Отже, за рік кожний квадратний сантиметр поверхні відбиває 29% радіації, яка приходить на неї. Різницю між прихідною і витратною частинами сонячної радіації називають радіаційним балансом, який в області по місяцях досягає таких величин:

Радіаційний баланс за рік додатний і становить приблизно 34 ккал/см2. Період із додатним радіаційним балансом триває вісім місяців. Перехід радіаційного балансу від від'ємного до додатного відбувається в третій декаді лютого. Величина від'ємного радіаційного балансу в середньому досягає 1,7 ккал/см2. Максимальна сума радіаційного балансу спостерігається в червні - 6,8 ккал/см2.

Тривалість сонячного сяйва протягом року в Ратному становить 1738 год. з таким розподілом за місяцями:

Тепловий режим виражається тепловим балансом, до якого, крім радіаційного балансу, відноситься кількість тепла, яка витрачається на випаровування, на турбулентний теплообмін підстилаючої поверхні з атмосферою і теплообмін у ґрунті.

За рік в області випаровується 555-565 мм вологи, на це витрачається до 25 ккал/см2 тепла, на турбулентний теплообмін підстилаючої поверхні з атмосферою - 6 ккал/м2, на теплообмін у ґрунті - 2,8 ккал/см2.

Отже, основна кількість тепла, яку одержує поверхня Ратнівщини, витрачається на випаровування, а турбулентний теплообмін підстилаючої поверхні з атмосферою і теплообмін у ґрунті порівняне невеликий. Тому в межах території формується помірно вологий клімат із невеликими коливаннями температури. Кількість опадів перевищує випаровування.

Вітер на території Ратного обумовлюється, з одного боку, характером поверхні, а з другого - розподілом над нею атмосферної циркуляції. Напрямок і швидкість вітру над територією області визначається місячним і сезонним режимом баричних центрів, які виникають над північною частиною Євразії і Атлантики.

Ратнівщина зазнає впливу різноманітних повітряних мас, які змінюються за порами року. Континентальне повітря помірних широт (полярне) спостерігається протягом цілого року і є панівною по вітряною масою над територією області, яка формується з арктичного або морського повітря помірних широт над територією України.

Умови атмосферної циркуляції визначають напрямки вітрів: взимку - західні і південно-західні, влітку - західні і північно-західні (табл. 2.2.).

Таблиця 2.

Повторюваність напрямків вітрів у процентах без урахування штилів (м. Луцьк)

Таблиця 4.

Середня місячна і річна кількість опадів

Найбільше надмірно вологих днів у жовтні. Посушливих днів, коли відносна вологість о 13 год. становить 30% і менше, у теплий період року у Ратному мало (п'ять-шість), причому найбільше їх у травні.

Річні суми опадів у Ратному становлять 573 мм. Найбільше опадів спостерігається в червні, липні та серпні (до 80-90 мм за місяць), найменше - у січні 24-32 мм (табл. 4). Отже, протягом року опади розподіляються нерівномірно. Приблизно 70% всієї їх кількості випадає в теплий період року (із квітня по жовтень) і тільки 30% - в зимовий.

За теплий сезон відмічається в середньому 60-65 днів з опадами, що дають за добу не менше 1 мм, із них 25-28 днів з опадами не менше 5 мм. Протягом року спостерігається 160-180 днів з опадами. Взимку днів з опадами більше, ніж влітку, але інтенсивність зимових опадів незначна. Влітку опади часто супроводжуються грозами, рясними дощами, інтенсивність яких становить 0,10-0,28 мм/хв. В середньому за рік на область припадає 81% рідких 10% - твердих і 9% - змішаних опадів.

У Ратнівському районі буває по два-три бездощових періоди в теплу половину року, які тривають до 10 днів. Бездощові пріоди тривалістю понад 20 днів у Волинській області спостерігаються не кожний рік. Значно рідше - один раз на десять років відсутні опади протягом 30-36 днів.

Взимку всю територію області вкриває сніговий покрив, який з'являється в кінці другої декади листопада-на початку грудня.

Перший сніг дуже рідко зберігається цілу зиму, найчастіше він тане і з'являється новий.

