Водні ресурси України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У діяльності людини вода знаходить саме широке застосування. Вода - це матеріал, використовуваний у промисловості й вхідний до складу різних видів продукції й технологічних процесів, виступає в ролі теплоносія, служить для цілей обігріву. Сила падіння води пускає в хід турбіни гідроелектростанцій. Водний фактор є визначальним у розвитку й розміщенні ряду промислових виробництв. До водоємних галузей, що орієнтується на великі джерела водопостачання, ставляться багато виробництв хімічної й нафтохімічної промисловості, де вода служить не тільки допоміжним матеріалом, але й одним з поважних вигляд сировини, а також електроенергетика, чорна й кольорова металургія, деякі галузі лісової, легкої й харчової промисловості. Широко використовується вода в будівництві й промисловості будівельних матеріалів. Сільськогосподарська діяльність людини пов'язана зі споживанням величезної кількості води, насамперед на зрошуване землеробство. Ріки, канали, озера - дешеві шляхи сполучення. Водні об'єкти - це й місця відпочинку, відновлення здоров'я людей, спорту, туризму.

Проблема водопостачання у країні ускладнюється ще різким погіршенням води безпосередньо у самих джерелах водопостачання у зв'язку з інтенсивним відбором річкового стоку і недостатньою ефективністю очищення стічних вод.

Розвиток водогосподарського комплексу повинен задовольняти певні соціально-економічні і екологічні вимоги. Соціально-економічний аспект цих вимог передбачає реалізацію заходів, спрямованих на удосконалення територіально-галузевої структури і технологій водокористування.

У зв'язку із цим - раціональне використання водних ресурсів і їхня охорона мають ключове значення для досягнення стійкого розвитку.

Метою курсової роботи є вивчення проблем водо забезпечення України, а також напрямки охорони та використання водних ресурсів

Об'єктом є водозабезпеченість України

Предметом є територіальні особливості водозабезпечення України

Завдання роботи полягае в:

Вивчення теоретичних аспектів водо забезпечення

Розділ 1. Теоретичні аспекти водозабезпечення в Україні

1.1 Сучасні фактори водозабезпечення України та поняття про водні ресурси

У сучасній науці та практиці під поняттям "водні ресурси" в самому широкому тлумаченні розуміють усі води нашої планети, тобто води поверхневого й підземного стоку, грунтові та підземні води, води гірських і полярних льодовиків, морські и океанічні води, атмосферні води та води штучних водних об'єктів. Відповідно до потреб матеріального виробництва під водними ресурсами слід розуміти придатні до використання запаси поверхневих і підземних вод певної території. Це в основному прісні води (річок, озер, водосховищ, льодовиків, грунтові й підземні води). Проте у зв'язку з тим, що підземні води, а також води озер, боліт і льодовиків використовуються в даний час порівняно мало і всі вони пов'язані з водами річок, під водними ресурсами великих територій і держав розуміють тільки величину середнього річного стоку річок. При оцінці водозабезпеченості окремих регіонів і економічних районів можуть враховуватися також запаси підземних, озерних та інших видів вод.

Дещо інакше трактує поняття "водні ресурси" С.Л. Вендров (1970) [28. ст. 161] Він вважає, що водні ресурси не можна розглядати як синонім суми природних вод і що це поняття не тільки природне, а й соціально-історичне, його зміст тісно пов'язаний з рівнем розвитку людського суспільства. Під водними ресурсами кожного конкретно інтервалу часу пропонується розуміти ті види природних вод, які можна використовувати нині, управляючи їх режимами, а також ті які використовуватимуться в найближчій перспективі. Це визначення свідчить, що чим нагальніша потреба в природних водах і чим вищі технічні можливості їх отримання, тим більша кількість різноманітних видів природних вод відноситься до категорії водних ресурсів. Якщо, наприклад, для людини кам'яного віку водними ресурсами були води струмків, річок, озер і ті грунтові води, які вона могла добути, то для людини майбутнього - це природні води в усіх агрегатних станах, на всій планеті, на всіх її глибинах, а можливо, і за її межами.

Отже, за цим визначенням нині не всі природні води належать до категорії водних ресурсів, хоча перелік їх постійно збільшується. Характерним прикладом у цьому відношенні можуть бути підземні води. Чим більших глибин досягають свердловини, тим глибші горизонти прісних підземних вод стають водними ресурсами; чим економічнішими способами опріснення солоних вод оволодіває людина, тим більша кількість мінералізованих підземних вод стає водними ресурсами. Сучасні досягнення науки і техніки дають можливість для отримання прісної води використовувати навіть морську, тобто запаси солоних морських вод якоюсь мірою можна віднести до категорії регіональних водних ресурсів. Проте на даному етапі розвитку продуктивних сил у матеріальному виробництві використовуються переважно прісні води суші. Води Світового океану і льодовиків слід розглядати як ресурси майбутнього, вивчення та освоєння яких тільки розпочинається.

Для повної характеристики водних ресурсів недостатньо знати лише їхню кількість. Дуже важливо враховувати і такі властивості, як нерівномірність розподілу водних ресурсів по території, природні, сезонні та багаторічні коливання водності, кількість наносів, хімічний склад води, льодовий режим та інші. Розглянемо коротко ці властивості.

Основною причиною нерівномірного розподілу водних ресурсів по території є географічна зональність. Ця закономірність дуже чітко простежується не тільки на рівнинних територіях, а й у гірських районах (висотна поясність). Цей фактор треба враховувати при розміщенні галузей народного господарства. В необхідних і економічно виправданих випадках воду перекидають із багатих на неї районів у ті, де місцевих водних ресурсів недостатньо.[8. ст. 402].

