Проблеми сучасного землекористування, їхні наслідки та заходи вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АГРОЕКОЛОГІЇ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

РЕФЕРАТ

Проблеми сучасного землекористування, їхні наслідки та заходи вирішення

03.00.16 - екологія (сільськогосподарські науки)

КИЇВ - 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

1.1 Світова картина землекористування

1.2 Стан землекористування в Україні

РОЗДІЛ 2. НАСЛІДКИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ В РЕЗУЛЬТАТІ НЕРАЦІОНАЛЬНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

2.1 Поняття про деградацію

2.2 Деградаційні процеси, пов'язані із ерозією

2.3 Деградаційні процеси на зрошуваних землях

2.4 Деградаційні процеси на осушених землях

2.5 Деградаційні процеси, пов'язані із використанням мінеральних добрив та пестицидів

РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

землекористування деградаційний ерозія добриво

Актуальність теми. Земельні ресурси мають свої особливості, які суттєво відрізняють їх від інших засобів виробництва: вони є продуктом самої природи і виникли за багато тисяч років до появи людини внаслідок сукупної дії факторів, які сформувалися на певній території; вони є територіально обмеженими і не можуть бути збільшені або заново створені; характеризуються постійністю свого місцерозташування, взаємозв'язком з природними умовами (їх неможливо перенести з одного місця на інше); тільки за умови їхнього правильного та раціонального використання не погіршують своїх властивостей, а, навпаки, покращують, підвищують показники продуктивності.

Земельні ресурси є невід'ємною і основною умовою життя та функціонування процесу суспільного виробництва. [11, 13, 19]. Надмірно великий антропогенний тиск зумовлює погіршення стану довкілля за всіма показниками, що в кінцевому результаті негативно позначається на здоров'ї людини та якості сільськогосподарської продукції. [30] Тому раціональне використання ґрунтів, їх збереження та охорона стоїть важливим та актуальним завданням перед суспільством.

Огляд літератури. У літературі проблеми землекористування добре описані. Цим питанням займалися зокрема З. Паньків, З. Бриндзя, В. Горлачук, І. Примак, І. Шувар, М. Фокшер, Ю. Манько та багато інших.

Багато уваги заходам покращення ситуації, шляхам вирішення екологічних проблем сучасного землекористування приділяють І. Зон, В. Трегобчук, П. Борщевський, І. Залуцький, Ю. Бойчук, О. Чернявський, Б. Маслов та ін.

В. Леонець, О. Ярошева, Л. Царик та ін. описували можливі наслідки нераціонального використання природного багатства. Проте це питання висвітлено у літературі недостатньо. Крім того, техніка, наука, виробництво розвиваються вперед, з'являються нові проблеми при використанні земельних угідь, виявляються нові наслідки як нових, так і старіших проблем землекористування, які потребують раціональних заходів вирішення.

Об'єктом дослідження стали проблеми землекористування.

Предмет - особливості проблем землекористування та наслідки, до яких вони призводять.

Метою мого реферату було вивчити сучасний стан землекористування у світі та Україні, його проблеми, можливі наслідки цієї ситуації та заходи вирішення цих проблем, що пропонують науковці для кращого розуміння теми при подальшому вивченні. Мета досягалася через наступні завдання:

1) вивчити стан використання земельних ресурсів у світі та Україні;

2) ознайомитися із наслідками, до яких призводить нераціональне використання земель;

3) ознайомитися із існуючими заходами вирішення проблем.

РОЗДІЛ 1. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

1.1 Світова картина землекористування

Раціональне землекористування означає максимальне залучення до господарського обігу всіх земель та їх ефективне використання за основним цільовим призначенням, створення найсприятливіших умов для високої продуктивності сільськогосподарських угідь і одержання на одиницю площі максимальної кількості продукції за найменших витрат праці та коштів. [35]

За даними FAO (Продовольча і сільськогосподарська організація ООН), орні землі планети займають лише 10% території суші, сіножаті та пасовища складають 20%, решта 70% ґрунтів не використовуються у сільському господарстві. Вони є низькопродуктивними угіддями, використання яких обмежується ґрунтово-кліматичними умовами, і розподіляються таким чином: 20% площі суші розташовано в зонах з досить холодним кліматом, 20% - із посушливим кліматом, 20% - на дуже крутих схилах, 10% - неглибокі ґрунти. Площа потенційно придатних для землеробства ґрунтів на земній кулі становить близько 2,7-3,2 млрд. га, а обробіток здійснюється лише на 1,5 млрд. га.

Отже, резерв світових земельних ресурсів, що не використовується становить 1 млрд. га, а це, як правило, не кращі за якістю землі. Не залученими до сільськогосподарського використання є переважно піщані, глинисті, кам'янисті, засолені, надмірно або недостатньо зволожені земельні угіддя, на освоєння і використання яких необхідно витрачати значні фінансові та матеріальні затрати.

Також є невтішним стан оброблювальних світових земель. Майже 50% зазнають негативного впливу водної та вітрової ерозії різного ступеня. Понад 60% загальної площі зрошувальних земель потерпають від засолення, осолонцювання і підтоплення, що в значній мірі знижує їхню родючість. Майже 20% світової ріллі має досить низький вміст гумусу (менше 1%), а також безструктурний склад ґрунтового покриву, який крім того, ще й бідний на мінеральні елементи живлення, які необхідні для одержання високих врожаїв.

Після багатьох століть надмірного, нераціонального, хижацького використання ґрунтовий покрив нашої планети опинився в надзвичайно тяжкому стані, екологічна рівновага його є істотно підірвана. Лише за останні 30-40 років з ріллі вилучено площі у 1,3 рази більші від тих, що зараз перебувають у її складі.

Сучасне сільськогосподарське виробництво з екологічного погляду - це не лише руйнування і виснаження ґрунтів, забруднення водойм і повітря, порушення і деградація ландшафтів, а й знищення численних видів рослин і тварин, біологічне забруднення планети. Крім того, сільське господарство за нинішніх його технологій, методів та способів ведення - це ще й джерело багатьох захворювань людини, оскільки зростає забруднення довкілля, знижується якість продуктів харчування.

В деяких країнах світу падіння природної родючості ґрунтів перекривається тимчасовими успіхами селекції, агротехніки, зростанням обсягів застосування мінеральних добрив, пестицидів, гербіцидів. Але це сприяє лише тому, що нинішнє покоління людей значною мірою живе за рахунок майбутніх поколінь, оскільки залишає їм виснажені ґрунти, деградовані та еродовані землі, забруднене довкілля.

