Екологія як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Екологія як наука. Об'єкти та методи дослідження в екології

Повинні знати: об'єкти й методи досліджень в екології, класифікацію екологічних факторів, антропогенні фактори, біогеохімічні цикли важливих хімічних елементів в біосфері.

Повинні вміти: охарактеризувати структурні підрозділи загальної екології, пояснити суть основних екологічних понять, розрізняти ресурси та умови існування живих організмів і знати основні їх види, пояснити в чому полягає концентраційна функція живих організмів.

1.1 Об'єкти й методи досліджень в екології

Сучасні екологічні дослідження мають бути науковою базою для розробки стратегії й тактики поведінки людства в природному середовищі, раціонального природокористування, охорони та відновлення довкілля. Найважливішим висновком екологічних досліджень повинно бути визначення екологічної ємності територій, що повністю залежить від стану їх екосистем.

Об'єктами екології або її галузевих підрозділів залежно від рівня досліджень є екологічні системи чи елементи екосистем.

Головний предмет досліджень - вивчення особливостей та розвитку взаємозв'язків між організмами, їхніми угрупованнями різних рангів, екосистемами й неживою компонентою екосистем, а також дослідження впливу природних і антропогенних факторів на функціонування екосистем і біосфери в цілому.

В універсальній екології підпорядковані два великі блоки екологічних досліджень: теоретична та практична екологія. Ці блоки поділяються на цілий ряд розділів і підрозділів, що мають галузеве спрямування або структурну підпорядкованість. У теоретичну екологію входить: екологія живих організмів (із підрозділами екологія людини, екологія мікросвіту, екологія рослин та екологія тварин), а практична екологія об'єднує три розділи:

- науки про охорону та раціональне використання природних ресурсів;

- науки про соціально-економічні фактори впливу на довкілля;

- науки про техногенні фактори забруднення довкілля.

Екологію живих організмів багато дослідників називають біоекологією, до неї додані нові напрямки, як: біоекомоніторинг, теорія заповідної справи, теорія штучних екосистем, основи біоіндикації, екотоксикологія та ін.

Науку про охорону та раціональне використання природних ресурсів найчастіше називають геоекологією. Основними її елементами є ландшафтна екологія, економіка природокористування та охорона довкілля, екологія атмосфери, гідросфери та літосфери.

Наука про соціально-економічні фактори впливу на довкілля об'єднує такі важливі нові підрозділи, як: екологічна освіта, екологічне право, урбоекологія, екологія народонаселення, екологічний менеджмент, екологічний маркетинг, національна та міжнародна екополітика.

Науку про техногенні фактори забруднення довкілля називають техноекологією, вона об'єднує такі важливі підрозділи, як: екологія енергетики (АЕС, ТЕС, ГЕС, нетрадиційні джерела енергії), екологія промисловості (хімічна, металургійна, паливна, електрична, лісогосподарська, машинобудівельна та будматеріали), агроекологія (меліоративна, агрохімічна, екологія тваринництва), екологія транспорту, військової справи, екологічна експертиза, космічна екологія, техномоніторинг.

Завдяки широкому арсеналу методів екології відбувається тісний зв'язок екології з іншими науками. Згідно з Ю.А. Злобіним (1998), методи екології можна розділити на три основні групи:

1. Методи збору інформації. Класичні методи дослідження стану екологічних об'єктів (включають у себе всі методи, які застосовують природничі науки), що спрямовані на накопичення фактичного матеріалу про складові компоненти досліджуваної ділянки екосистеми, біосфери.

2. Методи обробки отриманої інформації. Ця група методів спрямована на узагальнення отриманої інформації шляхом систематизації певних параметрів складових компонентів досліджуваної ділянки екосистеми. Сучасна обчислювальна техніка дає можливість обробляти велику кількість фактичного матеріалу, що, в свою чергу, робить великий фактичний матеріал більш доступним для узагальнення. Слід відмітити, що при певних екологічних дослідженнях статистична обробка є необхідною умовою достовірності отриманих результатів.

2. Методи інтерпретації отриманих результатів. Методи моделювання. Важливим етапом будь-яких екологічних досліджень є здатність аналізу отриманих результатів, побудова певної моделі стану екосистеми. Такий підхід дає змогу прогнозувати зміни, які можуть відбуватися на досліджуваній ділянці під впливом певних екологічних факторів або під впливом діяльності людини. На основі абстрагування результатів досліджень можна робити словесні описи екосистем (вербальні моделі), побудувати схеми взаємозв'язків компонентів (графічні моделі), робити спробу опису екосистеми за допомогою математичних формул (математичні моделі).

1.2 Класифікація екологічних факторів та їх дія на живі істоти

Екологічний фактор - будь-який фактор середовища, що здатен в тій чи іншій мірі, прямим або непрямим способом впливати на живі організми, в період хоча б однієї фази індивідуального розвитку.

Усі класифікації екологічних факторів, поряд з певними відмінностями між собою, мають певну єдність в тому, що сукупність фізичних та хімічних параметрів середовища творять кліматичні умови існування живих організмів.

Екологічні фактори можуть бути об'єднані за природою їхнього походження або залежно від їх динаміки та дії на організм. За характером походження розрізняють: абіотичні, біотичні та антропогенні фактори.

- Абіотичні фактори - зумовлюються дією неживої природи і поділяються на кліматичні (температура, освітлення земної поверхні, вологість, вітер, кислотність, солоність, опади тощо), орографічні (рельєф, нахил схилу, експозиція) та геологічні.

Розглянемо ці фактори більш детально, а також проаналізуємо реакції організму на дію того чи іншого кліматичного фактору.

Енергія сонця. Сонце є єдиним джерелом енергії на нашій планеті. Світло, у всіх його проявах, необхідне для життя. Розглядаючи ці аспекти, слід відзначити, що вони залежні від інтенсивності світла, довжини хвилі, кольору та фотоперіоду. Всі ці властивості світла залежать від кута падіння сонячних променів на земну поверхню. Освітлення земної поверхні виражена у тих системах, де ярусність рослинного покриву, а також топографія земної поверхні зумовлює адаптацію живих організмів. Отже, організми можна розділити на світлолюбові та тіньовитривалі. Аналіз параметрів освітлення є основою до впровадження нових сільськогосподарських культур, сортів. Дія освітленості як фактору поширюється як на сушу, так і на водні екосистеми (колір, редукція органів зору тощо). У цьому випадку слід враховувати, що водне середовище значно відрізняється від повітряного насамперед за своїми фізичними властивостями. Світло набагато важче проникає через товщу води, чим зумовлене зосередження живих організмів переважно у верхніх шарах води.