Територія смт Ратного лежить у межах Поліської низовини . Поверхня території селища рівнинна, терасована, з масивами низовинних боліт.

Рельєф Ратнівської кумулятивної рівнини створений льодовиковою, водно-льодовиковою і річковою акумуляцією: моренами, кінцево-моренними формами, зандрами озерними алювіальними і, нарешті, еоловими формами. Денудаційні форми рельєфу (карстові западини, міжрічкові підвищення корінних порід, річкові долини врізані в корінні породи), хоч і дуже характерні, проте мають підпорядковане значення і не займають більше ніж 20-25% поверхні району

Верхньо-Прип'ятська акумулятивна низовина являє собою плоску рівнину з окремими горбами борових пісків, абсолютні висоти яких - від 170 м біля витоку Прип'яті до 145-150 м біля с. Люб'язь. Це в основному алювіальна рівнина, яка складається із заплави Прип'яті і двох її надзаплавних терас. Заплави Прип'яті від витоку до смт. Ратне мають ширину 1-2 км, а нижче - 5-10 км. На заплаві часто трапляються еолові форми - параболічні дюни, вали тощо, складені добре відсортованими пісками, але ці еолові форми ніби втоплені в заболочені простори заплави. Саме такі піщані вали і горби являли собою з давніх давен зручні місця для поселень. Ширина першої надзаплавної тераси від 2 км біля смт. Ратне.

На крайній півночі Волинської області виділяється Прип'ятський вал (з Ратнівськими виступами кристалічного фундаменту), обмежений широкими розломами.

Селище Ратно розташоване у Волинській серії поширення палеозойських і верхньопротерозойських відкладів під верхньою крейдою.

Волинська серія сформована у нижній частині розрізів з погано відсортованих пісковиків і гравелів потужністю 38-45 м, а у верхній - з вулканогенних порід (чергуванням базальтів і туфів, туфами, туфобрекчіями) загальною потужністю до 350 м. Поширені на території міста ордовицькі відклади, вони представлені головним чином глауконітовими пісковиками, загальна потужність яких досягає максимально 50 м.

Силур залягає на розмитій поверхні родовика, трапляється часто і має потужність до 1000 м і більше. У нижньому силурі утворилась товща карбонатних порід (вапняки, мергелі, доломіти). Юрські відклади трансгресивно залягають на нерівній частині палеозою.

Характерними для Волинського Полісся є карстові та денудаційні форми рельєфу. Карстові форми виявлені переважно западинами різних розмірів і глибин. Більш глибокі з таких западин заповнені водою і являють собою озера. Більш поширені неглибокі карстові западини, які скоро були замулені, тепер являють собою круглі або овальні заболочені пониження.

Карстові форми у Волинському Поліссі поширені там, де близько до поверхні залягають крейдяно-мергельні породи, які мають багато легко розчинного у воді вапна. Вилуговуванню цього вапна і утворенню провалля мабуть сприяють численні тріщини в крейдяно-мергельних породах, які утворились внаслідок тектонічних рухів. Цьому сприяють також рясні опади і багатство підземних вод, які циркулюють по тріщинах, розширюють їх і дають численні висхідні джерела в озерах.

Слід мати на увазі, що не всі озера Волинського Полісся карстового походження; багато з них утворилися на заплавах рік, зокрема на заплаві Прип'яті та її деяких притоках (озера Турське, Горіхове, Люб'язь). На противагу карстовим озерам, які майже виключно живляться підземними водами, заплавні озера мають річкове і ґрунтове живлення.

Денудаційні форми рельєфу теж дуже характерні для Волинського Полісся. Вони створені в дольодовиковий період на межиріччях, складених крейдою і мергелями крейдового віку. Денудаційний рельєф Ратнівського району виявлений дещо горбистими вододілами, які піднімаються над прилеглими долинами на 20-30 м. На більшій частині поверхні ці вододіли майже не мають четвертинних відкладів і прикриті лише своєю корою звітрювання, на якій утворилися родючі перегнійно-карбонатні ґрунти.

