Проблема накопичення відходів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ І НАКОПИЧЕННЯ ЇХ В УКРАЇНІ

1.1 Класифікація промислових відходів

1.2 Побутові і промислові відходи

1.3 Радіаційні відходи

1.4 Поводження з токсичними промисловими відходами

1.5 Екологічні проблеми зберігання та утилізації відходів

2. ПРОБЛЕМА НАКОПИЧЕННЯ ВІДХОДІВ В УКРАЇНІ

2.1 Законодавство України про відходи

2.2 Міжнародне співробітництво у сфері поводження з відходами

2.3 Знешкодження, переробка та утилізація відходів

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Екологічна небезпечність відходів перетворила їх на небезпечний фактор забруднення навколишнього середовища. Відходами називають залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, інших виробів чи продуктів, які утворилися в процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), які втратили свої споживчі властивості. Відходи бувають твердими, рідкими та газоподібними. Також розрізняють відходи: комунальні (побутові), виробничого споживання, промислові, сільськогосподарські та будівельні. У цілому відходи є неоднорідними за хімічним складом, складними багатокомпонентними сумішами речовин, які мають різні фізико-хімічні і фізико-механічні властивості.

До небезпечних відходів відносять відходи, які містять у своєму складі речовини, що мають такі небезпечні властивості, як токсичність, вибухонебезпечність, інфекційність, пожежонебезпечність тощо. Небезпечними є екотоксичні відходи з ефектом біоакумуляції, здатні до небезпечних перетворень під час збереження. Найбільшу небезпеку для людини та біоти становлять небезпечні відходи, які містять хімічні речовини І і II класу токсичності. Це відходи, до окладу яких входять радіоактивні ізотопи, діоксини, пестициди, бенз(а)пірен, фурани, хлоровані біфеніли, миш'як.



1. ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ І НАКОПИЧЕННЯ ЇХ В УКРАЇНІ

Поводження з відходами -- дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання,перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установлених нормативів[2].

Сучасний стан сфери поводження з твердими побутовими відходами.

У населених пунктах країни щороку накопичується близько 35 млн. куб. метрів твердих побутових відходів (далі -- побутові відходи), які забороняються на 770 полігонах загальною площею майже 3 тис. гектарів та частково утилізуються на сміттєспалювальних заводах. Накопичення побутових відходів значною мірою залежить від погодних умов, сезону року, ступеня благоустрою житлових будинків, рівня життя населення тощо. У загальному обсязі побутових відходів міститься 10,3 -- 26,4 відсотка паперу, 20-40 -- харчових відходів, 0,75 -- 3,7 -- деревини, 0,2 -- 8- текстилю, 1 -- 5,8 -- металів, 1,1 -- 9 -- скла, 0,6 -- 6 -- полімерних відходів та інших речовин.

Збирання побутових відходів є основним завданням санітарного очищення населених пунктів і здійснюється більше ніж 7,5 тис. спеціальними автомобілями 56 спеціалізованих автопідприємств та 650 цехами. Проте рухомий склад спеціалізованих авто підприємств застарілий, майже 75 відсотків автомобілів відпрацювали свій ресурс і підлягають списанню. При нормативі 12 відсотків відновлюється лише 1 відсоток парку. Високий рівень тарифів з надання послуг у сфері поводження з побутовими відходами призвів до зменшення кількості укладених договорів на ці послуги. Для збирання та тимчасового зберігання побутових відходів використовуються контейнери, які через застосування недосконалого механізму розвантаження деформуються та псуються. Частина контейнерів виготовляється без кришок, що призводить до підвищення вологості побутових відходів, зумовлює прискорення процесів загнивання в теплий період року та примерзання їх до контейнерів у морозну погоду, у зв'язку з чим ускладнюється транспортування та стає практично неможливою подальша переробка побутових відходів. Через несвоєчасне вивезення побутових відходів контейнери стають місцем розповсюдження гризунів, шкідливих комах та небезпечним джерелом інфекцій [8].

Майже всі побутові відходи захороняються на полігонах. Переважна їх більшість працює в режимі перевантаження, тобто з порушенням проектних показників щодо обсягів накопичення відходів. Водночас полігони є джерелом інтенсивного забруднення атмосфери та підземних вод. Практично ні на одному з них не знешкоджується фільтрат. Майже усі полігони потребують невідкладної санації та рекультивації. Не вирішуються питання створення нових полігонів. Половина полігонів побутових відходів приймає промислові відходи. Крім того, у багатьох містах триває процес утворення несанкціонованих звалищ побутових відходів.

Найбільші площі під полігони зайняті в Дніпропетровській -- 140 гектарів, Донецькій -- 330, Одеській - 195, Запорізькій -- 153, Луганській області - 129 гектарів [3].

З чотирьох сміттєспалювальних заводів (м. Київ, Харків, Севастополь та Дніпропетровськ) працюють лише Київський і Дніпропетровський, обладнання яких застаріле і не відповідає сучасним екологічним вимогам, внаслідок чого вони стають джерелом забруднення довкілля токсичними газами.

У сільських населених пунктах відсутні спеціалізовані підприємства у сфері поводження з побутовими відходами та санкціоновані звалища відходів. Побутові відходи складуються у природних рельєфних утвореннях -- балках, ярах, долинах річок. Це становить екологічну небезпеку,оскільки стічні води, насичені забруднюючими речовинами, потрапляють у водні об'єкти. Існуюча структура системи санітарного очищення населених пунктів недосконала,її фрагментарність, роз'єднаність та різнорідність за відсутності взаємодії з органами державної санітарно-епідеміологічної служби та охорони навколишнього природного середовища не забезпечує достатнього контролю за санітарним станом територій, а також збиранням, вивезенням, знешкодженням та захороненням побутових відходів. Ефективне вирішення комплексу питань, пов'язаних з поводженням з побутовими відходами, можливе лише за умови визначення основних напрямів та розв'язання основних завдань з реалізації державної політики у сфері поводження з відходами, визначених Програмою поводження з твердими побутовими відходами в Україні, яка враховує сучасний стан економіки країни, перспективи її соціального розвитку[3].

