Дощові тропічні ліси, як один із основних біомів суходолу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дощові тропічні ліси, як один із основних біомів суходолу

Тропічні дощові ліси, що називаються джунглями, формуються в умовах досить вологого та жаркого клімату. Сезонність тут не виражена і пори року розпізнаються за дощовим та відносно сухим періодами. Середня місячна температура цілорічно утримується на рівні 24°- 26° С та не опускається нижче плюс 18° С. Опадів випадає в межах 1800 - 2000 мм на рік. Відносна вологість повітря зазвичай перевищує 90%.

Для вологих тропічних лісів характерні:

· наявність 4-5 ярусів дерев, відсутність чагарників, велика кількість епіфітів, епіфілів і ліан;

· переважання вічнозелених дерев з крупним вічнозеленим листям, слабо розвиненою корою, бруньками, не захищеними бруньковими нирковими чешуйками, в мусонних лісах -- листопадні дерева;

· утворення квіток, а потім плодів безпосередньо на стовбурах і товстих гілках (кауліфлорія).

Тропічні дощові ліси займають площу, рівну 10 млн. кв.км. У фітомасі тропічного лісу утримується 40% всього зв'язаного вуглецю планети. Основні масиви таких лісів розміщені в басейні ріки Амазонки (Південна Америка), в басейні ріки Конго (Африка) та на південному сході Азії. Незважаючи на пишну рослинність, якість ґрунтів в таких лісах залишає бажати кращого. Швидке гниття, викликане бактеріями, заважає накопиченню гумусного шару. Концентрація оксидів заліза і алюмінію в наслідок латеризації ґрунту (процес зменшення вмісту кремнезему у ґрунті з одночасним збільшенням окислів заліза і алюмінію) забарвлює ґрунт в яскраво-червоний колір і іноді утворює родовища мінералів (наприклад бокситів). На молодих основах, особливо вулканічного походження, ґрунти можуть бути досить родючими. Ґрунти слаборозвинуті, бідні на поживні речовини внаслідок швидких процесів гуміфікації та мінералізації. Усі поживні речовини швидко перехоплюються коренями або вимиваються з ґрунту зливами. Корені рослин проникають у ґрунти не глибше 50 см. Такі ґрунти після вирубки лісу та сільськогосподарського використання швидко піддаються ерозії та втрачають родючість.

Загальною особливістю тропічного дощового лісу є надзвичайно велике розмаїття видів рослин та тварин. Тут представлено майже 50% світового генофонду рослин і 2/3 видів тварин планети. Майже всі рослини тут вічнозелені. Тривалість життя окремого листка складає 12-14 років, опадають вони поступово, і рослини завжди стоять вкриті листям. Частина листків має пристосування до всмоктування дощової води, інші навпаки, пристосовані до швидкого стікання води з їхньої поверхні вздовж спеціальних жолобків та виростів. Дерева у вологих тропічних лісах мають кілька загальних характеристик, які не спостерігаються у рослин менш вологого клімату.

Основа стовбура у багатьох видів має широкі, дров'янисті виступи. Раніше вважалося, що ці виступи допомагають дереву утримувати рівновагу, зараз же вважають, що по цих виступах вода з розчиненими живильними речовинами стікає до коріння дерева. Широке листя також є звичайною справою у дерев, чагарників і трав нижніх ярусів лісу. Високі молоді дерева, що ще не досягли верхнього ярусу, також мають ширше листя, яке потім зменшується з висотою. Широке листя допомагає рослинам краще засвоювати сонячне світло під кромками дерев лісу, і вони зверху захищені від дії вітру. Листя верхнього ярусу, що створює навіс, зазвичай має менші розміри і сильно порізані, щоб зменшити тиск вітру. На нижніх поверхах листя часто звужене на кінцях так, що це сприяє швидкому стіканню води і перешкоджає розмноженню на них мікробів і моху, що руйнують листя.