Еолові форми досить поширені на Волинському Поліссі. Вони прив'язані до флювіогляціальних пісків, які переважно простягаються вздовж поліських річок, зокрема Прип'яті, Стоходу і Стиру. Проте вони трапляються і на межиріччях. Піщані пасма, поширені вздовж річок, називають боровими терасами, оскільки вони в минулому були вкриті сосновими лісами (борами). Значні вирубки лісів, які проводилися в цих місцях, призвели до того, що вітер розвівав піски, утворюючи еолові форми - піщані дюни, вали, бархани тощо, складені добре відсортованим піском.

Характерною рисою торфовищ є їх купинний мікрорельєф при загальній рівнинності поверхонь, а також наявність окремих понижень.

Селище Ратне розташоване на р.Прип'ять. Річка бере свій початок біля с.Голядин Шацького району Волині і проходить по території області шлях в 172 км. Прип'ять - одна з найбільших приток Дніпра, головна річка Полісся.

Ділянка русла р. Прип'ять від смт. Ратне до с. Річиця є холостою частиною магістрального каналу Верхньо-Прип'ятської осушувальної системи. На цьому відтинку в кінці 70-х років русло було поглиблене і розчищене земснарядом для забезпечення пропуску води. Сьогодні на цій ділянці не видно слідів роботи людини - це річка в повному розумінні слова - з водною рослинністю, затоками, мілинами, зимувальними ямами. В 2001 р. розпочалось його розчищення.

Що стосується гідрологічного режиму Прип'яті на території області, то він значною мірою залежить від стану русла та заплави.

На відтинку Прип'яті, де проведено осушення (до смт. Ратне) річний сток розподіляється по місяцях відносно рівномірно, вихід води на заплаву спостерігається тільки до двох-трьох місцях під час значних весняних та літніх повеней. Меженний сток зріс і забезпечує достатню водність річки в осінні і літні місяці.

Підтоплення смт. Ратне спостерігалося в весняну повінь 1999 року вперше з часу проведення осушення (1978 рік). Причиною стало те, що повінь 1999 року наклалася на осінньо-зимову повінь 1998-1999 років і в той же час русло в нижній течії Прип'яті не змогло пропустити зростаючі витрати води. Гідрологічні умови на ділянці нижче осушення обумовлюються як станом русла, що в значній мірі замулене і звужене в результаті заростання водною рослинністю, так і станом заплави, що майже суцільно заросла очеретом та лозою.

У Ратнівському районі, крім р. Прип'яті, пртікають іі притоки Турія і Вижівка.

Річка Вижівка (права притока річки Прип'яті) бере початок двома струмками - один від Куснища Любомльського району, другий - від села Новосілки Турійського району і тече по заболоченій заплаві. Довжина річки Вижівки в межах області 61 км. Живлення річки змішане: у весняний період основним джерелом є талі снігові води, в літньо-осінній - дощі, в зимовий - підземні води. Площа водозбору 1272 км . Швидкість течії невелика - 0,1-0,2 м/сек., внаслідок того, що похил річки незначний - 0.57 м/км. Глибина ріки на перекатах 0,5-1,0 м, на плесах 1,0-2,5 м.

Саме погіршенню якості поверхневих вод сприяють скиди не доочищених і неочищених стічних вод.

В Ратнівському районі налічується 32озера( загальна площа водного дзеркала 3,5тис.га), у тому числі Турське озеро, Оріховець, Оріхове, які зв'язані між собою Турським каналом.

Слабохвилястий рельєф місцевості, незначний природний дренаж велика кількість атмосферних опадів зумовлюють високий рівень ґрунтових вод, особливо на рівнинах між підвищеннями. У зв'язку з цим ґрунти, що поширені на рівнинних і понижених ділянках, характеризуються оглеєнням (глеюваті, глейові і сильноглейові).

Ґрунтові води відіграють роль головного джерела водопостачання в сільському господарстві. На території Ратного рівень ґрунтових вод неоднаковий. На час обстеження ґрунтів, на понижених місцях, він був не глибше 2.0 м (із коливаннями 0.8-1.0-1.5-2.0 м), на підвищених рівнинах, зайнятих орними землями 2.0-3.0 м і значно глибше на піщаних горбах (3.0-5.0 м).