Нерівномірність розподілу водних ресурсів у часі також є важливим фактором можливого їх використання. Особливо це стосується річкового паводкового стоку і ґрунтової вологи, які мають найбільші коливання. Стійкішим є підземний стік, який не тільки дає уявлення про ресурси стійкого річкового стоку, а й приблизно характеризує також відновлювальні запаси підземних вод. Поверхневий же стік у деяких випадках можна використовувати тільки після штучного регулювання за допомогою водосховищ або меліоративними заходами. Використання річкових вод без регулювання стоку лімітується величиною стійкого стоку підземного або озерного походження, тобто витратами води періоду літньої (на півдні) та зимової (на півночі) межені.

Сезонні коливання стоку поєднуються з багаторічними. їхня амплітуда, яка залежить від зональних географічних умов і розмірів річкових басейнів, буває досить значною. Тому при плануванні використання водних ресурсів прийнято орієнтуватися на стік маловодного року (95% або іншої забезпеченості), оскільки це ще більше зменшує можливості використання річкового стоку. Повністю усунути такий недолік вдається лише в окремих випадках, але для цього потрібне багаторічне регулювання стоку за допомогою водосховищ великого об'єму. Проте такі водосховища, як правило, економічно не виправдані. Існуючі водосховища на деяких річках регулюють лише незначну частину стоку. Наприклад, за допомогою каскаду Дніпровських водосховищ, корисний об'єм яких становить 18,4 км³, вдається відповідно зменшувати об'єм весняного водопілля і збільшувати меженні витрати Дніпра.

Дуже велику мінливість, майже таку саму як і поверхневий стік, мають ресурси ґрунтової вологи, особливо в степовій, лісостеповій і частково лісовій зонах. Нестача ґрунтової вологи поповнюється зрошенням, надлишок - осушенням. Проте існують також суто агрономічні способи регулювання ґрунтовою вологою: зяблева оранка, снігозатримання, закриття вологи шляхом певного обробітку грунту тощо. Велике значення мають також лісомеліоративні заходи як спосіб снігозатримання і регулювання випаровування (збільшення продуктивної частини випаровування за рахунок зменшення непродуктивної).

Заходи щодо перетворення ресурсів ґрунтової вологи задля підвищення продуктивності землеробства мають певний вплив на режим і об'єм річкового стоку. Наприклад, М.І. Львович зважає, що тільки поглиблена оранка збільшує ресурси ґрунтової вологи в південних районах приблизно на 10 км³. Відповідно знижується річковий стік, в основному за рахунок зменшення весняного водопілля. Таке перетворення водних ресурсів - збільшення запасів ґрунтової вологи за рахунок річкового стоку період} весняного водопілля - вигідне для народного господарства, оскільки налає можливість підвищувати врожайність сільськогосподарських культур, зменшувати марні втрати весняних вод, інтенсивність схилового стікання і водну ерозію.

Важливим показником можливості використання водних ресурсів є якість води, яка пов'язана з кількістю наносів і розчинних речовин. При використанні води для водопостачання та інших цілей доводиться її відстоювати. Значна кількість наносів часто завдає великої шкоди водогосподарським об'єктам - замулюються канали, стави й водосховища, погіршуються фізичні властивості зрошуваних земель.

Природний хімічний склад річкових вод інколи буває перешкодою для їх використання. Хлоридні та сульфатні води високої мінералізації трапляються зрідка. Переважають карбонатні води, які потребують пом'якшення у разі використання у парових котлах або взагалі є непридатними для використання (наприклад, для паперової промисловості).

Різноманітнішими за хімічним складом є підземні води. Залежно від хімічного складу планується відповідно і їх використання.

Важливим фактором використання водних ресурсів є льодовий режим річок і озер. Льодовий покрив не тільки припиняє на деякий час судноплавство, а й консервує значну кількість води в зимовий період. Донний лід, зажори і затори також можуть бути значною перешкодою для експлуатації гідротехнічних споруд (ГЕС, водозаборів, мостів тощо).

За походженням і місцем розташування водні ресурси поділяють на місцеві, регіональні та глобальні, а за належністю - на національні, міждержавні та загальні.

Місцевими поверхневими водними ресурсами вважають води, які формуються безпосередньо на даній місцевості. Це воли малих річок і озер якоїсь адміністративної області, групи областей або економічного району. До місцевих водних ресурсів належать і води, перекинуті (каналами та водоводами) з інших річок.

До регіональних поверхневих водних ресурсів належать транзитні води великих і середніх річок, які можуть використовуватись не тільки в даній місцевості, але й на територіях, розташованих вище і нижче за течією річки. До таких, наприклад, належать води Дніпра, Дністра, Десни, Прип'яті та інших річок.

Глобальні водні ресурси або, враховуючи поділ за національною належністю, загальні - це води, які акумульовані у льодах Арктики й Антарктики, води відкритих морів і океанів.

Національні водні ресурси - це середньорічний стік річок із територій інших держав, а також запаси поверхневих і підземних вод на цих територіях.

Міждержавні водні ресурси - це водні ресурси річок, які течуть по територіях декількох держав або формують стік у їхніх межах. Прикладами таких річок є Дунай, Дніпро, Дністер та ін. Міждержавними часто бувають підземні води артезіанських басейнів, що залягають у межах кількох країн.

У зв'язку з тим, що річки на сьогодні використовуються досить широко, їхній стік регулюється в часі та розподіляється по території, поділ водних ресурсів на місцеві й регіональні стає дуже умовним.[7. ст. 305].

Розглядаючи стік річок як основне джерело водних ресурсів, необхідно враховувати, що весь він не може вважатися ресурсом. У кожному створі річки (пункті водокористування) за її течією потрібно розрізняти повний і так званий можливий для використання стік. При визначенні останнього враховуються потреби користувачів, які розташовані нижче за течією, необхідність збереження самої річки (якийсь санітарно-екологічний мінімальний стік) і підтримання гідрологічного, гідробіологічного і гідрохімічного режимів водного об'єкту (моря, затоки, озера), в який вона впадає. Тільки для останнього за течією річки водокористувача можна всю воду, що поступає, вважати власним ресурсом, можливим для використання.

