Туризм як фактор розвитку екологічної культури України (кін. ХХ – поч. ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ГОЛУБЕЦЬ Ірина Миколаївна

УДК 008:[379.85+796.5+504.03](477)

ТУРИЗМ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ (КІН. ХХ - ПОЧ. ХХІ СТ.)

26.00.01 - теорія й історія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

Київ - 2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана у Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури України, м. Київ.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент

Русавська Валентина Андріївна,

Київський національний університет культури і мистецтв, директор інституту готельно-ресторанного і туристичного бізнесу.

Офіційні опоненти:

доктор географічних наук

Антоненко Володимир Степанович,

професор кафедри країнознавства та туризму Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

кандидат історичних наук

Бондарчук-Чугіна Ірина Юріївна,

доцент кафедри менеджменту Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв.

Захист відбудеться «9» червня 2011 р. о 1600 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розісланий «7» травня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Г. Петрова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми дослідження. Екологічна криза, в якій сьогодні опинилося людство, дала поштовх усвідомлення екології як одного з основних чинників розвитку сучасної культури. Усвідомлення екологічної проблематики, визначення пов'язаних із нею пріоритетних рішень потребує особливого диференційованого підходу до екології майбутнього. Внаслідок цього виникає так звана метаекологічна парадигма, в рамках якої йде мова про екологію природи, культури, людини, духу тощо. Туризм як культурна практика має до цієї проблематики безпосереднє відношення. У «Державній програмі розвитку туризму в Україні на 2002 - 2010 роки» його визначено одним із пріоритетних напрямів розвитку вітчизняної економіки і культури.

У світлі зазначених чинників туризм як сучасна культурна практика потребує осмислення в екологічному вимірі. У зв'язку з таким підходом виникають і відповідні терміни: «екологічний», «природний», «сільський», «зелений», «аграрний» і останніми роками навіть «фермерський» і «ландшафтний» туризм та інші. Це пов'язано із бажанням людини (туриста) зануритися у природу. Втім «стосунки» з природою цих видів туризму, як і деяких інших, що мають умовою здійснення природне середовище, є неоднозначними. Не всі з названих видів туризму передбачають природозбереження та природовідновлення. Виникає протиріччя між використанням для потреб туристичної діяльності природно-рекреаційних ресурсів та наслідками їх використання.

Оскільки туризм стає предметом теоретичної рефлексії, виникає проблема специфікації видів туристичної діяльності, пов'язаних з екологією. Стає зрозумілим, що туризм є своєрідною «ретрансляцією» екологічних проблем у контексті туристичної діяльності, а не зануренням в рекреаційний простір природи, не просто бажанням позбутися проблем великих міст. Людина, яка у свій вільний час хоче ознайомитися з іншою культурою, задовольнити свої рекреаційні потреби, не перестає думати про те, що екологічний пресинг існує скрізь. Економічна глобалізація перетворюється в цивілізаційну та культурну. В такому контексті екологія стає одним із факторів людиновимірних ознак всього сущого. Екологія розуміється досить широко: від місця перебування людини на земній кулі («ойкос») до Ойкумени як повноцінного буття людини, як цілісності культури, природи, людини, цілісності всіх тих надбань, які зберігає і трансформує людство у своїй цивілізації та культурі.

Екологічні проблеми туристичної діяльності також трансформуються в реаліях глобалізації, яка приходить і в туристичну індустрію. Туризм як фактор впливу на екологічну культуру пов'язаний із формуванням екологічного середовища існування сучасної людини, зокрема з точки зору природно-рекреаційних ресурсів - однієї з головних умов здійснення туристичної діяльності.

Особлива актуальність вивчення екологічних проблем у контексті туризму полягає в тому, що він дає ще один вимір цілісного бачення єдності людини, природи і культури; сучасних глобалізаційних, комунікативних процесів інтеграції та дезінтеграції культури та соціуму в цілому.

Вищезазначені аспекти проблеми відображають антиномічність зв'язку людини із природою в сучасних умовах, зокрема в контексті здійснення туристичної діяльності, і зумовлюють актуальність дисертаційного дослідження «Туризм як фактор розвитку екологічної культури України (кін. ХХ - поч. ХХІ ст.)».

Об'єкт дослідження - туризм як фактор розвитку екологічної культури.

Предмет дослідження - туризм як фактор розвитку екологічної культури України кін. ХХ - поч. ХХІ ст.

Мета дослідження - обґрунтувати роль туризму як фактору розвитку екологічної культури України кін. ХХ - поч. ХХІ ст.

Завдання дослідження:

вивчити наукову літератури з питань екології, екологічної культури і туризму;

проаналізувати національне законодавство України з точки зору забезпечення ним природоохоронного характеру туристичної діяльності та нормативно-правове забезпечення туристичної діяльності в контексті природоохоронної політики міжнародного рівня;

уточнити основні терміни і поняття дослідження;

охарактеризувати природно-рекреаційні ресурси туризму в Україні;

визначити сучасну суспільну екологічну культуру і характер впливу туризму на природне середовище;

проаналізувати основні тенденції формування екофільної екологічної культури в сучасному українському суспільстві.

Методи дослідження зумовлені специфікою предмету і ґрунтуються на засадах сучасної методології соціально-гуманітарного пізнання, зокрема спираються на принципи історизму, об'єктивності та системності. Використовувалися загальнонаукові теоретичні методи аналізу і синтезу, метод класифікації. Застосовувалися проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, історико-порівняльний, історико-генетичний, аналітичний та описовий методи, які дають змогу розкрити історичну сутність досліджуваного явища та його специфіку в контексті соціальних зв'язків.

У дослідженні використовуються компаративістський та системно-діяльнісний підходи. Автор здійснює порівняльний аналіз екологічних проблем туристичної діяльності в етнологічному, культурологічному, естетичному, етичному контекстах. Екологія в контексті туристичної діяльності вивчається як цілісність людського буття, що потребує культурно-історичної реконструкції, використання історико-порівняльних, семіотичних та модельно-реконструктивних методів дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене згідно з цільовою комплексною програмою наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв «Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України» (Державний реєстраційний №0107И009539).

Наукова новизна дослідження обумовлена тим, що автор розглянув туризм як еколого-культурний фактор. Здійснено системний аналіз туристичної діяльності як феномена екологічної реальності сьогодення. Опрацьована модель екологічного туризму в Україні на підставі комплексного бачення системи туристичної діяльності як культурної практики.

Наукова новизна дослідження полягає, також, у тому, що:

- визначено правотворчу еволюцію екологізації туризму на основі аналізу нормативно-правових документів міжнародного та вітчизняного законодавства;

- вперше у вітчизняній культурології здійснено комплексний аналіз екологічного туризму, співвідношення його із сільським, зеленим, аграрним, природним, фермерським видами туризму; показано його вплив на розвиток екологічної культури українського суспільства;

- запропоновано робоче визначення екологічно адаптованого туризму як родового поняття по відношенню до видів туризму, орієнтованих на збереження природного середовища, незалежно від того, виступає останнє основною або супутньою туристичною атракцією;

- уточнено визначення поняття «екофільна» культура, під якою розуміється характер екологічної культури суспільства, орієнтованої на збереження і відтворення природного середовища; «екофобна» - утилітарне споживання природи без орієнтації на поновлення її ресурсів.

Практичне значення одержаних результатів та матеріалів дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані дисертанткою в навчальних курсах зі спеціальності «Туризм», в циклі дисциплін з культурно-дозвіллєвої діяльності, а також у навчальному предметі «Екологія». Окремі матеріали можуть застосовуватися в таких навчальних дисциплінах, як «Історія української культури», «Правове регулювання соціокультурної діяльності в Україні», «Історія туризму в Україні» тощо.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, а саме: Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам'яті В. Кірсанова «Фундаментальні та прикладні дослідження культурології» (21-22 травня 2009 року, Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Трансформаційні процеси в сучасній українській культурі» (19-20 квітня 2007 року, Київ); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українські культурні індустрії: стан, проблеми, перспективи» (30 травня 2008 року, Київ); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Роль митця і традиційних інститутів мистецтва за умов всезростаючого впливу культурних індустрій» (23-24 грудня 2009 року, Київ); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська культура ХХІ століття: стан, проблеми, тенденції» (22 грудня 2010 року, Київ), а також на конференціях молодих викладачів, аспірантів Київського національного університету культури і мистецтв «Дні науки КНУКіМ» (2009 року, 2010 року, 2011 року, Київ).

Результати дисертаційного дослідження обговорені на засіданні кафедри культурології Київського національного університету культури і мистецтв. Матеріали та висновки дисертації використовувалися автором при викладанні курсу «Екологія» та авторського курсу «Екологічний туризм».

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження найшли висвітлення у 6 одноосібних публікаціях, 4 з яких надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 162 сторінки, список використаних джерел налічує 205 найменувань.

туризм екологічний культура

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі подається загальна характеристика дисертаційного дослідження: обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, зазначаються методи дослідження, висвітлюється наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів та їх апробація.

У першому розділі «Стан наукової розробки проблеми дослідження» подається характеристика історіографії проблеми, визначається категоріальний апарат дослідження.

Поняття «екологічна культура» останнім часом стало широковживаним у наукових, науково-популярних і тим більше в публіцистичних виданнях. Така увага пояснюється загальним зростанням значимості екологічної проблематики в цілому, яка, у свою чергу, особливо загострилася наприкінці ХХ століття - початку ХХІ століття у зв'язку з процесами, які часто мають негативні і навіть руйнівні наслідки для природного середовища, а отже, для самого існування людства.

Термін «екологічна культура» з'явився порівняно недавно - у 20-х роках ХХ століття («Культурна екологія» або «Екологічна культура» у Дж.Стюарда). Зміст цього поняття в інтерпретації різних авторів має досить широкі межі.

