Типи морських екосистем
Види екосистем та визначення їх ролі у житті людини. Відомості про морські екосистеми. Відкритий океан. Води континентального шельфу (прибережні води). Райони апвелінгу (родючі райони з продуктивним риболовством). Естуарії. Глибоководні рифтові зони.
| Рубрика | Экология и охрана природы |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.11.2016 |
| Размер файла | 48,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Мелітопольський педагогічний університет ім. Богдана Хмельницького
Реферат
Типи морських екосистем
Виконала: студентка 115-х групи
Ісмаілова Ельвіна
Перевірила: Йоркіна Н.В.
2016р.
Зміст
Вступ
Загальна характеристика екосистем
Загальні відомості про морські екосистеми
Відкритий океан
Води континентального шельфу
Райони апвелінгу
Естуарії
Глибоководні рифтові зони
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Кожний організм живе не сам по собі, а пов'язаний з іншими організмами та водою, з її фізичними й хімічними параметрами, багатьма взаємозалежними зв'язками. Ця розмаїтість взаємозв'язків утворює морську екосистему. Найважливішою функцією екосистеми, зокрема морської, є переміщення (перенесення) речовини й енергії. Отже, найважливішим завданням є виявити і простежити виробництво органічної речовини, з'ясувати швидкість її продукування та шляхи передачі від організму до організму. Важливо також проаналізувати деякі окремі угруповання морських організмів і з'ясувати, яким чином вода та морське дно впливають на формування і розвиток морських біоценозів.
Біологічна складова екосистем (біоценоз) охоплює як живу, так і відмерлу речовину. Відмерла речовина розкладається на щонайменші частинки. Це однаково стосується туші мертвого кита і мікроскопічної бактерії. Органічні частинки, завислі у воді й зосереджені в донних відкладах, містять в собі великі запаси поживи. Деякі тваринні організми пелагічної зони харчуються винятково відмерлими рештками організмів, а для багатьох інших видів ці рештки становлять суттєву, іноді навіть значну частку раціону. Головними ж споживачами детриту або органічного мулу є донні (бентосні) організми.
За способом живлення виділяють кілька типів організмів: рослиноїдні (травоїдні), плотоїдні (хижаки), трупоїдні, детритоїдні та ті, що розкладають органічну речовину до мінеральних форм, тобто редуценти. Рослиноїдні організми зосереджені переважно в пелагічній зоні, де вони живляться діатомеями та іншим фітопланктоном. На мілині такі організми “випасають” зарослі макрофітів та синьо-зелених водоростей, що прилипли до дна та проникли в донні відклади. Вище в трофічній піраміді розташовані хижаки, що нападають на інших, здебільшого менших тварин.
Справжніми хижаками є гладкі кити, що поглинають безліч дрібних тваринних організмів. Трупоїди поїдають тіла мертвих організмів, поповнюючи свій раціон також іншою поживою. До них належить багато безхребетних тварин, таких як голкошкірі, молюски, краби. Для багатьох тварин їжею є органічний детрит і дрібні тварини морського ґрунту. Організми-редуценти - це головно бактерії, що розкладають органічну речовину і повертають мінеральні сполуки у воду і ґрунт.
Біологічна взаємодія, зумовлена споживанням їжі, належить до головних екологічних процесів. Організми, пов'язані харчовими зв'язками, утворюють трофічну піраміду, трофічні рівні та трофічні ланцюги або ланки. Важливі показники стосуються біомаси організмів у певній тривимірній водній екосистемі, а також кількості видів, їхньої динаміки тощо. Все це залежить від поєднання екологічних чинників. Оскільки ці чинники змінюються “від місця до місця” морської акваторії, то й змінюється продуктивність водного середовища. До районів високої продуктивності належать континентальні шельфи та ділянки відкритого океану, де внаслідок апвелінга: (підняття глибинних вод) відбувається збагачення поживними речовинами. Мілководні шельфи ліпше освітлюються і прогріваються, сюди насамперед потрапляють річкові води, збагачені органікою, залучаються біогенні елементи з морського дну.
Загальна характеристика екосистем
Існуючі на Землі екосистеми різноманітні. У екосистем є типи і класифікація. Виділяють мікроекосистеми (наприклад, стовбур гниючого дерева), мезоекосістеми (ліс, ставок і т. д.), макроекосистеми (континент, океан тощо) і глобальну - біосфера.
