Хімічна безпека

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стан хімічної безпеки Вінницька та Луганська області

Табл. 1.

Відомості про класифікацію адміністративно-територіальних одиниць (АТО) та об'єктів господарчої діяльності Вінницька та Луганська області з хімічної небезпеки

Хімічна небезпека в Україні пов'язана із наявністю об'єктів, що використовують небезпечні хімічні речовини, із забрудненням довкілля та утворенням відходів. У 2014 році у промисловому комплексі Україні функціонувало 1004 об'єкти, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 219,67 тис. т небезпечних хімічних речовин, у тому числі: 3,93 тис. т хлору, 117,24 тис. т аміаку та близько 98,51 тис. т інших небезпечних хімічних речовин.

За ступенями хімічної небезпеки ці об'єкти розподілені на:

* І ступеня хімічної небезпеки - 76 об'єктів (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає понад 3,0 тис. осіб);

* II ступеня хімічної небезпек - 150 об'єкти (від 0,3 до 3,0 тис. осіб);

* III ступеня хімічної небезпеки - 186 об'єктів (від 0,1 до 0,3 тис. осіб.);

* IV ступеня хімічної небезпеки - 592 об'єкта (менше 0,1 тис. осіб).

Усього в зонах можливого хімічного зараження мешкає майже 11,0 млн. осіб (26% населення країни). Найбільша кількість хімічно небезпечних об'єктів зосереджена у Луганській області - 78.є

Порівнюючи показники ступеня хімічної небезпеки Вінницької та Луганської області видно, що у Вінницькій області рівень хімічної небезпеки більш низький. Причини високих показників у Луганській області - наявність багатьох виробничих заводів.

Особливу небезпеку для населення навколишнього природного середовища становлять аміакопроводи, хімічне виробництво, відстійники, сховища небезпечних речовин тощо. Абсолютна більшість підприємств усіх галузей промисловості працює на технічно застарілому обладнанні, споживаючи велику кількість природних ресурсів, у тому числі мінеральної сировини, виробництво супроводжується утворенням великої кількості відходів і побічних продуктів, які не утилізуються складуються у відвалах, хвостосховищах. У середньому із 100 % хімічної сировини, як переробляється, у готову продукцію перетворюється лише близько 40 відсотків. Найбільш поширеними небезпечними хімічними речовинами на підприємствах хімічної промисловості є аміак, хлор двоокис азоту, акрилонітрил, сірковий ангідрид концентрована азотна та сірчана кислоти, метанол, бензол, карбамідо-аміачні суміші, їдкий натрій, формалін тощо.

У 2014 році в Україні тривало накопичення різного роду відходів. Загальний обсяг відходів на цей час становить понад в 35 млрд. тонн. Переважну їх частку (понад 75%) становлять промислові відходи - розкривні супутні породи, шлами - продукти збагачення корисних копалин, металургійні шлаки тощо. Найбільша кількість відходів утворюється на підприємствах гірничо-металургійної, хімічної промисловості та енергетики. Майже 85% загальних обсягів промислових відходів складають відходи первинного гірничого і збагачувального циклу, які було накопичено у вигляді териконів, відвалів та шламосховищ. їх висока концентрація спостерігається в гірничовидобувних басейнах:

Тільки у гірничо-металургійній галузі загальний обсяг утворення відходів досягає приблизно 100 - 120 млн. тонн на рік. Річні обсяги складування розкривних порід гірничодобувних підприємств становлять близько 70 млн. куб.м, у тому числі відходів збагачення та пустих порід становлять майже 52 млн. тонн. За результатами господарської діяльності гірничорудних підприємств, у відвалах заскладовано більше 2,2 млрд. м³ пустих порід, у хвостосховищах накопичено понад 2,6 млрд. тонн відходів збагачування, 250 млн. тонн шлаків, 30 млн. тонн шламів, які є цінними вторинними матеріальними ресурсами. Р івень переробки відходів гірничо - металургійної галузі сягає 35-40 %, залізовмісних шламів до 100%, при тому, що загальний рівень переробки відходів по Україні становить 14- 15 %.

