Стратегічні орієнтири соціальної складової сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Стратегічні орієнтири соціальної складової сталого розвитку

Виконав: Побережний М.В

Вступ

Базуючись на основних ідеях і принципах, декларованих на конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку /Ріо-де-Жанейро, 1992/, Україна вважає доцільним перехід до сталого розвитку, при якому забезпечується збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, збереження сприятливого стану навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь.

Сталий розвиток - це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь.

Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина - господарство - природа. Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі.

Україна може забезпечити перехід до сталого розвитку виключно шляхом ефективного використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної модернізації виробництва, використання творчого потенціалу суспільства для розбудови і процвітання держави.

Визначення шляхів забезпечення сталого розвитку держави повинно грунтуватися на формулюванні стратегічних цілей державотворення з урахуванням реалій сьогодення, тенденцій розвитку світового співтовариства, місця і ролі України в Європі та світі.

Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована водночас як нинішнім, так і прийдешнім поколінням. Це ідея рівноправ'я всіх поколінь і всіх людей кожного покоління, справедливості в просторі й у часі, ефективного використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і збереження природи.



1. Цілі, принципи та завдання сталого розвитку

Основна мета сталого розвитку України - забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження якості навколишнього середовища і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь через побудову високоефективної економічної системи, що стимулює екологічну сталість, продуктивну працю, науково-технічний прогрес, а також має соціальну спрямованість.

Забезпечення сталого розвитку України грунтується на притаманних державі геополітичних, географічних, демографічних, соціально-економічних та екологічних особливостях, з урахуванням яких основними цілями сталого розвитку є:

економічне зростання - формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона навколишнього природного середовища - створення громадянам умов для життя в якісному навколишньому природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорозмаїття, реалізація екологічного імперативу розвитку виробництва;

добробут - запровадження єдиних соціальних стандартів на основі науково обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя з урахуванням регіональних особливостей;

справедливість - встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;

ефективне (стале) використання природних ресурсів - створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та їх збереження для майбутніх поколінь;

стабілізація чисельності населення - формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, охорона материнства і дитинства;

освіта - забезпечення гарантій доступності для одержання освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

міжнародне співробітництво - активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, гарантування безпечного і сприятливого майбутнього.

Сталий розвиток України базується на таких принципах:

забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;

реалізації права на справедливе задоволення потреб і рівність можливостей розвитку сучасних і майбутніх поколінь;

невід'ємності захисту і підтримання належного стану навколишнього природного середовища у процесі розвитку суспільства;

відповідальності держави за погіршення стану навколишнього природного середовища;

нарощування національного потенціалу країни для забезпечення сталого розвитку;

здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин негативного антропогенного впливу на якість навколишнього середовища, а не його наслідків;

забезпечення у встановленому законодавством порядку доступу населення до екологічної інформації, включаючи інформацію про небезпечні матеріали та види діяльності;

співробітництва у створенні відкритої міжнародної економічної системи, яке веде до економічного зростання і сталого розвитку всіх країн;

стримування та попередження переміщення /перевезення, переносу/ в інші країни будь-якої діяльності або речовин, що вважаються шкідливими для здоров'я людини;

проведення оцінки екологічних наслідків усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище;

зменшення різниці рівнів життя різних верств населення і подолання бідності;

участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів, проведення громадської експертизи будівництва та експлуатації господарських комплексів;

державного сприяння консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України;

залучення всіх верств населення країни до досягнення цілей сталого розвитку.

Забезпечення сталого розвитку є умовою життєдіяльності суспільства, його стабільності та усталеності, стрижнем формування національної безпеки держави, яка досягається шляхом запобігання потенційних загроз.