На дуже понижених ділянках рельєфу, зайнятих торфовищами і торфово-болотними ґрунтами, ґрунтові води виходили на поверхню, створюючи заболочення, при якому застійні води викликали цілий ряд небажаних явищ. Тому на заболочених площах, та на площах із близьким заляганням ґрунтових вод ( 0.5-1.0 м) проведено меліоративні роботи з таким розрахунком, щоб можна було регулювати рівень ґрунтових вод.

В межах осушувальної системи ґрунтові води знаходяться на глибині 1.0-1.5 м, зрідка більше - 2.0 м. Введення в дію осушувальних систем істотно вплинуло на рівень ґрунтових вод і прилягаючих до них масивів. Регулювання рівня ґрунтових вод в осушувальних системах потребує покращення та удосконалення.

На дуже понижених ділянках рельєфу (урочища “0хідня”, “Тернища”, “Черновище”, “Селисне” і інші), зайнятих торфовищами і торфово-болотними ґрунтами необхідно провести меліоративні роботи з таким розрахунком, щоб можна було регулювати рівень ґрунтових вод. Найвищі рівні ґрунтових і поверхневих вод, спостерігаються в період сніготанення, як правило, в кінці березня на початку квітня.

Ґрунтові та поверхневі води прісні, прозорі і не мають шкідливого впливу при грунтотворенні і рості рослинності.

Дерново-підзолисті ґрунти є основним фоном ґрунтового покриву землекористування Ратного, як і всього Полісся в цілому. Утворились вони внаслідок поєднання в часі підзолистого та дернового процесів грунтотворення.

Внаслідок хімічних, фізико-хімічних та біологічний процесів у верхньому шарі ґрунту проходить розчинення гумусу, півтора окислів і інших речовин, які легко вимиваються в нижні горизонти постійними низхідними токами. Верхні горизонти при цьому називають горизонтами вимивання (елювіальними).

Речовини, розчинені у верхніх горизонтах і вимиті з них на певній глибині випадають з розчину, утворюючи ущільнений ілювіальний горизонт - горизонт вмивання. Так проходить підзолистий процес.

Підзолистий процес в природі перекривається дерновим або цілком замінюється ним, внаслідок чого ґрунт збагачується гумусом. Таким чином, формування і розвиток дерново-підзолистих ґрунтів відбувається під впливом, як лісової, так і трав'янистої рослинності. Вплив цих факторів грунтотворення може бути, як перемінним так і одночасним.

Велику роль у формуванні дерново-підзолистих ґрунтів відіграють і ґрунтотворні породи.

Неглибоке залягання ґрунтових вод обумовлює ступінь гідроморфності умов грунтотворення та наявності ознак оглеєння, переважно в нижній частині ґрунтового профілю, що істотно позначається на фізико-хімічних та агровиробничих властивостях цих ґрунтів. Тому з погляду гідроморфності у дерново-підзолистих ґрунтах виділено дві підгрупи: дерново-підзолисті неоглеєні та дерново-підзолисті оглеєні ґрунти.

Дерново-підзолисті оглеєні ґрунти характеризуються оглеєнням, викликаним близьким до поверхні заляганням ґрунтових вод (глеюваті глейові та сильноглейові відміни). У глеюватих відмін ознаки оглеєння спостерігаються в нижній частині ілювіального горизонту, або безпосередньо під ним. У піщаних і зв'язно-піщаних різновидностей глеюватість проявляється у знебарвленні породи (піску) і тільки псевдофібри набувають в'язкості, сизуватого і бурувато вохристого відтінку. Ґрунтові води влітку залягають у глеюватих відмін на глибині до 2.0 м.

У глейових відмін оглеєний ілювіальний горизонт, іноді, й елювіальний. Він сизий, в'язкий, вологий, іноді з численними залізо марганцевими конкреціями та іржаво вохристими плямами. Оглеєна звичайно, і ґрунтотворна, а також підстилаюча порода. Ґрунтові води влітку залягають на глибині 1.0-1.5 м.

