Максимальний вміст біогенних речовин у воді Чорного та Азовського морів, 2000 р.

Район досліджень	Вміст біогенних речовин, мкг/дм3
	Фосфати	Фосфор загальний	Азот нітритний	Азот нітратний	Кремній
	0м	Дно	0м	Дно	0м	Дно	0м	Дно	0м	Дно
Одеська затока	31	26	86	76	4,7	4,4	50	<50	640	276
Дністровське узмор'я	11	11	18	22	0,5	0,2	50	<50	272	229
Дунайське узмор'я	66	19	105	36	10,1	6,3	998	<50	836	506
Азовське море	12	10	52	60	4,8	3,6	436	221	357	355

В Азовському морі вміст біогенних речовин був пересічно у 2-3 рази менший, ніж у Чорному морі. Максимальний вміст біогенних речовин і загального азоту відзначено поблизу м. Бердянська.

Евтрофікація полягає в збагаченні води біогенними елементами, особливо азотом і фосфором, внаслідок чого зростає первинна продукція органічної речовини завдяки фотосинтезу водоростей і вищих водяних рослин.

Вміст біогенних речовин у водних екосистемах може збільшуватись внаслідок автохтонних процесів (природна евтрофікація) -- розкладу органічних речовин, азотфіксації та переходу у воду біогенних елементів, захоронених у донних відкладеннях -- і внаслідок надходження біогенних речовин ззовні, з алохтонних джерел (антропогенна евтрофікація) -- вимивання з полів, надходження стічних вод тваринницьких комплексів, комунально-побутових та промислових стічних вод, які несуть з собою значну кількість азоту і фосфору.

Як один з найбільш важливих біогенних елементів азот (переважно у формі нітратів) істотно впливає на біологічну продуктивність водних екосистем. В оптимальних концентраціях він обумовлює підвищену продукцію фітопланктону, фітобентосу, вищих водяних рослин. Дефіцит мінерального азоту призводить до зниження інтенсивності фотосинтезу у рослин. В той же час надмірне надходження сполук азоту часто є причиною забруднення водойм та їх евтрофікації.

Основними ознаками евтрофікації Чорного і Азовського морів є збільшення біомаси фітопланктону або інших автотрофних організмів (фітомікробентос, нитчасті водорості), масовий розвиток водоростей до рівня "цвітіння" води, зменшення концентрації розчиненого кисню на заключному етапі вегетації -- при масовому відмиранні водоростей та інших організмів.

Вміст поліциклічних ароматичних вуглеводнів (ПАВ) -- фенантрену, нафталіну, антрацену, флуорену, флуорантену, біфенілу, аценафтену, пірену, бензапірену, аценафтілену, хризену, бензатрацену -- коливався у діапазоні від 0,1 нг/л до 30 нг/л. Із 24 пріоритетних ПАВ найбільший вміст (до 3О нг/л) відзначено для нафталіну та фенатрену в Керченській протоці. У районі впливу р. Дунаю їхній вміст був приблизно у 2-3 рази, а у відкритому морі -- у 5 разів нижчий.

У поверхневих шарах відкритих морських вод і акваторіях портів вміст заліза стабілізувався на рівні 1996 p., близькому до ГПК. Вміст фенолів у поверхневих водах Чорного моря перебуває на рівні ГПК.

Рівень забруднення Чорного та Азовського морів токсичними металами незначний. Вміст кадмію, свинцю, цинку, міді, миш'яку, хрому та ртуті були нижчими від ГПК. Лише у районі скиду стічних вод м. Іллічівська зафіксовано вміст свинцю з перевищенням ГПК (2 ГПК) і високий вміст міді та цинку (30 і 20 ГПК відповідно).

Вміст хлорорганічних пестицидів (далі - ХОП) і поліхлорованих біфенілів (далі -- ПХБ) був також незначним.

Вміст ХОП коливався від нуля до 6 нг/л, а вмісі ПХБ був пересічно приблизно у 5 разів вищий (від 5 до 25 нг/л).

Максимальний вміст ДДТ та його метаболітів і усіх ПХБ зафіксовано у центральній частині Азовського моря, а також у районах впливу річки Дунаю та у водах Керченської протоки.

Найбільший вміст ліндану зафіксовано у придунайському районі, у водах Керченської протоки. іВміст інших хлорорганічних пестицидів був незначним і здебільшого не перевищував 1 нг/л.

За останні роки в основних районах Чорного моря помічено тенденцію до стабілізації вмісту нафтопродуктів.

