Забруднення навколишнього середовища, його джерела і види

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

До 60-х років нашого століття під охороною природою розуміли переважно захист тваринного та рослинного світу від знищення. Відповідно і формами цього захисту було створення територій, які охоронялися, обмеження промислу окремих тварин тощо. Вчених та громадськість турбували, перш за все, біоценотичний та частково стаціально-деструкційний вплив на біосферу. Інгредієнтне та параметричне забруднення існувало також, але воно не було настільки багатогранним та масовим, як тепер і природа з таким забрудненням справляється самостійно. В річках з непорушеним біоценозом під впливом переміщування, окислення, осадження, поглинання та розкладання редуцентами, дезинфекції сонячним випромінюванням забруднена вода повністю відновлювала свої властивості на відстані 30 км від джерела забруднення. Сьогодні темпи інгредієнтного і параметричного забруднень зросли і їх якісний склад змінився настільки різко, що на значних територіях здатність природи до самоочищення була втрачена.

РОЗДІЛ 1. ВИДИ ЗАБРУДНЕНЬ

Під забрудненням навколишнього середовища слід розуміти «зміна властивостей середовища (хімічних, механічних, фізичних, біологічних і пов'язаних з ними інформаційних), що відбуваються в результаті природних або штучних процесів і призводять до погіршення функцій середовища по відношенню до будь-якого біологічного або технологічного об'єкту». Використовуючи різні елементи навколишнього середовища у своїй діяльності, людина змінює її якість. Часто ці зміни виражаються в несприятливій формі забруднення.

Забруднення навколишнього середовища - це надходження в неї шкідливих речовин, що можуть завдати шкоди здоров'ю людини, неорганічної природи, рослинному і тваринному світу чи стати перешкодою у тієї чи іншої людської діяльності. Звичайно, забруднення, викликані діяльністю людей (їх називають антропогенними), треба відрізняти від природних забруднень. Зазвичай, кажучи про забруднення, мають на увазі саме антропогенне забруднення і оцінюють його, порівнюючи потужності природних і антропогенних джерел забруднення.

Із-за великих кількостей надходять в середу відходів людської діяльності здатність навколишнього середовища до самоочищення знаходиться на межі. Значна частина цих відходів чужа природному середовищу: вони або отруйні для мікроорганізмів, що руйнують складні органічні речовини і перетворюють їх на прості неорганічні сполуки, або взагалі не руйнуються і тому накопичуються в різних частинах навколишнього середовища. Навіть ті речовини, які звичні для навколишнього середовища, вступаючи до неї в дуже великих кількостях, можуть змінювати її якості і впливати на екологічні системи.

1.1 Забруднення атмосфери

Існує два головних джерела забруднення атмосфери: природній і антропогенний. Природні джерела - це вулкани, пилові бурі, вивітрювання, лісові пожежі, процеси розкладання рослин і тварин.

Антропогенні, в основному ділять на три основних джерела забруднення атмосфери: промисловість, побутові котельні, транспорт. Частка кожного з цих джерел у загальному, забрудненні повітря сильно різниться залежно від місця.

Зараз загальновизнано, що найбільш сильно забруднює повітря промислове виробництво. Джерела забруднення - теплоелектростанції, які разом з димом викидають у повітря сірчистий і вуглекислий газ; металургійні підприємства, особливо кольорової металургії, які викидають у повітря оксиди азоту, сірководень, хлор, фтор, аміак, сполуки фосфору, частинки й сполуки ртуті й миш'яку; хімічні і цементні заводи. Шкідливі гази потрапляють в повітря в результаті спалювання палива для потреб промисловості, опалення осель, роботи транспорту, спалювання і переробки побутових і промислових відходів.

За даними вчених (1990 р), щорічно у світі в результаті діяльності людини в атмосферу надходить 25,5 млрд. т оксидів вуглецю, 190 млн. т. оксидів сірки, 65 млн. т. оксидів азоту, 1,4 млн. т. хлорфторвуглеців (фреонів), органічні сполуки свинцю, вуглеводні, в тому числі канцерогенні (викликають захворювання на рак).

