Інтегральне природокористування та стандарти якості навколишнього середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтегральне природокористування та стандарти якості навколишнього середовища

Інтегральне природокористування основане на концепції тісного взаємозв'язку всіх компонентів геосистем і розумінні неможливості посиленої експлуатації одного із компонентів без збитку іншим. Тобто йдеться про багатобічне врахування глибокого впливу одних середовищетвірних компонентів на інші, про природокористування з мінімальним вилученням нових природних ресурсів і найбільшою економічною віддачею в межах збереження доцільної екологічної рівноваги. Для цього існують стандарти якості навколишнього середовища, які підрозділяються на екологічні та виробничо-господарські.

Екологічні стандарти встановлюють гранично допустимі норми антропогенного впливу на середовище, перевищення яких загрожує здоров'ю людини, а також є згубним для рослинного й тваринного світу. Такі норми мають вигляд гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин (ГДК) та гранично допустимих рівнів шкідливого фізичного впливу (ГДР). ГДР встановлюються, наприклад, для шумового та електромагнітного забруднення. ГДК - це кількість шкідливої речовини, яка за певний проміжок часу не впливає на здоров'я людини і не викликає несприятливих наслідків у її нащадків. При визначенні ГДК враховується також вплив цих забруднювачів на природні умови в цілому. Наприклад, для повітряного середовища розроблено більше 200 нормативів ГДК, а для водного - більше 600.

Виробничо-господарські стандарти якості навколишнього середовища регламентують екологічно безпечний режим роботи виробничого, комунально-побутового та будь-якого іншого об'єкта. Це гранично допустимі викиди забруднювальних речовин у навколишнє середовище (ГДВ).

Відповідно заходи з поліпшення якості навколишнього середовища поділяють на такі групи;

- технологічні - це розробка сучасних технологій, що забезпечують комплексне використання сировини та утилізацію відходів (напр., вибір пального з меншим продуктом згоряння значно зменшує викиди речовин в атмосферу);

- санітарно-технічні - це очистка промислових викидів за допомогою різних конструкцій очисних споруд;

- архітектурно-планувальні -- це боротьба із запиленістю, раціональне розміщення підприємств і житлових районів, озеленення населених пунктів, обов'язкове виділення в межах населених пунктів санітарно-захисних зон;

- інженерно-організаційні - зменшення стоянок біля світлофорів, зниження інтенсивності руху транспорту на перевантажених автомагістралях тощо;

- правові - установлення і дотримання законодавчих актів із підтримки якості атмосфери, водойм, грунтів тощо;

- економічні - це вкладання грошових коштів у розвиток нових технологій, які забезпечують енерго- та ресурсозбереження, зниження викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище;

- виховні - це формування екологічної культури населення. Отже, природоохоронні заходи на проектованій території мають здійснюватися з метою мінімізації тих змін ландшафтів, що викликають погіршення або порушення виконуваних ними функцій; досягти цього можна шляхом регулювання антропогенних впливів на ПТК. Тобто охорона ландшафте як суспільно необхідна діяльність має бути керівним принципом у територіальному плануванні і проектуванні.

При цьому основним завданням прогнозування в проектно-планувальній практиці є оцінка можливої реакції навколишнього середовища на безпосередній чи опосередкований вплив людини та попередження несприятливих процесів у ПТК, викликаних впливами різних видів природокористування. Об'єктами ландшафтного прогнозування служать ПТК та їхні територіальні сполучення; предметом - їхні майбутні зміни, а також зміни чинників і джерел впливу на ПТК.

Стандарти якості навколишнього середовища існують для різних видів природокористування з мінімальним вилученням нових природних ресурсів і найбільшою економічною віддачею в межах збереження доцільної екологічної рівноваги. антропогенний ландшафтний навколишнє середовище

Таким чином, обґрунтування необхідних природоохоронних заходів у планувальному регіоні є завершальним етапом геоекологічного обґрунтування схем і проектів природокористування, але у зв'язку з комплексним характером проектування цей етап нерозривно взаємопов'язаний з усіма попередніми і служить основою для прийняття проектних рішень. Головним документом при цьому є проектна ландшафтно-природоохоронна карта, у якій зміст, послідовність та обсяг природоохоронних заходів корелюють з ландшафтною структурою території та її структурно-функціональною організацією. Крім того, така карта має служити вдосконаленню структури та організації природоохоронних закладів, геоекологічного моніторингу в регіоні.

Основи геоекологічного моніторингу

Термін моніторинг походить від латинського монітор, що означає "той, що дивиться уперед", "той, що попереджує, застерігає". До наукового вжитку введений канадським ученим Р. Манном напередодні Стокгольмської конференції ООН з проблем навколишнього середовища (червень, 1972). Професор Ман запропонував називати моніторингом "систему повторних спостережень за одним або більше елементами навколишньої природи у просторі і часі з певними цілями та наперед заданою програмою".

Ю.А. Ізраїль (1978) моніторингом називає "систему спостережень, яка дає змогу виділити зміни стану біосфери під впливом антропогенної діяльності". Термін моніторинг довкілля набув поширення в міжнародній практиці після Конференції ООН з навколишнього середовища 1972 р. і Генеральної асамблеї ООН, яка прийняла Програму ООН з навколишнього середовища (ІШЕР), затверджену резолюцією 15 грудня 1972 р. Саме в межах цієї Програми було розроблено концепцію і програму моніторингу та оцінки стану довкілля.

