Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра: Екології, географії та туризму

«Наукові принципи та критерії проектування і розвитку заповідних територій з врахуванням їх генофонду та біології»

Рівне 2016

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика заповідних територій України

2. Система принципів і підходів до формування мережі природно-заповідних територій

4. Проектування природно-заповідних територій з врахуванням їх генофонду та біології

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У середині XX cm. проблеми охорони навколишнього середовища й природних ресурсів привернули увагу світової спільноти. Початок руху за збереження довкілля часто пов 'язують із публікацією у 60-х роках у США книги Рейчел Карсон про забруднення навколишнього середовища «Мовчазна весна». Згодом з'явилися перші науково-аналітичні праці, які пробудили в суспільстві усвідомлення негативних екологічних наслідків економічного розвитку. Відгуком міжнародного співтовариства на появу паростків екологічного руху стала Конференція ООН із навколишнього середовища в Стокгольмі в 1972 р.

Вивчення, аналіз і визнання існуючих суперечностей у відносинах між соціосферою і біосферою спричинили ті зміни в осмисленні, оцінці й визначенні форм і напрямів подальшої діяльності людства, котрі й започаткували нову течію в суспільно-політичній думці, квінтесенцією якої є концепція збалансованого (стійкого) розвитку.

Актуальність теми: проблеми збереження природи давно непокоять людство. Для вирішення цієї проблеми люди почали створювати заповідні території. Проблеми їх створення досліджували М.Д. Гродзинський, С.Ю.Попович, О.В. Мудрак. Це питання є актуальним і в наш час, оскільки екологічні залишаються великою проблемою людства.

Мета дослідження -- теоретично обґрунтувати наукові принципи та критерії проектування і розвитку заповідних територій з врахуванням їх генофонду та біології.

Об`єкт дослідження: процес проектування і розвитку заповідних територій з врахуванням їх генофонду та біології.

Предмет дослідження: наукові принципи та критерії проектування і розвитку заповідних територій з врахуванням їх генофонду та біології.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) Дослідити стан заповідних територій України на сучасному етапі розвитку

2) Вивчити принципи, критерії і підходи до формування мережі природно-заповідних територій

3) Дослідити процес Проектування природно-заповідних територій з врахуванням їх генофонду та біології.

1. Загальна характеристика заповідних територій України

природний заповідний територія генофонд

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. [1,1]

Основними природними елементами екологічної мережі є території та об'єкти природно-заповідного фонду.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природно-заповідного фонду України належать:

— природні території та об'єкти: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища

— штучно створені об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

— Території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися:

— у природоохоронних цілях;

— у науково-дослідних цілях;

— в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

— в освітньо-виховних цілях;

— для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого законодавством України встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, який загалом регулюється Законом України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року.

У структурі земельного фонду України території та об'єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) становлять порівняно незначну площу. За даними Міністрерства охорони навколишнього природного середовища України у 2007 р. ПЗФ України обіймав близько 2,967 млн. гектарів, або понад 4,7 % території країни, ці площі включають 7279 територій та об'єктів.

Співвідношення природних і антропогенних територій, що склалося, дало підстави для висновку про малу частку територій природоохоронного призначення як одну з диспропорцій у використанні території України (розділ 2 Генеральної схеми планування території України). [3]

2. Система принципів і підходів до формування мережі природно-заповідних територій

Мережа природно-заповідних територій України бере свої витоки з первісної охорони лісів. Як відомо, з самого початку вона виникла з приватно-утилітарної та культової необхідності захисту лісів, і представляла просту сукупність лісових заказних об'єктів у формі "священних місць", мисливських угідь, "корабельних лісів" тощо. За ознаками заказного режиму створювалися об'єкти ще при князівському ладі і проіснували практично до початку XIXстоліття. Так на суспільних потребах почала формуватися в Україні мережа природно-заповідних територій.

