Імперативи зовнішньої політики України в умовах глобального екологічного виклику: історичний аспект

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Імперативи зовнішньої політики України в умовах глобального екологічного виклику: історичний аспект

Перга Т.Ю.,

кандидат історичних наук

Анотація

імператив довкілля зовнішньополітичний екологічний

У статті розглянуто головні імперативи зовнішньої політики України щодо захисту довкілля та обґрунтовано необхідність підвищення її ефективності. Розроблено стратегічні засади формування нового зовнішньополітичного курсу України в екологічній сфері та доведено необхідність його впровадження в умовах складної фінансово-економічної ситуації 2014-2015 рр. Проаналізовано законодавчу базу, головні напрямки і механізми співпраці та коло головних партнерів України на сучасному етапі. З'ясовано головні проблеми міжнародного співробітництва та завдання його подальшого розвитку.

Ключові слова: зовнішньополітичний курс, міжнародне співробітництво, екологічна політика, Україна, ООН, ПРООН,ЮНІДО, Світовий банк, ГЕФ, ЮНЕП, ЮНЕСКО, ЄБРР, ЕІБ, ЄЕА.

Отримання незалежності у 1991 р. дало поштовх ґрунтовній розробці зовнішньополітичного курсу України, який має забезпечити сприятливі умови для її економічного та культурного піднесення й одночасно створити умови для інтеграції країни до регіонального та світового простору, як рівноправного члена міжнародного співтовариства та надійного і передбачуваного партнера. На початку XXI ст. поява нових загроз національній безпеці, зокрема екологічної, та недооцінка ваги міжнародного співробітництва щодо захисту довкілля актуалізували його оновлення. Тому аналіз головних засад національної зовнішньої політики в екологічній сфері та розробка пропозицій щодо підвищення її ефективності є одним з найважливіших завдань, що постають сьогодні перед Україною.У сучасних наукових розробках цьому аспекту не приділено достатньо уваги, адже переважна більшість фахівців, що вивчають проблеми безпеки (Ліпкан В.А., Горбулін В.П., Перепелиця Г.М.) або зовнішньої політики (Касьян В.І., Зленко А.М., Кучик О.С.,Тарасюк Б.І., Васильєва-Чекаленко Л.Д.) не включають до них екологічну складову. Ті ж науковці, які досліджують різні аспекти екологічної політики України (Віднянський С. В., Данилишин Б.М., Хвесик М.А., Баранівська Н.П., Кравців В.С., Васюта О.А., Синякевич І.М.), навпаки, не пов'язують її із зовнішньополітичною доктриною України. Тому постає необхідність заповнити існуючу наукову прогалину.

Засади зовнішньої політики України в екологічній сфері закладені в низці нормативних актів і загалом можна констатувати, що законодавче підґрунтя для розвитку цього вектора вже сформовано. В контексті виконання завдань цього дослідження особливий інтерес викликають документи стратегічного характеру, які дозволяють прослідкувати еволюцію його розвитку. Так, вже в першому законі незалежної України щодо захисту довкілля - «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятому 25.06.1991 р. (ст.71) вказано на важливість зміцнення міжнародного співробітництва з іншими державами, зокрема, в межах природоохоронної діяльності ООН і організацій цієї системи, а також інших урядових і неурядових міжнародних інституцій1.

Подальший розвиток цей імператив знайшов у прийнятих в 1998 р. «Основних напрямках державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Так, в цьому документі, крім продовження роботи з організаціями системи ООН, включаючи Комісію зі сталого розвитку та Глобальний екологічний Фонд (ГЕФ), і державами-сусідами, було задекларовано новий напрямок зовнішнього вектору екологічної політики України - розвиток багатостороннього співробітництва в рамках регіональних природоохоронних заходів щодо Чорного та Азовського морів, річок Дніпро та Дунай, регіонів Карпат та Донбасу та міжнародних програм з ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, зокрема згідно до Меморандуму про взаєморозуміння між урядами країн «Великої сімки», Європейської Комісії та України щодо закриття Чорнобильської АЕС2.

Поставлені у прийнятій в 2010 р. «Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 р.» завдання відобразили_не лише проблеми, які постали перед Україною на початку XXI ст., а й кардинальні зміни, що відбулися в світі з часу прийняття попереднього документу. Вони виглядають наступним чином: безумовне виконання міжнародних зобов'язань відповідно до багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів України, послідовне врахування рекомендацій всесвітніх самітів ООН зі сталого розвитку, що відбулись у Ріо-де-Жанейро та Йоганнесбурзі, розширення співробітництва з питань запобігання транскордонному забрудненню навколишнього середовища та глобальній зміні клімату, забезпечення активної участі українських представників у роботі міжнародних організацій природоохоронного спрямування3.