Виділення можливого для використання стоку має суттєве значення при плануванні використання водних ресурсів, оскільки налає можливість порівнювати об'єми вилучення річкового стоку для вирішення конкретних господарських завдань з можливими джерелами водопостачання, їх потенціальними можливостями в даних конкретних умовах.

Можливі для використання водні ресурси - величина не постійна, вона залежить від особливостей розподілу стоку протягом року, режиму руслового використання та величини позаруслового водокористування. У США ця частина ресурсів називається надійними водними ресурсами.

За господарською значимістю водні ресурси поділяються ще на дві категорії:

* природні або потенціаіьні ресурси - це поверхневі та підземні води, формування яких зумовлюється природними процесами;

* експлуатаційні ресурси - це об'єм воли, який можна забрати за одиницю часу із поверхневих водотоків і підземних горизонтів у певному районі без зниження продуктивності водозабору й якості води протягом періоду експлуатації.

У зв'язку з тим, що в процесі вологообігу водні ресурси безперервно відновлюються, вони належать до групи невичерпних природних ресурсів. Проте будучи невичерпними в планетарному масштабі, вони мають розглядатися як вичерпний і відновлюваний ресурс у межах окремих регіонів.[3. ст. 315].

Отже, усі водні об'єкти як фізико-географічні одиниці складають єдиний державний водний фонд. До нього належать річки, озера, водосховища й інші поверхневі водойми та водні джерела, а також води каналів і ставів, підземні води й льодовики, внутрішні морські води, територіальні води (територіальне море) держави. Причому всі ці водні об'єкти входять до складу єдиного державного водного фонду за будь-якої їх гідрологічної характеристики незалежно від кількості й якості води, що міститься в них у даний час. Наприклад, до складу водного фонду входять річки й озера, які пересихають і перемерзають.

водозабезпечення підземний басейновий управління

1.2 Особливості вітчизняної системи водопостачання

Питання водозабезпечення населення і галузей економіки в Україні вирішується шляхом регулювання стоку і перерозподілу його протягом року і навіть ряду років.

Для усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1,16 тис. водосховищ (загальним об'ємом майже 55 км³), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 км; пропускною здатністю 1000 куб. м/с), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони.

Більша частина зарегульованого стоку в Україні приходиться на дніпровський каскад водосховищ - загальним об'ємом 43,8 км³ і корисним об'ємом - 18,5 км³. Всі шість водосховищ дніпровського каскаду мають комплексне призначення. До складу водогосподарського комплексу дніпровського каскаду входять: гідроенергетика і енергетика, зрошення і обводнення, водопостачання міст, промислових підприємств і сільських населених пунктів, водний транспорт, рибне господарство і рекреація.

Важливим засобом в справі раціонального і економного використання водних ресурсів є заходи по створенню централізованого управління водогосподарським комплексом басейну Дніпра.

З 1986 року в басейні Дніпра функціонує автоматизована система управління басейном Дніпра (АСУБ-Дніпро) [23, ст. 101].

Експлуатація системи дозволяє проводити, виходячи з економічних показників, перерозподіл води не тільки в басейні Дніпра, але і за його межами - в Криму, Криворізькому і Донецькому басейнах, а також в водогосподарській системі Дніпро-Донбас.

У 2011 році в Україні забрано 18282 млн. м³ води з природних джерел, у тому числі: 14479 - з річок, озер, водоймищ; 2987 - з підземних джерел, 817 -безпосередньо з морів.

На потреби комунального господарства з водних джерел забрано 3339 (18%), промисловості - 8439 (46%), сільського господарства - 6425 (35%).

Процент економії свіжої води внаслідок втілення систем оборотного і повторно-послідовного водопостачання у цілому по Україні становив 84%. Тут найкращі показники мають Рівненська область (98%), Полтавська (94%), Харківська (94%), Хмельницька (96%), Івано-Франківська (95%), Миколаївська (97%).

У 2011 році в поверхневі водні об'єкти скинуто 10517 млн. м³ стічних, шахтних і колекторно-дренажних вод.Всього із цими стоками до водойм потрапило 3313 млн. м³ забруднених вод.

У 2011 році найбільше забруднених стоків скинули підприємства комунального господарства - 1371 млн. м³. Іншим великим забруднювачем є промисловість - 1829 млн. м³. 52% загального забруднення в галузі припадає на металургію - 956 млн. м³, 31% на вугільну промисловість - 560 млн. м³, 5,9% -на хімічну та нафтохімічну промисловість - 107 млн. м³.

У сільському господарстві скиди забруднених стічних вод становили 98,6 млн. м³.

Разом із забрудненими водами у водойми України надійшло 842,5 т нафтопродуктів, 1326 тис. т сульфатів, 1421 тис. т хлоридів, 13,6 тис. т азоту амонійного, 72,33 тис. т нітратів, 1330 т заліза, 30 т міді, 47,2 т цинку, 23,1 т нікелю, 14,8 т хрому та інші речовини.

Найгостріша екологічна обстановка склалась в басейні Дніпра, де сконцентровані найбільш водоємні промислові та сільськогосподарські виробництва, розміщені великі міста, об'єкти атомної енергетики. Гідрографічна мережа басейну є основним джерелом водопостачання більшості областей України [27, ст. 32].

Суттєвий вплив на якість водних ресурсів Дніпра мають відпрацьовані стоки, що забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів, синтетичними поверхнево-активними речовинами.

Протягом минулого року в басейні Дніпра було скинуто 420 т нафтопродуктів, 345 тис. т сульфатів, 326 тис. т хлоридів, 740 т заліза тощо.

Формування якості води Сіверського Дінця в значній мірі обумовлене впливом забруднюючих речовин, що надходять з промислових і комунальних підприємств Харківської, Донецької і Луганської областей.

Особливо незадовільний стан якості води склався в районі міст Лисичанськ, Луганськ, Артемівськ, Харків, Рубіжне, Кружилівка, Слов'янськ.