Найбільш поширені забруднювачі атмосфери поступають в неї в основному у двох видах: або у вигляді зважених частинок (аерозолів), або у вигляді газів. По масі левову частку - 80-90 відсотків - всіх викидів в атмосферу через діяльність людини складають газоподібні викиди. Існують 3 основних джерела освіти газоподібних забруднень: спалювання горючих матеріалів, промислові виробничі процеси і природні джерела.

Розглянемо основні шкідливі домішки антропогенного походження

- Оксид вуглецю. Виходить при неповному згорянні вуглецевих речовин. У повітря він попадає в результаті спалювання твердих відходів, з вихлопними газами й викидами промислових підприємств. Щорічно цього газу надходить в атмосферу не менш 1250 млн. т. Оксид вуглецю є з'єднанням, що активно реагує зі складовими частинами атмосфери й сприяє підвищенню температури на планеті, і створенню парникового ефекту.

- Сірчистий ангідрид. Виділяється в процесі згоряння серосодержащего палива або переробки сірчистих руд (до 170 млн. т. на рік). Частина сполук сірки виділяється при горінні органічних залишків у гірничорудних відвалах. Тільки в США загальну кількість викинутого в атмосферу сірчистого ангідриду склало 65% від загальносвітового викиду.

- Сірчаний ангідрид. Утворюється при окислюванні сірчистого ангідриду. Кінцевим продуктом реакції є аерозоль або розчин сірчаної кислоти в дощовій воді, що підкисляє ґрунт, загострює захворювання дихальних шляхів людини. Випадання аерозолю сірчаної кислоти з димових факелів хімічних підприємств відзначається при низької хмарності й високої вологості повітря. Листові пластинки рослин, що виростають на відстані менш 11 км. від таких підприємств, звичайно бувають густо засіяні дрібними некротичними плямами, що утворилися в місцях осідання крапель сірчаної кислоти. Пірометалургійних підприємства кольорової й чорної металургії, а також ТЕС щорічно викидають в атмосферу десятки мільйонів тонн сірчаного ангідриду.

- Сірководень і сірковуглець. Надходять в атмосферу окремо або разом з іншими сполуками сірки. Основними джерелами викиду є підприємства по виготовленню штучного волокна, цукру, коксохімічні, нафтопереробні, а також нафтопромисли. В атмосфері при взаємодії з іншими забруднювачами піддаються повільному окислюванню до сірчаного ангідриду.

- Оксиди азоту. Основними джерелами викиду є підприємства, що виробляють азотні добрива, азотну кислоту і нітрати, анілінові барвники, нітросполуки, віскозний шовк, целулоїд. Кількість оксиди азоту, що надходять в атмосферу, становить 20 млн. т. на рік.

- З'єднання фтору. Джерелами забруднення є підприємства з виробництва алюмінію, емалей, скла, кераміки, сталі, фосфорних добрив. З'єднання характеризуються токсичним ефектом. Похідні фтору є сильними інсектицидами.

- Сполуки хлору. Надходять в атмосферу від хімічних підприємств, що виробляють соляну кислоту, пестициди, органічні барвники, гідролізний спирт, хлорне вапно, соду. В атмосфері зустрічаються як домішка молекули хлору й пар соляної кислоти. Токсичність хлору визначається видом сполук і їхньою концентрацією. У металургійній промисловості при виплавці чавуну й при переробці його на сталь відбувається викид в атмосферу різних важких металів і отруйних газів. Так, в розрахунку на 1 т. чавуну виділяється крім 12,7 кг. сірчистого газу й 14,5 кг пилових часток, що визначають кількість з'єднань миш'яку, фосфору, сурми, свинцю, пар ртуті й рідких металів, смоляних речовин і ціаністого водню.

Крім газоподібних забруднюючих речовин, в атмосферу надходить велика кількість твердих частинок. Це пил, кіптява та сажа. Велику небезпеку таїть забруднення природного середовища важкими металами. Свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром, ванадій стали практично постійними компонентами повітря промислових центрів.

Аерозолі - це тверді або рідкі частинки, що знаходяться в зваженому стані в повітрі. Тверді компоненти аерозолів у ряді випадків особливо небезпечні для організмів, а в людей викликають специфічні захворювання. В атмосфері аерозольні забруднення сприймаються у вигляді диму, туману, імли або серпанку. Значна частина аерозолів утвориться в атмосфері при взаємодії твердих і рідких частинок між собою або з водяною парою. Середній розмір аерозольних часток становить 1-5 мкм. В атмосферу Землі щорічно надходить близько 1 куб. км пиловидних частинок штучного походження. Велика кількість пилових частинок утвориться також у ході виробничої діяльності людей.