1.1 Класифікація промислових відходів

Класифікувати тверді промислові відходи можна за такими ознаками:

-за галузями промисловості (відходи паливної, металургійної, хімічної та інших галузей);

-за конкретними виробництвами (відходи сірко кислотного, содового, фосфорокислотного та інших виробництв);

-за агрегатним станом (тверді, рідкі, газоподібні);

-за горінням(горючі та негорючі);

за методами переробки;

-за можливостями переробки (вторинні матеріальні ресурси (ВМР), що переробляються або плануються надалі перероблятися, і відходи, що на даному етапі розвитку економіки переробляти недоцільно;

-за рівнем небезпеки (промислові відходи поділяються на чотири класи небезпеки).

Клас небезпеки відходів встановлюється залежно від вмісту в них високотоксичних речовин розрахунковим методом або згідно з переліком відходів, наведених у Державному класифікаторі відходів. На всі види відходів розробляється технічний паспорт згідно з Міждержавним стандартом ДСТУ-2195-93, дія якого поширюється на 10країн СНД [1].

Різноманітні відходи промисловості, наприклад шлаки, та відходи промислового сільського господарства, комунально-побутові відходи можуть бути джерелом або сировиною для видобутку чи виробництва альтернативних видів палива. Відходи -- непридатні для виробництва даної продукції види сировини, її залишки, що не вживаються,або речовини, які виникають в результаті технологічних процесів, які не підлягають утилізації у даному виробництві. Відходи одного виробництва можуть використовуватися як сировина для іншого. Потрібно щоб шкідливі відходи обов'язково нейтралізувалися, але економічно це зазвичай неможливо.

До категорії відходів належать також непридатна до експлуатації продукція, вироби, медичні препарати, які втратили свої споживчі властивості і в яких містяться певні хімічні та біологічні компоненти, що потребують небезпечного видалення. Зазначена категорія належать до відходів споживання, серед яких окремо виділяють побутові відходи. Побутові відходи можуть бути твердими та рідинними. Твердими є відходи, що утворюються в процесі життєдіяльності людини й накопичуються у житлових будинках, закладах соціальної сфери (харчові відходи, предмети домашнього вжитку, сміття, опале листя, макулатура, скло, метал, полімерні матеріали тощо) і не мають подальшого використання за місцем їх утворення. Рідинні побутові відходи -- господарчо-побутові (від миття, прання) та каналізаційні стоки (за винятком промислових) за відсутності централізованого водовідведення[2].



1.2 Побутові і промислові відходи

Для боротьби з побутовими відходами в Україні передбачається система збирання та вивезення твердих і рідких побутових відходів, яка включає послідовність виконання технологічних операцій з вилучення, накопичення і розміщення відходів у спеціально відведених місцях та їх вивезення у пункти знешкодження [10].

Окрему категорію відходів утворюють відходи як вторинна сировина, до яких відповідно до Закону України “Про відходи” належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови. Прикладом таких відходів є металобрухт. Правове регулювання відносин, пов'язаних із збиранням та прийманням металобрухту здійснюється Законом України “Про металобрухт”. Закон вводить поняття металобрухту та операцій з ним, визначає вимоги до суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з металобрухтом, державне регулювання, контроль та нагляд за здійсненням операцій з металобрухтом.

Особлива увага у законодавстві України приділена небезпечним відходам. До них належать відходи,що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними [4].

На виконання міжнародних зобов'язань України, що випливають з її участі у Базельській конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (1989 p), була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від13 липня 2000 р. “Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів”. Ним затверджені так звані Жовтий та Зелений переліки відходів. За цим Положенням до небезпечних відходів належать відходи,включені до Жовтого переліку і мають одну чи більше небезпечних властивостей, а також до Зеленого переліку за відповідними ознаками [7].

Згідно закону «Про відходи»: Побутові відходи -- відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні,рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення;

По стану на 1січня 2005 року всі об'єми накопичення відходів, по експертним оцінкам,дорівнювали 30 млрд. тон. За підрахунками під відходи зайнято близько 160 тис. га, і це -- один із самих високих показників накопичення відходів світі. Домінантним в складі є горно промислові відходи -- 88%, тоді частка відходи в інших галузях промисловості складає 10%, а битові - 2%.

По даним Міністерства промислової політики, самий великий об'єм відходів утворюється на підприємствах гірничо-металургійного комплексу, де річні об'єми досягають більше 100 млн. тон. Більшість цих відходів виникає на підприємствах Дніпропетровської, Донецької і Запорізькій областей. Також, виникнення токсичних відходів на підприємствах України в 2004 році склало 62,9 млн. тон. Велика кількість токсичних відходів утворюється в Донецькій, Дніпропетровській,Луганській, Запорізькій і Кіровоградській областях. Загальний об'єм накопичення токсичних відходів на початок 2005 року склав 1,59 млрд. тон (на початок 2004року -- 2,74 млрд. тон) [2].

Одною із самих господарською і природоохоронних проблем залишається проблема побутових відходів. По статистичним даним, об'єм вивозу твердих побутових відходів щорічно збільшується. В 2004 році він досяг 39,13 куб. м, в том числі 24,29 млн. куб. метрів - комунальними організаціями.

На 1 січня 2005року в сховищах організованого складування і на територіях підприємств держави накопичилось 1,587 млрд. тон токсичних відходів, із них 28,3 млн. тон відноситься до 1-3 класу небезпеки. Більше 90% сумарної кількості токсичних промислових відходів зберігається на території Дніпропетровської, Донецької,Запорізької, Івано-Франківської, і Луганської областей. Тверді побутові відходи зберігаються на 3 тис. звалищ і полігонах площа біля 5 тис. га. 5 % від загальної кількості звалищ перевантажені, а 14% не відповідають нормам екологічної безпеки [7].