Водночас аналіз цих документів свідчить, що в результаті появи глобальних викликів та нових геополітичних реалій коло завдань, які стоять перед Україною, є ширшим. Зокрема, мова йде про створення законодавчих та економічних умов для впровадження елементів «зеленої» економіки», адаптацію вітчизняного законодавства до міжнародних правових норм та впровадження відповідних імплементаційних механізмів, розширення кола партнерів та участь у новітніх механізмах співпраці, формування сприятливого інвестиційного клімату, що дозволить залучити до розв'язання національних екологічних проблем додаткові фінансові, технологічні та людські ресурси і оптимізувати державні витрати, що є надзвичайно важливим в умовах складної економічної ситуації 2014-2015 рр. Вони мають бути задекларовані на офіційному рівні та закріплені у відповідних нормативних актах. Зважаючи на недооцінку екологічного вектора міжнародних відносин та неузгодженість урядових дій, а в багатьох випадках - і їх повну відсутність, доцільною є розробка середньострокової стратегії розвитку міжнародних відносин в екологічній сфері, яка повинна бути прийнята найближчим часом в Україні.

Головними положеннями запропонованої стратегії мають стати розвиток багаторівневого та мультивекторного підходу «за інтересами», що передбачає таргетування та співробітництво з різними міжнародними установами, впливовими акторами глобалізації (глобальними корпораціями, громадянським суспільством тощо) та групами країн, впровадження з ними спільних програм і створення потужних союзів, що не лише захистить національні інтереси в екологічній сфері, а і зробить свій внесок у підвищення якості глобального довкілля. Дуже важливим при цьому є більш повне розкриття потенціалу діаспори та екологічної дипломатії, роль якої, на думку академіка Хвесика М.А., невпинно зростає4, а також використання грантової допомоги. Проте для детальної розробки та реалізації запропонованих положень, варто, перш за все, оцінити сучасний стан міжнародного екологічного співробітництва, його проблеми та здобутки.

Аналіз свідчить, що серед головних інструментів, які використовуються для реалізації зовнішньополітичних завдань національної екологічної політики, наступні: участь у міжнародних зустрічах, приєднання до двосторонніх (багатосторонніх) угод, конвенцій і протоколів, отримання зовнішньої технічної і фінансової допомоги та залучення ресурсів донорів. Водночас більшість з них використовується не в повній мірі, до того ж, Україна майже не співпрацює з патріотично налаштованими українцями, що проживають за кордоном та не приймає участь у новітніх механізмах співпраці, що свідчить про недостатню реалізацію потенціалу дипломатичних представництв.

Наприклад, невиразність позиції України під час міжнародних зустрічей світового рівня - Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку, що відбулася 1992 р., Саміті Тисячоліття, який пройшов під егідою ООН у 2000 р., у Всесвітньому Саміті ООН зі сталого розвитку,що мав місце у 2002 р., та Конференції ООН зі сталого розвитку «Рі+20», яка відбулася у 2012 р., можна пояснити не лише низьким пріоритетом екологічного фактору в національних інтересах, а і недостатньою участю профільних структур у підготовчому та переговірному процесі.

Важливо нагадати, що Україна так і не змогла перетворитись на лідера регіонального екологічного руху, на що вказує помітне зниження її активності в загальноєвропейському політичному процесі «Довкілля для Європи». Її пік припадає на 2003 р., коли в Києві відбулася п'ята Пан'європейська Конференція міністрів навколишнього середовища. Однак успіх цієї конференції (прийняття Декларації міністрів охорони навколишнього середовища, відкриття для підписання трьох міжнародних протоколів до конвенцій Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй та Рамкової конвенції про захист і сталий розвиток Карпат)5 в наступні роки закріплено не було.

Щодо транскордонного співробітництва України з державами-сусідами, то на наш погляд, воно розвивається досить повільними темпами. Різноспрямований успіх співпраці в рамках 10 єврорегіонів свідчить про більш активну взаємодію з державами-членами ЄС на противагу відносинам з Російською Федерацією, Республікою Білорусь та Республікою Молдова. В цих умовах перед Україною стоїть завдання підняття рівня співпраці з країнами СНД на більш високий щабель та подальшого розвитку відносин з європейськими країнами. Адже виважена системна робота з розширення участі України в роботі єврорегіонів буде сприяти виконанню багатьох природоохоронних завдань, особливо за рахунок формування мережі партнерських організацій та донорів, використання моделей державно-приватного партнерства, популяризації серед населення завдань охорони довкілля та сталого розвитку в транскордонному контексті.

Оновлення підходу вимагає і двостороннє співробітництво України. Згідно до основних напрямків зовнішньої політики, воно розвивається з прикордонними державами, західними державами-членами ЄС та НАТО, географічно близькими державами та з тими азіатськими, африканськими, латиноамериканськими державами, а також країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, які відіграють помітну роль у світовій та регіональній політиці, мають високий рівень економічного розвитку та розташовані у стратегічно важливих для Української держави регіонах6.

