Водоохоронна зона

Размещено на http://www.allbest.ru/

Водоохоронна зона - це природоохоронна територія регульованої господарської діяльності, що створюється для підтримання сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм (ст. 87 Водного кодексу України).

Правовий режим водоохоронних зон визначається ВК України. На їх території, зокрема, заборонено: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може дозволятися добування піску і гравію, але при дотриманні певних умов: тільки за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок; на підставі дозволів, отриманих після погодження з органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, з наступними змінами.

Розміри та межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. До складу водоохоронних зон входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

У межах водоохоронних зон виділяються прибережні захисні смуги та смуги відведення з особливим режимом їх використання, що визначається ВК України (статті 88-91).

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони встановленої законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлений більш суворий режим, ніж на решті території водоохоронної зони. Ці смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм. Так, прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок - 25 метрів; для середніх річок - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Вздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель, садівництво і городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування

літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, гаражів та автостоянок; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування сміттєзвалищ, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Смуги відведення - це частина водоохоронних зон, що також є землями природоохоронного призначення і встановлюються для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

Виконання водоохоронних заходів у водоохоронних зонах покладається на виконавчі комітети рад, сільськогосподарські, водогосподарські, рибогосподарські підприємства, а також на інших власників землі і землекористувачів.

Контроль за додержанням режиму використання територій водоохоронних зон покладається на місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі комітети рад, органи охорони навколишнього природного середовища.

Законодавство України не встановлює спеціальної відповідальності за порушення правового режиму водоохоронних зон. Тому в разі вчинення відповідних правопорушень юридична відповідальність (дисциплінарна, адміністративна, кримінальна, майнова) настає на загальних засадах. Однак віднесення цих зон до категорії таких, що підлягають особливій державній охороні, дає підстави для застосування до правопорушників підвищених санкцій (адміністративних чи дисциплінарних стягнень, кримінальних покарань) у межах санкцій відповідних статей законодавства, що передбачають відповідальність за вчинене правопорушення.

З розвитком будівельної галузі в Україні почали активно засвоювати нові території і водоохоронні зони (далі - ВЗ) не стали виключенням. Зокрема, наявність водних об'єктів в межах певних населених пунктів, як, наприклад, котеджних містечок, будівництво яких стало поширеним та, на думку фахівців у сфері нерухомості, є перспективним, підвищує статус житла та, відповідно його вартість. Цьому сприяє як естетична функція водного об'єкту (це, зокрема, зовнішня привабливість місцевості, де знаходиться населений пункт), так й екологічна та рекреаційна функції, які виконує водний об'єкт. Так, в сучасному комерційному журналі «Экспертиза недвижимости. Building. www/provereno.com.ua» актуальність будівництва в межах ВЗ висвітлюють наступним чином: «В залежності від місцезнаходження та розміру водойму його можна використовувати як зону для відпочинку (пляж, прогулочна берегова територія, риболовля) або для занять водними видами спорту (яхтинг, аквабайк, водні лижі тощо)… Вода є тією безперечною перевагою, яка дозволяє реалізувати у містечку широкі можливості для відпочинку та дозвілля його мешканців. А це, в свою чергу, підвищує статус та привабливість містечка для потенційних покупців» [1]. Таким чином, питання про правовий режим ВЗ є актуальним з практичної точки зору та потребує теоретичної розробки, оскільки у вітчизняній еколого-правовій науці ґрунтовні дослідження, присвячені цій темі, відсутні.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією регульованої чинним законодавством господарської діяльності, що має певні розміри, внутрішню та зовнішню межу і встановлюється вздовж річок, морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм [2]. З огляду на це, екологи-правознавці характеризують ВЗ як територію, встановлення якої сприяє використанню всіх природних ресурсів у комплексі та яка має правовий режим, визначений чинним законодавством.

Згідно п. 3 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (надалі - Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486), в Україні до складу ВЗ обов'язково входять: заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, прилеглі балки, яри. Окрім цього, у межах ВЗ виділяють землі прибережних захисних смуг (надалі - ПЗС) та смуги відведення (надалі - СВ) з особливим режимом їх використання, відповідно до статей 88 - 91 Водного кодексу України (надалі - ВК України) [3].

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони встановленої законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлений більш суворий режим, ніж на решті території водоохоронної зони [4]. Землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, навколо водойм, згідно зі ст.4 ВК України, відносяться до земель водного фонду. Таким чином, право власності, користування та розпорядження цими земельними ділянками регулюється Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року [5].

