Дотаційні інструменти природокористування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет водного господарства та природокористування

Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту

Кафедра фінансів та економіки природокористування

Реферат

на тему: "Дотаційні інструменти природокористування в Україні"



Вступ

Проблеми природокористування завжди були важливими для людства, але найбільшої актуальності вони набули в наш час, коли господарська діяльність людини викликала великі зміни природного середовища на всій планеті. Пояснюється це різким збільшенням чисельності населення Землі, надмірним використанням природних ресурсів і наслідками науково-технічної революції. Тому все повніше усвідомлюється необхідність глобального вирішення проблем раціонального природокористування, на науковій основі.

Наукові основи природокористування необхідно розробляти, виходячи з принципів раціонального використання природних ресурсів, основних положень екології і вчення про біосферу та комплексних розробок щодо оптимального розміщення продуктивних сил. Спочатку потрібно опрацювати загальну теорію раціонального природокористування, що ґрунтується на пізнанні об'єктивних законів історичного розвитку процесу взаємодії природи і суспільства, з метою передбачити і оцінити наслідки такої взаємодії не тільки в найближчий час, але й у віддаленій перспективі. В цьому разі необхідно враховувати великі і малі економічні, соціальні і природничо-технічні проблеми, масштаби і інтенсивність господарського освоєння природних ресурсів, взаємовідносини людини з природою, раціональне розміщення міст і населених пунктів.[2]

Основним завданням раціонального природокористування є:

збереження та підвищення продуктивності і цінності природних ресурсів;

забезпечення раціонального їх використання і розширеного відтворення, а також збереження природних умов і ресурсів, необхідних для постачання сировини й енергії народному господарству;

поліпшення умов праці та відпочинку людей;

збереження типових і унікальних природних комплексів, визначних об'єктів живої і неживої природи.

В Україні накопичений поки що невеликий досвід застосування економічних важелів регулювання природокористуванням. Сьогодні досить очевидна необхідність реалізації погодженої економічної й екологічної політики на шляху прискорення економічного росту країни.

В Україні діє система державних цільових фондів охорони навколишнього природного середовища на загальнодержавному і місцевому рівнях, а з 1998 році вона включена до складу відповідних бюджетів[1].

В той же час, існуючі економічні рівні зборів і штрафів, які виплачуються підприємствами за забруднення навколишнього природного середовища і порушення діючого природоохоронного законодавства, є занадто низькими для того, щоб активно стимулювати природоохоронну діяльність. Ситуація ще більше погіршується в зв'язку з недостатнім фінансовим забезпеченням, характерним для більшості підприємств, а також слабкою позицією органів екологічного контролю. Існуюча система економічних методів раціонального природокористування є громіздкою і складною з адміністративної точки зору. Основна її задача полягає в забезпеченні грошових надходжень у фонди охорони навколишнього природного середовища, а не в стимулюванні заходів щодо більш ефективного керування природокористування.

Провідні вчені-екологи, які досліджували дане питання: Д. Пірс, Ю. Одум, Б. Коммонер, М. Ф. Рей-мерс[4].



1. Дотаційні інструменти природокористування в Україні

Говорячи про різні форми еколого-економічних інструментів природокористування, варто пам'ятати про певну умовність подібної класифікації. Умовність форм еколого-економічних інструментів обумовлена рядом обставин.

По-перше, різні форми еколого-економічних інструментів є в основному варіаціями двох основних видів впливу на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності: податкового, що є вилученням доходу, і дотаційного, що є прямою чи непрямою передачею доходу.

Зокрема, будь-які види платежів можуть кваліфікуватися як деякі форми податку (на викиди шкідливих речовин, на складування відходів, на використання природних ресурсів і ін.), а будь-які види пільг (податкових, кредитних, і ін.) як приховані форми дотацій чи субсидій.

