Проектування геотехсистем

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Сутність геоекологічного підходу до проектування геотехсистем

У дійсності на порівняно невеликих площах взаємодіють ГТС різного функціонального призначення: промислового та водогосподарського, сільськогосподарського і транспортного, рекреаційного і природоохоронного та ін. У процесі територіального проектування доводиться мати справу саме з комплексом природно-технічних систем. Проектування передбачає визначення найбільш раціональних параметрів технічних споруд і співвідношення між ними і природою, що необхідно для підтримки цих споруд у бажаному для людини стані.

При проектуванні природно-технічних геосистем можливі дві ситуації - нормативна та дослідницька. У першому випадку інженерні споруди створюються за типовими проектами, які є прийнятними для даних фізико-географічних умов. Дослідницька ситуація виникає при проектуванні нових, унікальних об'єктів, які не мають аналогів. У зв'язку з цим з'являється необхідність виявити характер взаємозв'язків між об'єктами і природою, розробити моделі майбутніх ПТГС і відповідні ним програми досліджень і норми природокористування.

Геоекологічне обґрунтування територіальних схем і проектів природокористування - це оптимізація структурно-функціональної організації території, основаної на результатах її ландшафтного аналізу, функціональної типології та оцінки природно-територіальних комплексів, їхньої класифікації залежно від можливості виконання ними різних соціально-економічних функцій.

Природокористування регламентується низкою планувальних документів (генеральними планами, схемами і проектами районних планувань тощо), що приймаються на різних рівнях залежно від масштабу проектування. Однією з найважливіших проблем у проектнопланувальній практиці є функціональна відповідність території (тобто її ПТК) соціально-необхідному виду природокористування. ПТК будь-якого ієрархічного рівня мають деякі загальні риси організації, що обумовлено характером їхнього розташування на земній поверхні. А головним завданням передпроектних геоекологічних досліджень є така організація ПТК, яка б гарантувала їхнє збереження в процесі природокористування, а не руйнування та деградацію.

Особливість комплексного геосистемного підходу полягає у висуненні на перший план важливості збереження усієї природи, усього навколишнього середовища як системи, як цілого. Сутність географічного підходу - у переважанні вивчення різнорідних об'єктів та явищ як територіально організованих систем, що розвиваються у просторі й часі. Географічний підхід може розглядатися як один із загальнонаукових підходів, як різновид просторово-системного підходу. Використання географічного підходу в природоохоронному проектуванні дозволяє територіально диференціювати заходи, їхні норми і правила, пов'язуючи їх з конкретною, часто індивідуальною, географічною обстановкою.

Одним із варіантів системного підходу є екологічний підхід. Він служить для вивчення зв'язків усередині екосистем і вже з чисто біологічного перетворився на загальнонауковий підхід. При проектуванні різних ГТС і пов'язаних з ними природоохоронних заходів для повного аналізу можливих змін у природі та їхніх наслідків необхідно використовувати як географічний, так і екологічний підходи, іншими словами - геоекологічний підхід.

Схеми та проекти територіальних планувань мають бути обґрунтовані з погляду відповідності функціональної ландшафтної організації території її просторовій організації. При цьому слід пам'ятати, що соціально-економічні функції ландшафту задаються суспільними цілями, виконання яких покладається саме на ландшафт, а можливість їхньої реалізації залежить від ландшафтної організації території, що склалася. Таким чином, геоекологічне обґрунтування схем і проектів природокористування, крім ландшафтного аналізу території, має включати також соціофункціональний аналіз ПТК, що полягає в дослідженні їхніх можливостей та обмежень у процесі виконання соціально-економічних функцій в системі "природа - суспільство". Іншими словами, геоекологічне проектування має базуватися на соціо-економіко-функціональному підході до ландшафтного аналізу. У результаті інтеграції результатів ландшафтного, екологічного, економічного та соціологічного підходів у проектно-планувальній практиці саме і зародився геоекологічний підхід до проектування, що є оптимальним з усіх поглядів.