Проте це поняття найбільш розробляється педагогічною наукою, про що свідчать численні публікації, у тому числі дисертаційні роботи. Прикладами можна вважати дисертації І. Романченко, І. Петрової, І. Павленко, Н. Єфименко, Л. Фенчак.

Проблемі усвідомлення загрози знищення людства за умови поглиблення глобальної екологічної кризи, необхідності зміни пріоритетів життєдіяльності людини присвячено роботи В. Крисаченка, М. Хилька, А. Толстоухова та ін.

Сутність екологічної культури, екологізація діяльності людини в усіх її сферах, як один з найважливіших чинників формування екологічної культури. Ці ідеї докладно розкрито у роботах В. Крисаченка, Ю. Талгіної, О. Солтовського, Л.Морозової та ін.

Разом із тим, проаналізовані дослідження практично не торкаються такого аспекту екологічної проблематики, як туристична діяльність та її вплив на екологічну культуру.

Про туризм як культурну практику, а згодом і культурну індустрію, починають вести мову в ХХ столітті, хоча його витоки, процес інституалізації розпочинається з кінця ХІХ століття.

Вітчизняна історіографія туризму на сьогодні є доволі розгалуженою. Проблеми туризму розглядали під тим чи іншим кутом зору такі автори як Є. Панкова, В. Федорченко, Т. Дьорова. Найбільш повним можна вважати виклад історії туризму в Україні в книзі Федорченко В.К., Дьорової Т.А. «Історія туризму в Україні»; в праці Л. Устименко, І. Афанасьєва «Історія туризму».

На початку ХХІ століття захищається низка дисертацій з історії туризму в Україні: Бондарчук-Чугіна І.Ю. «Розвиток культурно-історичного туризму на Миколаївщині (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.)». Сапєлкіна З.П. «Паломництво як соціокультурне явище: становлення і розвиток в Україні (середина ХІХ - початок ХХІ ст.)» та інші.

Серед робіт радянського періоду помітне місце щодо вивчення туризму посідають книги і статті російського дослідника В. Квартальнова.

Про зв'язок туризму і екологічної культури мову вітчизняні науковці вели дуже мало. З-поміж таких робіт - стаття Л. Багрова «Шляхи екологізації туризму».

Питання екотуризму досліджували В.І. Гетьман, Д.М. Стеченко та інші.

Можна зауважити, що в українській науковій літературі щодо туризму екологічна проблематика більшою мірою опрацьована в роботах пов'язаних з історією туризму, рекреацією, туристичними ресурсами. Це дослідження О.О. Любіцевої, Є.В. Панкової, В.І. Стафійчука, О.О.Фастовець та ін.

Слід констатувати, що екологічна культура значно більше досліджена фахівцями з педагогіки, соціології, філософії. У цих напрямах напрацьовано значний матеріал, сформульовані певні ідеї, концепції, погляди.

Питання, які порушуються науковцями, стосуються проблем негативного впливу туризму на природне середовище; використання туризму як виховного чинника стосовно екологічної культури; формування засобами туристичної діяльності екофільної поведінки, здатної запобігти руйнуванню природного середовища і знищенню природних, культурно-мистецьких пам'яток.

Що ж стосується такого аспекту, як «взаємостосунки» екологічної культури і туризму в науковій літературі знаходяться на стадії розробки. Лише в поодиноких публікаціях останніх років почали досліджуватися питання, які розглядаються в даному дисертаційному дослідженні.

Отже, туризм викликає переважно застережливе ставлення з боку світової спільноти науковців, які розглядають його насамперед як руйнівний по відношенню до природного середовища фактор. Засобом виправлення цієї ситуації може стати екологізація туризму, тобто своєрідне насичення туристичної діяльності світоглядними цінностями, які відображують перенесення на природу, природне середовище та його складові.

Другий розділ «Туризм у контексті сучасної екологічної культури». Екологічна культура по відношенню до туризму часто розглядається як природо-охоронний аспект його розвитку. Така постановка питання свідчить про застережне ставлення до туризму, сприйняття його скоріше як загрозу природному середовищу, ніж як фактора, що здатен позитивно впливати на природне середовище. Скасувати це протиставлення можна за умови розуміння туризму як чинника розвитку екологічної культури, якщо під ним розуміти не лише природоохоронну діяльність як таку, а як цінність природи в очах суспільства, що відображується в нормах поведінки і ставленні до природи. З такої точки зору туризм здатний виконувати культуротворчу роль і може розглядатися як різновид культуротворення в специфічній - екологічній - площині.

Стурбованість односпрямованістю зв'язку «туризм - природне середовище», яке негативно забарвлене у сприйнятті суспільства, відображує низка нормативно-правових документів міжнародного рівня, а також національне законодавство України.

Використання людиною природного середовища в різних цілях, у тому числі і з метою рекреації та туризму так чи інакше впливає на природу. Це пов'язано із тим, що природа виступає для людини об'єктом споживання. На сучасному етапі розвитку це набуло таких масових масштабів, що світова спільнота була змушена здійснити низку кроків нормативно-правового характеру, аби вберегти природне середовище свого ж існування від знищення.

Одним з таких документів міжнародного рівня є Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, ухвалена на ХVІІ сесії Генеральної конференції Організації Об'єднаних Націй (1972 р.) і ратифікована Україною (1988 р.).

Документ містить визначення поняття «природна спадщина», засади національної і міжнародної охоронної діяльності, організаційну структуру, яка забезпечує цю діяльність. Уже в цьому документі туризм віднесено до чинників загрози об'єктам і культурної, і природної спадщини. Його швидкий розвиток становить для них таку серйозну небезпеку, що навіть передбачено заходи із її врятування, які і мають здійснюватися міжнародною спільнотою відповідно до вимог Конвенції.

Аналогічна оцінка туризму надається в міжнародному документі «Рекомендація щодо охорони на національному рівні культурної та природної спадщини», ухваленою на Генеральній конференції ООН з питань освіти, науки і культури (м. Париж, Франція, 1972 р.); в Європейській ландшафтній конвенції (м. Флоренція, Італія, 2000 р.), ратифікована Україною 2005 року; це знайшло відображення у «Глобальному етичному кодексі туризму», прийнятому 1 жовтня 1999 року в Чилі.

У названих документах туризм виступає як чинник, що загрожує природному середовищу, а не убезпечує його від негативних впливів та не сприяє його збереженню. Більше того, заходи, спрямовані на захист цього середовища, здійснюється засобами поза межами туризму: адміністративними, просвітницькими, освітянськими, ЗМІ тощо.

Світова спільнота, усвідомлюючи можливі негативні наслідки туризму, юридично закріпила принципи, які б дозволяли запобігати негативному впливу на культурну та природну спадщину.

Вищезазначені міжнародні документи актуалізували питання туризму і екологічної культури у вітчизняній науці. Основними шляхами розробки цієї проблематики стали підходи під гаслами «екологізації туризму» з одного боку і «оптимізації впливу туризму на довкілля» - з іншого. Саме за цими двома напрямами вітчизняної наукової думки здійснюється розробка проблеми «туризм і екологія».

Ратифікація Україною низки міжнародних документів безперечно є значним кроком на шляху нормативно-правового врегулювання туристичної діяльності у природному середовищі і сприяє формуванню екологічно адаптованих форм туризму та становленню і розвитку екофільної екологічної культури.

Туристська діяльність в Україні у період незалежності здійснюється на підставі законів і підзаконних актів, які прямо або опосередковано контролюють саме екологічний, природохоронний аспект туризму. Серед них: Закон України «Про туризм» (1995 р.) і Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» (2003 р.); Закони України «Про курорти» (2000 р.), «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.), «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.), «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.), «Про тваринний світ» (2002 р.); Постанови Верховної Ради України «Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (1998 р.).

Природоохоронні аспекти знайшли відображення і у таких документах: «Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки», «Загальнодержавна програма формування екологічної мережі України на 2000-2015 роки» та інших нормативно-правових актах, що стосуються питань розвитку туристсько-рекреаційної діяльності.

Можемо констатувати, що формування та функціонування туристичної діяльності регулюється нормативно-правовою базою, у тому числі і щодо здійснення видів екологічного туризму.

Третій розділ «Екологічно адаптований туризм як пріоритетний напрям розвитку екологічної культури». Важливо зазначити, що досі не визначена автентична номінація «екологічний туризм». Під ним розуміють або небезпечний вплив туризму на країну, коли він стає вже загрозливою індустрією розважального типу, або зелений туризм як виїзд у природні рекреації, заказники і заповідники, що пов'язано з полюванням, збиранням грибів та ін. Інколи екологічний туризм визначають як зустріч людини з екологічно-небезпечними зонами, які можна розглядати як природні, так і культурні рекреації. Тобто, це деструктивний ландшафт, який стає зоною (наприклад Чорнобиль).

Саме поняття екологічного туризму на сьогодні є суміжним з поняттями туризм «сільський», «зелений», «природний». Ця спорідненість пояснюється тим, що у будь-якому випадку туристичною атракцією цих видів туризму тією чи іншою мірою виступає природне середовище.

Т. Сокол використовує поняття екологічного туризму як туризму пов'язаного з пошуком екологічно чистих зон на землі та їх збереження. На її думку, крім подорожей для відпочинку в екологічно чистих зонах (національні парки, заповідники) і поїздок, де відпочинок поєднується з доглядом за природою, флорою та фауною (екологічні табори, робота в зоопарках, заказниках тощо) з екологічного туризму виділилися такі види як сільський (зелений або агротуризм) і фермерський туризм. Ці види туризму також несуть важливе соціальне навантаження, оскільки створюють умови для виживання і розвитку села. Екологічний туризм - вид туризму, що швидко розвивається. За оцінками Всесвітньої туристичної організації, його частка у світовому туристичному потоці складає 2-4%, але щорічні темпи зростання сягають 30%.

Таким чином, Т. Сокол розрізняє поняття екологічного туризму, сільського-зеленого, аграрного, фермерського. При цьому екологічний туризм виступає у неї як родове поняття по відношенню до всіх інших.

Ці поняття певним чином пов'язані, проте є різними за своїм змістом. Екологічний туризм варто розуміти саме у другому значенні, тобто як туризм, який здійснюється з метою відвідання природних дестинацій, активне ядро яких складають природні об'єкти. Екологічний туризм відрізняється від морського чи гірськолижного відпочинку тим, що природа постає у ньому переважно як засіб задоволення суто естетичних, тобто духовних, потреб, на відміну від тих, в яких природа виступає засобом задоволення первинних, фізіологічних потреб людини, а метою є фізичне задоволення і рекреація.

В останньому випадку «екологічний туризм» не передбачає автоматично природозберігаючої або, тим більше, природовідтворюючої функції. Тому змішуються два різних поняття - екологічний і екологічно адаптований туризм. Саме останній зорієнтований на бережливе ставлення до природи, у той час як екологічний туризм часто завдає цій природі шкоду. Це й фізичне забруднення, а в гіршому випадку - знищення самої природної атракції. Туризм, який здійснюється заради її відвідування (наприклад Долина нарцисів, Закарпатська область) є екологічним за своїми формальними ознаками. Проте ця любов до природи, яка викликає бажання помилуватися пам'яткою, призводить до скорочення площі квітів, а у разі зволікання із запобіжними екологічними заходами може призвести і до повного знищення цієї унікальної природної пам'ятки України, про що стурбовано говорить громадськість.

Таким чином, слід констатувати, що поняття екологічного туризму виступає у різних значеннях: як природозберігаючого туризму; як родового поняття по відношенню до інших видів туризму, в яких природне середовище є головною атракцією, заради якої і здійснюється подорож (сільський, зелений, аграрний, спелеотуризм, фототуризм, мисливський, рибальський тощо); як окремий різновид туризму.

Екологічно адаптований туризм дійсно потребує регуляторної політики і концепції природозбереження, яка б і ґрунтувалася на екофільних цінностях екологічної культури і сама робила внесок до цієї культури. Екологічно адаптований туризм не може бути сформований виключно за рахунок своїх власних ресурсів. Він можливий лише за умови здійснення системних заходів: соціальних, культурологічних, юридичних, педагогічних, економічних та інших.

Важливо зазначити, що екологічний ефект туристичних ресурсів як природної рекреації полягає в тому, що людина формується як цілісність організму, тобто оздоровлюється; як цілісність духовна, душевна, - не як складова середовища, а як цілісність культури, цілісність людини у її родовому значенні. Феномен людської цілісності, який регенерується і підлягає рекурсії, складається з відношення людини до природної рекреації.

На думку дисертантки, слід розрізняти поняття «екологічний туризм» і «екологічно адаптований туризм». За першим залишити значення родового поняття, за другим - туризм будь-якого виду, який орієнтований на дбайливе ставлення до природи.

Коли йдеться про визначення потенціалу екологічного туризму, то мається на увазі цілісність, універсальність культурно-історичних надбань та природно-рекреаційних ресурсів, етнічних реалій, які притаманні регіонам України.

Виникає питання: як програмувати і будувати культуру туристичних заходів, орієнтованих на формування суспільної екологічної культури? Це має здійснюватися в різних аспектах: програмно-проектному, репрезентативно-рекламному, маркетингово-менеджерському, а також в культурологічному, бо природа без культури буде виглядати абстрактним задоволенням потреб в регенерації організму людини. В їх основі має бути цілісність природи і цілісність людини.

Можна впевнено стверджувати, що Україна має цілу гаму природних ландшафтів і кліматично-рекреаційних ресурсів, які здатні виступити атракціями для фактично всіх різновидів екологічного туризму, починаючи від сільського і закінчуючи спелеотуризмом, мисливським туризмом і фототуризмом. При цьому постає проблема: як не зашкодити тому природному середовищу, завдячуючи якому ці види туризму в Україні є можливими.

Все це потребує своїх адекватних визначень в контексті туристичної діяльності. Потрібна спеціальна програма, яка має бути здійснена як модельний принцип регенерації і трансформації креативного культурно-історичного й етнічного потенціалу туризму в просторі сучасних екологічних реалій, чітко визначити систему районування туристичної діяльності і пріоритети екологічного туризму, який належить до певних надзвичайно важливих у наш час акцій, що ведуть у європейський простір. Поряд з такою загальною перспективною програмою локальні програми мають бути адекватними туристичному образу і потенціалу, який є актуальним в сьогоденні.

Потребують своїх стратегій екотуристичні зони, в яких культура могла б уникнути винищення духовного потенціалу цінностей культури, використання культурних ресурсів. Це пов'язано як з туристичною, так і з будь-якою іншою діяльністю. Тут важливо дбати про екологічні ознаки культури як природного для людини темпоритму і природного способу буття того чи іншого етносу чи субетносу.

Екологічне моделювання туристичної діяльності повинно стати спеціальною навчальною дисципліною, яку потрібно вивчати як системний, комплексний аналіз регенерації, реконструкції і рекурсії культурно-історичного, природного потенціалу України. В освітній сфері також має бути реальне бачення туристичної діяльності, де екологічний туризм як системний туризм, що презентує цілісність людини, культури і природи, формує цілеспрямовані локальні акції, має бути дисципліною культурологічної, природознавчої та антропологічної галузей знань, які б вводили майбутніх фахівців з туризму у простір сучасних проблем моделювання туристичної діяльності.

ХХ століття пережило декілька етапів звертання до природи: 70-ті роки були молодіжним ностальгійним походом в природу хіпі, пізніше «зелений бум» стає політикою, а потім - тотальною екологічною стурбованістю, що залишається актуальною і зараз. Екологія туризму лише постає перед економіко-географічними реаліями, вона потребує адекватного осмислення в контексті існування великих систем, якими є природа і культура.

Екологічний вимір туризму і його розмаїття поки що не має усталених ознак. Нами продукується модель екологічного туризму, яка пов'язана з тим, що туристична діяльність провокує визначення турпродукту як певної цілісності, в якій зазначається цілісність суб'єкта та об'єкта туристичної діяльності. Об'єктом виступає весь контекст природних, рекреаційних, культурних, етнічних реалій, які потрапляють у контекст туристичної діяльності. Суб'єктом виступає натуралізований індивід, який є носієм того чи іншого пласту культури й ідентифікує себе з тим способом буття, в який він потрапляє завдяки комунікації в контексті туристичної діяльності, а також і певна абстракція, яка є узагальненням усіх можливих потенцій проведення туристичної діяльності.

Екологічний туризм перетворюється в культурологічну програму, яка говорить про цілісність культури, цілісність людини в її планетарних, всезагальних ознаках людського буття як ойкумени людства в просторі всесвітньої культури.

Здійснений у дослідженні аналіз туризму як фактору розвитку екологічної культури України кін. ХХ - поч. ХХІ ст. дозволив дійти наступних висновків.

ВИСНОВКИ

1. Наукові роботи, присвячені проблемі виховання і формування екологічної культури, - це, насамперед, дослідження педагогічного спрямування.

Поняття «екологічна культура» є похідним від екологічної проблематики, загострення якої пов'язане з екологічною кризою. Гасло «екологізація» - людини, культури, мислення - генетично споріднене із формуванням поняття «екологічна культура», які в сукупності відображають стан екологічної кризи в сучасних індустріально розвинутих суспільствах.

Туризм і екологічна культура на даний момент частіше розглядаються окремо, ніж у взаємозв'язку. Питання, що порушуються науковцями, переважно відображають стурбованість негативним впливом туризму на природне середовище, намагання перетворити туризм на виховний фактор щодо екологічної культури, формування засобами туристичної діяльності екофільної поведінки, здатної запобігти руйнуванню природного середовища і знищенню природних пам'яток.

Туризм викликає переважно застережливе ставлення з боку світової спільноти науковців, які розглядають його насамперед як руйнівний фактор по відношенню до природного середовища.

Засобом виправлення цієї ситуації окремі автори вважають екологізацію туризму, тобто своєрідне насичення туристичної діяльності світоглядними цінностями, які відображають перенесення на природу, природне середовище та його складові людиновимірного підходу.

2. Поняття «екологічний туризм» часто вживається як синонім природного туризму, а також як природозберігаючий туризм. Похідним від поняття «екологізація туризму» стає поняття «екологічного туризму». Проблема екології і туризму породила поняття «екологічного», «зеленого», «сільського», «аграрного», «фермерського» туризму. Крім того, природа як основна туристична атракція постає у таких видах туризму, як фототуризм і спелеотуризм.

Поняття екологічного туризму виникло вже наприкінці ХХ ст. у зв'язку з усвідомленням сучасним людством кризової екологічної ситуації. З'ясовано, що вперше у спеціалізованих нормативно-правових документах міжнародного рівня (Всесвітня туристична організація) поняття екотуризму з'являється у Манільській декларації по соціальному впливу туризму (м. Маніла, Філіппіни 1997 р.).

Поняття екологічного туризму виступає у трьох значеннях: як природо-зберігаючий туризм, як родове поняття щодо інших видів туризму, в яких природне середовище є головною атракцією, заради якої і здійснюється подорож (сільський, зелений, аграрний, мисливський, рибальський туризм, спелеотуризм, фототуризм тощо) та як самостійний вид туристської діяльності.

Тому, на нашу думку, слід розрізняти «екологічний туризм», за яким залишити значення родового поняття, і «екологічно адаптований туризм», тобто орієнтований на дбайливе ставлення до природи, до якого можуть відноситися будь-які види туризму за умови, що людина (турист) не шкодить природному середовищу.

