Актуальність теми. Значна увага, що приділяється останніми роками проблемі охорони родючості та призупинення деградації ґрунтів, пов`язана із стурбованістю суспільства станом довкілля та усвідомленням ролі ґрунтового покриву в забезпеченні екологічної та продовольчої безпеки будь-якої держави. На межі тисячоліть все більшого визнання набуває ідеологія паритетного розвитку природи і суспільства, основні положення якої були сформульовані на Міжнародній конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992). Вітаючи намір України приєднатися до світового руху за гармонійний розвиток, академік Б. Патон наголосив, що однією з найбільш актуальних проблем сучасної науки є системне дослідження природних процесів, прогнозування та комплексна оцінка змін у навколишньому середовищі під дією антропогенного навантаження, а результати таких досліджень мають стати науково обґрунтованою основою для вирішення актуальних проблем охорони довкілля і сталого розвитку.

Екологобезпечне використання земель є однією з необхідних умов сталого розвитку агросфери і суспільства в цілому. Сучасний кризовий стан земельних ресурсів України, в тому числі і Київської області, погіршення екологічного стану земель інтенсивного сільськогосподарського використання, падіння родючості ґрунтів та масштабне поширення ґрунтових деградаційних процесів зумовлюють потребу істотних змін у господарській діяльності людини та природокористуванні. У зв'язку з цим, надзвичайно важливим та актуальним є застосування комплексного підходу до оцінки сучасного агроекологічного стану земель сільськогосподарського призначення як основи для надання науково обґрунтованих рекомендацій щодо раціонального, екологічно безпечного сільськогосподарського землекористування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною науково-технічної програми комплексних досліджень Інституту агроекології Української академії аграрних наук "Агроекологічний моніторинг та моделювання сталих ландшафтів та агроекосистем" на період 2001-2005 рр. (державний реєстраційний №0101U003298), в якій автор приймала безпосередню участь.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на: Міжнародній науковій конференції "Сталий розвиток агроекосистем" (Вінниця, 2002), науково-практичній конференції молодих вчених "Стабілізація землекористування та сучасні агротехнології" (Чабани, 2003), VІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і освіта `2004" (Дніпропетровськ, 2004), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Динаміка наукових досліджень `2004" (Дніпропетровськ, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених і спеціалістів "Стан та перспективи розвитку агропромислового виробництва в сучасних умовах" (Кіровоград, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми землеробства сухого Степу в сучасних умовах" (Херсон, 2006).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 7 наукових працях, у тому числі 5 - у фахових виданнях.

Світовий та вітчизняний досвід з методології оцінки та природоохоронного використання земельних ресурсів (огляд літератури).

У розділі наведено критичний огляд вітчизняних та зарубіжних досліджень у галузі екологічного оцінювання земельних ресурсів, у тому числі земель сільськогосподарського призначення. Проаналізовано існуючі методичні підходи з оцінки агроекологічного стану земель залежно від складу та співвідношення угідь у ландшафтах, нормування антропогенного навантаження на довкілля та оптимізації землекористування, висвітлено досвід якісного оцінювання рівня родючості ґрунтів і деградованості ґрунтового покриву, спричиненої діяльністю людини. Доведено, що найбільш об'єктивну інформацію про фактичний агроекологічний стан інтенсивно експлуатованих земельних угідь можна отримати лише на основі найбільш повного врахування прямих і непрямих чинників, що формують екологічну ситуацію будь-якого регіону, тобто на основі комплексного підходу.

Умови та методика проведення досліджень.

Природно-кліматичні умови Київської області. Основні риси рельєфу, кліматичних і ландшафтних умов, параметри гідрологічного режиму, характер рослинності та ґрунтів Київщини визначили особливості географічного положення території області на межі Полісся і Лісостепу.