Біля 2,5%побутових відходів спалюються в Києві і Дніпропетровське на двох діючих сміттєспалювальних заводах із 4 побудованих в Україні в час СРСР. Сміттєспалювальні заводи із-за застарілих технологій спалювання сміття є джерелом інтенсивного забруднення атмосферного повітря і потребує оновлення технічного обладнання.

В приватному секторі, із-за відсутності системи збору твердих побутових відходів щорічно виникає 3,3 тис. неконтрольованих звалищ, котрі займають територію біля 400 га[4].

Перед Україною постає виклик розвитку нової моделі поводження з побутовими відходами, яка має передбачити:

1)перегляд тарифної політики у сфері поводження з побутовими відходами;

2)встановлення економічно обґрунтованих тарифів;

3)запровадження відповідного місцевого податку та визначення бази його нарахування;

4)удосконалення системи ліцензування діяльності з поводження з твердими побутовими відходами та контролю за здійсненням ліцензованої діяльності впровадження сучасних методів та технологій поводження з побутовими відходами;

Посилення антимонопольного регулювання на ринку поводження з побутовими відходами [9].

Розвиток нової моделі поводження з побутовими відходами передбачає застосування ринкових підходів та запровадження сучасних методів і технологій поводження з побутовими відходами на основі впровадження системи роздільного збирання побутових відходів, їх сортування, спалювання та захоронення.

Щорічні обсяги вивезення комунальними службами твердих побутових відходів перевищують 50 млн. куб. м, з яких лише 3% проходять промислову переробку, а решта захоронюється на території 4,5 тис. сміттєзвалищ та полігонів.

Потужності значної кількості полігонів та звалищ вже вичерпали свій ресурс, майже на всіх відсутні системи утилізації фільтрату, що збільшує техногенну небезпеку цих об'єктів. Незадовільною є виконання робіт по рекультивації сміттєзвалищ,відповідними роботами охоплено лише 20% з тих, що потребують рекультивації. Через відсутність налагодженої системи збору побутових відходів у приватному секторі щорічно з'являються близько 3,3 тис. несанкціонованих звалищ [7].

Державна фінансова підтримка сфери поводження з побутовими відходами не спроможна забезпечити умови для ефективного розвитку галузі. Недосконалість тарифної політики, недостатність та нерегулярність бюджетної підтримки, діюча система компенсації збитковості тарифів та фінансова неефективність механізму штрафних санкцій за порушення правил благоустрою та поводження з побутовими відходами не створюють сприятливих умов для підвищення ефективності функціонування підприємств галузі, залучення інвестицій та розвитку конкурентного середовища.

Реформування житлово-комунального господарства в сфері поводження з побутовими відходами не призвело до вагомих позитивних зрушень. За ці роки загальна кількість і площа полігонів і звалищ побутових відходів зросла більш ніж на 50%. До позитивних факторів можна віднести призупинення зростання частки перевантажених сміттєзвалищ, але значно збільшилася (на 11%) питома вага звалищ, що не відповідають нормам екологічної безпеки. Незадовільною залишається реалізація заходів по санації та рекультивації існуючих звалищ (питома вага звалищ, що потребують рекультивації зросла на 4%), великою проблемою залишається виникнення несанкціонованих сміттєзвалищ.

Незадовільною є реалізація заходів розвитку конкурентного середовища у сфері поводження з побутовими відходами. При відносно незначному зростанні загальної кількості підприємств галузі їх розподіл за формою власності майже не змінився - частка підприємств комунальної форми власності знизилася всього на 0,6% [12].

До позитивних результатів реформування слід віднести зростання на 4,2% парку спеціальної автомобільної техніки та його оновлення - рівень зношеності парку сміттєвозів знизився на 2,6%.

Основні проблемні питання, що потребують врегулювання:

1)тільки 70% населення України охоплено послугами з вивезення побутових відходів(в тому числі лише 30% сільського населення), що сприяє щорічному утворенню 16тис. несанкціонованих звалищ (площею 1,1 тис. га) та перетворює країну у «смітник»

2)потужності значної кількості існуючих полігонів вже вичерпали свій ресурс: 5% сміттєзвалищ перевантажені, 25% не відповідають нормам екологічної безпеки, понад 10%сміттєзвалищ потребує рекультивації.

3)Незадовільним є стан справ по догляду і моніторингу недіючих (закритих) полігонів, кількість яких становить 242 од., загальною площею понад 300 га

На всіх полігонах практично відсутні системи утилізації фільтрату, що значно збільшує їх техногенну небезпеку.

4)Відсутні вільні території під нові полігони - існує потреба у будівництві 580-ти нових полігонів, що потребує врегулювання питань вилучення земельних ділянок і майна з підстав суспільної необхідності.

5)97% побутових відходів захоронюються, і лише 3% з них утилізуються на двох сміттєспалювальних заводах у Києві та Дніпропетровську, обладнання яких застаріле і негативно впливає на екологію.

Низьким є рівень використання побутових відходів як джерела вторинної сировини та в енергетичних цілях, що свідчить про неефективне використання ресурсів

6)Незадовільним є рівень реалізації Кіотського протоколу, у тому числі щодо вилучення та утилізації полігонного біогазу.

7)Середній показник зношеності спецавтотранспорту, загальна кількість якого становить понад 4 тис. одиниць, сягає 70%. В більшості населених пунктів використовуються застарілі типи контейнерів, які не відповідають технологічним,санітарно-епідеміологічним та екологічним вимогам

Поводження з побутовими відходами являє собою одну з найгостріших господарських і природоохоронних проблем суспільства, оскільки побутові відходи, що утворюються в процесі життєдіяльності людини в житлових та нежитлових будинках, не мають подальшого використання за місцем їх утворення.