На початок 2014 р. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори з багатьма країнами світу і насамперед зі своїми сусідами: Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю, про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації - з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Наразі динамічно розвивається співпраця з Данією, Нідерландами та США в галузі збереження довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами і токсичними відходами та подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною, як з МАТАТЕ і Європейським Союзом, так і на двосторонній основі зі США, ФРН, Канадою,

Швецією та Японією7. Проте перелік держав-партнерів потребує, на наш погляд, суттєвого розширення, адже позитивний досвід боротьби з національними і регіональними екологічним проблемами, включаючи глобальні зміни клімату, який доцільно вивчити в Україні мають і країни Азії, Африки та Латинської Америки

Досить важливим інструментом співробітництва в сучасній системі міжнародних відносин вбачається і зовнішня технічна допомога. За умови ефективного використання вона перетворюється на важливе джерело ресурсного забезпечення реалізації пріоритетних проектів соціального та економічного розвитку та інструмент інституційних перетворень і міжнародної інтеграції, в тому числі - і в екологічній сфері. Тому в умовах складної економічної ситуації консолідація зусиль донорської спільноти перетворюється на важливий вектор міжнародного співробітництва України.

Сучасні світові тенденції вимагають від урядів країн, які прагнуть отримати таку допомогу, чіткої стратегії та виконання попередньо досягнутих домовленостей в цій сфері. Як свідчать факти, в Україні відсутній системний підхід до здійснення цієї політики, хоча понад 30 донорів - міжнародні організації та уряди окремих країн - надають допомогу Україні в охороні довкілля. Серед них: Європейська Комісія (ЄК), Програма розвитку ООН (ПРООН), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Глобальний екологічний фонд, а також Болгарія, Польща, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Угорщина, Туреччина, Швеція. На загал, протягом 2007-2010 рр. в Україні було виконано20 проектів в рамках зовнішньої допомоги8.

Не зважаючи на окреслені вище здобутки, Україна майже не використовує ресурс зовнішньої технічної допомоги, хоча вже зроблено певні кроки по вдосконаленню роботи в цьому напрямі. Наприклад, Указом Президента України від 19.04.2007 № 325/2007 Україна приєдналася до Паризької декларації про підвищення ефективності зовнішньої допомоги від 02.03.2005, що надало можливість визначати пріоритети та формувати власну політику стосовно залучення зовнішньої допомоги, в тому числі, в сфері захисту довкілля, а також здійснювати моніторинг ефективності її використання.

В рамках окресленого Кабінетом Міністрів України затверджено механізм координації програм/проектів зовнішньої допомоги шляхом створення 22 спільних урядово-донорських тематичних груп. Екологічна провела засідання в березні 2008 р.9. Водночас згідно до даних з відкритих офіційних джерел, до цього часу вагомих практичних результатів досягнуто не було і взагалі постає питання: чи працює ця група взагалі?

За нашими оцінками, найбільш розвиненим напрямком зовнішнього вектору національної екологічної політики є співробітництво з авторитетними міжнародними установами, які займаються, як екологічними питаннями, так і проблемами економічного, технологічного та соціального розвитку, що має безпосередній вплив на довкілля. Проте, як було зазначено вище, у стратегічних документах розвитку екологічної політики України головна увага приділяється організаціям сім'ї ООН. Такий підхід обґрунтовується історичними традиціями співпраці, адже ще перебуваючи у складі СРСР Україна вступила до багатьох із них. Однак в сучасних умовах в системі міжнародних відносин значно зросло значення й інших установ глобального і регіонального рівня, що обов'язково має бути втілено у зовнішньополітичному курсі України.

ООН

Організація Об'єднаних Націй займає особливе місце серед партнерів України. Як один із співзасновників ООН, Україна співпрацює з цією установою вже понад пів століття. Стратегічні пріоритети закладені в Рамковій програмі допомоги ООН Україні на 2006-2010 рр. та в Рамковій програмі партнерства Уряду України та ООН на 2012-2016 рр. Поряд зі сталим економічним зростанням, подоланням бідності, соціальним розвитком, врядуванням та управлінням важливе місце в них займає екологічний напрямок. Зокрема, на розв'язання питань, що стосуються зміни клімату, охорони навколишнього середовища та управління ризиками катастроф в рамках діючого документу виділено $34,73 млн.

Виступаючи стратегічним партнером громад в питаннях підвищення рівня обізнаності та розширення доступу до інформації стосовно навколишнього середовища і його сталого розвитку, ООН приділяє значну увагу розробленню в Україні інституційної бази, зміцненню спроможності різних установ і поліпшенню координації їхньої взаємодії. Також ця організація надає Україні рекомендації щодо мобілізації фінансування на підтримку зменшенні ризиків катастроф. Після повеней 2008 р.

ООН і уряд України започаткували ініціативу щодо управління ризиками повеней.

Ще одним важливим напрямком співпраці є заохоченням підвищення енергоефективності в Україні. ООН допомагає у вдосконаленні нормативно-правової бази «зеленої», низьковуглецевої та енергоефективної економіки, підвищенні рівня обізнаності та наданні доступу до інформації про енергоефективні технології. Потрібно наголосити, що Організація Об'єднаних Націй високо оцінює інвестиційний потенціал України з точки зору підвищення енергоефективності, що в процесі посилення державно-приватного партнерства зможе забезпечити ресурси, необхідні для досягнення значних результатів у багатьох сферах10.

ПРООН

Програма розвитку ООН є одним з найбільших міжнародних каналів надання багатосторонньої технічної та передінвестиційної допомоги країнам світу. Згідно до Угоди з цією установою, що була підписана в 1993 р., основними завданнями діяльності ПРООН в Україні є боротьба з бідністю у сільських районах шляхом впровадження ефективних моделей соціального і економічного розвитку та розвитку навколишнього середовища, а також через підтримку демократичних процесів, установ та мереж.