Температура. Кожен окремий організм пристосований до конкретних температурних умов і може існувати тільки в певних межах, до яких пристосовані його метаболізм та структура. Живий організм здатний регулювати температуру в певних межах, але різкі перепади температурного режиму можуть призвести до розладу функціонування організму, а інколи навіть до загибелі. У живих організмів є цілий ряд пристосувань, які дають їм змогу втримувати температуру в певних межах. До таких слід віднести: потовиділення, товщина жирового відкладу, густина шерсті (зимою - густіша, літом - рідша), аптерії та птерилії у птахів, діапауза комах, циклічність розвитку рослин.

Вологість. Вода необхідна для життя і нерідко виступає лімітуючим фактором в наземних екосистемах. Слід відмітити, що вода є єдиним розчинником на нашій планеті, завдяки воді відбувається транспорт речовин із навколишньої, неживої природи до живих організмів. Всі живі організми використовують насамперед прісну воду, хоч значна їх кількість використовує води Світового океану як середовище існування. Повітря має сильну висушувальну дію, тому у рослин та тварин спостерігається велика кількість цікавих пристосувань щодо зниження випаровування. Одночасно живим організмам доводиться підтримувати певний оптимальний режим втрати пароподібної вологи, оскільки випаровування - це найефективніший спосіб самоохолодження організму в умовах високої температури повітря. У тварин для такого охолодження за допомогою випаровування служать потові залози (у собаки їх на тілі немає, тому в спекотний час доводиться висовувати язика), а в рослин вода випаровується через чисельні продихи на листках. Джерелами поступлення води на поверхню суші є - дощ, сніг, град, роса.

Залежно від здатності утримувати вологу або витримувати без води, рослини поділяють на:

- ксерофіти - які здатні довший час витримувати без води;

- мезофіти - із середньою витривалістю;

- гідрофіти - які не можуть витримувати без води і вода для них є основним лімітуючим фактором.

Газовий склад атмосфери та тиск. В атмосфері проходять постійна циркуляція повітряних мас, енергією для якої є Сонце. Результатом циркуляції є перерозподіл водяної пари. Важливою атмосферною зміною є тиск, який зменшується з висотою. Дія тиску має відносно невелике значення для сухопутних організмів, так як під час підйому на висоту 5000 метрів над рівнем моря тиск складає 50% від норми. Високогірні організми відчувають нестачу кисню, і, як наслідок, у них підвищений вміст еритроцитів та гемоглобіну у крові. Значення тиску як лімітуючого фактору більше виявляється у глибоководних організмів, де, високий тиск поряд із низькою температурою та недостатністю світла є необхідністю. При цьому у живих організмів, що населяють глибоководні ділянки, існує цілий ряд пристосувань, що дозволяють їм витримувати підвищений тиск. Це, насамперед, окостеніння покривів тіла і утворення панцирів.

- Біотичні фактори - зумовлюються дією живої природи одних організмів на інші, включаючи всі взаємовідносини між ними.

У природному середовищі на кожний організм або групу організмів діють не тільки абіотичні чинники. Але і живі істоти, які є невід'ємною частиною середовища проживання і відносяться до категорії біотичних чинників. Їх дія на організми може бути як прямою (харчування тварин, запилення комахами, паразитування одних організмів на інших), так і непрямою (зміна абіотичних чинників середовища).

Біотичні чинники, які впливають на рослинні організми як первинні продуценти органічної речовини, класифікують на зоогенні і фітогенні.

Форми біотичних відносин:

- Конкуренція - такий тип міжвидових і внутрішньовидових взаємовідносин, за якого популяція або особини у боротьбі за харчування, місце проживання і інші необхідні для життя умови, діють один на одного від'ємно. Виділяють: внутрішньовидову > міжвидову > пряму > непряму конкуренцію.

- Хижацтво - відносини між хижаком і жертвою. Хижаки - це тварини або рослини, які ловлять і поїдають один одного як об'єкт харчування. По суті, хижаками є консументи всіх порядків, як травоїдні, так і ті, котрі споживають тварину їжу.

- Паразитизм - форма біотичних зв'язків організмів різних видів, за якої один живе за рахунок іншого, знаходячись у середині або на поверхні його тіла.

- Аменсалізм - форма біотичної взаємодії двох видів, за якої один з них чинить шкоду іншому і не отримує при цьому відчутної користі для себе (деревні рослини і трав'яниста рослинність під їх кронами).

- Симбіоз (мутуалізм) - представляє собою тривале, нероздільне і взаємовигідне співжиття двох або більше видів організмів (мікориза деяких грибів і коренів дерев).

- Коменсалізм - тип біотичних взаємовідносин між двома видами - коменсалами, коли діяльність одного з них постачає харчування або притулок (коменсалу). (Рибка-прилипало пересувається на великі відстані, прилипаючи до акул).

- Алелопатія (антибіоз) - хімічний взаємовплив одних видів рослин на інші за допомогою продуктів метаболізму (ефірних масел, фітонцидів).

Сюди можна віднести «цвітіння води» за участю синьо-зелених водоростей, явище «червоного моря» - виділення гігантськими скупченнями мікроорганізмів токсичних речовин, які викликають загибель риби.

- Антропогенні фактори - вплив на живу природу життєдіяльності людини, що зумовлюють у її компонентів (абіотичних і біотичних) суттєві відгуки (реакції).

Вони можуть бути фізичними, хімічними, кліматичними, біотичними, а за характером зв'язків - вітальними і сигнальними. За часом дії - постійними і періодичними, ледве помітними і катастрофічними. Будучи за характером впливу екзогенними вони діють на ендогенні фактори і, завдяки їм, «зсередини» - на екосистему або на її компоненти.

Вплив людини на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Проте нерідко вплив людини на природу має небажаний характер. До випадкових належать впливи, які є наслідком діяльності людини, але не були наперед передбачені або заплановані: випадкове завезення насіння бур'янів і тварин, випас худоби, розорювання земель тощо.