Київська область розміщена переважно на правобережжі середньої течії Дніпра. Клімат області помірно континентальний. Пересічна річна температура повітря в північній частині регіону дорівнює 6,50, на півдні - 7,50С, тривалість періоду з позитивною середньодобовою температурою становить 245-250 днів. Середньорічна кількість опадів варіює в межах 480-620 мм, більша їх частина (360-435 мм) припадає на теплий період року. Північна частина регіону належить до області Київського Полісся, де поширені ландшафти водно-льодовикових та алювіально-водно-льодовикових рівнин з дерново-слабопідзолистими ґрунтами, боровими та суборовими лісами, болотними комплексами. У районах Правобережного Лісостепу переважають ландшафти височинного підкласу різного ступеня розчленування, з лучно-степовими та широколистяно-лісовими рослинними угрупованнями. В районах Лівобережного Лісостепу значну площу займають терасові слабкодреновані рівнини з чорноземами глибокими, лучно-чорноземними ґрунтами, плямами солонців, поширені також заплавні лучні та болотні ландшафти та борові комплекси; гідроморфні ґрунти мають ознаки содового засолення.

Агроекологічні особливості та сучасні деградаційні процеси ґрунтового покриву Київщини. Значна різнорідність та складність структури ґрунтового покриву території Київської області зумовлена як особливостями геологічного розвитку регіону, що визначили різноманітність ґрунтотворних порід, відмінності форм рельєфу, умов поверхневого і ґрунтового стоку, так і давньою господарською освоєністю території. У зоні Полісся домінують дерново-підзолисті ґрунти (93,5%), для міжзональної території найбільш характерними є дерново-підзолисті та опідзолені ґрунти (87,9%), а в лісостеповій частині області переважають ґрунти чорноземного ряду (67,2%).

Найсерйознішим фактором зниження продуктивності земельних ресурсів та деградації агроландшафтів Київської області є водна і вітрова ерозія, поширені на чорноземних та близьких до них за родючістю ґрунтах Лісостепу (відповідно 134,6 та 55,5 тис. га). Підкислення ґрунтового розчину спостерігається на 195,0 тис. га, або на 19,4% орних ґрунтів, процеси засолення та осолонцювання лімітують родючість майже на 42 тис. га, або 3,4% орних земель. У Поліссі та в перехідній смузі перезволожено і заболочено майже третина земельних угідь (37,2 тис. га). Значна частина ґрунтового покриву області зазнала забруднення радіонуклідами Cs137 та Sr90 внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Аналіз грунтово-екологічних умов показав, що земельному фонду області притаманна певна двоїстість: з одного боку, у ґрунтовому покриві переважають родючі чорноземні ґрунти, а з другого - процеси деградації ґрунтів охоплюють практично всю її територію. Це зумовлено як природними, так і антропогенними факторами, серед яких вирішальна роль належить чинникам, пов'язаним із функціональним використанням земель.

Методика досліджень. При проведенні комплексної оцінки застосовувались як загальноприйняті, так і модифіковані методи оцінки, в основу яких було покладено узагальнення фондових матеріалів, статистичних даних, результатів суцільного грунтово-агрохімічного моніторингу та агрохімічної паспортизації полів і земельних ділянок. Оскільки більшість інформації, що характеризує агроекологічний стан земель, зведена за адміністративними районами, за основу взято природно-сільськогосподарське районування, що дозволило виділити на території Київської області, крім Поліської та Лісостепової природно-сільськогосподарських зон, перехідну міжзональну територію, до якої віднесено Броварський, Києво-Святошинський і Макарівський райони.

Екологічну стабільність території та рівень антропогенного навантаження на земельні ресурси області визначали за рекомендаціями ДП "Головний науково-дослідний та проектний Інститут землеустрою", враховуючи інтенсивність використання всіх видів угідь та ступінь антропогенної трансформації природних елементів ландшафту.

Фактичний стан біодинамічної рівноваги в системі "ґрунт-рослина" визначали за класичною схемою Д.М. Прянішнікова, баланс гумусу в ґрунті розраховувався за методикою ННЦ "Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського". Для оцінки ступеня порушення рівноваги в біотичному кругообігу речовин використовували критерій інтенсивності балансу.

Динаміку основних показників родючості ґрунту за 35-річний період землекористування і визначення тенденцій в розподілі площ орних земель за класами забезпеченості гумусом і поживними елементами аналізували за узагальненими нами даними суцільного грунтово-агрохімічного моніторингу. Для визначення ступеня агрохімічної деградації ґрунтів були використані методичні підходи Чернігівського центру "Облдержродючість". Еколого-агрохімічний стан орних земель оцінювали за модифікованим агроекологічним методом А.І.Зражевського - А.І.Сірого.