Щорічно в Україні утворюється майже 50 млн. куб. м побутових відходів, що становить всього 5%загального річного обсягу промислових відходів (які утворюються в таких галузях, як гірничо-видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна тощо). До 40% обсягу побутових відходів містить ресурсоцінні компоненти, які можуть бути повернені у господарський обіг (папір, скло, пластик тощо).

Діюча модель поводження з побутовим відходами доволі проста - зібрані побутові відходи захоронюються на 4,5 тис. сміттєзвалищах і полігонах загальною площею 7,6тис.га.

Такий підхід до поводження з побутовими відходами є неможливим у цивілізованій економічно розвинутій державі, оскільки призводить до небезпечного стану навколишнього середовища, що впливає на якість повітря, ґрунту, води, зменшення тривалості життя та зростання рівня захворюваності населення. За оцінкою датських експертів, кількість полігонів в Україні необхідно скоротити у сім разів через їх техногенну небезпеку та навантаження на навколишнє природне середовище[5].

1.3 Радіаційні відходи

Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасове зберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробки відходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У шести областях України розташовані регіональні підприємства Укр ДО «Радон» з переробки та зберігання радіоактивних відходів, які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства. Ці підприємства також не мають установок для первинної переробки відходів.

Підприємств аз видобування та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській,Миколаївській та Кіровоградській областях. Характерним для уранопереробки є те,що майже всі її відходи -- відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі,газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього природного середовища. В них містяться природний уран, торій-232, продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.

Зберігання радіоактивних відходів -- розміщення радіоактивних відходів в об'єкт, в якому забезпечується їх ізоляція від навколишнього природного середовища, фізичний захист і радіаційний моніторинг, а також можливість наступного вилучення, переробки, перевезення та захоронення.

Іммобілізація радіоактивних відходів -- переведення радіоактивних відходів в іншу форму шляхом ствердіння,включення в будь-яку матрицю або заключення в герметичну оболонку;Кондиціювання радіоактивних відходів -- операції щодо підготовки радіоактивних відходів для перевезення, зберігання та захоронення. Кондиціювання може здійснюватися шляхом розміщення радіоактивних відходів у контейнер або їх іммобілізації;

Коротко існуючі радіоактивні відходи -- радіоактивні відходи, рівень звільнення яких від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки досягається раніше ніж через 300 років;

Об'єкт, призначений для поводження з радіоактивними відходами, -- споруда, приміщення або обладнання, призначене для збирання, перевезення, переробки, зберігання або захоронення радіоактивних відходів, а також ядерна установка в процесі зняття з експлуатації після визнання її установкою для поводження з радіоактивними відходами;

Поводження з радіоактивними відходами -- всі види діяльності (включаючи діяльність, пов'язану із зняттям з експлуатації),що стосуються оперування, попередньої обробки, обробки, кондиціонування, перевезення,зберігання чи захоронення радіоактивних відходів;

Попередня обробка радіоактивних відходів -- дезактивація, збирання, сортування радіоактивних відходів.

Радіаційна безпека під час поводження з радіоактивними відходами -- не перевищення допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормами, правилами, стандартами з безпеки, а також обмеження міграції радіонуклідів у навколишнє природне середовище;

Радіоактивні відходи -- матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається;

Державний реєстр радіоактивних відходів -- послідовний поточний запис актів спеціальної форми про утворення, фізико-хімічний склад, обсяги, властивості, а також перевезення, зберігання та захоронення радіоактивних відходів;

Спеціалізоване підприємство по поводженню з радіоактивними відходами -- підприємство (об'єднання),яке здійснює на основі ліцензії збирання радіоактивних відходів, їх переробку, перевезення,зберігання та (або) захоронення;

Сховище радіоактивних відходів -- споруда для зберігання або захоронення радіоактивних відходів з обов'язковим забезпеченням інженерних, геологічних, фізичних та інших бар'єрів, що перешкоджають міграції радіонуклідів;

Фізичний захист під час поводження з радіоактивними відходами -- комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на недопущення несанкціонованого доступу до радіоактивних відходів та їх використання, на своєчасне виявлення та припинення дій, спрямованих на порушення недоторканності радіоактивних відходів. Спеціалізовані підприємства по поводженню з радіоактивними відходами зобов'язані забезпечувати виконання заходів, спрямованих на підвищення безпеки персоналу, населення,охорону навколишнього природного середовища на підпорядкованих їм об'єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами.

Спеціалізовані підприємства по поводженню з радіоактивними відходами укладають з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідні угоди.

Угоди укладаються протягом шести місяців з часу затвердження вибору майданчика для розміщення нових сховищ радіоактивних відходів.

Усунення розбіжностей на будь-якому етапі проектування, будівництва, експлуатації, зняття з експлуатації або закриття об'єкта здійснюється у встановленому законодавством порядку.

Зберігання та захоронення радіоактивних відходів дозволяється тільки у спеціально призначених для цього сховищах радіоактивних відходів.

Під час зберігання або захоронення радіоактивних відходів забезпечується надійність їх ізоляції від навколишнього природного середовища системою природних та штучних бар'єрів.

Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів у звичайних умовах забезпечується дотриманням норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки.

Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів при екстремальних природних явищах (землетруси,повені, урагани тощо) чи аварійних ситуаціях забезпечується науково обґрунтованими проектними рішеннями щодо можливих сценаріїв подій, якими буде доведено не перевищення меж, встановлених нормами, правилами і стандартами ядерної та радіаційної безпеки.

Довго існуючі радіоактивні відходи підлягають захороненню лише в твердому стані, у стабільних геологічних формаціях, з обов'язковим переведенням їх у вибухо-, пожежо-, ядернобезпечну форму,що гарантує локалізацію відходів у межах гірничого відводу надр.