Найбільшу потенційну загрозу становлять небезпечні відходи, яких накопичено понад 24 млн. тонн. Через відсутність у достатній кількості обладнання та полігонів для видалення, утилізації та знищення небезпечних відходів у більшості областей України їх зберігають на території підприємств або видаляють на місця неорганізованого складування. Знешкоджується і утилізується близько 40% утворених відходів. Переважна частка небезпечних відходів утворюється на гірничо-металургійних підприємствах Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей. Із загальної кількості небезпечних відходів близько 36,2 тис. тонн належать до І класу небезпеки і близько 2,1 млн. тонн - до II класу небезпеки. Понад 90% відходів І класу небезпеки розміщено у сховищах організованого складування та на території підприємств.

Важливою і гострою проблемою для України залишається поводження з непридатними до використання та забороненими до застосування хімічними засобами захисту рослин (далі - непридатні ХЗЗР). Непридатні ХЗЗР перебували практично на території більшості областей України, як правило в необлаштованих складських приміщеннях без належної охорони, що надавало можливість несанкціонованого доступу і неконтрольованого використання цих речовин у сфері споживання, призводило до забруднення ґрунтів, потрапляння небезпечних хімічних сполук до водоносних горизонтів, сільськогосподарської продукції та спричиняло погіршенню здоров'я населення. Зміна власників непридатних ХЗЗР призводила до втрати документації, руйнування приміщень складів, тари й пакувальних матеріалів, що призвело до утворення великої кількості невідомих та змішаних небезпечних хімічних речовин. Загалом на цей час облікова кількість непридатних ХЗЗР по Україні складає біля 18 тис. тонн.

У 2014 році підприємства гірничої-хімії продовжували здійснювати заходи щодо відновлення екологічної рівноваги та рекультивації порушених земель в зоні їх діяльності

Результати виробничої діяльності гірничо-хімічних підприємств призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження відходів виробництва.

Крім того, більшість цих об'єктів становлять екологічну небезпеку для довкілля та людей, проживаючих у зоні їх колишньої діяльності. Зволікання з усуненням наявних ризиків становить реальну загрозу техногенних катастроф та надзвичайних ситуацій, які останнім часом лише частішають, унеможливлення проживання населення на цих та прилеглих територіях, а окремі об'єкти є потенційно небезпечними навіть для сусідніх держав і становлять транснаціональну загрозу.

Щорічне недоотримання коштів для підприємств гірничої хімії призвело до необхідності коригування зведених кошторисних розрахунків бюджетних асигнувань у зв'язку із зростанням цін на роботи, матеріали та послуги, а також до значного відставання при виконанні робіт, що потребує збільшення витрат державного бюджету.

За середнім вмістом домішок у повітрі дуже високий та високий рівень забруднення спостерігався у Рубіжному та Сєверодонецьку, що обумовлено, головним чином, із значними викидами формальдегіду, діоксиду азоту, фенолу, бенз(а)пірену, фтористого водню, оксиду вуглецю, завислих речовин.

Високі середньорічні концентрації формальдегіду відмічались в Лисичанську, Рубіжному, Сєверодонецьку.

Атмосферні опади. Спостереження за хімічним складом атмосферних опадів проводились в 41 пункті, за кислотністю опадів (рН) - в 49 пунктах.

Порівняно з попереднім роком, у 2014 році хімічний склад атмосферних опадів характеризувався зростанням концентрацій аніонів - хлоридів та катіонів - калію, натрію, кальцію, магнію, а також зменшенням концентрацій аніонів - сульфатів, нітратів та амонію.

Кислі та лужні опади у 2014 році становили по 0,22% та 0,07% відповідно до кількості досліджених дощів (у 2013 році ці співвідношення становили 0,27% та 0,10% відповідно).