Верхівки дерев часто дуже добре зв'язані між собою за допомогою ліан або рослин -- епіфітів, що ростуть на них. Іншими характеристиками вологого тропічного лісу можуть служити незвичайно тонка (1--2 мм) кора дерев, іноді покрита гострими шипами або колючками; наявність квітів і фруктів, що ростуть прямо на стовбурах дерев; велика різноманітність соковитих фруктів, що привертають птахів, ссавців і навіть риб, що харчуються розпорошеними частинками. На епіфіти особливо багата Америка. Цвітіння рослин тропічного дощового лісу спостерігається протягом всього року. Тропічні дощові ліси мають складну багатоярусну структуру рослинного компоненту, яка впливає на ярусне розміщення тварин. На поверхню ґрунту потрапляє мало світла, воно перехоплюється верхніми ярусами і тому трав'яний покрив зріджений або зовсім відсутній. Усе життя такого лісу зосереджене на верхніх ярусах.

Фауна тропічного дощового лісу також різноманітна. Тут багато видів комах, плазунів та птахів. Ссавці представлені значно менше, великих видів мало. Жива біомаса тропічного лісу складає 350 - 700 і навіть 1000 тонн/га, опаду - до 100 тонн. Тваринна біомаса сягає до 200 - 300 кг/га або 0,02% усієї біомаси. На долю хребетних припадає 13-20 кг/га. У цілому тут найбільша щільність біомаси на планеті. Екосистеми тропічного дощового лісу з важливими постачальниками газоподібного кисню: вони продукують його в кількості 30 тонн/га на рік.

Поглинання вуглецю та виділення кисню в тропічних лісах зрівноважені.

Екосистеми тропічного дощового лісу при всій своїй складності досить крихкі і легко можуть бути зруйновані під впливом господарської діяльності людини. Найбільших збитків завдають вирубки цінних пород деревини, наприклад, червоного дерева, махогонії, білого кедра, бальси, ебенового дерева. Для лісозаготівлі та потреб перелогової системи землекористування щороку вирубається майже 7,1 млн. га лісу. Зокрема, в Африці початкова площа тропічного дощового лісу скоротилася більш як на 60%. Відновлення ж екосистем тропічного лісу йде поволі та вимагає десятків, якщо не сотень років.

Тропімчні і субтропімчні воломгі широколисті лісим, також відомі як Тропічні (і субтропічні) дощові ліси

Вологі тропічні ліси Гаяни тип дощового лісу. Цей біом включає декілька видів лісів, зокрема низовинні тропічні дощові ліси, які отримують високу кількість опадів протягом всього року; вологі листопадні і напів-вічнозелені ліси, з високою повною кількістю опадів, але з сильними сезонними варіаціями; гірські дощові ліси що зустрічаються в дещо холодніших гірських областях, та прісноводі болотні ліси і торф'яні болотні ліси. Географічно, тропічні дощові ліси знаходяться в екваторіальному поясі та у вологих субтропіках, вони характеризуються теплим, вологим кліматом з високою кількістю опадів протягом всього року. Тропічні і субтропічні лісові регіони з нижчою кількістю опадів називаються тропічними і субтропічними сухими широколистими лісами і тропічними і субтропічними хвойними лісами.

Розповсюдження тропічних дощових лісів на Землі

Тропічні дощові ліси звичайні в кількох земних екологічних зонах, зокрема: найбільші тропічні дощові ліси існують в басейні річки Амазонки (Амазонський тропічний ліс)а саме, в Південно-американських країнах Бразилії і Перу, в Нікарагуа, в південній частині півострова Юкатан (Гватемала, Беліз), в екваторіальній Африці від Камеруна доДемократичної Республіки Конґо, в багатьох районах Південно-східній Азії від М'янми до Індонезії і Папуа-Нової Гвінеї, та в австралійському штаті Квінсленд, Індомалаї (частини Індійського субконтиненту і Південно-східної Азії), Неотропіків (північна Південна Америка і Центральна Америка), північна і східна Австралія, і Океанії (тропічні острови Тихого океану).. Дощові ліси зараз покривають біля 5% земної суші.А раніше було 12%!

Крім значної кількості опадів тропічні дощові ліси характеризуються великою кількістю постійних (в протилежність мігруючим) видів тварин і величезною біорізноманітністю флори і фауни. За оцінками вчених більш ніж половина всіх видів рослин і тварин світу живуть в цих лісах.