Основними джерелами штучних аерозольних забруднення повітря є ТЕС, які споживають вугілля високої зольності, збагачувальні фабрики, металургійні, цементні, магнезитові і сажеві заводи. Аерозольні частинки від цих джерел відрізняються більшою розмаїтістю хімічного складу. Найчастіше в їхньому складі виявляються сполуки кремнію, кальцію і вуглецю, рідше - оксиди металів: заліза, магнію, марганцю, цинку, міді, нікелю, свинцю, сурми, вісмуту, селену, миш'яку, берилію, кадмію, хрому, кобальту, молібдену, а також азбест.

Постійними джерелами аерозольного забруднення є промислові відвали - штучні насипи з перевідкладеного матеріалу, переважно розкривних порід, утворених при видобутку корисних копалин або ж з відходів підприємств переробної промисловості, ТЕС.

Джерелом пилу й отруйних газів служать масові підривні роботи. Так, в результаті одного середнього по масі вибуху (250-300 тонн вибухових речовин) в атмосферу викидається близько 2 тис. куб. м. умовного оксиду вуглецю і більш 150 т. пилу.

Виробництво цементу та інших будівельних матеріалів також є джерелом забруднення атмосфери пилом. Основні технологічні процеси цих виробництв - здрібнювання і хімічна обробка напівфабрикатів і одержуваних продуктів у потоках гарячих газів завжди супроводжується викидами пилу й інших шкідливих речовин в атмосферу.

Але, звичайно, не можна забувати і про фреонах, або хлорфторуглеводородів. Саме їх більшість вчених вважають причиною утворення так званих озонових дір у атмосфері. Фреони широко використовуються у виробництві і в побуті як хладореагентів, піноутворювачів, розчинників, а також в аерозольних упаковках. А саме з пониженням вмісту озону у верхніх шарах атмосфери медики пов'язують зростання кількості ракових захворювань шкіри. Відомо, що атмосферний озон утворюється в результаті складних фотохімічних реакцій під впливом ультрафіолетових випромінювань Сонця. Хоча його зміст невелика, його значення для біосфери величезна. Озон, поглинаючи ультрафіолетове випромінювання, оберігає все живе на землі від загибелі. Фреони ж, потрапляючи в атмосферу, під дією сонячного випромінювання розпадаються на ряд сполук, з яких окис хлору найбільш інтенсивно руйнує озон.

1.2 Забруднення ґрунту

Майже всі забруднюючі речовини, які спочатку потрапили в атмосферу, в кінцевому підсумку виявляються на поверхні суші і води. Осідаючі аерозолі можуть містити отруйні важкі метали - свинець, кадмій, ртуть, мідь, ванадій, кобальт, нікель. Зазвичай вони малорухливі і накопичуються в ґрунті. Але в ґрунт потрапляють з дощами також кислоти. З'єднуючись з ними, метали можуть переходити в розчинні сполуки, доступні рослинам. У розчинні форми переходять також речовини, постійно присутні в ґрунтах, що іноді призводить до загибелі рослин. Прикладом може служити дуже поширений в ґрунтах алюміній, розчинні сполуки якого поглинаються корінням дерев. Алюмінієва хвороба, при якій порушується структура тканин рослин, виявляється для дерев смертельною.

З іншого боку, кислі дощі вимивають необхідні для рослин поживні солі, що містять азот, фосфор і калій, що знижує родючість ґрунтів. Підвищення кислотності ґрунтів через кислих дощів губить корисні ґрунтові мікроорганізми, порушує всі мікробіологічні процеси в ґрунті, робить неможливим існування ряду рослин і іноді виявляється сприятливим для розвитку бур'янів.

Все це можна назвати ненавмисним забрудненням ґрунтів.