Кількість радіонуклідів,що підлягають захороненню, регламентується нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.

Захоронення короткоіснуючих радіоактивних відходів в твердому стані може здійснюватись у при поверхневих і наземних сховищах радіоактивних відходів.

Відпрацьоване ядерне паливо, що не підлягає переробці, після відповідної витримки зберігається у спеціальних сховищах відпрацьованого ядерного палива, забезпечених багатобар'єрною системою ізоляції і захисту та обладнаних технічними засобами вилучення палива із цього сховища.

Протягом усього часу зберігання або захоронення радіоактивних відходів регулярно здійснюється контроль за їх станом, радіаційною обстановкою у сховищах радіоактивних відходів та навколишньому природному середовищі.

Перевезення радіоактивних відходів можуть здійснювати юридичні або фізичні особи, які мають відповідні ліцензії, видані у встановленому законодавством порядку.

Перевезення радіоактивних відходів здійснюється у транспортних пакувальних комплектах відповідно до затверджених норм, правил і стандартів щодо перевезення радіоактивних відходів,якими передбачаються:

порядок їх перевезення;

права та обов'язки вантажовідправника, перевізника та отримувача;

заходи безпеки;

вимоги до упаковки та транспортних засобів;

заходи на випадок дорожньо-транспортних подій під час перевезення радіоактивних відходів;

запобігання та заходи щодо ліквідації наслідків можливих радіаційних аварій;

заходи фізичного захисту.

Міністерство внутрішніх справ України розробляє комплексну систему заходів щодо попередження дорожньо-транспортних подій під час перевезення радіоактивних відходів.

Умови та режим перевезення радіоактивних відходів повітряним, залізничним, водним або автомобільним транспортом погоджуються з відповідними службами Міністерства внутрішніх справ України.

У разі виникнення радіаційної аварії внаслідок дорожньо-транспортної події під час перевезення радіоактивних відходів відповідальність за її ліквідацію, а також захист персоналу, населення,навколишнього природного середовища та матеріальних цінностей покладається на вантажовідправника,якщо інше не передбачено угодою перевезення[7].

1.4 Поводження з токсичними промисловими відходами

Головним напрямком в усуненні або зниженні шкідливого впливу на навколишнє середовище токсичних відходів промисловості є їх повторне використання у виробничих циклах, тобто організація маловідходних виробництв. Проте для нейтралізації таких відходів часто влаштовують спеціальні споруди, які можуть перебувати як у межах території самого підприємства, так і поза ним. В останньому випадку токсичні промислові відходи можуть складуватися, перероблятися і нейтралізуватися централізовано на полігонах і станціях переробки і нейтралізації.

Полігони влаштовують двох видів: для знешкодження одного виду відходів тільки похованням або хімічним способом, а також комплексні. У другому випадку територію полігону поділяють на зони прийому та захоронення твердих негорючих відходів: прийому та захоронення рідких хімічних відходів і опадів і опадів стічних вод, що не підлягають утилізації: поховання особливо шкідливих відходів; вогневого знищення горючих відходів.

Забороняється розміщувати полігони зі знешкодження та захоронення токсичних промислових відходів в заболочених місцях, на територіях зелених зон міст, на землях, зайнятих лісами або призначених для лісорозведення, в зонах санітарної охорони курортів, в зоні живлення підземних джерел питної води, в зонах активного карсту і т.п.

Навколо полігону влаштовують санітарно-захисну зону (СЗЗ), що відокремлює їх від населених пунктів і відкритих водойм, об'єктів, що використовуються в культурно-оздоровчих цілях. Величина СЗЗ установлюється з урахуванням конкретних умов, але не може бути менше 3000 м.

Розміщення токсичних промислових відходів під землею є поки одним з найбільш перспективних способів позбавлення від тих з них, які не можуть бути утилізовані або повністю знищені шляхом спалювання, а при накопиченні їх на земній поверхні становлять реальну небезпеку для біосфери. Підземне розміщення промислових відходів повинно проводитися при дотриманні обмежень, що відносяться до вибору місця для створення підземних і заглиблених сховищ (перша група) і до їх проектування, будівництва та експлуатації (друга група).

При оцінці способів захоронення промислових відходів слід враховувати важливе в економічному відношенні обставину. Якщо сучасний технічний рівень не дозволяє негайно утилізувати ті чи інші відходи, то в майбутньому, у міру розвитку науки і техніки, зазначені відходи можуть бути перероблені в корисні компоненти. Тому поряд з традиційно розглядаються тривалим похованням промислових відходів видається актуальним тимчасове зберігання перспективних відходів виробництва в заглиблених і підземних сховищах природного та штучного походження. Для цих цілей можна використовувати існуюче вироблений простір рудників, шахт, кар'єрів, підземні порожнини нафтових і газових родовищ, карстові порожнини.

Для збору відомостей про місця складування, зберігання та захоронення відходів виробництва та споживання проводиться їх інвентаризація.

1.5 Екологічні проблеми зберігання та утилізації відходів

Розміщення відходів потребує вилучення значних площ землі, а транспортування і зберігання ускладнюється та стає важким тягарем для народного господарства. Найбільш токсичні відходи потребують спеціальних заходів щодо їх знешкодження і повної ізоляції.

Існуючі способи знешкодження, утилізації та поховання токсичних відходів поділяються на три групи:

-термічні: вогневий; рідкофазне окиснення; газифікація; піроліз; плазмовий;

-хімічні: фізико-хімічна переробка (коагуляція, адсорбція, екстракція, флотація, йонування, електрохімія); хімічне очищення (нейтралізація, окиснення); мембранні методи; електрохімічні;

-іммобілізація: компактування; локалізація; депонування.