Кислі опади спостерігались, переважно, на станціях Луганської області (Сєверодонецьк). Помірно кислі опади спостерігались у 9,76% випадків (у 2013 році - 8,7%). Найбільший відсоток помірно кислих опадів зафіксовано у Сєверодонецьку (Луганська обл.) - 41,82%. Помірно лужні опади спостерігались у 23,64% випадків (у 2013 році - 24,58%). Переважали у 2014 році нормальні опади, які відмічені у 66,31% випадків (у 2013році - 66,35%).

Поверхневі води суші. Значний внесок в забруднення поверхневих вод вносять нітритний азот, амонійний азот, сульфати, сполуки важких металів: марганцю, міді, цинку, заліза загального.

За інгредієнтами кількість випадків високого забруднення становила: сполуками марганцю - 146 випадків, нітритним азотом - 126, сульфатами - 76, амонійним азотом -71, сполуками міді - 59, сполуками цинку - 23, заліза загального - 18, хрому шести-валентного - 3.

У більшості річкових басейнів істотних змін хімічного складу та якості води у 2014 році порівняно з попереднім роком не спостерігалось. Антропогенний вплив на якість води, особливо в промислових центрах, залишився досить суттєвим.

У 2014 році збільшилась кількість випадків ВЗ вод сполуками марганцю - у басейні Сіверського Донця. Деяке покращення якості води за рахунок зменшення вмісту сульфатів відмічено у басейні Сіверського Донця та річок Приазов'я.

Стан виробничого травматизму в Україні зі смертельними наслідками та по областях

В яких областях України стан виробничого травматизму найбільш високий.

За даними Держгірпромнагляду у 2014 році кількість нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, порівняно з минулим роком зменшилась на 26%, або на 2250 нещасних випадків (на підприємствах України у 2014 році травмовано 6318 осіб, у 2013 році - 8568 осіб), а кількість нещасних випадків із смертельним наслідком, пов'язаних з виробництвом, порівняно з минулим роком, збільшилась на 2%, або на 10 нещасних випадків (на підприємствах України у 2014 році смертельно травмо-вано 548 осіб, у 2013 році - 538 осіб).

Найбільш травмонебезпечними галузями економіки в Україні є вугільна, машинобудівна промисловість, агропромисловий комплекс, соціально-культурна сфера і торгівля.

Питома вага травмованих працівників на підприємствах цих галузей складає 69% від усієї кількості травмованих на підприємствах в Україні. Лише на підприємствах вугільної галузі травмується 32% від загальної кількості працівників, травмованих внаслідок нещасного випадку, пов'язаного із виробництвом.

Порівняльний аналіз причин нещасних випадків зі смертельним наслідком у 2014 році свідчить, що найбільша їх кількість сталась з організаційних причин - 316 працівників, або 58% від усієї кількості загиблих внаслідок нещасних випадків із смертельним наслідком, пов'язаних з виробництвом (у 2013 році загинув 351 працівник, або 65% від усієї кількості). Внаслідок нещасних випадків зі смертельним наслідком, що сталися з психофізіологічних причин загинув 121 працівник, або 22% від усієї кількості (у 2013 році 64 працівники, або 12%). Через технічні причини, загинуло 111 працівників, або 20% від усієї кількості (у 2013 році 123 працівники, або 23% від усієї кількості).

Найпоширенішими організаційними причинами нещасних випадків зі смертельним наслідком, пов'язаних з виробництвом, були:

порушення трудової та виробничої дисципліни -- постраждало 106 осіб, або 34% від усієї кількості загиблих з організаційних причин (у 2013 році - 142 особи, або 40%);

порушення правил безпеки руху - 79 осіб, або 25% (у 2013 році - 69 осіб, або 20%);

порушення вимог безпеки під час експлуатації обладнання, устаткування, машин, механізмів, транспортних засобів тощо - 32 особи, або 10% (у 2013 році - 61 особа, або 17%);

порушення технологічного процесу - 27 осіб, або 9% (у 2013 році - 22 особи, або 6%).

інші причини (під час виконання трудових обов'язків, внаслідок ведення бойових дій) - постраждало 63 особи, або 52% від усієї кількості загиблих з цих причин (у 2013 році таких нещасних випадків не було);

незадовільні фізичні дані або стан здоров'я, через що постраждало 20 осіб, або 17% (у 2013 році також 20 осіб, або 31%);

смерть внаслідок протиправних дій сторонніх осіб - постраждало 18 осіб, або 15% (у 2013 році - 13 осіб, або 20%);

особиста необережність потерпілого - постраждало 11 осіб, або 9% (у 2013 році - 20 осіб, або 31%).

Найпоширенішими технічними причинами нещасних випадків із смертельним наслідком, пов'язаних із виробництвом, були:

незадовільний технічний стан виробничих об'єктів, будівель, споруд, території, засобів виробництва, транспортних засобів, внаслідок чого постраждало 54 особи, або 49% від усієї кількості загиблих з технічних причин (у 2013 році - 48 осіб, або 39%);

через недосконалість технологічного процесу - 18 осіб, або 16% (у 2013 році - 11 осіб, або 9%).

У 2014 році найбільше смертельно травмувалися на виробництві представники таких груп професій, як:

транспортні працівники - 110 загиблих, або 20% від усієї кількості загиблих (з них 76 водіїв), в основному смертельно травмувались транспортні працівники на підприємствах автомобільного транспорту (загинув 31 робітник), сільського господарства (13 робітників) та соціально-культурної сфери (12 робітників);

шахтарі - 86 загиблих, або 16% від усієї кількості загиблих (у тому числі 67 гірничих робітників, 11 електрослюсарів підземних), переважна більшість загиблих шахтарів працювала на підприємствах вугільної промисловості (79 робітників);

керівні працівники - 81 загиблий, або 15% (з них 12 майстрів, 11 начальників дільниці та 11 інженерів-фахівців), в основному на підприємствах соціально-культурної сфери (29 робітників) та вугільної промисловості (11 робітників);

будівельники - 52 загиблих, або майже 10% (з них 12 монтажників, 11 підсобних працівників, 10 електрогазозварників), у будівельній галузі працювало 26 робітників;

електрики - 39 загиблих, або 7% (з них 25 електромонтерів, 9 електрослюсарів), 12 робітників працювали на підприємствах енергетичної галузі;

працівники сільського господарства - 30 загиблих, або 5%, в основному у сільському господарстві (15 робітників) та у лісовому господарстві (11 робітників).

Також значна кількість загиблих працівники таких груп професій, як робітники, пов'язані з охороною - 21, або 4% від загальної кількості; робітники соціально-культурної сфери (до якої належать медичні, освітні, торговельні та установи громадського харчування) - 22, або 4%.

Таким чином, врахувавши те, що рівень виробничого травматизму у досліджуваних періодах та областях в сукупності знизився, ми можемо говорити про позитивну тенденцію у сфері боротьби з цими явищами. Та на цьому не варто зупинятись, адже показники у деяких регіонах України все ж є надто високими. Тому варто переглянути та удосконалити критерії, норми та правила з охорони праці, а зокрема розділ виробничого травматизму.

На основі проведеного дослідження хотілося б запропонувати такі заходи боротьби з травматизмом:

- контроль за обладнанням, інструментами, за достатнім огородженням частин, що рухаються;

- покращення природного та штучного освітлення;

- систематичний нагляд за дотриманням правил техніки безпеки;

- забезпечення всіх робітників засобами індивідуального захисту і контроль за їх використанням під час роботи;

- проведення заходів щодо боротьби з втомлюваністю, покращення зовнішнього виробничого середовища, раціоналізація режиму праці та відпочинку.

