Основи екологічної безпеки

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Керування ризиком як процес

Людство за короткий історичний проміжок часу дестабілізувало стан екосфери, що призвело до розгортання глобальної екологічної кризи. Вся наша планета стала зоною екологічного ризику для життя. Проте, щоб охарактеризувати поняття ризику, його види, способи керування, потрібно поглибитися в зміст визначення та розглянути проблему з нашої сторони - сторони «екологічної безпеки».

Сучасна тенденція підвищення безпеки життєдіяльності населення на основі оцінок ризику від техногенної діяльності та природних явищ і зниження ризику до прийнятних значень потребує однозначного формулювання поняття “ризик”. Проте ця проблема широко дискутується в наукових колах і однозначного формулювання поняття “ризик” ще не встановлено, оскільки воно використовується не тільки у сфері техногенної і природної безпеки, а й у багатьох сферах державної, наукової, економічної та фінансової діяльності.

Поняття ризику багатопланове, тому в науковій літературі вживаються різні його похідні залежно від сфери застосування і стадій аналізу небезпеки. Складно виявити й описати всі типи ризиків, які існують у природі та антропогенній діяльності, проте можна побудувати загальну структуру ризиків, у рамках якої треба діяти для вирішення конкретного завдання.

Початкову класифікацію ризиків можна здійснити залежно від основних чинників їх виникнення, згідно з якими ризики поділяються на природні, техногенні, побутові, соціально-політичні тощо.

Схема. 1.1 ілюструє класифікацію ризиків, на якій відображені види ризиків, що стосуються техногенної, природної та екологічної небезпеки.

У вересні 1990 року в м. Кельні відбувся Перший Всесвітній конгрес по безпеці життєдіяльності, як наукової дисципліни. Він проходив під девізом «Життя в безпеці».

При викладі результатів досліджень фахівці в області безпеки життєдіяльності для характеристики ступеня небезпеки конкретного об'єкта, який входить в систему «людина - середовище існування», у своїх повідомленнях оперували поняттям «ризик». У такий спосіб сформувалася наступна наукова категорія:

ризик - це частота реалізації небезпек технічного, хімічного, біологічного та іншого об'єкта природного чи антропогенного характеру (В. Маршалл).

Серед багатьох визначень цієї характеристики небезпеки найбільш уживаним є наступне: ризик (R) - це кількісна оцінка небезпеки об'єкта чи явища.

У розглянутому випадку кількісна оцінка небезпеки - це відношення числа тих чи інших несприятливих наслідків при реалізації небезпеки до їхнього можливого числа за визначений період:

R = N/n, (1.1),

де N - загальна кількість осіб, які можуть постраждати при реалізації небезпеки; n - кількість осіб, які постраждали при реалізації небезпеки.

Схема 1.1 Класифікація ризиків

Узагальнюючи все вищевикладене, можна вивести загальну концепцію керування ризиком.

Управління ризиком покликане забезпечити оптимальне співвідношення результатів економічної діяльності та ризику, яким вона обтяжена. Необхідною умовою для розв'язання проблеми ризику є чітке усвідомлення цілей діяльності людства. Виходячи з конкретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності в минулому та в поточному періоді, здійснюватися прогнози щодо майбутнього.

Управління ризиком в широкому сенсі - це процес виявлення та оцінки ризиків, а також вибір методів та інструментів управління для оптимізації ризику.

Управління ризиками - це необхідність використовувати в управлінській діяльності різноманітні підходи, процеси, заходи, які дозволяють певною мірою (наскільки це можливо) прогнозувати можливість настання ризикованих подій і домагатися зниження ступеня ризику до допустимих меж.

Для якісного керування ризиками також потрібно розібратися в наступних поняттях: «стратегія» і «тактика» управління ризиками.

Під стратегією управління розуміються напрямки та способи використання коштів для досягнення поставленої мети.

Тактика управління - це конкретні методи та прийоми, що використовуються для досягнення поставлених завдань в конкретних умовах.

Ризик, як система управління, складається з двох підсистем:

1. управляємої підсистеми (об'єкт управління);

2. управляючої підсистеми (суб'єкт управління).

Об'єктом управління є ризик, ризикові вкладення капіталу та економічні відносини між господарюючими суб'єктами в процесі реалізації ризику.

Суб'єкти управління - це спеціальна група людей, які за допомогою різних прийомів та засобів управління здійснюють цілеспрямований вплив на об'єкт управління.

До функцій об'єкта управління відносять:

1. організація управління ризиком;

2. виконання робіт з мінімізації ризику.

До функцій суб'єкта управління відноситься:

1. прогнозування;

2. організація;

3. регулювання;

4. координація;

5. стимулювання;

6. контроль.

Для ефективного керування ризиками також необхідно визначити основні принципи процесу управління ризиками.

· принцип максимізації, який передбачає прагнення до найширшого аналізу можливих причин та чинників щодо виникнення ризику, тобто - цей принцип наголошує на необхідності зведення рівня невизначеності до мінімуму.

· принцип мінімізації - означає, що управлінці намагаються звести до мінімуму, по-перше, спектр можливих ризиків, а по-друге, мінімізувати ступінь впливу ризику.

· принцип адекватності реакції зводиться до того, що необхідно адекватно і швидко реагувати на зміни, які можуть призвести до виникнення ризику.

· принцип прийняття - управлінці можуть прийняти на себе тільки обґрунтований ризик.

Вищевикладену інформацію можна узагальнити та виокремити основні етапи керування ризиком

У сучасній літературі наведено різні підходи щодо процедури управління ризиком. Можливо визначати послідовність кроків (узагальнених етапів) процесу керування ризиками, з огляду на практичну значущість процесу управління ризиками.

Крок 1. Інформаційно-аналітичний дає можливість оцінити виникнення всієї сукупності ризиків незалежно від того чи зможе апарат управління, чи ні впливати на них у випадку їхньої реалізації.

Крок 2. Ідентифікації, де встановлюються можливі параметри всіх можливих ризиків з урахуванням управлінської діяльності та напрямків діяльності.

Крок 3. Комплексного аналізу ризику (якісного та кількісного) з розрахунком ступеня можливого впливу ризику на функціонування об'єкта керування. Вирішується питання про доцільність займатись певним напрямом діяльності за наявності інформації про вже ідентифіковані ризики. На цьому кроці ще можливо уникнути ризику, якщо він не задовольняє умовам стратегії, але водночас з'являється ризик невикористаних можливостей.

Крок 4. Зниження ступеня ризику - планування дій. Ведеться пошук шляхів своєчасного і якісного захисту від недопустимого ризику і розробка конкретного механізму їх реалізації. Планування дій як для профілактики, так і на випадок реалізації ризику.

Крок 5. Контроль можливої чи наявної ситуації. Виконавши все вищевикладене, необхідно контролювати обставини, щоб на певній стадії адекватно відреагувати.

Крок 6. Реалізація програми дій у випадку виникнення ризику. Відбувається реалізація плану дій.

Крок 7. Аналіз, висновки і пропозиції на перспективу. Негативні і позитивні наслідки управлінських рішень формують досвід, який необхідно використовувати в подальшій діяльності.

Таким чином, успішна реалізація процесу управління ризиками вимагає висококваліфікованої підготовки управлінського персоналу, знання ним закономірностей управлінської діяльності, нових напрямів удосконалення системи управління, їх особливостей.

У залежності від набору ситуаційних факторів можна здійснювати процес прийняття рішень на основі запропонованих алгоритмів.

Алгоритм прийняття ризикових рішень у традиційному менеджменті може включати такі операції:

· виявлення ризикової проблеми;

· збирання інформації про джерела, особливості ризикотвірних чинників, щодо ступеня вразливості обєкта ризику до зміни параметрів та ключових змінних, наслідки і збитки породжені впливом ризикотвірних чинників;

· відображення цієї інформації в зручному для аналізу вигляді;

· аналіз інформації про можливі ризики, дослідження вразливості обєкта, оцінювання обсягів можливих збитків;

· визначення цілей управління у вирішенні ризикової проблеми;

· ідентифікація ризикової проблеми з раніше існуючою практично;

· вивчення прийомів управління ризиками та їх наслідків;

· вибір варіанта дій на підґрунті аналогії та здорового глузду.

Висновок. Отже, для успішного керування ризиками потрібно детально підходити до аналізу конкретної ситуацію, яку потрібно вивчити та якою потрібно керувати, оцінити можливі матеріальні та нематеріальні збитки, проаналізувати інформацію та досвід, які вже є на даний час, намітити основні цілі, які потрібно вирішити, скласти алгоритм дій на випадок реалізації або нереалізації наміченого плану.

ризик управління стратегія безпека

2. Закономірності екологічних наслідків сучасних локальних війн та збройних конфліктів

Найбільшою ганьбою людської цивілізації є війни. Вчені підрахували, що за останні 6 тис. років люди жили в мирі лише 292 роки. Вони «звикли» до воєн і досі ще не дуже глибоко усвідомили, що в сучасній світовій війні, якщо її розпалять, переможців не буде.

Будь-яка військова діяльність урешті-решт завдає шкоди біосфері, й передусім людині, тому за своєю суттю вона має антиекологічний характер.

За оцінками вчених, війни забрали життя більш як 3,6 млрд. чоловік. У цих війнах знищено матеріальні цінності на фантастичну суму 115,13 квінтильйонів доларів (цієї суми вистачило б, щоб забезпечити сучасне населення Землі всім необхідним на кілька тисяч років). Але ніякими сумами неможливо оцінити втрати культурних цінностей, знищених під час воєн: бібліотек із накопиченими впродовж віків знаннями, шедеврів архітектури, творів мистецтва й т. д.

Військові конфлікти у В'єтнамі, Афганістані, Югославії, Іраку, Лівії, Сирії, Україні та інших регіонах дозволяють виділити характерні наслідки використання сучасної зброї для екологічних систем у районі проведення бойових дій.

Основною причиною виникнення таких конфліктів є боротьба за природні ресурси, голод, мілітаризація економіки розвинених країн світу, релігійні та національні суперечності.

Екологічні наслідки локальних війн мають певні закономірності, які необхідно враховувати при розрахунку економічних збитків та плануючи шляхи відродження зони бойових дій. Під час локальних війн здійснюються масовані артилерійські, ракетні та авіаційні удари по військових об'єктах, промислових підприємствах, хімічних заводах, енергетичних об'єктах тощо.

Внаслідок цього в атмосферу, ґрунт, підземні та поверхневі води потрапляє значна кількість високотоксичних речовин. Радіус зараженої зони навколо зруйнованого об'єкта може становити від 1 до 200 км. Тривалість зараження територій отруйними і радіоактивними речовинами становить десятки, а іноді й сотні років.

При руйнуванні хімічних заводів утворюються складні комплекси високотоксичних речовин, негативну дію яких на природні екосистеми, військовослужбовців і мирне населення важко передбачити.

Унаслідок військового конфлікту різко гіршає якість питної води в цьому регіоні. Це пов'язано з руйнуванням водоочисних споруд, хімічним забрудненням гідросфери, розливом нафтопродуктів тощо. Відсутність тривалий час питної води у населення призводить до появи епідемій різноманітних захворювань.

Ґрунт, в районі бойових дій, після розривів боєприпасів на тривалий період втрачає родючість. Причиною цього є випалювання та ущільнення ґрунту, наявність у ньому хімічних забруднювачів. Тривалу небезпеку для ведення сільськогосподарських робіт та життя населення представляють створені мінні поля, карти яких втрачені у ході бойових дій.