Отже, моніторинг - це система спостереження та контролю стану навколишнього середовища для визначення тенденцій його змін і попередження небажаних явищ відповідними регулюючими засобами. Метою моніторингу є реєстрація стану геосистем, його прогнозування, видача даних керівним структурам для своєчасного попередження негативних змін навколишнього середовища.

Державне регулювання у сфері охорони довкілля не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. Геоекологічний моніторинг є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації. Це забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства й умов функціонування геосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

труктура геоекологічного моніторингу

Моніторинг стану навколишнього природного середовища залежно від поставлених перед ним завдань поділяється на такі рівні:

- глобальний (або біосферний) моніторинг, який здійснюється на міжнародному рівні;

- державний моніторинг здійснюється в межах однієї країни та організується спеціальними органами кожної держави;

- регіональний моніторинг охоплює великі регіони;

- локальний моніторинг здійснюється в межах окремих населених пунктів, на великих промислових підприємствах тощо. Достовірну інформацію про стан, розвиток і забруднення природних комплексів різного рангу можна отримати лише за допомогою спеціальної державної служби моніторингу. Такою службою є національна служба моніторингу -- система постійно діючих станцій і постів з необхідними засобами стеження за компонентами та елементами геосистем відповідно до заданої програми та уніфікованих методик. Основним завданням такої служби є забезпечення екологічної безпеки громадян шляхом виявлення тенденцій змін природних комплексів під впливом антропогенної діяльності та попередження розвитку в них деструктивних явищ і процесів.

Як і підконтрольні об'єкти, структура, функції та органи управління моніторингу перебувають у прямій залежності від масштабного рівня геосистем. Структура глобального рівня складається із Світового координаційного центру моніторингу, а також мережі фонових станцій спостереження, розташованих на суходолі, переважно в біосферних заповідниках, і в океані (на островах і спеціальних наукових суднах).

Регіональний системний моніторинг являє собою систему спостережень за станом перетворених ландшафтів, природно-технічних систем та їхнього середовища з метою визначення ступеня їхнього антропогенного перетворення, оцінки, прогнозування та регулювання.

Створення єдиної системи моніторингу природного середовища є особливо актуальним для тих регіонів, де переважають сильно перетворені ландшафти. Існують такі види регіонального моніторингу:

- Моніторинг природно-заповідних ландшафтів включає спостереження за розвитком еталонних природних комплексів з метою охорони та забезпечення їхньої стійкості на основі збереження притаманної їм функціональної структури та нормального ходу природних процесів.

- Моніторинг лісогосподарських ландшафтів - контроль експлуатації, природного відновлення і стану лісових насаджень, формування лісових ландшафтів, які мають відповідну фізико-географічним умовам повноту та високий бонітет деревостоїв.

- Моніторинг агроландшафтів передбачає контроль стану родючості ґрунтового покриву, водно-теплового режиму ґрунтів і біологічної продуктивності агроекосистем, їхнього стану впродовж вегетаційного періоду.

- Моніторинг аквальних природних комплексів включає контроль нормального функціонування технічних систем, розвитку характерних природно-антропогенних процесів у водоймах (замулення, евтрофікація, підтоплення тощо), а також їхнього санітарного стану.

- Моніторинг селітебних і рекреаційних геосистем - контроль стану цих ГТС і відповідності їхнього середовища санітарно-гігієнічним нормам, а також стійкості щодо промислових, містобудівельних, рекреаційних та інших навантажень. Отже, геоекологічний моніторинг забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства та умов функціонування геосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища і раціонального природокористування.

Функції моніторингу різних рівнів

Функції моніторингу різних масштабних рівнів мають суттєві відміни. Якщо на глобальному рівні узагальнюється інформація, отримана з регіонів, і виявляються тенденції щодо змін біосфери в цілому та її континентальних і океанічних частин, то на регіональному рівні таку інформацію збирають, обробляють і передають через національний центр моніторингу до Світового координаційного центру. Крім цього, тут визначають оцінку стану природних комплексів, моделюють прогноз екологічної ситуації та виявляють тенденції зміни компонентів природи в межах регіонів.

Функції моніторингу локального рівня надзвичайно різноманітні Вони можуть бути зведені до таких чотирьох блоків:

- інвентаризаційно-спостережно-контрольного;

- аналітико-прогнозно-рекомендаційного;

- накопичувально-ощадного (банку даних);

- комерційного.

Згідно з Положенням "Про державну систему моніторингу навколишнього природного середовища", затвердженого Кабінетом Міністрів України в 1998 р., державна система моніторингу довкілля є системою спостережень, збирання, оброблення, передачі, зберігання та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень про запобігання негативним змінам довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Вона створюється з дотриманням міжнародних вимог і є сумісною з аналогічними міжнародними системами.

Структура та рівні системи державного моніторингу навколишнього природного середовища (СДМНПС) передбачають розбудову загального (стандартного), оперативного (кризового) та фонового (наукового) моніторингів навколишнього природного середовища (НПС). Загальний (стандартний) моніторинг НПС - це оптимальні за кількістю параметрів спостереження в пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг НПС - це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об'єктами та джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій зі шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їхньої ліквідації, створення безпечних умов життєдіяльності.

Основні функції фонового (наукового) моніторингу НПС - це спеціальні високоточні спостереження за всіма компонентами природного довкілля, а також за характером, складом, кругообігом і міграцією забруднювальних речовин, за реакціями організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, геосистем і біосфери в цілому. Фоновий моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках і на інших територіях, що особливо охороняються.

Размещено на Allbest.ru