У 2011 році до басейну Сіверського Дінця разом зі стоками надійшло 211т нафтопродуктів, 261 тис. т сульфатів, 170 тис. т хлоридів, 177 т заліза, 10 т міді.

Основними водоспоживачами в басейні Західного Бугу є: промисловість, комунальне господарство, сільське господарство, а в посушливі роки також зрошення та зволоження осушених територій.

Санітарний режим річки Західний Буг майже на всій її протяжності незадовільний. Вона забруднена у верхів'ї водами притоків річки Злочівки (промстоки) і річки Полтви.

Досить значний об'єм скиду стічних вод пояснюється скидом шахтних вод, за рахунок чого цей об'єм перевищує водозабір.

Разом із зворотними водами в басейн р. Західний Буг у 2011 р. було скинуто 2,86 тис. т органічних забруднень, 2,34 тис. т механічних домішок (завислі речовини) , 156 тис. т розчинених солей, 0,28 тис. т азоту амонійного, 90 т заліза.

У річки басейну Південного Бугу скидаються забруднені стічні води підприємств харчової, хімічної промисловості, комунального господарства. Скидаються в річки синтетичні поверхнево-активні речовини, нафтопродукти, розчинені солі, хлориди, жири, масла та ін. Найбільш забруднені річкові води біля міст Хмельницький, Вінниця, Першотравенськ, Кіровоград.

Основними забруднювачами басейну Дністра є підприємства нафтохімічної, нафтовидобувної промисловості, комунального господарства, які здебільшого розміщені на притоках. 90% забруднень надходить у Дністер по притоках Тисмениця, Нічлава, Серет, Бистриця, Свіча.

Джерелами забруднення р. Дунай у межах Одеської області є Кілійський маслозавод, Ізмаїльський целюлозно-паперовий комбінат. На якісний стан його приток впливає надходження забруднених стоків м. Ужгород (р. Уж), м. Чопа (р. Тиса), Чернівецького ВУВКГ (р. Прут) [15, ст. 112]. Отже, гідрохімічний режим річок Приазов'я формується під впливом забруднених промислових стоків Донбасу, надходження шахтних вод. Це обумовлює високу мінералізацію води, забруднення її сполуками азоту, нафтопродуктами, летючими фенолами, солями металів.

Найбільш високий рівень забруднення води характерний для річок Кальміус, Кальчик, Булавін, Молочна та ін.

Матеріали паспортизації малих річок свідчать, що близько половини річок є непридатними для водопостачання населення, риборозведення, зрошення. Вирішальний вплив на стан річок має надмірне антропогенне навантаження на них, негативні зміни на водозаборах.

За останні роки зросли масштаби та темпи освоєння заплав річок, без погодження з водогосподарськими організаціями, під дачне будівництво, садівництво і городництво.

Розділ 2. Аналіз територіальної організації водозабезпечення

2.1 Стан і якість водних ресурсів України на сьогоднішній день

Водні ресурси являють собою частину природних запасів води, яка безпосередньо приймає участь або може приймати участь у суспільному виробництві в конкретних історичних умовах при певному розвитку продуктивних сил. Це визначення характеризує водні ресурси не тільки як природне явище, але й як соціально-економічну категорію, що тісно пов'язана з рівнем розвитку людського суспільства.

Водні ресурси характеризуються специфічними особливостями, що відрізняють їх від інших природних ресурсів -- землі, надр, лісів. Усім видам запасів води притаманна висока динамічність і взаємозв'язок, що пояснюється об'єктивними процесами кругообігу води в природі. Завдяки цим властивостям існує можливість багаторазового і багатоцільового використання певних обсягів водних ресурсів, що розкриває шляхи раціонального використання води.

Враховуючи велике значення водних ресурсів для життя суспільства, їх можна розглядати у вигляді водогосподарської інфраструктури, що обслуговує виробничу і соціальну сфери суспільної діяльності.

Головна функція водних ресурсів, як виробничої інфраструктури, полягає в тому, що в результаті надання послуг специфічного виду, вона забезпечує безперервність обороту всіх форм і частин суспільного продукту, охоплюючи всі стадії, починаючи від стадії виробництва до споживання, сприяє нормальному функціонуванню промисловості, будівництва, сільського господарства, інших видів діяльності. Водні ресурси, як виробнича інфраструктура, не створюють ні предметів праці, ні продуктів споживання, лише створюють сприятливі умови для розвитку матеріального виробництва. Праця, що реалізується в таких умовах, є продуктивною і має суспільно необхідний характер, а діяльність, що пов'язана з виробничим обслуговуванням галузей народного господарства, збільшує вартісне значення сукупного продукту і національного доходу.

Функціональне призначення водних ресурсів як соціальної інфраструктури пов'язано із створенням соціальних умов для життєдіяльності людей в результаті задоволення потреб у воді з метою підвищення рівня життя. Як соціальна інфраструктура водні ресурси непрямим чином (побічно) впливають на процес матеріального виробництва, створюють важливі умови для розширеного відтворення, зростання продуктивності праці.

В процесі виконання функціональних обов'язків у вигляді інфраструктури висвітлюються складні відносини між органами управління економікою країни в цілому і окремими територіями, підприємствами, господарствами, що визначають стан, перспективи та ефективність використання водних ресурсів в народному господарстві, склад заходів, що забезпечують зберігання води як природного ресурсу.

Доцільно, виходячи з цього, ввести поняття "водогосподарська система" (ВГС), що відображає всю сукупність існуючих відносин у суспільстві. Водогосподарська система являє собою специфічний вид соціально-економічних відносин, що склалися між органами управління водним господарством, галузями народного господарства -- споживачами і користувачами водних ресурсів, місцевими органами влади окремих регіонів і територій в процесі використання водних ресурсів, населенням країни, створення та експлуатації водогосподарських споруд, забезпечення охорони вод.

У народному господарстві існує багатоцільове використання водних ресурсів. Значними споживачами води є міста та населені пункти, промисловість, будівництво, енергетика, сільське господарство. Використовують водні ресурси для виробничих цілей водний транспорт і рибне господарство. Ці та інші галузі економіки є учасниками водогосподарської системи і в результаті своєї виробничо-економічної діяльності створюють водогосподарські комплекси (ВГК) -- складні споруди багатоцільового призначення, що включають греблі, електростанції, шлюзи, водосховища тощо. Водогосподарські комплекси призначені для вирішення декількох завдань: виробництво електроенергії, забезпечення роботи промисловості, сільського господарства, транспорту, забезпечення постачання води для міст, населених пунктів, створення умов для життя, праці та відпочинку людей.

Використання та охорона водних ресурсів регламентується низкою законів та інших правових нормативних документів. Серед них "Водний кодекс України" (1995 р.), "Про меліорацію земель" (2000 р.), "Про питну воду та питне водопостачання" (2002 р.) та ін.

На Україні тисячі великих і малих річок, в складі яких 117 річок довжиною понад 100 км. Найбільш водоносні, економічно важливі за значенням --Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса, Десна, Прип'ять, Дунай, Прут. Місцевий річковий стік у середньому за водністю році -- 50 км3. Якщо в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській областях на одного жителя припадає від 2 до 7 тис. м³ місцевого стоку, то в Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській -- лише від 0,13 до 0,4 тис. Основна водна артерія -- Дніпро, стік якого дорівнює близько 65% стоку всіх річок України.[16. ст.215]

Нерівномірний розподіл останніх по її території пояснюється неоднаковими кліматичними умовами, різним характером рельєфу, геологічною структурою окремих районів тощо. Уся річкова мережа, що забезпечує водними ресурсами всі регіони, складається з дев'ятьох основних водозабірних басейнів: Вісли (на північний захід); Дунаю (сюди відносяться ріки Закарпаття); Дністра; Південного Бугу; Дніпра; Сіверського Дінця; водозабірні басейни між Дунаєм та Південним Бугом; між Дніпром і Доном. Окремий басейн утворюють річки Криму.

При плануванні використання водних ресурсів слід брати до уваги значні коливання об'єму за тривалий період, а також протягом року.

В маловодні роки ресурси місцевого стоку річок дорівнюють 90% ресурсів року, середнього за водністю, у вкрай маловодні -- тільки 44%. Найбільша вода спостерігається в квітні-травні, найменша -- в липні-серпні. Розподіл стоку по місяцях визначається кліматичними факторами, зміною кількості опадів і температури повітря.

Важливі для народного господарства малі річки. Це не лише джерело водопостачання підприємств, міст, селищ, але і транспортні магістралі, найкраща можливість розвитку рибальства. Відчутнішою стає значення малих річок при збільшенні обсягів споживання води населенням.

Значна роль приділяється озерам, котрі також є резервуарами промислового та сільськогосподарського водопостачання, використовуються для судноплавства, рибальства. В озерах сконцентровано 2,3 км³ прісної та 8,6 км³ солоної води.

Важливе значення має використання підземних вод, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори. Підземні води, як правило, задовольняють потреби людей в питній воді, розвідані запаси цих джерел досить значні і зосереджені, головним чином, в Дніпропетровському, Донецькому і Волинсько-Подільському артезіанських басейнах.

Режим річкового стоку протягом річного періоду характеризується значною нерівномірністю й не відповідає рівневі споживання води населенням та галузями народного господарства. Для резервування води та рівномірного використання створюються спеціальні комплекси та сховища. На Україні таких понад 250 із загальним об'ємом 50 км3, до яких відноситься каскад на Дніпрі (об'єм 43 км³), утворюваний Дніпропетровським, Каховським, Дніпродзержинським, Кременчуцьким, Канівським і Київським водосховищами. Вода звідси потрапляє до багатьох міст.

Отже, незаперечним є позитивний вплив водосховищ на розвиток продуктивних сил суспільства, але не можна не помітити негативних наслідків, коли затоплюються родючі землі, підвищуються фунтові води, формується інший мікроклімат тощо. Крім великих комплексів, діючих на Дніпрі, тривалий час успішно функціонує канал Сіверський Донець -- Донбас. Став до ладу канал Дніпро -- Донбас з водоводом, який щороку подає 3 км³ води харків'янам, а ще -- жителям міст і промислових центрів Донецької і Луганської областей. Спорудження каналу Дніпро-Інгулець усуне проблему постачання води населенню й підприємствам Криворізького басейну.

2.2 Вивчення рівня використання підземних вод України

Підземні води -- це води верхньої частини земної кори (до глибини 12--16 км).

Вони знаходяться в порах і порожнинах гірських порід у рідкому, твердому або пароподібному стані. Утворюються головним чином від просочування в глибину атмосферних опадів під час дощів або танення снігу і льоду. Частина підземних вод виникає в результаті конденсації водяної пари, яка потрапляє в земну кору з атмосфери або виділяється з магми. На рівнинах, складених осадовими гірськими породами, звичайно чергуються шари різної водопроникності. Одні з них легко пропускають воду (піски, гравій, галечники) і називаються водопроникними, інші затримують воду (глини, кристалічні сланці) і називаються водонепроникними. На водонепроникних породах вола затримується, заповнює проміжки між частинками водопроникної породи й утворює водоносний горизонт. Таких горизонтів на одній і тій самій місцевості може бути кілька, інколи 10--15.

За умовами залягання підземні води поділяються на верховоди і, ґрунтові та між пластові, або артезіанські. Верховодні -- це підземні води, які залягають на незначній глибині і поширюються недалеко. їхня потужність здебільшого становить 0,4-- 1,0 м, іноді досягає 2--5 м. Вони поширені в районах з багаторічною мерзлотою, також утворюються на територіях міст і промислових площах, річкових терасах тощо.

Ґрунтові -- це води першого від поверхні землі водоносного горизонту, які залягають на водонепроникному шарі. Це безнапірні води: після розкопування грунту їхній рівень встановлюється на тій же глибині, на якій вони були виявлені. Легкодоступні і широко використовуються криниці в сільській місцевості, але через неглибоке залягання легко забруднюються.

Міжпластові води -- підземні води, що залягають у водоносних горизонтах між водонепроникними шарами порід у межах великих геологічних структур (синкліналей, моно-кліналей). Такі структури, що утримують один або кілька водоносних горизонтів на великих площах, називаються артезіанськими басейнами (від назви франц. провінції Artcsium, де в XII ст. вперше в Європі була споруджена криниця, з якої брали напірну воду). Напірні води піднімаються вище рівня залягання, а при сильному напорі виливаються на поверхню або навіть фонтанують.

Підземні води поділяють на прісні (до 1 г/л, або 1 %с), солонуваті (1--10 %с), солоні (10-- 35, або 10--50 ‰) і розсоли (понад 35--50 %6). За температурою поділяють на переохолоджені (нижче 0 °С), холодні (від Одо 20 °С) і термальні (вище 20 °С).

Підземна водна -- це корисна копалина, особливо цінна тим, що має властивість відновлюватися в природних умовах і в процесі експлуатації. Кількість підземних вод оцінюється їхніми запасами -- кількістю води, яка може бути одержана з водоносного горизонту, джерела за добу. Залежно від якості є вода питна і технічна.

Джерело (ключ) -- природний вихід підземних водна поверхню суші або під водою, на дні рік, озер, морів. Джерело з'являється там, де

водоносний горизонт пересікається земною поверхнею (у зниженнях рельєфу, на схилах ярів, балок тощо).

Гейзер (ісландське geysir, від geysa -- хлинути) -- джерело, яке періодично викидає фонтани гарячої води і пари. Гейзерськ их джерел багато в Ісландії, на Камчатці, в Новій Зеландії, США.

Підземні води -- це частина водних ресурсів Землі; загальні запаси підземних вод суші становлять понад 600 млн.км³. На них припадає 4 % від загального обсягу гідросфери планети. Прогнозні ресурси підземних вод в Україні, придатних для побутового і господарського використання, становлять 21 км³/рік. Вони мають велике значення в природі та господарській діяльності людини. Це найважливіше джерело живлення рік та озер; забезпечують рослини вологою і розчиненими в ній речовинами. Широко використовуються людиною для господарсько-побутових, промислових і сільськогосподарських цілей. Із термальних вод одержують багато різних хімічних речовин (йод, глауберову сіль, борну кислоту, різні метали). Теплову енергію підземних вод використовують для обігрівання будинків, теплиць, одержання енергії; підземні води застосовують для лікування цілого ряду захворювань людини.

Водні ресурси країни України відіграють важливу роль для народного споживання, сільського господарства та промисловості. Головна артерія України річка Дніпро має важливе значення для економіки вцілому.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 куб. км, приток -- 157,4 куб. км.[1. ст.48]

Запаси підземних вод, не пов'язаних з поверхневим стоком, ста¬новлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використо-вується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жителя України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб.м.

Найвищий рівень водозабезпечення жителів -- у західних і північних областях України. Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів -- Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України.

Отже, важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси -- запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку.

Розрізняють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідроенергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України становлять 44,7 млрд. кВт/год.;з них технічно можливі для використання 21,5 млрд. кВт - год.; економічно доцільні для використання становлять 16 млрд. кВт год.

Розділ 3. Проблеми територіальної організації водозабезпечення

3.1 Забезпеченість поверхневими водними ресурсами різних регіонів України

Світові запаси води на Землі величезні. Проте, це переважно солона вода Світового океану. Запаси прісної води, потреба людей у якій є особливо великою, незначні (35029,21 тис. км³) і вичерпні. У багатьох місцях планети відчувається нестача її для зрошення, потреб промисловості, пиття та інших побутових потреб.

Більшість прісної води сконцентрована в льодовиках Антарктиди та Гренландії. Кригою вкрито 16 млн. км² суходолу. Третє за величиною джерело води - підземні води. Вони залягають на глибині 150- 200 м. Загальний їх об'єм приблизно в 100 разів більший за об'єм поверхневих прісних вод річок, озер, боліт.

Протягом останніх років за приблизними підрахунками потреба у воді зросла в 10 разів. Сучасне місто використовує води з розрахунку на одну людину 300-500 л/добу, що значною мірою перевищує мінімальну потребу у воді однієї людини (25 л/добу). Протягом століття витрати води в таких містах, як Париж, Нью-Йорк, Москва, зросли більш як у 100 разів. У багатьох країнах виникли проблеми з постачанням води у великі міста.

Співвідношення приходу і витрат води з урахуванням змін її запасів за вибраний інтервал часу для певного об'єкту називається водним балансом.

Взагалі обліку підлягають атмосферні опади, конденсація вологи, горизонтальний перенос і відкладення снігу, поверхневий і підземний притік, випаровування, поверхневий і підземний стік, зміна запасів вологи у грунті та ін. В окремих випадках нема необхідності детального обліку всіх складових частин водного балансу.

Наприклад, якщо водобалансові розрахунки виконуються стосовно достатньо великих об'ємів води, можна не враховувати конденсацію, тому що вона має відносно мале значення.

У межах середнього багаторічного річного водного балансу з усієї території суходолу земної кулі випаровується кількість води, що дорівнює кількості опадів мінус річковий стік.

Під водними ресурсами в широкому розумінні сприймаються всі види води, що знаходяться в Землі, на її поверхні і в атмосфері. У більш вузькому розумінні під водними ресурсами розуміються ті природні води, які можна використовувати в даний час, управляючи їх режимом, а також води, що можуть бути використані в найближчій перспективі й над управлінням якими йде робота. Таке визначення водних ресурсів відповідає їх економічному розумінню й знаходиться в тісному зв'язку з рівнем розвитку людського суспільства.

Виходячи з цього визначення, в поняття "водні ресурси" включаються тільки прісні води суходолу, що безпосередньо використовуються або визначені для використання в процесі матеріального виробництва. На практиці до такої категорії доступних для використання вод зараз відносять річковий стік і придатні для експлуатації підземні води.

Водні ресурси вважаються фізично невичерпними, але в своєму розміщенні та режимі стоку вони витримують прямий та опосередкований вплив інших компонентів природного комплексу та антропогенний тиск, в наслідок чого відрізняються значними коливаннями та нерівномірністю розподілу, а також по своїм якісним характеристикам.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України та її окремих регіонів, що характеризується збільшенням антропогенного навантаження на природу, особливо гостро стоїть проблема використання й охорони водних ресурсів країни.

Основним джерелом формування та поповнення водних ресурсів служать атмосферні опади, розподіл яких досить нерівномірний. З цим в значній мірі пов'язані відмінності в природному забезпеченості України водними ресурсами. Важливим чинником, що впливає на формування водних ресурсів, є також випаровування з поверхні, яке зростає з північного заходу на південний схід.

Різниця між кількістю опадів і випаровуванням (величина стоку), а також відношення величини стоку з певної території до кількості опадів на цій території (коефіцієнт стоку) обумовлюють водозабезпеченість території, формуючи власні водні ресурси в об'ємі 50,7 км³/рік.

Водні ресурси річок є одним з найважливіших природних ресурсів. Вони характеризуються об'ємом стоку річок, що щорічно стікає з певної території. На відміну від більшості інших природних ресурсів водні ресурси поновлюються і їх середня багаторічна величина на протязі тривалого часу залишається постійною. [17 ]

Часова і просторова динаміка водних ресурсів знаходиться у безпосередній залежності багатьох воднобалансових факторів - величини, інтенсивності і розподілу атмосферних опадів по території, випаровування, факторів підстилаючої поверхні, господарської діяльності, тощо. Воднобалансові дослідження дають можливість проводити співставлення об'єктивно існуючих в природі співвідношень і взаємозв'язків між надходженням та витратами вологи на будь-якій території і, в першу чергу, на річкових водозборах, за різні інтервали часу. А взаємна ув'язка окремих компонентів водного балансу дозволяє більш глибоко вивчати умови їх формування, виявляти можливі помилки вимірів та розрахунків і оцінювати вплив господарської діяльності та інших факторів на водні ресурси.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту. Останній надходить по Дунаю, Дніпру, Сіверському Дінцю та деяких інших водних артеріях. За межами країни формується близько 30 км3 стоку (загальний обсяг становить 210 км³). Річкова мережа України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і частково (близько 4%) до басейну Балтійського моря (притоки Вісли - Сян і Буг). Всі річки території України належать до 10 основних басейнів. Найбільший з них басейн Дніпра. На території України є майже 23 тис. річок і струмків, з яких 2 938 мають довжину понад 10 км і 116 - понад 100 км.

Відповідно до загальних закономірностей розподілу річних опадів на території України змінюється також і багаторічний шар стоку. В північних і північно-західних рівнинних районах України шар річного стоку становить 140-160 мм. На південь його величина поступово зменшується і в південних районах степової зони не перевищує 5-10 мм. На фоні загального широтного зменшення багаторічного шару стоку з півночі на південь на окремих водозборах спостерігається збільшення стоку. Це зумовлено місцевими фізико-географічними умовами і, перш за все, відносними коливаннями висоти місцевості. Збільшення стоку спостерігається в верхів'ях річок Турія, Стир, Тетерев, Південний Бугу і на річках Донецького Кряжу та Приазовської височини.

На гірських водозборах Карпат і Криму розподіл річного стоку залежить від вертикальної поясності. Найбільший шар стоку, який дорівнює 800-1200 мм, спостерігається на водозборах, в межах яких випадає максимальна кількість опадів. Багаторічний шар стоку в середній частині басейнів річок Уж і Латориця, в гірській частині р.Дністер і верхів'ях р.Прут становить 300-700 мм. В верхів'ях правобережних притоків р.Дністер його значення складають 800-1000 мм, на лівобережних притоках - шар стоку дорівнює 150-200 мм. На річках Гірського Криму величини стоку на окремих водозборах дорівнюють 100-500 мм.

Сумарне випаровування з поверхні водозборів на території України порівняно з опадами і стоком розподіляється більш рівномірно і коливається в менших межах. Його значення залежить від температури і вологості повітря, а також зволоженості території, яка обумовлюється кількістю опадів. Величина випаровування змінюється не тільки в широтному напрямку, але також зменшується з заходу на схід.

Головні елементи водного балансу - багаторічні значення стоку та опадів для рівнинної території України визначались за даними фактичних спостережень, для гірських районів - за локальними залежностями їх величин від висоти місцевості.

Обчислення головних елементів водного балансу і їх ув'язка дозволяють створити графічну модель водного балансу річкових водозборів у вигляді взаємоув'язаних карт. Ці карти дають можливість визначити основні елементи водного балансу для водозборів, на яких не проводяться гідрометеорологічні спостереження, а також для фізико-географічних зон і окремих регіонів. Прикладом такої моделі є запропоновані ув'язані карти розподілу атмосферних опадів, природного сумарного стоку, випаровування з річкових водозборів басейну Дніпра. Середні помилки визначення опадів за цими картами складають 2%, стоку - 7,5%, сумарного випаровування - 1%.

При розробці зазначених моделей слід мати на увазі, що при масових воднобалансових дослідженнях з можливими помилками визначення місячних величин шару стоку (10-15%), атмосферних опадів (15-20%), сумарного випаровування (20-25%), нев'язки водного балансу можуть досягати 20-30% по відношенню до атмосферних опадів.

Місцеві водні ресурси України, які щорічно формуються на 71 тис. річках (з площі 603,7 тис. Км²), складають біля 53 км³. Їх величина обумовлена середніми річними атмосферними опадами шаром 586 мм, з яких майже 88 мм або 15% витрачається на сумарний стік, решта - 480 мм - випаровується. Нев'язка водного балансу дорівнює 18 мм або 3% по відношенню до опадів. Загальні водні ресурси з урахуванням притоку з Білорусії і Росії (без притоку Дунаю об'ємом 120 км³) дорівнюють 87 км³. Середня річна водозабезпеченість місцевими водними ресурсами складає біля 1000 м³ на одного жителя, загальними - 1700 м³ за рік. [20. ст.15]

Отже, водозабезпеченість місцевими водними ресурсами по окремих областях України відрізняється майже в 60 разів: від 0,14 км³ у Херсонській області до 7,92 км³ у Закарпатській області або відповідно 110 і 6580 м³/рік на одного мешканця. Водозабезпеченість сумарними водними ресурсами по окремим областям України змінюється від 0,91 км³ для АР Крим до 54,4 км³ у Херсонській області, що відповідає 380 м³/рік і 44600 м³/рік на одного жителя.

3.3 Концептуальні положення басейнової системи управління

Басейновий принцип управління визнано одним із ефективних методологічних засобів вирішення глобальних екологічних проблем водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів.

У нашій країні склався свій досвід і своя організаційно-правова та економічна система басейнового управління. Але її не можна вважати розвинутою та ефективною. Завдання полягає у виведенні діючої басейнової системи на рівень нових вимог у зв'язку з реалізацією Державних програм екологічного оздоровлення басейнів річок, прийняттям міжнародних зобов'язань.

У зв'язку з переходом України на нові форми економічного розвитку та ринкові стосунки, діюча сьогодні система управління водними ресурсами та водним господарством також потребує реформування.

Це по-перше, викликано постійним зростанням ролі водного фактора, від якого залежить розвиток і розміщення об'єктів виробництва на території річкового басейну. По-друге, в межах басейну замикаються кругообіги речовин, тобто реалізується більшість балансів і саме водні об'єкти частіше за все є шляхами розповсюдження забруднюючих речовин та їх акумуляції [25, ст. 32].

Сучасний стан басейнового управління водокористуванням, охороною вод і відтворенням водних ресурсів України характеризується як складна система галузевих, відомчих і місцевих функцій і структур державного управління, які мають переважно галузеву і адміністративно-територіальну (а не басейнову) спрямованість і недосконалий та незбалансований механізм водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів.

Це обумовлює низку проблем, головними з яких є:

· незбалансованість басейнових екологічної, водогосподарської, аграрної, промислової і комунальної політик, що призводить до неузгодженості пріоритетів, незбалансованості системи водокористування, охорони вод та відтворення водних ресурсів, і, як правило, до розпорошення і нецілеспрямованості використання коштів;

· невизначеність чіткої ієрархії відповідальності за якість водних ресурсів і стан водних об'єктів басейну, використання цільових коштів;

· неузгодженість у прийнятті рішень, щодо цілеспрямованості і першочерговості заходів; їх фінансування;

· невідповідності платежів за використання та за забруднення водних ресурсів і потреб на їх охорону та відтворення;

· недосконалість системи правового регулювання і економічного стимулювання раціонального водокористування та ефективного управління охороною та відтворенням водних ресурсів;

· недосконалість басейнової системи інформаційного та оперативного забезпечення управління, відсутність комплексної басейнової бази даних щодо водокористування, охорони вод та відтворення водних ресурсів;

недостатність управлінської та екологічної кваліфікації суб'єктів басейнової системи управління.

Для більш системного і поглибленого опису сучасного стану басейнової системи управління необхідно провести комплексну інвентаризацію діючих функціональних положень суб'єктів басейнового управління, законодавчих і нормативно-правових актів щодо регулювання їх взаємовідносин і відповідальності за стан і якість водних ресурсів.

Необхідно також мати комплексну басейнову базу даних відповідно джерел забруднень і суб'єктів водокористування. Для цього необхідно провести комплексний екологічний експрес-аудит усіх суб'єктів водокористування і джерел забруднення. Системний аналіз сучасного стану басейнової системи управління допоможе конкретизувати напрями її розвитку і обсяги фінансування.

Виходячи із сучасного стану басейнового управління в Україні, необхідності його системного аналізу та оцінки з урахуванням діючих законодавчих і регламентуючих положень, світового і вітчизняного досвіду розвитку, завдань Загальнодержавної програми розвитку водного господарства та пропозицій науковців, метою розвитку басейнової системи управління є поступове забезпечення басейнової збалансованості водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів на основі узгодженості правових засад і управлінських дій суб'єктів басейнового управління, спрямованих на досягнення прогресивних стандартів якості водних ресурсів І екологічного стану водних об'єктів.

Відповідно до визначеної мети головним завданням розвитку басейнової системи управління є вирішення існуючих проблем басейнового управління шляхом приведення діючої системи басейнового управління v відповідність до встановлених принципів та положень басейнового управління і подальше забезпечення досягнення визначеної мети розвитку[25, ст. 112].

Отже, для побудови розгалуженої структури завдань розвитку необхідно визначитися з орієнтирами розвитку басейнової системи управління. Такими орієнтирами виступають принципи басейнового управління, керуючись якими суб'єкти водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів розробляють і реалізують свої екологічні та господарські завдання.

В цій пропозиції принципи басейнового управління сформовані з урахуванням світових і загальнометодологічних принципів управління навколишнім природним середовищем та принципів, що визначені в Положеннях діючих в Україні регламентуючих документів, у тому числі у Концепції розвитку водного господарства України, друкованих матеріалів українських вчених.

Висновки

Політика водозабезпечення повинна передбачати, щоб уся вода, що надходить до централізованих систем водопостачання, проходила відповідну обробку. Вона повинна бути гарантовано безпечною за епідеміологічними і радіологічними показниками, хімічно нешкідливою і благополучною за органолептичними властивостями. На сьогодні методів, що дають змогу якісно очистити воду, у світі достатньо.

...