Державна політика охорони навколишнього середовища в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ПЕТРА МОГИЛИ

АВТОРЕФЕРАТ

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Академії муніципального управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Київ).

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, заслужений працівник освіти України ДАЦІЙ Олександр Іванович, Академія муніципального управління (м. Київ), професор кафедри державного управління та місцевого самоврядування.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, доцент, заслужений працівник освіти України СИЧЕНКО Віктор Володимирович, Дніпропетровський державний аграрний університет (м. Дніпропетровськ), завідувач кафедри менеджменту організацій;

кандидат наук з державного управління,

ШКУРАТОВА Ірина Іванівна

ДУ „Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України” (м. Київ),

науковий співробітник відділу комплексної оцінки та управління природними ресурсами.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чорноморського державного університету імені Петра Могили Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10).

Автореферат розісланий 20 серпня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д.держ.упр., доц. Л.В. Антонова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сфера природокористування в економіці України відіграє значну роль. Але на сьогодні є проблема наявності незадовільної державної політики, яка призводить до розбалансування соціально-економічних відносин щодо раціонального використання природних та екологічних ресурсів. Враховуючи існуючі характеристики природоресурсної привабливості України та її регіонів, стає необхідним формування нового управлінського інструментарію. Державна політика охорони навколишнього середовища повинна стосуватися не тільки окремо земельних, водних, лісових ресурсів, надр, але й інтегрального екологічного ресурсу, який є основою забезпечення сталого розвитку.

На даний час в Україні спостерігаються тенденції актуалізації проблеми екологічно сталого природокористування, яке забезпечувало б поєднання високої продуктивності використання природних ресурсів з максимальним збереженням і збільшенням їх корисних властивостей і якостей. Особливої значущості набувають розробки, пов'язані з визначенням критеріїв екологічної ефективності використання природних ресурсів, які все більше підпорядковуються об'єктивній необхідності пошуку найбільш виважених з погляду охорони навколишнього середовища способів економічно продуктивного, соціальноефективного й екологічноорієнтованого господарювання та відповідного інституціонального забезпечення.

На сучасному етапі раціональне природокористування пов'язане, в першу чергу, із визначенням інституту власності у користуванні певних видів природних ресурсів. Тут необхідні рішучі зміни, починаючи з формування структури цілей і завдань управління природними ресурсами, прийомів та методів досягнення екологічного ефекту в різних галузях та сферах діяльності. Пріоритетними на сьогоднішній день для суспільства стають завдання такої організації та використання природоресурсного потенціалу, коли вирішуються не тільки питання зменшення процесів деградації природних ресурсів, але в той же час досягається мета підвищення ефективності виробництва, яке його використовує.

Необхідно відмітити також й те, що на сучасному етапі суттєву роль починають відігравати зовнішні фактори екологічного впливу на формування соціально-економічних відносин в Україні, а також фактор підвищення вартості природних ресурсів, тобто суттєвий вплив на розвиток мають ті природні ресурси, які задовольняють певні потреби людини в якісному екологічному середовищі життєдіяльності.

Проблемами екологічної безпеки, вивченням питань функціонування механізмів державного управління, аналізом завдань місцевого самоврядування для забезпечення їх роботи на рівні дисертаційних досліджень займалися О. Галацан, Т. Грушева, Г. Дзян, О. Лазор, І. Ляшко, Т. Проценко, В. Сиченко, М. Шафоростова та інші. На вивчення питань державного управління у природоохоронній сфері, формування державної політики, спрямованої на досягнення та підтримання стану екологічної безпеки, екологічної політики в контексті державотворення, спрямовували зусилля С. Васюта, М. Кисельов, Н. Маєвська, О. Стегній ті інші. Правові, економічні, організаційні, політичні та інші аспекти вирішення екологічних проблем, подолання екологічної кризи висвітлювали в своїх працях В. Андрейцев, Н. Барбашова, О. Врублевська, Т. Гардашук, Е. Гирусов, О. Дацій, О. Ковтун, В. Крисаченко, В. Куценко, П. Лайко, О. Мостяєв, В. Пілюшенко, А. Толстоухов, М. Хилько, О. Шапоренко, Н. Шиян, І. Шкуратова та інші.

Провідні вчені, такі як С. Дорогунцов, М. Хвесик, С. Харічков, О. Кашенко, О. Веклич, І. Бистряков, В. Борисова, І. Галиця, Є. Хлобистов, С. Ілляшенко, В. Кравців, О. Царенко, В. Міщенко, І. Синякевич, Є. Мішенін, особливий наголос роблять на інституціонально-правових аспектах ефективного природокористування, а також пропонують ринкові інструменти стимулювання процесів ресурсозбереження та екологізації.

На даний час існує значний вітчизняний теоретичний і методологічний потенціал у сфері економіки природокористування, інституціоналізації відносин та прав власності, сфери екологічної політики тощо, який потребує нового осмислення. Узагальнення наукових поглядів як вітчизняних, так і зарубіжних учених щодо оптимізації управління процесами природокористування та екологізації господарської діяльності дає можливість стверджувати, що розробка теми з проблем удосконалення державної політики охорони навколишнього середовища є подальшим кроком на шляху формування національної моделі сталого розвитку.