З точки зору сільськогосподарського використання оглеєння нижньої частини профілю ґрунтів легкого (піщаного і зв'язно-піщаного) механічного складу є фактором позитивним, так як при цьому рослини можуть одержувати воду з підґрунтових або алювіальних горизонтів. Але у глейових і сильноглейових відмін порівняно неглибоко залягає глейовий горизонт, який містить солі закисного заліза, що токсично діють на кореневу систему рослин. Глейовість ґрунту має також тенденцію до збільшення кислотності ґрунтового розчину, тому переважають сильно кислі ґрунти.

Дернові ґрунти залягають, в основному, по неглибоких, часто широких зниженнях серед вододілів по периферії боліт в заплаві річки Вижівки і її притоки Козачівки, а зрідка і на підвищених елементах рельєфу, на колишніх лісових галявинах. Утворилися вони в результаті дернового процесу грунтотворення, який відбувається в різко виявлених гідроморфних умовах при постійному капілярному зв'язку і неглибоко залягаючими підгрунтовими водами 0,5-1.0 м.

Найбільш істотною особливістю дернового процесу грунтотворення є нагромадження гумусу, поживних речовин і створення структури в гумусовому горизонті. Ґрунтовий профіль їх характеризується морфологічними ознаками чорноземного типу грунтотворення.

Поширені по всій території Ратного ділянки різної величини й конфігурації. Сформувались болотні ґрунти на понижених елементах рельєфу в умовах надмірного зволоження поверхневими та ґрунтовими водами під дією двох процесів оглеєння та торфоутворення.

Процес оглеєння проходить в умовах тривалого перезволоження і супроводжується переходом окисного заліза в закисне з послідуючим його вилуговуванням під впливом розкладу органічних речовин при затрудненому доступі або відсутності кисню повітря та при участі аеробних мікроорганізмів. При тривалому і постійному перезволоженні в умовах стійкого розвитку глейового процесу іони закисного заліза вступають в реакцію з кремнеземом та глиноземом, утворюючи вторинні алюмо-ферросилікати, в склад яких входить і закисне залізо. Вони мають сизувате, сіро-зеленкувате або голубувате забарвлення, що надає аналогічного кольору і горизонтам, в яких вони нагромаджуються в процесі вилуговування і носять назву оглеєних або глейових, а суцільні в'язкі суглинисті або глинисті прошарки носять назву “глей”.

В процесі оглеєння на території землекористування утворились мулувато-болотні ґрунти, у яких відсутній торфовий горизонт.

Процес торфоутворення являє собою нагромадження на поверхні ґрунту напіврозкладених рослинних решток, в результаті сповільненої їх гуміфікації та мінералізації в умовах надмірного зволоження.

Так у процесі торфоутворення сформувались: торфувато-болотні, торфово-болотні ґрунти та торфовища низинні.

Зважаючи на грубизну торфового горизонту торфові ґрунти поділяються на торфувато-болотні з грубизною торфу до 20 см, торфово-болотні з грубизною торфу до 50 см, торфовища низинні глибші за 50 см, діляться на торфовища неглибокі або мілкі з грубизною торфу до 100 см, торфовища середньо глибокі - до 150 см та торфовища глибокі більше 150 см.

Основними чинниками антропогенного навантаження на земельні ресурси міста є сільське господарство, транспорт і промисловість. В результаті інтенсивного землеробства сільськогосподарське освоєння території Ратного становить 53%. Через частий обробіток землі розпилюється поверхня ґрунту, здійснюється його ущільнення і забруднення важкими сільськогосподарськими машинами. Відбувається забруднення ґрунтів біля траси викидами автотранспорту, а також промисловими відходами і хімічними речовинами.

Втрата ґрунтами грудкової структури відбувається внаслідок зменшення вмісту органічних речовин, механічного руйнування структури фрунту. Негативний антропогенний вплив приводить до постійного зменшення вмісту гумусу. В загальному по району середньозважений показник забезпеченості гумусом становить 2,07%.

Проблемою є баланс поживних речовин, гумусу, постійно зростає рівень кислотності ґрунтового розчину, а також інтенсивність ерозійних процесів. Зміни властивостей торфових ґрунтів в зв'язку з меліорацією, сільськогосподарським використанням створюють сприятливі умови розвитку вітрової ерозії, яка проявляється, переважно не має системи обробітку ґрунту.

Територія ґрунтового покриву міста має досить низьку забезпеченість рухомим фосфором, а ступінь забезпеченості ґрунтів обмінним калієм нижчий ніж фосфором.

На території міста Ратне було проведено ряд досліджень на ґрунтовий покрив в житловій зоні.

Протягом 2005 року було відібрано 10 проб, а в 2006 році - 11 проб.

Аналіз даних проб по санітарно-бактеріологічних показниках показує, що такі показники ґрунту як політітр, загальне мікробне число, наявність кишкових бактерофолів знаходяться в межах допустимих норм.

Таблиця 6.

природоохранний твердий полігон водоохранний

В місті Ратне постійно здійснюється аналіз проб ґрунту на наявність в ньому пестицидів, визначення їх в межах норми, перевищення допустимих значень.

Регулярним є відбір ґрунтових проб на дослідження на отрутохімікати, їх наявність і склад. Відбір проводиться як по складах отрутохімікатів (в місті - це ЗАТ “Родючість”) так і на прилеглих ґрунтах міста.

У 2001 році було проведено 12 проб, з них виявлено одну з наявністю отрутохімікату пропахлор з концентрацією 0,085 мг/кг, при нормі 0,2 мг/кг. В 2002 році було відібрано 14 проб біля складу ЗАТ “Родючість”, з них виявлено 2 - прометрин з концентрацією 0,37 мг/кг, при нормі 0,5 мг/кг і Бі-58 з концентрацією 0,3 мг/кг. У 2003 році - 11 проб на колгоспному полі, з них виявлено одну пробу з Бі-58 з концентрацією 0,17 мг/кг при нормі 0,3 мг/кг. За 2004 рік було взято на аналіз 7 проб, і в жодній не було виявлено отрутохімікатів.

Дослідження ґрунту на наявність в ньому радіонуклідів здійснюється в обласному центрі - місті Луцьку. Дані значення досліджень не перевищують ГДК, так як територія міста Ратне знаходиться в екологічно чистій зоні і не підлягає зоні забруднення від наслідків ЧАЕС.

Отже, можна стверджувати, що ґрунти Ратнівщини зазнають найбільшого негативного впливу від транспорту і промислових підприємств, а також від інтенсифікації землеробства.

У ратнівському районі лісами і лісовими насадженнями вкрито 63,1тис.га

Найбільш поширені лісові формації Ратнівщини - соснові, дубово-соснові, менше дубово-грабово-соснові і грабово-соснові, а також сосново-дубові ліси. Дубово-соснові ліси є панівними.

Соснові ліси зосереджені насамперед по піщаних (борових) терасах у долинах річок Прип'яті, Вижівки, Стоходу, Турії. Залежно від умов зволоження та родючості ґрунту розрізняють соснові ліси (бори) лишайникові, зеленомохові, рунянкові, сфагнові і складні.

Лишайникові сосняки займають найбільш підвищені частини терас (сухі бори).

Зеленомохові сосняки зростають в умовах помірного зволоження ґрунтів по схилах або по зниженнях між ними (свіжі, здебільшого вологі бори). Рунянкові сосняки надають перевагу поверхні з близьким заляганням ґрунтових вод (сирі бори).

Умови місцезростання сфагнових сосняків характеризує їх інша назва - сосна на болоті. Складні сосняки, крім першого яруса з сосни, мають ще другий деревний ярус з граба і дуба. Їх розташування пов'язане з ґрунтами і оптимальними умовами зволоження.

