Демографічна криза – ознака сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Реферат на тему: «Демографічна криза - ознака сучасності»

Виконала:

студентка гр. ХК-з41

Котула Ю. О.

Київ, 2016р.

Зміст

Вступ

Демографічна ситуація в світі

Демографічна ситуація в Україні

Шляхи вирішення демографічної кризи

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна молодь вступає в життя в епоху не тільки бурхливого розвитку науки та техніки, а й негативних наслідків науково-технічної революції та демографічного вибуху. Неконтрольоване зростання населення на Землі, кількість якого вже перевищила критичну межу, дедалі більше забруднення атмосфери, гідросфери та літосфери, накопичення величезних об'ємів відходів людської діяльності майже всіх видів природних ресурсів призвели до розвитку глобальної екологічної кризи.

Глобальні проблеми забезпечення життєдіяльності і якості життя людини випливають з усвідомленням того, що вона є головною цінністю планети Земля. Тому поряд із упорядкуванням і стабілізацією демографічних процесів людства має вирішити проблеми забезпечення життєдіяльності (продовольство, житло, енергія, знаряддя праці, тощо) та якості життя людини (добробут, освіта, культура, охорона здоров'я та інш.).

Демографічна політика поділяється на два напрями: "демографічна криза" - зменшення кількості населення або "демографічний вибух" - різке зростання" кількості населення або "демографічна війна".

Ми повинні жити в гармонії з природою. Конкретно це полягає у необхідності виконання деяких умов. Однією з цих умов є скорочення кількості населення Землі приблизно в 10 разів проти сучасного рівня. Це потрібно робити поступово, пропорційно в різних країнах і при обов'язковому збереженні малочисельних народів.

На жаль, доводиться констатувати, що населення Землі продовжує зростати. Всі спроби запровадити у всесвітньому масштабі заходи щодо обмеження народжуваності, планування сім'ї наштовхуються на опір населення країн, що розвиваються і релігійних кіл (про що свідчать результати конференції ООН з питання демографії, яка проходила в Каїрі в 1994 році).

Тому основне завдання на сьогодні полягає у вихованні людей, особливо молоді, для усвідомлення тієї простої істини, що всі наші плани, дії й вчинки мають не суперечити законам природи, а узгоджуватись з ними.

демографічний населення вибух криза

Демографічна ситуація в світі

Демографічна проблема постала в 70-80-х роках XX століття і має два протилежні аспекти. По-перше, викликає велику занепокоєність явище демографічної кризи або ж депопуляції населення, що вже призвело до порушень у відтворенні населення та скорочення числа жителів в економічно розвинених державах світу. По-друге, ще більшу тривогу викликає швидке зростання населення в країнах, що розвиваються, який називається демографічним вибухом. Не менш гострими аспектами цього є також неконтрольована урбанізація в країнах, що розвиваються, криза великих міст світу, стихійна внутрішня і зовнішня міграції тощо. Нерівномірне зростання населення в різних регіонах світу супроводжується процесом перерозподілу населення між ними.

До числа найбільш актуальних проблем сучасного людства належить проблема народонаселення, пов'язана насамперед із прискореними темпами зростання населення. Так, на початку нашої ери, на Землі нараховувалося близько 200 млн. осіб, у 1000 р. - 275 млн., у середині 17 ст. - 500 млн., у 1850 р. - 1.3 млрд., у 1900 р. - 1.6 млрд., у 1950 р. - 2.5 млрд., у 1970 р. - 3.6 млрд. За даними на 1999 р., чисельність населення світу становила 6 млрд. осіб. Протягом ХХ століття кількість людей виросла у чотири рази. У містах мешкає 47 % населення, у селах - 53 %. За оцінками ООН, кількість населення за рік збільшується на 1.2 %, тобто на 77 млн. 97 % зростання припадає на такі країни, як Індія, Китай, Пакистан, Нігерія, Бангладеш, Індонезія.

У 1989 р. чисельність населення Землі дорівнювала 5 млрд. 239 млн. осіб. У 2000 р., за оцінкою бюро переписів населення США, число мешканців планети мало досягти 6 млрд. 291 млн., а в 2020 р. - 8 млрд. 281 млн. Близько 80 %, тобто 7 млрд. осіб, становитиме населення країн, що розвиваються.