Одна із основних екологічних проблем сучасності: ОЗОНОВІ ДІРКИ

Газоподібний озон, відкритий в середині минулого століття, довгий час привертав увагу вчених лише своїми унікальними хімічними і фізичними властивостями. Інтерес до озону істотно зріс, після того, як з'ясувалася його поширеність в земній атмосфері і та особлива роль, яку він грає в захисті всього живого від впливів небезпечного ультрафіолетового випромінювання. Оскільки озон затримує активне випромінювання сонця, то руйнування озонового шару може призвести до цілого ряду негативних наслідків для рослин, тварин і людини. В ряду тривожних проблем - зрушення у світовому кліматі, виснаження лісових, грунтових і водних ресурсів, прогресуюче спустошення планети - знаходиться і проблема руйнування озонового шару. Озоносфера - одна з поверхневих оболонок планети. Вона є складовою частиною біосфери Землі, що включає в себе сукупність живих організмів і неорганічні речовини, що знаходяться в загальному кругообігу. З трьох стихій, що оточують людину - твердої оболонки, води і повітря, - остання є найбільш вразливою

Що таке озон і його роль в атмосфері

Озон це різновид кисню. Озон був відкритий в 1839 році німецьким хіміком Шенбейном, а в 1873г. його виявили в приземної атмосфері. Через 8 років англійський хімік Гартлі виявив озон у верхніх шарах атмосфери. Озоновий шар у стратосфері важливий тим, що він поглинає певний діапазон сонячного випромінювання. Сама земля теж випускає випромінювання в інфрачервоному спектрі. Так ось частина цього випромінювання теж затримується озоном, тим самим, оберігаючи планету від охолодження. Головною функцією озону є захист людини і біосфери планети від жорсткого ультрафіолетового випромінювання з довжинами хвиль від 250 до 320 нм.

Природа і значення озонового екрану.

Найбільш шкідливим наслідком викиду парникових газів в атмосферу є руйнування ними озонового шару - своєрідного щита від «жорстких» сонячних променів. Поряд з видимим світлом Сонце випромінює ультрафіолетові хвилі. Хоча ультрафіолетові промені невидимі, вони володіють більшою енергією, ніж видимі. Проникаючи крізь атмосферу і поглинаючись тканинами живих організмів, вони руйнують молекули білків і ДНК. Якби все ультрафіолетове випромінювання, що потрапляє на верхні шари атмосфери, досягало поверхні Землі, то навряд чи на ній збереглося б життя: всі рослини і тварини просто засмажились б. Ми захищені від агресивного впливу ультрафіолетового випромінювання, так як більша його частина (понад 99%) поглинається шаром озону в стратосфері на висоті близько 25 кілометрів від поверхні землі. Цей шар зазвичай називають озоновим екраном.. Однак деякі антропогенні речовини, зокрема парникові гази, його руйнують.

Озон, що міститься у верхніх шарах атмосфери, цілком поглинає особливо згубні короткохвильові ультрафіолетові промені, перешкоджаючи тим самим пошкодження живих систем. Зниження концентрації озону в атмосфері в цілому хоча б на 10% вже позначається на живих організмах - знижується врожай рослин, у тварин і людини спостерігаються різного роду патології, Помітні зрушення під впливом зрослого ультрафіолетового опромінення можуть спостерігатися і в стані цілих екосистем, особливо наземної рослинності і фітопланктону Озоновий шар має значення не тільки як екран біосфери від пошкодження жорстким ультрафіолетовим випромінюванням, а й визначає термічний режим атмосфери нашої Планети. Озоновий «екран» розташований в стратосфері, на висотах від 7-8 км. на полюсах, 17-18 кілометрів на екваторі і приблизно до 50 кілометрів над земною поверхнею. Відносно висока концентрація озону (близько 8 мл/м ) поглинає небезпечні ультрафіолетові промені і захищає все живе на суші від згубного випромінювання. Більше того, якби не озоновий шар, то життя не змогло б взагалі вибратися з океанів і високорозвинені форми життя типу ссавців, включаючи людину, не виникли б. Якби можна було витягти весь озон, що знаходиться в атмосфері, і стиснути під нормальним тиском, то в результаті вийшов би шар, що покриває поверхню Землі товщиною всього 3 мм. тропічний дощовий ліс озоновий