Великі наземні екосистеми називають біомами. Кожен біом включає в себе цілий ряд менших за розмірами, пов'язаних один з одним екосистем. Існує кілька класифікацій екосистем.
Екосистеми можна класифікувати по їх функціональних чи структурних ознаках. Наприклад, по функціональній ознаці можна зробити розподіл екосистем, заснований на кількості і якості енергії, що надходить, як "рушійної сили" в екосистемі. Більш широко використовується класифікація, заснована на типі рослинності і основних стабільних фізичних рисах ландшафту.
Ю. Одум пропонує наступну класифікацію екосистем, засновану на особливостях їхньої макроструктури.
Основні типи природних екосистем і біомів біосфери:
Наземні біоми:
1. Тундра: арктична й альпійська.
2. Бореальні хвойні ліси.
3. Листопадний ліс помірної зони.
4. Степ помірної зони.
5. Тропічний грасленд і савана.
6. Чапараль - райони з дощовою зимою і посушливим літом.
7. Пустеля: трав'яниста і чагарникова.
8. Напіввічнозелений тропічний ліс: виражений вологий і сухий сезони.
9. Вічнозелений тропічний дощовий ліс.
Типи прісноводних екосистем:
10. Лентичні (стоячі води): озера, ставки тощо.
11. Дотичні (проточні води): ріки, струмки тощо.
12. Заболочені угіддя: болота і болотисті ліси.
Типи морських екосистем:
13. Відкритий океан (пелагічна).
14. Води континентального шельфу (прибережні води).
15. Райони апвелінга (родючі райони з продуктивним рибальством).
16. Естуарії (прибережні бухти, протоки, гирла рік, тощо).
Загальні відомості про морські екосистеми
Морське середовище неперервне і займає понад 70% поверхні планети. Глибина океану величезна (до 11 км), але життя є у всіх його куточках і найбільш багате поблизу суші. Бар'єрами для пересування тварин є температура, солоність, глибина, тим не менш, в океані відсутні абіотичні зони. Через постійно діючі вітри -- пассати -- в океанах і морях відбувається постійна циркуляція води за рахунок потужних течій, що виключає дефіцит кисню в глибинах океану. Найбільш продуктивні в Світовому океані області апвелінгу. Апвелінг -- процес підйому холодних вод з глибини океану там, де вітри постійно переміщують воду геть від крутого материкового схилу, взамін якої піднімається з глибини вода, збагачена біогенами. Високопродуктивні і багаті біогенами, за рахунок привноса їх з суші води естуаріїв. Солоність у них коливається за сезонами року, тому тут живуть евригалінні організми, на відміну від таких у відкритому океані (середня солоність 35 г/л), які є стеногалінними.
Морські екосистеми відіграють величезну роль в житті людини: через них пролягають транспортні шляхи, що зв'язують різні країни і їх регіони. У морях добувають рибу, складову важливу статтю в харчуванні, а також інші дари моря: кальмари, краби, креветки. У мілководних районах (на шельфі) відкриті родовища нафти і газу.
Морські екосистеми принципово не відрізняються від прісноводних, і в них основний продуцент - мікроскопічний фітопланктон, хоча в Білому морі і особливо в морях Тихого океану рясно розвиваються великі морські водорості, в тому числі ламінарія, яку називають морською капустою. Квіткових рослин в морях мало (на мілинах зустрічається зостера морська і деякі інші морські трави).
Час життя одноклітинних водоростей дуже нетривалий, і в біомасі морських екосистем переважають гетеротрофи, які поїдають фітопланктон і живуть довше. Як і в прісноводних екосистемах, продуктивність морських екосистем вище, ніж запас біомаси. За продуктивності морської екосистеми подібні з пустелями. Особливо низька продуктивність морів Північного Льодовитого океану.
Як і прісноводні, морські екосистеми відчувають сильний вплив господарської діяльності людини. Головні чинники, що порушують екологічну рівновагу, - це забруднення і надмірний (до того ж часто проводиться важкими тралами, що порушують бентосну частину екосистеми) вилов риби та інших морепродуктів. Оскільки ефектом самоочищення володіють лише прикордонні шари води, які становлять не більше 2-3% обсягу світового океану, його екосистеми вже не в змозі справлятися із забрудненням, що викликають їх деградацію.