Із середини XIX століття розпочалося формування мережі вже за категоріальним принципом (мережа заповідників, мережа заказників тощо), що свідчить про застосування елементів наукового підходу. Сьогодні вже не викликає сумніву, що створення мережі природно-заповідних територій, безперечно, має здійснюватися на суворій науковій основі. В історії природно-заповідної справи започаткувалося багато різних наукових підходів до формування мережі природно-заповідних територій. З нашої точки зору, головним недоліком більшості теоретичних узагальнень була спроба універсалізації понять "особливо охоронний об'єкт", у якій не визначалася принципова різниця між типологічно різними об'єктами охорони (лісовими, степовими, лучними, болотними, гідрофітними тощо). С.М. Стойко, не повторюючи аналогічного підходу, знайшов вихід у створенні системи (мережі) природно-заповідних територій на біогеоценотичній основі.

Крім цього, мережі можна формувати, наприклад, на основі вищих одиниць районування (біогеографічного, фізико-географічного тощо). І нам здається, що з різних причин цей шлях також не знайшов достатнього визнання, позаяк він не дає можливості реально організувати природно-заповідні території на більш низьких рівнях районування. Мабуть, оптимальним є комплексний підхід до формування мережі природно-заповідних територій (ландшафтний, типологічний, синтаксиномічний, географічний, популяційний тощо), що дозволяє забезпечити високу репрезентативність екосистем. У такому разі мережа природно-заповідних територій функціонально може бути пов'язана із системою територіальних одиниць районування, з одного боку, а з іншого боку -- з системою одиниць типології і класифікації природних об'єктів.

Мережа природно-заповідних територій в Україні на науковій основі формувалася переважно геоботаніками, які виділяли природні об'єкти за головним типом рослинності (наприклад, степознавці виділяли степові ділянки, болотознавці - болотні, лісознавці - лісові тощо). Тому процес формування мережі в основному закладався геоботаніками на типологічній основі, що частково продовжується й досі, хоча треба відмітити, що за останнє десятиріччя з'явилася тенденція [2,147] комплексного підходу до виділення природно-заповідних територій. Особливо яскраво простежується типологічний підхід на формуванні мережі лісових природно-заповідних територій, що пояснюється, з одного боку, великими площами лісового типу рослинності і його геосозологічною цінністю, що повсякчас привертала увагу лісознавців-геоботаніків, з іншого боку, у створенні лісових природно-заповідних територій наявний пріоритет на землю, безперечно, належав лісогосподарському відомству, оскільки новостворені, особливо природні заповідники та національні природні парки в більшості випадків залишалися у його підпорядкуванні. В цілому від початку мережа природно-заповідних територій формувалася з перевагою елементів стихійності і без наукової основи.

У першу чергу в Україні розвивалася мережа природних заповідників, бо саме системність їх створення на теренах колишнього СРСР мала пріоритетне значення. Вона досягалася єдністю витікаючих із докучаєвської традиції задумок в організації системи територіального розподілу, єдністю спільного напряму і методичних принципів роботи, координацією ряду дослідницьких проблем. Тому єдиною своєрідною вищою комплексною формою охорони природи в XX столітті були саме природні заповідники. Лише декілька десятиліть перед цим назріла необхідність створення комплексних мереж природно-заповідних територій нового якісного характеру, тобто полікатегоріального змісту, ніж окремі мережі біосферних і природних заповідників, національних природних парків тощо. Згодом виникло питання про єдину географічну мережу природно-заповідних територій, яке донині є пріоритетним у заповідній геосозоології. В свою чергу, елементи географічної мережі у взаємозв'язку представляють основний предмет досліджень, позаяк вони можуть категоризуватися, об'єднуватися або розділятися на типи за певними ознаками чи принципами.

На сьогодні актуальнішим є необхідність формування репрезентативної та комплексної мережі природно-заповідних територій. Явище репрезентативності дозволяє досліднику уявити у мікроваріанті всю природну структуру окремих географічних регіонів, наприклад, біотичної та ландшафтної різноманітності у зональному масштабі як комплексної проблеми. Дуже вдало прослідкувала еволюцію формування мережі природно-заповідних територій в Україні Т.Л. Андрієнко. Вона в 1990 році виділила три періоди, а саме:

1. мережі розрізнених окремих об'єктів;

2. репрезентативної мережі;

3. комплексної і перспективної мережі.