По-друге, часто ті чи інші аналогічні за змістом інструменти в різних країнах називаються по-різному (в одних - податки, в інші - плата, у третіх - платежі, у четвертих, як, наприклад, стали недавно називатися в Україні, - збори). Тобто часті розходження в назві інструмента визначаються не стільки його змістом, скільки термінологічними особливостями даної країни.

По-третє, віднесення еколого-економічного інструмента до тієї чи іншої форми пов'язано не стільки з видом передачі чи вилучення доходу, скільки з організаційною процедурою його здійснення. Зокрема наприклад, податки пов'язують звичайно з акумулюванням засобів на бюджетних рахунках, а платежі - з наступним створенням спеціальних фондів цілеспрямованого використання.[3]

Головні еколого-економічні інструменти регулювання природокористуванням представлені на схемі рис. 5.1.



Рис. 5.1.

2. Форми еколого-економічних інструментів

Платежі (збори, плата) - це грошові чи інші блага, що економічний суб'єкт сплачує за використовувані ресурси (включаючи ассиміляційний потенціал), і за можливість здійснення господарської діяльності. В еколого-економічній сфері платежі є найбільш розповсюдженою формою інструментарію, що використовується в більшості країн світу.

Серед найпоширеніших у світовій практиці економічних методів стимулювання раціонального природокористування є, перш за все, платежі за природні ресурси та забруднення. Науковою основою для визначення розмірів такої плати служить їх економічна оцінка. В загальному вигляді можна виділити такі види платежів (схема на рис.5.2):

o платежі за право користування природними ресурсами;

o плата за відтворення та охорону природних ресурсів;

o рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів за якістю, чи за місцем їх розташування стосовно ринку;

o штрафні платежі за понаднормове використання природних ресурсів;

o компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового використання або погіршення їхньої якості, спричинене діяльністю цих підприємств.

Рис. 5.2.

3. Види еколого-економічних платежів (зборів)

До економічних методів управління процесом природокористування належать також платежі за забруднення. Плата за забруднення навколишнього середовища діючим законодавством встановлюється за:

o викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

o скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

o розміщення відходів у навколишньому середовищі.

Критерієм для розрахунку платежів за забруднення є збитки від нього. Ці збитки проявляються рівночасно в моральному, соціальному, естетичному, економічному аспектах. Але на сьогоднішній день здебільшого оцінюються поки що тільки економічні збитки, які завжди є тільки частиною, хоч і дуже вагомою, загальних збитків. Через відсутність відповідних методик оцінка моральних і соціальних збитків становить певні труднощі.

Економічні збитки від шкідливого впливу на навколишнє середовище - це фактичні або можливі витрати народного господарства на попередження шкідливого впливу забруднення, виражені у вартісній формі, та витрати на компенсацію цих утрат.

Економічні збитки - величина комплексна. Найчастіше її виражають сумою основних локальних збитків:

o від погіршення здоров'я населення;

o комунальному господарству;

o сільському та лісовому господарству;

o промисловості.

Економічні збитки розраховують у п'яти видах:

o фактичні збитки, тобто втрати або негативні зміни, що виникають від забруднення навколишнього природного середовища і можуть бути оцінені у вартісній формі за визначений період;

o можливі, які спостерігатимуться в перспективі через можливе забруднення навколишнього середовища, тобто мають умовно теоретичний характер;

o відвернені, що становлять різницю між фактичними і можливими збитками;

o ліквідовані - та частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки здійсненню природозахисних заходів;

o потенційні - збитки, що можуть бути завдані суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього природного середовища. Економічні збитки від забруднення атмосфери, води, земельних ресурсів на сьогоднішній день можна розраховувати емпіричним методом. Основою розрахунків величини збитків є концентрація шкідливих речовин, маса викидів, тарифи на воду, грошові оцінки конкретної земельної ділянки.[5]