Сосняки складні --це найбільш поширений тип поліських лісів. Серед них найбільш типовими є сосняки дубові та сосняки дубово-грабові. Дерево-стани таких лісів або двоярусні (І ярус - сосна, II - дуб черешчатий), або триярусні, де третій ярус утворює граб. Підлісок переважно розвинений слабо, особливо в деревостанах з густим наметом граба. Провідні його складники: ліщина, крушина ламка, бруслина бородавчаста і європейська, клен татарський, калина та ін. Слабо розвинений і моховий покрив, основу якого становлять звичайні лісові види (плевроцій Шребера, рунянка звичайна, дикран зморшкуватий та ін.). Трав'яно-чатарниковий ярус, навпаки, розвинений добре і являє собою поєднання неморальних і бореальних елементів.

Серед дубово-соснових лісів поширені асоціації сосняків дубово-ліщинового та дубово-чорницевого.

Дубово-грабові сосняки займають менші площі. Найбільш поширені асоціації: сосняки дубово-грабово-ліщиновий дубово-грабово-чорницевий дубово-грабово-копитняковий, дубово-грабово-дріоптеристовий, грабово-чорницевий.

Флора території Ратного об'єднує в собі і типові західноєвропейські і східноєвропейські елементи. На цій території виростають і бореальні, і європейські неморальні, і степові, і, навіть, монтанні види. До бореального типу географічних елементів, насамперед, слід віднести такі рослини - “мешканці” хвойних лісів, як ялина європейська, сосна звичайна, брусниця, хвощі лісовий, болотний та лучний чорниця, берези пухнаста і бородавчаста, дібровна, лікарська, водяна і щиткова. До європейського типу флори належать рослини - складники широколистяних лісів, а також види, що виростають на лісових луках, узліссях, болотах: дуб звичайний, липа європейська, граб звичайний, герань темна, дзвоники ріпчастовидні і круглолисті, підлісник європейський тощо. До флори відносяться такі представники аркто-альпійського типу, як верес звичайний, андромеда багатолиста, товстянка звичайна, верба розмаринолиста, журавлина дрібноплідна, ломикамінь болотний. До степового типу геоелементів належать: ковила волосиста (тирса), осока низька, горицвіт весняний.

У зв'язку з різноманітністю рослинного покриву (тут поширені ліси, луки, болота, торфовища, чагарничкові пустища, рослини відкритих водойм, рештки остепнених лук та лучних степів) складники флори за біологією і екологією досить різноманітні. Тут переважають види лісові (близько 40% флористичного складу), лучні (близько 20%), болотні (понад 10%) та водні і прибережні (близько 10%). Серед життєвих форм неподільне панування належить трав'яним багаторічникам (близько 70%).

Луки площа, яких належить міжрічковим лукам, серед яких розрізняють луки суходільні і низинні. Суходільні луки виникли на місці вирубаних лісів (суходільних широколистяно-соснових борів). Більша частина площ під суходільними луками на сьогодні розорана. Тому луки не утворюють суцільних масивів, а збереглися невеликими ділянками серед орних площ, по лісових галявинах, по підвищених окраїнах боліт, по узліссях тощо. Низинні ж луки сформувалися на місці чорновільхових та інших сирих типів лісу, а також на болотах після часткового підсушування.

Флористичне багатство таких лук - 45-50 видів, висота травостою - 50-60 см.

Болотисті луки займають міжрічкові пониження та знижені ділянки других заплавних терас. До них слід віднести повзучомітлицеві, пухирчастоосокові, стрункоосокові та водянолепешнякові луки. До найбільш поширених належать луки пухирчастоосокові і водянолепешнякові.

У заплаві найбільшої рікчки Прип'яті, навпаки, впадає у вічі переважання болотистих та торф'янистих лук, а справжні луки пересуваються на друге місце. Пустищні ж луки ще менше поширені.

Загальна грибоносна площа - понад 3 тис. га. З них близько третини припадає на білий гриб, друга третина - на маслюк. На значних площах поширені також підосичники, підберезники, лисички, опеньки. Близько 40% урожаю дає маслюк, близько 30% - білий гриб, п'ята частина урожаю припадає на опеньки. Кожний з інших видів грибів дає приблизно десяту частину врожаю.