Допомагаючи Україні зміцнити її потенціал та вирішити проблеми зміни клімату, втрати біорізноманіття і деградації озонового шару на рівні держави, окремих регіонів та громад, ПРООН впроваджує низку пілотних проектів, розробляє інноваційні пропозиції та надає консультації державним установам. Так, за підтримки цієї організації в Україні було прийнято Національний план дій із боротьби з опустелюванням та деградацією земель; наразі вона підтримує уряд України в розробці Національної платформи зниження ризику стихійних лих у частині виконання зобов'язань України за Хіогською рамковою програмою дій. Крім того, ПРООН співпрацює з урядом щодо підготовки національної стратегії зниження ризику стихійних лих, розвитку адаптативного потенціалу щодо змін клімату.

Водночас, у 1991 - 2014 рр. за фінансової підтримки цієї організації в Україні було реалізовано лише 8 екологічних проектів, що стосувалися енергетики, оздоровлення Дніпра, менеджменту та створення системи моніторингу в Чорному морі, сталого використання торф'яних боліт, екологічної ситуації в Чорнобильському районі11. На наш погляд, це свідчить про обмежений характер співпраці з ПРООН в екологічній сфері та необхідність її подальшого розширення.

ЮНЕП

Співробітництво України з ЮНЕП розпочалось ще у 1975 р.; у 1990-1993 рр. українська делегація була представлена у Раді керуючих Програми ООН з навколишнього середовища, проте тісної комунікації з цією агенцією досі не встановлено.

У 2013 р. на зустрічі посла України в Кенії і Танзанії, постійного представника України при Програмі ООН з навколишнього середовища, постійного представника України при Програмі ООН з населених пунктів Володимира Бутяги і радника міністра екології та природних ресурсів України Ігоря Маркелова з виконавчим директором ЮНЕП Ахімом Штайнером було піднято питання більш тісної співпраці між Україною та цією організацією.

Так, Україна запропонувала продовжити реалізацію спільного проекту з дослідження впливу радіації на біорізноманіття в Чорнобильській зоні, розробити національну Концепцію розвитку сталого споживання і виробництва та звернулась до ЮНЕП за підтримкою спільної ініціативи Міністерства екології і природних ресурсів України та НТУУ Київський політехнічний інститут відносно створення ГРІД-Київ на базі працюючого Всесвітнього центру даних з геоінформатики і сталого розвитку в Україні Міжнародного союзу вчених за моделлю успішної реалізації існуючого ГРІД - Варшава12.

Зрозуміло, що співпрацюючи з ЮНЕП, яка відіграє провідну роль у формуванні екологічної політики на рівні ООН та керує роботою секретаріатів кількох важливих природоохоронних конвенцій, Україна має більш активно приймати участь в її програмах, зокрема в Регіональній програмі морів, та в механізмах обміну досвідом, а також висувати більше пропозицій та ініціатив.

ЮНІДО

Як одна з республік СРСР, Україна взаємодіяла з ЮНІДО ще з дня заснування цієї установи, однак лише укладання у 1995 р. Угоди про співробітництво в сфері промислового розвитку надало цим відносинам новий імпульс. В її рамках пріоритетними напрямками співробітництва є наступні: залучення іноземних інвестицій в промисловість, захист навколишнього середовища та збереження природних ресурсів, впровадження ресурсозберігаючих технологій, реструктуризація економіки та розвиток приватного сектора, включаючи приватизацію державних підприємств, передача технологій та інформації, розвиток усіх форм промислового бізнесу та людських ресурсів, підготовка персоналу13.

За сприяння ЮНІДО протягом 1991 - 2014 рр. в Україні було впроваджено 40 проектів загальною вартістю $ 4,859 млн., переважна частина яких стосується енергомодернізації українських підприємств, сталого управління водними ресурсами, поводження з відходами, екологічного оздоровлення промислово забруднених територій. Водночас, інвестиції ЮНІДО в Україну є незначними в порівнянні з потенціалом цієї організації, що вимагає поглиблення та розширення двосторонніх відносин14.

МАГАТЕ

Співпраця з Міжнародним Агентством з атомної енергетики (МАГАТЕ) також спирається на історичні традиції, адже Україна стояла у витоків її створення. Представники України чотири рази обиралася до складу Ради керуючих цієї організації, а з кінця 2008 р. представник України увійшов до складу експертної групи МАГАТЕ з розробки інноваційних реакторів та паливних циклів.