Смуги відведення - це частина водоохоронних зон, що також являють собою землі природоохоронного призначення і встановлюються для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках [6].

Згідно з част.1 ст. 87 ВК України та п.2 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486, метою встановлення ВЗ є створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж відповідного водного об'єкту. Част.1 ст. 88 ВК України конкретизувала, що метою встановлення ПЗС є охорона поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності. Метою встановлення СВ, згідно з част.1 ст.91 ВК України, є забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на річках. Отже, це свідчить про те, що заходи по встановленню ВЗ спрямовані, перш за все, на забезпечення та підтримання екологічного балансу, в тому числі функціонування екологічної системи біля водних об'єктів та навколо них, в належному стані.

Загальновідомо, що порушення правового режиму ВЗ призводить до виникнення таких екологічних проблем, як висихання, забруднення, засмічення водних об'єктів. За лаконічним висновком М.М. Бринчука: «це явище пов'язане з порушенням правил експлуатації прибережних територій, що виявляється, насамперед, у вирубці чагарників, розорюванні до урізу води, необґрунтованій, волюнтаристській меліорації земель» [7]. Це становить загрозу для навколишнього природного середовища та впливає, зокрема, на якість життя суспільства.



1. Розмір та межі водоохоронних зон, їх встановлення

Досить спірним на практиці є питання про визначення розмірів та меж ВЗ. Так, п.6 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486 визначив, що межі ВЗ встановлюються з врахуванням:

рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега;

цільового призначення земель, що входять до складу ВЗ.

Виключенням з цих положень, згідно з п. 6 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486, стали ліси, в яких межі ВЗ не встановлюються.

В загальному вигляді п.5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486 визначив, що розміри і межі ВЗ визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Зовнішні межі ВЗ, відповідно до част.5 ст.87 ВК України, визначаються за спеціально розробленими проектами.

ВЗ має внутрішню та зовнішню межу. Внутрішня межа ВЗ, згідно з п.7 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486, збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. За загальноприйнятим правилом, зовнішня межа ВЗ прив'язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, а також меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів [8], які, згідно п. 3 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486, входять до складу ВЗ.

Окрім вищевикладеного, слід зазначити, що визначення зовнішньої межи ВЗ залежить також від правового статусу населеного пункту та правового статусу земельної ділянки. Зокрема, зовнішня межа ВЗ на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів, відповідно до п.8 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486, визначається з урахуванням:

зони санітарної охорони джерел питного водопостачання;

розрахункової зони переробки берегів;

лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод із зовнішньою межею не менш як 1000 метрів від урізу меженного рівня води;

усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 метрів від бровки каналів чи дамб.

При цьому виникає питання про визначення та встановлення меж ВЗ на землях лісового фонду. Зокрема, на додаток до вищевикладеного, слід зазначити, що одними з найдорожчих земельних ділянок є ті, що одночасно знаходяться в межах лісового масиву та біля водного об'єкту. Зокрема, на думку фахівців у сфері нерухомості, водний об'єкт цінується в сукупності з іншими природними об'єктами та ресурсами. Як вище було зазначено, зовнішня межа ВЗ на землях лісового фонду визначається з урахуванням чинників, перелічених у п.8 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486. П.6 даного Порядку зазначив, що у лісах межі ВЗ не встановлюються. Таким чином, щодо земель лісового фонду в чинному законодавстві України розрізняють визначення та встановлення меж ВЗ. При цьому, визначення, що являє собою «визначення меж ВЗ», на відміну від «встановлення» цих меж, в чинному законодавстві України немає.

Окрім вищевикладеного, слід звернути увагу на те, що чинне законодавство України щодо розміру ВЗ та ПЗС містить уточнення - «з урахуванням конкретних умов, що склалися». Так, част.4 ст.88 ВК України щодо розміру ПЗС визначила: «у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися». П.10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486 щодо розміру ПЗС та ВЗ конкретизує наступним чином: «на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови». З огляду на це, можна згадати висновок М.М. Бринчука, який можна вважати доречним й щодо законодавства України, що: «розмір та межі водоохоронних зон на території міст та інших поселень встановлюються виходячи з конкретних умов планування та забудови згідно з затвердженими генеральними планами» [9].

Розмір ПЗС залежить від розміру річок. Відповідно до част.2 ст.88 ВК України, ці смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, згідно з част.3 ст. 88 ВК України, мінімальна ширина ПЗС подвоюється .