Хоча ще кілька років тому деякі демографи ООН стверджували, що протягом одного-двох століть кількість населення подвоїться і досягне 12 млрд., то тепер їм доводиться переглядати прогнози. Вони обережно прогнозують, що до 2200 р. кількість людей на планеті досягне 10 млрд., а потім почне скорочуватися.

Складність і динаміку кількості й руху населення висвітлює теорія демографічного переходу, яка пояснює відмінності у природному прирості населення різних регіонів насамперед соціально-економічними факторами.

Вирізняються три фази демографічного переходу: перша - це велика народжуваність і велика смертність, що пояснюється низьким рівнем життя населення і слабким розвитком медицини. Зараз на цьому етапі перебувають Сомалі, Малі і Чад. У другій фазі за рахунок підвищення рівня життя й поліпшення медичного обслуговування зменшується смертність за традиційно високої народжуваності. Кількість населення різко збільшується, темпи природного приросту перевищують 1.2 %. Саме на цю фазу припадає демографічний вибух - швидкі темпи зростання приросту населення (більш як 1.8 %). Така демографічна ситуація характерна для Венесуели, Болівії, Нігерії, Індії. Третя фаза характеризується зменшенням народжуваності завдяки підвищенню соціально-економічного статусу жінки; смертність знаходиться у межах 0.2-0.6 %. У цій фазі перебувають країни, в яких природний приріст малий або від'ємний. Коли він знижується до 0.2 %. настає демографічна криза. Зараз вона спостерігається в Україні, Німеччині, Данії, Угорщині, Росії.

Отже, з підвищенням рівня економіки території (країни, регіону) змінюються і її демографічні показники. На початок ХХI ст. загальносвітові показники природного приросту становлять близько 1.6 % (народжуваність - 2.55%, смертність - 0.95 %).

За останнє тисячоліття населення Землі збільшилось у 18 разів, причому для першого подвоєння потрібно було майже 600 років, для другого - 230, для третього - близько 100, для останнього - трохи більше 40 років. Другий хронологічний ряд: на Землі проживав 1 млрд. осіб приблизно у 1820 р., 2 млрд. осіб - через 107 років (у 1927 р.), 3 млрд. - через 32 роки після того (в 1959 р.), 4 млрд. - через 14 років (у 1974 р.), на досягнення п'ятимільярдного рубежу пішло всього 13 років (1987 р.).

Причини “демографічного вибуху” пояснює теорія так званого “демографічного переходу” - від традиційного типу відтворення населення до сучасного, тобто від типу “високої народжуваності - високої смертності” до “низької народжуваності - низька смертність” через етап, коли зниження смертності (завдяки успіхам охорони здоров'я, культури споживання) не супроводжується зниженням рівня народжуваності та чисельність населення зростає. Розвинуті країни Європи пережили цей етап у XIX столітті, коли за 100 років чисельність їх населення подвоїлась. У країнах, що розвиваються, які переживають “демографічний вибух” з середини XX століття, його пояснюють додатковими обставинами - досягненням незалежності колишніми колоніями.

Таким чином, суть демографічної глобальної проблеми нині полягає в тому, що накопичується диспропорція в зростанні кількості населення і життєвих ресурсів, що проявляється у найбільш відсталих країнах “третього світу”.

Географічне обмеження проблеми рамками “третього світу” не зменшує її глобальності. З одного боку, без технічної, матеріальної та інтелектуальної допомоги з боку розвинутих країн вирішити її практично неможливо. З іншого - намагання вийти з кризи змушує країни, що зазнали “демографічного вибуху”, збільшити навантаження на природу: вирубувати ліси, виснажувати поверхню ґрунту, в результаті чого розширюється ерозія. Але ж у цих регіонах знаходяться життєво необхідні для всієї планети природні комплекси і зони - тропічні ліси, савани, найбільш багатий генофонд флори і фауни. Демографічна диспропорція посилює складність й інших проблем - продовольчої, ресурсної, екологічної.

Демографічна ситуація в Україні

В Європі Україна є п'ятою за кількістю населення країною після Росії, Германії, Великої Британії, Франції, Італії та другою серед країн СНД і Балтії.

Протягом повоєнних часів загальна кількість населення України невпинно збільшувалась: 41869 тис. осіб зафіксував перепис 1959 р., 47126.5 тис. - перепис 1970 р., 49754.6 тис. - перепис 1979 р. і 51706.7 тис - перепис 1989 р. Максимуму - 52244.1 тис осіб було зафіксовано на початок 1993 р. Після цього характер тенденції кардинально змінився і розпочалося скорочення кількості населення.