Але можна говорити і про навмисне забруднення ґрунту. Почнемо з застосування мінеральних добрив, внесених у ґрунт спеціально для підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Ясно, що після зняття врожаю ґрунт потребує відновлення родючості. Але надмірне використання добрив приносить шкоду. Виявилося, що при збільшенні дози добрив врожайність спочатку швидко зростає, але потім приріст стає все менше і настає момент, коли подальше збільшення дози добрив не дає ніякого приросту врожайності, а в надмірній дозі мінеральні речовини можуть виявитися для рослин токсичними. Той факт, що приріст врожайності різко зменшується, говорить про те, що рослини не засвоюють надлишків поживних речовин.

Надлишок добрив вилуговується і змивається з полів талими і дощовими водами (і виявляється у водоймах суші і в морі). Зайві азотні добрива в ґрунті розпадаються, і газоподібний азот виділяється в атмосферу, а органічна речовина гумусу, що є основою родючості ґрунту, розкладається на вуглекислий газ і воду. Оскільки органічна речовина не повертається в ґрунт, гумус виснажується і ґрунти деградують. Крім порушення структури та збіднення ґрунтів, надлишок нітратів та фосфатів призводить до серйозного погіршення якості продуктів харчування людей. Деякі рослини (наприклад, шпинат, салат) здатні накопичувати нітрати у великих кількостях. «З'ївши 250 грамів салату, вирощеного на грядці, можна отримати дозу нітратів, еквівалентну 0,7 грама аміачної селітри.. У кишковому тракті нітрати перетворюються на отруйні нітрити, які в подальшому можуть утворити нітрозаміни - речовини, що володіють сильними канцерогенними властивостями. Крім того, в крові нітрити окислюють гемоглобін і позбавляють його здатності зв'язувати кисень, необхідний для живої тканини. У результаті виникає особливий вид недокрів'я - метгемоглобінемія ».

Отрутохімікати - інсектициди проти шкідливих комах у сільському господарстві і в побуті, пестициди проти різних шкідників сільськогосподарських рослин, гербіциди проти бур'янів, фунгіциди проти грибкових захворювань рослин, дефоліанти для скидання листя у бавовни, зооциди проти гризунів, нематоциди проти глистів, лімаціди проти слимаків стали широко застосовуватися з кінця другої світової війни.

Всі ці речовини отруйні. Це дуже стійкі речовини, і тому вони можуть накопичуватися в ґрунті і зберігатися десятиліттями.

Використання отрутохімікатів, безсумнівно, зіграло істотну роль у підвищенні врожайності сільськогосподарських культур. Іноді отрутохімікати рятують до 20 відсотків урожаю.

Але незабаром виявилися і вельми негативні наслідки застосування отрутохімікатів. Виявилося, що їхня дія значно ширше, ніж їх призначення. Інсектициди, наприклад, діють не тільки на комах, але і на теплокровних тварин і людини. Вбиваючи шкідливих комах, вони вбивають і безліч корисних комах, в тому числі тих, які є природними ворогами шкідників. Систематичне застосування пестицидів стало призводити не до викорінення шкідників, а до виникнення нових рас шкідників, не сприйнятливих до дії даного пестициду.

Знищення конкурентів чи ворогів того чи іншого з шкідників призвело до появи на полях нових шкідників. Довелося підвищувати дози пестицидів в 2-3 рази, а іноді в десять і більше разів.

На це ж штовхало і недосконалість технології застосування пестицидів. За деякими оцінками, через це в нашій країні до 90 відсотків пестицидів витрачається даремно і лише забруднює навколишнє середовище, завдаючи шкоди здоров'ю людей. Нерідкі випадки, коли через халатність хімізаторов пестициди розсипаються буквально на голови працюють у полі людей.

Деякі рослини (зокрема, коренеплоди) і тварини (наприклад, звичайні дощові черв'яки) накопичують у тканинах пестициди в значно більших концентраціях, ніж ґрунт.

У результаті пестициди потрапляють у харчові ланцюги і досягають птахів, диких і домашніх тварин, людини. За оцінками 1983 року, в країнах, що розвиваються від отруєння пестицидами щорічно захворювало 400 тисяч і вмирало близько 10 тисяч чоловік.