Такий напрям господарювання на землі рано чи пізно зумовить еколого-економічну катастрофу. Саме тому, вже сьогодні необхідно переходити на зовсім інші принципи землекористування, які повинні базуватися на радикальному підвищенні родючості ґрунтів за рахунок мобілізації екологічних чинників, застосування нових технологій обробітку і посіву, охороні земель від ерозії, деградації та виснаження. Високопродуктивне, конкурентоспроможне землеробство має органічно поєднуватися з раціональним, екологовиваженим та екологобезпечним землекористуванням. [15, 24, 30]

1.2 Стан землекористування в Україні

Схожим, а можливо набагато гіршим є стан використання земельних ресурсів в Україні. Вона особливо гостро відчуває негативні наслідки екологічно необґрунтованого та нераціонального, екстенсивного і неефективного економічного розвитку в попередні десятиліття, коли у перехідному періоді від державної до ринкової економіки землі використовувалися як єдиний засіб існування в умовах виживання за рахунок природної родючості ґрунтів, без компенсації її витрат. Не маючи достатньої кількості власних енергоносіїв, вона продовжує за інерцією зберігати попередньо сформовану структуру суспільного виробництва. Більшість галузей промисловості ґрунтується на відсталій, природоруйнівній техніко-технологічній базі, що відзначається великою землемісткістю.

Україна має один із найвищих у світі рівнів сільськогосподарської освоєності та розораності території. У власності та користуванні аграрних підприємств і господарств перебуває сьогодні 78% загальної території держави. Із цієї площі на сільськогосподарські угіддя припадає майже 42 тис. га, або приблизно 70% території, а на ріллю - 32,5 млн. га (53,8%). Землемісткість більшості галузей національної економіки, включаючи і аграрний сектор, у 2-4 рази вища, ніж у розвинутих країнах (у США розораність становить 19%, в Італії - 31%, у Франції та Німеччині - 33%). Обробляючи величезні площі земельних угідь, ми одержуємо невисокі врожаї.

При такому високому відсотку ріллі, землі під промисловою забудовою складають 0,4% території держави, а землі природного, оздоровчого, рекреаційного та культурного призначення - 4,3%. Як видно, екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів змінено. Це негативно вплинуло на стійкість агроландшафту. Фактична частка ріллі в Україні перевищує екологічну норму на 40%, встановлену ще В. В. Докучаєвим, який в 1892 р. вирішив створити в південних степах чорноземної смуги Росії всупереч кліматичним рукотворні умови для отримання сталих урожаїв.

При цьому невиправдано розпорошуються дефіцитні матеріально-технічні, особливо енергетичні ресурси, а природі та суспільству завдається значної шкоди. В Україні, площа якої в загальній світовій земельній території займає менше 0,5%, видобувається, переробляється і залучається до виробництва приблизно 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів, що перебувають у господарському обігу.

Для потреб населення та народного господарства використовується майже дві третини поверхневого стоку, що формується на території нашої держави, а також третина запасів підземних вод. За рівнем регулювання річного стоку і залучення до виробництва водних ресурсів Україна також посідає перші місця серед європейських країн. Регулювання поверхневого стоку призвело не тільки до втрати великих площ родючих заплавних земель, а й до появи багатьох негативних екологічних наслідків.

Погіршує стан земельних угідь і недосконалий рівень ґрунтообробних технологій: підвищений відносно допустимого рівня у 2-3 рази середній тиск сільськогосподарських машин і знарядь на ґрунти, дуже велика кількість механічних операцій, розтягування строків проведення оранки, сівби, міжрядних обробітків у часі та проведення їх за межами інтервалу оптимальної вологості ґрунту тощо. Внаслідок внесення невеликих доз гною і мінеральних добрив створюють дефіцитний баланс біофільних елементів (особливо С, Са, Р, К та ін.).

В Україні у середньому щорічне застосування органічних добрив становить 10-12 т/га (за оптимального рівня менше 5 т/га); щорічне застосування мінеральних добрив - 200-250кг/га (норма - менше 50 кг/га діючої речовини); кількість механічних операцій - 20-25 проходів машин протягом року під час вирощування просапних культур (норма - 5-7); якість виконання ґрунтообробних робіт - 3 із 10 балів; питомий тиск мобільних агрегатів на ґрунт - 1,5-2,5 кг/см², за норми - 0,5-1,0 кг/см².

Урожаї зменшує також високий рівень забур'яненості. Засміченість орного шару ґрунту насінням бур'янів на занедбаних полях складає більше 1,1 млрд. шт./га, тому значна частина орних земель в найближчий період матиме значну забур'яненість. [15, 24, 30]

У гостру екологічну проблему перетворилися гідромеліорація сільськогосподарських угідь, водогосподарське і гідроенергетичне будівництво. Проведений аналіз засвідчує, що переважна більшість гідромеліоративних, водогосподарських і гідроенергетичних об'єктів перебувають в екологічному протиріччі із оточуючим середовищем.

Регулювання рівнинних рік призвело до затоплення цінних заплавних земель, підтоплення прилеглих земельних ділянок, погіршення їхнього водно-повітряного режиму, заболочення та засолення ґрунтового покриву. Порушилась структура теплового балансу у долинах регульованих рік, змінилися термічні параметри на прибережних територіях, що, в цілому, негативно позначилося як на екологічній ситуації, так і на економіці прибережних районів. Порушення природного ходу процесів з річкових басейнах завдало значної шкоди рибному господарству нашої держави, оскільки знизилася рибопродуктивність водних об'єктів і погіршилася якість риби. Економіка України зазнала великих втрат внаслідок підтоплення міст і сіл. [28]

Аналіз розподілу і характеру використання земельного фонду України свідчить, що сформовані агроландшафти за своєю структурою нераціональні та екологічно незбалансовані. Співвідношення між сільськогосподарськими та лісовими угіддями, між ріллею та іншими видами сільськогосподарських угідь є недоцільними та невиправданими ні з економічної, ні з екологічної позиції. Сьогоднішній стан земельного аграрного фонду, кадастрова оцінка якого у 2,5 рази перевищує середній показник країн СНД, викликає тривогу та стурбованість. Майже у всіх областях катастрофічно знижується родючість ґрунтів, збільшуються масштаби вітрової і водної ерозії, цілої низки інших негативних явищ.