До класу платежів або зборів ще можна віднести такий еколого-економічний інструментарій як штраф. Штраф - це грошове покарання у вигляді стягнення визначеної суми; засіб матеріального впливу на юридичних і фізичних осіб, винних у порушенні законів, договорів, що діють стосовно до екологічної сфери. Можна назвати наступні види штрафних санкцій:

o міжнародні санкції за порушення умов міжнародних договорів в області навколишнього середовища;

o штрафи за недотримання екологічного законодавства усередині країни;

o відшкодування (на міжнародному рівні) збитку, нанесеного однією країною іншій країні (чи країнами);

o відшкодування (на державному рівні) збитку, нанесеного одним економічним суб'єктом іншому економічному суб'єкту господарської діяльності.[6]

Податки. Головна особливість податкового еколог-економічного інструментарію полягає в тому, що зібрані таким шляхом засоби, надходять на бюджетні рахунки відповідного рівня (державного чи місцевого) і використовуються на фінансування екологічних проблем. Податки екологічної спрямованості стягуються окремо (тобто передбачені спеціальні статті), або в складі інших податків (відчисляються частки від суми загальних податків).

Основні форми використання податкових інструментів в екологічних цілях:

o цивільний екологічний податок, стягнутий із платоспроможних громадян країни на екологічні нестатки (використовується в багатьох країнах, одна з форм цього податку, зокрема, практикується у Франції);

o податок на рішення глобальних, національних чи регіональних екологічних проблем; характерним прикладом подібного податку є податок на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи; у ряді країн існують місцеві податки на охорону конкретних природних об'єктів (лісів, озер, боліт);

o податок на транзит через країну вантажів (в Україні на екологічні цілі передбачена тільки частина зазначеного податку);

o екологічний податок на автомобілі (екологічна складова податку звичайно включається в загальний податок за використання автомобіля (використовується в більшості країн Європи, а також СІЛА, Канаді, Японії);

o екологічний податок на повітряний транспорт; включається в загальні ставки податку за здійснення даного виду діяльності в країні (Канада, США, Данія, Норвегія, Швеція) і за проліт через територію країн (є стандартною позицією міжнародних правил);

o екологічний податок на конкретні групи товарів, у тому числі: мінеральні добрива (Норвегія, Швеція); пестициди (Данія, Франція, Угорщина, Португалія, Швейцарія й ін.); пластмасова тара, упакування (Данія, Угорщина, Ісландія, Польща); шини (Канада, Данія, Фінляндія, Угорщина, Польща); батарейки-акумулятори (Данія, Швеція, Японія); розчинники (Данія); мастила (Фінляндія, Франція, Норвегія);

o екологічний податок на паливо, у тому числі в залежності від наявності екологічно шкідливих компонентів: свинцю (у більшості країн); вуглецю (Данія, Фінляндія, Нідерланди, Норвегія), сірки (Бельгія, Данія, Франція, Польща, Швеція), окислів азоту (Чехія, Франція, Польща, Швеція). Акциз є одним з видів податку. У здійсненні екологічної політики акцизи відіграють важливу роль, насамперед, завдяки можливості впливати на ціни енергоносіїв і мінеральної сировини. Як правило, застосування акцизів дозволяє підняти рівень цін на енергоносії, що сприяє реалізації енергозберігаючої політики. Цим засобом активно користуються країни ЄС і Японія.[7]

Мито - це обов'язковий внесок, стягнутий, митними органами даної країни під час ввозу товару на її територію чи його вивозі з цієї території, і є невід'ємною умовою такого ввозу чи вивозу.

З урахуванням екологічних аспектів можна назвати наступні, найбільш характерні випадки використання митних важелів:

o встановлення екологічних увізних мит (чи підвищення митних тарифів) для екологічно несприятливих товарів, тобто тих, котрі можуть завдавати екологічної шкоди під час їх експлуатації на території країни (використані автомобілі, пестициди, відходи, озоноруйнуючі речовини; миючі засоби і ін.);

o звільнення від увізних мит або зменшення величини митних тарифів продукції екологічного призначення: екологічного устаткування; засобів, моніторингу; рослин і тварин, що сприяють підтримці біорізноманіття в країні і ін.

o звільнення від вивізних мит чи зниження митних тарифів продукції, експорт якої сприяє заміщенню виробництва матеріаломісткої, енергоємкої, продукції (використовується країнами - потенційними експортерами туристичних послуг, наприклад, Туреччиною, Кіпром, Болгарією і ін.).