Потенційні загрози сталому розвитку поділяються на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні, за якими встановлюються порогові значення, включають:

зменшення обсягів виробництва;

монополізацію економіки;

зниження забезпеченості відновлювальними природними ресурсами, погіршення стану навколишнього природного середовища;

зростання зношеності виробничих потужностей, основних комунікаційних та інших життєзабезпечуючих систем;

використання недосконалих технологій;

зниження інвестиційної активності;

підвищення вартості і падіння рівня та якості життя;

зниження рівня зайнятості населення, в тому числі й за рахунок прихованого безробіття;

зменшення платоспроможного попиту на товари та послуги;

погіршення стану фінансової системи;

державний внутрішній борг;

зниження рентабельності виробництва та якості продукції, зростання кількості збиткових підприємств.

Зовнішні потенційні загрози характеризуються наступними індикаторами:

зростання цін і погіршення умов закупки паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів, готової продукції, комплектуючих виробів, виробництво яких є неможливим чи неефективним в Україні;

погіршення умов реалізації і кон'юнктури світового ринку товарів, які експортуються з України, зниження їхньої конкурентоздатності;

зниження зовнішньої кредитної безпеки;

витіснення вітчизняних виробників товарів і послуг з внутрішнього ринку зарубіжними агентами ринку;

зростання відтоку фінансових активів за кордон;

відтік найбільш кваліфікованої робочої сили за кордон і збільшення числа біженців з інших країн;

перехід у власність нерезидентів ключових життєзабезпечуючих виробництв;

функціонування і розвиток екологічно небезпечних виробництв та проведення військових навчань у прикордонних з Україною державах;

природні стихії та катастрофи;

скорочення та втрата біорізноманіття.

За цими показниками встановлюються порогові значення - як абсолютні, так і відносні, що дозволяють оцінити рівень еколого-економічної безпеки країни.



2. Національні пріоритети сталого розвитку України

Стратегічні інтереси сталого розвитку держави полягають у забезпеченні стабільного соціально-економічного зростання з урахуванням сприятливого стану навколишнього природного середовища і раціонального використання, охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу.

Національні пріоритети сталого розвитку реалізуються через:

розробку та реалізацію сукупності стратегій (економічної, екологічної та соціальної) розвитку суспільства у зв'язку та взаємоузгодженості;

формування механізмів інтеграції екологічної компоненти у стратегію соціально-економічного розвитку;

створення системи збалансованого управління розвитком суспільства, що стимулюватиме охорону довкілля та відновлення його природних властивостей, забезпечить належне регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил держави;

врахування в процесі реалізації основних цілей сталого розвитку можливостей і потреб регіонів України, різних верств населення, національних меншин і етнічних груп, залучення громадськості для вироблення планів дій щодо охорони навколишнього природного середовища;

введення інтегральних індикаторів сталого розвитку.

3. Роль соціальної складової сталого розвитку

Сутність ідеї сталого розвитку як концептуальної основи для визначення напрямів подальшого суспільно-економічного поступу полягає в узгодженні діяльності певних спільнот та людства в цілому щодо досягнення економічного успіху при максимальному збереженні цілісності природних систем, що має забезпечувати належні умови для людського розвитку.

Відповідно, процес сталого розвитку набуває безпосереднього виявлення у трьох його складових: економічній, екологічній та соціальній.

Практична реалізація завдань сталого розвитку висуває питання щодо визначення ролі кожної його складової в означєному процесі. Вказане має насамперед слугувати формуванню послідовності пріоритетів вирішенні виникаючих у зв'язку із цим проблем. Екологічна складова, що розуміється як недопущення деградації природного середовища та збереження його здатності до самовідтворення, являє собою основоположний аспект в парадигмі сталого розвитку, маючий спрямування на здійснення корегувального впливу щодо його економічної складової, обмежуючи економічне зростання використанням природозберігаючих технологій. Соціальна складова сталого розвитку при цьому видається такою, що має перш за все значення цілепокладання, оскільки в центрі її є людина, як суб'єкт і власне мета цього розвитку.