Геоекологічний підхід до обґрунтування схем і проектів природокористування потребує постійного пошуку нових принципів і методів, які розвивають і поглиблюють сучасні уявлення про територіальну організацію природи. Так, у процесі реалізації картографічного методу, основаному на взаємозв'язку стадій регіонального проектування та рівнів щільності ландшафтної інформації, необхідно враховувати принцип поліструктурності територіальної ландшафтної організації, відповідно до якого може бути виділено низку ландшафтних структур, кожну з яких подано власними територіальними одиницями.

Система одиниць ландшафтно-планувальних структур розробляється на основі ландшафтного районування території; взаємозв'язок типологічного та регіонального підходів сприяє ув'язці ландшафтних і планувальних структур у просторі й часі, розв'язанню проблеми вибору одиниць картографування для проектно-планувальних цілей. Результатом такого підходу стає уявлення про єдину ландшафтно-планувальну структуру, територіальні рівні якої відповідають масштабу проектування.

При розробці системи територіальних рівнів ландшафтно-планувальних структур за основу береться концепція природно-господарських територіальних систем, згідно з якою природа та господарство розглядаються як єдине ціле Ця система відображається на схемі ландшафтно-функціонального зонування проектованої території і складається із взаємопов'язаних одиниць ландшафтного районування аж до ландшафтно-функщональних підрайонів і ділянок, що виділяються в результаті послідовного зонування ландшафтних районів відповідно до особливостей ландшафтної структури, а також сучасної і майбутньої структури природокористування. Це цілком відповідає уявленню про внутрішню територіальну диференціацію інтегральних геосистем, різні структурні підрозділи яких і є тими функціональними зонами, що проектуються. природокористування геоекологічний ландшафтний

При проведенні геоекологічних досліджень для проектно-планувальних цілей необхідно також враховувати адміністративне ділення; наприклад, адміністративну область при цьому доцільно повністю включати до природно-господарського регіону. ПТК як цілісні утворення виступають носіями функціональних властивостей регіону, у межах якого вони розташовані. На кожній стадії досліджень з геоекологічного обґрунтування проектів природокористування обов'язковим є врахування усіх субстантивних властивостей ПТК, відображених на ландшафтній карті, які є необхідними для прийняття проектно-планувальних рішень. При цьому детальність ландшафтознавчої інформації збільшується зі збільшенням масштабу проектування. Програма та порядок таких досліджень підпорядковані цілям та основним завданням територіальних планувань.

2. Стадійність та ієрархічність територіального проектування

Особливості територіального проектування полягають в його стадійності та ієрархічності своєрідності проектування різних функціональних типів природно-технічних систем; необхідності своєчасного надходження геоекологічної інформації в потрібному обсязі та формі; широкому використанні норм і стандартів. Стадійність і одночасно ієрархічність проектування полягає в послідовному переході від дрібномасштабних, оглядових генеральних схем до детальних великомасштабних проектів. У зв'язку з цим виділяють три основні стадії проектування:

- На першій стадії, як правило, розробляється загальна принципова модель організації та розвитку території - генеральна схема (масштаб 1 : 1000 000 або 1 : 500 000). Саме вона є принциповою загальною моделлю раціональної організації природокористування.

- На другій стадії здійснюється районне планування (масштаб 1 : 300 000, 1 : 100 000), і воно є детальнішою моделлю організації території великого економічного району, адміністративної області тощо.

- На третій стадії проектується певна геотехсистеми та її оточення. На цьому рівні визначаються структура майбутньої ГТС, взаємозв'язки між її елементами та прилеглими геосистемами.

На кожній наступній стадії проектування чіткіше простежується необхідність і місце створення природно-технічних геосистем. Так, на рівні районних планувань установлюється їхнє місцеположення, зв'язок з тими геотехсистемами, що вже існують або проектуються. На рівні власно проекту визначається структура природно-технічних систем, взаємозв'язки між їхніми елементами. Із стадіями проектування тісно пов'язано уявлення про різні рівні розмірності природних геосистем. Так, природні геосистеми умовно відносять до трьох рівнів розмірності:

- планетарний - географічна оболонка в цілому, а також материки, океани, кліматичні пояси;

- регіональний - великі фізико-географічні регіони, виділення яких обумовлено дією кліматичних, зональних, азональних і геолого-геоморфологічних факторів; площі таких регіонів досягають десятків тисяч квадратних кілометрів;

- локальний - елементарні геосистеми та їхні первинні територіальні об'єднання, обумовлені дією локальних географічних факторів; їхні площі - десятки, сотні та іноді декілька тисяч квадратних кілометрів.

Уявлення про різні рівні розмірності геосистем є суттєвим для різних стадій проектування. На планетарному рівні розв'язуються глобальні проблеми, наприклад, проекти таких міжнародних заходів, як охорона Світового океану від забруднення, система глобального моніторингу тощо. Найчастіше в процесі проектування мають справу з регіональним і локальним рівнями геосистем. Різноманітні схеми та проекти розміщення або розвитку певних видів діяльності (промислових центрів, розселення, сільськогосподарського освоєння тощо) звичайно належать до регіонального рівня. На цьому ж рівні створюються схеми районних планувань держав, республік, областей, а також обласні територіальні комплексні схеми охорони природи (ТерКСОП).

У сфері діяльності більшості дослідників частіше за все опиняються геосистеми локального рівня. Можна сказати, що вони є найбільш масовим природним об'єктом проектування. Саме на цьому рівні проектується створення природно-технічних геосистем різноманітного функціонального призначення. У геосистемах локального рівня найчіткіше простежуються зміни в результаті антропогенно-техногенного впливу та пов'язані з ними наслідки.

3. Районне планування і територіальні комплексні схеми охорони природи

Процес проектування великих природно-технічних геосистем (водосховищ, каналів, меліоративних систем, гірничопромислових об'єктів тощо) здійснюється найчастіше в три етапи:

- На етапі схеми здійснюється обґрунтування доцільності проектування і спорудження об'єкта з виявленням можливих змін природи за даними літературних і фондових матеріалів.

- Наступний етап - це техніко-економічне обґрунтування (ТЕО). Воно полягає в розробці варіантів проектних рішень з вибором місць розташування і типів споруд, а також у складанні прогнозу екологічних наслідків на основі спеціально проведених досліджень.

- Нарешті, на етапі технічного проекту розробляється остаточний варіант об'єкта та відповідна робоча документація (розрахунки, креслення, карти та ін.). Після затвердження проекту цей варіант реалізується у вигляді природно-технічної геосистеми. Проектування і спорудження великих ГТС має бути пов'язано з планами природокористування в межах районного планування. Таке пов'язування можливе шляхом розробки та впровадження регіональної екологічної схеми, спрямованої на збереження ландшафтно-екологічної рівноваги, підвищення природно-ресурсного потенціалу території, поліпшення екологічної обстановки. Регіональна екологічна схема включає:

- розгляд сучасного стану природного середовища та шляхів використання природних ресурсів регіону;

- аналіз і прогноз розвитку господарства і тенденцій порушення природи, викликаних антропогенними факторами;

- визначення системи заходів для боротьби з негативними наслідками;

- обґрунтування вибору основних напрямів природокористування на тривалий проміжок часу.

Реалізація регіональної екологічної схеми пов'язана зі створенням територіальної комплексної схеми охорони природи - конкретної програми здійснення раніше намічених цілей. Головним завданням цієї програми є виявлення проблемних ситуацій, оцінка їхнього стану та розробка проектних заходів захисту і поліпшення природного середовища. Для його вирішення необхідний комплексний підхід, що дозволяє поєднати в єдине ціле різні природні та соціально-економічні аспекти природокористування території.