Розміри СВ та режим користування ними встановлюються за проектом, який, згідно з част.2 ст.91 ВК України, розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Таким чином, межа та розмір ВЗ не є тотожними поняттями. Межею водоохоронної зони є контури, певні лінії, якими позначається територія водоохоронних зон. Розмір водоохоронної зони є більш загальним поняттям, що складається з території, яка знаходиться між внутрішньою та зовнішньою межею водоохоронної зони.

У п. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486 визначений наступний порядок встановлення ВЗ:

Органи водного господарства та інші спеціально уповноважені органи замовляють розробку проекту ВЗ.

Проект узгоджується з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по водному господарству, Державного комітету України по земельним ресурсам, власниками земель, землекористувачами.

Проект затверджується місцевими органами виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Районні ради здійснюють організацію робот по винесенню в натуру та влаштуванню ПЗС вздовж річок, морів та навколо водойм [10].

Виконання водоохоронних та інших заходів щодо впорядкування ВЗ, за винятком земель водного фонду, згідно з п.14 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486, покладається на виконавчі комітети Рад, сільськогосподарські, водогосподарські, рибогосподарські підприємства та інших власників і землекористувачів.

Згідно з част.8 ст.87 ВК України, контроль за створенням ВЗ і ПЗС, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища. П.15 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486 розширив перелік цих органів, додавши до нього місцеві органи державної виконавчої влади.

Обов'язок по інформуванню населення та всіх заінтересованих організацій про межі ВЗ та водоохоронний режим, що діє на цих територіях, відповідно до ст.87 ВК України, покладений на виконавчі комітети місцевих Рад.

Отримання в користування та у власність земель, на яких встановлені ВЗ, здійснюється в загальному порядку, що передбачений Земельним кодексом України. Правовий режим ВЗ встановлює додаткові, переважно природоохоронні обмеження у користуванні відповідною земельною ділянкою.



2. Правові режими

З огляду на вищевикладене, стає очевидним, що ВЗ та відповідно ПЗС й СВ мають специфічні правові режими. Проаналізувавши чинне законодавство України, можна прийти до висновку, що вони мають різні правові режими:

на водоохоронні зони поширюється «режим регульованої господарської діяльності» (част.3 ст.87 ВК України);

на прибережні захисні смуги - «більш суворий режим господарської діяльності» (ст.1 ВК України) та «режим обмеженої господарської діяльності» (част.1 ст.89 ВК України);

на смуги відведення - «особливий режим їх використання» (п. 4 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486).

Враховуючи, що ПЗС та СВ є складовими ВЗ, поняття «режим регульованої господарської діяльності» повинно бути загальним та більш широким, аніж режими, встановлені чинним законодавством у ПЗС та СВ.

2.1 Правовий режим водоохоронних зон

Режим регульованої господарської діяльності у ВЗ можна охарактеризувати як сукупність методів та заходів регулювання суспільних відносин, змістом яких є здійснення господарської діяльності у ВЗ, щодо природних об'єктів та ресурсів, що знаходяться в цій зоні, як об'єктів права власності, користування та охорони. Так, част.3 ст. 87 ВК України та п.12 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486 містять заборони щодо здійснення певних видів господарської діяльності у ВЗ:

використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

Виключення становить добування піску та гравію, що, згідно з част.4 ВК України та п. 13 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486, за певних умов дозволено здійснювати у ВЗ за межами земель водного фонду на сухій частині заплави та\або у праруслах річок. Така діяльність здійснюється за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології, тобто на підставі дозволів, що видаються у встановленому чинним законодавством України порядку.

2.2 Правовий режим прибережних захисних смуг

Щодо ПЗС в чинному законодавстві України застосовуються терміни «більш суворий режим господарської діяльності» та «режим обмеженої господарської діяльності», які за своїм змістом, на перший погляд, є автентичними. На нашу думку, «більш суворий режим господарської діяльності» є більш широким поняттям, адже він передбачає посилене регулювання господарської діяльності на цій території та підвищені міри юридичної відповідальності в цій сфері. «Режим обмеженої господарської діяльності» вказує на такі аспекти правового режиму ПЗС, як природокористування та охорона екосистеми, залишаючи поза увагою питання юридичної відповідальності в цій сфері. З огляду на це, постає питання щодо правового режиму ПЗС та який термін є більш застосованим до нього?

Відповідно до част.2 п.12 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486, ПЗС у межах ВЗ можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов'язкового виконання вимог, передбачених статтями 89 та 90 ВК України. Об'єкти, що знаходяться у ПЗС, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, згідно з част.3 ст.89 ВК України, підлягають винесенню з ПЗС.