1.3 Антропогенні забруднення навколишнього середовища

Особливої шкоди природі завдають урбогенні та техногенні процеси, які часто діють сумісно. Основними джерелами антропогенних забруднень є: ТЕС, АЕС, ГЕС, сотні тисяч котельних; металургійна, хімічна, нафтопереробна, цементна, целюлозно-паперова, військова промисловості; екстенсивне, перехімізоване сільськогосподарське виробництво; автотранспорт, морський транспорт, річний транспорт, залізничний транспорт, повітряний транспорт; гірниче виробництво.

До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім шкідливих речовин, що викидаються промисловими підприємствами, пестицидів і мінеральних добрив, що застосовуються в сільському господарстві, забруднень від усіх видів транспорту, належать також різні шуми від виробництв, транспорту, іонізуюче випромінювання, вібрації, світло-теплові впливи.

Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є сірчаний і сірчистий ангідриди, окиси азоту, бензпірен, аміак, сполуки хлору, фтору, сірководень, вуглеводні, окиси вуглецю. Серед твердих часток промислових димів найпоширеніші - частки вугілля, золи, сульфатів та сульфідів металів (заліза, свинцю, міді, цинку тощо), кремнезему, хлоридів, сполук кальцію, натрію, фосфору. У димах містяться також пари основних кислот, ртуті, феноли.

Всі антропогенні забруднення поділяють на дві великі групи - матеріальні й енергетичні. До матеріальних належать: атмосферні забруднення (газоподібні, пароподібні, тверді, у вигляді туману й змішані), стічні води (оборотні, умовно чисті й забруднені, зі значним перевищенням концентрації шкідливих речовин), тверді відходи (токсичні та нетоксичні). До енергетичних належать: теплові викиди, шуми, вібрації, ультразвук й інфразвук, електромагнітні поля, світлове, лазерне, інфрачервоне, ультрафіолетове випромінювання, іонізація, електромагнітне випромінювання.

Класифікують забруднювачі за типом походження: механічні, хімічні, фізичні та біологічні.

Механічне забруднення - це різні тверді частки та предмети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжитку) на поверхні землі, в грунті, воді, повітрі, Космосі - від диму та пилу до уламків машин у кар'єрах і частин космічних апаратів і супутників у стратосфері й іоносфері.

Хімічне забруднення - тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовини й енергії.

Біологічне забруднення - різні організми, що з'явилися завдяки життєдіяльності людства - бактеріологічна зброя, нові віруси (збудники СНІДу, хвороби легіонерів, епідемій інших хвороб), а також катастрофічні розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною навмисне чи випадково.

Фізичні забруднення - це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною.

1.4 Переродження сучасної біосфери

Бурхливий розвиток індустріальної діяльності людини почав вказувати дію на клімат Землі, її озоновий шар. Ми все більше починаємо не просто усвідомлювати, що таке “парниковий ефект” про який писали вчені минулі роки, але і відчувати його на собі: то один, то інший регіон планети зазнає незвичайні засухи, швидке поширення пустель, а за ним масовий голод.

Взагалі, наша планета неодноразово підпадала під кліматичні зміни. Це відбувалося не тільки в глибокій давнині, а також вже в нашому тисячоріччі. Періоди потепління чергувалися з періодами похолодання (“малими Ледніковими періодами”). Тому серед вчених сучасності не існує єдиної думки, щодо клімату нашої планети.

В умовах розвитку біосфери круговорот речовин у природі направляється спільною дією біологічних, геохімічних і геофізичних факторів. У сучасну епоху на природні умови всієї планети впливає діяльність людини. Під її впливом почали зміняться хімічний склад, фізичний стан атмосфери. Тому тепер природно говорити і про антропогенні фактори порушення і зміни раніше нормальних біогеохімічних циклів. Сталі в процесі еволюції здорові біохімічні цикли носять майже круговий, замкнутий характер. Завдяки цьому підтримується відома сталість і динамічна рівновага складу, кількості і концентрація введених у кругообіг компонентів, а також генетична і фізіологічна пристосованість, “гармонійність” організмів і навколишньої біосфери.

Найважливіші характеристики стану біосфери - це об'єм біомаси, кількість вуглецю і зв'язаної в біомасі (на поверхні та у ґрунті) енергії, річний приріст і кількість мінеральних речовин, укладених у біомасі.

Серед мігрантів біосфери виділяються рухливі і пасивні. До групи активних “мандрівників” варто віднести хлор, сірку, бор, бром, фтор, а до “ледачих” - кремній, калій, фосфор, мідь, нікель і, особливо, алюміній і залізо.

1.5 Взаємодія кругообігів речовин в біосфері

Сонячна енергія на Землі викликає два кругообіги речовин:

- великий, чи геологічний, що найбільш яскраво виявляється в круговороті води і циркуляції атмосфери. Цей кругообіг має абіотичний характер. Тривалість його існування - близько 4 млрд.років.

- малий, чи біологічний.

Обидва кругообіги взаємозалежні і представляють єдиний процес. Біологічний круговорот речовин, втягуючи у свої численні орбіти відстале середовище, забезпечує відтворення живої речовини і впливає на вигляд біосфери.

Живі організми в біосфері ініціюють кругообіг речовин та призводять до виникнення біогеохімічних циклів. Біогеохімічні цикли становлять собою циклічні переміщення біогенних елементів: вуглецю, кисню, азоту, сірки, фосфору та ін.. Ці цикли в найбільшій мірі зазнали трансформації при формуванні техносфери та агросфери, і вивчення їх стало важливою задачею екології.

Інтенсивність кругообігу речовин в будь-якому біогеохімічному циклі є найважливішою характеристикою. У зоні тайги інтенсивність біологічного кругообігу зростає, а в зоні широколистих лісів стає ще більшим.

1.6 Кругообіг вуглецю, кисню, азоту, сірки, фосфору, води

Кругообіг вуглецю відбувається фактично між живою речовиною та двоокисом вуглецю. У процесі фотосинтезу, здійснюваного рослинами, двоокисом вуглецю вуглекислий газ і вода за допомогою енергії сонячного світла перетворюються на різні органічні сполуки. Відмерлі рослини і тваринні організми розкладаються грибами і мікроорганізмами на СО2, який теж повертається в атмосферу. Повний цикл обміну атмосферного вуглецю здійснюється за 300 років.