Здійснення процесів сталого розвитку передбачає активну роль людини як учасника суспільно-економічного діяльності, що безпосередньо стосується також його соціальної складової. Головні цілі сталого розвитку, при розгляді його в аспекті соціальної складової, очевидно полягають передусім у досягненні тих життєвих стандартів, включаючи прийнятний для людського існування стан довкілля, які вважаються нормальними для даного суспільства.

Проте як свідчить досвід практичної діяльності належна реалізація вказаних цілей виявляється неможливою без участі громадян у розробці та прийнятті відповідних рішень на рівні певних владних органів. Форми цієї участі є різними, але основні з них - вибори згідно усталених демократичних процедур та діяльність в рамках неурядових громадських організацій щодо здійснення громадських ініціатив, які в тому числі можуть мати характер громадського контролю за діями влади.

Вплив суспільства на владу шляхом виборів для забезпечення соціальних параметрів сталого розвитку досягається насамперед тоді коли в центрі інтересів виборців перебувають питання оподаткування та витрачання бюджетних коштів, а також встановлення певних інституційних рамок щодо природоохоронних заходів, включаючи компенсацію збитків завданих довкіллю у процесі економічної діяльності.

Відповідно, розуміння сталого розвитку в аспекті соціальної складової обов'язково включає існування для кожного громадянина можливості прямої чи опосередкованої, але дієвої участі у процесах які прямо стосуються його повсякденного життя, включаючи участь стосовно прийняття і реалізації певних владних рішень та контролю за їх виконанням.

Таким чином, виконання завдань сталого розвитку, що постають з точки зору, як його економічної, так і екологічної складової, фактично відбувається через якнайповнішу реалізацію усіх втілюваних соціальною складовою аспектів суспільно-економічного та суспільно-політичного життя завдяки чому відбувається активізація людського фактору.

Зазначене видається основним моментом у здійсненні загальних процесів сталого розвитку. Тому існують вагомі підстави для констатації інтегруючої ролі соціальної складової сталого розвитку стосовно його економічної та екологічної складових, яка забезпечує їх взаємодію в рамках відповідних процесів.

Виконання соціальною складовою сталого розвитку в процесі реалізації його завдань функції поєднання економічної та екологічної складових відбувається лише за наявності умов для активізації ролі кожного громадянина та суспільства загалом як суб'єкта цього процесу. Узагальнено вказані умови забезпечує розвинене громадянське суспільство провідними ознаками якого є високий рівен самоорганізації громадян на основі взаємної довіри і толерантності, що зумовлює їх широке залучення до суспільно -політичної діяльності з метою впливу на владу та на зміст ухвалюваних нею рішень. Економічною інтерпретацією громадянського суспільства треба вважати категорію соціального капіталу, що розглядається як існуючий в суспільстві потенціал взаємної довіри і взаємодопомоги, раціонально сформований у міжособистісному просторі, обсяг якого можна виміряти за допомогою індексу суспільної довіри та членства громадян у суспільних об'єднаннях.

Існуюча сьогодні в Україні суспільна ситуація характеризується слабкою добровільною організаційною активністю громадян, низькими рівнями довіри між ними та толерантності у міжособистісних стосунках. Зазначене засвідчує, що в нашій країні фактично не існує потужного соціального капіталу, а отже також відсутнє розвинене громадянське суспільство.

Все це не дозволяє забезпечит у повній мірі розв'язання існуючих нагальних проблем, що має відбуватись у аспекті соціальної складової сталого розвитку та не сприяє досягненню належної реалізації його завдань у цілому. Перспективним у зв'язку із цим є стимулювання тих процесів які б сприяли активізації, відносно інших складових, інтегруючої ролі соціальної складової сталого розвитку, що слугувало б його оптимальному здійсненню.