Районне планування (РП) займає проміжне положення між плануванням і проектуванням. Ціль РП - досягнення оптимальної територіальної організації виробничих сил, основаної на ефективному використанні природних і трудових ресурсів, урахуванні природних умов і матеріальних цінностей. Практика РП спирається на теорію територіально-виробничих і природно-територіальних комплексів. РП є тією стадією, яка завершує господарське планування.

Районне планування - це сукупність проектних пропозицій, які мають реалізовуватися шляхом повного або часткового включення в господарський план. У районному плануванні на відміну від територіального увага акцентується не на масштабах розвитку галузей господарства в межах будь-якої окремо взятої території, а на конкретному розміщенні тих чи інших господарських об'єктів; обов'язково розглядаються ті конкретні населені пункти, в яких або біля яких ці об'єкти мають бути розміщені.

Районне планування - це проектна робота, що належить до особливого роду проектних робіт, а саме - територіального проектування, об'єктами якого є територіальні системи різної величини і рангу. Розробляються два види районного планування - схеми та проекти.

Схеми районного планування виконуються для областей, країв, автономних республік. Вони мають розкривати можливості території для раціонального взаємопов'язаного розміщення всіх об'єктів господарства. При складанні схем районного планування здійснюються такі дії:

- визначаються ті види господарської діяльності, розвитку яких на даній території слід віддати перевагу;

- виявляються та підраховуються найважливіші види ресурсів (земельні, водні, мінеральні, економічні, трудові та ін.);

- звертається увага на умови, що лімітують господарський розвиток;

- даються рекомендації з подолання цих умов.

Проекти районного планування виконуються на основі схем районного планування з урахуванням пропозицій з формування промислових вузлів. їхньою головною метою є конкретне розміщення основних видів будівництва на майданчиках, які виявляються шляхом усебічного аналізу території в масштабі 1 : 25000 - 1 : 50000 з урахуванням вимог охорони та поліпшення навколишнього середовища.

Таким чином, головна відмінність проектів і схем районного планування полягає в тому, що якщо у схемах більш за все розкриваються можливості території, то в проектах намічаються шляхи конкретної реалізації цих можливостей.

Фізична географія і районне планування дуже близькі за своїм змістом, насамперед через спільність об'єкта досліджень - території. Крім того, при дослідженні території вони виявляють велику кількість зв'язків між компонентами з різними властивостями. При цьому і у фізичній географії, і в районному плануванні територію розуміють не лише як простір для розміщення економічних і позаекономічних комплексів, але й як джерело природних ресурсів та екологічне середовище мешкання людини. Існують питання, які взагалі можуть вирішуватися тільки сумісними зусиллями географів і проектувальників. Це, насамперед, позаекономічна оцінка природних умов і ресурсів, охорона навколишнього середовища та прогнозування його розвитку.

В історії використання фізико-географічних даних у районному плануванні виділяють такі три головні етапи:

- Приблизно до 1962-1966 рр., коли в районному плануванні панував компонентний аналіз природного середовища.

- До 1972 р., коли нарівні з галузевим аналізом у районному плануванні почали застосовуватися комплексні ландшафтні дослідження.

- Після 1972 р. - сучасний етап, який характеризується зміцненням як галузевого, так і комплексного ландшафтного підходів у вирішенні проектно-планувальних завдань.

На першому етапі увага проектувальників, практично без участі географів, була зосереджена переважно на трьох компонентах природного середовища - рельєфі, ґрунтах і кліматі. Тоді рисунок рельєфу та гідрографічної сітки розглядались як можливі переважно містсформувальні фактори. Ускладнення вимог до інженерної підготовки території визначило переважання досліджень інженерно-геологічного профілю.