Актуальність зазначених питань зумовила вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки були отримані у межах наукової теми Академії муніципального управління „Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164). Роль автора полягає у розробці концептуальних підходів до вдосконалення державної політики охорони навколишнього середовища на шляху до формування національної моделі сталого розвитку.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування теоретичних та методологічних засад, розробка практичних рекомендацій щодо формування ефективної державної політики охорони навколишнього середовища в Україні.

Для досягнення мети дослідження було поставлено та вирішено такі завдання:

- обґрунтувати теоретичні підходи до оцінки впливу державної політики охорони навколишнього середовища на економіку;

- визначити та систематизувати вектори екологічного розвитку вітчизняної економіки в умовах впливу глобальних ризиків;

- уточнити понятійний апарат проблеми дослідження, зокрема поняття «екологізація господарського комплексу»;

- удосконалити систему організації природоохоронної діяльності в Україні;

- проаналізувати стан та визначити основні проблеми охорони природних ресурсів;

- удосконалити складові державної політики охорони навколишнього середовища;

- розглянути передумови ефективного використання природних ресурсів;

- розробити напрями екологізації законодавства;

- розробити методичні підходи та обґрунтувати напрями формування програм охорони навколишнього середовища.

Об'єктом дослідження є формування та реалізація державної політики у сфері охорони навколишнього середовища.

Предмет дослідження - державна політика охорони навколишнього середовища в Україні.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є системний підхід до пізнання фундаментальних положень економічної науки стосовно державної політики охорони навколишнього середовища. За допомогою абстрактно-логічного методу, зокрема прийомів аналогії, зіставлення, індукції, дедукції, уточнено поняття „екологізація господарського комплексу”, сформульовано загальні висновки та висновки до розділів. При аналізі специфіки державної політики охорони навколишнього середовища та її стану в Україні використано статистико-економічний метод, зокрема прийоми - графічний і порівняння. За допомогою монографічного методу було досліджено державну політику охорони навколишнього середовища в розвинутих країнах. Для вивчення оцінки основного змісту нормативно-правового забезпечення діяльності органів державної влади для регулювання відносин у форматі „держава - органи державного управління - суб'єкти діяльності” щодо природокористування та захисту навколишнього середовища - права громадян на екобезпечні умови життя застосовувалися елементи контент-аналізу. З метою формування уявлень про зміст і структуру теоретичної моделі стратегії державної політики охорони навколишнього середовища в Україні використано метод моделювання.

Інформаційною базою дисертаційної роботи є офіційні статистичні матеріали Держкомстату України, інформація Комітетів Верховної Ради України, міністерств та регіональних органів влади, монографії, дані річних звітів, інформаційних та аналітичних бюлетенів, оглядів, науково-методичних публікацій, Інтернет-ресурсів, періодичних видань вітчизняних і міжнародних організацій, неурядових інституцій.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею і полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад та науково-прикладних рекомендацій щодо впровадження державної політики охорони навколишнього середовища в Україні шляхом розробки концептуальних підходів, стратегій державного управління, уточнення понятійно-категорійного апарату дослідження. Найсуттєвішими теоретичними і практичними результатами, які характеризують наукову новизну дослідження та особистий внесок дисертанта у розвиток теорії державного управління, є наступні:

вперше:

- систематизовано вектори екологічного розвитку вітчизняної економіки в умовах впливу глобальних ризиків за такою ієрархією: транскордонний характер екологічних проблем; екологічноорієнтоване вдосконалення регіональних виробничих систем; виробництво інноваційно-екологічних товарів та послуг; підвищення екологічної свідомості населення;

удосконалено:

- систему організації природоохоронної діяльності на основі принципів планомірності, пропорційності, оптимальності, реалізованих у напрямах: удосконалення інституціонального середовища щодо вимог екологічної безпеки; удосконалення процедури оцінки техногенного впливу на навколишнє середовище відповідно до вимог європейського законодавства; поширення механізмів екологічного аудиту;

- систему державної політики щодо охорони навколишнього середовища за рахунок удосконалення складових: державного бюджетного фінансування природоохоронних заходів; механізму зборів за забруднення навколишнього природного середовища та за спеціальне використання природних ресурсів; механізму відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля;

набули подальшого розвитку:

- понятійно-категорійний апарат державної політики охорони навколишнього середовища шляхом тлумачення сутності екологізації господарського комплексу як цілеспрямованого процесу перетворення економіки за рахунок зменшення інтегральної екологічної дії виробництва і споживання екологічних товарів та послуг;

- підходи до оцінки впливу державної політики на економіку шляхом врахування еколого-соціально-економічного рівня використання природних ресурсів;

- основні передумови ефективного використання природних ресурсів з визначенням основних передумов ефективного землекористування, комерціалізації водогосподарської діяльності та інтенсифікації комплексності використання водних ресурсів та переглядом стратегії використання мінерально-сировинної бази;

- напрями розвитку екологічного законодавства України у відповідності з конвенціями європейського союзу, а саме: екологічна правотворчість, яка полягає у розробці і прийнятті компетентними державними органами нормативно-правових актів екологічного спрямування; екологічне коректування законодавства;

- методичні підходи щодо створення ефективної державної системи охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування з обґрунтуванням напрямів формування програм охорони навколишнього середовища в основних галузях економіки України.

Практичне значення одержаних результатів. Результати наукового пошуку можуть бути використані науково-дослідними та проектними установами при розробленні методів оптимізації використання, відтворення продуктивного потенціалу екологічних ресурсів, а також урядовими структурами при визначенні державної політики в галузі управління раціональним природокористуванням та охороною навколишнього середовища, розробленні стратегій економічного та соціального розвитку областей України, удосконаленні Генеральної схеми планування території України та схем і проектів планування окремих регіонів України тощо.

Результати досліджень розкривають суть, зміст, форми і механізм узгодження суспільних інтересів щодо природокористування в ринкових умовах, а також формують основи інституціонального забезпечення раціонального природокористування в Україні і розвитку національного господарства в цілому. Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України використано систему факторів впливу на формування ефективного природокористування, розроблені пропозиції щодо інфраструктури інституціонального забезпечення природокористування та охорони навколишнього середовища (довідка № 83-98/985 від 10.03.2011 р.), Київською обласною радою використано пріоритетні напрями інституціоналізації та сучасні моделі управління природокористуванням в ринкових умовах України (довідка № 32-4/15-77 від 20.03.2011 р.). державний політика навколишній середовище

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при викладанні дисциплін: “Теорія державного управління”, “Державне регулювання економіки”, “Менеджмент у державному та муніципальному управлінні” (довідка № 435 від 28.01.2011 р.)

Особистий внесок здобувача. Теоретичні обґрунтування, практичні рекомендації, висновки та пропозиції, які отримані в ході проведення досліджень, розроблені здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях, зокрема: „Проблеми формування нової економіки ХХІ століття” (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), „Проблеми й перспективи розвитку академічної та університетської науки” (м. Полтава, 2009 р.), „Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2010 р.), „Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки” (м. Рівне, 2010 р.).

Публікації. Результати проведених досліджень, теоретичні та методологічні положення викладені у 8 друкованих роботах загальним обсягом 3,1 обл.-вид. арк. які належить особисто автору, серед них 5 статей у наукових фахових виданнях з державного управління.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел, що налічує 243 найменування. Робота викладена на 263 сторінках, з яких 209 сторінок займає основний текст, містить 9 таблиць, 10 рисунків, 10 додатків на 27 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність і рівень наукової розробленості теми дисертаційного дослідження, її зв'язок із науковими програмами; визначено об'єкт, предмет, методи, мету й завдання дослідження. Розкрито основні елементи наукової новизни, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації результатів та їх опублікування.

У першому розділі - „Теоретичні основи взаємодії макроекономічної політики й навколишнього середовища” - розглянуто стан досліджень теоретико-методологічних засад взаємодії державної політики й навколишнього середовища, зокрема екологізації природокористування та політики ресурсозбереження в сучасних умовах, врахування негативного впливу економіки на довкілля у державній політиці, інституціональне забезпечення системи раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

Встановлено, що сфера природокористування є важливою складовою національного господарського комплексу, адже забезпечує імплементацію господарського використання природних ресурсів та охорони довкілля в чинник соціально-економічного піднесення. Встановлено суттєвий вплив державної політики на економіку і довкілля (рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Фактори негативного впливу державної політики на економіку і довкілля

Головною метою стратегії природокористування повинне бути створення оптимальних умов для ефективного використання природних ресурсів (збалансованого з потребами населення) і забезпечення необхідного рівня відновлення та охорони природно-ресурсного потенціалу. Повинна бути забезпечена взаємодія цих завдань з довгостроковими цілями економічних перетворень з метою формування громадянського суспільства.

Необхідне також забезпечення балансу інтересів центру і регіонів з отриманням максимально можливих політичних, економічних та соціальних вигод, вироблення ефективних методів та засобів захисту національних інтересів з точки зору її геополітичної, економічної безпеки та забезпечення конкурентоспроможності в господарській, фінансовій, науковій, соціальній і військово-стратегічній сферах. Першочергова мета в даному випадку - це реформування існуючої системи обліку та управління природно-ресурсним потенціалом з поступовим переходом до функціонального принципу створення системи ефективних законодавчих, економічних і організаційно-технологічних механізмів регулювання природно-ресурсних відносин. Природні ресурси слід розглядати як інтегровані ресурси і проводити комплексну їх оцінку, яка повинна включати три рівні: природно-історичний, природно-ресурсний та еколого-соціально-економічний. Природні ресурси розглядаються з двох позицій: як природні утворення та суспільний базис. Це спричинює існування оцінки їх природних, а також соціально-економічних властивостей. На економічну оцінку природних ресурсів теж діє їхній подвійний характер. Тобто оцінці підлягають якісні властивості - споживча вартість, та кількісні - вартість або затрати суспільства на введення природних ресурсів до народногосподарського обороту. Як складова системи економічних оцінок природних ресурсів макроекономічна оцінка впливає безпосередньо на еколого-соціально-економічний рівень оцінки природних ресурсів.

Систематизовано вектори екологічного розвитку вітчизняної економіки в умовах впливу глобальних ризиків за такою ієрархією. Перший вектор передбачає, що значна кількість екологічних проблем України має транскордонний характер. У цих випадках у країни є хороші шанси зайняти провідні позиції в міжнародних екологічних програмах. Другий враховує, що екологічно орієнтоване вдосконалення виробничих систем, особливо за рахунок зменшення енергоємності та матеріалоємності одиниці продукції, може стати значним резервом інвестиційних коштів, які можна буде використати, у свою чергу, на розвиток перспективних напрямів економіки і подальше підвищення її ефективності. Третій вектор зумовлює актуальність розвитку екологізації в країні, виробництво екологічно орієнтованих товарів та послуг є сферою виробництва, яка спирається на потужний науковий потенціал України. Тут традиційно була сконцентрована значна кількість галузевих науково-дослідних і проектних інститутів. Четвертий передбачає підготовленість міжнародної громадськості до сприйняття екологічних товарів, тобто їх очікуваність. Також екологічні проблеми на сьогодні є одним із факторів, які найдужче турбують країни різного рівня розвитку. У найближчому майбутньому потреба в екологічних товарах та послугах буде тільки зростати. Маючи розвинену наукову і виробничу основу, наша країна може виступити лідером з екологічного переозброєння технологій країн, у першу чергу - ближнього зарубіжжя.

Доведено, що поняття „екологізація економіки” відрізняється від поняття „охорона навколишнього середовища”. Головна різниця в тому, що остання потребує значних коштів на компенсацію недоліків екологічно недосконалої технології (дорогі природоохоронні споруди, засоби знешкодження наслідків порушення природи). На відміну від цього, екологізація ліквідовує не наслідки, а причини екологічної деструкції. Екологізація господарського комплексу визначена як цілеспрямований процес перетворення економіки, націлений на зменшення інтегральної екологічної дії процесів виробництва і споживання товарів та послуг у розрахунку на одиницю сукупного суспільного продукту. Екологізація здійснюється через систему організаційних заходів та інноваційних процесів, реструктуризацію сфери виробництва та споживчого попиту, технологічну конверсію, раціоналізацію природокористування, трансформацію природоохоронної діяльності, що реалізовуються як на макро-, так і на мікрорівнях. Екологізація економіки з огляду на резолюції міжнародних природоохоронних форумів є необхідною передумовою інтеграції окремих країн у світогосподарський простір.

Встановлено, що система організації природоохоронної діяльності повинна будуватись на послідовному розвитку наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі принципів планомірності, пропорційності, оптимальності (рис. 2).

Рис. 2. Складові системи організації природоохоронної діяльності

До основних напрямів вдосконалення системи організації природоохоронної діяльності віднесено: створення новітніх нормативних актів для узгодження вимог екологічної безпеки з можливостями розвитку економіки; впровадження процедур оцінки навколишнього середовища, техногенного впливу та цивільного захисту населення відповідно і до вимог європейського законодавства, і до потреб практики; поширення механізмів екологічного аудиту, страхування та ліцензування господарської діяльності; поглиблення наукового забезпечення процедур формування і реалізації екологічної політики; стимулювання обізнаності широких кіл громадськості; посилення персональної та відомчої відповідальності за дотримання вимог природоохоронного законодавства; урахування міжнародних, регіональних, політичних особливостей розвитку законодавства та соціально-економічних умов. Природоохоронна діяльність нині є невід'ємною частиною природокористування, а система її регулювання поєднує в собі нормативні, управлінські, технологічні, економічні та інші компоненти.

У другому розділі - „Сучасний стан державної політики охорони навколишнього середовища в Україні” - визначено основні складові економічного механізму державної політики охорони довкілля, ефективність управління в галузі використання й охорони земельних і водних ресурсів, здійснено аналіз державної політики охорони надр та використання мінерально-сировинної бази.

Встановлено, що зростаюча інтенсивність експлуатації природних ресурсів, кризовий стан економіки збільшують ризик виникнення техногенних катастроф та не дозволяють як державі, так і окремим природокористувачам виділяти в повному обсязі кошти, необхідні для здійснення заходів щодо зниження рівня впливу на навколишнє середовище. Тому доцільна розробка оптимальної еколого-економічної стратегії подальшого розвитку народного господарства, що розширить можливості управління ним та рівнем екологічної безпеки. На жаль, в Україні система економічного механізму екологічного регулювання практично виключає функціонування механізмів кредитування природоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цінового заохочення екологоконструктивної діяльності. Крім того, потребують удосконалення та подальшого розвитку механізми надання субсидій на формування екологічної інфраструктури, національного ринку екологічних послуг. Основні недоліки вітчизняного економічного механізму екологічного управління полягають у тому, що він, по-перше, не спроможний зацікавити товаровиробників у проведенні природоохоронних заходів за рахунок власних коштів; по-друге, не взаємодіє з іншими економічними показниками та підоймами господарської діяльності; по-третє, недостатньо оперативно й ефективно реагує на динаміку економічних і екологічних процесів у державі. Що стосується земельних ресурсів, то позитивні досягнення у здійсненні земельної реформи ще не призвели до радикального й ефективного оновлення сільськогосподарського виробництва, пожвавлення інвестиційних процесів у інших галузях виробництва, підвищення добробуту населення. Сучасний незадовільний стан водних ресурсів зумовлений низкою проблем, головними з яких є: незбалансованість басейнової, екологічної, водогосподарської, аграрної, промислової і комунальної політик; невизначеність чіткої ієрархії відповідальності за якість водних ресурсів і стан водних об'єктів басейну, використання цільових коштів; неузгодженість у прийнятті рішень щодо цілеспрямованості й першочерговості заходів, їх фінансування та інші. Існують значні перекоси у паливно-енергетичному балансі країни, вирішення яких потребує збалансування інтересів держави та найпотужніших надрокористувачів шляхом диверсифікації їх господарської діяльності й масштабної модернізації матеріально-технічної бази й технології видобутку, транспортування та використання корисних копалин.

Для досягнення конкретних позитивних результатів у всьому світі визнано найефективнішим застосування економічних методів регулювання природокористування і природоохоронної діяльності. Більше того, саме ці методи виявляються здатними не тільки стабілізувати екологічний стан, а й попередити його погіршення. Найважливішими функціональними елементами вітчизняної державної системи управління природоохоронною діяльністю є наступні складові економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, а саме: механізми зборів за забруднення навколишнього природного середовища та за спеціальне використання природних ресурсів; механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля; система державного бюджетного фінансування природоохоронних заходів. Основною метою економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності є: стимулювання шляхом впровадження еколого-економічних інструментів, за якими природокористувачі повинні зменшувати шкідливий вплив на довкілля, раціонально та ощадливо використовувати природні ресурси та зменшувати енерго- і ресурсомісткість одиниці продукції; створення за рахунок коштів, отриманих від екологічних зборів та платежів, незалежного від державного та місцевих бюджетів джерела фінансування природоохоронних заходів та робіт. Відзначене вимагає розробки і впровадження удосконалених механізмів регулювання природокористування. Складовими елементами економічного механізму природокористування мають бути: плата за спеціальне використання природних ресурсів; плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля; система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо); екологізація податкової і цінової систем; підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.

Сучасні масштаби використання природних ресурсів і забруднення середовища призвели до необхідності застосування відтворювального підходу до вирішення природних і екологічних проблем, що вимагає включення затрат на попередження забруднень (витрат забруднення) до складу суспільно необхідних. При цьому потрібно враховувати і затрати на компенсацію соціальних наслідків забруднення. Плата за відтворення (компенсацію) природного ресурсу повинна залежати від середовищеутворювальної ролі і визначатися затратами на підтримання заданого рівня якості навколишнього природного середовища з урахуванням встановлених для даного регіону пріоритетів розвитку і фактора часу, причому друга складова повинна мати на першу прямий вплив. Формування і використання коштів від плати за відтворення природних ресурсів доцільно поставити в залежність від рівня управління і від величини можливих затрат. В Україні потрібно застосувати з урахуванням світового досвіду прямі й непрямі методи еколого-економічного регулювання, зокрема: встановлення економічних обмежень на господарську діяльність; створення систем екологічної сертифікації, послуг та інших об'єктів; впровадження в практику процедури заявки про вплив на навколишнє середовище; ліцензування господарської та іншої діяльності; комплексна еколого-економічна експертиза; створення екологічно справедливого ринку, де не отримує переваг у конкурентній боротьбі продукція з найгіршими екологічними характеристиками або яка виробляється за технологіями з шкідливим впливом на навколишнє середовище, а також знімається з обігу на ринку продукція, небезпечна для здоров'я і навколишнього середовища; зміна податкової політики в галузі охорони та раціонального використання довкілля; запровадження системи екологічного страхування (з прийняттям Закону “Про екологічне страхування”); запровадження системи екологічного аудиту; врахування природного фактора при економічній оцінці господарських рішень.

Виникає велика необхідність перегляду ефективного використання природних ресурсів. Так, основною передумовою ефективного землекористування є формування інституціонального механізму землекористування з поєднанням традиційних та нових інститутів, що вже вмонтовані або ж вмонтовуються в інституціональне середовище використання земельних ресурсів. У цьому механізмі доцільно включати ту критичну масу базових формальних та неформальних інститутів, які здатні залучати земельні ресурси у сферу товарно-грошових відносин і сприяти фінансово-економічному та нормативно-правовому забезпеченню відновлення, охорони та відтворення земельних угідь. Актуальним є завдання розроблення концептуальних основ формування сучасної системи фіскального регулювання водокористування, яка дасть можливість підвищити результативність надходжень платежів за використання водних ресурсів, а також комерціалізувати водогосподарську діяльність та інтенсифікувати комплексність використання водних ресурсів. Потребує розгляду й проблема узгодження заходів щодо реформування системи фіскального регулювання і грошово-кредитної політики водокористування. Реформування фіскальної системи має бути зорієнтоване на підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування, що є де-юре виразниками потреб та інтересів територіальних громад, у розбудові матеріально-технічної бази та інфраструктури водогосподарського підприємництва. Посилити цю зацікавленість можна шляхом підвищення частки податкових стягнень за використання водних ресурсів, що спрямовується у місцеві бюджети (варто підвищити з 20 % до 50 %).