Джерела та наслідки руйнування озонового шару

До самого останнього періоду історії Землі живі системи планети еволюціонували майже в повній гармонії з атмосферою, літосферою і гідросферою, не відчуваючи впливу людської діяльності. Повсюдна індустріалізація призвела до потенційно небезпечних рівнів забруднення середовища. Забруднення - це надходження в навколишнє середовище будь-яких речовин або енергії в таких великих кількостях або протягом такого тривалого часу, що ці речовини або енергія починають завдавати шкоди людям і довкіллю. Ще на початку шістдесятих років вважали, що забруднення атмосфери - це локальна проблема великих міст та індустріальних центрів, але пізніше стало ясно, що атмосферні забруднювачі здатні поширюватися по повітрю на великі відстані, надаючи вплив на райони, що знаходяться на значній відстані від місця викиду цих речовин. До руйнування озонового шару призводять численні фактори.У першу чергу це, фреони. Фреони - це збірна назва цілої групи хімічних речовин з'явилися на світ ще у 20 роки минулого сторіччя. Вони використовувалися в холодильниках, як холодоагентів. Ще одна область застосування фреонів це використання їх в аерозольних упаковках,як розпилювача. Фреони досить швидко піднімаються вгору, в стратосферу. У стратосфері під дією ультрафіолетового випромінювання вони досить швидко розкладаються. У результаті виділяються активні атоми хлору, які й беруть участь у розкладі озону. Ще один чинник, що призводить до зменшення озонового шару - це висотні літаки та запуски космічних кораблів.. Також мінеральні добрива руйнують озоновий шар, який може зменшуватися за рахунок того, що в стратосферу потрапляє закис азоту N2O. Можна бути впевненим, що з ростом кількості мінеральних добрив, внесених у грунт, буде рости кількість закису азоту.Ядерні вибухи теж сприяють виснаженню озонового шару. Закис азоту виявляється також і в димових газах електростанцій. Це дуже сильне джерело впливу на атмосферу. Дуже важливу роль в руйнуванні озону грає пар.. Від кількості пари в стратосфері залежить швидкість руйнування озону.

«Озонові дірки» та їх вплив

Як тільки існування «озонової діри» стало науковим фактом, природно виникло питання: А яка ж її природа? І через деякий час з'явилися дві гіпотези - антропогенна фотохімічна і метеорологічна. Прихильники першої гіпотези вважали, що зменшення озонового шару результат антропогенного забруднення атмосфери. «Озонова діра»має чисто метеорологічне походження і пов'язана зі специфікою динамічного режиму стратосфери в Антарктиці», - стверджували прихильники другої гіпотези. Важливим моментом цієї гіпотези було існування в середині сталого циклону , що висить взимку і велику частину весни над Антарктикою, спрямованих вгору (висхідних) вертикальних рухів. У кожної з гіпотез були свої плюси і мінуси. У рамках антропогенної концепції було важко відповісти на питання про те, чому «діра» (якщо вона відображає загальну тенденцію всезростаючого забруднення атмосфери) спостерігається лише над Антарктикою і тільки навесні. А прихильникам метеорологічної природи «дірки» було важко пояснити, чому остання не спостерігалася до початку 80-х років і чому в 80-х вона з'явилася і стала посилюватися рік від року. У жовтні 1987 року були отримані дані, які показали, що до антропогенного забруднення атмосфери явище «озонової діри» має саме пряме відношення. Виникнення «озонових дір» (сезонне зменшення вмісту озону вдвічі і більше) вперше спостерігали в кінці 70-х років над Антарктидою. З роками тривалість і площа «озонових дір» росли, і до теперішнього часу вони вже захопили південні регіони Австралії, Чилі та Аргентини. Паралельно, хоча і з деяким запізненням, розвинувся процес виснаження озону над Північною півкулею. Спочатку 90-х років спостерігали 20 - 25% його зменшення над Скандинавією, Прибалтикою і північно-західними областями Росії. У відмінних від приполярних широтних зон виснаження озону менш виражено. Виснаження озонового шару може мати значний вплив на екологію Світового океану. Багато з наявних у ньому систем відчувають стрес вже при існуючих рівнях природної ультрафіолетової радіації, і збільшення її інтенсивності для деяких з них може виявитися катастрофічним. В результаті дії ультрафіолетового випромінювання у водних організмів порушується адаптивне поведінка (орієнтація та міграція), придушуються фотосинтез і ферментативні реакції, а також процеси розмноження і розвитку, особливо на ранніх стадіях. Оскільки чутливість до ультрафіолетової радіації різних компонентів водних екосистем істотно розрізняється, то в результаті руйнування стратосферного озону слід очікувати не тільки зменшення загальної біомаси, але і зміна структури водних екосистем. У цих умовах можуть гинути і витіснятися корисні чутливі форми і посилено розмножуватися токсичні для навколишнього середовища, наприклад синьо-зелені водорості. Ефективність водних харчових ланцюгів у вирішальній мірі визначається продуктивністю їх початкової ланки - фітопланктону, який утилізує понад половини вуглекислого газу в процесі глобального фотосинтезу. Крім того, ультрафіолетова радіація пригнічує продукцію фітопланктоном диметилсульфіду, що грає важливу роль у формуванні хмарності. Останні два феномени можуть викликати довготривалі зміни глобального клімату та рівня Світового океану. З біооб'єктів вторинних ланок водних харчових ланцюгів ультрафіолетове випромінювання здатне безпосередньо вражати ікру і мальків риб, личинки креветок, устриць і крабів, а також інших дрібних тварин.