3. Аналіз нормативно-правової бази міжнародного і вітчизняного рівня показав, що світова спільнота сприймає туризм скоріше як небезпечний для природного середовища фактор, незважаючи на його позитивний вплив на економіку країн. На захист природного середовища, запобігання негативним наслідкам туристичної діяльності спрямовані такі нормативні документи: «Рекомендація про збереження краси та характеру ландшафтів і місць» (1962 р., XII сесія Генеральної конференції ООН), «Рекомендація щодо охорони на національному рівні культурної та природної спадщини» (1972 р., XVII сесія Генеральної конференції ООН), «Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини» (1972 р., XVII сесія Генеральної конференції ООН), «Глобальний етичний кодекс туризму» (1999 р., Сантьяго, Чилі), Сеульська декларація «Світ і туризм», Манільська декларація (1997р., Маніла Філіппіни), Декларація з туризму (1994р. м. Осака, Японія).

Україна ратифікувала майже всі наведені міжнародні документи. Крім того, окремі аспекти екологізації туристичної діяльності порушуються в контексті різних законів і підзаконних актів України.

4. Формування екологічного адаптованого туризму тісно пов'язане із загальною екологічною культурою суспільства. Це потребує здійснення відповідних заходів із загальної екологічної освіти на рівні середньої і вищої школи, спеціальних просвітницьких заходів, інформаційно-виховних (особливо перед проведенням екскурсій на територіях природно-заповідного фонду - національних парках, заказниках тощо), дозвіллєво-просвітницьких заходів, цілеспрямованих програм у засобах масової інформації та інших.

Біля витоків екологічного туризму в Україні стоять природничі екскурсії («екскурсії у природу»), які широко практикувалися навчальними закладами ще наприкінці ХІХ ст. Найбільш ранньою організаційно оформленою інституцією у цьому виді діяльності було Київське товариство дослідників природи (1868-1929 рр.).

На це спрямовані і нормативно-правові документи міжнародного рівня, ратифіковані, у тому числі, й Україною, які передбачають використання низки заходів: адміністративних, виховних - засобів шкільного та позашкільного навчання, вищої школи, засобами масової інформації.

Адміністративні засоби впливу (штрафи) і вдосконалення нормативно-юридичної бази, у тому числі на рівні юрисдикції місцевого самоврядування та обласних адміністрацій, розглядаються як один із варіантів виховання екологічної культури і впливу на дотримання певного стандарту екологічно адаптованого туризму.

У свою чергу туризм, здійснюючи виховну функцію, може стати фактором суттєвого впливу на екологічну культуру суспільства та індивіда. Природні атракції, у тому числі у рекреаційному туризмі, здатні підсилити естетичну складову свідомості туриста і водночас сприяти усвідомленню необхідності збереження природної естетики як для самого себе, так і для майбутніх поколінь.

5. Завдання, яке наразі стоїть перед вітчизняними науковцями і практиками, - сприяти розвиткові будь-яких форм туризму, в яких людина (турист), зустрічаючись із природою під час здійснення туристичної мандрівки або подорожі, виступала б носієм такої екологічної культури, для якої характерне людиновимірне ставлення до природного середовища та природозберігаючий характер стосунків із останнім.

Особливе значення у вирішенні цього завдання має екологічне моделювання туристичної діяльності як певна сегментація, структурування і визначення пріоритетів туристичної діяльності. Одним із важливих принципів цього моделювання є визначення розвитку туризму на регіональному рівні. Це дає можливість на підставі ініціатив, що надходять з регіонів формувати загальну програму регенерації культурно-історичного, антропогенного і рекреаційного їх потенціалу, з іншого боку надає регіонам найсприятливіші можливості самим здійснювати турпрограми і турпроекти щодо забезпечення туристичних ресурсів свого регіону.

Дисертантка вважає, що екологічно адаптовані форми туризму сприятимуть формуванню екофільної екологічної культури і таким чином відіграватимуть роль освітньо-виховного фактору щодо екологічної культури суспільства і людини.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ГОЛУБЕЦЬ І.М. ВІДОБРАЖЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Голубець І.М. Екологічна культура в контексті туристичної діяльності / Голубець І.М. // Питання культурології : зб. наук. праць, випуск 24 / Київський національний університет культури і мистецтв. - К., 2008. - С. 19-26.

2. Голубець І.М. Культурно-історичні ресурси туризму в контексті екології культури / Голубець І.М. // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : зб. наук. праць, випуск 24. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2009. - С. 267-273.

3. Голубець І.М. Етнічні ресурси туризму в контексті метаекологічної проблематики. / Голубець І.М. // Актуальні питання культурології : альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології; у 2-х т. - Вип. 8. - Рівне: РДГУ, 2009. - Т. 2. - С. 66-69.

4. Голубець І.М. Культурологічні виміри екологічного моделювання туристичної діяльності в Україні. / Голубець І.М. // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : зб. наук. праць, випуск 25. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2010. - С. 192-198.

5. Голубець І.М. Готельна індустрія в контексті екологічної культури туризму. / Голубець І.М. // Українські культурні індустрії : стан, проблеми, перспективи : матеріали Всеукр. наук.-теоретич. конф. - К.: Видавн. центр «КНУКіМ», 2008. - С. 80-82.