Державне регулювання відносин надрокористування і вирішення завдань розвитку мінерально-сировинної бази здійснюються з використанням геолого-економічної і вартісної оцінки родовищ корисних копалин та ділянок надр. Визначається висока необхідність переходу від існуючої системи оподаткування користування окремими видами природних ресурсів до дійсно рентних платежів. Надзвичайно актуальним завданням регіональної лісової політики є вдосконалення системи фіскального регулювання використання лісових ресурсів у напрямі стимулювання лісовідновлення та лісорозведення, продажу продуктів переробки, а не чорнових заготовок, прискорення впровадження передових технологій переробки недеревної сировини.

Потрібно кардинально переглянути стратегію використання мінерально-сировинної бази (рис.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Заходи з перегляду стратегії використання мінерально-сировинної бази

Отже, щодо заходів реформування власне економічного механізму екологічного управління в Україні, то доцільно, по-перше, провести необхідні зміни в уже існуючій методологічній базі; по-друге, запровадити ефективніші, регулятори природокористування.

У третьому розділі - „Напрями вдосконалення державної політики охорони навколишнього середовища” - визначено основи формування економіко-правових засад природокористування в Україні; запропоновано напрями державного регулювання природоохоронної діяльності, а також напрями формування стратегічних програм охорони навколишнього середовища.

Серйозною вадою чинного на сьогодні природоохоронного законодавства є той факт, що формувалося воно за поресурсною ознакою, тобто окремому регулюванню підлягають земельні, водні, гірничі, лісові, атмосфероохоронні та інші відносини. Такий підхід не забезпечує комплексності в регулюванні відносин щодо природного середовища як єдиного організму. Природоохоронне законодавство повинно бути чітким, взаємоузгодженим та суворим щодо правопорушників. Неефективне застосування законодавчих норм і правил у сфері охорони довкілля призводить до невиконання екологічних вимог на виробництві.

Реальний перехід до платного природокористування, побудова дійової системи екологічних платежів за забруднення навколишнього середовища створюють певну основу для формування економіко-правових відносин екологічної відповідальності. З метою вдосконалення механізму правової процедури застосування санкцій до посадових осіб, винних у порушенні природоохоронного законодавства, вважаємо за доцільне ввести спеціальну еколого-правову підготовку, пов'язану з виробництвом, котре вони (керівники підприємств) очолюють з наступним складанням іспиту. Варто до екологічного паспорта підприємства ввести талон попередження, до якого під час перевірки робити відповідні записи щодо правового реагування. Потребують внутрішнього узгодження та подальшого вдосконалення і розвитку чинне екологічне законодавство та економічний механізм регулювання природокористування. Так, нормативно-правової підтримки вимагають питання забезпечення екологічної безпеки, стимулювання ресурсо-, енергозбереження, рециклінгу, використання та переробки промислових та побутових відходів. Розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує: здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії, розв'язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів; налагодження ефективного екологічного контролю за науково-дослідними роботами зі створення об'єктів штучного походження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил; проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення карт техногенно-екологічних навантажень; розробки методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, зумовленого техногенними об'єктами; проведення досліджень з метою створення системи моделей моніторингового контролю за об'єктами спостережень у промисловості, енергетиці, будівництві, транспорті й сільському господарстві.

Ефективним засобом подолання екологічної кризи має стати правове забезпечення природоохоронної діяльності на основі практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Таким чином, досягти високоефективного природокористування неможливо без екологізації законодавства. Екологічне законодавство ґрунтується на таких основних напрямах: екологічній правотворчості, яка полягає у розробці й прийнятті компетентними державними органами нормативно-правових актів екологічного спрямування; екологічному коректуванні законодавства. Важливим інструментом забезпечення еколого-економічної ефективності є нормативні акти з оподаткування, причому податки повинні нараховуватися не з величини отриманих доходів від економічної діяльності, а з величини збитку, нанесеного навколишньому середовищу. Варто поступово привести національне екологічне право у відповідність з природоохоронними конвенціями ЄС.

Для ефективного вирішення проблем охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування необхідно створити державну систему управління цими процесами, яка б включала: законодавство щодо охорони природи; економічний механізм і державну економічну політику в галузі екології; організаційні заходи. Варто розробити екологічні програми на всіх рівнях, провести паспортизацію технологій і виробництв, організувати екологічну експертизу, налагодити контроль за викидами і роботою газоочисних споруд, прийняти відповідні методики і нормативи. Головним завданням на найближчу перспективу є запобігання збільшенню рівня забруднення та виснаженню природних об'єктів. Розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує: здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії, розв'язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів; налагодження ефективного екологічного контролю за науково-дослідними роботами зі створення об'єктів штучного походження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил; проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення карт техногенно-екологічних навантажень; розробки методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, зумовленого техногенними об'єктами; проведення досліджень з метою створення системи моделей моніторингового контролю за об'єктами спостережень у промисловості, енергетиці, будівництві, транспорті й сільському господарстві. На основі запропонованої методики обґрунтовані напрями формування програм охорони навколишнього середовища у таких галузях як: металургійна промисловість; хімічна та нафтохімічна промисловість; нафтогазова та нафтопереробна промисловість; машинобудування; видобувна промисловість; будівництво; інші галузі промисловості; енергетика та ядерна галузі; транспорт; житлово-комунальне господарство; промислові відходи; військова діяльність і конверсія військово-промислового комплексу.