На відміну від водних організмів, вищі рослини можуть частково адаптуватися до збільшення інтенсивності природної ультрафіолетової радіації, проте в умовах 10-20%-й редукції озонового шару у них спостерігається гальмування росту, зменшення продуктивності та зміни складу, що знижують харчову цінність.Особливо чутливі до змін озонового шару фототрофні ціанобактерії, що живуть у самих верхніх шарах грунтів і здатні утилізувати азот повітря з подальшим використанням його рослинами в процесі фотосинтезу, тим самим впливаючи на родючість грунтів.Ці мікроорганізми піддаються безпосередньому впливу ультрафіолетової радіації. У результаті руйнування озонового шару слід очікувати зменшення родючості грунтів. Досить імовірним є також витіснення і відмирання інших корисних форм грунтових мікроорганізмів, чутливих до ультрафіолетової радіації, і розмноженням стійких форм, частина яких може виявитися патогенними.

Для людини природна ультрафіолетова радіація є фактором ризику вже при існуючому стані озонового шару. Реакції на її вплив різноманітні і суперечливі. Деякі з них: вітамін Д, ефект при лікуванні деяких шкірних захворювань і т.д.- покращують стан здоров'я; інші:опіки шкіри та очей, старіння шкіри і т.д.-погіршують його. Типовою реакцією на переопромінення очей є виникнення фото-кератоконьюнктівіта - гострого запалення зовнішніх оболонок ока (рогівки і кон'юнктиви). Він зазвичай розвивається в умовах інтенсивного відображення сонячного світла від природних поверхонь (снігове високогір'ї, арктичні і пустельних зони) і супроводжується больовими відчуттями або відчуттям стороннього тіла в оці, сльозотеча, світлобоязнь і т.п. Опік очей можна отримати за 2 години на засніжених зонах і за 6 - 8 годин на піщаній пустелі. Тривала дія ультрафіолетової радіації на око може викликати виникнення катаракти, дегенерацію рогівки і сітківки і т.д. В результаті переопромінення шкіри розвивається асептичне запалення, або еритема, супроводжується крім больових відчуттів змінами теплової та сенсорної чутливості шкіри, пригніченням потовиділення і погіршенням загального стану.У результаті руйнування стратосферного озону слід очікувати зниження опірності населення ряду інфекційних захворювань: особливо, це хвороби з шкірної фазою розвитку або залежні від клітинного імунітету: кір, вітряна віспа, герпес і інші вірусні захворювання з шкірним висипом, індуковані через шкіру паразитарні хвороби типу малярії і лейшманіозу, а також залежні від клітинного імунітету : основна частина пухлин шкіри, часто призводять до раку шкіри. Ультрафіолетова радіація відіграє важливу роль у забезпеченні організму вітаміном Д, регулюючим процес фосфорно-кальцієвого обміну. Дефіцит вітаміну Д викликає рахіт і карієс, а також відіграє важливу роль у патогенезі передміхурової залози, що дає високу смертність. При виникненні дефіциту вітаміну Д необхідна доза ультрафіолетової радіації, складова приблизно 60 мінімальних ерітемних доз на рік на відкриті ділянки тіла. Для білого населення в помірних широтах це відповідає щоденному перебуванню на відкритому сонці по півгодини в середині дня з травня по серпень. Інтенсивність синтезу вітаміну Д убуває із збільшенням ступеня пігментатівності, у представників різних етнічних груп може відрізнятися більш ніж на порядок Внаслідок цього пігметація шкіри може бути причиною недостатності вітаміну Д у кольорових іммігрантів в помірних і північних широтах.