Площі деградованих і малопродуктивних земель та напрями їхньої консервації визначали згідно з методичними підходами ДП "Головний науково-дослідний та проектний Інститут землеустрою". Потребу в органічних добривах для досягнення бездефіцитного балансу гумусу розраховували за методикою ННЦ "Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського". Дози мінеральних добрив та обсяги хімічної меліорації визначали за методичними вказівками та нормативами ЦІНАО. Для прогнозування змін агроекологічного стану орних земель за різних систем землекористування використані методичні розробки ДП "Головний науково-дослідний та проектний Інститут землеустрою", ННЦ "Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського" та Інституту агроекології УААН.

Методика, яку було запропоновано нами для оцінки агроекологічного стану земель сільськогосподарського призначення Київської області, ґрунтується на використанні комплексу як прямих, так і непрямих показників. До першої групи відносяться показники, за якими визначається еколого-агрохімічний стан орних земель, до другої - ступінь порушення екологічної рівноваги у співвідношенні угідь в агроландшафтах і територіальне поширення та інтенсивність прояву грунтових деградаційних процесів.

Ступінь порушення екологічної рівноваги у співвідношенні основних типів угідь в агроландшафтах оцінювали за модифікованою нами п'ятибальною шкалою, згідно з якою, з підвищенням у складі ландшафтів частки природних комплексів, ландшафти із стану порушених переходять до більш стійких. З одного боку, це рілля (Р), як головний дестабілізуючий чинник агроландшафтів, з іншого, - сумарна площа природних компонентів ландшафту (ЕСУ), що виконують екологостабілізуючу функцію.

Екологічний стан сільськогосподарських земель за проявом основних деградаційних процесів, до яких віднесено дегуміфікацію, виснаження ґрунту на азот, фосфор і калій, ерозію і дефляцію, засолення і осолонцювання, підкислення, заболочення і перезволоження, забруднення радіонуклідами, визначали за розробленою нами методикою, яка ґрунтується на оцінюванні прояву окремих деградаційних процесів за часткою середньо- та сильнодеградованих ґрунтів у ґрунтовому контурі.

Комплексну оцінку агроекологічного стану земель сільськогосподарського призначення проводили шляхом інтегрування вихідних показників в єдиний зведений індекс, який розраховували за результатами оцінки стану екологічної рівноваги у співвідношенні ріллі та екологостабілізуючих угідь, еколого-агрохімічного стану орних земель та деградованості ґрунтового покриву. Кожному з вихідних показників присвоювали певний бал за п'ятибальною шкалою, причому зростання балу свідчило про погіршення показника, що оцінювався (табл. 1). Оскільки ці показники мають різний вплив на агроекологічний стан сільськогосподарських земель, при інтегруванні кожному з них присвоювали коефіцієнт вагомості, величину якого встановлювали експертним шляхом з урахуванням прямого або опосередкованого впливу кожного фактора на ріст, розвиток і продуктивність сільськогосподарських культур.

Таблиця 1

Шкала для оцінки агроекологічного стану земель сільськогосподарського призначення за комплексом показників

Агроекологічну оцінку земель сільськогосподарського призначення визначали як середньозважене значення вихідних показників за формулою:

де І - інтегральний показник агроекологічного стану земель сільськогосподарського призначення, бал;

Б - показник еколого-агрохімічного стану ріллі, бал;

Д - індекс деградованості ґрунтового покриву, бал;

С - співвідношення ріллі (Р) до екологостабілізуючих угідь (ЕСУ), бал;

k1 - k3 - коефіцієнти вагомості показників.

Обробку, інтегрування і формалізацію показників агроекологічного стану орних земель здійснено з використанням програм Microsoft Excel 2000, Adobe PhotoShop 7.0, MapInfo 6.0.

Діагностика та оцінка ступеня порушення стану екологічної рівноваги у співвідношенні угідь.