Висновки

У дисертації представлене вирішення наукового завдання, що полягає у вдосконаленні державної політики охорони навколишнього середовища в Україні на основі розвитку теоретико-методологічних засад та обґрунтування відповідних науково-прикладних рекомендацій. Отримані у процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати наступні висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Встановлено, що вплив державної політики на економіку відбувається шляхом врахування еколого-соціально-економічного рівня використання природних ресурсів, а саме: економіка як сфера матеріального виробництва безпосередньо залежить від ресурсної бази, територіального базису та природної сировини, а державна політика контролю якості й кількості останніх визначають як можливості, так і межі економічного зростання. Сучасна економіка стає все більш залежною від екологічних факторів, тому змушена рахуватися з фактами і закономірностями природного середовища. Людство відчуває та поступово усвідомлює і те, що екологічні антропогенні перевантаження все більше стають лімітуючим фактором й добробуту. Тому вирішального значення у формуванні збалансованої національної економіки набуває державна політика охорони навколишнього середовища, що забезпечує залучення природних благ у господарський оборот. Природні ресурси розглядаються як інтегровані ресурси з необхідністю проведення комплексної оцінки на трьох рівнях: природно-історичному, природно-ресурсному та еколого-соціально-економічному.

2. Визначено, що прагнення максимально використовувати свої природні ресурси з метою прискореного промислового розвитку призвело до таких наслідків: виснаження природних ресурсів; підриву стійкості екосистем; порушення водного балансу; деградації ґрунтів; скорочення біологічного різноманіття; знеліснення; підвищення рівня забруднення довкілля. Тому основними векторами екологічного напряму розвитку вітчизняної економіки визначено: транскордонний характер екологічних проблем (у найближчому майбутньому потреба в екологічних товарах та послугах буде тільки збільшуватися; у цих випадках у країни є шанси зайняти провідні позиції в міжнародних екологічних програмах); екологічноорієнтоване вдосконалення регіональних виробничих систем, особливо за рахунок зменшення енергоємності та матеріалоємності одиниці продукції, що може стати значним резервом інвестиційних коштів, які можна буде використати, у свою чергу, на розвиток перспективних напрямів економіки і для подальшого підвищення її ефективності; виробництво інноваційно-екологічних товарів та послуг, яке спирається на потужний науковий потенціал України; підвищення екологічної свідомості населення.

3. Уточнено понятійно-категорійний апарат державної політики охорони навколишнього середовища шляхом тлумачення сутності екологізації господарського комплексу, яке визначається як цілеспрямований процес перетворення економіки, націлений на зменшення інтегральної екологічної дії процесів виробництва і споживання товарів та послуг у розрахунку на одиницю сукупного суспільного продукту. Теоретично обґрунтовані основні передумови та важелі екологізації економіки. Встановлено, що фінансування екологізації навколишнього середовища потребує значних коштів внутрішніх національних і зовнішніх іноземних інститутів та передбачає виконання таких умов: забезпечення існуючих схем позики; наявність природоохоронних фондів, заснованих цими інститутами; пріоритетний напрям фінансування; норми процента за позиками; мінімальний розмір позики за проектом; термін повернення позики.

4. Наголошено, що природоохоронна діяльність нині є невід'ємною частиною природокористування, і система її регулювання поєднує в собі нормативні, управлінські, технологічні, економічні та інші компоненти. Система організації природоохоронної діяльності повинна будуватись на основі принципів планомірності, пропорційності, оптимальності. Розкрито інституційне середовище природоохоронної діяльності, яке розглядається в якості впорядкованого набору інститутів, що створюють матриці економічного поводження, які визначають обмеження для суб'єктів господарювання, що формується в межах державної політики охорони навколишнього середовища. Зроблено розподіл функцій інституцій природоохоронної діяльності за ієрархічними рівнями: національний, регіональний та місцевий, а також визначено шляхи вдосконалення інституційного забезпечення такої діяльності.

5. Проаналізовано стан природних ресурсів в Україні, який характеризується значною інтенсивністю виснаження, кризовими явищами в економіці та значним зменшенням фінансування природоохоронних заходів. Недосконала система економічного механізму практично виключає заохочення екологічної діяльності та має ряд значних недоліків. Здійснено виявлення основних проблем охорони водних, земельних ресурсів та використання мінерально-сировинної бази.

6. Визначено, що запорукою ефективного природокористування є наявність мобільного економічного механізму залучення природних ресурсів у господарський оборот. Найважливішими функціональними елементами державної політики охорони навколишнього середовища є наступні: механізми зборів за забруднення навколишнього природного середовища та за спеціальне використання природних ресурсів; механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля; система державного бюджетного фінансування природоохоронних заходів. Утвердження економічних (ринкових) підходів до управління природокористуванням у нашій державі означає наукову розробку і практичне впровадження надійних економіко-правових механізмів оздоровлення природного середовища на всіх рівнях господарювання. Причому впровадження економічного механізму регулювання природокористування повинне здійснюватися шляхом не адміністративного тиску, а точніше - економічного диктату, а створенням таких умов для виробничої діяльності, за яких господарюючим суб'єктам стало б вигідним досягнення екологічних цілей.