Зі змісту категоріальних завдань природно-заповідних територій часто вчені виводять загальні принципи та критерії формування їх системи. В цьому аспекті вони намагалися подати багато оригінальних ідей, підходів, прийомів, класифікували за ознаками цільового застосування та подібністю за змістом. У багатьох роботах принципи [2,148] підміняються підходами і навпаки. Можливо, це і не дозволило досі розробити універсальної класифікації.

На основі багаторічних напрацювань геосозологів ми пропонуємо власну узагальнену систематизацію, за якою виділяємо дві групи принципів і одну групу підходів (Табиця 1).

Таблиця 1

Система підходів і принципів до формування мережі природно-заповідних територій

Група наукових підходів:

-- Раритетний. Для наукових цілей зберігаються рідкісні екосистеми, фітоценози та види флори, фауни та мікобіоти, насамперед, реліктові, ендемічні чи зникаючі. Завдяки цьому підходу найбільш цінні компоненти біому резервуються і заповідаються в першу чергу.

-- Категоріальний і функціональний. Формується єдина структура взаємодоповнюючих категорій і функцій природно-заповідних територій, а при необхідності розробляються нові. Передбачається система паліативів та шляхів запровадження зарезервованих природних територій. Категоріальна структура має бути динамічною залежно від пріоритетних цілей охорони та зміни функцій деяких її елементів.

-- Режимності збереження. Запроваджуються всі науково обфунюізані види режимів збереження екосистем, а при необхідності опрацьовуються нові, особливо у тих випадках, коли декілька функцій природно-заповідних територій входять у протиріччя. Система режимів збереження має поєднуватися із системою природокористування і територіального впорядкування. Вона формується разом з єдиною системою природно-заповідних територій.

-- Моніторинговий. Система природно-заповідних територій формується для виконання глобальних, регіональних і локальних еко логічних завдань, вона буде повноцінною лише тоді, коли матиме розгалужену мережу об'єктів, необхідних для стеження і контролю за антропогенними процесами, що відбуваються на різних екологічних рівнях організації біому. [2,149]

Група наукових принципів:

-- Екологічний. Під час формування системи природно-заповідних територій репрезентативно забезпечується охоронним статусом вся біорізноманітність, тобто генофонд, ценофонд та екофонд певної території (мережі), в першу чергу такі, які знаходяться в екстремальних екологічних умовах. Цей принцип є основним для стабілізації екологічної рівноваги та виявлення флористичної й ценотичної репрезентативності.

-- Географічний, Система природно-заповідних територій відображає ландшафтно-географічні, широтно-меридіанальні, а у гірських регіонах - висотно-поясні закономірності поширення природних екосистем. У географічному просторі системи природно-заповідних територій репрезентативно забезпечується охороною весь спектр природно-територіальної (ландшафтної) різноманітності.

-- Еволюційний. Система природно-заповідних територій забезпечує збереження в природному стані всіх ланок еволюційних процесів утворення видів та філценогенезу. При цьому особлива увага приділяється популяціям еволюційно прогресуючих та древніх видів і їх форм, а також ценосистемам динамічного типу, що мають важливе еколого-стабілізуюче значення.

Група природно-соціальних принципів:

-- Культурно-освітній. Система. природно-заповідних територій включає всі природні об'єкти, які володіють загальноосвітнім, науково-інформаційним, пізнавальним, культурним потенціалом, передусім, що сприяють формуванню у населення уявлень про загальні закони розвитку і функціонування природи, її значення для суспільства, виховують бережне відношення до навколишнього природного середовища.

-- Естетичний. Система природно-заповідних територій включає найбільш-' мальовничі ділянки природи, які сприяють розвитку емоційної сфери людини й естетичних її уявлень. Естетичний принцип дозволяє розкрити найліпші вподобання суспільства до природи, насолоджуватися її красою.

-- Рекреаційний. Система природно-заповідних територій включає багаті рекреаційними ресурсами природні території загальнооздоровчого, бальнеологічного, санітарно-гігієнічного і спортивно-туристичиого значення. Площа цих об'єктів має забезпечити круглорічно масовий відпочинок людей без шкоди природному середовищу.

-- Ресурсно-гоєподарський. Система природно-заповідних територій забезпечує збереження об'єктів, які мають прикладне народногосподарське значення і використовуються людиною у виробничій сфері, насамперед, це відноситься до лісових ресурсів, а також ресурсів рослинного і тваринного світу, які потребують відновлення. [2, 150]

3. Проектування природно-заповідних територій

Створення і функціонування природно-заповідних територій має здійснюватися на підставі затверджених в установленому порядку проектів. Фактично, розробка цих проектів розпочинається з моменту підготовки клопотань про їх створення чи оголошення. Необхідність створення природно-заповідних територій різних категорій обґрунтовується також в схемах і проектах районного планування областей, адміністративних районів. Комплексні оцінки територій цих областей і районів включають в себе як характеристики існуючих природно-заповідних територій, так і основні характеристики перспективних об'єктів ПЗФ. На загальнодержавному рівні створення об'єктів ПЗФ передбачається загальнодержавними програмами в галузі розвитку екологічної мережі та заповідної справи (Програма “Заповідники”, Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України).

Проект створення природно-заповідної території є об'єктивізованою підставою для прийняття рішення про її створення. Без такого проекту створювати новий об'єкт ПЗФ не дозволяється.

Проект складається з пояснювальної записки, картографічних матеріалів і матеріалів погодження. Як обов'язковий у складі проектів створення установ природно-заповідного фонду має бути розділ щодо функціонального зонування для національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків. Таке зонування передбачає розподіл територій об'єкта ПЗФ відповідно до особливостей режимів охорони та використання природних комплексів. В разі необхідності визначаються межі та режим охоронної зони, яка створюється за межами заповідної території для запобігання можливим негативним впливам на неї.

Відповідно до ст. 52 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, розроблення проектів створення природно-заповідних територій загальнодержавного значення забезпечує центральний орган виконавчої влади в галузі навколишнього природного середовища, а місцевого значення - його органи на місцях. Розроблення проектів створення ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків може бути доручено зацікавленим державним органам чи установам.

Необхідним видом проектної документації, що розробляється для новостворених установ, є проект організації території. Цей проект відноситься до категорії проектної документації з планування територій, комплексного обґрунтування природоохоронних заходів та здійснення діяльності щодо виконання завдань, які покладаються на установи ПЗФ. Закон “Про природно-заповідний фонд України” вимагає обов'язкового розроблення проектів організації території для таких категорій ПЗФ як біосферні заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, дендропарки, зоопарки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та регіональні ландшафтні парки.

Природно-заповідні території, особливо природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, займають досить великі площі (наприклад, національні природні парки Подільські Товтри - 26316 га, Карпатський - 50303 га, Синевир - 40400 га, Святі гори - 40448 га тощо). При цьому значна частка цих площ у тій чи іншій мірі задіяна у народногосподарському комплексі держави. Тому при розробленні проектів такого рівня необхідно узгоджувати ступінь режимних обмежень з вимогами програм економічного та соціального розвитку тих регіонів, де планується створення нових об'єктів ПЗФ.

На підставі затвердженого Проекту організації території, наприклад, національного природного парку, коригуються матеріали землеустрою, лісовпорядкування, генеральні плани поселень, проекти інженерних мереж та гідротехнічного будівництва тощо з метою обмеження негативних впливів на природні комплекси та об'єкти НПП.