Місто становить 34515 тис. га. Ратне має у своїй власності ряд територій природно-заповідного фонду, які належать Ратнівському Держлісгоспу, а саме гідрологічна пам'ятка природи “Озеро Святе”, яке знаходиться серед лісового масиву високобонітетних соснових насаджень віком понад 100 років. Лісовий заказник “Гірницький” - цінна ділянка високобонітетних насаджень ялини європейської віком 70 років, яка включена в генетичний фонд області. Лісовий заказник “Кортеліський” - цінна ділянка насаджень ялини європейської віком 105 років, включена в генофонд області.

Лісовий заказник “Смольний” - унікальний лісовий масив дубових , соснових березових насаджень 1-2 бонітету, віком 150 років, з підліском з ліщини, крушини, калини, місце зростання понад 300 видів вищих і нижчих рослин. Велике різноманіття ягідників - чорниці, брусниці, значні запаси лікарських рослин, зокрема, конвалії травневої, алтея, валеріани лікарської, зустрічаються рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги України: коручка болотяна, сон чорніючий.

Гідрологічний заказник “Гірницьке болото” - унікальне болото сфагнового типу, вкрите низькобонітетним рідколіссям берези і сосни природного походження. На болоті зростають чисельні осоково-злакові асоціації рослин, серед яких зустрічаються рідкісні види, зокрема, ломикамінь болотяний, занесений до Червоної книги України.

Багаторічна пам'ятка природи дуби звичайні - цінна ділянка дубів-велетнів, місце, де в роки Другої світової війни загинув і похоронений Герой Радянського Союзу В.П.Газін.

Зa зоогеографічними параметрами територія Ратного належить до бореально-лісової зоогеографічної зони, поліської зоогеографічної округи, західно-волинського зоогеографічного району

На її території тепер налічується 87 вид хребетних, зокрема: круглоротих і риб - 13, земноводних - 7, плазунів - 2, гніздових та зимуючих птахів - 45, ссавців - 20 .

Своєрідними представниками фауни хребетних західно-волинського, черепаха болотяна, тетерев, рябчик, лелека чорний, корольок червоноголовий, вовчок садовий щуроголова полівка або полівка-економка, ондатра, лось та деякі інші. Отже, специфіка фауни хребетних західно-волинського зоогеографічного району полягає у наявності значної кількості суто лісових та водно-болотяних видів при майже цілковитій відсутності видів-індикаторів відкритих степових просторів. Це явище пояснюється історією формування регіональної поліської фауни хребетних, зокрема аві- та теріо-фауни.

Викопна плейстоцен-голоценова фауна птахів та звірів річкового алювію Волинського Полісся складається з видів, що мають екологічну прив'язаність до прибережних чагарникових та заплавно-лучних ділянок. Це біла куріпка, погонич, різні голінасті, кроншнеп, качин, кріт, землерийка-бурозубка, бобер річковий, миша польова, полівки водяна, економка звичайна, видра річкова, північний олень, кабан - усього майже 50% зареєстрованих викопних видів. До суто лісових тварин належать: глухар, вальдшнеп, припутень, білка звичайна, полівка підземна, борсук, олень звичайний, лось, а усі інші виявлені викопні хребетні (тетерев, підорлик великий, ластівка сільська, хом'як, заєць-русак,. вовк, лисиця, козуля, бик-тур, кінь первісний, мамонт) найщільніше заселювали лісолучні угіддя. У складі плейстоцен-голоценової аві- та теріофауни не виявлені стрепет, дрофа, степові жайворонки, бабак, ховрахи, строкатки, тушканчик та інші види.

Нині на території Ратнівського району діє державне мисливське господарство “Ратнівське”, угіддя якого займають 55 тисяч гектарів, з них 35 тис. га лісу, понад 20 тисяч га - водно-болотні, польові простори. Згідно з даними державного лісогосподарського об'єднання “Волиньліс”, у 1998 році в господарстві налічувалося 45 лосів, 67 оленів благородних, 721 козуля, 163 диких кабани, майже дві з половиною тисячі зайців.

Взагалі тваринний світ краю багатий. Тут налічується понад 60 видів комахоїдних, рукокрилих, хижих, зайцеподібних, гризунів і парнокопитних. П...