Для порятунку морських екосистем необхідно різко знизити їх забруднення (для цього вживають заходів: у приморських містах будують більш надійні очисні споруди, заборонено миття танкерів у відкритому морі), контролювати лов риби, використовувати легкі трали.
Відкритий океан (пелагічна)
У товщі води - пелагіалі - виділяють епіпелагіаль - освітлені шари води до глибини 200 м і глибоководну пелагіаль. Остання у свою чергу підрозділяється на батіпелагіаль, що лежить на глибинах 200-2000 м, і абісопелагіаль - глибше 2000 м.
У товщі води - пелагіалі - живуть представники чотирьох груп організмів: нектону, планктону, плейстону й нейстону. Нектон - сукупність активно плаваючих організмів, що живуть у водній товщі. Основні представники нектону - пелагічні риби. Види планктону - організми, що живуть у товщі води й переносяться морськими течіями і хвилями, тому що самі пересуватися дуже повільно. Плейстон і нейстон - це невелике число видів відповідно рослин і тварин, які живуть на поверхні води.
Основу всього життя пелагіалі представляє планктон, до складу якого входить рослинний планктон (фітопланктон) і зоопланктон. Мала швидкість руху планктону ні в якій мері не може протистояти руху води. У видів планктону, як і в представників нектону, є пристосування, що перешкоджають їхньому зануренню у товщу вод. До числа таких пристосувань відносяться: зменшення питомої ваги за рахунок вироблення речовин, що мають малу питому вагу (у першу чергу жирів) і за рахунок насичення тканин й порожнин тіла водою (так, у деяких медуз вода становить 99 % від ваги тіла). Деякі види мають спеціальні повітряні камери, що зменшують їх питому вагу. Полегшенню ваги сприяє скорочення або навіть зникнення кістякових утворень. Можливість існування у зваженому стані зростає за рахунок зміни форми тіла - утворення виростів, що збільшують площу тіла, його сплощення. У деяких видів планктону є спеціальні органи руху - війки й ін. До фітопланктону відносяться майже винятково мікроскопічні одноклітинні організми, що мають хлорофіл і здатні до асиміляції. Вони і є основою життя океану, джерелом первинної продукції. Значно меншу роль щодо цього відіграють зелені рослини, прикріплені до дна, - різні водорості й квіткові рослини, а також хемотрофи.
За підрахунками В. Г. Богорова, біомаса фітопланктону (у сирому виді) становить у Світовому океані 1, 5 млрд т, а його продукція - 559 млрд т, а біомаса й продукція фітобентосу відповідно 0, 2 і 0, 2 млрд т. Таким чином, продукція фітопланктону перевищує його біомасу в 366 разів. Іншими словами, маса фітопланктону подвоюється приблизно щодоби. В цілому водорості у Світовому океані (включаючи фітопланктон) створюють органічної речовини (у сухій вазі) близько 74% від світової продукції. «Урожайність» водоростей становить 1, 3-2, 0 т сухої речовини на 1 га поверхні водної товщі в рік.
Як фітопланктон, так і зелені прикріплені до дна рослини можуть жити тільки в освітлених частинах океану.
Зоопланктон представлений в океані як мікроскопічними, так й більш великими організмами - медузами й сифонофорами з кишковопорожнинних, сальпами й апендикуляріями з хордових.
Неосвітлена область океану, що охоплює батіаль і абісаль, має деякі загальні особливості, які зумовлені песимальними умовами існування.
Недолік світла починає позначатися із глибин у кілька десятків метрів, але достатня для асиміляції кількість світла проникає до глибин океану близько 200 м, а інколи й глибше - до 550 м залежно від кута падіння сонячних променів і прозорості води. До цих глибин поширені фотосинтезуючі рослини, хоча й на глибини 1000-1500 м проникають сліди світла.