ПЗС та СВ, відповідно до ст. 44 ВК України, водокористувачі зобов'язані утримувати в належному стані. Зокрема, част.2 ст. 89 ВК України містить перелік видів господарської діяльності, здійснення яких у ПЗС забороняється:

розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

зберігання та застосування пестицидів і добрив;

влаштування літніх таборів для худоби;

будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Таким чином, щодо господарської діяльності у ПЗС чинним законодавством України встановлено більше обмежень та правовий режим ПЗС є більш конкретизованим, ніж правовий режим ВЗ. З огляду на це, вважаємо доречним зауваження М.М. Бринчука, що на території ВЗ встановлюється спеціальний режим господарської та інших видів діяльності, а на території ПЗС вводяться додаткові обмеження природокористування [11]. Окрім цього, слід зазначити, що у зв'язку з тим, що чинним законодавством України не передбачається спеціальна юридична відповідальність за порушення правового режиму ПЗС, в даному випадку, на нашу думку, щодо правового режиму цих смуг більш логічним є застосування терміну «режим обмеженої господарської діяльності».

водоохоронний зона захисний смуга

2.3 Правовий режим смуг відведення

Особливий режим використання СВ полягає в тому, що ці ділянки надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для здійснення видів господарської діяльності, передбачених част.3 ст.91 ВК України:

створення водоохоронних лісонасаджень,

створення берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд,

будівництва переправ,

будівництва виробничих приміщень.

Це вказує на те, що правовий режим СВ спрямований на врегулювання певного виду господарської діяльності, яка здійснюється певними суб'єктами, що визначені чинним законодавством, та спрямована на здійснення природоохоронних заходів.



3. Юридична відповідальність

Нормами чинного законодавства України не встановлена спеціальна юридична відповідальність за порушення правового режиму ПЗС та СВ, як й за порушення правового режиму ВЗ. В загальному вигляді у част.3 ст.110 ВК України закріплено, що відповідальність настає за порушення режиму господарської діяльності у ВЗ. Таким чином, як зазначає Н.Р. Малишева: «в разі вчинення відповідних правопорушень юридична відповідальність (дисциплінарна, адміністративна, кримінальна, майнова) настає на загальних засадах. Однак віднесення цих зон до категорії таких, що підлягають особливій державній охороні, дає підстави для застосування до правопорушників підвищених санкцій (адміністративних чи дисциплінарних стягнень, кримінальних покарань) в межах санкцій відповідних статей законодавства, що передбачають відповідальність за вчинене правопорушення» [12]. На нашу думку, відсутність окремо визначених та встановлених на законодавчому рівні санкцій за порушення правового режиму ВЗ суперечить меті встановлення цих зон та в цілому їх правовій природі. Зокрема, слід згадати зміни щодо правового режиму ВЗ, які нещодавно були внесені до федерального законодавства Росії. Так, у Водному кодексі Російської Федерації від 3 липня 2006 року №74-ФЗ [13] була знята заборона на проектування, будівництво, реконструкцію та експлуатацію господарських та інших об'єктів за умови їх облаштування спорудами, які забезпечують охорону водних об'єктів від забруднення, засмічення та виснаження вод, згідно з законодавством про охорону навколишнього природного середовища. Власник водного об'єкту зобов'язаний здійснювати заходи щодо попередження негативного впливу вод та ліквідації його наслідків. Таким чином, логічно, що здійснення господарської діяльності, яка потенційно є небезпечною для навколишнього природного середовища, повинно супроводжуватися попереджувальними заходами та за порушення правового режиму ВЗ у законі повинна передбачатися спеціальна юридична відповідальність.

З оглядку на вищевикладене, слід констатувати, що правовий режим ВЗ чинним законодавством України визначений, але багато-які його норми потребують доопрацювання шляхом внесення до них змін та здійснення доповнень. Все це свідчить про необхідність викладення Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, в новій редакції, де враховувалися би всі аспекти правового режиму ВЗ. Зокрема, у частині 6 статті 87 ВК України зазначається, що: «порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України». Особливу увагу в умовах існуючої інтенсивної та хаотичної забудови водоохоронних зон слід приділити питанню юридичної відповідальності в цій сфері, яке доречно було б найбільш повно викласти та закріпити у законі. Це сприяло би запобіганню усвідомленого порушення відповідними суб'єктами правового режиму ВЗ заради реалізації підприємницьких та інших інтересів, а також корупції в уповноважених державних органах в цій сфері.

На території водоохоронних зон забороняється:

¦ використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

¦ влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

¦ скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути доз-волено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них затверджено По-становою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. №486.