1.3 Забруднення води

Кожному ясно, як велика роль води в житті нашої планети і особливо в існуванні біосфери. Біологічна потреба людини і тварин у воді за рік у 10 разів перевищує їх власну масу. Ще більш значні побутові, промислові та сільськогосподарські потреби людини. Так, «для виробництва тонни мила потрібно 2 тонни води, цукру - 9, виробів з бавовни - 200, стали 250, азотних добрив або синтетичного волокна - 600, зерна - близько 1000, паперу - 1000, синтетичного каучуку - 2500 тонн води»

Використана людиною вода в кінцевому рахунку повертається в природне середовище. Але, крім випарувалася, це вже не чиста вода, а побутові, промислові та сільськогосподарські стічні води, зазвичай не очищені або очищені недостатньо. Таким чином відбувається забруднення прісноводних водоймищ - річок, озер, суші і прибережних ділянок морів.

Сучасні методи очищення вод, механічної та біологічної, далекі від досконалості.. «Навіть після біологічної очистки у стічних водах залишається 10 відсотків органічних і 60-90 відсотків неорганічних речовин, в тому числі до 60 відсотків азоту, 70-фосфору, 80 - калію і майже 100 відсотків солей отруйних важких металів».

Розрізняють три види забруднення вод - біологічний, хімічний та фізичний. Біологічне забруднення створюється мікроорганізмами, в тому числі хвороботворними, а також органічними речовинами, здатними до бродіння. Головними джерелами біологічного забруднення вод суші і прибережних вод морів є побутові стоки, які містять фекалії, харчові покидьки, стічні води підприємств харчової промисловості (бойні і м'ясокомбінати, молочні та сироварні заводи, цукрові заводи тощо), целюлозно-паперової та хімічної промисловості, а в сільській місцевості - стоки великих тваринницьких комплексів. Біологічне забруднення може стати причиною епідемій холери, черевного тифу, паратифів та інших кишкових інфекцій та різних вірусних інфекцій, наприклад гепатиту.

Хімічне забруднення створюється надходженням у воду різних отруйних речовин. Основні джерела хімічного забруднення - це доменне і сталеплавильне виробництво, підприємства кольорової металургії, гірничодобувна, хімічна промисловість і великою мірою екстенсивне сільське господарство. Крім прямих скидів стічних вод у водойми і поверхневого стоку, треба враховувати також потрапляння забруднювачів на поверхню води безпосередньо з повітря.

В останні роки істотно збільшилося надходження в поверхневі води суші нітратів через нераціональне застосування азотних добрив, а також через збільшення викидів в атмосферу з вихлопними газами автомобілів. Це ж відноситься і до фосфатам, для яких, крім добрив, джерелом служить все більш широке застосування різних миючих засобів. Небезпечне хімічне забруднення створюють вуглеводні - нафта і продукти її переробки, які потрапляють в річки і озера як з промисловими скидами, особливо при видобутку і транспортуванні нафти, так і в результаті змиву з ґрунту і випадання з атмосфери.

Щоб зробити стічні води більш-менш придатними для використання, їх піддають багаторазового розведення. Але правильніше було б сказати, що при цьому чисті природні води, які могли бути використані для будь-яких цілей, в тому числі для пиття, стають менш придатними для цього, забрудненими. Розведення стічних вод знижує якість води в природних водоймах, але зазвичай не досягає своєї головної мети - запобігання шкоди для здоров'я людей. Справа в тому, що шкідливі домішки, які містяться у воді в незначних концентраціях, накопичуються в деяких організмах, що вживаються людьми у їжу. Спочатку отруйні речовини потрапляють у тканини найдрібніших планктонних організмів, потім вони накопичуються в організмах, які в процесі дихання і харчування фільтрують велику кількість води (молюски, губки і т. п.) і в кінцевому підсумку як по харчового ланцюга, так і в процесі дихання концентруються в тканинах риб. У результаті концентрація отрут в тканинах риб може стати більше, ніж у воді, в сотні і навіть тисячі разів.

Розведення промислових стоків і тим більше розчинів добрив і пестицидів з сільськогосподарських полів відбувається часто вже в самих природних водоймах. Якщо водоймище непротічних або слабопроточних, то скидання в нього органічних речовин і добрив веде до надлишку живильних речовин і заростання водойми. Спочатку в такому водоймищі нагромаджуються поживні речовини і бурхливо розростаються водорості. Після їх відмирання біомаса опускається на дно, де відбувається її мінералізація зі споживанням великої кількості кисню. Умови в глибинному шарі такої водойми стають непридатними для життя риб та інших організмів, що потребують в кисні. Коли весь кисень вичерпаний, починається бескислородное бродіння з виділенням метану та сірководню. Тоді відбувається отруєння всього водойми і смерть всіх живих організмів (крім деяких бактерій). Така незавидна доля загрожує не тільки озерам, в які скидаються побутові і промислові стоки, а й деяким замкнутим і напівзамкнутим морів.