Води континентального шельфу (прибережні води)
Континентальний шельф є одним із найбагатших районів світового океану. Тут виловлюють близько 90 % відсотків риби, тут розташовані багатющі запаси корисних копалин, у тому числі нафти та газу. З появою в середині XX ст. технологій добування корисних копалин із дна моря деякі держави спробували односторонньо поширити свій суверенітет на райони шельфу. Це породило численні територіальні спори між державами. У 60-90-ті роки XX ст. ці держави уклали біля ста міжнародних угод про розмежування шельфу. Проблема делімітації континентального шельфу час від часу продовжує виникати в міждержавних відносинах, не зважаючи на те що міжнародно-правові норми в дій області кодифіковані, у тому числі в загальному міжнародному праві, в Конвенції про континентальний шельф 1958 p. і в Конвенції ООН з морського права 1982 р.
Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. континентальний шельф - це морське дно та надра підводних районів, що простягаються за межі територіального моря на всьому протязі природного продовження його сухопутної території до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відліковується ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не простягається на таку відстань. Підводна окраїна материка доходить до глибоководного дна океану та складається з шельфу, схилу і підйому, а також включає в себе продовження континентального масиву прибережної держави, що знаходиться під водою. Якщо підводна окраїна знаходиться далі 200 миль, зовнішня межа може простягатися на відстань до 350 морських миль від ліній, від яких відліковується територіальне море, або не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобати. Відстань у 350 миль поширюється також на межу шельфу на підводних хребтах (ст. 76).
Конвенція про континентальний шельф 1958 р. давала дещо інше визначення шельфу. Однак обидва ці визначення, як і інші, що зустрічаються в міжнародних угодах, є суто правовими та відрізняються від географічного поняття континентального шельфу як материкової відмілини, що прилягає до берегів суші та має з нею спільну геологічну будову. Відповідно, у природі розміри шельфу можуть суттєво коливатися: від декількох миль біля західного узбережжя США до площі всього дна Північного моря.
Закріплюючи права прибережної держави на шельфи, Конвенція з морського права 1982 р. в багатьох речах повторює положення Конвенції про континентальний шельф 1958 р. Держави, як і раніше, не поширюють на шельф повного суверенітету, а мають певні суверенні права «з метою розвідки та розробки його природних ресурсів». Ці права часто називають виключними, бо ніхто і ні за яких умов не вправі здійснювати таку діяльність без згоди прибережної держави. Вона має також виключне право дозволяти та регулювати виробництво будь-яких бурильних робіт на шельфі, незалежно від їхньої мети. Прибережна держава вправі створювати на шельфі штучні острови, установки та споруди і встановлювати навколо них зони безпеки шириною до 500 метрів.
Права прибережної держави на континентальному шельфі не торкаються правового статусу ні покриваючих шельф вод, ні повітряного простору, що знаходиться над ними.
Розмежування континентального шельфу суміжних або розміщених одна проти іншої держав здійснюють шляхом Укладання міжнародних угод.
Прибережні держави зазвичай мають спеціальне законодавство про континентальний шельф. В Україні ст. 244 Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відповідальність за порушення законодавства про континентальний шельф України.
Райони апвелінгу (родючі райони з продуктивним риболовством)
На перший погляд дивна локалізація життя в океані визначається виключно важливим і цікавим явищем, що отримало найменування « апвелінг » (стійкий підйом глибинних вод). Справа в тому, що в нижній частині водної товщі океану скупчується і розкладається велика частина виведених з біологічного кругообігу продуктів метаболізму морських організмів. Тому за багато мільйонів років тут утворилася справжня комора всіх необхідних для життя речовин. Відсутність світла на великих глибинах не дає можливості організмам їх використовувати. Однак там, де глибинні маси піднімаються вгору, відразу ж спостерігається спалах життя, яке підтримується майже безперервним цвітінням фітопланктону.