Площа еродованих земель в Україні становить близько 17,0 млн. га (41% від загальної кількості сільськогосподарських угідь). У складі еродованих земель 4,7 млн. га займають середньо- і сильноеродовані землі, в т. ч. - 68 тис. га землі, що повністю втратили гумусовий горизонт. Розпаювання земель колективних сільськогосподарських підприємств, недосконалість техніки, перенасиченість сівозмін просапними технічними культурами сприяють щорічному збільшенню площі еродованих земель в середньому на 80 тис. га. Економічні збитки зумовлені процесами ерозії становлять 9,1 млрд. грн., а втрати грошової вартості земель щонайменше в 1,5-2 рази більші, ніж сумарна виручка від експорту сільськогосподарської продукції. [6, 10]

Ерозія однозначно із процесами дегуміфікації спричиняють зменшення вмісту і запасів гумусу у всіх типах ґрунтів. Вміст гумусу у чорноземних ґрунтах зменшився на третину, а в окремих областях - майже вдвічі. Сумарні втрати гумусу через мінералізацію та ерозію щорічно складають 32-33 млн. т, що еквівалентно 320-330 млн. т органічних добрив. З продуктами ерозії щорічно з ґрунту виноситься 500 тис. т азоту, 400 тис. т фосфору, 7 млн. т калію.

На території України за рахунок специфічних факторів ґрунтоутворення та діяльності людини поширені землі як з кислою, так і лужною реакцією. Ґрунти із кислою реакцією ґрунтового розчину займають площу 11 млн. га, в т. ч. 4,4 млн. га мають рН менше 5,6 (за останні 25 років їх площі збільшилися на 25%). Засолені та солонцюваті ґрунти складають 4,6 млн. га (10,9% всіх сільськогосподарських угідь), з яких 2,0 млн. га використовується під ріллею.

За останні 25 років їх площа зросла на 24%. Збільшуються площі заболочених і підтоплених земель (лише за останні 25 років їхня площа збільшилася на 50 тис. га). Коефіцієнт використання земельної площі на зрошувальних і осушувальних землях не перевищує 0,8. Під водогосподарськими об'єктами зайнято 115 тис. га. За рахунок значної промислового освоєння України в її межах розташовано 161,4 тис. га порушених земель, що утворилися, в основному, за рахунок відкритого добування корисних копалин. Крім того, на стан земельних ресурсів України негативний вплив здійснюють гідрологічні та геохімічні аномалії (неотектонічні процеси, селі, зсуви, мочари, карст і утворення подів).

Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають внаслідок забруднення викидами промисловості та відходами. Відновлення використаних промисловістю земель проводиться незадовільно. При цьому якість рекультивації низька, мало земель повертається у сільськогосподарське виробництво, а їхня родючість є майже наполовину нижчою від природної.

Найбільш небезпечним хімічним забруднювачем ґрунту у такому випадку виступає ртуть та її сполуки. Поблизу великих центрів чорної та кольорової металургії ґрунти забруднені залізом, міддю, цинком, марганцем, нікелем, алюмінієм та іншими металами. У багатьох місцях їх концентрація в десятки разів перевищує ГДК. Уздовж великих автомагістралей ґрунти сильно забруднені свинцем, який входить до складу бензину. Відомо, що при виплавці 1 т свинцю в навколишнє середовище з відходами викидається його до 25 кг.

У житловому фонді міст та селищ міського типу України щорічно нагромаджується біля 40 млн. м³ сміття, яке знешкоджується на 656 міських сміттєзвалищах та на 4-х сміттєспалювальних заводах, стан яких, на жаль, не відповідає сучасним вимогам.

Великої гостроти набрала проблема радіоактивних відходів. На атомних електростанціях накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядерного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і десятки мільйонів літрів рідких радіоактивних відходів. У промисловості, сільському господарстві, медицині та в наукових закладах існує більше 100 тис. закритих радіоактивних джерел. Понад 70 млн. м³ радіоактивних відходів зосереджено на сховищах підприємств уранової, гірничодобувної та переробної промисловості.

Невиправданої шкоди земельним ресурсам України завдала Чорнобильська катастрофа, в результаті якої забруднено понад 8,4 млн. га сільськогосподарських угідь, на яких щільність забруднення радіоактивним цезієм перевищує 0,1 Кі/км². Найбільша площа радіоактивно-забруднених земель розташована у Житомирській (70%) та північних районах Київської (15%) областей.

Решта розподілилося у вигляді радіоактивних плям різної ступені активності, конфігурації і розміру на території Рівненської, Волинської, Чернігівської, Вінницької, Черкаської, Тернопільської областей.

Відсутність моніторингу ґрунтів на сьогодні може спричинити ще значніші негативні наслідки через посилення деградації останніх в умовах введеного нового землевпорядкування території. Тепер практично вся земля вже передана у власність новим користувачам, які не мають достатніх знань для раціонального землекористування, що призводить до очевидного ігнорування екологічних наслідків.

Спостереження свідчать, що безконтрольне землекористування за цих умов спричиняє порушення сівозмін, засміченість, забруднення і виснаження ґрунтів. Відновлення таких земель потребує значних витрат коштів і часу.

Застарілість даних великомасштабного ґрунтового обстеження та карт ґрунтів, відсутність сучасної інформаційної бази стану останніх перешкоджають також формуванню дійового механізму державної земельної політики, який може бути створений лише на основі обстеження земельних ресурсів України за сучасною методологією з використанням новітніх технологій збирання, опрацювання та аналізу інформації.

Крім того при передачі земельних ділянок у власність громадянам не враховується їхня якість, властивості, рельєф місцевості, що веде до нераціонального використання земель.