Для другого етапу використання фізико-географічної інформації в системі районних планувань характерні: більший ступінь комплексності, урахування міжкомпонентних зв'язків, розвиток ландшафтних методів дослідження, а також зміцнення контактів з економіко-географічною частиною районних планувань. На цьому етапі більше виявляються такі риси, як регіональність і цілеспрямованість у підходах до оцінки природних комплексів та їхніх компонентів.

Третій етап використання фізико-географічних даних у районному плануванні характеризується істотними змінами у змісті самих планувань і трансформаціями деяких понять, що було викликано посиленням процесів урбанізації. Необхідність забезпечення території природними ресурсами, особливо водою, проблеми забруднення довкілля та його охорони, поліпшення рекреаційного потенціалу і рекультивації ландшафтів істотно ускладнюють районне планування, головним чином за рахунок його природно-географічного змісту.

При виконанні схем і проектів районного планування в їхній фізико-географічній частині потрібно виходити із сполучення комплексного і галузевого, регіонального і локального принципів. Природну складову районного планування можна досліджувати з позиції природних і планувальних факторів. Планувальні фактори розглядаються в таких аспектах: галузевому, функціонально-ресурсному, екологічному і територіальному. У галузевому аспекті визначається оптимальне співвідношення між бажаним і можливим відносно природного середовища розміщенням виробничих галузей. Функціонально-ресурсний аспект - це виявлення ресурсних можливостей регіону, що визначають його господарське значення. Екологічний аспект полягає у визначенні умов життя і виробничої діяльності людей. І, нарешті, територіальний аспект - це виявлення та резервування площ для розвитку старих і розміщення нових господарських комплексів.

До планувальних факторів відносять також: ступінь освоєння регіону, густоту мережі міст та їхні розміри, сполучення типів виробництв, темпи росту міст та ін. Внутрішній природний потенціал території перш за все визначає припустиш розміри антропогенно-техногенних навантажень на ландшафт та відповідну планувальну ємність території. Здатність природного середовища протистояти техногенним навантаженням (тобто його стійкість) у районному плануванні розуміють як екологічну стійкість ландшафтів під впливом маси людей і техногенних викидів виробництва. Одним із найбільш інтегральних показників стійкості вважається ступінь різноманітності ландшафтів, яка зменшується або збільшується у процесі господарського освоєння території. Наприклад, сільськогосподарські землі спрощують структуру ландшафту і роблять її менш стійкою. Особливо чутливі до значних відхилень від природного режиму райони зрошувального землеробства, де великі площі зайняті однією сільськогосподарською культурою.

Система методів геоекологічних досліджень у районному плануванні включає три трупи взаємопов'язаних методів - оцінні, прогнозні, управлінські. Головна мета використання методу оцінок у районному плануванні - це оцінка стану природного середовища з позицій тих об'єктів, які планується розмістити. При цьому природне середовище має оцінюватися з позиції сприятливості розміщення об'єктів для нього самого.

Якщо оцінні методи використовуються, головним чином, для визначення потенційних природних властивостей території з позиції сприятливості розміщення на ній тих чи інших об'єктів, то прогнозні методи спрямовані в основному на виявлення можливих просторово-часових впливів цих об'єктів на природне середовище. При розробці прогнозу використання території беруться три види обмежень:

- дотримання необхідної пропорційності при розподілі територіальних ресурсів для виробничих і соціальних цілей;

- урахування діючих нормативів та інших законодавчо закріплених обмежень;

- необхідність максимально припустимого з екологічного погляду інтенсивного використання функціональних територій.

З урахуванням цих обмежень у схемі районного планування виділяються території альтернативного і регламентованого використання. Території альтернативного використання -- це території, природні та антропогенні особливості яких не створюють нормативних перешкод для будь-яких видів діяльності, тобто забезпечують багатоваріантність їхнього використання. Території регламентованого використання поділяються на два види:

- ділянки монофункціонального використання, профіль та інтенсивність якого визначаються потенціалом цих територій (площі залягання корисних копалин, території меліоративного фонду, природно-заповідний і природно-рекреаційний фонд тощо);

- зони обмежень навколо об'єктів, що потребують спеціального режиму використання земель (санітарно-захисні зони промислових підприємств, буферні зони заповідників тощо). У межах цих зон набір функцій та їхня інтенсивність визначаються нормативно.