Найбільш інтенсивні і стійкі апвелінги виникають в областях пасатної циркуляції. Пасати, що постійно дмуть в західному напрямку вітри, відганяють від узбережжя теплу поверхневу воду. На її місце з глибин піднімається холодна, багата біогенні речовини вода. Пасати дмуть з пустель на кордоні тропічної та субтропічної зон. Вони багато в чому визначають структуру поверхневих течій. Порушувані ними екваторіальні течії виносять величезні маси розігрітої води зі східної периферії океану в західну. Звідси теплі тропічні течії рухаються вздовж континентальних околиць на південь або на північ. Грандіозний перехід теплих вод в середні і високі широти компенсується з іншого боку океану перетіканням холодних вод з антарктичних (або арктичних) районів у напрямку до тропіків. Ці течії, названі холодними прикордонними, рухаючись вздовж східних континентальних околиць в Тихому, Атлантичному та Індійському океанах, відіграють особливу роль. Насичені киснем, холодні води особливо сприятливі для розвитку в зонах апвелінгу великих популяцій організмів. До потужних холодних прикордонних течій відносяться Перуанська і Каліфорнійська в Тихому океані, Канарска і Бенгельска в Атлантиці, Східно -Австралійська в Індійському океані. Разом з холодними водами Перуанської і Бенгельскої течій майже до самих тропіків з Антарктики піднімаються кити, пінгвіни, морські слони та інші тварини, а також птахи з високих широт. Тут вони полюють за численними зграями риб, ресурси яких в апвеллінгових зонах воістину невичерпні.
З зонами апвеллінгів пов'язані унікальні парагенези опадів, що не зустрічаються в інших частинах ложа океану.
Естуарії (прибережні бухти, протоки, гирла річок, лимани, солоні марші та ін.)
екосистема морський океан апвелінг
Естуарій -- однорукавне, лійкоподібне гирло річки, що розширюється в напрямку моря або океану.
Утворюється, коли море затоплює гирло річки, а припливи та відпливи виносять осадові породи в море і не дають естуарію заповнитися ними та перетворитися на дельту. Це відбувається, коли прилегла до естуарію частина моря має велику глибину.
Найбільшим естуарієм світу вважають Затоку Святого Лаврентія (яку утворює Річка Святого Лаврентія). Естуарії мають річки: Єнісей, Темза та інші. На українських річках естуарії майже не трапляються.
В естуаріях бувають дуже сильні припливи, коли солоні води океану змушують прісну воду річки текти назад. Якщо естуарій має круті береги і звужується, під час сильних припливів рівень води різко підіймається, утворюючи високу одиночну хвилю (бор, у Бразилії -- поророка[1]), що просувається річкою вглиб суходолу, доки не втратить енергію і не спаде.
Естуарії є одними з продуктивних морських екосистем.
Продуктивність естуаріїв і лиманів зумовлена послабленням солоності води, надходженням додаткових поживних речовин як із прісною водою з материка, так із соленою водою з шельфу під час приливу, співіснуванням прісноводних і морських гідробіонтів, а також очищенням цих територій від відходів під час відливів.
Глибоководні рифтові зони
Розглянемо екосистему глибоководних рифтових зон. Ця унікальна екосистема відкрита лише в 1977 році в рифтовій зоні підводного хребта Тихого океану, на північно-схід від Галапагоських островів, на глибині 2600 м. На цій глибині є суцільна темрява, що унеможливлює фотосинтез, наявне сірководневе забруднення і значні викиди отруйних металів через гідротермальні джерела. Живі організми представлені гігантськими трубчастими червами (погонофорами), крупними двохстулковими молюсками, креветками, крабами і деякими видами риб. Висока густина життя вражає - 10-15 кг/м2, а роль зелених рослин відіграють сірчисті бактерії, в яких реалізується хемосинтез. Такі екосистеми були знайдені і в інших ділянках Світового океану.
До 75% організмів глибоководних рифтових зон живуть в симбіозі з хемоавтотрофними бактеріями, що дозволяє їм виживати. Сірчисті бактерії складають першу ланку харчового ланцюга даної екосистеми, далі йдуть погонофори, всередині яких живуть бактерії, що здатні переробляти сульфіт Гідрогену і таких чином забезпечувати погонофорів поживними речовинами. Двохстулкові молюски також живуть в симбіозі з сіркобактеріями, що поселяються в молюсках, вилучають із води діоксид Карбону і кисень, які необхідні для окислення сульфіду Гідрогену. При цьому утворюються поживні речовини. Живі організми глибоководних зон мають ряд морфологічних відмінностей, зокрема, у них атрофований зір, у риб відсутній повітряний міхур, розвинуто свічення органів, тощо. В океані відомо більше 800 видів організмів, які світяться. Це близько 200 видів молюсків, 300 видів риб, 150 видів ракоподібних, тощо.
Висновок
Найцікавішими з екологічної точки зору є наступні характеристики морського середовища:
1) світовий океан займає 70 % поверхні Землі;
2) життя спостерігається на всіх глибинах океанів, проте біля материків і островів води заселені найбільш густо;
3) море неперервне і не поділяється на ізольовані області, як суша чи прісні води;
4) у морі відбувається постійна циркуляція води завдяки горизонтальним та вертикальним течіям;
5) на морі панують різного виду хвилі, відбуваються припливи й відпливи, викликані тяжінням Місяця й Сонця;
6) середня солоність морської води становить 3, 5 % (прісних вод - менше 0, 05 %);
7) морська вода має лужну реакцію (в нормі рН = 8, 2), але часто бідна на життєво-важливі поживні елементи.
У Світовому океані виділяють океанічні області (більша частина відкритого океану), області континентального шельфу (прибережні райони, де найбільш сприятливі умови для життя) і області апвеллінгу (там, де на поверхню піднімаються холодні глибинні води, багаті біогенними елементами). Біоми апвеллінгу підтримують колосальні популяції риб і морських птахів. Вони розмішені вздовж західного узбережжя Африки й Америк.
Як видно навіть із цього стислого опису, біосфера планети складається з різноманітних екосистем, функціонування яких відбувається за загальними законами перетворення енергії та кругообігу речовин. Всі природні екосистеми мають спільну рису - їхня біота не лише максимально пристосована до конкретних фізичних умов середовища, але й одночасно справляє певний вплив на це середовище, реалізуючи енергетичні, біогеохімічні, водотрансформаційні, організаційні та середовищетвірні функції біосфери.
Список використаної літератури
1. Беклемишев К.В. Экология и биогеография пелагиали. М.: Наука, 1969.- 292 с.
2. Сердюцкая Л.Ф. Системний аналіз стану і математичне моделювання екологічних процесів у водних екосистемах. - М.:Либроком, 2009. - 144 с.
3. Одум Ю. Экология: В 2 т. - М.: Мир, 1986. - 216с.
4. http://pidruchniki.com/71479/ekologiya/vodni_ekosistemi
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Класифікація основних екосистем світу та їх характеристика. Тундри, лісові екосистеми помірного поясу. Змішані й листяні ліси помірної зони. Вічнозелений тропічний дощовий ліс. Степи, пустелі, болота. Прісноводні екосистеми та екосистеми світового океану.
курсовая работа [32,5 K], добавлен 17.11.2010Проблеми прісної води. Значення водних ресурсів. Джерела забруднення відкритих водойм. Методи дослідження води водойм. Нормування і аналіз якості води відкритих водойм. Визначення прозорості, каламутності, кількості завислих часток та провідності води.
реферат [55,6 K], добавлен 30.03.2011Фактори водного середовища. Фізичні та хімічні властивості води. Дослідження динаміки водної екосистеми, біотичних взаємодій гідро біонтів. Взаємодія як двигун еволюції та динаміки популяції. Вплив антропогенних факторів на динаміку водних екосистем.
курсовая работа [901,4 K], добавлен 11.04.2010Характеристика токсичних речовин та шляхи їх надходження до водних екосистем. Основні водні об`єкти м. Чернігова. Забруднення водних систем міста комунальними, промисловими стоками. Використання методу біотестування для оцінки якості води водних об`єктів.
курсовая работа [65,0 K], добавлен 21.09.2010Значення води в природі й житті людини, чинники забруднення. Хвороби, до яких призводить споживання забрудненої води. Джерела забруднення атмосфери. Ліс як складова біосфери. Вплив виробництва на здоров'я людини. Найбільш актуальні екологічні проблеми.
презентация [1,3 M], добавлен 27.02.2011Поняття харчового статусу організму людини, якісний склад оптимального раціону. Роль та місце води як важливої харчової речовини. Наслідки надлишкового споживання води та зневоднення організму. Вимоги до якості та аналіз ресурсів питної води в Україні.
реферат [526,8 K], добавлен 05.12.2010Структура й динаміка різних екологічних систем, рівні їхньої організації й ієрархії. Елементи механізму трофічних зв'язків. Характерні риси всіх екосистем. Гіпотеза Геї: причини і фактори становлення життя на нашій планеті. Фундаментальні типи екосистем.