Актуальною проблемою населених пунктів є утилізація комунальних відходів. Вони поділяються на комунальні стоки і тверді залишки. Найбільший вплив на навколишнє середовище чинять комунальні відходи у великих містах. Вважається, що в середньому на одного жителя за рік накопичується 250 кг твердого сміття (у США - 715 кг, у Швеції - 480 кг, у Москві -270 кг). До складу твердих комунальних відходів входять: папір, картон (37%); кухонні відходи (30,6%); дерево (1,9%); шкіра і резина (0,5%); текстиль (5,4%); штучні органічні матеріали, головним чином, поліетилен (5,2%); кістки (1,1%); скло (3,7%); кераміка, камінь (0,8%) та інші (9,7%).

Частка комунальних відходів у країнах Європи становить 6% загального обсягу відходів. У житловому фонді міст та селищ міського типу України щорічно накопичується близько 40 млн. м3 сміття.

В Україні практикується планово-регулярне вивезення сміття. Найчастіше відходи вивозять на спеціальні полігони - сміттєзвалища, де вони піддаються анаеробній деградації. Цей метод утилізації відходів є традиційним і на 65% дешевший від інших способів їх переробки. В Україні існує більше 3500 сміттєзвалищ, площа яких складає 180 тис. га. Екологічний вплив на навколишнє середовище сміттєзвалищ пов'язаний з тим, що значна їх частина не підготовлена для виконання своїх функцій, нерідко виникають стихійні звалища. До сміттєзвалищ часто потрапляють небезпечні речовини, що є неприпустимим з погляду екологічної безпеки.

У розвинених країнах основним методом утилізації комунальних відходів є механізовані термічні методи переробки на спеціальних заводах із попереднім їх сортуванням. Сортування проводиться з метою вилучення зі сміття корисних компонентів для повторного використання. В Україні невелика частина твердих побутових відходів знешкоджується на сміттєспалювальних заводах. Значне навантаження цих підприємств і відсутність попереднього сортування відходів призводить до значних порушень технологічного режиму. У поєднанні з недостатньо ефективними системами очищення димових газів це створює умови для забруднення повітря, у тому числі високотоксичними і канцерогенними речовинами. Певні проблеми існують і з утилізацією та захороненням золи і шлаків сміттєспалювального виробництва.

На думку багатьох учених, найбільш перспективними методами утилізації твердих комунальних відходів після їх сортування є біотехнічні методи. У деяких країнах на міських звалищах обладнані спеціальні установки для отримання і використання біогазу, який утворюється у відходах внаслідок мікробіологічних процесів.

Концентрація промислових підприємств створює ще одну проблему - накопичення промислових відходів. У розвинених країнах на 1 жителя утворюється 400-600 кг промислових відходів, а з урахуванням відходів найбільших галузей цей показник становить 4-6 тонн. Високими є і темпи приросту обсягів відходів на душу населення. Цей показник для промислових відходів складає 4-6% на рік.

Основними джерелами промислових відходів в Україні є: сталеплавильне виробництво, виробництво мінеральних добрив, титано-магнієве виробництво, енергетика, глиноземні шлами, гальванічні виробництва, коксохімічне виробництво та залізо- і марганцеворудне виробництво. До промислових відходів відносять шлами, недогарки, шлаки, відходи текстилю, відпрацьовані мастила і нафтопродукти, золу, пил, дими, аерозолі, смоли тощо.

Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація та низький технологічний рівень промисловості України поставили її в ряд країн з чи не найбільшим абсолютним обсягом утворення і накопичення промислових відходів. Щороку в поверхневих сховищах складується понад 1,5 млрд. тонн твердих відходів. Загальний обсяг їх накопичення на території України за мінімальними оцінками досягає 23-25 млрд. тонн, із них близько 2% належать до категорії високотоксичних. Площа земель, зайнята відходами, становить близько 130 тис. га. На квадратний кілометр площі їх припадає понад 41 тис. тонн, а на одного жителя - 480 тонн.

На території України розміщено 2754 полігони із загальним обсягом близько 2500 млн. м3 для зберігання промислових відходів. 63% цих полігонів з різних причин не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам (ненадійна гідроізоляція, не дотримується санітарно-захисна зона, відсутні належні шляхи під'їзду). Багато полігонів мають відхилення від проекту.

Кількість накопичених, не придатних для використання пестицидів в окремих областях України досягає 1-2 тис. тонн. Існує 119 державних сховищ і більше ніж 4700 складів, де накопичено до 22 тис. тонн пестицидів, що є небезпечними відходами і підлягають знищенню. Тривале зберігання в результаті хімічних реакцій викликало виникнення нових хімічних сумішей з нез'ясованими властивостями і характеристиками. Процес накопичення не придатних для використання пестицидів триває, і ця ситуація може вважати надзвичайною.

Аналіз матеріалів санітарно-епідеміологічної служби свідчить не тільки про майже стовідсоткове порушення норм та санітарних правил на сховищах підприємств, де зберігаються токсичні відходи, також і про відсутність на місцях нормативно-технічної документації і конкретних рекомендацій щодо поводження з токсичними відходами. Не існує також даних щодо стану середовища і ризику для здоров'я населення в районах сховищ, а звідси - відсутні заходи щодо попередження токсичної дії відходів.

Розглядаючи відходи, слід розрізняти каналізаційні відходи, що є відпрацьованим біологічно активним мулом, частинками текстилю, паперу, піском тощо.

Підвищену небезпеку для навколишнього середовища становлять відходи великих тваринницьких комплексів. До 70% цих відходів використовуються як органічне добриво, а інша частина надходить в поверхневі і підземні води, забруднюючи їх, роблячи не придатними для питного водопостачання без застосування складних енергоємних технологій знешкодження і очищення води.

Перед скиданням у природні водойми забруднені промислові та комунальні стічні води підлягають очищенню. Застосовують три методи очищення: механічний, фізико-хімічний і біологічний.