В Україні погіршується якість та зменшується родючість ґрунтів, погіршується екологічний стан земельних ресурсів. Існуюча система землекористування є антиекологічною, антисоціальною і надзвичайно негативною, що вимагає розробки і впровадження невідкладних заходів охорони земель. [4, 5, 18, 24, 28]

РОЗДІЛ 2. НАСЛІДКИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ В РЕЗУЛЬТАТІ НЕРАЦІОНАЛЬНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

2.1 Поняття про деградацію

Прояв несприятливих природно-антропогенних процесів (ерозія, засолення, забруднення, заболочення тощо), спричинених неправильною агротехнікою, забрудненням, порушенням вмісту гумусу в ґрунтах призводить до деградації ґрунтів. [31]

Деградація ґрунту - поступове погіршення властивостей ґрунту, зумовлене зміною умов ґрунтоутворення внаслідок впливу природних чинників (наприклад, наступ лісів чи сухих степів на чорноземи) або господарської діяльності людини (недосконала агротехніка, забруднення тощо), що супроводжується зменшенням вмісту гумусу, руйнуванням структури ґрунту та зниженням його родючості. [26]

За В. В. Добровольським деградація ґрунту відбувається внаслідок таких процесів: водної ерозії (56%), вітрової ерозії (28%), хімічної деградації (12%), фізичної деградації (4%). Деградацію спричиняють рільництво, надмірне випасання тварин та збіднення лісових масивів приблизно на третину (на 36%, 35% і 29% відповідно). [14]

2.2 Деградаційні процеси, пов'язані із ерозією

Під ерозією розуміють процес руйнування верхніх найбільш родючих горизонтів ґрунтів. Ерозія буває водна і вітрова. Водна ерозія відбувається під впливом талих і дощових вод, які стікають по поверхні Землі. Водна ерозія поділяється на площинну (горизонтальну) та глибинну (вертикальну).

Найбільш поширена площинна ерозія, яка полягає в тому, що атмосферні опади, стікаючи по похилій поверхні землі численними дрібними струмками змивають поверхневий гумусовий шар ґрунту і пухких порід.

Глибинна ерозія - це розмивання ґрунтів у глибину дощовими і талими водами. Внаслідок цього утворюються лінійно витягнуті заглибини, які поступово перетворюються у глибокі яри, через що її ще називають яружною. В Україні яри займають близько 260 тис. га.

Ерозія - це природній процес, що протікає повільно і компенсується процесами ґрунтоутворення. Проте діяльність людини прискорює її у десятки і сотні разів. Вона посилюється при руйнуванні природної рослинності на крутих схилах, їх розорюванні, частих культивації та боронуванні, обробці полів вздовж схилів, ущільненні, трамбуванні колесами і гусеницями важкої сільськогосподарської техніки, низькій культурі землеробства, яка веде до погіршення фізико-хімічних властивостей ґрунту, випасанні худоби і т. д.

Крім того інтенсивному розвитку ерозії сприяють і природні фактори: переважання ділянок із значними нахилами земної поверхні, довгих схилів, порід, що легко даються розмиву (леси, лесоподібні суглинки), розріджений рослинний покрив, інтенсивне танення снігу, літні зливові дощі і т. д. Тому, при однаковому впливі людини на природу на різних ділянках ерозія проявляється по-різному.

Найбільше розвинуті ерозійні процеси на височинах лісостепової та степової зон, а також передгірських та гірських районах. Ерозія проявляється і в лісовій зоні. Водній ерозії більшою чи меншою мірою підлягають всі ґрунти, зорані з нахилом більше 2-3. Внаслідок ерозії перш за все змивається найбільш родючий гумусовий горизонт, що веде до зменшення врожайності сільськогосподарських культур на таких ґрунтах (в 3-5 і більше разів).

У посушливих районах ворогом для сільського господарства є вітрова ерозія (дефляція). Вона руйнує ґрунти, знижує врожайність сільськогосподарських угідь. Це так звані «чорні» або пилові бурі, що поширені на півдні України. Вітровій ерозії підлягають понад 4,5 млн. га с/г угідь (Донецький кряж, Приазовська височина). Добре змальовує пилові бурі С. Г. Попруженко: «Сухий, сильний східний вітер на протязі декількох днів рвав землю і гнав маси пилу. Посіви, які пожовкли від сухого повітря, підрізував під корінь, як серпом, але й корені не могли вціліти. Земля була знесена до 18 см глибини. Канали були засипані до 1,5 м.»

Внаслідок ерозії не лише знижується родючість ґрунтів, а й через ріст ярів зменшується площа сільськогосподарських угідь, знижується рівень ґрунтових вод, міліють річки, відбувається замулення водосховищ, падає продуктивність природних лук, відбувається висушення території.

Одне з найбільших лих після ерозії ґрунтів - їх засолення, основна причина якого полягає в неправильному зрошенні. [3, 16]

2.3 Деградаційні процеси на зрошуваних землях

В процесі зрошення відбуваються зміни умов функціонування всіх складових природного середовища, в тому числі відбуваються зміни у спрямованості та швидкості ґрунтових процесів. Результати цих змін залежать від якості та обсягів подачі на поля зрошення поливних вод, кліматичних і гідрогеологічних умов регіонів розвитку зрошення, вихідних властивостей ґрунтів, техніки і технології зрошення, загальної культури землеробства і тому можуть мати як позитивний (поліпшення вологозабезпечення, бездефіцитний і позитивний баланс гумусу, макро- та мікроелементів, підвищення родючості), так і негативний характер.

Одним із найпоширеніших негативним наслідком є підняття рівня підґрунтових вод різного хімізму та пов'язаний з цим розвиток процесів підтоплення та вторинного іригаційного гігроморфізму. За відомостями Гідрогеолого-меліоративної служби Держводгоспу України 13-15% площі зрошувальних земель знаходяться в гігроморфних і субгідроморфних умовах, 15-16% - в автоморфних і субавтоморфних.

Ще одним частим наслідком є активізація галохімічних процесів на локальному та глобальному рівнях, метаморфізація сольового складу ґрунтів у напрямку підвищення вмісту та активності розчинного натрію. За даними Держводгоспу України площа первинно та вторинно засолених зрошувальних земель (за вмістом токсичних солей у верхньому метровому шарі) коливається в межах 7-10% загальної площі зрошення;

Найбільш поширеним деградаційним процесом на зрошувальних землях є осолонцювання зрошувальних ґрунтів. Цей процес залежить від якості поливних вод (мінералізація та відношення кальцію до натрію), вихідних властивостей ґрунтів, які визначають їхню протисольову буферність (вміст карбонатів кальцію, активність іонів кальцію) та глибини і мінералізації підґрунтових вод. Зрошення призводить до підвищення вмісту увібраного натрію з 0,6-1,0 до 1,5-2,0% від суми обмінних іонів при використанні прісних поливних вод і до 3-10% при використанні мінералізованих поливних вод.