хімічний небезпека травматизм цивільний

Приклади ситуацій, що створюють екологічну небезпеку. Основні заходи, спрямовані на забезпечення екологічної безпеки

Проблема смітників стоїть перед людством, мабуть, з того самого часу, як воно з'явилося на землі, і чимдалі, тим вона стає серйознішою.

На сьогодні в Україні проблема смітників - одна з найважливіших і найактуальніших серед проблем забруднення навколишнього середовища. Ця проблема настільки нагальна не тільки в Україні, а й у всьому світі, що навіть з'явився такий вислів" відходи беруть нас за горло".

Із зростанням кількості міст та промислових підприємств постійно збільшується кількість відходів. Промислові і побутові відходи створюють безліч проблем, таких як транспортування, зберігання, утилізація та ліквідація.

Сміття утворюється і накопичується не лише у житлових приміщеннях, а й у офісах, адміністративних спорудах, кінотеатрах і театрах, магазинах, кафе й ресторанах, дитячих садках, школах, інститутах, поліклініках та лікарнях, готелях, на вокзалах, ринках чи й просто

Якщо не за рівнем життя, то принаймні за кількістю побутових відходів Україна не відстає від середньоєвропейського показника. Поступово наша країна перетворюється на смітник Європи. Щороку накопичується близько 10 млн. тонн сміття, близько 160 тисяч гектарів землі в Україні зайнято під смітники (це близько 700 смітників, що існують в кожному місті або селі). Замість того, щоб приносити прибуток і без того небагатій країні, мільйони тонн відходів отруюють землю, воду, повітря. За прогнозами як закордонних, так і вітчизняних фахівців, екологічна ситуація в Україні, без перебільшення, наближається до критичної, адже переробкою відходів у нас займаються на дуже низькому рівні

Шляхи розв'язання проблеми

Усього в країні під сміттям різного виду і походження зайнято 160 тисяч гектарів земельних угідь. Виникла навіть наука про смітники - техногенна геологія. Модуль техногенного навантаження на одиницю площі нашої країни становить 41391 тонну на квадратний кілометр, відповідно на одного жителя - 480 тонн. Це позамежні цифри. Україна - одна з найбільш забруднених і екологічно напружених країн світу. Для порівняння: техногенне навантаження на одиницю площі в нашій країні вдесятеро перевищує таке в Росії.

Порівняння з передовими країнами світу просто некоректне, оскільки в них утилізація промислових відходів здійснюється на 65-80% поточного виходу. Надію вселяє той факт, що ще років 15-20 тому ситуація в більшості країн була приблизно такою самою, як сьогодні в Україні: відходи в основному відправляли на смітники, полігони для поховання або спалювали. Людство дійшло висновку, що потрібно принципово змінювати підхід до побутового сміття як такого. Переоцінка цінностей сталася на початку 80-х років ХХ ст., коли розвинені країни зрозуміли, що стосовно відходів метод "як з очей, так і з думки" проблеми не вирішує.

Як правило, прибирати й ліквідувати тверді побутові відходи повинна місцева влада. Прибирання оплачується з місцевого бюджету, який в свою чергу формується з місцевих податків, тобто тип ліквідації сміття і якість прибирання визначаються бажаннями і фінансовими можливостями місцевих жителів.

Утилізація сміття у великих містax і міських агломераціях - надзвичайно важлива народногосподарська проблема. Найбільш широко застосовyюrься компостування, спалення і піроліз твердях побутових відxoдів. Найбільш простим способом знешкодження і переробки твердих побутових відходів є компостування. Це аеробний біологічний процес із виділенням тепла під впливом термофільних мікроорганізмів. які окислюють органічну речовину. 1з 30 т компосту, вивезеного на 1 га сільськогосподарських угідь, можна отримати до 0,5 т азоту, фосфору і калію, а також 1 т вапняку. Особливо ефективне компостування в тих районах, де вміст органічних речовин у смітті значний і є потреба в добривах.