Фізичне забруднення вод створюється скиданням у них тепла або радіоактивних речовин. Теплове забруднення пов'язане головним чином з тим, що використовується для охолодження на теплових і атомних електростанціях вода (і відповідно близько 1 / 3 і 1 / 2 виробленої енергії) скидається в той же водойму. Внесок у теплове забруднення вносять також деякі промислові підприємства

При значному тепловому забрудненні риба задихається і гине, так як її потребу в кисні зростає, а розчинність кисню зменшується. Кількість кисню у воді зменшується ще й тому, що при тепловому забрудненні відбувається бурхливий розвиток одноклітинних водоростей: вода «зацвітає» з подальшою гниттям конаючої рослинної маси. Крім того, потепління суттєво підвищує отруйність багатьох хімічних забруднювачів, зокрема важких металів.

Забруднення океанів і морів відбувається внаслідок надходження забруднюючих речовин з річковим стоком, їх випадання з атмосфери і, нарешті, завдяки господарській діяльності людини безпосередньо на морях і океанах.

З річковим стоком, обсяг якого становить близько 36-38 тисяч кубокілометрів, в океани і моря надходить величезна кількість забруднювачів у зваженому і розчиненому вигляді.. За деякими оцінками, цим шляхом у океан щорічно потрапляє понад 320 мільйонів тонн заліза, до 200 тисяч тонн свинцю, 110 мільйонів тонн сірки, до 20 тисяч тонн кадмію, від 5 до 8 тисяч тонн ртуті, 6,5 мільйона тонн фосфору, сотні мільйонів тонн органічних забруднювачів.

Природне забруднення відбувається в результаті просочування нафти з нафтоносних шарів, головним чином, на шельфі.

Найбільший внесок у нафтове забруднення океану вносять морські перевезення нафти. З 3 мільярдів тонн нафти, що видобуваються в даний час, морем перевозиться близько 2 мільярдів тонн. Навіть при безаварійному транспорті відбуваються втрати нафти при її навантаженні і розвантаженні, скидання в океан промивних і баластових вод (якими заповнюють танки після вивантаження нафти), а також при скиданні так званих лляльних вод, які завжди скупчуються на підлозі машинних відділень будь-яких судів.

Але найбільшої шкоди навколишньому середовищу і біосфері наносять раптові розливи великих кількостей нафти при аваріях танкерів, хоча такі розливи і становлять лише 5-6 відсотків сумарного нафтового забруднення.

У відкритому океані нафту зустрічається головним чином у вигляді тонкої плівки (з мінімальною товщиною до 0,15 мікрометра) і смоляних грудок, які утворюються з важких фракцій нафти. Якщо смоляні грудки впливають насамперед на рослинні і тваринні морські організми, то нафтова плівка, крім того, впливає на багато фізичні та хімічні процеси, що відбуваються на поверхні розділу океан - атмосфера і в шарах, прилеглих до нього:

- Перш за все, нафтова плівка збільшує частку відображеної від поверхні океану сонячної енергії і зменшує частку поглиненої енергії. Тим самим нафтова плівка впливає на процеси тепло накоплення в океані. Незважаючи на зменшення кількості надходить тепла, поверхнева температура при наявності нафтової плівки підвищується тим більше, чим товще нафтова плівка.

- Океан є головним постачальником атмосферної вологи, від якого значною мірою залежить ступінь зволоження материків. Нафтова плівка утрудняє випаровування вологи, а при достатньо великій товщині (близько 400 мікрометрів) може звести його практично до нуля.

- Згладжуючи вітрове хвилювання і перешкоджаючи утворенню водяних бризок, які, випаровуючись, залишають в атмосфері найдрібніші частинки солі, нафтова плівка змінює солеобмін між океаном і атмосферою. Це також може вплинути на кількість атмосферних опадів над океаном і материками, так як частинки солі складають значну частину ядер конденсації, необхідних для утворення дощу.