Аналіз функціонального використання земельного фонду. Основним землекористувачем у Київській області є сільське господарство. Природні та соціально-економічні фактори зумовили формування певних територіальних відмінностей у структурі сільськогосподарського землекористування, що носять зональний характер. Найбільші площі сільськогосподарських угідь (індекс сільськогосподарської освоєності території 0,74), у складі яких домінує рілля, зосереджені в лісостеповій, найбільш ерозійно небезпечній частині області. Для сільськогосподарських земель поліських районів (індекс сільськогосподарської освоєності - 0,26) характерне помітне зменшення (у порівнянні з Лісостепом) ступеня розораності за рахунок збільшення частки природних кормових і лісових угідь.

Оцінка екологічної стабільності, рівня антропогенного навантаження та екологічного стану сільськогосподарських ландшафтів за показниками функціонального використання земель. Одним з найбільш об'єктивних показників стійкості агроландшафтів до деградації є наявність достатньої кількості елементів природної інфраструктури. Визначення екологічної стабільності території та рівня антропогенного навантаження на земельні ресурси показало, що найбільш наближеною до екологічно оптимальної структури територією є Київське Полісся, яке завдяки низькому ступеню розораності земель та середньому рівню антропогенного навантаження (Кан=2,52) має найкращий в області показник екологічної стійкості (Кес=0,74).

Збільшення розораності земель (до 50,4%) зумовило різке підвищення рівня антропогенного тиску на довкілля і зниження екологічної стабільності території перехідної міжзональної смуги та 5-ти районів лісостепової частини області (Кан=3,33, Кес=0,41). Найбільш небезпечна екологічна ситуація склалася на території 13-ти районів Правобережного Лісостепу загальною площею 1135,9 тис. га (42,1% території області), де значне перевищення екологічно обгрунтованих нормативів розораності призвело до втрати притаманної ландшафтам здатності протистояти деградаційним процесам та руйнуванню (Кес=0,28, Кан=3,68).

Оцінка екологічної ефективності систем землекористування за період після проведення земельної реформи засвідчила, що нові земельні відносини загострили проблеми землекористування області, зумовивши зниження екологічної стійкості агроландшафтів та зростання антропогенного тиску на земельні ресурси (на 2,3 і 3,0% відповідно).

Згідно з результатами оцінки екологічного стану сільськогосподарських ландшафтів, проведеної за співвідношенням ріллі (Р) до сумарної площі екологостабілізуючих угідь (ЕСУ), у межах Київської області виділено 5 екотипів територій з екологічним станом від оптимального до критичного (рис. 1).

Оптимальне співвідношення площ Р і ЕСУ (0-й екотип) властиве єдиному поліському району - Вишгородському. Території трьох інших районів зони Полісся належать до І-го, досить стійкого екотипу і також характеризуються підвищеною буферністю та задовільним екологічним станом. Порогостійкі агроландшафти (ІІ-й екотип) локалізовані у перехідній зоні. Їх екологічний стан оцінюється як задовільний, проте навіть незначні структурні зміни можуть погіршити екологічну рівновагу між угіддями. Деградовані агроландшафти з кризовим і критичним екологічним станом (III-й та IV-й екотипи) панують на всій території лісостепової частини області, займаючи близько двох третин загальнообласної площі сільськогосподарських ландшафтів.

Отже, згідно з оцінкою стану агроландшафтів Київської області, проведеною за співвідношенням та складом основних типів угідь, лише райони Полісся характеризуються благополучним екологічним станом, а найбільш вразливою є лісостепова частина області внаслідок високого рівня антропогенної трансформації природних екосистем.

Територіальне поширення, інтенсивність прояву деградаційних процесів та їхній вплив на агроекологічний стан орних земель.

Узагальнені матеріали з характеристики якості ріллі, дані еколого-агрохімічного, екотоксикологічного та радіонуклідного моніторингу свідчать, що на території Київської області поширені грунти, родючість яких обмежена негативними процесами.

Встановлено, що за сучасних умов землекористування пануючими видами деградації ґрунтів є дегуміфікація та виснаження орного шару на азот, фосфор і калій, інтенсивність прояву яких характеризується значними щорічними втратами гумусу та поживних елементів, а найбільш шкодочинним видом деградації є водна ерозія.