Також проявляється трансформація мінеральної складової ґрунтів спостерігається при використанні прісних вод терміном понад 15-20 років, а мінералізованих - понад 5-10 років. Зміни проявляються у зменшенні (на 10-30%) смектитової фази, що має здатність до набухання, та появі мінералів гідрослюдисто-монтморилонітового типу, збільшенні (у 1,5-3,0 рази) вмісту аморфного кремнезему, що свідчить про підвищення гідроморфізації колоїдів і може спричинити погіршення агрофізичних властивостей зрошувальних ґрунтів, цементування мікроагрегатів та посилення злитості.

При зрошуванні земель проходять мікробіологічні зміни, які призводять до прискорення мінералізації органічних речовин, трансформації сполук азоту, а при зрошенні мінералізованими водами - до розвитку специфічних мікроорганізмів, токсикозу.

Забруднення земель важкими металами носить як локальний, так і регіональний характер і визначається вмістом їхньої рухомої форми у ґрунтах та залежить від рівня природного вмісту важких металів у ґрунті та їх надходженнями з атмосферними опадами і зрошувальною водою. У регіонах з високим рівнем вмісту важких металів (Донбас) і локальним забрудненням (приміські зони, поблизу великих авто- та залізничних магістралей) концентрація їхніх рухомих форм в орному шарі перевищує фоновий рівень у 2-15 разів, а категорія забруднення змінюється від припустимої до помірно небезпечної. Аналіз рослин (зернових, кормових, овочевих) показав, що вміст металів у них значно коливається і залежить як від забруднення ґрунтів, зрошувальних вод, так і від фізіологічних особливостей культур і властивостей важких металів. У несприятливих умовах зернові, кормові та овочеві культури накопичували свинець, кадмій, кобальт в 1,3-3,5 рази вище максимально допустимих рівнів.

Перехід на ринкові умови господарювання не тільки не зменшує роль зрошення, а навпаки перетворює його з допоміжного в обов'язкове, а для багатьох сільськогосподарських культур у вирішальний елемент технології інтенсивного їх вирощування. Зрошувані ґрунти є специфічними антропогенно-природними системами, а зрошення спричиняє зміни напрямку та інтенсивності еволюції ґрунтового покриву, які можуть мати оборотний, частково оборотний і необоротний характер. Саме від швидкості і напрямку антропогенної еволюції зрошувальних ґрунтів залежить їхня здатність повною мірою виконувати біосферні та соціальні функції. [17, 25]

2.4 Деградаційні процеси на осушених землях

Будівництво осушувальних систем є високо енерго- та ресурсозатратними способами покращення екологічного стану земель, і тому кожен проект гідротехнічної меліорації вимагає всебічного еколого-економічного обґрунтування. Але неврахування усіх чинників у плануванні осушення, гігантоманія у впровадженні осушення земель зумовили розвиток низки деградаційних процесів: дегуміфікація мінеральних ґрунтів, спрацювання осушених торфовищ, виробка торфових покладів і торфові пожежі, переосушення, хімічна деградація (озалізнення, окарбоначення, засолення, алюмінізація, підкислення та підлуження), вторинне заболочування, вітрова і водна ерозія на осушених землях, надмірне ущільнення верхніх горизонтів ґрунту, забруднення ґрунтів важкими металами і залишками пестицидів, радіонуклідне забруднення ґрунтів.

Чітко розрізняють генетично істотно відмінні групи осушених земель: мінеральні (заболочені глейові) і органічні (торфові). Якщо переважна частина мінеральних земель зазнає відносно менш вираженого відчутного негативного впливу на їхній стан від проведення дренажних робіт, то торфові землі належать до екологічно дуже вразливих і процеси їхньої деградації залежно від режиму водорегулювання і напрямку використання можуть розвиватися досить інтенсивно.

Стрибкоподібне зниження ефективності гідромеліорації почалося з того часу, коли вичерпався фонд гідроморфних земель високої категорії якості і меліорація поширилась на землі низьких категорій. В даний час виникла навіть потреба в ренатуралізації осушених земель низьких категорій якості і трансформації їх в землі іншого, більш раціонального використання та природоохоронні об'єкти.

Кризові ситуації на осушених землях створюються в результаті спрацювання торфовищ, дренування рихлопіщаних глеюватих ґрунтів, верхових і перехідних торфовищ, засолення заплавних земель і солонцевих комплексів, сильно озалізнених і карбонатних ґрунтів, забруднення ґрунтів важкими металами, залишками агрохімікатів, радіонуклідами, виникнення торфових пожеж і безсистемної виробки торфовищ. Повної інформації про масштаби кризового стану осушених гігроморфних земель поки що немає.

Значна частина осушених земель (до 10%) зазнала радіонуклідного забруднення, а площа вироблених торфовищ досягла 105 тис. га. За даними Держводгоспу із всієї площі осушених земель України в доброму меліоративному стані знаходяться - 61,1%, задовільному - 33,1%, незадовільному - 5,8%. Близько 800 тис. га осушених земель не освоєно і використовується як сіножаті та пасовища з урожайністю сіна до 15-20 ц/га. Коефіцієнт використання багатьох масивів осушених земель знизився до 0,4-0,7. Це зумовлено не тільки загальною економічною кризою, але й виходом з ладу дренажних систем через відсутність коштів на їх своєчасний технічний ремонт і реконструкцію. Такий невтішний стан осушених земель вимагає розробки та впровадження заходів щодо покращення агроекологічного стану, які повинні носити профілактичний, тактичний і перспективний характер. [20, 23]

2.5 Деградаційні процеси, пов'язані із використанням мінеральних добрив та пестицидів

В останні роки все більше виявляється негативна дія на ґрунтовий покрив надмірної кількості добрив і пестицидів. Хімічні добрива підвищують продуктивність ґрунтів, але при їх використанні у великих дозах забруднюються ґрунти і все, що на них вирощується. Виробництво мінеральних добрив у світі зросло у 8 разів, у країнах СНД - майже у 18 разів.