Кругообіг кисню. Він використовується живими організмами для дихання і бере участь в окисних реакціях в атмосфері, літосфері і гідросфері. Циркулюючи через біосферу, кисень перетворюється то на органічну речовину то на воду, то на молекулярний кисень.

Кругообіг азоту, фосфору, сірки. Діяльність людини прискорює кругообіг цих елементів. Головна причина прискорення - використання фосфору в добривах, що призводить до еутрифікації - надудобрення. При еутрифікації відбувається бурхливе розмноження водоростей - «цвітіння» води. Це призводить до зменшення кількості розчиненого у воді кисню. Продукти обміну водоростей знищують рибу та інші організми. Сформовані екосистеми при цьому руйнуються. Індустрія і двигуни внутрішнього згорання викидають в атмосферу щорічно багато нітратів і сульфатів. Потрапляючи на землю разом з опадами, вони засвоюються рослинами.

Кругообіг води. Вода покриває ѕ поверхні Землі. За 1 хвилину під дією сонячного тепла з поверхні водойм Землі випаровується 1 млрд. води. Після охолодження пари утворюються хмари, випадає дощ і сніг. Опади частково проникають у ґрунт. Ґрунтові води повертаються на поверхню землі через коріння рослин, джерела, насоси тощо. Щорічно для створення первинної продукції біосфери використовують при фотосинтезі 1% води, що потрапляє у вигляді опадів.

2. Стан та охорона тваринного та рослинного світу. Альтернативні джерела видобування енергії

Повинні знати: значення рослинного та тваринного світу у біосфері, чим корисні болота для людини, чим відрізняються низинні та верхові болота, ознаки характерні для птахів та хижаків, альтернативні джерела видобування енергії.

Повинні вміти: назвати основні лісові райони України та описати їхні особливості, пояснити причини високої видової різноманітності екосистем тропічних дощових лісів, відрізняти альтернативні джерела енергії, перерахувати прямі та опосередковані фактори вимирання видів рослин та тварин.

2.1 Стан рослинного світу у біосфері

Ще в давні часи греки казали про те, що лікує природа, а не лікар. Природа дає можливість зберегти здоров'я, відновити фізичні та душевні сили людини. В цьому відношенні контакти людини з природою не мають рівних по силі дії на психіку людини.

Значення рослинного світу у біосфері було екологічного важливим протягом усіх геологічних періодів її еволюції. Поява на землі рослинності, яка вміщує хлорофіл мала вирішальне значення для утворення біосфери. Тільки завдяки хлорофілу рослини набули здатності вловлювати енергію сонячного проміння, використовувати її для фотосинтезу, в процесі якого з існування та розвитку всієї різноманітності рослинного та тваринного світу, та мікроорганізмів.

Виділяють наступні функції рослинного світу у біосфері: космічну, газову, грунтотворчу, економічну, екологічну, суспільно-корисну.

Космічна функція зелених рослин полягає в тому, що вони трансформуючи променеву енергію сонця, є сполучною енергетичною ланкою між Космосом та Землею.

Газова функція зелених мала вирішальне екологічне значення для зміни фізичного стану земної оболонки й одночасно для покращення життєвих умов на суходолі, в атмосфері, гідросфері.

Незамінна у біосфері грунтотворча функція рослин, зокрема для лісових формацій. Ґрунтовий покрив є загально планетарним акумулятором органічної речовини й унікальним екраном, що затримує найважливіші хімічні елементи, запобігаючи їх вилуговуванню.

Основне економічне значення рослинного світу полягає у продуктові харчової, кормової та технічної сировини.

Опосередковане екологічне та суспільно-корисне значення рослинного світу полягає в його потенційній здатності підтримання екологічно-збалансованого стану природних і окультурених ландшафтів, оптимізації життєвих умов суспільства.

В останні роки ліси зазнають інтенсивного техногенного та антропогенного впливу, тільки протягом 90-х років загинуло від промислових викидів 90 млн. га лісу. Крім того, близько 9% видів дерев у світі загрожує зникнення.

Внаслідок нераціонального використання та інтенсивного рекреаційного навантаження відбувається різке виснаження природних запасів найбільш цінних видів, а окремі види вже включено до списків зникаючих видів.

2.2 Стан тваринного світу у біосфері

За видовим складом тваринний світ у кілька разів перевищує рослинний. У світі зараз описано понад 1,5 млн. видів фауни. Тварини сприяють утворенню ґрунту, запиленню, поширенню рослин, розкладу органічних залишків і трупів. Дикий кабан щороку “перетворює” до 4 га. землі, комахи запилюють до 80% всіх квіткових рослин. Велике господарське значення мають бджоли, шовкопряди.

В наш час основними причинами збіднення генофонду тваринного світу є техногенні зміни в природному середовищі - хімічне і фізичне забруднення, меліорація заболочених угідь, неправильне ведення сільського та лісового господарства. А також браконьєрство, знищення з метою захисту сільськогосподарських та промислових об'єктів (серед таких тварин - хижі птахи).

2.3 Природоохоронні функції лісів

Ліс - надзвичайно важлива складова частина біосфери:

- це один із основних поглиначів вуглекислого газу й виробників кисню, постачальник дуже цінних матеріалів (деревини, сировини для хімічної промисловості, продуктів харчування тощо), поглинач пилових і газових забруднень атмосфери, захисник поверхні Землі від водної ерозії та суховіїв;

- це середовище життя багатьох звірів, птахів, комах;

- ліс має величезне оздоровче значення, оскільки деякі дерева - біла береза, сосна, ялиця та інші - продукують особливі леткі речовини - фітонциди, які вбивають хвороботворні мікроби й роблять повітря цілющим;

- і, нарешті, ліс діє на людину заспокійливо, сприяє пробудженню в неї творчої наснаги, добрих, піднесених почуттів.

Якщо попитатись виразити значення лісу в кількісних параметрах. То можна привести такі дані: 1 гектар лісу очищує від пилу та шкодливих домішок 16 млн.м3 повітря в рік. Доросле дерево виробляє а добу 180 літрів кисню, а доросла людина потребує його в кількості 360 літрів, якщо він нічого на робить, та 700-800 літрів, коли працює.

Найбільшим видовим складом виділяються ліси. Вони охоплюють на Поліссі 2%, в лісостепу - 14%, Карпатах-40%, Криму -10%.