Порівняння загальної деградованості ріллі Київської області на районному та зональному рівнях в результаті проведення інтегральної оцінки показало (рис. 2), що у найгіршому стані знаходяться сільськогосподарські землі Поліської зони (Д=2,3 бала). Напружений екологічний стан мають землі лісостепової частини області (Д=2,1 бали), які характеризуються значною, а угіддя 6-ти районів - високою деградованістю. Дещо у кращому стані знаходяться орні землі перехідної міжзональної території (Д=1,9 бала), а ґрунтовий покрив Києво-Святошинського району оцінюється як найменш деградований у області.

Результати досліджень дозволили обґрунтувати зміну пріоритетів у ряду традиційних і нових видів деградації для природно-сільськогосподарських зон Київ-ської області. Для зони Полісся найбільш значимими виявилися процеси дегуміфікації, виснаження на калій, забруднення радіонуклідами, підкислення та перезволоження. На території Лісостепової зони значних масштабів набули: виснаження ґрунту на поживні елементи, дегуміфікація, ерозія та дефляція, забруднення Cs137, підкислення та засолення. На орних землях перехідної міжзональної території найбільше лімітують родючість ґрунтів процеси дегуміфікації, виснаження на основні поживні елементи, підкислення та перезволоження.

Оцінка еколого-агрохімічного стану орних земель.

Інтенсивність балансу гумусу і поживних елементів у ґрунті. Потужним фактором, що визначає не тільки еколого-агрохімічний стан ґрунтів, але й замкненість біотичного кругообігу речовин, є співвідношення між втратами і надходженням основних поживних речовин у ґрунт.

Проведені дослідження засвідчили, що зменшення обсягів внесення органічних добрив та кількості пожнивних і кореневих решток у результаті зниження урожайності культур призвели до гострого дефіциту балансу гумусу у землеробстві області (з -0,31 т/га у 1991 р. до -0,51 т/га у 2002р.), що спричинило зростаючу дегуміфікацію ґрунтів області, особливо у поліських районах, де в 1996-2001 рр. втрати гумусу перевищили 500 кг/га. Встановлено також, що останніми роками у всіх природно-сільськогосподарських зонах Київської області сальдо балансу азоту, фосфору і калію було від'ємним і щороку перевищувало 90 кг/га NPK. Найбільше вичерпуються запаси елементів живлення в зоні Лісостепу, де винос перевищує надходження у середньому на 104 кг/га. Реальні показники балансу основних поживних елементів у землеробстві Київської області значно перевищують нижню гранично допустиму межу, обґрунтовану Д.М. Прянішніковим, що свідчить про інтенсивний розвиток агрохімічної деградації ґрунтів області.

Кількісна оцінка ступеня порушення балансової рівноваги, проведена за критерієм інтенсивності балансу гумусу та поживних речовин, показала, що у 1996-2001 рр. до ґрунту було повернуто лише 39% поживних елементів, винесених урожаєм, а темпи мінералізації органічної речовини переважали її відновлення на 65%. Інтенсивність балансу азоту в середньому по області становила 50%, фосфору - 39 і калію - 27%, що відповідно у 2, 3,8 та 3,7 рази менше оптимальних нормативів.

Динаміка показників вмісту гумусу і основних поживних елементів у ґрунті за 35-річний період використання орних земель. В результаті узагальнення даних суцільного ґрунтово-агрохімічного моніторингу Київської області встановлено, що еколого-агрохімічний стан ґрунтів області за 35-річний період інтенсивного землекористування зазнавав істотних змін, які відбулися в три етапи. Протягом першого етапу, що співпав з періодом інтенсивної хімізації (1970-1990 рр.) вміст рухомого фосфору збільшився на 48 мг/кг ґрунту, або на 65%, обмінного калію - на 55 мг/кг (122%), а щорічне підвищення вмісту цих елементів становило відповідно 2,3 і 4,4%. Другий етап (1993-1996 рр.) характеризувався стабілізацією основних агрохімічних показників в орному шарі на рівні 122-124 мг Р 2О 5 та 100-101 мг К 2О в перерахунку на 1 кг ґрунту. Третій етап за часом співпадає з останнім туром грунтово-агрохімічного моніторингу, коли зниження вмісту поживних елементів в орному шарі становило 2-3 мг рухомого фосфору та 4-5 мг обмінного калію на 1 кг ґрунту.