Багато країн, що мають вихід до моря, роблять морське поховання різних матеріалів і речовин (дампінг), зокрема ґрунту, вийнятого при днопоглиблювальних роботах, бурового шлаку, відходів промисловості, будівельного сміття, твердих відходів, вибухових і хімічних речовин, радіоактивних відходів. Обсяг поховань склав близько 10% від всієї маси забруднюючих речовин, що надходять у Світовий океан.

Підставою для дампінгу в море служить можливість морського середовища до переробки великої кількості органічних і неорганічних речовин без особливого збитку води. Однак ця здатність не безмежна.

Під час скидання й проходження матеріалу крізь стовп води, частина забруднюючих речовин переходить у розчин, змінюючи якість води, інша сорбується частинками суспензії і переходить у донні відкладення. Одночасно підвищується мутність води. Наявність органічних речовин часто приводить до швидкої витрати кисню у воді й не рідко до його повного зникнення, розчиненню суспензій, нагромадженню металів у розчиненої формі, появі сірководню.

При організації системи контролю над скиданнями відходів у море вирішальне значення має визначення районів дампінгу, визначення динаміки забруднення морської води і донних відкладень. Для виявлення можливих обсягів скидання в море необхідно проводити розрахунки всіх забруднюючих речовин у складі матеріалу скидання.

РОЗДІЛ 2. МАСШТАБИ ВПЛИВУ ПРИРОДНИХ ЗАБРУДНЕНЬ НА НАВКОЛИШНЄ ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

забруднення антропогенний вихлопний природа

За масштабами забруднення навколишнього середовища можна розділити на локальне, регіональне та глобальне. Ці три види забруднення тісно пов'язані між собою. Як правило, первинним є локальне забруднення, яке, якщо швидкість процесу забруднення більше швидкості природного очищення, переходить до регіонального і потім при накопиченні кількісних змін - в глобальну зміну якості навколишнього середовища. Для глобального забруднення найбільш важливим є тимчасовий чинник.

Існування таких процесів свідчить про обмеженість ресурсів атмосфери і про межі її природного самовідновлення. Наприклад, використання повітря у виробничих процесах здавна передбачало природні здібності атмосфери до відновлення початкових якостей. Зокрема, димові викиди в атмосферу, містять мікрочастинки і токсичні речовини, являють собою не що інше, як метод розведення. І навіть у наші дні при будівництві висотних і надвисотне труб продовжують користуватися цим стародавнім методом. Однак різке зростання обсягів викидів призвело до того, що масштаби забруднення впритул наблизилися і навіть часто переступають межі самовідновлення атмосфери.

При сучасних рівнях забруднення шкідливі речовини від джерела забруднення поширюються на десятки і сотні кілометрів. І навіть саме поняття джерело забруднення дещо змінює зміст. Якщо в будь-якому промисловому районі можна виділити точкові джерела забруднення, то в масштабі регіону цілий промисловий район, наприклад велике місто, може розглядатися як єдине джерело з системою точкових, лінійних (автомагістралі) і групових джерел. Більш того, навіть весь регіон і навіть ціла країна може виступати в ролі єдиного джерела забруднення.

Сучасне індустріальне виробництво робить значний вплив на природу в глобальних масштабах. Хоча більша частина забруднюючих речовин та теплової енергії виробляється на обмеженій площі, головним чином у промислових районах Північної Америки, Європи та Азії, внаслідок особливостей циркуляції атмосфери і переміщень у водяній оболонці Землі значна частина деяких, відносно довго живуть забруднюючих речовин розсіюється на величезних просторах і навіть по всій Землі, приводячи до регіонального і глобального забруднення.

До теперішнього часу визначилися деякі важливі проблеми в області антропогенного глобального забруднення навколишнього природного середовища, до числа яких належать:

1. Можливі зміни клімату у зв'язку з надходженням в атмосферу техногенного тепла, вуглекислого газу і аерозольних домішок.

2. Можливе порушення озонового шару Землі, пов'язане з надходженням в атмосферу фреонів, окислів азоту та деяких інших домішок.

3. Екологічні наслідки глобального забруднення природного середовища і біосфери радіоактивними речовинами, важкими металами і пестицидами.

4. Загальна проблема забруднення морського середовища атмосферними опадами, річковим стоком, наземним і морським транспортом.