Спалення сміття набуло широкого поширення в останні, десятиріччя. Перевагою процесу є можливість використати сміття як енергетичну сировину. У середньому з 1 т твердих відходів можна отримати 1000 кг пари і 150 кВт електроенергії. До недоліків методу слід віднести yтворення великої кількості пилу і шлаку, а також значне забруднення атмосфери.

Останніми десятиліттями частка ТПВ, які спалюють з утилізацією матеріалів і теплоти, неухильно зростає.

Теплоту від спалювання ТПВ можна використовувати для одержання: гарячої води чи водяної пари (утилізаційні котельні), електроенергії за рахунок роботи водяної пари, теплоти та електроенергії.

У разі використання ТПВ як палива беруть до уваги два основні принципи: їх теплотворну здатність та вплив на стан природноro середовища продуктів згоряння. Враховують і доступність для масового використання та необхідну активність, яка забезпечує: горіння ТПВ.

Завдяки вже відпрацьованій технології на деяких сміттєспалювальних заводах при ліквідації твердих відходів отримують електроенергію або пару. Залежно від потреб населеного пункту для переробки сміття використовують установки різної потужності - від 100 до 3000т. за добу.

В Україні сміттєспалювальні заводи діють у Києві, Харкові та інших містах. У 1989 році на сміттєспалювальних заводах України знешкоджено 8,2% твердих побутових відходів. Попереднє сортування сміття на заводах за існуючою технологією не передбачається. Відходами сміттєспалювальних заводів є: тверді відходи, рідкі, газоподібні (димові гази, серед яких найнебезпечнішим складником, що утворюється в значних кількостях, є: оксид сульфуру (ІV). Нижче наведено вміст S0₂ у газоподібних викидах при спалюванні ТВП та палива,%:

топкові мазути - 0,3-3,5.

горючі сланці - 1,6-3,8.

буре вугілля Підмосков'я - 8,0.

донецьке вугілля -. 10 4,0.

тверді побутові відходи США - 0,1-0,15.

тверді побутові відходи країн Європи -- 0.1--0,3.

Ocтaннім часом вчені багатьох країн виказують занепокоєння у зв'язку із зростаючими викидами в атмосферу забруднюючих речовини сучасними сміттєспалювальними підприємствами. Причиною цього стали відомості про те, що внаслідок спалювання пластмаси та деяких видів паперу утворюються нові хімічні речовини - діоксини і фурани, які з викидами надходять у повітряний басейн. Стандapтів гpанично допустимих рівнів концентрації діоксинів у багатьох країнах немає. 3анепокояння також викликає наявність зольних домішок на сміттєспалювальних підприємствах, оскільки вони містять важкі метали.

Спецобладнання на побудованих за радянських часів українських ССЗ не розраховане на ефективну боротьбу з забрудненнями, в тому числі і діоксинами. Загалом, діяльність вітчизняних сміттєспалювальних заводів офіційно визнана небезпечною. Крім того, дорогий природний газ та електроенергія роблять діяльність вітчизняних підприємств збитковою. Їх закриття вважається справою часу, і лише відсутність коштів на альтернативні методи поводження з відходами є причиною того, що ССЗ усе ще працюють.

Все більше з'являється відомостей про негативний вплив звалищ на підземні води, а також на навколишні річки. Від спалювання до реутилізації. Спалювання, як захід для ліквідації побутових відходів, явище позитивне, особливо якщо це супроводжується постачанням електроенергії або пари. Але ж з відходів можна вилучати певні речовини - метал, скло, папір, гуму, пластмасу тощо з метою їх повторного використання. Процес вилучення з відходів цінних компонентів з подальшою ліквідацією у природокористуванні зветься утилізацією. Якщо вилучені згодом компоненти стають сировиною для іншого виробництва, то в такому разі користуються поняттям реутилізація,

Теоретично вci відходи повинні підлягати реутилізації, але де процес вилучення із сміття цінних компонентів досить складний. В деяких регіонах, наприклад, США реутилізується до 22% відходів.