2.4 Методи охорони рослинного та тваринного світу

З 1979 р. в усьому світі з ініціативи ЮНЕСКО виконується міжнародна програма “Людина і біосфер” - здійснення в усіх регіонах планети комплексних багаторічних досліджень впливу людства на біосферу й зворотної дії змінених біосферних процесів на здоров'я людини. На сьогодні понад 90 країн розпочали виконання програм, створивши національні комітети, які організують відповідні екологічні дослідження. Ця програма - міждисциплінарна, для її здійснення залучені кращі вчені всіх галузей, зокрема соціальних та гуманітарних наук. Велика увага приділяється вивченню водних екосистем, проблемам землекористування й долі лісів, заповідній справі, питанням демографії та урбанізації тощо.

2.5 Альтернативні джерела видобування енергії

На сьогоднішній день дуже турбує ситуація, яка склалася з не відновлювальними ресурсами. По розрахункам вчених, кількість видобутку сировини для енергетики мають вичерпатися в дуже близькому майбутньому. Якщо всі потреби людства мають бути задоволені лише за рахунок хімічного палива, людству повинно хватити вугілля, нафти та газу лише на 150 років. А забруднення від цих видів палива дуже небезпечно для навколишнього середовища. До того ж, 90% видобутої сировини стає відходами, які забруднюють довкілля. Тому на сьогоднішній день дуже актуально постає задача використання нетрадиційних джерел енергії, які виявляються екологічного безпечними та, майже, невичерпаними.

До нетрадиційних джерел енергії відносять: енергію вітру, енергію океану, сонячну енергію та геотермальну енергію Землі.

Енергія вітру. Енергія вітру екологічно чиста, не потрібно будувати дорогі плотини гідровузлів, нищити сільськогосподарські угіддя, забруднювати воду, спалювати цінне оргпаливо, будувати очисні споруди для збереження чистоти біосфери. Можливості використання цього виду енергії в різних місцях неоднакові. Для нормальної роботи вітрових двигунів швидкість вітру не повинна в середньому за рік падати нижче 4-5 м/с, а краще, коли вона становить - 6-8 м/с. Для цих установок шкідливі і надто великі швидкості вітру (урагани), які можуть їх поламати. Найбільш сприятливі зони для використання вітрової енергії - узбережжя морів та океанів, степи, тундра, гори. В межах України такими ділянками є узбережжя Чорного моря, особливо Крим, а також Карпати, південні степові райони.

Під час роботи вітрових електростанцій навколишнє середовище не зазначає жодних забруднень. Єдині впливи - це низькочастотний шум (гудіння) працюючих вітряків, та ще спорадична загибель птахів, що потрапляють у лопасті вітродвигунів.

Енергія океану. Одна з найбільш екологічно чистих - енергія Світового океану, моря. Приливні електростанції (ПЕС) - це джерело екологічно чистої, невичерпаної і стійкої в перспективі та економічно дешевої енергії. Чергування приливів та відливів проходить щодобово через 6 годин. ПЕС використовують обидві фази. ПЕС діють в Франції, Канаді, а відтепер і в Україні.

Енергія хвиль - це енергія руху води в морі, вона надзвичайно висока. Середня хвиля досягає висоти до 3 м. Несе приблизно 90 кВт енергії на 1 м2 узбережжя. В Японії працює плаваюча електростанція, яка працює на енергії морських хвиль, та дозволяє перетворювати енергію хвиль в камерах компресорного типу. Але широке впровадження морських електростанцій різних типів стримується відносно високою їх вартістю, хоча робота таких станцій не спричиняє забруднення довкілля. Розрахунки й проекти інженерів свідчить, що в найближчому майбутньому можливе спорудження великих електростанцій такого типу.

Геотермальна енергія Землі. Це використання тепла земних надр в Криму і Закарпатті. Глибинне тепло Землі - це природні підземні котельні, що працюють цілодобово. Це екологічно чисті резерви теплової енергії, що може замінити мільйони тонн органічного палива в промисловості, сільському і комунальному господарстві, це бальнеологія і теплиці, опалення і гаряче водопостачання за рахунок термальних вод Землі. Така станція працює десятки років, використовуючи практично невгасимі теплові котли, не шкодить середовищу, екологічно чиста, не викидає бруду. У разі споживання геотермальної енергії постає проблема відпрацьованих підземних вод. Вони сильно мінералізовані та їх не можна спускати у водостоки. Тому відпрацьовані води знову закачують у підземні горизонти для повторного використання.

Сонячна енергія. Це виключно чистий вид енергії, що не забруднює зовнішнє середовище, її використання не пов'язане з біологічною небезпекою. І найважливіше: використання сонячної енергії у великих масштабах не порушує енергетичний баланс планети, який склався в ході багатоміліардної еволюції. Вже розроблено високотемпературні геліоконцентрати, що дозволяють отримувати температуру до 4000оС, що достатньо щоб плавити навіть надтверді метали. Опалення і гаряче водопостачання, низькотемпературні процеси перетворення сонячної енергії в тепло, можуть бути здійснені простими технічними засобами на Півдні України, в Криму, Закарпатті для децентралізованих споживачів, для широкого використання в народному господарстві.

Сонячна енергія - практично невичерпне джерело, потужність якого на поверхні Землі становить 20 млр. кВт умовного палива. Для порівняння: світові запаси оргпалива оцінюються всього 61022 т умовного палива. Найбільшою проблемою виробництва електроенергії на сонячних електростанціях (СЕС) - велика плаща електроприймачів, низька щільність радіації в середньому на поверхні (1 кВт/м2), велика вартість одиниці поверхні модулів концентратів, площа яких доходить іноді до декількох десятків квадратних кілометрів.

3. Маловідхідні та безвідхідні технології. Ризик в екології. Утилізація відходів

Повинні знати: екологічно небезпечні процеси, шляхи впливу людського суспільства на навколишнє природне середовище, види ризику.

Повинні вміти: назвати, якими речовинами забруднюється природне середовище; перерахувати райони з найбільшим в екології ризиком; дати характеристику маловідхідних та безвідхідних технологій.

3.1 Маловідхідні та безвідхідні технології

Безвідхідна технологія - це такий метод виробництва продукції, при якому вся сировина і енергія використовуються найбільш раціонально та комплексно в циклі: ресурси сировини - виробництво - споживання - вторинні ресурси, любі дії на навколишнє середовище, які ненарушують її нормальне функціонування.