Під час бойових дій знищуються значні площі лісів, що у свою чергу призводить до знищення міст існування живих організмів. Після закінчення війни у рослинах, сільськогосподарських культурах згідно закону біогенної міграції атомів відбувається накопичення токсичних речовин, які зберігаються тривалий період і з харчовими продуктами передаються в організм людей, які проживають у зоні конфлікту та за її межами.

У місцях бойових дій утворюється велика кількість відходів, несанкціонованих звалищ, руїн будинків, що забруднюють навколишнє середовище, та у подальшому потребує значних територій для будівництва полігонів для сміття та токсичних речовин.

Сучасні військові конфлікти призводять до значних людських втрат, переміщення біженців у сусідні країни, які не готові вирішити їх проблеми.

Слід звернути увагу на психічні травми тих, хто потрапив у райони дії сучасної зброї. У ході локальних конфліктів проводяться випробування нових типів озброєнь, застосування яких може призводити до непередбачуваних екологічних наслідків. Радіологічні боєприпаси, напалм, білий фосфор та інші види зброї мають значний влив на майбутнє довкілля.

Під час військових дій. крім загибелі військовослужбовців та мирних мешканців світова громадськість не отримує достовірних даних про екологічні наслідки війни. Тому на прилеглих територіях населення не може своєчасно вжити необхідні заходи безпеки. Руйнування міст, людські жертви, поява хворих та інвалідів, знищення промислових об'єктів підривають економіку регіону військових дій, роблять його зоною економічної та екологічної кризи. Тут зростає злочинність, зникає можливість дістати якісну освіту, відсутні кошти на екологічні програми і відновлення навколишнього середовища.

Висновок

Отже, провідні політики та військові фахівці багатьох держав, на порозі 2017 року не розуміють взаємної залежності екологічних систем планети і наслідків локальних військових конфліктів, які погіршують і без того складні екологічні проблеми світу. Таким чином, у ході локальних конфліктів у Афганістані, Іраку, Лівії, Сирії, Україні та інших регіонах триває руйнування окремих екосистем біосфери планети, яке призводить до посилення екологічної кризи у світі.

безпека війна екологічний криза

Література

1. Білявський Г.О. та ін «Основи екології»,. - К.: Лібра, 2002.

2. С.В. Мінка, І.І. Попов, А.З. Гризунов «Основи екологічної безпеки військ,. словник-довідник - Х.: ХВУ, 2001.

3. Вавилов А М. «Экологические последствия гонки вооружений», М.: Международные отношения, 1984.

4. Сахаєв В. Г., Шевчук В.Я. «Економіка і організація охорони навколишнього середовища», Підручник. - К.: Вища школа, 2004.

5. Євген Магда. «Гібридна війна: Вижити і перемогти», 2015.

6. Кучерявий В. П. «Екологія», - Львів: Світ, 2001

7. Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко В.К. «Охорона і безпека життєдіяльності».

8. Барабаш В.І., Шкрабак В.С. «Психология безопасности труда».С-Пб., 1996.

9. «Безпека життєдіяльності» / За ред. Я. Бедрія. - Львів: Афіша, 1998.

10. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. «Безпека життєдіяльності», Львів: Афіша,1999.

11. Заплатинський В.М. «Безпека життєдіяльності», опорний конспект лекцій. -К.: КДТЕУ, 1999.

12. Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. «Основи охорони праці», 2-ге вид. стереотипне. - Львів: Афіша, 2000.

13. Заверуха Н. М. «Безпека життєдіяльності», - К.: Комерційний коледж, 1998

14. Коржик Б.М. «Теоретичні основи безпеки життєдіяльності», Навч. посібник -Харків, 1995.

15. Лапін В.М. «Безпека життєдіяльності людини», Навчальний посібник. 2-е видання. - Львів: Львівський банківський коледж; К.:Т-во Знання, КОО,1999.

Размещено на Аllbest.ru