Беручи до уваги розвиненість вітчизняної атомної енергетики, гарну наукову базу і кадровий потенціал, а також досвід, отриманий в процесі мінімізації наслідків Чорнобильської аварії, Україна є цікавим та перспективним партнером для МАГА- ТЕ. Тому співробітництво зосереджується, головним чином, на подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи (технологічні та соціальні аспекти), знятті з експлуатації енергоблоків ЧАЕС та поводженні з радіоактивними відходами на її майданчику, включаючи об'єкт «Укриття», підтримці належного рівня ядерної безпеки на українських АЕС та на дослідницьких реакторах, управлінні радіоактивними відходами, в т.ч. через механізм тристоронніх угод між Україною, Росією та МА- ГАТЕ в рамках спільної російсько-американської «Ініціативи глобального зменшення загрози», проведенні на території України заходів у рамках Програми технічного співробітництва (ПТС) МА- ГАТЕ. Україна бере активну участь в регіональних та міжрегіональних проектах технічного співробітництва Агентства. В рамках трирічного циклу (2009-2011 рр.) ПТС та Агентством було реалізовано низку національних проектів з покращення інфраструктури ядерної та радіаційної безпеки в Україні загальною вартістю більше $2,6 млн.15.

Варто також наголосити, що вже не один рік в світі дискутується можливість створення в Чорнобильській зоні унікального науково-дослідного центру з вивчення впливу радіації на довкілля та здоров'я людини в середньо- та довгостроковій перспективі, однак ця ідея не отримала поки що практичного втілення. Тому, розвиваючи відносини з МАГАТЕ, Україна, крім іншого, повинна більш активно лобіювати свої національні інтереси й просувати на міжнародний ринок унікальні напрацювання та послуги вітчизняних фахівців. ЮНЕСКО

Згідно до мандату Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), членом якої Україна стала ще в 1954 р., співробітництво з нею розвивається в рамках створення біосферних заповідників та внесення їх до списку всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО.

Так, за ініціативою України до Всесвітньої мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО були включені такі українські біосферні заповідники, як «Чорноморський» (1982 р.), «Асканія-Нова» (1982 р.), «Карпатський» (1992р.), «Дунайський» (1998 р.), «Ужанський національний парк» (1999 р.) та «Шацький» (2002 р.). Вперше у світі за безпосередньої участі України створено транскордонний румунсько-український біосферний резерват «Дельта Дунаю» (1998 р.), тристоронній польсько-словацько-український біосферний заповідник «Східні Карпати» (1999 р.) та українсько-словацький серійний об'єкт «Букові праліси Карпат» (2007 р.)16. Водночас цей процес відбувається досить повільними темпами і його прискорення залежить від вдосконалення стану природно-заповідної справи в Україні, модернізації законодавчої бази та покращення діяльності відповідного підрозділу Міністерства екології і природних ресурсів України.

ГЕФ

Глобальний Екологічний Фонд є порівняно новою структурою, яку було створено після ріо-дежанейрської конференції 1992 р. з метою акумулювання фінансів для розв'язання, в першу чергу, проблеми глобальних змін клімату Землі, а також біорізноманіття, міжнародних вод, деградації земель, озонового шару та стійких органічних забруднювачів. За цей час він реалізував понад 2600 проектів в країнах, що розвиваються та в країнах з перехідною економікою загальною вартістю близько $50 млрд. В першу чергу, мова йде про грантову допомогу.

Зауважимо, що ГЕФ надає гранти для різних типів проектів, починаючи від кількох тисяч до кількох мільйонів доларів. Це повномасштабні проекти, середньорозмірні, програмні підходи і стимулюючі заходи, які реалізуються з допомогою 10 виконавчих агенцій: Програми розвитку ООН, Програми ООН з навколишнього середовища, Світового банку, Африканського банку розвитку, Азіатського банку розвитку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Організації харчування та сільського господарства ООН, Міжамериканського банку розвитку, Міжнародного фонду розвитку сільського господарства та Організації розвитку промисловості ООН. Однак особливістю співпраці з цією установою є обов'язкова участь у співфінансуванні державами, в яких реалізуються відповідні проекти, що за приблизними оцінками відноситься як 1 до 3. В Україні відповідно до постанови КМУ №1371 від 13.09.2002 р. відповідальною установою за співпрацю з ГЕФ є Міністерство екології і природних ресурсів України, тому саме даний орган влади визначає уповноважених чиновників, відомих як Координатори «GEFFocalPomts», що відіграють ключову роль в забезпеченні відповідності проектів національним потребам та пріоритетам. Зрозуміло, що розвиток співпраці з ГЕФ багато в чому залежить від їх професійності.

Загалом протягом 1991-2013 рр. при допомозі ГЕФ в Україні було впроваджено 19 національних проектів; також Україна взяла участь у 24 колективних (регіональних та глобальних) проектах, що загалом є непоганим показником. Проте перспективи подальшої співпраці багато в чому залежать від зростання екологічного пріоритету в національній політиці та збільшенні її фінансування з боку держави.

Як вже було наголошено вище, крім організацій сім'ї ООН, важливу групу партнерів України складають й інші авторитетні установи і вагоме місце серед них займають фінансові інституції. Співпраця з ними вимагає від України більш комплексного та систематизованого підходу, що спирається на розуміння важливості екологічного каналу залучення іноземних інвестицій, зокрема в модернізацію вітчизняної промисловості, що допоможе розв'язати і низку економічних та соціальних завдань. Зрозуміло, що це вимагає від України забезпечення політичної стабільності, зменшення корупції та проведення широкомасштабних структурних реформ, які запевнять міжнародних партнерів у незворотності її євро інтеграційного курсу та серйозних намірах.

Світовий банк

Поряд з ГЕФ, одним з найбільших фінансових партнерів України, в тому числі - в екологічній сфері, є Світовий банк. У фокусі Стратегії партнерства Світового банку з Україною на 2012 - 2016 рр. - поліпшення послуг, які надає держава, підвищення стабільності та ефективності системи державних фінансів, сприяння більш прозорому та підзвітному використанню державних ресурсів, поліпшення бізнес-клімату та сприяння в залученні вітчизняних та іноземних інвестицій, а також підвищення конкурентоспроможності та створення робочих місць.

У 1991 - 2014 рр. при допомозі Світового Банку в Україні було виконано 83 проекти з різних аспектів розвитку. Екологічні проекти спрямовані на поетапну відмову від використання озоноруйнуючих речовин, підвищення енергоефективності громадських приміщень в Києві та систем опалення в Донецькій області, покращення теплопостачання м. Севастополь, охорону біорізноманіття Карпатського заповідника та дельти Дунаю, Азово-Чорноморського екологічного коридору, реабілітацію гідроелектростанцій компанії «Укргідроенерго», яка керує гідроенергетичною системою України тощо. Наразі в рамках Чорноморсько-Дунайської програми стратегічного партнерства Глобального екологічного фонду розробляється проект управління прибережною зоною Криму та зменшення її біогенного забруднення.

Потрібно наголосити, що співробітництво зі Світовим банком надає країнам-партнерам багато переваг. По-перше, мова йде про можливість використання широкого кола інструментів (кредитів, інвестицій, консультативних послуг, технічної допомоги тощо). По-друге, позики цієї установи для України є більш вигідними, ніж запозичення з інших джерел. Адже за класифікацією Світового Банку Україна належить до III категорії країн (що мають рівнем доходів нижче середнього), для якої термін погашення кредитів продовжується до 20 років, а пільговий період складає 5 років. Відсотки за кредит сплачуються за плаваючою ставкою і становлять близько 6,5% річних17.

Зважаючи на це, Україна повинна невпинно розширювати співпрацю зі Світовим банком та прагнути якісно виконувати взяті зобов'язання.

Європейський банк реконструкції і розвитку

Як і Світовий банк, ЄБРР не є спеціалізованою екологічною установою, проте він інвестує в проекти, що мають безпосередній вплив на довкілля. Так, головними сферами його інвестиційного інтересу в державному та приватному секторах є агробізнес, енергоефективність, муніципальна та екологічна інфраструктура, природні ресурси та енергетика. Відповідно в екологічній площині ЄБРР найчастіше фінансує наступне: розвиток і впровадження технологій водопостачання, збору та очищення стічних вод, управління твердими відходами, централізоване теплопостачання, розподіл природного газу, розвиток та модернізацію міського громадського транспорту, біопалива та біогазу, вироблення геотермальної, гідроелектричної та сонячної енергії, енергії з твердої біомаси й відходів та енергії вітру. Як бачимо, інтереси ЄБРР та України багато в чому співпадають, що зміцнює основу для розвитку співробітництва з цією установою.

Станом на кінець 2014 р. за допомогою цього банку в Україні реалізовано 27 екоорієнтованих проектів в сфері енергетики, змін клімату, муніципальної та екологічної інфраструктури і природних ресурсів18. Зокрема, 11.11.2014 р. між ЄБРР та Україною було підписано угоду про модернізацію вітчизняної ГТС, кошторис якої складає €150 млн.19. В умовах значного технологічного відставання привернення інвестицій ЄБРР допоможе Україні модернізувати промислову та побутову інфраструктуру, що є нагальним завданням поточного періоду.

Європейський інвестиційний банк

Стимулом для співробітництва з Європейським інвестиційним банком (ЄІБ), що розпочалося лише у 2005 р., стало впровадження євроінтеграційного курсу України та залучення у вітчизняну економіку довгострокових фінансових ресурсів цієї установи для реалізації важливих інфраструктурних, енергетичних, природоохоронних та інших інвестиційних проектів загальнодержавного значення.

Пріоритетами банку в екологічній площині є покращення якості життя в урбанізованому середовищі, а саме транспортні проекти, охорона навколишнього середовища та здоров'я людей (наприклад: зменшення індустріальних забруднень, забезпечення водою та очистка води), зміни клімату, включаючи енергоефективність та відновлювану енергію, охорона рослинного та тваринного світу, природних ресурсів, управління відходами. В Україні банк зацікавлений розвивати проекти в сфері транспорту, телекомунікацій, енергетичної інфраструктури та захисту довкілля.

Практика роботи ЄІБ передбачає надання кредитів, технічної допомоги та гарантій; в Україні банк надає кошти державним органам та приватним компаніям на проекти вартістю понад € 25 млн. з/або без посередництва банків та непряме фінансування - глобальні позики під проекти малого та середнього масштабу (до €25 млн.) через систему банків-партнерів або інші механізми фінансування проектів.