Алюміній, скляний посуд і сталь можуть бути реутилізовані практично безмежно. Виробництво алюмінію з 1 т вторинної економить 4 т. бокситів та 700 кг спеuіальноro коксу, на 35 кг знижуються викиди в атмосферу алюмінієвих фтористих сполук. До того ж знижуються енерговитрати на виплавляння металу.

За існуючими оцінками, близько 90% скляних відходів придатні для відновлення. Кожна тонна скляного бою економить майже 1,2 т первинної сировини.

Реутилізація макулатури сприяє збереженню мільйонів гектарів лісу, економії енергії і води, зниженню забруднення атмосфери і води.

Донедавна більша частина молока, молочнокислих продуктів, безалкогольних напоїв і пива розливалась виробниками у скляні пляшки, які можна було здавати, повертаючи їх закладну вартість. Машини розвозили пляшки і доставляли назад порожні, їх відмивали і знову наповнювали. Така система ефективна лише в такому разі, коли відстань між виробником і споживачем невелика. Однак по мірі зростання відстаней транспортні витрати стали надто великими, а споживачеві доводиться платити не лише за пляшки, а й за їх перевезення.

З'явився інший вид тари - легкої, яку можна викинути і не везти назад. Одночасно вона виявилась дуже вигідною для її виробників - адже прибуток щоразу отримується від кожної виробленої пляшки чи банки!

Отож, не дивно, що нинішня ситуація така - тара одноразового використання складає близько 6% усіх твердих побутових відходів, близько 50% негорючих відходів і приблизно 90% сміття на узбіччях доріг, яке не піддається біодеградації (тобто, не розкладається природнім шляхом).

Така тара небажана у екологічному відношенні, оскільки виробництво необхідних матеріалів та її самої спричинює забруднення повітря. Все це - приховані витрати, не вказані на товарному чеку. Покупець платить не лише за прибирання сміття, а й за забруднення повітря, лікування тощо. Екологічним активістам США, які добре усвідомлювали цю проблему, вдалося домогтися прийняття так званих "пляшкових біллів" у 9 штатах країни. Це сприяло тому, що споживачі поступово стали надавати перевагу тарі багаторазового використання.

Захоронення (могильники) використовуються як альтернатива відкритих звалищ. При цьому сміття просто закопують у землю або висипають на поверхню і зверху присипають шаром ґрунту. Оскільки відходи в такому випадку не горять і вкриті ґрунтом, вдається уникнути забруднення повітря і розмноження небажаних тварин. На жаль, саме ці обставини, а також фінансові можливості бралися, як правило, до уваги при влаштуванні могильників. Не враховувалося те, як відбувається кругообіг води, які речовини можуть утворитися в процесі розкладу сміття, як запобігти іншим небажаним явищам. Будь-яке зручне пониження рельєфу ставало місцем захоронення сміття.

Із захороненням сміття пов'язані супутні екологічні проблеми: вимивання речовин і забруднення ґрунтових вод; утворення метану; просідання ґрунту.

Найсерйозніша проблема - забруднення ґрунтових вод. Вода - універсальний розчинник. Просочуючись крізь шари захоронених відходів, дощова вода "збагачується" різними хімічними речовинами, які утворюються у процесі розкладання сміття. Така вода з розчиненими у ній забрудниками називається фільтратом.

Коли вона проходить крізь необроблені відходи, утворюється особливо токсичний фільтрат, у якому поряд з органічними рештками наявні залізо, ртуть, цинк, свинець та інші метали з консервних бляшанок, батарейок та інших електроприладів, причому це все приправлено барвниками, пестицидами, миючими засобами та іншими хімікатами. Неграмотний вибір місць захоронення і нехтування засобами безпеки дозволяє цій отруйній суміші досягати водоносних горизонтів.