4. Соціальна складова сталого розвитку

У центрі сталого розвитку перебуває людина, яка має право на здорове і повноцінне життя в гармонії з природою. Забезпечення цього вимагає зміни стереотипів цінностей, гуманізації суспільства, активізації соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню, посилення ролі об'єднань громадян, ділових і наукових кіл. З цією метою необхідно:

у галузі соціальної політики і соціального захисту:

запровадити єдині соціальні стандарти послуг на основі науково обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості кожного жителя з урахуванням регіональних особливостей;

посилити соціально-екологічну спрямованість економічних реформ, здійснити децентралізацію соціальної політики та перерозподіл повноважень у її реалізації між центром і регіонами;

підвищити реальні доходи населення на базі державного регулювання заробітної плати та пенсійного забезпечення, здійснювати моніторинг рівня життя різних соціальних верств і груп з метою недопущення зниження реальних доходів і скорочення платоспроможного попиту населення;

розробити місцеві програми ліквідації бідності, скорочення прошарку малозабезпечених та маргінальних категорій громадян;

наблизити рівень заробітної плати до реальної вартості робочої сили на ринку праці, створити систему соціальних гарантій працівникам у сфері оплати праці, виходячи з мінімального споживчого бюджету й економічних можливостей;

реформувати пенсійне забезпечення з метою переходу до системи, яка базується на принципах страхування, підготувати нормативно-правову базу для формування системи соціального страхування;

забезпечити розроблення програм соціальної та професійної реабілітації інвалідів з метою їх залучення до активного життя суспільства, програм і заходів щодо поліпшення становища сім'ї, жінки, охорони материнства і дитинства;

коректувати спрямованість програм на адресну допомогу окремим категоріям населення;

домогтися зниження смертності у всіх вікових групах населення, особливо населення працездатного віку, підвищення тривалості життя;

забезпечити виховання у населення бережливого ставлення до свого здоров'я та здоров'я оточуючих, пропаганда здорового способу життя, посилення боротьби з палінням, пияцтвом та іншими шкідливими звичками, сприяння розвитку фізкультури та спорту, служб гігієни;

в галузі освіти забезпечити:

зміну стереотипів людини, формування нової системи цінностей, починаючи з дошкільного віку, з урахуванням самоцінності природи і людини як частини природи;

процес відродження і розбудови національної системи освіти як найважливішої ланки виховання громадян, формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти;

формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров'я, створення державної та громадської систем забезпечення необхідною для екологічної освіти і виховання населення інформацією;

екологізація освітнього процесу в дошкільних закладах, виховання з перших років життя гуманної, соціально-активної особистості, здатної розуміти і любити природу, дбайливо до неї ставитися;

збільшення видання літератури і наочних посібників про природні багатства держави, їх збереження, примноження і раціональне використання;

можливість для населення одержувати знання з питань сталого розвитку і збереження навколишнього природного середовища, розвиток неформальної екологічної освіти з використанням засобів масової інформації і популярних видань;

підвищення соціального статусу вчителя, вдосконалення структури, змісту, форм і методів освіти;

в галузі науки і техніки забезпечити:

створення наукових основ сучасних технологій і технічних засобів, спрямованих на розв'язання проблем екологічної та техногенної безпеки, перехід до екологічно безпечних технологій, здатних мінімізувати ризик та негативний вплив на довкілля;

технологічне оновлення виробничого потенціалу і випуск екологічно безпечної продукції, максимальне залучення науково-технічного потенціалу країни до розв'язання всього циклу проблем ресурсозбереження від наукових досліджень до впроваджень науково-технічних проектів;

зниження природо- та матеріаломісткості продукції, підвищення її надійності, довговічності та конкурентоспроможності на світовому ринку.

При забезпеченні сталого розвитку має бути максимально використано можливості об'єднань громадян, профспілок, ділових та наукових кіл, враховано інтереси основних груп населення, в тому числі - жінок, дітей і молоді. Основними напрямами діяльності у цій сфері є:

розроблення механізмів партнерства держави і широких кіл громадськості в процесі забезпечення сталого розвитку;

забезпечення активної участі населення в розробленні і широкому обговоренні законодавчих та інших нормативних актів про охорону природи, здійснення громадського контролю за станом навколишнього природного середовища;

створення багатосторонніх комісій на різних рівнях з розгляду питань сталого розвитку, безпеки праці, охорони здоров'я, здійснення екологічної експертизи чинних і перспективних законодавчих та інших нормативних актів з метою аналізу та прогнозу їхніх наслідків;

постійне здійснення на підприємствах усіх форм власності контролю за станом умов праці, особливо жінок;

залучення молоді до процесів сталого розвитку, створення умов для ведення діалогу між молоддю та органами державної влади з питань стану довкілля і безпечного майбутнього.

5. Шляхи вирішення проблеми сталого розвитку

сталий розвиток навколишнє середовище

Сталий розвиток передбачає значне скорочення об'ємів спалювання невідновлюваних ви-дів палива, а також відмову від великих гідроенергетичних проектів, що вимагають затоплення великих площ продуктивних земель і переміщення десятків тисяч людей, які мешкали на них.

Концепція сталого розвитку висуває тезу про формування«почуття справедливості по відношенню до наступних поколінь як ЕТИЧНОГО ПРИНЦИПУ РОЗВИТКУ, прийняття такого шляху технологічного розвитку, який передбачає збереження природних ресурсів і екосистем».

Цей шлях надзвичайно складний для Заходу, де раціоналізм фетишизований і сконцентрований на максимальному задоволенні мислимих і немислимих потреб«вільного громадянина», і де похвальне дотримання законів(за винятком релігійних постулатів) мінімально підкріплене мо-рально-етичними принципами.

Україна, Росія і Білорусь на сьогодні мають значно вагоміший морально-етичний потенціал, ніж найрозвиненіші країни Заходу. Створення справедливої економіки у поєднанні з дисципліною і ефективністю приватної власності і ринкового механізму- ось головні аргументи сталого збалансованого суспільства з обмеженими ресурсами.

Аналіз численних джерел інформації в області екології дозволяє виділити основні напря-мки сталого розвитку, дотримуватися яких повинні, у тому числі, Україна, Білорусь і Росія. Пе-редусім, це всебічно збалансована політика в області енергетики, яка передбачає:

* поступовий перехід до оподаткування за викиди вуглецю в атмосферу від спалювання вуглеводневих палив;

* зведення до мінімуму користування особистим автомобілем шляхом введення диферен-ційованих податків на забруднення атмосфери;

* інвестування у розвиток громадського транспорту;

* заохочення застосування нетрадиційних видів енергії(енергії вітру, біомаси, сонячного тепла та ін.);

* стимулювання переселення людей ближче до робочих місць, щоб зменшити потребу в транспорті;

* поступова заборона авіарейсів на відстань менше1000 - 1500 км;

* розвиток електронних засобів зв'язку, які повинні замінити поїздки з метою спілкування і звичайну пошту.

Аналогічні пропозиції в області екологізації економіки передбачають вторинне викорис-тання ресурсів:

¦ введення оподаткування на застосування матеріалів, які не були у вжитку, з метою суб-сидіювання їх вторинного використання(рециркуляції);

¦ заборона на виробництво будь-яких матеріалів, які не можуть швидко розкладатися в природних процесах або бути повторно використані;

¦ обкладення податками продукції, яка не підлягає ремонту і вторинному використанню;

¦ обмеження виробництва предметів одноразового користування;

¦ обкладення податками предметів розкоші: зайве споживання повинно розглядатися як прояв антигромадського фізіологічного збочення;

¦ розвиток виробничої сфери видалення відходів в потужну промисловість вторинної пе-реробки, що дозволить відмовитися від використання територій для облаштування звалищ;

¦ обмеження використання і руйнування природних ресурсів для військових потреб.

У сфері демократизації економіки необхідно здійснити наступні заходи:

* за допомогою оподаткування, ліцензування і тарифного регулювання підтримувати ви-соку вартість перевезень і тим самим стимулювати розміщення підприємств у безпосередній близькості до ринків збуту;

* обмежити максимальну заробітну плату сумою, що не перевищує15 мінімальних окла-дів або середньої зарплати в даній організації;

* встановити80 % податок на доходи і спадок, які більш ніж у10 разів перевищують їх середній рівень;

* прийняти і активно зміцнювати національні та міжнародні антитрестові угоди і механіз-ми усунення транснаціональних монополій, відновлення ринкової конкуренції, зростання ролі ринкових ніш для малих фірм.

Стабілізація чисельності населення- важлива умова сталого розвитку. Ми не можемо досягти загального рівня фізичного споживання, що відповідає оптимальному стандарту людського добробуту, і зберегти дику природу, що залишилася, якщо населення планети не стабілізу-ється на рівні, значно меншому сучасного, очевидно, приблизно2,5 - 4,0 млрд. Прискорити процес стабілізації можуть наступні заходи:

¦ забезпечення соціального захисту людей похилого віку та підтримки бідних і малосі-мейних, що дозволить зменшити залежність від дітей;

¦ встановлення загального контролю за народжуваністю за допомогою оподаткування другої дитини, використовуючи при цьому Китайський досвід. Стимулювання бездітних сімей;

¦ забезпечення розподілу виробничих ресурсів так, щоб кожному була дана можливість задоволення його основних потреб.

Аналогічні заходи у сфері міжнародної торгівлі та інвестицій:

* експортувати тільки ті природні і екологічні ресурси, які для цього регіону є зайвими;

* накласти мораторій на довгострокові міжнародні позики, за винятком виробничої діяль-ності, що дозволяє отримувати валюту для оплати боргів;

* створити міжнародний фонд, який би відповідав за оцінку і договори продажу соціально і екологічно орієнтованих технологій, доступних широкій громадськості;

* скасувати Всесвітній та інші банки багатостороннього розвитку, пов'язані з бізнесом, які сприяють створенню міжнародних заборгованостей. Розвивати тільки невелику, фінансовану за системою грантів, іноземну допомогу, призначену для поширення екологічних технологій;

* сприяти злиттю економіки малих сусідніх країн, які не можуть бути економічно життє-здатними без зовнішніх торгівлі та ресурсів.



Висновок

Брак зрушень у бік сталого розвитку зумовлюється тим, що не вироблено відповідної комплексної політики на всіх рівнях світової спільноти, а також нездатністю всієї системи організації влади адаптуватися до нових умов. Концепція сталого розвитку, як проект збереження цивілізації, ставить перед людьми проблему переосмислення і трансформації структурних та інституційних основ існування.

Ідея сталого розвитку й досі лишається скоріш ідеологією, ніж завершеним теоретико-концептуальним напрацюванням. Її порівнюють з "філософським каменем". Звичайно, в історії наукової думки пошук філософського каменя був найсуттєвішим стимулом наукового та соціокультурного розвитку цивілізації, тому, можливо, хоча б у цьому сенсі феномен сталого розвитку зможе відіграти в майбутньому вирішальне значення.

Аби ідея сталого розвитку могла реалізуватися, треба провадити подальші ретельні дослідження різних її аспектів. Необхідно розробляти її теоретичні засади, а також стратегію і тактику впровадження на всіх рівнях функціонування суспільства, виходячи з основних тенденцій і протиріч сучасного розвитку.



Використана література

1. Задирака О.І. Мета сталого розвитку України - забезпечення високої якості життя / Збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практичної конференції 30 травня 2008 року, Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право, Київ, 2008, с. 284-286.

2. Ковальов Б.Л. Стратегії сталого розвитку: історична ретроспектива / Механізм регулювання економіки, 2009, №4, Т1, с. 192-197.

3. Кубатко О.В., Лук'яненко В.В., Могиленець Т.В. Економіко-математичні підходи моделювання процесів сталого розвитку територій.

Размещено на Allbest.ru

...