7. Розглянуті основні передумови ефективного використання природних ресурсів, такі як: формування інституціонального механізму землекористування з поєднанням традиційних та нових інститутів; системи фіскального регулювання водокористування з комерціалізацією водогосподарської діяльності. Визначено необхідність зміни існуючої системи оподаткування користування окремими видами природних ресурсів до дійсно рентних платежів. Обґрунтовано доцільність розробки основних заходів з перегляду стратегії використання мінерально-сировинної бази.

8. Встановлено, що ефективне природокористування неможливе без екологізації законодавства, а саме: розробки й удосконалення чинного законодавства відповідно до об'єктивних потреб оптимальної взаємодії суспільства і природи з врахуванням сукупної дії об'єктивних законів їх розвитку і відображення цих законів у механізмі дії правових норм. Визначені основні напрями та інструменти екологічного законодавства. Розвинутий правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

9. Визначено, що вирішення проблем охорони навколишнього середовища вимагає створення державної системи управління цими процесами та розробки екологічних програм. Розв`язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії з розробкою напрямів формування програм охорони навколишнього середовища за основними галузями.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Проніна О. В. Формування регіональної стратегії розвитку держави з урахуванням екологічного фактору [Електронний ресурс] / О. В. Проніна // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2009. - №4. - Режим доступу до журналу: http: //www.dy.nayka.com.ua

2. Проніна О. В. Екологічно збалансований розвиток в державі / О. В. Проніна // Науковий вісник Академії муніципального управління: серія „Управління”. Вип. 1/2010. Державне управління та місцеве самоврядування. - К.: ВПЦ АМУ, 2010. - С.222-227.

3. Проніна О. В. Посилення ресурсно-екологічної безпеки держави / О. В. Проніна // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 6. - С.70-73.

4. Проніна О. В. Засади еколого-орієнтованого розвитку з використанням ринкових механізмів та ситуативного державного регулювання / О. В. Проніна // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 7. - С.76-79.

5. Проніна О. В. Екологічна безпека як об'єкт державної екологічної політики / О. В. Проніна // Економіка та держава. - 2010. - № 4. - С.150-153.

6. Проніна О. В. Формування державної екологічної політики / О. В. Проніна // Проблеми формування нової економіки ХХІ століття: міжнар. наук.-практ. конф., 25-26 грудня 2009 р.: [у 5т.] - Дніпропетровськ: Біла К. О., 2009. - Т. 5. - С.63-66.

7. Проніна О. В. Забeзпeчeння екологічно сталого розвитку на дeржавному та регіональному рівнях / О. В. Проніна //Проблеми й перспективи розвитку академічної та університетської науки: всеукр. наук.-практ. конф., 16-18 грудня 2009 р. - Полтава: ПолтНТУ, 2009. - С.75-76.

8. Проніна О. В. Напрями формування економіко-правових засад природокористування в Україні / О. В. Проніна // Державне управління та місцеве самоврядування: Х міжнар. наук. конгрес, 26 березня 2010 р. - Х.: ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2010. - С.286-287.

Анотація

Проніна О.В. Державна політика охорони навколишнього середовища в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Чорноморський державний університет імені Петра Могили. - Миколаїв, 2011.

Дисертацію присвячено науковому обґрунтуванню теоретичних і методологічних засад, розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення державної політики охорони навколишнього середовища в Україні в умовах сталого розвитку.

Обґрунтовано теоретичні підходи до оцінки впливу державної політики охорони навколишнього середовища на економіку. Визначено та систематизовано вектори екологічного розвитку вітчизняної економіки в умовах впливу глобальних ризиків. Уточнено понятійний апарат проблеми дослідження, зокрема поняття „екологізація господарського комплексу”. Удосконалено систему організації природоохоронної діяльності в Україні. Проаналізовано стан та визначено основні проблеми охорони природних ресурсів. Удосконалено складові державної політики охорони навколишнього середовища. Розглянуто передумови ефективного використання природних ресурсів. Розроблено напрями екологізації законодавства. Розроблено методичні підходи та обґрунтовано напрями формування програм охорони навколишнього середовища.

Аннотация

Пронина О.В. Государственная политика охраны окружающей среды в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Черноморский государственный университет имени Петра Могилы. - Николаев, 2011.

Диссертация посвящена научному обоснованию теоретических и методологических основ, разработке практических рекомендаций по усовершенствованию государственной политики охраны окружающей среды в Украине в условиях стойкого развития.

Констатировано, что влияние государственной политики на экономику и экологию очевидно: экономика как сфера материального производства напрямую зависит от ресурсной базы, территориального базиса и природного сырья, а качество и количество последних определяют как возможности, так и пределы экономического роста. Экологические факторы являются незаменимыми факторами производства, а современная экономика становится все более зависимой от экологических факторов, поэтому вынуждена считаться с фактами и закономерностями природной среды. Природные ресурсы рассматриваются как интегрированные ресурсы с необходимостью проведения комплексной оценки на трех уровнях: естественно-историческом, природно-ресурсном и эколого-социально-экономическом.