Серед забруднювачів ґрунтів особливе місце займають пестициди. Їх використовують у сільському господарстві для боротьби із шкідниками різноманітних культур і знищення паразитів домашніх тварин. За останні роки кількість типів пестицидів дуже сильно зросла. Лише у США їх кількість складає 900. У країнах СНД застосовують у середньому близько 1,9 кг пестицидів на 1 га, або майже 1,4 кг на душу населення. У США - 1,6 кг/га, або 1,5 кг/душу населення. [16]

У гонитві за високим врожаєм при внесенні величезних доз мінеральних добрив та пестицидів на великих площах степової та посушливої зон ґрунти втратили здатність убирати і пропускати воду, їхня структура деградувала, вони перенасичені шкідливими хімічними сполуками. Повсюдно родючість ґрунтів катастрофічно зменшується. За останні 25 років вміст гумусу в ґрунтах України знизився від 3,5 до 3,2%. [3, 4]

Забруднення ґрунтів може призвести до ряду шкідливих реакцій та хвороб організму людини. Адже будь-які шкідливі з'єднання, що знаходяться в ґрунті, рано чи пізно потрапляють в організм людини. До організму людини вони можуть потрапити через питтєву воду, оскільки відбувається постійне вимивання шкідливих речовин у відкриті водойми та ґрунтові води; через рослини і тварини, що живляться такою водою харчовими ланцюжками. [8]

Наприклад, підвищений вміст нітратів у харчових продуктах сприяє розвитку хвороб людини. Вони відрізняються від багатьох інших домішок, що зустрічаються у ґрунті та воді, різноманітністю токсичного впливу на організм людини. Вірніше, слід пам'ятати, що шкоди завдають не самі нітрати, а нітрити, в які вони перетворюються в організмі людини.

Нітрати взаємодіють з гемоглобіном крові і окислюють 2-х валентне залізо до 3-х валентного, в результаті чого утворюється метгемоглобін, який не здатний переносити кисень. У зв'язку з цим порушується нормальне постачання клітин киснем, і настає тканинна гіпоксія, що призводить до накопичення в організмі людини молочної кислоти, холестерину, а також різкого падіння вироблення білка.

Особливо небезпечні нітрати для грудних дітей, ферментна система яких ще недосконала, і відновлення метгемоглобіну в гемоглобін відбувається вкрай повільно.

Нітрати сприяють розвитку патогенної кишкової мікрофлори, в результаті чого відбувається інтоксикація організму. Нітрати знижують засвоєння організмом вітамінів, які входять до складу багатьох ферментів, стимулюють дію гормонів, а через них впливають на обмін речовин в цілому.

Крім того можуть викликати самовільне переривання вагітності.

При тривалому вживанні нітратів (нехай навіть у незначних дозах) зменшується кількість йоду, що призводить до збільшення щитовидної залози. Встановлено, що нітрати підвищують ризик виникнення ракових пухлин шлунково-кишкового тракту людини. Нітрати здатні викликати різке розширення судин, внаслідок чого знижується кров'яний тиск. [9, 12, 16]

Стійкі отрутохімікати здатні поширюватися на великі відстані. Так, широко відомі наслідки впливу інсектициду ДДТ-3, застосовуваного проти комарів, сарани, шкідників бавовни, соєвих бобів, арахісу, за створення якого швейцарський хімік Поль Мюллер в 1948 році отримав Нобелівську премію. Після того, як наявність цього стійкого органічного забруднювача стали фіксувати навіть у материнському молоці і в крові пінгвінів Антарктиди, його виробництво заборонили. [34]

РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ

Ґрунтовий покрив належить до повільно відновлюваних природних ресурсів. Визначенням темпів ґрунтоутворення займалися Ф. І. Рупрехт, С. А. Захаров, В. В. Докучаєв та ін. Вони встановили,що за 20 років у шарі 0-12 см вміст гумусу збільшується на 0,9%, а у шарі 12-25 см - на 0,8%. Швидкість відтворення чорноземів, лучних, перегнійно-карбонатних і дерново-степових ґрунтів прирівнюється до 0,26-0,36 мм/рік. За даними П. К. Горлова на утворення ґрунтового шару потужністю 20 см необхідно 1500-1700 років. Оскільки процеси ґрунтоутворення відбуваються приблизно зі швидкістю 0,5-2,0 см на 100 років, то пересічна швидкість складає 0,2 мм/рік. Для відновлення шару ґрунту в 2,5 см необхідно 300-1000 років (0,08-0,04 мм/рік), а для шару у 20см - 2000 і більше років (0,09-0,025 мм/рік). Американські дослідники (Мак-Кормик, Джоунт, 1936р.) встановили, що в умовах високої агротехніки на дренованих суглинистих відкладах шар ґрунту потужністю 2,5 см утворюється за 30 років (0,8 мм/рік).

Відомо, що ґрунт із глибиною різко старіє: якщо верхній шар у 10-20 см утворюється за 1400 (±100) років. Згідно цих даних, швидкість ґрунтоутворення у відпрацьованих «старих» ґрунтах значно нижча, ніж у «молодих» ґрунтах техногенного ландшафту (0,5-1,0 см/рік). Найпотужнішим методом прискорення процесів ґрунтоутворення та збільшення родючості є утворення складних у видовому відношенні фітоценозів з багатоярусною кореневою системою. [22]

У законодавчих актах нашої держави охороні земель, поліпшенню родючості ґрунтів, екологізації сільськогосподарського виробництва, економічному стимулюванню заходів раціонального використання та охорони земель приділено чимало уваги. У кримінальному кодексі України та Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачено низку норм, що визначають відповідальність за екологічні правопорушення та, зокрема, за забруднення або псування земель, їх безгосподарське (хижацьке, споживацьке) використання, несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або не приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням тощо.

Державна єдина система законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері охорони земель для того, щоб відповідати сучасному рівню розвитку повинна забезпечувати проведення єдиної земельної та екологічної політики, спрямованої на виконання актуальних і ефективних заходів з раціонального використання земель, вимагати високої загальної і екологічної культури громадськості та відповідальності перед законом на усіх рівнях.

Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр., що регулює відносини, пов'язані з формуванням та раціональним використанням екологічної мережі, містить положення щодо охорони земель, зокрема і ґрунту:

- оптимізація площ сільськогосподарських угідь, зменшення ступеня їх розораності та здійснення заходів щодо запобігання забруднення ґрунтів важкими металами, промисловими викидами, пестицидами та іншими агрохімікатами;

- удосконалення структури земель сільськогосподарського призначення та їхнє збагачення природними компонентами;

- впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території;

- здійснення державного контролю за виконанням заходів щодо охорони та відтворення родючості ґрунтів та обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель;

- здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дуже дефляційними ґрунтами на схилах крутизною понад 5-7. [29]

Тому першочерговими заходами покращення ситуації повинні бути наступні:

- зменшення площі обробітку (нині відбувається процес безсистемного виведення орних земель, а це є дуже негативне явище);

- у найближчі роки досягнення хоча б простого відтворення родючості ґрунтів, насамперед щодо вмісту гумусу, азоту, фосфору й калію;

- відновлення практики розробки щорічних планів підвищення родючості ґрунтів (від країни в цілому до конкретного поля) і вважання їх обов'язковою складовою бізнес-планів сільгосппідприємств незалежно від форми власності;

- для наукового забезпечення запобігання ерозії та деградації ґрунтів необхідне відновлення і розширення дослідження зі створення у регіонах мережі базових моделей сільгосппідприємств;

- створення мережі ґрунтового моніторингу на базі органів Мінагрополітики і Держкомзему та науково-дослідних установ, надавши їй обов'язок періодичного контролю родючості ґрунтів у господарствах усіх форм власності і право пропонувати органам влади штрафні санкції у випадку її зниження;

- передбачення організації Державної служби охорони ґрунтів при Раді національної безпеки і оборони України;

- відновлення роботи з обстеження ґрунтів (без чого неможливий облік їхнього якісного стану);

- розроблення принципово нової методології та технології обстеження і картографування ґрунтового покриву України на основі використання даних дистанційного зондування, географічних інформаційних систем та кількісних аналітичних систем контролю стану ґрунтів.

В умовах широкомасштабного здійснення земельної реформи роль землеустрою у реформованих сільгосппідприємствах зростає. Підтвердженням цього є прийняття Верховною Радою Закону України «Про землеустрій». З огляду цього, необхідно:

- скласти плани землекористувань новостворених сільськогосподарських підприємств у межах сільських рад;

- виконати роботи з інвентаризації земельних угідь, поновлення ґрунтових і геоботанічних обстежень території реформованих сільгосппідприємств;

- виявити землі сільськогосподарського призначення, які використовуються нераціонально власниками та землекористувачами і вжити заходів щодо їх перерозподілу;

- здійснити консолідацію земель резервного фонду та земель запасу в межах адміністративних районів з метою забезпечення ефективного їх використання шляхом передачі в оренду на конкурентних засадах;

- здійснити консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь;

- скласти проекти землеустрою з агроекологічним обґрунтуванням території новостворених сільськогосподарських підприємств;

- скласти плани обмежень (сервітутів) використання земель;

- провести розмежування земель з установленням меж територій з особливим режимом використання (природоохоронні, рекреаційні та заповідні). [15]

Для захисту ґрунтів від ерозії необхідний комплекс протиерозійних заходів, який потрібно застосовувати на великих територіях (на всій площі водозборів) і систематично заходів:

- організаційно-господарських: раціональний розподіл земельних угідь, відповідну спеціалізацію господарств, оптимальна структура посівних площ, поєднання прямолінійної і контурної організації території, проектування сітки польових доріг, поєднання природних і штучних рубежів та водотоків, заліснення схилів крутизною 10-15 або використання їх під сади, створення захисних зон вздовж річок і захисних лісів водорегулюючого значення, на схилах з малопотужним шаром ґрунту забороняється випас худоби, впровадження просапних культур, перехоплення поверхневого стоку, планування проведення попереджувальних профілактичних заходів та ін.;

- агротехнічних: на схилах, які зазнають ерозії, оранку, сівбу і обробіток проводять впоперек схилу або по контуру, при крутизні 6-8 і більше схили терасують, просапні культури чергують із ґрунтозахисними, щілювання та лункування зябу, глибоке розпушення міжрядь та підгортання або переривчасте боронування міжрядь, створення буферних зон, кротування ґрунту, застосування полімерів-структуроутворювачів (сополімер-8, К-4, поліакриламід, ГПАН та ін.), армування рослинними рештками грубостеблових культур (соняшник, кукурудза, сорго) чи стержнями обмолочених качанів кукурудзи тощо;

- лісомеліоративних: заліснення крутосхилів, які піддаються ерозії, створення стокорегулюючих лісосмуг тощо;

- гідротехнічних: для боротьби з ярами використовують різні стічні канали, перепади, обвалування верхів'я ярів, терасування схилів, створення валів-терас, валів-канав, валів-доріг, валів-розпилювачів стоку, снігозатримання, снігозахисні заходи (оранка снігу, прикочування, щити та ін.) і т д.

Особлива роль належить попереджувальним, профілактичним заходам. Адже набагато простіше й дешевше перехоплювати чи безпечно направляти вниз по схилу поверхневий стік, ніж боротись з ярами. [7, 16, 27, 32, 33]

Для покращення стану осушених земель потрібно провести наступні заходи:

- розробити довгострокову програму водних, хімічних, фітобіологічних та інших меліорацій гідроморфних земель з метою поступової трансформації їх в землі високої категорії якості, створення стабільного продовольчого фонду України;

- реконструювати (модернізувати) гідромеліоративні мережі в гумідних регіонах України і перейти на нові високомобільні, екологічно надійні і ресурсозберігаючі системи;

- вибрати обґрунтовані напрямки використання і спеціалізації рослинництва на осушених землях;

- удосконалити і реалізувати структуру земельних угідь: ріллю, пасовища, сіножаті, багаторічні насадження, створити буферні природоохоронні смуги, ренатуралізувати землі кризового стану, створити стійкі агроландшафти;

- удосконалити господарювання на осушених землях, передачу їх у приватну власність, встановлення цін і створення капіталу земель меліоративного фонду, режиму його відтворення і збільшення. [21]

Необхідною умовою високоефективного, екологічно безпечного використання зрошувальних земель стає розробка і впровадження комплексу заходів з управління родючістю зрошуваних земель, поліпшення їх агроекологічного стану та рівня використання. Цей комплекс повинен постійно адаптуватися до мінливості природних та антропогенних факторів з метою одержання максимально можливого прибутку при дотриманні вимог збереження земельних ресурсів, охорони ґрунтів і підтримання рівноваги природних процесів як у межах агромеліоративних ландшафтів, так і в біосфері в цілому. Головними елементами цього комплексу заходів повинні бути:

- реконструкція і модернізація зрошувальних систем з урахуванням їхнього еколого-меліоративного стану;