На поточний момент ЄІБ надав Україні чотири кредити для реалізації енергетичних проектів на загальну суму $ 525,5 млн. і один кредит у розмірі $ 15,54 млн. - для модернізації інфраструктури очищення стічних стоків (у м. Миколаїв), що загалом є невеликою сумою з огляду на можливості цієї установи та потреби України20.

Безумовно, підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом сприятиме розвитку відносин не лише з Європейським інвестиційним банком, але і з Європейською екологічною агенцією (ЄЕА) та іншими установами регіонального рівня й пришвидшить формування європейського вектору екологічного співробітництва, що вимагає від України здійснення конкретних кроків по налагодженню співпраці з цими установами.

Європейська екологічна агенція

Перша спроба встановити відносини з цією організацією відбулась у 2008 р., однак через брак кадрів та фінансового забезпечення цей процес було призупинено. З боку України інтерес до розвитку співпраці обумовлюється повноваженнями цієї агенції, яка збирає та надає якісну інформацію про стан навколишнього середовища та запобігання змінам клімату і втратам біологічного різноманіття, захист здоров'я людей та якість їх життя, використання і управління природними ресурсами та відходами, а також координує Європейську мережу інформації та спостереження за довкіллям (Еіопеі).

Наразі співробітництво України з ЄЕА можливо лише в обмеженому варіанті (у формі повної участі без права голосу, співпраці щодо реалізації окремих пріоритетів або заходів ЄЕА та співпраці на нерегулярній основі), адже повна участь передбачається лише для держав - членів ЄС. Разом з тим, навіть такий варіант співробітництва відкриває перед Україною широкі перспективи, особливо з огляду на перспективи майбутнього вступу в ЄС.21 Тому Міністерство екології і природних ресурсів України має відновити співробітництво з ЄЕА та започаткувати низку спільних проектів.

Крім окреслених вище провідних установ глобального і світового рівня, з якими Україна розвиває відносини в екологічній сфері, міжнародною спільнотою створено низку нових механізмів співробітництва, на які сьогодні варто звернути окрему увагу.

Природоохоронний обмін боргів

Механізм природоохоронного обміну боргів (ПОБ) полягає у списанні частини зовнішнього боргу держави в обмін на природоохоронні витрати в національній валюті всередині цієї країни. Деталі такого обміну (величина боргу, що списується, конкретні природоохоронні витрати тощо) є предметом погодження між кредиторами і країною-боржником. З 1987 р. в світі, застосовуючи механізм ПОБ, було «конвертовано» понад $ 1 млрд.

Наприклад, Польща за перше десятиріччя XXI ст. в рамках угод ПОБ з членами Паризького клубу кредиторів «переадресувала» близько $300 млн. своїх боргів на екологічні витрати всередині країни, здійснивши 250 інвестиційних природоохоронних проектів.

На жаль, дотепер наша влада не приділяла належної уваги можливості застосування ПОБ щодо України. Так, в письмових домовленостях України з Паризьким клубом кредиторів стосовно реструктуризації боргових платежів немає навіть посилання на можливість застосування цього механізму у відношенні до неї. Можна зробити висновок, що досі Україна ігнорувала ефективні інструменти зменшення зовнішнього національного боргу, застосування яких не тільки його зменшує, а і поліпшує стан довкілля.

Основними кредиторами України є США, Росія, Німеччина, Туркменістан, Італія, Японія, Франція, Європейське співтовариство, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, ЄБРР. Особливо слід відзначити членів Паризького клубу кредиторів - США, Японію, Німеччину, Францію і Італію, а також міжнародні фінансові організації - Світовий банк, ЄБРР та МВФ. Саме вони, як показує світовий досвід, практикують застосування ПОБ. Тому Україна повинна об'єктивно оцінити вигоди та потенціал цього механізму співпраці й ініціювати початок переговорів в цьому напрямі, особливо зважаючи на погіршення в Україні екологічної ситуації на фоні загострення фінансово-економічної кризи22 та збільшення державного боргу.

Як вже було наголошено вище, на початку XXI ст. зростає і роль співпраці України з такими новими партнерами, як представники діаспори та неурядові організації. Наразі вже існує позитивний досвід такої взаємодії. Наприклад, багато українців, які живуть за кордоном, долучилися до допомоги щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Наведемо лише один приклад канадського фонду «Діти Чорнобиля», який з 1994 р. став партнером реабілітаційного центру «Джерело», організував низку соціальних заходів для збирання пожертв на його будівництво та роботу, освіту і навчання персоналу, а також на відпочинок дітей з чорнобильської зони за кордоном23. Відомі неурядові екологічні організації, зокрема «Green Peace» проводять численні акції в усьому світі й мобілізують для розв'язання різних екологічних проблем не лише фінансування, а й іншу допомогу, сприяючи у формуванні громадської думки щодо важливості низки заходів на міжнародному або регіональному рівні. І потенціал таких міжнародних партнерів невпинно зростає.