6. Голубець І.М. Потенціал розвитку екологічного туризму в Україні. / Голубець І.М. // Українська культура ХХІ століття : стан, проблеми, тенденції : матеріали Всеукр. наук.-теоретич. конф. - К.: Видавн. центр «КНУКіМ», 2010. - С. 72-74.

АНОТАЦІЯ

Голубець І. М. «Туризм як фактор розвитку екологічної культури України (кін. ХХ - поч. ХХІ ст.)».

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології зі спеціальності 26.00.01 - теорія й історія культури. - Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2011.

Дослідження присвячено проблемам екологічного туризму, що має бути зорієнтований на природозбереження. Здійснено аналіз літератури, присвяченої дослідженню екологічної культури, туризму та їх взаємозв'язку, уточнено зміст споріднених понять у термінології туризму.

Розглянуто світовий досвід у галузі туризму, нормативно-правову базу міжнародного і вітчизняного законодавства. Охарактеризовано сільський, зелений, аграрний, природний, фермерський туризм у контексті екологічної культури туризму.

Розкрито феномен екологічного туризму, його виховний потенціал, особливу увагу приділено проблемам екологічно адаптованого туризму, зорієнтованого на дбайливе ставлення до природи.

Розкрито культурологічні аспекти екологічно адаптованого туризму спрямовані не тільки на цілісність природи, але і на цілісність людини в її планетарних ознаках людського буття в просторі всесвітньої культури.

Ключові слова: туризм, екологічна культура, екологічний туризм, екологічно адаптований туризм.

АННОТАЦИЯ

Голубец И. Г. «Туризм как фактор развития экологической культуры Украины (кон. ХХ - нач. ХХІ ст.)».

Диссертация на соискание научной степени кандидата культурологии специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Киевский национальный университет культуры и искусств, Киев, 2011.

Исследование посвящено проблемам экологического туризма, который должен быть сориентирован на природосохранение. Осуществлен анализ литературы, посвященной исследованию экологической культуры, туризма и их взаимосвязи, уточнено содержание родственных понятий в терминологии туризма.

Рассмотрен мировой опыт в отрасли туризма, нормативно-правовая база международного и отечественного законодательства. Охарактеризован сельский, зеленый, аграрный, природный, фермерский туризм в контексте экологической культуры туризма.

Исследование по данному направлению показало, что туризм и экологическая культура на данный момент чаще рассматриваются отдельно, чем во взаимосвязи. Вопросы, которые нарушаются научными работниками, преимущественно отображают обеспокоенность негативным влиянием туризма на природную среду, попытка превратить туризм в воспитательный фактор относительно экологической культуры, формирование средствами туристической деятельности екофильного поведения, способного предотвратить разрушение природной среды и уничтожение природных достопримечательностей.

По мнению диссертантки, следует различать «экологический туризм», за которым оставить значение общего понятия, и «экологически адаптированный туризм», то есть, ориентирован на заботливое отношение к природе, к которому могут относиться любые виды туризма при условии, что человек (турист) не вредит природной среде. Таким образом, туризм, осуществляя воспитательную функцию, может стать фактором существенного влияния на экологическую культуру общества и индивида. Природные аттракции способны усилить эстетичную составляющую сознания туриста и в то же время способствовать осознанию необходимости сохранения природной эстетики как для самого себя, так и для будущих поколений. Особенное значение в решении этого задания имеет экологическое моделирование туристической деятельности как определенная сегментация, структуризация и определение приоритетов туристической деятельности.

Осуществлен системный анализ туристической деятельности как феномена экологической реальности настоящего. Проработанная модель экологического туризма в Украине на основании комплексного видения системы туристической деятельности как культурной практики.

Раскрыты культурологические аспекты экологически адаптированного туризма направленные не только на целостность природы, но и на целостность человека в ее планетарных признаках человеческого бытия в пространстве всемирной культуры.

Ключевые слова: туризм, экологическая культура, экологический туризм, экологически адаптированный туризм.

ANNOTATION

Goloubets I. «Tourism as the factor of ecological culture the development of Ukraine (late ХХ th - early ХХІ th century)».

Dissertation Candidates on degree acquisition in culture sciences, specialty 26.00.01. - theory and history of culture, Kyiv National University of Culture and Arts, Kyiv, 2011.

The research is devoted to the problems of ecological tourism, that is to be orientated on the environment protection. The work carries out the analysis of the literature devoted to research of ecological culture, tourism and their intercommunication. Maintenance of similarity of tourism terminology notions is specified in terminology of tourism.

The Dissertation examines tourism industry world experience, legal base of international and home legislation. Rural, green, agrarian, natural, farmer tourism is described in the context of ecological culture of tourism.

The phenomenon of ecological tourism, his upbringing potential, is reveal, a special attention is paid to the problems of the ecologically adapted tourism orientated on thrifty attitude toward the environment.

The culturological aspects of the ecologically adapted tourism, directed both on environmental integrity, and on the human integrity in the nature's planetary human activity signs in the field of the world culture

Keywords: tourism, ecological culture, ecological tourism, ecologically adapted tourism.

Размещено на Allbest.ru

...