З метою функціонального розподілу територіальних ресурсів вони оцінюються за комплексом природних і антропогенних факторів, які впливають на вид і черговість використання земель (інженерно-будівельні умови, наявність водних і трудових ресурсів тощо). При цьому застосовуються методи бальної або вартісної оцінки. Метод бальної оцінки полягає у визначенні ступеня сприятливості окремих ділянок території для різних видів господарського використання в умовних величинах - балах. Спочатку проводиться бальна оцінка кожного фактора, а потім бали підсумовуються. Метод вартісної оцінки передбачає виявлення порівняльного дорожчання використання окремих ділянок території для різних видів діяльності. Дорожчання розраховується спочатку за кожним фактором, а потім результати також підсумовуються.

Прогнозні дослідження мають надавати інформацію про терміни незворотного виснаження природних ресурсів і дигресії природного середовища, про можливі зміни їхніх функцій щодо розміщення об'єктів. Для районного планування необхідно визначити не просто вплив об'єкта на природу, а ті функції середовища, які при цьому впливі порушуються. Оцінка і прогноз або підтверджують необхідність, можливість і доцільність розміщення на даній території об'єктів, або спростовують проект розміщення.

Що стосується управління й організації території, то їхня роль особливо важлива при розміщенні добувних виробництв, прив'язаних до порівняно невеликих площ. У цілому оцінка, прогноз і управління можуть виступати формами організації території, які сприяють досягненню стану відносної рівноваги природного середовища.

Таким чином, у процесі досліджень з геоекологічного обґрунтування районних планувань мають бути чітко викладеш такі основні дані:

- Характер впливу схеми або проекту районного планування при їхньому здійсненні на природне середовище та можливі зміни Його функцій розміщення.

- Негативні та необоротні наслідки техногенно-антропогенних впливів на природне середовище і природні ресурси, які неможливо усунути при здійсненні запропонованого варіанта розміщення.

- Співвідношення між термінами вводу в експлуатацію проектованих споруд і початком активного перетворення ними природного середовища та його збереження в довгостроковій перспективі.

- Розгляд і обґрунтування альтернатив запропонованому варіанту районного планування.

Вихідним положенням для успішного вирішення завдань РП є науково обґрунтований вибір планувальної території, чітке визначення меж, у яких зберігається п економічна цілісність і забезпечується взаємодія з навколишнім природним середовищем та економікою. Районне планування є одним з найважливіших видів проектно-планувальних робіт, метою якого є проектування територіальних об'єктів, систем розселення, мереж обслуговування на основі комплексного взаємоузгодження соціальних, економічних і планувальних рішень. Таким чином, основна мета районного планування на сучасному етапі полягає в оптимальній функціонально-планувальній організації території проектованого регіону, що забезпечує найбільш раціональні умови для розміщення всіх видів виробництв, комунікацій і місць розселення з урахуванням комплексного використання природноекономічних ресурсів за мінімуму витрат на здійснення намічених заходів.

Завданням районного планування є найбільш раціональне вирішення територіально-господарського устрою проектованого регіону, формування його архітектурно-планувальної структури та функціонального зонування з метою забезпечення оптимальних умов для розвитку виробництва, містобудівництва, збереження і поліпшення природного середовища, збереження пам'ятників матеріальної культури за умови ефективного та комплексного використання природних, економічних і трудових ресурсів.