Таким чином, підвищення ефективності зовнішнього вектору екологічної політики України вимагає розробки нового стратегічного підходу, який передбачає залучення ресурсів широкого кола нових та вже існуючих партнерів. Це потребує включення екологічної складової до національних інтересів України та зміни поглядів на довкільну політику, як марнотратну та невчасну в період фінансово-економічної кризи, що допоможе перетворити її на інструмент підвищення добробуту українського народу. Реалізація цього курсу неможлива без перебудови політичної, економічної та ментальної складової національного розвитку, і чим швидше це буде зроблено, тим скоріше Україна стане конкурентоздатною та дійсно незалежною державою, яка турбується про своїх громадян і йде шляхом сталого розвитку в інтересах сучасного та прийдешніх поколінь.

Затвердженню нового підходу сприятимуть такі конкурентні переваги, як вигідність геополітичного положення, що робить Україну привабливим партнером для багатьох країн європейського та азійського регіону, зокрема сусідів «першого», «другого» та «третього» кола, членство в багатьох міжнародних установах у складі СРСР та досвід співпраці за часів незалежності, унікальні напрацювання вітчизняних фахівців в деяких сферах та бажання ряду провідних установ світу підтримати країни з перехідною економікою і зокрема Україну, яка у 2014 р.

Посилання

1. Закон України про охорону навколишнього природного середовища / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1991. - №41. - С. 546.

2. Постанова Верховної Ради України про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1998. - №38-39. - C. 248.

3. Закон України про Основні засади (стратегію)державної екологічної політики України на період до 2020 року / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2011. - №26. - C. 218.

4. Хвесик М.А. Інституціональна модель природокористування в умовах глобальних викликів / М. А. Хвесик, В. А. Голян. - К.: Кондор, 2007. - 480 с.

5. Fifth Ministerial Conference «Environment For Europe» [Електронний ресурс]: United Nations Economic Commission for Europe / Режим доступу:http://www.unece.org/env/efe/historyofefe/history.en2011_5.html.

6. Постанова Верховної Ради про Основні напрями зовнішньої політики України / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1993, N 37. - C. 379.

7. Качан Є.П. Регіональна економіка / Качан Є.П. - Тернопіль: ТНЕУ - 2011. - C. 744.

8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2010 році. - К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2011. - С. 245.

9. Зовнішня техніча допомога [Електронний ресурс]: Міністерство екології та природних ресурсів України / Режим доступу: http://www.menr.gov.ua/index.php/intemational/intemational4.

10. Рамкова програма партнерства Уряду України - ООН на 2012-2016 роки [Електронний ресурс]: ООН в Україні / Режим доступу: http://www.un.org.ua/images/stories/Ukraine-UN_Partnership_Framework_FINAL_UA.pdf

11. UNDP in Ukraine [Електронний ресурс]: UNDP / Режим доступу:

12. http://www.ua.undp.org/ukraine/en/home.html.

13. Украина продолжит сотрудничество с ООН в рамках исследования влияния радиации в зоне Чернобыля [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://korrespondent.net/ukraine/events/1508930.

14. Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) [Електронний ресурс]: Постійне представництво України при міжнародних організаціях у Відні організаціями / Режим доступу: http://vienna.mfa.gov.ua/ ua/ukraine-io/unido/about.

15. UNIDO projects implemented. United Nations Industrial Development Organization [Електронний ресурс] / Режим доступу:http://www.unido.org/data1/geodoc.cfm?cc=UKR&mode=projects.

16. Україна та МАГАТЕ [Електронний ресурс]: Постійне представництво України при міжнародних організаціях у Відні / Режим доступу: http://vienna.mfa.gov.ua/ua/ukraine-io/iaea/ukraine-iaea.

17. ЮНЕСКО. Співробітництво з міжнародними організаціями [Електронний ресурс]: Міністерство екології і природних ресурсів України / Режим доступу:

18. http://www.menr.gov.ua/index.php/international/international2/186-yunesko.

19. World Bank. All projects, the [Електронний ресурс]: The World Bank / Режим доступу:

20. http://www.worldbank.org/en/country/ukraine/projects/all.

21. ЄБРР [Електронний ресурс]: Міністерство екології і природних ресурсів України / Режим доступу: http:// www.menr.gov.ua/index.php/international/international2/182-yebrr.

22. ЕБРР выделил на модернизацию украинской ГТС 150 млн. евро [Електронний ресурс]: Українські новини / Режим доступу: http://ukranews.com/news/149831.EBRR-videlil-na-modernizatsiyu-ukrainskoy-GTS-150-mln-evro.ru.

23. EU Eastern Neighbours [Електронний ресурс]: European Investment Bank / Режим доступу: http://www.eib.org/ projects/loans/regions/cei/ua.htm?start=1996&end=2013§or=water%2C-sewerage.

24. Європейська екологічна агенція Міністерство екології і природних ресурсів України / Режим доступу: http://www.menr.gov.ua/index.php/intemational/intemational2/179-yeea.

25. Обмен «долги на окружающую среду» в странах с переходной экономикой: основне выводы и рекомендации [Електронний ресурс]: Организация экономического сотрудничества и развития / Режим доступу: http://www. oecd.org/env/outreach/39772156.pdf.

26. A Visit from the Canadian Children Of Chornobyl Canadian Fund [Електронний ресурс]: Children Of Chornobyl Canadian Fund / Режим доступу: http://www.chornobyl.ca/News.html.

Размещено на Аllbеst.ru