Вміст нафтопродуктів у відкритій частині Чорного моря значно нижчий за ГПК ( від 0 до 0,02 мг/дм³). Найчистішим є район Великої Ялти, де в останні роки їхній вміст у морській воді не перевищує 0,02 мг/л. В останні роки рівень забруднення нафтопродуктами акваторій основних чорноморських портів стабілізувався на рівні ГПК.

Більш забруднено райони морських портів, розташованих на річках (Херсонський, Миколаївський). Вміст нафтопродуктів у воді Миколаївського порту перевищує 2-3 ГПК, що зумовлено впливом стічних вод міської каналізації.

Донні відклади забруднені переважно нафтопродуктами, хлорованими вуглеводнями, ДДТ та його метаболітами, металами. Найбільший вміст суми нафтових вуглеводнів (384 мг/кг ) зафіксовано в Одеському порту. Їхній вміст понад 100 мг/кг зареєстровано у Придунайському районі і у відкритих частинах Азовського моря.

В акваторії порту "Южний" м. Одеси, у районі скиду стоків зі станції біологічної очистки води (далі - СБО) "Південна" м. Одеси, а також у районі Дністровського лиману та в Каркінітській затоці вміст НВ коливався у межах 40-100 мг/кг. Найменший вміст виявлено у "фоновому" районі біля Тендрівської коси (<1 мг/кг).

Максимальний вміст ДДТ та його метаболітів виявлено у донних відкладах акваторій Одеського та Іллічівського портів, у районі скиду стічних вод вже згадуваної СБО "Південна" (до 40 мкг/кг), у Придунайському районі та біля Дністровського лиману (до 20 мкг/кг); мінімальний (до 2,5 мкг/кг) -- у "фоновому" районі Тендрівської коси. Останніми роками процеси деструкції ДДТ переважають його надходження.

Загальний вміст ПХБ у донних відкладах Чорного моря здебільшого коливається в межах 30-45 мкг/кг, а Азовського моря -- 15-35 мкг/кг. Мінімальний вміст відзначено у районі Тендрівської коси та у відкритих районах Чорного моря (1-8 мкг/кг); максимальний -- поблизу акваторії Одеського порту (45 мкг/кг), Дністровського і Дніпро-Бузького лиманів та у Придунайському регіоні.

Середній вміст металів у пробах донних відкладів з районів антропогенного навантаження перевищує їхній вміст в умовно чистому районі Тендрівської коси приблизно у 5-20 разів. Тут відзначено найвищий вміст хрому і цинку, який коливався в межах 20-121 мг/кг і 6-176 мг/кг відповідно. Максимальний вміст цих металів зареєстровано і у донних відкладах Азовського моря. Вміст інших металів має тенденцію до зниження: міді та свинцю (5-40 мг/кг), миш'яку (4-17), кадмію (0,1-0,5 мк/кг). Вміст ртуті у воді більшості районів не перевищує 0,1 мг/кг.

Вміст 137Cs у воді північно-західної частини Чорного моря (далі -- ПЗЧМ) коливався у межах від 10,8 у районі гирла Дунаю до 27,8 Бк/м³ у районі м. Тарханкуту.

На вміст 137Cs у воді ПЗЧМ суттєво впливає річковий стік. Дещо нижчий вміст 137Cs був у поверхневих водах, де відчувався вплив прісних річкових вод, а підвищений -- у придонному горизонті з впливом солоних морських вод. Середній вміст 137Cs у поверхневих та придонних водах цих регіонів становив 14±2,4 та 19±3,2 Бк/м³ відповідно.

В Азовському морі вміст 137Cs у поверхневих водах та у придонному горизонті був майже однаковий і досягав 8,9 та 8,7 Бк/м³, відповідно.

У Керченській протоці, внаслідок перемішування вод Азовського моря з водами Чорного моря, які відзначаються підвищеним вмістом 137Cs, вміст останнього у поверхневих водах та у придонному горизонті становив 18,0 та 18,7 Бк/м³ відповідно.

Середній вміст 137Cs у донних відкладах досягав 17±2,4 Бк/кг і коливався від 2,0 до 46 Бк/кг. Максимальний вміст 137Cs виявлено в Азовському морі. Це може пояснюватися тим, що мулистий ґрунт характеризується значною здатністю сорбціювати лужні метали, до яких належить і цезій.

Загалом стан морського середовища за останні роки поступово поліпшується, що повернуло до фауни прибережних вод Чорного моря крабів, риб-голок, морського коника і луфаря [9].