5. Далекий атмосферне перенесення забруднюючих речовин і проблема кислотних опадів.

Таким чином, масштаби антропогенного впливу на навколишнє середовище і рівень випливає з цього небезпеки змушують шукати нові підходи до розвитку технологічних процесів, які, будучи не менш ефективними в економічному сенсі, у багато разів перевершували б існуючі за ступенем екологічної чистоти.

ВИСНОВКИ

Отже, найбільш масштабним і значним є хімічне забруднення середовища невластивими їй речовинами хімічної природи. Серед них - аерозольні та газоподібні забруднювачі промислово-побутового походження. Прогресує і накопичення вуглекислого газу в атмосфері. Подальший розвиток цього процесу буде підсилювати небажану тенденцію убік підвищення середньорічної температури на планеті.

Викликає тривогу і триваюче забруднення Світового океану нафтою і нафтопродуктами, що досягло вже, за підрахунками екологів, 1 / 10 його загальної поверхні. Нафтове забруднення таких розмірів може викликати істотні порушення газо- і водообміну між гідросферою і атмосферою.

Не викликає сумнівів і значення хімічного забруднення ґрунту пестицидами і її підвищеною кислотністю, що веде до розпаду екосистеми. У цілому всі розглянуті фактори, яким можна приписати забруднюючий ефект, впливають на процеси, що відбуваються в біосфері.

Формально поки не можна говорити, що ми переживаємо глобальну екологічну катастрофу, оскільки на Землі ще є райони, де немає серйозних слідів антропогенного забруднення. Але таких районів стає все менше, а деякі види забруднень відзначаються навіть у найвіддаленіших від їх джерел місцях, наприклад в Антарктиді.

Але може бути і неправильно в даному випадку підходити з такою міркою до поняття глобальної катастрофи? Треба враховувати, що більше 40 відсотків населення земної кулі живе в містах, так і сільське населення проживає досить компактно, концентруючись в місцевостях з найбільш сприятливими для сільськогосподарської діяльності природними умовами. У багатьох же містах і в сільських районах нинішній стан навколишнього середовища можна назвати екологічним лихом. І кількість цих міст і сільських районів усе збільшується. Так що фактично можна сказати, що ми знаходимося на порозі близькій глобальної катастрофи. І вона неминуче настане, якщо людство не буде у всій своїй діяльності віддавати пріоритет питань екології, множити зусилля зі збереження та відновлення природного середовища.

Останнім часом все частіше в пресі, на радіо, телебаченні однією з головних тем стає екологічна. Широка громадськість, знаючи про критичний стан навколишнього середовища, має активно діяти. «Екологізація» законодавчої і виконавчої влади зараз особливо важлива, оскільки першочергове завдання - зробити екологічно чисті виробництва вигідними і, навпаки, економічно невигідним будь нехтування екологічними нормами. Без цього заклики до пересічних громадян берегти природу будуть виглядати демагогічними і навряд чи досягнуть мети. Разом з тим необхідна і сама широка просвітницька робота серед громадян різного віку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Грушко Я.М. Шкідливі органічні сполуки в промислових викидах в атмосферу. - Ленінград.: «Хімія», 1991.

2. Жуков О. І., Монгайт І. Л., Родзіллер І. Д. Методи очищення виробничих стічних вод М.: Стройиздат. 1991 р.,

3. Захист атмосфери від промислових забруднень. / Под ред. С. Калверта і Г. Інглунда. - М.: «Металургія», 1991.

4. Корміліцин В.І. та ін Основи екології - М.: ІНТЕРСТИЛЬ, 1997.

5. Міркін Б.М., Наумова Л.Г. Екологія Росії. - М.: АТ «МДС», 1996.

6. Монин А. С.. Шишков Ю. А. Глобальні екологічні проблеми. - М.: Знание, 1991.

7. Русанов В.П. Крапля чистої води. Л.: Знання, 1983.

8. Снакін В.В. Екологія та охорона природа: Словник-довідник. - М.: AKADEMIA, 2000.

9. Екологічні проблеми: що відбувається, хто винен, що робити? / Под ред. В.І. Данилова-Данильяна. - М.: Видавництво МНЕПУ, 1997.

Размещено на Allbest.ru