Друга проблема - утворення метану - пов'язана з анаеробними процесами, які відбуваються у захоронених шарах сміття без доступу повітря. Утворюючись, цей газ може поширюватись у землі горизонтально, накопичуватись у підвалах приміщень і вибухати там при запалюванні. Поширюючись у вертикальному напрямку, метан спричинює отруєння й загибель рослинності. За відсутності рослинного покриву починається ерозія ґрунту, захоронені відходи оголюються і виходять на поверхню.

Найбільш ефективним є піроліз твердих побyтових відходів, який включає дроблення і висушування сміття, видалення уcіx неорганічних фракцій, нагрівання іншої маси до 485С без доступу повітря. Із 1 т органічної маси добувається 160 л штучної низько сірчистої нафти, 70 кг вугілля, горючі гази. Однак такі заводи досить дорогі і ефективні в дуже великих міcтax.

Отже, захоронення і спалювання - найпоширеніші шляхи, які застосовуються людством для вирішення проблеми твердих побутових відходів. Інші принципово нові методи, які дозволяють знешкоджувати сміття ще до того, як воно з'явилося, вивчатимуться надалі.

Спостерігаючи за щоденним накопиченням відходів, не можна не подивуватись з того, який потужний потік матеріалів усіх видів рухається лише в одному напрямку - від місця видобування ресурсів на смітник. Так само, як природні екосистеми залежать від кругообігу речовин, так стійке існування технологічного суспільства, зрештою, залежатиме від людської здатності і вміння рециклізувати практично всі види матеріалів. У зв'язку з цим найдоцільніше застосовувати не один метод, а розробляти комплексну програму ліквідації відходів.

Для всіх нас дуже важливо усвідомити, як це усвідомили мешканці розвинених країн, наскільки "сміттєвий вал" небезпечний для міста, довкілля. Не менш важливо й те, що й цю проблему можна легко подолати, зробивши невелике зусилля над собою.

Аналіз нормативно-правове забезпечення цивільного захисту населення України

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

- пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

- верховенство права;

- пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

- своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

- чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

- демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

- використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Визначення терміну відповідно Кодексу Цивільного захисту України: аварія, дорожньо-транспортна пригода, епізоотія, епіфітотія, катастрофа, надзвичайна ситуація, небезпечна подія, небезпечний чинник, пожежа, техногенна безпека

Згідно з кодуванням за Класифікатором надзвичайних ситуацій ДК 019:2010 визначення надзвичайним ситуаціям

Висновки

1. У роботі проведено аналіз виникнення і розвитку надзвичайних ситуацій в Україні в сучасних умовах. Порівнюно показники ступеня хімічної небезпеки Вінницької та Луганської області видно, що у Вінницькій області рівень хімічної небезпеки більш низький. Причини високих показників у Луганській області - наявність багатьох виробничих заводів.

Проаналізовано стан виробничого травматизму в Україні - зі смертельними наслідками та по областях. Враховуючи те, що рівень виробничого травматизму у досліджуваних періодах та областях в сукупності знизився, можна говорити про позитивну тенденцію у сфері боротьби з цими явищами. Та на цьому не варто зупинятись, адже показники у деяких регіонах України все ж є надто високими. Тому варто переглянути та удосконалити критерії, норми та правила з охорони праці, а зокрема розділ виробничого травматизму.

2. Проаналізувати нормативно-правове забезпечення цивільного захисту населення України, а саме розглянуто основні принципи забезпечення національної безпеки.

3. Дано визначення терміну цивільного захисту відповідно Кодексу Цивільного захисту України, а саме техногенна безпека.

4. Дано характеристику надзвичайної ситуації згідно з кодуванням за Класифікатором надзвичайних ситуацій ДК 019:2010.

Размещено на Allbest.ru