Метод механічного очищення полягає в механічному видаленні із стічних вод нерозчинних домішок, для чого застосовують спеціальні споруди. Видалення різнорідних домішок при цьому здійснюється за допомогою різноманітних пристроїв: решіток і сит, жиро-, масло-, нафтовловлювачів. У відстійниках осаджуються важкі частинки, а легкі речовини спливають на поверхню води відстійників.

Кількість твердих органічних речовин, що утворюється на цьому етапі, може досягти 35% всіх органічних речовин, які містяться в стічних комунальних водах звичайного міста.

Метод фізико-хімічного очищення ґрунтується на реагентній коагуляції, нейтралізації кислот і лугів, екстракції, перегонці з водяною парою, сорбції та обробці води хлором. Названі реагенти, вступаючи в реакцію із забруднювальними речовинами, сприяють випаданню нерозчинних колоїдних і частково розчинених речовин. Деякі нерозчинні речовини перетворюються у нешкідливі розчинні. Фізико-хімічний метод дає змогу зменшити кількість нерозчинних забруднювачів стічних вод до 95% і розчинних до 25%. На цьому етапі очищення видаляються з стічних вод сполуки, що містять азот і фосфор. Саме ці елементи спричиняють евтрофікацію природних водойм і, як наслідок, інтенсивний ріст водоростей.

Після фізико-хімічного очищення стічні води підлягають біологічному очищенню.

Метод біологічного очищення дозволяє провести природний процес руйнування органічних речовин. Біологічне очищення може бути природним і штучним. Штучне проводять на полях фільтрації. Там планується зрошувальна мережа магістральних і розподільних каналів, якими розливаються стічні води. Очищення забруднень відбувається в процесі фільтрації вод через ґрунт. Шар ґрунту товщиною 80 см забезпечує досить надійне очищення.

Для біологічного очищення використовують також біологічні ставки, де відбуваються ті самі процеси, що й при самоочищенні водойм.

Для штучного біологічного очищення застосовують спеціальні споруди - біологічні фільтри (аеротенки).

Стічні води, які надходять в аеротенки, продуваються знизу потужним струменем дрібних пухирців повітря. Очисну роль в аеротенку виконує активний мул - сукупність мікроскопічних рослинних і тваринних організмів. При надлишку кисню (пухирці повітря) і надходженні органічних речовин (стічні води) в активному мулі бурхливо розвиваються бактеріальний стан населення, мікрофауна і мікрофлора. Бактерії склеюються в пластівці, що мають велику робочу поверхню - близько 1200 м3 у 1 м3 мулу, і виділяють ферменти, що розщеплюють органічні забруднення до простих мінеральних речовин. Відбувається мінералізація органічних речовин. Поглинаючи в надлишку органічні речовини, бактерії активно розмножуються, їх кількість безперервно збільшується. Оскільки бактерії склеєні в пластівці, активний мул швидко осідає і відділяється від вже чистої води. Вода, що відстоялася, придатна для подальшого використання, а мул знову залучається до процесу очистки.

Після цих трьох етапів вода хлорується для знищення бактерій і вірусів, що там залишилися, а потім тільки може скидатися у природні водойми.

Сумарні витрати на очищення стічних вод становлять 10-15%, а іноді 20-25% загальної вартості промислових підприємств.

Однією з найскладніших проблем у сфері захисту навколишнього середовища є проблема утилізації радіоактивних відходів. За питомою активністю радіоактивні відходи поділяють на низькоактивні (менше 0,1 Кі/м3), середньоактивні (0,1-100 Кі/м3) і високоактивні (більше 1000 Кі/м3). Деякі з радіоактивних радіонуклідів можуть зберігати смертоносну активність до 10-100 млн. років.

Актуальність зазначеної проблеми визначається низкою факторів, а саме (за Шестопаловим та ін.): необхідністю забезпечення сталого розвитку атомної енергетики ("Україна не має достатніх джерел нафти і газу); необхідністю ізоляції високоактивних відходів, що виникають після переробки відпрацьованого ядерного палива; значними обсягами радіоактивних відходів, накопичених в Україні при експлуатації ядерних установок, використанні джерел іонізуючого випромінювання і видобуванні уранових руд; необхідністю реабілітації територій, забруднених радіонуклідами внаслідок аварії на ЧАЕС; необхідністю перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.

За оцінками фахівців, до 2025 року на українських АЕС буде накопичено до 3300 м3 високоактивних радіоактивних відходів. З Російської Федерації до України може бути повернено близько 1150 м₃ ошклованих відходів. Сьогодні на об'єкті «Укриття» зберігається щонайменше 44 000 м3 високоактивних і довгозбережуваних відходів. До 12500 м3 довгозберігаючих відходів знаходяться в пунктах поховання Чорнобильської зони відчуження. На майданчику ЧАЕС зберігається близько 2400 т відпрацьованого ядерного палива. Таким чином, до 2025 року в Україні буде накопичено до 62 000 м3 радіоактивних відходів, для ізоляції яких необхідно створити геологічне сховище об'ємом до160 000 м3. Наведені дані свідчать про те, що 90% наявних радіоактивних відходів, що потребують ізоляції, виникли внаслідок аварії на ЧАЕС. Сьогодні вони зберігаються без дотримання вимог радіаційного захисту населення і навколишнього середовища.

Правові аспекти ізоляції радіоактивних відходів регулюються Законом України «Про поводження з радіоактивними відходами» .

На практиці використовують дві форми ізоляції радіоактивних відходів - зберігання і поховання, вибір яких залежить від економічних і соціально-політичних факторів. В Україні використовується така форма ізоляції радіоактивних відходів, як зберігання. Поховання відходів у геологічних сховищах є більш економічно і екологічно доцільними, і тому пріоритети державної політики в галузі поводження з радіоактивними відходами переорієнтовуються саме в цьому напрямку. Найперспективнішим районом для розміщення геологічного сховища для радіоактивних відходів є Чорнобильська зона відчуження. накопичення відходи екологія забруднення

Тип сховища для поховання (поверхневе чи геологічне) радіоактивних відходів визначається їх властивостями. Відходи з тривалим періодом існування підлягають захороненню тільки в стабільних геологічних формаціях, в твердому стані та переведенням їх у вибухо-, пожежо-, ядернонебезпечну форму, що гарантує локалізацію відходів у межах гірничого відведення надр. Геологічні сховища створюються в соляних та осадових відкладах, кристалічних породах, у глинистій товщі. Радіаційна безпека сховища залежить від сукупності природних та інженерних бар'єрів.

Особливу небезпеку становить поховання радіоактивних відходів. До 1983 року 11 країн практикували скидання твердих радіоактивних відходів у відкрите море. Такий метод почав практикуватися одночасно з широким розвитком атомної промисловості та енергетики.

Сумарний обсяг твердих радіоактивних поховань, проведених у колишньому СРСР (далекосхідні та північні моря), становить 53376 м3 з активністю 21614 Кі. Одночасно похованню підлягали й рідкі радіоактивні відходи. Сумарне скидання їх в північних морях склало 190435 м3 з активністю 23,753 Кі, відповідно в далекосхідні моря - 123497 м3 з активністю 12337 Кі. Таким чином, російські моря, які прилягають до Нової Землі (північ) і до Приморського краю (схід), становлять потенційну небезпеку не тільки для нинішнього, але і для майбутніх поколінь.

До прийняття Конвенції про заборону поховання відходів в океанах і морях західноєвропейськими країнами в океанських водах затоплено більше 35 млн. ГБк радіоактивних відходів у контейнерах, основна частина цієї кількості припадає на частку Великої Британії - 76% .

На початку 90-х років XX ст. була закінчена реєстрація місць збереження і поховання радіоактивних відходів. їх сумарна величина радіоактивності склала приблизно 5,3 млрд. Кі.

Між країнами відбувається інтенсивний обмін небезпечними і радіоактивними відходами. Це пояснюється, з одного боку, різницею в списках небезпечних і радіоактивних відходів, а з іншого - наявністю технологій і виробництв, які використовують ці відходи як сировину. Щорічно через національні кордони переміщається до 2 млн. тонн відходів. Одночасно постійно фіксуються випадки нелегального вивезення небезпечних відходів в країни Азії та Африки, а також переміщення туди підприємств із спалювання небезпечних відходів. Важливим аспектом є інвентаризація та контроль за давніми похованнями небезпечних відходів. Так, на початку 90-х років XX ст. в Данії було зареєстровано 3200 таких поховань, в Нідерландах - близько 4000, на території тільки західних земель Німеччини - більше 50000.



2. ПРОБЛЕМИ НАКОПИЧЕННЯ ВІДХОДІВ В УКРАЇНІ

2.1 Законодавство України про відходи

Для запобігання негативному впливу на навколишнє природне середовище чинне законодавство встановлює спеціальний правовий режим поводження з відходами, який передбачає комплекс певних заходів та правил поводження з відходами на усіх стадіях -- від їх утворення до знешкодження і захоронення. Цей режим регулюється законами України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про відходи”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про поводження з радіоактивними відходами”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про металобрухт”, Кодексом України про надра та іншими нормативно-правовими актами.

Закон України “Про відходи” є базовим у регулюванні правовідносин з відходами. Його норми конкретизовані у підзаконних актах, що були прийняті на його виконання,зокрема: у Порядку ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня1998 p., Порядку ведення реєстру місць видалення відходів та Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998p., Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р.

Відповідно до Закону України “Про відходи” та інших нормативно-правових актів виділяють кілька груп відходів: за сферою утворення -- відходи виробництва та споживання і побутові відходи; за ступенем небезпечності та характером впливу на навколишнє природне середовище і людину -- токсичні, вибухові, вогненебезпечні,радіоактивні відходи тощо (небезпечні відходи); залежно від стану, в якому перебувають відходи, -- газоподібні, рідинні, тверді, сумішеві.

Систематизований перелік відходів та кодів, що закріплюються за ними, міститься у Державному класифікаторі відходів, який ведеться з метою надання різнобічної та обґрунтованої інформації про відходи. Відповідно до Державного класифікатора України “Класифікатор відходів” ДК 005-96, затвердженого наказом Держстандарту України29 лютого 1996 р. (із змінами, внесеними згідно з наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 30 березня 2000 р) до відходів виробництва належать: залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо які утворені в процесі виробництва продукції і втратили свої споживчі властивості; супутні гірничі породи та залишкові продукти (шлам, пил, відсіви тощо); новоутворені речовини та їх суміші, що не є метою даного виробництва(шлак, зола, кубові залишки, інші тверді утворення, а також рідини та аерозолі); залишкові продукти сільськогосподарського виробництва (у тому числі тваринництва), лісівництва; бракована, некондиційна продукція чи забруднена небезпечними речовинами і не придатна до використання[8].

2.2 Міжнародне співробітництво у сфері поводження з відходами

Нормативно-правова діяльність Європейського Союзу та України у сфері поводження з відходами.

Україна як сучасна правова держава вибрала для себе одним із пріоритетних напрямів розвитку спрямованість на ЄС, зокрема, шляхом гармонізації сучасного українського законодавства до європейських стандартів, адаптації положень нормативно-правових актів, у тому числі і щодо відходів. Тому розв'язання проблеми поводження з відходами на державному рівні має здійснюватись,насамперед, шляхом впровадження ефективного законодавчого регулювання, яке повинно будуватись на врахуванні національних особливостей у вирішенні цього питання та позитивному досвіді відповідного європейського законодавства.

...