2.4.3 Екологічний стан підземних вод

Підземні води України мають не менше значення для забезпечення водою населення, ніж води поверхневого стоку. Досить зазначити, що близько 70% населення міст і селищ міського типу користується водою з підземних водоносних горизонтів, а сільське населення майже на 100% задовольняє свої потреби за рахунок ґрунтових вод (колодязі) чи глибших водоносних горизонтів (свердловини).

Підземні води поширені по всій території України. Тут виділено сім основних гідрогеологічних районів: Львівсько-Волинський, Дніпровсько-Донецький і Причорноморський артезіанські басейни, Карпати, Донбас, Крим і Український кристалічний щит (центральні райони республіки). Проте запаси підземних вод по Україні розподілені вкрай нерівномірно.

У деяких промислових регіонах України, таких як Донбас, Кривбас, робота гірничорудної промисловості (шахт, кар'єрів) негативно позначилася на запасах підземних вод. Інтенсивні багаторічні відкачки води з цих об'єктів призвели до значного зниження рівня підземних вод. Так, поблизу деяких великих криворізьких кар'єрів утворилися депресійні воронки, в межах яких рівень підземних вод впав на 300 м нижче земної поверхні, а з деяких водоносних горизонтів вода зникла повністю.

Забруднення поверхневих вод значною мірою впливає на якість підземних вод. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод на Півдні України: в Одеській, Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях та Автономній Республіці Крим. Понаднормове забруднення пестицидами спостерігається у Вінницькій, Житомирській, Луганській та Миколаївській областях і Автономній Республіці Крим. Нітратне забруднення, що перевищує ГДК, відмічається практично на всій території України, за винятком її західних областей.

Якісний стан підземних вод України в цілому кращий, ніж поверхневого стоку, хоча місцями теж спостерігається забруднення підземних вод деяких горизонтів стоками промислових підприємств, великих тваринницьких комплексів тощо. Це переважно хімічне забруднення. У Дніпровсько-Донецькій западині мало місце також забруднення прісних підземних вод мінералізованими (за рахунок неякісного цементування нафтових свердловин), коли вода одних підземних горизонтів змішувалася з водою інших (перетоки) [2].

Окрім стічних вод з тваринницьких комплексів і ферм, основним джерелом забруднення підземних вод у сільській місцевості є добрива і отрутохімікати. Так, забруднення води нітратами, перш за все, пов'язане із застосуванням на прилеглих полях у надлишку азотних добрив та неправильним використанням їх нітратних форм. Через легке засвоєння рослинами, необхідно їх використовувати лише для підкормки, щоб не виносились з ґрунту та не забруднювали поверхневі та підземні води. На селі зараз ніхто не дасть гарантії, що вчора чиста вода у криницях і колодязях сьогодні не буде з нітратами, хлорофосом чи гноївкою з ближньої або дальньої ферми [13].

Нітратне забруднення, що перевищує ГДК, відмічається практично по всіх гідрологічних регіонах України, за винятком її західних областей.

На території України виявлено більше двохсот осередків стійкого забруднення підземних вод. Так, в Лисичансько-Рубіжанському промисловому районі утворився стійкий осередок забруднення площею більше 100 кв.м, виведено з ладу 10 водозаборів загальною потужністю 80 млн.куб. м на рік. Аналогічне становище має місце в районах Кривбасу та Західного Донбасу.

Викиди й відходи промислових підприємств забруднюють ґрунти сіркою, залізом, свинцем, цинком, ртуттю, міддю, магнієм та багатьма іншими інгредієнтами, а це спричинює забруднення підземних вод. Найбільше забруднені підземні води центральних районів республіки, Донбас, а також Дніпровсько-Донецький регіон.

Особливо небезпечним є забруднення підземних вод радіонуклідами. Трагічні наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції становлять загрозу генетичному здоров'ю нації. Радіоактивним забрудненням уражено понад 600 населених пунктів.

Найбільше зазнали радіоактивного забруднення підземні води Чернігівської, Житомирської, Київської областей.

Підземні води не лише вичерпуються й забруднюються, але й нераціонально використовуються. Діючим законодавством заборонено вживання прісних підземних вод не для пиття, однак у 3О містах України більше половини загальної кількості підземних вод все ще використовується для технічних потреб [2].

3. Загальнодержавна програма охорони водних об'єктів України

Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

В останні роки в Україні створилось складне становище з використанням та охороною водних ресурсів, якістю питної води. Збільшуються обсяги скидання забруднених стічних вод у водоймища України.

Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства, які в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятимуть формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

З метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється державний моніторинг вод.

Державний моніторинг вод є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України і здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки вод та відтворення водних ресурсів проводиться стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод шляхом встановлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню.

Нормативні документи із стандартизації в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються та затверджуються в порядку, що встановлюється законодавством.

У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюються такі нормативи:

1) нормативи екологічної безпеки водокористування;

2) екологічний норматив якості води водних об'єктів;

3) нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

4) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

5) технологічні нормативи використання води.

Законодавством України можуть бути встановлені й інші нормативи в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів.

Порядок розробки та затвердження нормативів гранично допустимого скидання та перелік забруднюючих речовин, що нормуються, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Скидання у водні об'єкти речовин, для яких не встановлено нормативи екологічної безпеки водокористування та нормативи гранично допустимого скидання, забороняється.

Робота водогосподарських систем (водосховищ, каналів та інших зв'язаних між собою водних об'єктів) регулюється шляхом встановлення відповідних режимів для кожного водного об'єкта системи з урахуванням прогнозу водності.

Режими роботи цих систем встановлюються водогосподарськими органами на підставі правил експлуатації водних об'єктів з урахуванням екологічних вимог та інтересів всіх водокористувачів.

Порядок експлуатації водосховищ визначається правилами, що затверджуються органами водного господарства для кожного водосховища окремо, а для каскаду або системи водосховищ - за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду.

Підприємства, установи та організації, які експлуатують водопідпірні, водопропускні, водозахисні або водозабірні споруди водогосподарських систем, зобов'язані дотримувати встановлених режимів їх роботи та правил експлуатації.

З метою охорони водності малих річок забороняється:

1) змінювати рельєф басейну річки;

2) руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;

3) спрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;

4) зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;

5) розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;

6) проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок;

7) надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також садівництво та городництво;

8) здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження їх водності і охорони від забруднення та засмічення.

До комплексу заходів щодо збереження водності річок і: охорони їх від забруднення належать:

1) створення прибережних захисних смуг;

2) створення спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані;

3) впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території водозбору;

4) здійснення агротехнічних, агролісомеліоративних та гідротехнічних протиерозійних заходів, а також створення для організованого відводу поверхневого стоку відповідних споруд (водостоки, перепуски, акведуки тощо) при будівництві і експлуатації шляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

5) впровадження водозберігаючих технологій, а також здійснення передбачених цим Кодексом водоохоронних заходів на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річки;

6) створення гідрологічних пам'яток природи.

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення) , а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими Радами народних депутатів на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод [14].

Україна підписала Конвенцію про запобігання забруднення морського середовища з суден (1999), яка визначає Азовське море як "спеціальний регіон", що підлягає охороні.

У зв'язку із зростанням антропогенного навантаження на екосистему Чорного моря особливої актуальності набуває здійснення природоохоронних заходів. Більшість з них мають транскордонне поширення і тому їх охорона вимагає погоджених дій усіх причорноморських країн. З цією метою створена комп'ютерна версія Червоної книги Чорного моря (Black Sea Red Data Book, 1998). Перший досвід створення Червоної книги для моря, ініціаторами якої стали українські гідробіологи, уже отримав високу оцінку як в Україні, так і далеко за її межами.

Україна - незалежна Європейська держава, розташована безпосередньо у північно-західній частині Чорноморського басейну, активно співпрацює з багатьма державними і міжнародними організаціями в галузі охорони і оздоровлення Чорного моря. Основним міжнародним документом, який окреслює спільні заходи щодо запобігання забруднення морського середовища, є Конвенція про захист Чорного моря, яка підписана Україною в 1992 р. і ратифікована в 1994 р. [14].

Головною метою Конвенції є створення сприятливих умов для об'єднання дій країн Чорноморського басейну по збереженню довкілля Чорного моря та живих організмів, з урахуванням економічних, соціальних і медичних аспектів забруднення [15].

Реалізація зазначеної водно-екологічної політики повинна здійснюватися на основі розробки та поетапного впровадження природоохоронних заходів, визначених Державною та регіональними програмами екологічного оздоровлення водних басейнів.

Висновок

Водні ресурси України формуються за рахунок припливу транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод.

Водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1160 водосховищ (загальним об'ємом майже 55 куб. кілометрів), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 кілометр, пропускною здатністю 1000 куб. метрів за секунду), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони.