Схеми і проекти районного планування характеризуються певними показниками і мають такі основні завдання:

- Схема районного планування області, краю, автономної республіки тощо. Територія охоплення - від 20-30 до 200-300 тис. км2. Масштаби основних схем - 1 : 100 000 - 1 : 500 000. Основні завдання: 1) оцінка природних, економічних і трудових ресурсів; 2) виявлення потенційних можливостей розвитку господарського комплексу території; 3) визначення параметрів розвитку і територіальна прив'язка окремих галузей господарства; 4) оцінка основних площ, придатних для містобудівництва та організації масового відпочинку; 5) вирішення основних питань водозабезпечення, енергопостачання і транспорту.

- Проект районного планування автономної області, національного округу, окремого адміністративного району. Територія охоплення - від 1 до 20-30 тис. км2. Масштаби основних схем -1 : 25 000 - 1 : 100 000. Основні завдання: 1) комплексна оцінка території та її функціональне зонування; 2) аналіз площ для промислового, цивільного та рекреаційного будівництва; 3) пропозиції з формування систем розселення, організації культурно-побутового обслуговування та масового відпочинку; 4) пропозиції з меліорації, озеленення та благоустрою території.

Основне завдання територіальних комплексних схем охорони природи - це визначення на відповідних рівнях заходів, які обґрунтовані територіально, функціонально, гігієнічно, екологічно, соціально-економічно та естетично з метою раціонального використання і відтворення природних ресурсів, утилізації відходів, попередження забруднення і деградації природного середовища, перетворення природних геосистем.

ТерКСОП входять до складу передпроектних документів, які визначають основу територіальної організації виробничих сил. Комплексний підхід при розробці ТерКСОП передбачає:

- системність уявлень про природоохоронну діяльність і процес взаємодії природи і суспільства;

- повноту заходів з попередження, зниження або ліквідації небажаних наслідків господарської діяльності, збільшення господарської та естетичної цінності властивостей природних ресурсів;

- комплексність розробки ТерКСОП фахівцями різних галузей на єдиній методологічній базі.

А територіальність ТерКСОП передбачає такі дії:

- прив'язку до території певного типу та рівня;

- урахування територіальної диференціації природи і господарства, різниць у стійкості природних комплексів до різного роду впливів;

- виділення територіальних сполучень взаємодії господарства і природи на території, для якої створюється схема;

- вибір варіантів природоохоронних заходів, що відповідають критеріям оптимальності для всієї території.

Отже, районне планування і ТерКСОП є важливим інструментом охорони навколишнього середовища як метод ефективного та взаємопов'язаного розміщення всіх видів будівництва на території того чи іншого регіону. У межах районного планування як комплексу техніко-економічних, планувальних та інженерних заходів охорона природи стає широким завданням, пов'язаним з розміщенням виробничих сил, розселенням, організацією масового відпочинку людей.

При проектуванні різних ГТС і пов'язаних з ними природоохоронних заходів для повного аналізу можливих змін у природі та їхніх наслідків необхідно використовувати як географічний, так і екологічний підходи, іншими словами - геоекологічний підхід. Схеми та проекти територіальних планувань мають бути обґрунтовані з позиції відповідності функціональної ландшафтної організації території її просторовій організації. У результаті інтеграції результатів ландшафтного, екологічного, економічного та соціологічного підходів у проектно-планувальній практиці саме і зародився геоекологічний підхід до проектування, що є оптимальним з усіх позицій. Геоекологічний підхід до обґрунтування схем і проектів природокористування потребує постійного пошуку нових принципів і методів, які розвивають і поглиблюють сучасні уявлення про територіальну організацію природи.

Особливості територіального проектування полягають в його стадійності та ієрархічності; своєрідності проектування різних функціональних типів природно-технічних систем; необхідності своєчасного надходження до екологічної інформації в потрібному обсязі та формі; широкому використанні норм і стандартів. Стадійність і одночасно ієрархічність проектування полягає в послідовному переході від дрібномасштабних, оглядових генеральних схем до детальних великомасштабних проектів.

Размещено на Allbest.ru