В даний час збільшення ступеня виснаження озонового шару свідчить про недостатність зусиль щодо його захисту.

Проблема озонового екрану і шляхи її вирішення

Розглянемо деякі проблеми, пов'язані з руйнуванням озону та шляхи їх вирішення:

· Вихлопи автомобілів:

а) заміна палива в існуючому автомобільному транспорті на екологічночисте.

б) перехід на інші джерела енергії (наприклад, електромобілі, використання сонячної енергії).

· Забруднення хлорфторуглеводородами (холодильна техніка, аерозолі):

а) Перехід від довгоживучих фреонів на короткоживучі (менше року).

б) зниження, а потім і повне припинення виробництва та використання фреонів.

· Хімічні добрива. Спалювання промислового палива:

а) Перехід на екологічно чисту енергетику.

а також: ядерні вибухи, викид відпрацьованих газів при польотах висотних літаків і великих ракет, видобуток нафти і природного газу та інше.

Усвідомлення небезпеки призводить до того, що міжнародною громадськістю вживаються все нові й нові кроки на захист озонового шару. Створено різні організації з охорони озонового шару (ЮНЕП, КОСПАР, МАГА). Проблема збереження озонового шару відноситься до глобальних проблем людства. Тому вона обговорюється на багатьох форумах самого різного рівня Залишається лише вірити в те, що глибоке усвідомлення небезпеки сподвигне уряд всіх країн на прийняття необхідних заходів щодо зменшення викидів шкідливих речовин для озону.

Короткий огляд деяких факторів впливу на природне середовище показує, що до цих пір не встановлено значення багатьох хімічних і біохімічних наслідків цього впливу. З іншого боку, вже сьогодні можна оцінити все загрозливе різноманіття антропогенного втручання та його шкода навколишнього середовища. Джерелами втручання є: постійне прагнення до зростання виробництва і споживання; постійне зростання чисельності населення, яке призводить до того, що навіть незначне навантаження на природу в кожному окремому випадку- в цілому, перетворюється на глобальну проблему. Однобічний підхід до технічного прогресу, який в цьому столітті привів до появи цілого потоку технічних товарів та хімічних продуктів, чужих природі, а то й ворожих їй. У всі ланки природної системи проникли несумісні з нею чужорідні речовини, що загрожують в багатьох випадках самому існуванню екосистеми. Виникла необхідність вживання термінових заходів, щоб врятувати природу, тобто різко скоротити виснаження природних природних ресурсів та обмежити застосування шкідливих для природи речовин. Але це не означає, що техніка, хімія, господарська діяльність і економіка повинні повернутися до кам'яного віку; навпаки, це означає- необхідність просування до нових наукових досягнень, що спирається на пізнання, коли виникає спільність з природою, в якій людина знайде довголіття. Людство повинно усвідомлювати, що ми тільки гості природи.

Список використаної літератури

1. Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Халиков Р. Г., Даревский И. С., Рябов С. А., Барабанов А. В. Атлас плазунів Північної Євразії .Зоологічний інститут РАН, 2004. -- 232 с.

2. Зиненко А. И. «Розповсюдження рептилій в лісостепах України» , СПб: 2008. 468 с.

3. Таращук В. І., 1959. Земноводні та плазуни. Фауна України. Т. 7. Киiв: Вид-во АН УРСР. 247 с.

4. Куриленко В.Е., Вервес Ю.Г. Земноводные и пресмыкающиеся фауны Украины: Справочник-определитель. -- Киев: Генеза, 1998. -- 208 с.

5. Й. Р. Гілецький, М. М. Богович.:Географія.Довідник.

6. Данилов А.Д. Атмосферний озон - сенсації і реальність/А.Д. Данилов, І.Л. Кароль. - Л.: Гідрометіоіздательство, 1991.-334 с.

7. Озоновий щит Землі і його зміни/Е.П. Александров, Ю.А. Ізраель, І.Л. Кароль та ін - СПб.: Гідрометіоіздательство, 1992.-211 с.

8. Ортенберг Ф.С. Озон: погляд з космосу/Ф.С. Ортенберг, Ю.М. Трифонов-. М.: Знание, 1990.-433 с.

9. Фелленберг Г. Забруднення природного середовища: Учеб. Посібник/Г. Фелленберг. - М.: В«СвітВ», 1997. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru