Нормативи допустимого викиду забруднювальної речовини в атмосферу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут екологічної безпеки

Кафедра екології

Курсова робота

з дисципліни: "Методи і засоби захисту біосфери"

на тему: "Нормативи допустимого викиду забруднювальної речовини в атмосферу"

Виконала: студентка 501 групи ІЕБ Хорунжа Д.І.

Перевірила: доцент кафедри екології

Матвєєва І.В.

Київ - 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Нормативи допустимого викиду забруднювальної речовини в атмосфері

1.1 Основні джерела забруднення атмосферного повітря

1.2 Наслідки забруднення атмосферного повітря

1.3 Нормування допустимих викидів

Розділ 2. Санітарно-гігієнічне та екологічне нормування водного середовища

2.1 Санітарно-гігієнічне нормування

2.2 Екологічне нормування

Розділ 3. Нормування рівня токсичного забруднення води

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Із розвитком промисловості, міст і транспорту з'явилося нове джерело потрапляння речовини в атмосферу - так зване техногенне забруднення, яке за потужністю викидів таке саме, як сучасна вулканічна діяльність. Атмосферне забруднення - потрапляння у повітря різних газів, частинок рідких або твердих речовин, парів, що перевищує нормальну концентрацію речовин і негативно впливає на організми, погіршує їх життєві умови. Атмосферне забруднення - це несприятливі зміни стану атмосферного повітря, повністю або частково зумовлені діяльністю людини, які безпосередньо чи опосередковано змінюють розподіл енергії, рівні радіації, фізико-хімічні властивості атмосфери й умови існування живих організмів.

Також разом з цим забруднюють і водне середовище. У водойми планети щорічно скидають близько 7003 км забруднених вод. Гинуть найбільш чутливі організми, руйнуються збалансовані співтовариства, обмежується господарське і рекреаційне використання водойм. Повне припинення антропогенного забруднення середовища нереально, тож слід застосовувати розумні заходи вилучення в водойми токсикантів і забруднювачів, застосовувати ефективну очищення вод.

Розділ 1. Нормативи допустимого викиду забруднювальної речовини в атмосфері

1.1 Основні джерела забруднення атмосферного повітря

З розвитком промисловості, енергетики, великих міст і автотранспорту з'явилося нове джерело надходження речовин в атмосферу - так зване техногенне забруднення, яке за потужністю викидів можна поставити в один ряд із сучасною вулканічною діяльністю. Атмосферне забруднення слід розуміти як надходження у повітря різних газів, частинок рідких або твердих речовин, парів, що перевищує нормальний фон концентрації речовин та негативно впливає на організми, погіршуючи їх життєві умови. Іншими словами, атмосферне забруднення - це будь-які несприятливі зміни стану атмосферного повітря, цілком або частково викликані діяльністю людини, які безпосередньо чи опосередковано змінюють розподіл енергії, рівень радіації, фізико-хімічні властивості атмосфери та умови існування живих організмів. Ступінь змін і масштаб наслідків залежить, по-перше, від інтенсивності і характеру самого забруднення, по-друге, від стійкості атмосферного повітря до антропогенного навантаження.

Основну частину діоксиду сірки (70 відсотків), оксидів азоту (56 відсотків) та пилу (52 відсотки) викинули в атмосферу підприємства, що виробляють електроенергію, газ та воду; вуглеводнів та летких органічних сполук (74 відсотки) - добувної промисловості; оксиду вуглецю (70 відсотків) - підприємства обробної промисловості.

Хоч обсяги викидів забруднюючих речовин останнім часом, передусім через зупинку багатьох підприємств, зменшилися, проте в деяких промислових регіонах (особливо - в Донецько-Придніпровському) вони і нині значно перевищують гранично допустимі норми.

Особливе занепокоєння викликають понад тисячу шкідливих хімічних підприємств, більшість з яких розташовано в Донецької та Луганської областях. За останніх 10 років в цьому регіоні подвоїлась кількість дітей які народжувалися тут з відхиленнями. Не кращий стан атмосферного середовища у всьому Донецько-Придніпровському регіоні Черкасах, Києві та Одесі.

Внаслідок забруднення довкілля шкідливими речовинами відпрацьованих газів двигунів внутрішнього згоряння зоною екологічного лиха для населення стають цілі регіони, особливо великі міста. Проблема шкідливих викидів двигунів все більше загострюється з огляду безперервного збільшення парку експлуатованих автотранспортних засобів, ущільнення автотранспортних потоків.

Особливої уваги потребує стан повітря в житлових і громадських приміщеннях. Унаслідок недостатньої ізоляції в них можуть бути присутні атмосферні полютанти. Крім того, повітря в житлових приміщеннях додатково забруднюється продуктами неповного згорання побутового газу, леткими виділеннями полімерних матеріалів, токсичними хімічними речовинами, у тому числі і радіоактивними. Сумарне забруднення повітря житлових і громадських приміщень хімічними речовинами може перевищувати допустимий рівень у 2-4, а окремими токсичними речовинами - у 10 разів. Це стосується насамперед дитячих закладів, шкіл та лікарняних приміщень.

Автотранспорт, як і раніше є найбільшим забруднювачем атмосферного повітря Житомирської області. Слід зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки необхідність постійного збільшення автотранспортних перевезень обумовила зростання до 50-80 % внеску відпрацьованих газів у забруднення атмосферного повітря великих міст України, а відтак - і збільшення ризику для здоров'я населення. У відпрацьованих газах автомобільних двигунів налічується біля 100 різних компонентів, більшість з яких токсичні.

Серед токсичних компонентів, які викидаються автотранспортом майже 75,9 % становлять оксиди вуглецю, 11,5 % - неметанові леткі органічні сполуки, 10,2 % - оксиди азоту, 1,1 % - сажа, 0,97 % - сірчистий ангідрид.

Не менш шкідливими є радіаційне забруднення атмосфери. Воно, перш за все, пов'язане з випробувальними ядерними та термоядерними вибухами, внаслідок яких утворюється значна кількість радіоізотопів: стронцію-90 і цезію-137 (періодом напіврозпаду, відповідно, 28 і 33 роки), аваріями на автономних електростанціях, найбільшою з яких була Чорнобильська катастрофа, безгосподарним зберіганням радіоактивних речовин і предметів.

1.2 Наслідки забруднення атмосферного повітря

Близько 20 відсотків забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу стаціонарними джерелами, є мутагенами і несуть загрозу здоров'ю не тільки нинішнього, а й наступних поколінь.

Оцінюючи розміри шкоди для здоров'я, необхідно брати до уваги, що хімічне забруднення атмосферного повітря, по-перше, знижує адаптаційні можливості організму і, як наслідок, стійкість до негативних чинників іншої етіології, по-друге, підвищує рівень захворюваності, насамперед органів дихальної системи, і, по-третє, негативно впливає на рівень смертності населення.

Дані проведених в Україні досліджень свідчать, що у населення, яке проживає в місцях з інтенсивним забрудненням атмосферного повітря, підвищується кількість імунодефіцитів. Це є однією з причин підвищення рівня інфекційних захворювань, а також відсутності належного ефекту від проведення вакцинації населення.

Зростає кількість захворювань на хронічний бронхіт і поширеність бронхіальної астми. У країні спостерігається підвищення рівня онкологічних захворювань. У їх структурі на перші місця вийшли злоякісні новоутворення дихальної системи.

Найменшу очікувану тривалість життя при народженні мають жителі міст з розвинутою металургійною та хімічною промисловістю у так званих антропотехногенно-завантажених регіонів, на противагу містам, де такої промисловості немає і через це повітря забруднюється менше.

1.3 Нормування допустимих викидів

Нормування викидів забруднюючих речовин в атмосферу проводиться для кожного діючого, що реконструюється, будується або проектованого підприємства або іншого об'єкта, що має стаціонарні джерела забруднення атмосфери. забруднення атмосферне нормування викид

Метою нормування викидів забруднюючих речовин від об'єкта, від якого вони надходять в атмосферу, є забезпечення дотримання критеріїв якості атмосферного повітря, що регламентують гранично допустимий вміст у ньому шкідливих (забруднюючих) речовин для здоров'я населення та основних складових екологічної системи, а також умови неперевищення показників гранично допустимих (критичних) навантажень на екологічну систему та інших екологічних нормативів. При нормуванні викидів враховуються технічні нормативи викидів (ТНВ) і фонове забруднення атмосферного повітря.

Гранично допустимий викид - норматив гранично допустимого викиду шкідливого (забруднюючої) речовини в атмосферне повітря, який встановлюється для стаціонарного джерела забруднення атмосферного повітря з урахуванням технічних нормативів викидів і фонового забруднення атмосферного повітря як максимальний викид (даного джерела), що не приводить до порушення гігієнічних та екологічних нормативів якості атмосферного повітря, гранично допустимих (критичних) навантажень на екологічні системи, інших екологічних нормативів.

Тимчасово погоджений викид - тимчасовий ліміт викиду шкідливого (забруднюючої) речовини в атмосферне повітря, який встановлюється для діючих стаціонарних джерел викидів з урахуванням якості атмосферного повітря та соціально-економічних умов розвитку відповідної території з метою поетапного досягнення встановленого гранично допустимого викиду.

Нормування викидів забруднюючих речовин в атмосферу передбачає врахування не тільки гігієнічних, але й екологічних нормативів якості атмосферного повітря. Екологічний норматив якості атмосферного повітря - це критерій якості атмосферного повітря, який відображає гранично допустимий максимальний вміст шкідливих (забруднюючих) речовин в атмосферному повітрі, і при якому відсутня шкідливий вплив на навколишнє природне середовище. Сьогодні розвиток екологічного нормування в Україні здійснюється для забезпечення:

1. Відповідності норм завданням збереження екосистем;

2. Розвитку нормативної бази як елемента управління і засобу контролю в діяльності суб'єктів господарювання;

3. Ефективності норм як правових гарантій соціальної захищеності людини.

В даний час нормування викидів шкідливих речовин в атмосферу засноване на необхідності дотримання гігієнічних критеріїв якості атмосферного повітря населених місць. Різні рівні забруднення атмосферного повітря по-різному впливають на різні складові екосистеми.

Розділ 2. Санітарно-гігієнічне та екологічне нормування водного середовища

В умовах урбанізації постійно збільшується потреба у воді і постійно збільшуються викиди відпрацьованої води. Цей процес супроводжується постійним погіршенням якості води, якості водних джерел та зменшенням можливостей використання їх для пиття, культурно-побутових та рекреаційних потреб, для риборозведення, зрошування і навіть для промислових потреб.

Водоспоживання України становить близько 8 % від світового. На водні об'єкти суші, які є основними джерелами водопостачання покладають зараз дві протилежні функції, з якими вони з часом все менше справляються, з одного боку - це джерела водоспоживання для побутових та технічних потреб, з другого - це водойми для скиду побутових та промислових стоків. В результаті вода у водних об'єктах така, що без відповідного очищення використовувати її вже не можливо. Найбільшою мірою якість природних вод змінюється в результаті забруднення їх стічними водами промислових підприємств та комунального господарства, а також від поверхневого стоку з територій населених пунктів, промислових об'єктів, транспортних шляхів та сільськогосподарських угідь. На даний час в Україні щорічно скидається понад 20 км 3 стічних вод, з них майже 6 км - неочищених та недостатньо очищених.

Забруднення води відбувається внаслідок надходження у водойми зі стічними водами різних шкідливих домішок неорганічної (кислоти, мінеральні солі, луги тощо) й органічної природи (нафта й нафтопродукти, органічні сполуки, поверхнево-активні речовини, миючі засоби, пестициди тощо). Більшість з них є отруйними для мешканців водойм.

Гідросфера України сьогодні вже не спроможна самоочищуватися, саморегулюватися й самовідновлюватися - вона дедалі активніше деградує. Нині річки, озера і інші водойми самотужки вже не можуть подолати дедалі зростаюче антропогенне навантаження. Тому суспільство повинно вдатися до заходів для очищення забруднених вод і повернення джерел водопостачання до стану, придатного для подальшого їх використання. Комплекс природоохоронних заходів захисту гідросфери включає:

- нормування якості води, тобто розробки критеріїв щодо її придатності для різних видів водокористування;

- скорочення обсягів скидів забруднень у водойми шляхом вдосконалення технологічних процесів;

- очистку стічних вод.

Скорочення обсягів скидів забруднень у водойми й перехід підприємств до роботи за схемою замкненого циклу водокористування є головним напрямом захисту водного середовища в промисловості. Розробка нових прогресивних технологій дозволяє різко скоротити потреби у воді, а інколи й зовсім відмовитися від неї.

2.1 Санітарно-гігієнічне нормування

Санітарно-гігієнічні та екологічні нормативи визначають якість навколишнього середовища для здоров'я людини і стану екосистем, але не вказують на джерело забруднення, а тим більше не регулюють його діяльність. Вимоги, що висуваються до джерел забруднення, відображені у науково-технічних нормативах. До них відносяться нормативи викидів і скидів шкідливих речовин - гранично допустимі викиди та гранично допустимі скиди (ГДВ та ГДС), а також технологічні, будівельні норми і правила, у яких вміщено вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища. Науково-технічні нормативи розроблені за таким принципом: при умові дотримання нормативів усіма підприємствами даного регіону вміст будь-яких домішок у повітрі, воді та ґрунті повинен задовольняти вимоги санітарно-гігієнічного нормування.

Відповідно до "Санітарних норм і правил", питна вода повинна бути безпечною в радіаційному, епідеміологічному відношеннях, за своїм хімічним складом і повинна мати позитивні органолептичні властивості. Під якістю води розуміють її склад та властивості, що визначають доцільність для певного використання. Якість води визначається за такими показниками:

- санітарний - визначаються мікробіологічні та паразитарні параметри;

- токсикологічний - безпечність хімічного складу води не повинна перевищувати встановлених норм;

- органолептичний - температура, прозорість, колір, запах, смак, жорсткість.

Гранично допустима концентрація домішок у воді водойм господарчого, культурно-побутового призначення (ГДК) - це концентрація шкідливих речовин, яка не повинна впливати безпосередньо або опосередковано на організм людини протягом усього життя та на здоров'я майбутніх поколінь, вона не повинна погіршувати гігієнічні умови водокористування.

Гранично допустима концентрація у воді водойм, що використовуються для рибної промисловості (ГДК), - концентрація шкідливих речовин, яка не повинна мати шкідливого впливу (безпосередньо або опосередковано) на популяції риб, в першу чергу промислових, або інших водних організмів.

У практичній діяльності можна використовувати різні методи оцінки екологічної якості водних ресурсів. За сукупністю наявних домішок та іншими показниками стану забруднення водного об'єкта застосовують інтегральний показник, який враховує перевищення ГДК.

2.2 Екологічне нормування

Екологічному нормуванню підлягає і спеціальне використання природних ресурсів. Так, нормування водоспоживання - це встановлення планового виміру споживання води з урахуванням її якості, розробка та затвердження норм споживання води на одиницю продукції, що планується до випуску (робіт), відповідно до номенклатури, а також контроль за їхнім дотриманням.

Норма водоспоживання - максимальна планова кількість свіжої води потрібної якості, необхідна для виробництва одиниці продукції (здійснення роботи) при певних організаційно-технічних умовах виробництва.

Норматив водоспоживання - поелементні складові частки норми.

Норма водовідведення - максимальна планова кількість стоків встановленої якості, що можуть бути скинуті в природні об'єкти.

Ліміт водоспоживання - розрахункова кількість свіжої води (питної та технічної), що доводиться підприємству у встановленому порядку з урахуванням виробничої програми, норм водоспоживання, заходів з її раціонального використання, сезонності і коефіцієнтів технологічних втрат, потреб інших споживачів.

Ліміт водовідведення - обсяги стічних вод, що доводяться підприємству у встановленому порядку, виходячи з норм водовідведення, з урахуванням екологічного стану водного об'єкта і потреб інших водоспоживачів.

Розділ 3. Нормування рівня токсичного забруднення води

Токсичне забруднення води відбувається за рахунок потрапляння у водойми стічних вод від підприємств, які містять шкідливі токсичні речовини, що негативно впливають на водне середовище.

Зміни, які відбуваються під впливом токсичних речовин, відбиваються на видовому різноманітті та структурі гідробіоценозів. Лише в умовах критичних ситуацій життя водойм призупиняється повністю, і тільки на короткий період. Виживають і процвітають види, найбільш пристосовані до нових умов середовища. Така пристосованість виникає внаслідок більш-менш швидких адаптацій, до яких найбільше здатні види з коротким життєвим циклом і швидкою зміною поколінь. У нових умовах протікають процеси природного добору, виникають мутантні раси. Найлегше адаптуються водорості, бактерії, у яких відсутній диференційований обмін речовин. Здатність до адаптації в умовах токсичного середовища тим нижча, чим вища організація виду. Тому від токсичних забруднень найбільше потерпають популяції вищих ракоподібних і риб, що займають вершину трофічної піраміди.

Серед токсикантів переважають ксенобіотики - речовини створені людиною, які ніколи в природі не існували. За короткий час, що минув з початку застосування таких речовин, популяції, які пристосувалися до життя в отруєному середовищі, не сформувалися. Серед гідробіонтів є лише поодинокі види з підвищеною стійкістю до токсичних речовин, але типових індикаторів токсичного забруднення немає. З цієї причини у водній токсикології не створена система, яка б давала змогу оцінювати рівень токсичного забруднення вод подібно до оцінки рівня сапробності за видовим складом флори і фауни.

Перспективним підходом до індикації токсичних забруднень є біоценотичний, який враховує зміни структури планктонних угруповань гідробіонтів. Так, при токсичних забрудненнях зі складу зоопланктону можуть випадати одні популяції ракоподібних (гіллястовусих), менш захищених від проникнення токсикантів з води, в той час як інші популяції (веслоногі) тривалий час не змінюються. Це може бути пов'язаним з наявністю у них хітинового покриву та особливостями живлення. Такі тварини не засвоюють токсиканти через зовнішні покриви тіла і не фільтрують воду в процесі живлення, отримують їх тільки через трофічні ланцюги.

Тому біоценотичні зміни полягають перш за все у випаданні окремих видів. Так, відсутність гіллястовусих вказує на наявність значного токсичного забруднення, а загальне збіднення біомаси в поєднанні зі зміною структури домінування - на ступінь пригнічення планктону. Такі зміни досить наглядно ілюструються на ценограмах.

Поряд з методами біоіндикації, які дають змогу виявляти наявність токсичних забруднень за змінами видового складу і структури гідробіоценозів, велике значення у контролі токсичності забруднених вод набуває комбінований спосіб, який базується на аналітичному визначенні вмісту окремих токсикантів в органах і тканинах видів-концентраторів.

Здатність до накопичення токсичних речовин характерна для багатьох гідробіонтів. Зокрема, вона притаманна макро- і мікроводоростям, форамініферам, губкам, кишковопорожнинним, ракоподібним, молюскам. Останні найбільше показові, бо накопичують важкі метали і мікроелементи в рідині мантійної порожнини та черепашці (двостулкові молюски). Виходячи з цих властивостей молюсків для контролю токсичного забруднення морських вод застосовується метод, який базується на систематичному визначенні вмісту важких металів, мікроелементів і рідкоземельних елементів в органах і тканинах мідій ("мідієвий дозір"). Вищі водяні рослини (очерет, рогіз) накопичують органічні токсиканти, зокрема пестициди, в кореневищах. Токсичні речовини можуть накопичуватися і у рибах, в основному в гепатопанкреасі, селезінці, кістках, лусці.

Організми-концентратори, які використовуються як індикатори токсичного забруднення водних екосистем, отримали назву моніторів, а їх накопичувальна здатність кількісно характеризується коефіцієнтом накопичення КН - відношенням аналітично визначених речовин в досліджуваних гідробіонтах до їх вмісту у воді.

Ступінь накопичення токсикантів у донних організмах визначається за його відношенням до вмісту токсикантів у донних відкладах (коефіцієнт донної біологічної акумуляції - КДБА). Для оцінки співвідношення концентрацій в донних вілкладеннях і у воді використовується коефіцієнт донної акумуляції (КДА). Три вказаних коефіцієнти - КН, КДА і КДБА - в достатній мірі характеризують рівень токсичного забруднення водної екосистеми в цілому. Причому ці коефіцієнти відображають не випадкову (одноразову) картину, а характеризують тривалу хронічну токсифікацію водного об'єкта.

Таким чином, для оцінки токсичності хімічних речовин для гідробіонтів, індикації токсичних забруднень і загального рівня токсифікації водних екосистем існують три основні методи: індикація за шкалою токсобності, біотестування і використання організмів-моніторів. Найбільш повна оцінка токсичності водних екосистем може бути отримана при застосуванні усіх трьох методів. Серед них найбільш доступним і досить інформативним методом контролю токсичності є біотестування.

Основними заходами охорони води від забруднення вважаються такі, котрі частково виключають утворення стічних вод, а також необхідність скиду їх у водоймища.

Заборонений скид у водоймища таких стічних вод, які можуть бути ліквідовані іншими шляхами: застосуванням раціональної технології, повторним використанням відпрацьованої води у системах обертового водопостачання та використанням стічних вод у цілях сільськогосподарського зрошування. Указані заходи дозволяють зменшити об'єми стічних вод, які підлягають скиду у водоймища.

Нагляд за виконанням умов спуску води стічних вод у водоймища виконується санітарно-епідеміологічними станціями та управлінням експлуатації водогосподарських систем Держводгоспу України.

Висновки

Під час виконання курсової роботи я проаналізувала та вивчила ряд літературних джерел і зробила для себе висновок про те, що на сьогодні контроль за станом атмосферного повітря та водного середовища відіграє важливу роль у забезпеченні безпечних умов для проживання людського населення. Тому залишається актуальним створення мінімізації антропогенного впливу на довкілля, що дає нам змогу дослідити та спостерігати за станом навколишнього середовища, а також накладання граничних умов як на сам вплив, так і на фактори середовища, які відображають і вплив, і наслідки впливу в екосистемах. Також потрібно дотримуватися нормативів щодо скидів та викидів тих чи інших забруднюючих речовин у навколишнє середовище. Потрібно акцентувати увагу на збільшені плати за забруднення та видачі лімітів. Були вивчені загальні підходи до нормування атмосферного повітря та водного середовища і описані основні джерела його забруднення.

Стан навколишнього середовища має особливо важливе значення для нормального функціонування людського організму, підтримки здоров'я, захисту живих організмів та збереження енергії, тому варто контролювати свою дяльність, задумуючись про певні наслідки, з метою забезпечення нормального стану довкілля для нинішніх та майбутніх поколінь.

Список використаних джерел

1. Термена Б.К. Забруднення атмосфери та його наслідки: Навчальний посібник / Борис Термена, Світлана Літвіненко, 2005. - 167 с.

2. Бойчук Ю.Д. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник./Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. - Суми: Універсальна книга, 2002. - 284с.

3. Білявський Г.О. Основи екологічних знань: підручник/ Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. - К.: "Либідь", 2000. - 334 с.

4. Сухарев С.М. Техноекологія та охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник для студенів вищих навчальних закладів/ Сухарев С. М., Чудак С.Ю., Сухарева О.Ю. - Львів: "Новий світ", 2004. - 256 с.

5. Кварцова Л.К. Экология: Учебное пособие. - М.: Знание, 1997. - 288 с.

6. Білявський Г.О. Основи екології: теорія та практикум К.: Лібра, 2006. - 368 с.

7. Клименко М.О. Моніторинг довкілля: Навчальний посібник/ М.О. Клименко, А.М. Прищепа, Н.М. Вознюк. - "Академія", 2006. - 360 с.

8. Войцицький А.П. Нормування антропогенного навантаження на природне середовище. Конспект лекцій, - Житомир: ДАУ, 2005. - 132 с.

9. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник. - Львів: Афіша, 2002. - 320 с.

10. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації. Підручник. 3-є вид., перероб. і доп. - К.:Європ. ун-т фінансів, інформсистем, менеджменту і бізнесу, 2000. - 174 с.

Размещено на Allbest.ru