Паралельно із зростанням або падінням агрохімічних показників родючості ґрунту спостерігалася стійка тенденція до підкислення ґрунтів чорноземного ряду (в Лісостеповій зоні за період спостережень питома вага кислих ґрунтів зросла з 6,9 до 42,8%), тоді як вміст гумусу залишався стабільно низьким (3,0% в Лісостепу та 1,7% у Поліссі) внаслідок неадекватної компенсації органічними добривами його втрат через інтенсивну мінералізацію.

Оцінка якості орних земель Київської області за основними показниками родючості. Проведена агроекологічним методом якісна оцінка грунтів Київській області засвідчила, що їх бонітет становив у середньому по області 53 бали, у тому числі у Поліссі - 40, в Лісостепу - 57, в районах міжзональної території - 43 бали. Встановлено, що на зниження оціночного балу агрохімічного стану ґрунтів області порівняно із значеннями параметрів еталонного ґрунту найбільшою мірою вплинули вміст гумусу (його частка сягає 55%), обмінного калію (52%), рухомого фосфору (40%), лужногідролізованого азоту (39%), що можна представити у вигляді такого ряду пріоритетності: гумус>К 2О>Р 2О 5>N.

Результати оцінки взято за основу групування грунтів області за класами якості еколого-агрохімічного стану (рис. 3) та дали підставу класифікувати орні землі Київської області за придатністю для сільськогосподарського виробництва як землі високої, середньої та низької якості, що займають відповідно 14,1, 80,5 і 5,4% загальної площі ріллі.

Аналіз ефективності використання ґрунтів показав, що, незважаючи на досить високу потенційну продуктивність, у середньому в районах Полісся, Лівобережного Лісостепу та перехідної міжзональної території урожай зернових культур у 1996-2001 рр. був нижчий, ніж ресурс родючості, а загалом у 12 районах області він не був реалізований, що свідчить про нагальну необхідність впровадження комплексу організаційно-господарських та еколого-агрохімічних заходів для поліпшення становища.

Комплексна оцінка агроекологічного стану земель сільськогосподарського призначення Київської області та система практичних заходів щодо його поліпшення.

Оцінка агроекологічного стану сільськогосподарських земель за комплексом показників. Ситуація, що склалася у сільськогосподарському землекористуванні Київської області, потребує негайного застосування комплексу ефективних природо- та ґрунтоохоронних заходів. Для цього, а також з метою порівняння відносного стану районів області між собою, проведена інтегральна агроекологічна оцінка земель сільськогосподарського призначення, яка розраховується за результатами диференційованих оцінок стану екологічної рівноваги у співвідношенні ріллі та екологостабілізуючих угідь, еколого-агрохімічного стану орних земель та деградованості ґрунтового покриву.

Реалізацію інтегральної оцінки було представлено у вигляді якісної класифікації агроландшафтів Київської області і групування земельних угідь за їхнім агроекологічним станом у діапазоні від доброго до кризового (рис. 4). Встановлено, задовільний стан мають лише два лісостепові райони - Обухівський і Тетіївський, висока оцінка яких (відповідно 2,2 та 2,3 бала) одержана за рахунок природної родючості ґрунтів та середньої деградованості ґрунтового покриву. В найгіршому, на межі критичного та кризового, стані знаходяться землі Київського Полісся (3,0-3,7 бала) через невисокий потенціал родючості та значний ступінь деградованості дерново-підзолистих ґрунтів. Переважна частина земель області перебуває у критичному агроекологічному стані (інтегральний показник - 2,6-3,3 бала), а підвищена та висока деградованість ґрунтового покриву на фоні вкрай розбалансованого співвідношення угідь в агроландшафтах Лісостепової зони нівелює природну родючість поширених тут ґрунтів чорноземного ряду.