Скорочення кількості населення супроводжується практично невпинним зростанням чисельності (і відповідно питомої частки) осіб, яким більше 60 років. Якщо перепис населення 1959 р. зафіксував 4387.0 тис. осіб (10.5 %), яким більше 60 років, а перепис 1970 р. - 6563.8 тис. осіб (13.9 %), то в 1979 р. в Україні постійно проживало 7764.8 тис. осіб (15.7 %), яким більше 60 років, у 1989 р. - 9256 тис. осіб (18 %), а в 2001 р. - 10323 тис. осіб (21.4 %).

Причини цього мають історичне коріння і накопичувалися протягом тривалого часу. Перша та друга світові війни, три голодомори (1921, 1932-1933, 1947 рр.), масові репресії 1930-1950-х рр., Чорнобильська катастрофа, затяжна системна криза 1990-х років вкрай негативно вплинули на природний процес демографічної еволюції, призвели до помітних деформацій вікової структури населення, передчасної смерті близько 16 млн. осіб. У поєднанні з низьким рівнем народжуваності протягом останніх 40 років це призвело до депопуляції.

У 2008 р. середня тривалість життя населення України у чоловіків становила 62.3 року, а у жінок - 73.8 року. Несприятливі зрушення в смертності населення України протягом 1992-2008 рр. позначились на динаміці середньої тривалості життя. Загальні втрати середньої тривалості життя за минуле десятиріччя становлять у чоловіків 2.44 року, а у жінок - 0.49 року. Розрив між середньою тривалістю життя в Україні і Західній Європі досягнув у 2009 р. 12.7 року у чоловіків і 7.6 року у жінок.

Одним з основних чинників скорочення населення є, безумовно, низький рівень народжуваності. Зафіксований в Україні сумарний коефіцієнт народжуваності на початку XX сторіччя (7.3 дитини на одну жінку) був найвищий серед європейських країн. У 2002-2008 рр. народжуваність набула тенденції до стабілізації та незначного зростання. Загальний коефіцієнт народжуваності у 2002 р. становив 8.1, у 2003 р. - 8.5, у 2004 р. - 9.0; у 2005 р. - 9.0, у 2006 р. - 9.8, у 2007 р. - 9.9, у 2008 р. - 10.3 на 1000 населення України.

Привертає на себе увагу зростання смертності в Україні, яке розпочалося відразу ж за її швидким зниженням у 1985-1987 рр. На сьогодні спостерігається інтенсифікація смертності населення. Так, з 1992 по 2008 рр. рівень смертності зріс майже на 25 % і становив 16.2 особи на 1000 населення (у 1990 р. - 12.1 ‰). Оскільки народжуваність зменшилась, а смертність продовжує зростати, це призводить до подальшого збільшення показника від'ємного приросту населення. Так, у 2002-2003 рр. він був -7.5 ‰, в 2004 р. -7.0 ‰, за 2005 р. він зріс до - 7.6 ‰, а в 2006 р. зменшився до -6.4 ‰і 2007 р. та 2008 р. складає 6.5 та 6.0 ‰ відповідно.

Важливе значення щодо погіршення природного приросту чисельності населення, крім усього вищезазначеного, має різке зменшення матримоніальної активності населення - рівень шлюбності протягом 10 останніх років скоротився з 9.3 до 5.5 на 1000 населення (тобто на 41 %) при зростанні за той же час з 3.7 до 4.0 на 1000 осіб рівня розлучень. Одним з визначальних чинників високого рівня смертності та захворюваності серед жінок є велика кількість абортів, які до цього часу залишаються основним методом регуляції народжуваності. Кількість абортів у 1.2 рази перевищує кількість пологів. Для порівняння, у Німеччині і Франції цей показник дорівнює 0.25, а в Японії - 0.06.

Сьогодні в Україні спостерігається різко виражений феномен чоловічої “над смертності”, коли смертність чоловіків у вікових групах 25-44 роки майже у 4 рази перевищує смертність жінок аналогічного віку.

