Вчення В.І. Вернадського про біосферу та ноосферу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Українська академія друкарства

Кафедра охорони праці та екології

Реферат на тему:

“Вчення В.І.Вернадського про біосферу та ноосферу”

Виконала:

Студентка групи Р-11

Моцак Юлія

Львів - 2013

План

Вступ

2. Біографія В.І.Вернадського

3. Вчення про біосферу

4. Вчення про ноосферу

5. Висновок

Вступ

Володимир Іванович Вернадський - відомий вчений-природознавець і мислитель, основоположник генетичної мінералогії, біогеохімії, радіогеології, вчення про наукознавство, біосферу і ноосферу. Організатор і перший президент Української академії наук, Державного радієвого інституту, Лабораторії живої речовини (нині Інституту геохімії і аналітичної хімії ім. В.І. Вернадського), Комісії з вивчення важкої води, Міжнародної комісії з визначення віку пород радіоактивними методами, Метеоритного комітету і Комісії по ізотопах. Доктор мінералогії і геогнозії, професор, академік Петербурзької академії наук, лауреат Сталінської премії 1-го ступеня, людина, яка гідна звання великий українець.

Він одним із перших сформулював вчення про біосферу та ноосферу, що є найбільшим із узагальнень у сфері природознавства в ХХІ столітті. Виняткова значимість його роботи по-справжньому проявилася лише у другій половині минулого століття. Цьому сприяв розвиток екології і глобальної екології, де біосфера є основним поняттям.

Вчення В.І. Вернадського про біосферу - це цілісне фундаментальне вчення, яке органічно пов?язане з найважливішими проблемами збереження і розвитку життя Землі, яка знаменує собою принципово новий підхід до вивчення планети, що розвивається саморегулюючими системи у минулому, сьогоденні та майбутньому.

Не менш важливими є відкриття Вернадського, зроблені у галузі ноосфери. Він сформулював закон ноосфери, згідно з яким біосфера на сучасному рівні розвитку людської цивілізації неминуче перетворюється в ноосферу, тобто в сферу, де розум людини відіграє найважливішу роль в розвитку природи.

Праці Вернадського про біосферу і трансформації її у якісно новий стан - ноосферу - видатне узагальнення наукових знань у галузі природних, соціальних і філософських наук і переконливий приклад далекоглядності вченого, який поєднав загальні закономірності природних явищ з соціальними процесами із метою втілити теоретичні розробки в суспільно корисну сферу оптимізації життєвого середовища людства. Саме тому є розвиток наук, які вивчають складні процеси взаємодії суспільства і природи. Своїм вченням Вернадський підтвердив сили можливості розуму в гармонізації відносин суспільства і природи. Тобто необхідно оптимізувати взаємовідносини суспільства і природи у тому напрямі, щоб життєве середовище задовольняло дедалі зростаючі потреби сучасного.

2. Біографія В.І.Вернадського

Володимир Іванович Вернадський народився у м. Петербурзі 12 березня 1863 р. Його прадід був запорізьким козаком, воював проти Польщі на боці Богдана Хмельницького. Батько, Іван Васильович, працював професором Київського університету, а пізніше - професором Олександрійського ліцею в Петербурзі. Мати, Ганна Петрівна, походила з відомого українського роду Константиновичів. Родина мала зв»язки з Є. М. Короленком і М. І. Гулаком, які впливали на світогляд ще малого Вернадського.

1885 р він закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету. Його вчителями і наставниками були В. В. Докучаєв, Д. І. Менделєєв й О. П. Карпінський. Володимир Іванович впродовж багатьох років мав тісні наукові зв'язки з кращими школами Франції, Італії, Німеччини, Чехословаччини, Швейцарії, Греції, Англії, так як володів майже всіма романськими, германськими і слов'янськими мовами.

Початок наукової діяльності В. І. Вернадського пов'язаний з розробкою нових напрямів у кристалографії і мінералогії. Так, його докторська дисертація називалася “Явления скольжения кристаллического вещества”. Більшість праць вченого, зокрема “Лекции описательной геологии”, “Основы кристаллографии”, “Земные силикаты, алюмосиликаты и их аналоги”, “История минералов земной коры” присвячено різним аспектам вивчення природи.