Цей порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та ознаки їх правового режиму.

Водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм.

Земельне право України

До складу водоохоронних зон обов'язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

У межі водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до ст. 88-91 Водного кодексу України.

Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно - технічної документації.

Проекти цих зон розробляються на замовлення органів вод-ного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами охорони навколишнього природного середовища, земельних ресурсів, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням:

¦ рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега;

¦ цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони.

Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон у них не встановлюються.

Водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. Зовнішня межа, як правило, прив'язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об'єкта лінією:

¦ затоплення при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз на десять років;

¦ берегоруйнування, мандрування;

¦ тимчасового та постійного підтоплення земель;

¦ ерозійної активності;

¦ берегових схилів і сильноеродованих земель.

Зовнішня межа водоохоронної зони на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів визначається з урахуванням:

¦ зони санітарної охорони джерел питного водопостачання;

¦ розрахункової зони перероблення берегів;

¦ лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод, із зовнішньою межею не менш як 1000 метрів від урізу меженного рівня води;

¦ усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 метрів від бровки каналів чи дамб.

Для гірських і передгірських річок зовнішня межа водоохоронної зони визначається з урахуванням геоморфологічних та гідрологічних умов, а також селевих та зсувних явищ.

На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

У водоохоронній зоні дотримується режим регульованої господарської діяльності. На території водоохоронної зони забороняється:

¦ застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;

¦ розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

¦ скидання неочищених стічних вод з використанням балок, кар'єрів, струмків тощо.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може провадитись добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Видобування піску та гравію провадиться на підставі доз-волів, що видаються в установленому законом порядку.

Земельне право України

Виконання водоохоронних та інших заходів щодо впорядкування водоохоронних зон, за винятком земель водного фонду, покладається на виконавчі комітети Рад, сільськогосподарські, водогосподарські, рибогосподарські підприємства, a також на інших власників і землекористувачів.

3 метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

¦ для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

¦ для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

¦ для великих річок, водосховищ на них та озер -100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

¦ розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво;

¦ зберігання та застосування пестицидів і добрив;

¦ влаштування літніх таборів для худоби;

¦ будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідро-метричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

¦ миття і обслуговування транспортних засобів і техніки;

¦ влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, ското-могильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах забороняється:

¦ застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;

¦ влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

¦ влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу;

¦ влаштування полів фільтрації та створення інших споруд приймання і знезараження рідких відходів.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідро-технічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.

Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується

Земельне право України за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та проти-ерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

На судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.

Розміри берегових смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначаються ст. 91 Водного кодексу України.

Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів та користування ними визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою охорони об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими Радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.



Література

1. Антонина Измайлова. И дом, и водоем // “Экспертиза недвижимости. Building. www/provereno.com.ua”, июль-август, 2008, №07-08 (19). - С.63.

2. Докладніше дивись: ст. 87 Водного кодексу України вiд 6 червня 1995 року (зі змінами та доповненнями) // ВВР України. - 1995. - № 24. - Ст. 189.

3. Докладніше дивись: пункт 4 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 // Офіційний веб-сайт ВР України: http://portal.rada.gov.ua/

4. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг.ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - С. 662.

5. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року (зі змінами та доповненнями) // ВВР України від 25.01.2002. - 2002. - № 3. - Ст. 27.

6. Екологічне право України… - С. 663.

7. М.М. Бринчук. Экологическое право: Учебник. - М.: Юристъ, 2005. - С. 512.

8. Докладніше дивись: пункт 7 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486.

9. М.М. Бринчук. Экологическое право… - С.510.

10. Докладніше дивись: ст. 9 Водного кодексу України.

11. Докладніше дивись: М.М. Бринчук. Экологическое право… - С.510.

12. Екологічне право України… - С. 663. Як приклад, дивись: ст.ст. 53, 59, 79-1 Кодексу про адміністративні правопорушення вiд 7 грудня 1984 року (зі змінами та доповненнями) // ВВР України вiд 18.12.1984. - 1984. - № 51. - Ст. 1122; ст.ст. 239, 242, 197-1 Кримінального кодексу України вiд 5 квітня 2001 року (зі змінами та доповненнями) // ВВР України вiд 29.06.2001. - 2001. - № 25. - Ст. 131, - та інше.

13. Водний кодекс Російської Федерації від 3 липня 2006 року № 74-ФЗ (зі змінами) // Федеральний правовий портал «Юридическая Россия» http://www.law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1243621

Размещено на Allbest.ru

...