Власне проект організації природно-заповідної території складається з аналітичної частини та обґрунтування природоохоронних заходів. [3,66]

Аналітична частина проекту містить характеристику природно-кліматичних особливостей території, аналіз її ландшафтів, рослинності, тваринного світу, рекреаційних ресурсів, відомості про стан навколишнього природного середовища, про зони охорони джерел водопостачання, джерела та ареали забруднення. В ній дається оцінка архітектурно-планувальних особливостей територій, окремих поселень, зон лікування та відпочинку, наводиться характеристика транспортної мережі, інженерних комунікацій, оцінюється їх вплив на прилеглі природні комплекси та виконується аналіз конфліктних ситуацій територіального розвитку природно-заповідної території.

Комплексна оцінка природно-заповідної території включає природоохоронну оцінку території, оцінку природних рекреаційних ресурсів,, наявність природних об'єктів туризму, пейзажно-естетичну оцінку ландшафту, рекреаційну оцінку історичних, етнографічних, культурних та інших об'єктів тощо.

В проектах організації території передбачається функціональне зонування територій та опис режиму використання природних комплексів, обґрунтування системи маршрутів для екскурсій та мандрівок, заходи щодо благоустрою місць для короткочасного та тривалого відпочинку, порядку організації відвідування території та відтворення природних ландшафтів. Важливою складовою проекту є пропозиції стосовно здійснення екологічно збалансованої господарської діяльності, щодо програм наукової діяльності та екологічного виховання, інженерної підготовки території (необхідність проведення протиерозійних, протизсувних заходів, рекультивації, берегоукріплення та інших). Виконується також оцінка транспортного забезпечення об'єкту ПЗФ і визначається вартість основних заходів щодо реалізації проекту.

Проекти організації територій ботанічних садів, дендропарків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, розташованих здебільшого у містах і селах, розроблюється з урахуванням вимог місцевих органів архітектури та інженерних служб.

Якісна підготовка документів та чітке дотримання процедур на стадії створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду є необхідною передумовою для практичної реалізації управлінських функцій як у частині збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, так і недопущення соціальних конфліктів, пов'язаних із системою обмежень використання території. [3, 67]

Висновки

Даний реферат -- результат дослідження однієї з найактуальніших проблем сучасної екологічної науки -- проблеми обґрунтування наукових принципів та критерій проектування і розвитку заповідних територій з врахуванням їх генофонду та біології. На основі вивчення та аналізу літературних джерел із зазначеної проблеми ми прийшли до наступних висновків і узагальнень:

1. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів.

2. Створення об`єктів природно-заповідного фонду може здійснюватися за категоріальним принципом, на основі вищих одиниць районування (біогеографічного, фізико-географічного тощо), на науковій, типологічній або комплексній основі, за допомогою ландшафтного, типологічного, синтаксиномічного, географічного, популяційного підходів.

3. Мережа природно-заповідних територій функціонально може бути пов'язана із системою територіальних одиниць районування, з одного боку, а з іншого боку -- з системою одиниць типології і класифікації природних об'єктів.

4. Створення і функціонування природно-заповідних територій має здійснюватися на підставі затверджених в установленому порядку проектів. Проект створення природно-заповідної території є об'єктивізованою підставою для прийняття рішення про її створення. Без такого проекту створювати новий об'єкт ПЗФ не дозволяється.

5. Якісна підготовка документів та чітке дотримання процедур на стадії створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду є необхідною передумовою для практичної реалізації управлінських функцій як у частині збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, так і недопущення соціальних конфліктів, пов'язаних із системою обмежень використання території.

Список використаної літератури

1.Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.92, ВВР, 1992, N 34, ст.503 із змінами, внесеними згідно з Декретом N 12-92 від 26.12.92, ВВР, 1993, N 10, ст. 76.

2. Заповідна справа в Україні: Навчальний посібник. / За загальною редакцією М.Д. Гродзинського, М.П. Стеценка. К.: 2003. 306 с.

3. Основи екології: Навч. посібн. Заверуха Н.М., Серебряков В.В., Скиба Ю.А. 3-тє вид. К.: Каравела, 2013. 288 с.

Размещено на Allbest.ru