Під маловідхідними технологіями слід підрозумівати таке виробництво, результати якого при дії його на навколишнє середовище не перевищують рівня, який допустимий санітарно-гігієнічними нормами, тобто ПДК. При цьому по технічним, економічним, організаційним або іншим причинам частина сировини та матеріалів може переходити у відходи і направлятися на тривале збереження або захоронення.

Принципи безвідхідних технологій:

- основним принципом є принцип системності. У відповідності кожний окремий процес або виробництво розглядається як елемент динамічної системи всього промислового виробництва у регіоні і на більш високому рівні як елемент еколого-економічної системи в цілому, який включає крім матеріального виробництва і іншої господарсько-економічної дії людини, природне середовище, а також людину і середовище в якому вона мешкає;

- принцип створення безвідхідного виробництва є комплексність використання ресурсів. Цей принцип вимагає максимального використання усіх компонентів сировини та потенціалу енергоресурсів. Практично вся сировина є комплексною, та в середньому більш третини її кількості складають супроводжуючі елементи, які можуть бути вилучені тільки при комплексній її переробці;

- вимоги обмеження дії виробництва на навколишню природне і соціальне середовище з врахуванням планомірного і ціле направленого росту його об'ємів і економічного удосконалення. Цей принцип в першу чергу пов'язаний зі збереженням таких природних і соціальних ресурсів, як атмосферне повітря, вода, поверхня землі, рекреаційні ресурси, здоров'я населення;

- загальним принципом - є також раціональність її організації. Визначним є вимога розумного використання всіх компонентів сировини, максимального зменшення енерго-, матеріало трудоємності виробництва та пошук нових екологічних обґрунтованих сировинних та енергетичних технологій. На шляху удосконалення існуючих та розробці нових технологічних процесів необхідно дотримання ряду загальних вимог;

- використання безперервних процесів, які дозволяють найбільш ефективно використовувати сировину і енергію;

- збільшення єдиної потужності агрегатів;

- інтенсифікація виробничих процесів, їх оптимізація і автоматизація;

- здійснення виробничих процесів при мінімально можливому числі технологічних стадій, по скільки на кожному з них утворюються відходи та витрати сировини.

3.2 Проблема утилізації промислових відходів підприємств

Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, природних та посилених людиною, завдають ґрунтам величезної, інколи непоправної шкоди. Винятково гострою проблемою є вилучення орних земель під забудову різних об'єктів, а також складування промислових та побутових відходів.

Некероване зростання кількості населення, активний розвиток виробництва та обсягів споживання, а також відсутність ефективних технологій переробки відходів виробництва та побутових відходів призвели до того, що наприкінці ХХ ст.. на нашій планеті нагромадилась така кількість відходів, яка повсюдно стала загрожувати здоров'ю людей і довкіллю. Уряди країн здебільшого не мають навіть об'єктивної інформації про обсяги нагромаджених відходів і викидів, ступінь їх токсичності та особливості впливу на живі організми. За даними ООН, щорічно 5,2 млн. чоловік, зокрема 4,0 млн. дітей, вмирають від хвороб через неправильне видалення відходів і стічних вод, особливо в регіонах великих міст. Дуже активно зростає кількість твердих побутових відходів.

Колись більшість відходів (крім скла та металобрухту) спалювалася, що нині заборонено через виділення в атмосферу великої кількості небезпечних для здоров'я людини речовин. У більшості розвинених країн переробляється від 30-50% (Європа) до 60-75% (США, Японія) твердих побутових відходів, у країнах, що розвиваються 7-10%, у Росії - всього 3-5%. До 2025 р. кількість відходів, за прогнозами вчених, збільшиться в 4-5 разів, а вартість їх переробки та зберігання - в 2-3 рази. Отже, утилізація відходів є актуальною глобальною екологічною проблемою.

Особливо актуальним є питання транспортування, зберігання, переробка та захоронення радіоактивних відходів. Те, що нині ці питання ефективно не вирішуються, є однією з головних причин призупинення розвитку атомної енергетики. Радіоактивні відходи є дуже небезпечними, особливо високоактивні (щорічно їх утворюється близько 10000м3). Вартість видалення та захоронення радіоактивних відходів є найвищою порівняно з вартістю інших відходів.

Вирішенням проблеми має бути будівництво сучасних відходопереробних заводів з ефективними технологіями утилізації, спалювання, виготовлення корисної речовини (хоча нині не існує жодної технології, яку можна вважати екологічно чистою), а також рекультивація звалищ і використання тисяч гектарів звільнених від бруду площ землі. Здійснити це можна лише за умов взаємодопомоги націй, співробітництва, взаємоконтролю та виконання відповідних міжнародних угод і конвенцій.

Основна маса відходів в Україні утворюється на підприємствах гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, целюлозно-паперового та агропромислового комплексів. Найнебезпечнішими серед цих відходів є сполуки важких металів, нафтопродукти, непридатні до застосування пестициди.

Дедалі загострюється проблема відходів в Україні. Звалища навколо великих міст щороку поглинають близько 1500 га землі, яка внаслідок цього стає небезпечним джерелом отруєння довкілля. Зі звалищ у повітря та ґрунтові води потрапляє багато токсичних речовин.

Останнім часом поширилася торгівля токсичними відходами, яка набула міжнародних масштабів. Щоб оминути законодавчі акти, які забороняють безконтрольне поховання токсичних відходів, а також не витрачати великих коштів на їх утилізацію, виробники з розвинутих країн переправляють відходи в держави з недосконалим екологічним законодавством.

Експорт токсичних відходів стримує розвиток екологічно чистих технологій та виробництв.

3.3 Ризик в екології, його види та способи запобігання

Ризик об'єктивний та практично пов'язаний з любим видом діяльності, починаючи з епохи палеоліту, мезоліту (ризик полювання, рибальництва) і до нашого часу (ризик економічний, виробничий, екологічний). У основі ризику - аксіома про потенційну небезпеку діяльності.

Теорія ризику почала широко розвиватися та використовуватись в кінці ХІХ ст. завдяки розвитку математики, статистики, правових та економічних наук, а потім і таких наук, як теорія ігор, теорія неймовірності, катастроф та прийняття рішень.