Шляхи вирішення демографічної кризи

Основними чинниками, що стримали темпи зростання населення світу, стали процеси індустріалізації та урбанізації, які поступово охопили всі регіони планети. В цілому, оцінюючи демографічну ситуацію, необхідно зважати на такі моменти. По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свої особливості. По-друге, закономірності процесу сучасного світового демографічного переходу дають змогу прогнозувати певну стабілізацію відтворення населення у XXI ст., а технічні і технологічні можливості сучасного господарства уможливлять досягнення середніх світових показників забезпечення людей продовольством та іншими засобами для життя. Оскільки світові можливості збільшення виробництва сільськогосподарської продукції далеко не вичерпані, основними шляхами є такі:

- підвищення родючості ґрунтів, що пов'язано з успіхами агромеліорації та агрохімії;

- підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики та селекції;

- виведення продуктивніших порід свійської худоби;

- більш ефективне використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси та впровадження генної інженерії;

- підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впровадження аквакультури.

Економічне зростання супроводжуватиметься спорудженням нового житла та нарощуванням технічних потужностей виробництва. Наука і техніка готові забезпечити людство сучасними індустріальними технологіями, які застосовуються у містобудівництві; сучасними транспортними засобами.

Залежно від демографічної ситуації, у кожній країні здійснюється певна демографічна політика - комплекс соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує демографічні процеси у потрібному напрямку. Цілі демографічної політики різних країн можуть бути діаметрально протилежними; вони зазвичай зводяться до формування бажаного режиму відтворення населення, збереження або зміни тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, складу сім'ї, розселення, внутрішньої і зовнішньої міграції, якісних характеристик населення.

У більшості країн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована на зниження природного приросту населення. Надаються пільги сім'ям, які свідомо обмежують кількість дітей, також ведеться пропаганда малих сімей у засобах масової інформації й іншими шляхами. У Китаї, наприклад, родини, що мають понад двох дітей, сплачують 10-відсотковий податок на заробітну плату. Тут ще у 50-ті роки XX ст. держава почала проводити активну демографічну політику. Головне її гасло - "одна дитина у родині". Шлюб дозволяється жінкам лише у 23 роки, а чоловікам - у 25 років.

Принципова особливість демографічної політики полягає у впливі на динаміку демографічних процесів не прямо, а опосередковано, через людську поведінку, ухвалення рішень у сферах шлюбу, сім'ї, народження дітей, вибору професії, сфері зайнятості, місця проживання. Політика впливає як на формування демографічних потреб, що зумовлюють специфіку демографічної поведінки, так і на створення умов для їх реалізації. Особливу складність демографічній політиці додає необхідність враховувати і погоджувати інтереси різних рівнів: індивідуальних, сімейних, групових і суспільних; локальних, регіональних і загальнодержавних; економічних, соціально-політичних, екологічних і культурних; найближчих, середньострокових і довгострокових. І характер, і цільову спрямованість політики зумовлюють насамперед конкретна демографічна ситуація, її тенденції і перспективи.

Висновок

Отже, щорічно чисельність людей на Землі зростає, а природні ресурси, за допомогою яких можна забезпечити життя цього населенні і підвищити його якість, катастрофічно зменшуються. Невпинно збільшується кількість бідних і знедолених у світі, незважаючи на темпи розвитку економіки. За даними ООН, кожна п'ята людина у світі страждає від голоду, що може мати як соціально-економічні, так психологічні наслідки. Вже відчувається нестача життєвого простору. Природні ресурси вичерпуються як кількісно, так і якісно.

Головними заходами, які б допомогли зберегти нашу цивілізацію та біосферу, є відродження та збереження розмаїття природи та біоугруповань в обсягах, які забезпечать стійкість природи і суспільства. Це можливо лише за умови зміни свідомості людини, щодо ролі та самоцінності природи і місця людини в ній.

Безумовно, демографічні проблеми окремих країн світу є дещо відмінними, але загальна тенденція зростання населення планети залишається. Це вимагає вживання заходів контролю народжуваності на державному і міжнародному рівнях, але практична відсутність обмежувальних факторів для людини має свої наслідки.

Список використаної літератури

1. Андрейцев А.К. Основи екології.-K.: Вища школа, 2001.-358с.

2. Джигирей B.C., Сторожук В.М., Яцюк P.A. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи).- Львів: Афіша, 2000.-272с.

3. http://healthy-society.com.ua

4. Кучерявий В.П. Урбоекологія. - Львів: Світ, 1999. - 320с.

Размещено на Allbest.ru