Доступні для широкого використання водні ресурси формуються переважно в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я.

Основними забруднювачами водних об'єктів є промисловість, сільське господарство та житлово-комунальне господарство.

Найбільше речовин - забрудників скидають області: Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька, Харківська.

Проти 1999 р. у 2000 р. скид речовин-забрудників у водні об'єкти зменшився на 252 тис т і становив 3025,4 тис. т. Найбільшу кількість цих речовин водокористувачі скидали у річки Дніпро -- 778,62 тис. т (25%), Сіверський Донець - 475,14 (15%), Дністер 78,57 (5,8%), Чорне море - 37,54 (1,2%) та Азовське море - 127,5 тис. т (4,6%).

Інтегральна оцінка якості води свідчить, що водному середовищу більшості водних об'єктів України притаманні певні позитивні зрушення. Лише для водойм Приазов'я у 2000 р. було характерним погіршення якості води.

Вміст важких металів у водному середовищі переважної більшості водних об'єктів продовжує зменшуватись. Скорочення промислового виробництва послабило антропогенний тиск на водні екосистеми. Найменший вміст важких металів спостерігався у воді водних об'єктів Криму, де промисловість малорозвинена.

Радіаційний стан поверхневих вод басейну Дніпра протягом 2000 року , проти минулого року, значно покращився. Вміст радіонуклідів у поверхневих водах був значно нижчий від встановлених норм.

Об'єм скидання зворотних вод у море зменшився проти 1999 р. на 21%, а речовин-забрудників пересічно на 38%.

За основними показниками забруднення стан вод Чорного і Азовського морів залишався стабільним, за винятком газового режиму.

Загалом стан морського середовища за останні роки поступово поліпшується, що повернуло до фауни прибережних вод Чорного моря крабів, риб-голок, морського коника і луфаря.

Забруднення поверхневих вод значною мірою впливає на якість підземних вод. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод на Півдні України: в Одеській, Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях та Автономній Республіці Крим. Понаднормове забруднення пестицидами спостерігається у Вінницькій, Житомирській, Луганській та Миколаївській областях і Автономній Республіці Крим. Нітратне забруднення, що перевищує ГДК, відмічається практично на всій території України, за винятком її західних областей.

Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Література

1. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник для вузів. - К.: Вища школа. - 2003. - 358 с.

2. Огняник М. Підземні води України. Деякі риси стратегії використання та охорони // Український світ. - 1994. - №5-12. - С. 29

3. Гриб Й. Життя морів у річках //Краєзнавство. Географія. Туризм. - 1998. - березень (№11). - С. 6

4. Запольський А.К. Фізико-хімічні основи технології очищення стічних вод: Підручник. К.: Лібра. - 2000. - 580 с.

5. Багнюк В. Екологія на порозі третього тисячоліття // Вітчизна 2000. - №1-2. - С. 135-141

6. Кузьменко М.И. Радиоэкологичекие проблемы водоемов Украины // Гидробиол. журн. - 1998. - №6. - С. 95-119.

7. Овсіюк О.П. Методики екологічної оцінки та нормування якості поверхневих вод України //Екологія довкілля і безпека життєдіяльності. - 2003. - №3. - С. 18-27

8. Жуков А.И., Монгайт И.Л., Родзиллер И.Д. Методы очистки производственных сточных вод. - М.: Химия. - 1996. - 345 с.

9. Національна доповідь "Про стан навколишнього природного середовища України за 2000 рік"

10. Хільчевський В. Басейн Дніпра //Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2003. - листопад №42-43. - С. 4-9

11. Радиоактивное и химическое загрязнение Днепра и его водохранилищ после аварии на Чернобыльской АЭС / В.Д. Романенко, М.И. Кузьменко, Н.Ю. Евтушенко и др. - К.: Наук. Думка. - 1992.- 194 с.

12. Гвоздев Ю.А. Агония Черного моря // Экология и жизнь. - 2004. - №4. - С. 53-55

13. Луцько В.С. Екологічна безпека водних ресурсів України в умовах глобалізації // Вода і водоочисні технології. - 2003. - №4. - С. 25-33

14. Романенко В.Д. Стратегічні напрями водно-екологічної політики в Україні // Наук. зап. Терноп. держ. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер.: Біол., Спец. вип.: Гідроекологія. - 2001. -№3 (14). - С. 3--5.

15. Конвенція про захист Чорного моря, підписана Україною в 1992 р. і ратифікована в 1994 р.

Размещено на Allbest.ru

...