реферат [29,1 K], добавлен 20.06.2010Господарські особливості цукрового заводу. Обґрунтувати стану повітря та води у зоні функціонування підприємства із переробки буряка цукрового. Пропозиції ДП "Іваньківський цукровий завод" щодо поліпшення стану екосистем у зоні його функціонування.
дипломная работа [2,1 M], добавлен 26.12.2012Споживання прісної води. Забруднення води. Очищення стічних вод. Гідросфера, або водяна оболонка Землі, - це її моря і океани, крижані шапки приполярних районів, ріки, озера й підземні води.
реферат [14,0 K], добавлен 31.03.2003Класифікація основних природних екосистем світу за об’ємом створюваної продукції. Біоми суші. Флора, фауна та спрощена трофічна мережа екосистеми тундри. Лісові екосистеми помірного поясу. Флора та фауна тайги, змішаних лісів, джунглів, степів та прерій.
презентация [12,4 M], добавлен 28.12.2012Поняття про екосистему, біогеоценоз, трофічний ланцюг і трофічний рівень. Еволюція і класифікація екосистем. Синтез первинної органічної речовини. Агроценози сільськогосподарських культур і природні екосистеми. Характеристика прісноводної екосистеми.
реферат [21,5 K], добавлен 24.02.2011Перевірка результатів аналізу вихідної води. Визначення повної продуктивності водоочисних споруд. Коагулювання води, відділення поліакриламіду та вапнування. Технологічний розрахунок водоочисних споруд. Повторне використання води від промивання фільтрів.
курсовая работа [135,6 K], добавлен 28.12.2011Хімічний, бактеріологічний и технологічний аналіз води. Методика визначення показників її якості. Стан і використання водних ресурсів Херсонської області. Екологічна оцінка якості питної води і характеристика стану систем водопостачання та водовідведення.
курсовая работа [430,5 K], добавлен 14.05.2012Розрахунок споживання води в комунально-побутовому і сільськогосподарському водопостачанні. Визначення об’ємів спожитої води на зрошуваний масив. Розрахунок прибуткової частини водогосподарського балансу. Ефективність заходів з економії споживання води.
курсовая работа [154,7 K], добавлен 15.03.2014Загальна структура і біотичні компоненти екосистем. Харчові ланцюги і трофічні рівні. Екологічні піраміди. Абіотичний компонент екосистеми. Кругообіг важливих хімічних елементів у біосфері. Антропогенний вплив на природні цикли біогенних елементів.
реферат [40,3 K], добавлен 28.01.2011Загальні відомості про Світовий океан: походження; історія та методи дослідження; рельєф дна; клімат. Екологічні наслідки забруднення океану. Система показників біологічного моніторингу морського середовища. Пункти спостереження за якістю морської води.
курсовая работа [2,0 M], добавлен 20.04.2011Загальна характеристика води, її властивості. Основні вимоги до якості води, що скидається в централізовані біологічні очисні споруди та водойми. Особливості видалення зважених часток із води. Процес фільтрування, флотації, адсорбції, екстрагування.
курсовая работа [1,4 M], добавлен 23.07.2011Загальна характеристика токсичних речовин та шляхи їх надходження до водних екосистем. Основні водні об`єкти м. Чернігова та їх забруднення комунальними та промисловими стоками. Метод біотестування для оцінки якості води основних водоймищ м. Чернігова.
курсовая работа [164,0 K], добавлен 25.09.2010Теоретичні основи дослідження якості води в річках, якість води та фактори, що її формують. Хімічний склад річкових вод, джерела та шляхи надходження забруднюючих речовин, вплив забруднень на екосистему річки. Методика дослідження якості води в річці.
курсовая работа [147,7 K], добавлен 06.10.2012Поняття системного аналізу. Елементи системи та зв'язкі між ними. Структурний і функціональний аспекти вивчення природних екосистем. Механізм зворотного зв'язку. Гомеостаз системи "хижак-жертва". Закон безповоротності еволюції. Спіраль розвитку Абдєєва.
реферат [208,2 K], добавлен 29.09.2009