За результатами комплексної оцінки агроекологічного стану сільськогосподарських земель було проведено агроекологічне зонування території Київської області, у межах якої виділено території з приблизно однаковим екологічним станом агроландшафтів (агроекологічні зони): зону економічно доцільного землекористування, зону використання земель у режимі збереження, зону екологічно адаптивного використання земель та зону екологічного лиха, на основі якого запропоновано стратегію подальшого екологічно безпечного та економічно обґрунтованого землекористування.

Практичні заходи з оптимізації агроландшафтів та відтворення родючості ґрунтів. Незадовільний агроекологічний стан, яким характеризується більшість агроландшафтів Київської області, значною мірою є наслідком надмірної сільськогосподарської освоєності та розораності території. Оскільки практичне здійснення оптимізації землекористування безпосередньо через зміну співвідношення угідь на сучасному етапі неможливе, одним із напрямків раціонального використання деградованих і малопродуктивних ґрунтів є вилучення їх із інтенсивного обробітку та подальша консервація, обсяги якої, за нашими розрахунками, становлять 126,7 тис. га. За рахунок скорочення площі орних земель при одночасному підвищенні частки екологостабілізуючих природних комплексів розораність території області знизиться з 48,6 до 43,7%, на 6,2% зросте питома вага сіножатей і пасовищ, а загальна лісистість підвищиться до 24,2%.

Для істотного поліпшення еколого-агрохімічного стану земель сільськогосподарського призначення, збереження та розширеного відтворення родючості грунтів щорічно має вноситися 12852 тис. т (10,7 т/га) органічних добрив, у тому числі у Лісостепу - 10,8 т/га, у районах перехідної території та Полісся - 12,0-13,7 т/га. Хімічної меліорації потребують 583,9 тис. га кислих та 13,7 тис. га солонцевих ґрунтів, а щорічна потреба області в мінеральних добривах становить 1864,4 тис. ц. При цьому на 1 га посівної площі необхідно вносити по 156 кг д.р. NPK, у тому числі азоту - 76, фосфору - 37, калію - 44 кг на 1 гектар посівної площі.

Прогноз агроекологічного стану ґрунтів Київської області за різних систем землекористування. Для обґрунтуваня пропозицій щодо організації використання і охорони земель розроблено модель сталого землекористування Київської області, яка базується на розподілі земельного фонду за основними функціональними типами угідь - агроландшафтним, середовищестабілізуючим і селітебним (табл. 2).

Стратегічним напрямом використання угідь агроландшафтного типу (1654,0 тис. га, або 58,86% загальнообласної території) є еколого-економічна оптимізація співвідношення між різними видами сільськогосподарських угідь шляхом вилучення з інтенсивного обробітку деградованих і малопродуктивних земель, їхня трансформація в інші угіддя, тимчасова консервація та зосередження товарного сільськогосподарського виробництва на родючих, високопродуктивних та екологічно стійких землях.

Таблиця 2

Запропоновані методичні підходи з комплексної агроекологічної оцінки земель сільськогосподарського призначення можуть використовуватися державними органами територіального управління, які діють у межах адміністративних кордонів, для виявлення кризових ситуацій у сільськогосподарському землекористуванні; контролю та прогнозування змін функціонування агроландшафтів; прийняття експертних управлінських рішень, що можуть бути основою для розробки програм оперативних і довгострокових заходів щодо поліпшення агроекологічного стану земель сільськогосподарського призначення на районному, зональному та регіональному рівнях.

Апробація результатів дослідження, проведена у 2005 році на прикладі Білоцерківського, Таращанського, Ставищенського, Іванківського, Поліського та Бориспільського районів Київської області, засвідчила можливість їхнього використання як при узагальненні результатів грунтово-агрохімічного моніторингу, так і обґрунтуванні управлінських рішень щодо нормування рівня антропогенного навантаження на довкілля, підвищення родючості ґрунтів, призупинення та попередження деградаційних процесів ґрунтового покриву.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Агроекологічний стан орних земель Київщини: комплексна оцінка та заходи поліпшення Методичні рекомендації / Н.А. Макаренко, О.О. Ракоїд, Є.Л. Москальов та ін.; За ред. академіка УААН О.І. Фурдичка. - К., 2005. - 54 с (обґрунтування методики дослідження, аналіз та узагальнення вихідної інформації, розробка практичних рекомендацій).