- переведення зрошувального землеробства на адаптивно-ландшафтні, екологічно безпечні (компенсаційні) системи землеробства, що максимально враховують особливості природних ландшафтів, еколого-меліоративний стан зрошувальних земель, спрямованість ґрунтових процесів і режимів (технологічною основою цих заходів має стати точне землеробство);

- раціональна структура посівних площ та сівозмін, орієнтованих на ринкові умови господарювання з обов'язковим включенням у сівозміни багаторічних бобових трав;

- відновлення робіт з хімічної меліорації зрошувальних земель та поливних вод, на принципових нових положеннях;

- використання внутрішньо ґрунтових запасів кальцієвих солей (самомеліорація ґрунтів) шляхом проведення меліоративної плантажної оранки на площі близько 500 тис. га;

- комплекс інженерних, агромеліоративних та профілактичних заходів, склад яких для кожного регіону повинен враховувати причини виникнення та особливості розвитку процесів підтоплення;

- поповнення ґрунту органічною речовиною за рахунок рослинних решток, органічних добрив, сівозмін з багаторічними бобовими травами;

- ефективне застосування мінеральних добрив;

- застосування різних способів поливу (дощування, краплинне зрошування, поверхневе) для зрошення різноманітних сільськогосподарських культур залежно від ґрунтово-кліматичних умов їхнього вирощування, наявності, конструкції та технічного стану існуючої мережі зрошувальних систем;

- вилучення земель зі зрошення з дотриманням наступних положень:

а) першочергове вилучення земель, що поливаються водами третього класу (непридатні для зрошення). Загальна площа таких земель становить 100-150 тис. га;

б) тимчасове вилучення земель, для поливу яких використовуються води II класу (обмежено придатні для зрошення) без застосування необхідного комплексу агромеліоративних заходів. Площа цих земель сягає 400-500 тис. га;

в) консервація окремих масивів зрошувальних земель, насамперед тих, що знаходяться в кризовому агроекологічному стані;

- заходи з детоксикації зрошувальних ґрунтів, що забруднені важкими металами включають промивки ґрунту, внесення адсорбентів, фітомеліорацію, підбір толерантних культур;

- використання сучасних моделей управління меліорацією земель, підвищення ролі земле- і водокористувачів в управлінні зрошенням, а також залучення приватної ініціативи у вигляді інвестицій;

- організація та ведення еколого-меліоративного моніторингу зрошувальних земель [1, 2].

Для наукового та нормативно-методичного забезпечення комплексу заходів останнім часом розроблено Концепцію екологічного нормування припустимих антропогенних навантажень на ґрунтовий покрив та сформульовано Принципи адаптивного управління родючістю зрошувальних земель.

Метою екологічного нормування допустимого антропогенного навантаження на землі та ґрунти є встановлення обов'язкових нормативів, правил, регламентів, вимог, щодо їхнього використання та охорони, дотримання вимог екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки. Завдяки екологічному нормуванню держава реалізує свою функцію відносно охорони земель як основного національного багатства українського народу.

Суть концепції адаптивного управління родючістю зрошувальних ґрунтів розкривається у визнанні провідної ролі грунтово-екологічних факторів, закономірностей, спрямованості та інтенсивності ґрунтових процесів і режимів, агрогенної еволюції ґрунтів, ресурсного забезпечення та рівня розвитку зрошуваного землеробства. При цьому зрошувальні землі, особливо чорноземи, плантажовані землі, мають бути віднесені до особливо цінних ґрунтів і мати пріоритет на всіх рівнях управління земельним ресурсами. [33]

ВИСНОВКИ

Сучасне сільськогосподарське виробництво характеризується нераціональною структурою сільськогосподарських угідь, високим рівнем їх забруднення, недосконалістю систем обробітку, охорони та моніторингу земельних ресурсів.

Це зумовлює деградацію ґрунтів, що у свою чергу зумовлює не тільки зниження родючості ґрунтів, зміни їх гідрологічного режиму, структурно-хімічного складу, але й порушення екологічної стійкості навколишнього середовища, зниження продуктивності сільськогосподарських угідь. Особливо негативно впливають на стан агроландшафтів розораність сільськогосподарських угідь, несприятливі природно-антропогенні процеси, техногенні викиди промисловості, забрудненість радіонуклідами і пестицидами тощо.

Науковцями розроблений цілий комплекс заходів покращення стану ґрунтів. Основними із таких заходів є: проведення раціональної організації структури земель, використання правильних технологій обробітку, застосування гідро- та лісомеліоративних заходів. Проте, нажаль, на їх втілення часто не вистачає коштів.

Земельні ресурси є життєво необхідним природним ресурсом, тому потребують подальшого вивчення, вирішення нових проблем та знаходження шляхів надходження коштів для реалізування планів покращення стану ґрунтів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Балюк С. А. Концепція адаптивного управління родючістю зрошувальних земель / С. А. Балюк // 36 наук. праць «Генеза, географія та екологія ґрунтів». - Львів: Універ. книга, 2003. - С. 17-21.

2. Балюк С. А. Наукові засади сталого розвитку зрошення земель в Україні / С. А. Балюк, М. І. Ромащенко // Агрохімія і ґрунтознавство. - Спеціальний випуск до VII з'їзду УТГА. - К.1. - Харків: Друк, 2006. - С. 10-17.

3. Білявський Г. О. Основи екологічних знань: Пробний мас. підручник для учнів 10-11 кл. середніх загальноосв. закладів / Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй, І. Ю. Костіков. - К.: Либідь, 20000. - 336 с.

4. Бойчук Ю. Д. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посібник / Ю. Д. Бойчук, Е. М. Солошенко, О. В. Бугай. - Суми: Університетська книга, 2002. - 284 с.

5. Борщевський П. П. та ін. Підвищення ефективності використання, відтворення і охорони земельних ресурсів регіону / п. П. Борщевський. - К: Наукова думка, 1998. - 240 с.

6. Бриндзя З. Ф. Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів Західного регіону України / З. Ф. Бриндзя. - Тернопіль: Збруч, 1996. - 186 с.

7. Варицева В. М. Влияние различных методов противоэрозионной агротехники на водный режим почв в междурядьях сада / В. М. Варицева, П. М. Бикий, Р. Д. Бойко // Тезисы докладов ХХІ научной сессии (май-июнь 1965). - Черновцы: ЧНУ, 1965. - С. 33-37.

...