Субсидія - це цільова одностороння допомога у грошовій чи натуральній формі, що передається за рахунок засобів державного бюджету або спеціальних державних і недержавних фондів економічним суб'єктам для здійснення природоохоронних програм, що мають загальнодержавне, загальрегіональне значення (створення заповідників, озеленення території, збереження природних об'єктів, створення об'єктів з утилізації відходів і ін.).

Дотація - це грошові або інші види допомоги за рахунок державних чи інших джерел, надані юридичними чи фізичними особами для покриття збитків та на спеціальні цілі. Дотація - це різновид субсидій на підвищення доцільності екологічно спрямованих видів діяльності; надається в випадках:

o компенсація частини ризику, пов'язаного з просуванням на ринок піонерської продукції, що має екологічне призначення;

o ведення сільського господарства в особливо обережному екологічному режимі (наприклад, в умовах збереження первинних ландшафтів або пам'ятників історії);

o дотацію регіонам чи країнам, змушеним "пригальмовувати" індустріальний розвиток в інтересах збереження природних ландшафтів, що мають національне чи міжнародне значення (такими природними об'єктами, зокрема, можна вважати болота півночі України, що є джерелами її рік; тропічні ліси Амазонки, які продукують значну частину кисню Землі і ін.).[8]

Грант - це вид економічної допомоги, наданий на конкурсній основі. Однією з пріоритетних сфер, де надаються гранти, є екологічна. Так само, як субсидії і дотації, гранти, звичайно, виділяються на безоплатній основі. В разі цього, за звичай, досить строго дотримуються умови (вимоги) витрат наданих засобів.

Кредит - це позичка на умовах зворотності; для вирішення екологічних проблем застосовуються кредитні пільги відносно:

o термінів кредитування;

o процентних ставок;

o обсягів кредитування;

o гарантій.

Виплати - це відшкодування витрат екологічного характеру. Виплати можуть проводитись прямо (від винуватця еко-деструкції до її "жертви") чи за посередництвом спеціально створюваних екологічних фондів. У практиці природокористування різних країн можна зустріти різноманітні форми використання виплат, у тому числі:

o виплати підприємствам чи окремим особам на компенсацію збитку від забруднення середовища (як аварійного, так і постійно діючого);

o виплати країнам, що мають негативний баланс трансграничного забруднення середовища;

o виплати підприємствам чи населенню за згоду "терпіти" по сусідству екологічно несприятливий або потенційно небезпечний об'єкт;

o компенсація витрат підприємствам, що здійснюють екологічно необхідні, але економічно не прибуткові види діяльності (створення і підтримка охоронних, рекреаційних територій, переробка відходів і ін.).

Прискорена амортизація - це система заходів (головним чином запровадження спеціальних норм амортизації), що дозволяє збільшувати величину амортизаційних фондів (неоподатковувану частину доходу) у перші роки експлуатації основних фондів. З боку досягнення екологічних цілей ці заходи мають сенс і застосовується в багатьох країнах (Японія, Франція, Німеччина), тому що створюють економічні передумови для прискореної модернізації екологічно орієнтованих основних фондів і активізації інноваційної політики в екологічній сфері.

Цінові інструменти - це система заходів впливу на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності, основним результуючим механізмом якої є цілеспрямована зміна різних видів діяльності (товарів) за допомогою зменшення чи збільшення цін. Можна назвати два основних напрямки використання цінових інструментів у природокористуванні: пряме регулювання цін і непряме регулювання цін.

Методи прямого регулювання цін використовуються в тих випадках, коли існують можливості адміністративного впливу на ціни.

Методи непрямого регулювання цін мають у ринковій економіці значно більші можливості. Ці методи засновані на механізмах впливу на рівень цін за допомогою інших інструментів. Кінцевими стратегічними цілями методів непрямого регулювання цін можна вважати:

o підвищення рівня цін споживання на екологічно несприятливу продукцію, тобто на ті види продукції, виробництво і споживання якої пов'язано з процесами порушення природного середовища;

o зниження рівня цін споживання на екологічно сприятливу продукцію, тобто на ті види продукції, що сприяють зниженню екологічного тиску на різних стадіях виробництва і споживання продукції;

o створення цінових гарантій вирішення екологічних проблем, що виникають на різних стадіях життєвого циклу виробу.

Сприяння (обмеження) на ринку - це комплекс організаційних заходів, що дозволяє надати додаткові економічні переваги екологічно орієнтованим суб'єктам, або створити економічні обмеження екологічно несприятливим суб'єктам, як правило, без прямого фінансового впливу на інтереси суб'єктів. У числі основних напрямків здійснення зазначеного виду заходів можна назвати:

o присудження нагород (звань, призів), сам факт володіння якими дає додаткові ринкові переваги екологічно повноцінним підприємствам;

o маркетингове сприяння екологічно прогресивним суб'єктам (у тому числі безкоштовна реклама);

o розширення сфер діяльності екологічно орієнтованим суб'єктам (збільшення розширеного часу роботи або додаткових сфер діяльності);

o інформаційна підтримка підприємств;

o державний протекціонізм для екологічно орієнтованих видів продукції в зовнішній торгівлі.

Премія (нагорода, приз) - це грошова чи інша винагорода за успіхи в здійсненні екологічної діяльності.

кологічне страхування - це створення за рахунок коштів економічних суб'єктів резервних фондів (страхових фондів), призначених для відшкодування збитків від впливу на природне середовище в результаті непередбачених надзвичайних ситуацій (екологічних аварій, катастроф і ін.).[9]



Висновки

Суть економічних методів природокористування полягає в збереженні та підвищення продуктивності і цінності природних ресурсів; забезпеченні раціонального їх використання і розширеного відтворення; поліпшенні умов праці та відпочинку людей; збереженні типових і унікальних природних комплексів, визначних абіотичних і біотичних об'єктів.

Принципи раціонального природокористування полягають в наступному:

господарська діяльність повинна суворо враховувати стан природних ресурсів i умови природного середовища;

людина еволюційно невіддільна від матеріально-енергетичних процесів певної геологічної оболонки землі -- біосфери;

регіональні системи господарської діяльності, які використовують природні ресурси, повинні створюватись в чіткій залежності від кліматичних природних зон;

пізнання особливостей кожної природної зони та змін, обумовлених господарською діяльністю, повинно будуватись на всебічному вивченні (аналізі та співставленні результатів) ділянок незайманої природи, що збереглись.

Розв'язання проблем раціонального природокористування можна здійснити шляхом глибокого і всебічного вивчення всього комплексу природних ресурсів, обгрунтуванням оптимальних норм використовування та еколого-економічної оцінки природних ресурсів, ефективного територіального розміщення галузей виробництва, прогнозування наслідків господарської діяльності.[9]

Однією з основних умов вирішення проблеми раціонального природокористування є впровадження чіткої економічної політики, фундаментальним, регулюючим механізмом якої є адміністративні заходи як регулюючий механізм господарювання з метою одержання максимального економічного ефекту за умов мінімального нанесення збитку навколишньому природному середовищу.

Впровадження еколого-економічних важелів або еколого-еконо-мічних інструментів природокористування створює реальні стимули до більш раціонального використання природних ресурсів а також визначає реальні джерела фінансування природоохоронної діяльності.

Необхідно пам'ятати, що:

Можливість і ефективність застосування різних економічних механізмів-регуляторів зниження антропогенного навантаження на природне середовище залежить від рівня їхньої розробки. Існуюча система управління природокористуванням -- дворівнева. Верхній рівень (регулюючий, керуючий) включає структури державного керування -- Міністерство екології і природних ресурсів, державні адміністрації, місцеві органи самоврядування. Нижній рівень -- це підприємства, що представляють певні види небезпеки для навколишнього середовища.

Існуюча організаційно-правова структура й економічні інструменти є настільки ефективними, наскільки цього можна було б очікувати в існуючих умовах перехідної економіки, що проявляються в недосконалості ринкових і інших механізмів регулювання. Це, у свою чергу, веде до зниження ефективності, дієвості застосування цих інструментів. Для того, щоб уникнути можливих помилок, усі нормативні документи повинні піддаватися ретельній перевірці в реальних умовах.

Відсутність чітких правил регулювання зобов 'язань підприємств з охорони навколишнього середовища перешкоджає залученню приватного сектора економіки і закордонних інвестицій на вигідних умовах, що могли б бути істотно розширені. Це, у свою чергу, веде до уповільнення економічного зростання в країні.

Збори за забруднення і штрафи можуть стати основою для формування ефективної системи фінансування системи управління природоохоронною діяльністю тільки за умови, що їхні розміри будуть значно збільшені, а також за умови їхнього збору в повному обсязі.

При виборі важелів стимулювання природоохоронної діяльності повинні враховуватися наступні критерії:

система платежів повинна служити діючим стимулом до запобігання і скорочення обсягів викидів у навколишнє природне середовище;

система платежів повинна забезпечувати одержання коштів, які в повному обсязі повинні використовуватися для реалізації заходів щодо поліпшення екологічної ситуації в Україні;

структура і процедури адміністративного керування повинні бути максимально простими;

система повинна повною мірою виконувати принцип "забруднювач платить";

вона не повинна стримувати заходи щодо утилізації, регенерації ресурсних цінностей і переробки відходів;

Еколого-економічні інструменти є могутніми важелями зкологізацїї системи виробництва і споживання продукції. Різноманіття форм еколого-економічних інструментів створює багатий спектр можливостей цілеспрямованого екологічно орієнтованого впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання. Уміле використання цих можливостей в поєднанні з іншими методами управління дозволяє ефективно вирішувати складні еколого-економічні проблеми в рамках механізмів саморегуляції ринкової економічної системи.[10]

екологічний природний антропогенний економічний



Список використаної літератури

1. Постанова Кабінету Міністрів України “Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору” від 1 березня 1999 р. № 303 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 9. - С. 89-92.

2. Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища України. Методика визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища України. - К.: Міністерство охорони навколишнього середовища України, 1993. - 22 с.

3. Білявський, Г.О. Основи екології: теорія та практикум: навчальний посібник / Г.О. Білявський, Л.І. Бутченко. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Лібра, 2004. - 368 с.

4. Джигирей, В.С. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. Екологія та економіка природокористування: навчальний посібник / В.С. Джигирей, В. М. Сторожук, Р. А. Яцюк; Мін-во освіти і науки України. - 2-е вид., доп. - Львiв: Афiша, 2004. - 272 с.

5. Царенко, О.М. Основи екології та економіка природокористування: навчальний посібник / О.М. Царенко, О.О. Нєсвєтов, М.О. Кадацький. - 2-е вид., стереот. - Суми: Університетська книга, 2004. - 400 с.

6. Колотило, Д.М. Екологія і економікa: навчальний посібник / Д.М. Колотило; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. - 2-е вид. доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2005. - 576 с.

7. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористування: підручник / Л.Г. Мельник. - Суми: Університетська книга, 2006. - 759 с.

8. Екологічні основи природокористування: навчальний посібник / Т.А. Сафранов. - 3-е вид., стереот. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 248 с.

9. Синяєва, Л.В. Екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення// Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4. - C.12-15

10. Правдюк, Н.Л. Екологічний аудит як інструмент управління природокористуванням // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4.

Размещено на Allbest.ru

...