Володимир Іванович віддавав перевагу розробці таких нових наукових напрямів геології як геохімія, біогеохімія, радіогеологія і біосфера. Головною рисою біосфери, як вважав вчений, є те, що у ній існує велика геологічна, можливо, космічна сила, планетарна дія якої не береться до уваги в уявленнях про космос, таких, що мають наукову основу. В останній своїй опублікованій праці “Несколько слов о ноосфере” В. І. Вернадський визначив кілька умов, які необхідні для настання ноосфери. По-перше, людство має бути єдиним в інформаційному відношенні. По-друге, оскільки ноосфера - явище всепланетне, людство повинне прийти до повної рівності рас, народів, незалежно від кольору шкіри. По-третє, ноосфера не може бути збудована до припинення війн між народами світу.

Більше 30 років В. І. Вернадський займався вивченням радіоактивного розпаду елементів. Ще 1910 р. він виступив на академічному зібранні з доповіддю “Задачи дня в области радия”, узагальнивши кілька років своєї праці над цією проблемою. Він наголосив, що “ні одна держава і суспільство не можуть відноситися байдуже до того, яким шляхом, як і коли будуть використані джерела променевої енергії, які знаходяться у їх володінні.

До найважливіших його праць з циклу роздумів про значення відкриттів належать “Биосфера” (1926), “Очерки о геохимии” (1934), “Биохимические очерки” (1940), “La biogeochimie” (1945), “The biosphere and noosphere” (1945).

В. І. Вернадський також був хорошим педагогом. Довгий час він працював професором і ректором Таврійського університету, виступав із науковими доповідями в багатьох університетах Західної Європи. Мінералогічна школа В. І. Вернадського і його численні учні і їх послідовники успішно продовжують опановувати його ідеї. Протягом усього життя Володимир Іванович відстоював думку, що наука повинна залишатися позапартійною. Але за часів СССР його світоглядів ніхто не поділяв.

Учений-мислитель помер від крововиливу в мозок 6 січня 1945 р. Його поховали на Новодівочому кладовищі у Москві.

Українці шанують пам?ять науковця. Ім'я вченого присвоєно багатьом інститутам, бібліотекам, кораблям, вулицям, школам. Також названо два мінерали “вернадит” і “вернадскит”. Академія наук СРСР у 1945 р. установила грошову премію та золоту медаль ім. В. І. Вернадського. Починаючи з 1973 р. премія імені В. І. Вернадського встановлена також у НАН України. У 1964 р. іменем ученого названо гірський хребет у східній частині Антарктиди. У 1981 р. на бульварі Вернадського у м. Києві (Академмістечко) споруджено пам'ятник.

Размещено на Allbest.ru

3. Вчення про біосферу

Поняття біосфери, на думку В.І. Вернадського, було сформульовано Ж.Б. Ламарком на початку XIX століття. Термін біосфера ввів австрійський геолог Е. Зюсс (1873 p.). Широке трактування вчення про біосферу належить В.І. Вернадському. Він вивчав взаємодію живих і неживих систем, переосмислив поняття біосфери. Він розумів біосферу як сферу єдності живого і неживого. У його наукових працях термін “біосфера” вперше з'явився у1911 році. У 1926 році він видав книгу “Біосфера”, в якій виклав вчення про біосферу як особливу сферу Землі, що включає сферу поширення живої речовини.

Згідно з Вернадським біосфери складається з:

* живої речовини - біомаси сучасних живих організмів;

* біогенної речовини - усіх форм детриту, а також торфу, вугілля, нафти і газу біогенного походження;

* біокосної речовини - сумішей біогенних речовин з мінеральними породами небіогенного походження (ґрунт, мул, природні води, газо- і нафтоносні сланці, бітумінозні піски, частина осадових карбонатів;

* косної речовини - гірських порід, мінералів, опадів, не порушених прямим біохімічним впливом організмів.

Сучасні дослідження внесли зміни в уявлення про структуру біосфери. В поняття біосфери варто включати тільки ті елементи і характеристики, що знаходяться під контролем біоти, і не включати компоненти природи, що відносяться до геологічного минулого. Таким чином, до біосфери відноситься вся сукупність живих організмів і всі речовини, що знаходяться під контролем споживання, трансформації і продукування живими організмами.

Сучасна біосфера є підсумком тривалого історичного розвитку усього органічного світу в його взаємодії з неживою природою. Завдяки взаємодії абіотичних і біотичних факторів біосфера знаходиться в постійному русі і розвитку.

Сукупність живих організмів відіграє провідну роль у розвитку біосфери. Основними функціями біоти, які визначив В.І.Вернадський є:

* енергетична, виконується насамперед рослинами, що у процесі фотосинтезу акумулюють сонячну енергію у вигляді різноманітних органічних сполук. Усередині екосистеми ця енергія у вигляді їжі розподіляється між тваринами. Частково енергія розсіюється, частково накопичується у відмерлій органічній речовині. Так утворилися поклади торфу, кам'яного вугілля, нафти й інших паливних корисних копалин;

* деструктивна, полягає в розкладанні, мінералізації мертвої органічної речовини, хімічному розкладанні гірських порід, залученні мінералів, що утворилися, у кругообіг. Мертва органічна речовина розкладається до простих неорганічних сполук (вуглекислого газу,*води, сірководню, метану, аміаку і т.д.), що знову використовуються в початковій ланці кругообігу. Цим займається спеціальна група організмів - редуценти (деструктори);

* концентраційна, полягає у виборчому нагромадженні при життєдіяльності організмів атомів речовин, розсіяних у природі. Здатність концентрувати елементи з розведених розчинів - це характерна риса живої речовини. Найбільш активними концентраторами багатьох елементів є мікроорганізми;

* утворюючого середовища, полягає в трансформації фізико-хімічних параметрів середовища (літосфери, гідросфери, атмосфери) в умови, сприятливі для існування організмів. Можна відзначити, що вона є спільним результатом усіх згаданих вище функцій: енергетична функція забезпечує енергією усі ланки біологічного кругообігу; деструктивна і концентраційна сприяють витягу з природного середовища і нагромадженню розсіяних, життєво важливих для організмів елементів.

Функції живої речовини створили і підтримують у рівновазі баланс речовини й енергії в біосфері, забезпечуючи стабільність умов існування організмів, у тому числі людини. Крім того, жива речовина здатна відновлювати умови мешкання, порушені в результаті природних катастроф чи антропогенного впливу. Цю здатність живої речовини до регенерації екологічних умов виражає принцип Ле Шательє, запозичений із сфери термодинамічних рівноваг. Він полягає в тім, що зміна будь-яких перемінних в системі, у відповідь на зовнішнє збурювання, відбувається в напрямку компенсації вироблених збурювань. У теорії управління аналогічне явище зветься зворотнім зв'язком. Завдяки цим зв'язкам система повертається в первісний стан, якщо вироблені збурювання не перевищують граничних значень. У такий спосіб стійкість екосистеми виявляється явищем не статичним, а динамічним.

Біосфера пройшла значну еволюцію з часу появи та протягом останніх 2-3 млн років. Однак, якщо спочатку за своїм впливом на природу людина могла розглядатися лише як один із другорядних факторів, то в міру розвитку цивілізації і зростання технічної оснащеності її роль стала порівнянною з дією могутніх геологічних процесів. Ця обставина змушує найсерйознішим чином ставитися до можливих віддалених наслідків як виробничої, так і природоохоронної діяльності людини.

Отже, основними положеннями вчення В. І. Вернадського про біосферу є:

1. Цілісність біосфери визначається самоузгодженісттю всіх процесів в біосфері, обмежених фізичними константами, рівнем радіації та ін.

2. Земні закони руху атомів, перетворення енергії є відображенням гармонії космосу, забезпечуючи гармонію і організованість біосфери. Сонце як основне джерело енергії біосфери регулює життєві процеси на Землі.

3. Жива речовина біосфери з найдавніших геологічних часів активно трансформує сонячну енергію в енергію хімічних зв'язків складних органічних речовин. При цьому сутність живого постійна, змінюються лише форми існування живої речовини. Сама жива речовина не є випадковим створенням, а є результатом перетворення сонячної світлової енергії в дійсну енергію Землі.

4. Чим дрібніше організми, тим з більшою швидкістю вони розмножуються. Швидкість розмноження залежить від щільності живої речовини. Розтікання життя -- результат прояву її геохімічної енергії.

5. Автотрофні організми отримують всі необхідні для життя речовини з навколишньої косної матерії. Для життя гетеротрофів необхідні готові органічні сполуки. Поширення фотосинтезуючих організмів (автотрофів) обмежується можливістю проникнення сонячної енергії.

6. Активна трансформація живою речовиною космічної енергії супроводжується прагненням до максимальної експансії, прагненням до заполонення всього можливого простору. Цей процес В. І. Вернадський назвав «тиском життя».

7. Формами знаходження хімічних елементів є гірські породи, мінерали, магма, розсіяні елементи і жива речовина. У земній корі відбуваються постійні перетворення речовин, кругообіг, рух атомів і молекул.

8. Поширення життя на нашій планеті визначається полем стійкості зелених рослин. Максимальне поле життя обмежується крайніми межами виживання організмів, яке залежить від стійкості хімічних сполук, що становлять живу речовину, до певних умов середовища.

9. Кількість живої речовини в біосфері постійна і відповідає кількості газів в атмосфері, перш за все кисню.

10. Будь-яка система досягає стійкої рівноваги, при якому вільна енергія системи наближається до нуля.

Размещено на Allbest.ru

4. Вчення про ноосферу

Почавши наукову діяльність як кристалограф і мінералог, Вернадський зацікавився проблемою міграції хімічних елементів, а потім і енергії в природі. Ця проблема була піддана ним всебічному аналізу - від міграції елементів атомних часток до “всесвітнього”, космічного обміну речовини й енергії. В результаті були виявлені різні фактори міграції хімічних елементів: роль фізичних процесів, вплив життя і живої речовини (сукупності живих організмів) на формування біогеосфери і зворотного впливу природного середовища на живі організми, нарешті, місце і роль соціальної життєдіяльності в цьому процесі, тобто специфіка зміни біогеохімічної міграції речовини й енергії під впливом людської діяльності.

У результаті техногенної діяльності людства біосфера Землі докорінно перетвориться і стане, за визначенням В.І. Вернадського, ноосферою - сферою розуму. Таким чином, найголовніший результат розвитку біосфери - поступове твердження Розуму як найважливішого елемента біосфери, найважливішого фактора її розвитку.

Погляди Вернадського на ноосферу відрізнялися тим, що він вирішальне значення надавав науковому пізнанню законів організації біосфери, трансформації її під впливом діяльності людини, а також свідомій діяльності з прискорення становлення ноосфери.

Основна його праця, присвячена проблемі ноосфери, - „Наукова думка як планетарне явище” - не була опублікована за життя автора. В ній вчений спробував пов'язати природничо-наукову теорію геохімічної міграції речовини й енергії з розвитком суспільства, тобто знайти момент переходу біосфери (внаслідок кількісних змін, внесених в неї людиною) у якісно новий стан - ноосферу.

Людина розглядається в ноосфері як головна геологічна сила природи (випробування ядерної зброї в шарах Землі призводять до сейсмічних хвиль, подібних природним землетрусам, які фіксуються всіма сейсмічними станціями світу). Відмінності ноосфери від біосфери полягають у прискоренні темпів розвитку: природа накопичувала корисні копалини в надрах Землі мільйони років, а людина їх вичерпає за кілька тисячоліть. 1 м3 ґрунту накопичується 100 років, а під час сильної зливи з розораних схилів може бути змито до 10 м3 гумусового шару.

Наукова значимість вчення Вернадського про ноосферу полягає в тому, що він як натураліст, досліджуючи геохімічні процеси міграції речовини й енергії в природі, виявив геологічну роль життя, живої речовини в планетарних процесах, у становленні і подальшій підтримці динамічної рівноваги біосфери - продукту життєдіяльності і середовища існування живих істот. У цій живій речовині він виділив людину як планетарну силу, що змінює природні біогеохімічні процеси планети, здатну перешикувати відповідно до своїх уявлень, що складалися протягом багатьох геологічних епох, природні цикли міграції речовини її енергії і змінити в такий спосіб біосферу Землі.

В основу концепції ноосфери Вернадським покладені ідеї про об'єктивний процес перетворення людиною природи в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого, тому що ноосфера розумілася ним як навколишнє середовище людини, природне явище, новий стан біосфери.

Олюднена природа з'явилася разом з людиною, коли вона була ще не в змозі регулювати перебіг глобальних процесів. Ноосфера ж - свідомо створюваний людиною стан природного середовища. Вона включає постійний прояв природних процесів природи, але це кероване людиною природне середовище його існування. Оскільки такий стан ще не досягнутий, то передчасно сучасний етап зміни біосфери називати ноосферою.

Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи).

Так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.

Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої -- з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу) потужності «геологічної сили».

Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об'єктів, створених людиною, та природних об'єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

Оцінивши масштаби втручання людини у хід біосферними процесами, В.І.Вернадський дійшов висновку, що людський розум вже став чинником геологічного значення. Обговорюючи роль людського розуму як геологічного чинника, у 30-ті і 40-ві роки у ряді робіт він розвинув уявлення про ноосферу, у якому процеси будуть як осмислюватися, так й управлятися розумом.

І до нашого часу зберігаються два розуміння ноосфери. Частина учених вважає, що сам факт сильного впливу розумової діяльності на біосферні процеси дозволяє говорити, що біосфера вже перейшла у стан ноосфери. Інші, послідовно розвиваючи концепцію Вернадського, зазначають, щодо того часу, поки вся сила людського розуму спрямована для досягнення “одномоментного” добробуту ціною руйнації майбутнього біосфери, і грає переважно деструктивну роль біосферних процесів, можна казати про технобіосферу, тобто зародження ноосфери, але ще про існування біосфери.

Реалізація будь-якого проекту глобального масштабу вимагатиме об'єднання зусиль людства. Хоча найчастіше практичне розв'язання проблеми полягає в принципі “мислити глобально, діяти локально”, будь-які локальні дії можуть призвести до глобальному ефекту з найбільшим успіхом лише у тому випадку, якщо вони узгоджені. Рішення тих проблем, які вже усвідомлені як глобальні, визначить перехід людства і біосфери до стану ноосфери і тим самим створить основу для створення нового етапу його розвитку. Нездатність людей об'єднатися до вирішення цих найважливіших завдань буде, очевидно, означати наступ епохи біосферних катастроф антропогенного походження, що супроводжуються грандіозними і небувалими за масовістю людськими трагедіями.

Нагромадивши величезний науковий доробок про еволюцію біосфери протягом геологічних періодів, узагальнений з біогеохімічних, ні з соціальних і філософських позицій, учений незадовго до смерті пише теоретичну роботу “Декілька слів про ноосферу” (1944), якій судилося зіграти значної ролі у передбаченні й екологічній оцінці наслідків і, переважно, потенційних техногенних трансформацій у структурі і функціонуванні біосфери.

Під ноосферою натураліст розумів “що такий стан біосфери, у якому має виявлятися розум і який направляє робота людини, як нова небувала планета”. Через ноосферу встановлюється зв'язок між геологічними процесами і історією людства.

У своїй новітній літературі запропоновані й інші назви для сучасного етапу розвитку біосфери - нообіосфера, технобіосфера, антропобіосфера та інших. Усі вони відбивають якісно новий стан біосфери, який утворився в результаті техногенного впливу. М.А. Голубець увів у екологічну літературу нове поняття -інтеллектосфера.

Початок розвитку ноосфери Вернадський пов'язував з періодом формування могутніх античних держав, з відносно розвиненим землеробством великими містами. Ця економічна основа сприяла швидкому збільшенню людей й зростанню «культурної біогеохімічної енергії людства», отже, зростання зухвальства і прояву у житті наукової думки.

В.І. Вернадський завжди вірив у силу наукових знань. Він стверджував, що галузева наука є проявом у суспільстві дії людської думки. Закономірний розвиток думки, хоч і різними темпами, супроводжував людство усю його складну історію. У нашому столітті, говорячи словами вченого, спостерігається «вибух наукової творчості», який підготовлений геологічним минулим біосфери. Двадцяте століття Вернадський вважав переломним і, новою добою у його історії планети.

Наукова думку, як геологічна сила, проявляється у біосфері у трансформації їх у ноосферу, у можливості, які вона має зараз, при регулюванні техногенного на життєве середовище. «Перед вченими, - писав з цього приводу Вернадський, - стоять для найближчого майбутнього небувалі їм завдання свідомого, напрями організованості ноосфери.

Розв'язання всіх цих завдань стало життєвою необхідністю нашого часу, коли негативні геохімічні наслідки індустріально потенціалу, суттєві в глобальному масштабі і передбачені певною мірою Вернадським, призвели до виникнення незворотних процесів функціонування біосфери. Екологами встановлено, що є загроза руйнації озонового горизонту, що захищає органічний світ від ультрафіолетового опромінення. Наслідок глобального «парникового ефекту» - підвищення температурного режиму планети, щоможе призвести до зрушення кордонів природно-кліматичних зон та підвищення рівня вод Світового океану з усіма непередбачуваними екологічними наслідками. Забруднення біосфери мутагенними речовинами створює загрозу для процесу еволюції органічного світу та генетичної структури самої людини. Тому так актуальні ідеї Вернадського про роль наукової думки у свідомому напрямі організованості біосфери і ноосфери та створення системи глобальної екологічної безпеки.

Вчення Вернадського про біосфері, його думок про свідомому напрямі організованості ноосфери і необхідність створення наукового апарату фактів, у якому була б зосереджена наукова пам'ять людства про природу, надзвичайно актуальні для нашого часу у справі організації міжнародної мережі безпеки, є своєрідним «науковим екологічним апаратом» спостереження природними і антропогенними змінами у біосфері і ноосфері.

Ідея створення глобальної мережі заповідників (Biospherereserves) зародилася в 1973 року у координаційній комітеті ЮНЕСКО “Людина й біосфера” і булла підтримана Організацією з охорони навколишнього середовища ООН (ЮНЕП), ФАО,МСОП та іншими міжнародними організаціями.

5. Висновок

Володимир Іванович Вернадський одним із першим почав досліджувати біосферу та ноосферу, вніс значний вклад у розвиток природознавства.

Вчення Вернадського про роль живої речовини в еволюції біосфери, конструктивні інтегральні природоохоронні заходи мусять бути направлені у першу чергу для підтримки біогеохімічних функцій живої речовини і тим самим для підтримки організованості всієї біосфери, яка склалася протягом геологічних періодів, і що є екологічною основою її динамічної стабільності.

Класичне вчення Вернадського про біосферу і ноосферу завжди служитиме екологічною основою оптимізації.

Людство ще не перебороло небезпеки виникнення руйнівних війн, розкрадання ресурсів біосфери, забруднення природного середовища. Однак сучасний стан взаємодії суспільства з природою не може бути причиною сумнівів у можливості створення ноосфери.

Ноосфера не сумісна з антропогенною деградацією природного середовища. Тому одним з перших ознак створення ноосфери буде ліквідація небезпеки глобальної екологічної кризи.

Размещено на Allbest.ru

Список використаної літератури:

1. Тома Л.В. Володимир Вернадський - К.: ПАТ “ДАК “Укрвидавполіграфія”, 2012. - 128 с.

2. В.И.Вернадський. Крымское наследие\ сост. Н.В.Багров, В.В.Лавров, Н.А.Съедин и др. - К. Лыбидь, 2012. - 272 с.

3. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань. К., Либідь - 1997 - С.140-158.

4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. К., Либідь, 1995 - 368 с.

5. Вернадский В.И. Біосфера. - М., Мысль, 1967 - 326 с.

6. Вернадський В.І. Вибрані твори. К., Наукова думка - 1973, С.84-89

7. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере // Успехи биологии. - 1944. - 18, вып.2. - С.113-120.

8. Волошенюк М. Українознавство, Біологія. Коломия. - Вік., 1995. - С.116-120.

Размещено на Allbest.ru