Катастрофічні події за останнє десятиліття говорять, про насичення виробництва та сфери услуг сучасною технікою підвищує ціну технічної несправності або людської помилки.

Ризик -- це міра очікуваної невдачі в діяльності, небезпеки настання несприятливих наслідків для здоров'я людини, настання яких містить можливість матеріальних втрат. Для ризику характерні несподіваність, несподіваність наступившої небезпечної ситуації. Поняття «ризик» - атрибут наукового апарату багатьох зальних, технічних і естетичних наук. В кожного з них свій предмет, свій аспект, а значить у визначенні ризику виділяють соціальні, професіональні, екологічні, техногенні, медико-біологічні, військові та ін.. Під терміном «ризик» розуміють збиток від впливу того або іншого небезпечного фактора. У термінах ризику прийнято описувати і небезпеки від достовірних подій, що відбуваються з імовірністю, рівній одиниці. Таким прикладом є забруднення навколишнього середовища відходами конкретним підприємством. У цьому випадку «ризик» еквівалентний збиткові і, відповідно, величина ризику дорівнює величині збитку. Отже, кількісна оцінка ризику являє собою процес оцінки чисельних значень імовірності і наслідків небажаних процесів, явищ і подій.

До ризику входять наступні кількісні показники: величина збитку, ймовірність виникнення небезпечного фактору, невизначеність у величині збитку та ймовірності.

Екологічний ризик -- це можливість появи непереборних екологічних явищ: розвиток парникового ефекту, руйнування озонового шару, радіоактивне забруднення, кислотні опади. З погляду кількісної оцінки поняття «екологічний ризик» може бути сформульоване як відношення величини можливого збитку від впливу шкідливого екологічного фактора за визначений інтервал часу до нормованої величини інтенсивності цього фактора.

В усіх розвитих країнах існує стійка тенденція застосування концепції «прийнятного ризику».

Поняття «екологічний ризик» може бути сформульоване як відношення величини можливого збитку, вираженого в числі смертельних випадків від впливу шкідливого екологічного фактора за визначений інтервал часу до нормованої величини інтенсивності цього фактора. Таким чином, головна увага при визначенні екологічного ризику повинне бути спрямоване на аналіз співвідношення шкідливих екологічних наслідків, що закінчуються смертельними випадками, і кількісної оцінки як сумарного шкідливого екологічного впливу, так і його компонентів.

Суспільна прийнятність екологічного ризику, зв'язаного з різними видами діяльності, визначається економічними, соціальними і психологічними факторами.

Ризик для людей виражається двома категоріями:

- індивідуальний ризик, обумовлений як імовірність того, що людина піддається небезпекам у ході своєї діяльності;

- соціальний ризик, обумовлений як співвідношення між числом людей, що загинули від однієї аварії, і імовірністю цієї аварії.

Сьогодні оцінка ризику є єдиним аналітичним інструментом, що дозволяє визначити фактори ризику для здоров'я людини, їхнє співвідношення і на цій базі окреслити пріоритети діяльності по мінімізації ризику.

Оцінка ризику -- це аналіз походження (виникнення) і масштаби ризику в конкретній ситуації.

Керування ризиком -- це аналіз ризикової ситуації, розробка й обґрунтування управлінського рішення, нерідко у формі правового акта, спрямованого на мінімізацію ризику.

4. Класифікація аварій атомних станцій. Прилади контролю у радіології. Антропогенні та природні екологічні катастрофи. Шляхи виживання людства

Повинні вміти: назвати категорії антропогенних та природних екологічних катастроф; перерахувати райони та випадки екологічного лиха, вказати на їхні причини та наслідки; дати визначення поняттям «екологічна катастрофа» та «екологічна небезпека» відповідно до законодавства України.

4.1 Класифікація аварій атомних станцій

Розглянемо стисло класифікацію аварій та їх характеристику. На сьогоднішній час прийнята міжнародна восьми бальна система шкал класифікації аварійних ситуацій.

Перші чотири бала, починаючи з «0» до «3», визначають, як інцидент, послідуючі - з «4» до «7» - аварії.

- «0» - інцидент знаходиться поза шкалою та характеризує усе, що відбулося, при цьому не перевищує межі і умови експлуатації з точки зору безпеки, т.ч. подія не впливає на ядерну та радіаційну безпеку.

- «1» - аномалія, це відхилення від нормальної експлуатації, які не завдають якого-небудь ризику, но вказують на недоліки у системі забезпечення безпеки. Наприклад: відказ не ключового обладнання, легко виправна помилка персоналу, недоліки керівництва по експлуатації.

- «2» - інцидент, це подія, хоч і не має дії на безпеку АЕС, однак після проведеного аналізу потребує переоцінки мір безпеки.

- «3» - серйозний інцидент, це подія, яка пропонує одну з трьох ситуацій:

а) зовнішнє дуже маленькі викиди з облученням населення не більше 0,1% від встановленої річної межі;

б) забруднення площі АЕС з облученням персоналу вище допустимої річної межі дози;

в) відказ у системах безпеки, яка може призвести до аварії.

- «4» - аварія в межах АЕС при якій створюються ситуації:

а) зовнішнє невелику викиди з облученням населення не більше дози встановленої річної межі (до 0,1 бер);

б) часткове пошкодження АЕС з гострими наслідками для здоров'я персоналу (до 100 бер).

- «5» - аварія з ризиком для навколишнього середовища. До неї відносяться: обмежені викиди в навколишнє середовище радіоактивних продуктів (J13 = 1000 Ku); приватне введення плану аварійних заходів по захисту населення (йодна профілактика, евакуація, вкриття).

- «6» - тяжка аварія. До неї відносяться: значні викиди у навколишнє середовище радіонуклідів (еквівалентних викидів J13 = 106 Ku); повне введення плану аварійних заходів по захисту населення на обмеженій території (30 км).

- «7» - глобальна аварія. До неї відносяться: великий викид у навколишнє середовище значної частки продуктів поділу АЗ; збиток здоров'ю людині та навколишньому середовищу на великій території в межах однієї держави та більше; довготривала екологічна дія.

Аварії «5» і «6» відносяться до максимально проектної аварії (МПА). МПА, як і більш прості аварії, розглядаються на стадії проектування, при цьому передбачаються організаційні заходи по захисту персоналу та населення.

Аварія класу «7» не розглядається в процесі проектування і є гіпотетичною. Після аварії на ЧАЕС виникла необхідність розробити заходи і на подібний випадок.

4.2 Наслідки аварії на ЧАЕС

На теперішній час кожна цивілізована людина знає, яку небезпеку несе за собою радіаційне забруднення середовища. Особливо небезпечним воно є для людини. З точки зору всього раніш вивченого необхідно оцінити той вплив, який оказує радіоактивне забруднення на атмосферу, гідросферу та літосферу. А також на всі види живих організмів, в тому числі людини.

Зараз не секрет, що жодна катастрофа ХХ ст.. не нанесла таких великих збитків і наслідків, як Чорнобильська, яка сталася в 01.00 по київському часу 26 квітня 1986 р.. Це трагедія глобального масштабу. У результаті катастрофи загинуло багато тисяч чоловік (10 тисяч з 100 тисяч, що брали участь у ліквідації аварії). Колективну дозу опромінення визначили в 20 млн. людино-бер тільки в момент ліквідації аварії.

В день аварії висота потоку, забрудненого радіонуклідами, які надходили з пошкодженого енергоблоку, становила 1200 м. Рівень радіації на віддалені 5-10 км від місця аварії складав 1000 мР/г. До 6 травня викид радіоактивних речовин майже скінчився. Рівень радіоактивності значно вищий гранично можливого був заміряний в 50-60 км к заходу та 35-40 км від ЧАЕС.

Сильним радіоактивним забрудненням покрито 5 млн. га. території, більш 1,5 млн. га. лісів та більш 1,5 млн. чоловік проживає на території, де радіоактивний фон в десятки разів перевищує припустимі норми (Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Черкаська, Вінницька, Чернівецька, Кіровоградська, Івано-Франківська).

В перші хвилини після вибуху та утворення радіоактивної хмари, найбільшу загрозу несли ізотопи благородних газів, потім загрозу для здоров'я людини несли радіоактивні короткоживучі ізотопи йоду-131. Не глядячи на те, що період його напіврозпаду 8 діб, а значить період його нейтралізації, він має велику активність і небезпека в тому, що він передається по харчовим ланцюгам, швидко засвоюється людиною та накопичується в організмі.

Дезактиваційні роботи на які в 1986-1989 рр. затратили мільйони карбованців, бажаних результатів не дали.

У водах Прип'яті, Дніпра та його водосховищ різко зросла концентрація радіонуклідів.

Велику небезпеку представляють 800 могильників АЕС і “Саркофаг” над 4-им блоком. Розроблено план, яким передбачено спорудження “Саркофага-2”, що має накрити весь четвертий енергоблок зі старим “Саркофагом”. Цей проект розраховано на 7 років. На сьогодні виконано лише деякі роботи з укріплення старого “Саркофага”.

Вплив Чорнобильської аварії на здоров'я людей є дуже важливою проблемою не тільки для нас, але і для декількох майбутніх поколінь. Вже в 1991-1992 рр. у Житомирської, Київської обл., у Білорусії, збільшилася кількість недоношених дітей, дітей - калік, важких ускладнень вагітності в 2,5-3 рази, а також серйозні генетичні зміни.

Наслідки цієї катастрофи оцінити практично неможливо, вони глобальні, вічні і тепер можна говорити тільки при звикання і прилаштованості біосфери, людства та необоротного післячорнобильського стану.

4.3 Прилади контролю у радіології

Прилади та апарати для спостереження або змінення альфа-, бета-, гама-ренгенівського, космічного або інших іонізуючих випромінювань. Ці прилади і апарати використовуються у науково-дослідницьких, промислових цілях, або для біологічних, або для медичних цілей.

До них відносяться:

- датчики, які містять іонізуючі камери. Містяться в іонізуючій камері між двома електродами, створюється різниця потенціалів;

- лічильники Тейгера. Між двома електродами лічильника підтримується велика різниця потенціалів;

- дозиметри та подібні апарати, які використовують в радіології, для вимірювання, і контролю інтенсивності та проникаючої здібності рентгенівських промінів;

- апарати для вимірювання космічного або подібного випромінювання;

- детектори нейтронів «на термоелементах» і вимірювальних або детектируючих приладів, які містять нейтронні детекторні трубки;

- прилади для вимірювання або знаходження випромінювання, які мають рідкі або твердотілі сцинтиметори.

Також використовують переносні прилади для вимірювання радіації. Їх існує велика кількість. Переносні прилади радіаційного контролю розподіляють на професійні (робочі) та побутові прилади вимірювання.

Радіометр СРП-68-01 та радіометрСРП-88Н є пошуковими робочими приладами. В сьогоднішні дні ці прилади для вимірювання радіації є штатними технічними засобами багатьох спеціалізованих служб організацій та підприємств народного господарства.

Комплект індивідуальних приладів ІД-02 у наш час використовується для безпеки виробничого контролю.

Зарядний пристрій ЗД-6 забезпечує зарядку дозиметрів індивідуальних.

4.4 Еволюційне існування радіації на Землі

Радіація - це такий же природний і постійно діючий на живі організми фактор, як світло, вода, кисень та ін.. Мир навколо нас радіоактивний. Радіоактивна Земля, по якій ми ходимо; вода, якою ми вмиваємось і вживаємо. Радіоактивні рослини, тварини, гриби та мікроби.

Радіація існувала на землі задовго до народження на ній життя і була в космосі до виникнення нашої планети. На думку вчених, наша Земля утворилась близько 20 млр. років назад. З цього часу радіація постійно навіює космічні простори. На протязі всієї історії існування нашої планети природній радіаційний фон утворює випромінювання, яке йде до нас з глибини космосу. Його внесок до сумарного опромінювання живих істот, складає приблизно 20%. Дія космічних променів на живі організми залежить від їх місця, де вони мешкають. Менше всього воно впливає на організми, які знаходяться на великій глибині і під землею. На поверхні Землі немає такого місця, куди б не потрапляв невидимий космічний «душ». Полярні райони отримують значно більше радіації, чим екваторні області. Рівень радіації збільшується зі збільшенням висоти над рівнем моря, так як зменшується шар атмосфери, який відіграє важливу роль у радіаційному захисті життя на Землі. По цій причині мешканці високогір'я отримують значно високі дози опромінювання, чим мешканці рівнини.

...