Аналіз стану річки Сіверський Донець за біогенними показниками

Забруднення стічними водами в результаті промислового виробництва, а також комунально-побутовими стоками веде до евтрофікації водойм що призводить до загибелі інших водних екосистем з непротічною водою (озер, ставків), а іноді до заболочування місцевості.

Досить шкідливим забруднювачем промислових вод є фенол. Він утримується в стічних водах багатьох нафтохімічних підприємств. При цьому різко знижуються біологічні процеси водойм, процес їхнього самоочищення, вода здобуває специфічний захід карболки.

Скидання у водойми стічних вод, що містять радіоактивні речовини, зовсім не допустимо. Очищення води від цих забруднювачів неможливі без знання їхнього поводження у водному середовищі. Ріст населення, розширення старих і виникнення нових міст значно збільшили надходження побутових стоків у внутрішні водойми. Ці стоки стали джерелом забруднення рік й озер хвороботворними бактеріями й гельмінтами. У ще більшому ступені забруднюють водойми миючі синтетичні засоби, широко використовувані в побуті. Вони знаходять широке застосування також у промисловості й сільському господарстві, хімічні речовини, що втримуються в них, надходячи зі стічними водами в ріки й озера, значно впливають на біологічний і фізичний режим водойм. У результаті знижується здатність вод до насичення киснем, паралізується діяльність бактерій, мінералізуючих органічні речовини. Викликає серйозне занепокоєння забруднення водойм пестицидами й мінеральними добривами, які попадають із полів разом зі струменями дощової й поталої води. У результаті досліджень, наприклад, доведено, що інсектициди, що втримуються у воді у вигляді суспензій, розчиняються в нафтопродуктах, якими забруднені ріки й озера. Ця взаємодія приводить до значного ослаблення окисних функцій водяних рослин. У стічних водах звичайно близько 60% речовин органічного походження, до цієї ж категорії органічних ставляться біологічні (бактерії, віруси, гриби, водорості) забруднення в комунально-побутових, медико-санітарних водах і відходах шкіряних і шерстемийних підприємств [30].

Серйозною екологічною проблемою є те, що звичайним способом використання води для поглинання тепла на теплових електростанціях є пряме прокачування прісної озерної або річкової води через охолоджувач і потім повернення її в природні водойми без попереднього охолодження. У результаті підвищення температури води зміст у ній кисню падає, тоді як потреба в ньому живих організмів зростає. Зросла потреба в кисні, його недостача викликають жорстокий фізіологічний стрес і навіть смерть. Підвищення температури води здатне порушити структуру рослинного світу водойм. Характерні для холодної води водорості заміняються більше теплолюбними й, нарешті, при високих температурах повністю ними витісняються, при цьому виникають доброчинні умови для масового розвитку у водоймищах синьо-зелених водоростей - так називаного "цвітіння води". Всі перераховані вище наслідки теплового забруднення водойм завдають величезної шкоди природним екосистемам і приводять до пагубної зміни середовища перебування людини.

1.5 Нормативно-законодавча база охорони поверхневих вод в Україні

Водний кодекс України;

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991р.;

Положення «Про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України»;

Постанова № 1147 від 17 вересня 1996 року; постанова № 465 від 25 березня 1999 р. «Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами»;

-Закон України «Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства України від 17.01.2002р.»;

При аналізі Водного кодексу України, введеного в дію Постановою В? № 214/95-ВР від 06.06.1995: у розділі III «Водокористування»; главі 14 «Умови скидання зворотних вод у водні об'єкти»; статті 70 «Умови скидання стічних вод у водні об'єкти» - визначено, що скидання стічних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.

Водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо вони:

можуть бути використані у системах оборотного, повторного і

послідовного водопостачання;

містять цінні відходи, що можуть бути вилучені;

містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві

продукти підприємств у кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів;

містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допустимі концентрації;

-перевищують гранично допустимі скиди токсичних речовин та містять збудників інфекційних захворювань;

-за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи;

призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на 3 градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період;

є кубовими залишками, шламами, що утворюються в результаті їх очищення і знезараження.

У розділі III «Водокористування»; главі 16 «Користування річками»; статті 80 «Особливості користування малими річками» визначена мета охорони водності малих річок, де забороняється:

змінювати рельєф басейну річки;

руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;

-зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;

-розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;

проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок;

надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;

здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

У розділі III «Водокористування»; главі 16 «Користування річками»; статті 81 «Комплекс заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення», зазначено, що до комплексу заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення належить:

-створення прибережних захисних смуг;

-створення спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані;

-впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-

меліоративною організацією території водозбору;

- здійснення агротехнічних, агролісомеліоративних та гідротехнічних протиерозійних заходів, а також створення для організованого відводу

поверхневого стоку відповідних споруд (водостоки, перепуски, акведуки тощо) під час будівництва і експлуатації шляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

-впровадження водозберігаючих технологій, а також здійснення передбачених цим Кодексом водоохоронних заходів на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річки;

-створення гідрологічних пам'яток природи.

З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

У розділі III «Водокористування»; главі 16 «Користування річками»; статті 82 «Регулювання стоку річок, створення штучних водойм» визначена мета збереження гідрологічного, гідробіологічного та санітарного стану річок забороняється споруджувати в їх басейні водосховища і ставки загальним обсягом, що перевищує обсяг стоку даної річки в розрахунковий маловодний рік, який спостерігається один раз у двадцять років.

Створення на річках та у їх басейнах штучних водойм та споруд, що впливають на природний стік поверхневих і стан підземних вод, допускається лише з дозволу місцевих рад за погодженням з державними органами водного господарства, охорони навколишнього природного середовища та геології.

РОЗДІЛ 2. ПРИРОДНІ УМОВИ РЕГІОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Фізико-географічна та кліматична характеристика Харківської області

Харківська область розташована в північно-східній частині України, в басейні початкової течії Сіверського Дінця. На півночі межує з Білгородською областю Росії. На заході - Полтавською і Сумською, південною з Донецькою та Дніпропетровською, на сході з Луганською областями України .

Територія області протягається від 49°30'0” північної широти та 36°30'0” східної довготи. Протяжність області, таким чином, з півночі на південь приблизно 270 км, а із сходу на захід - більше 200 км. Її територія складає 31,4 тыс. км² (5,1 % території держави). Часовий пояс Харківської області - GMT +2 [24].

Рельєф області у більшій частині рівнинний, це північно-східна частина Придніпровської низовини. Серед ґрунтів переважають чорноземи. На півночі області є відроги Середньоруської височини, а на південному-сході Донецької височини. Ліси і кущі займають лише 11% території області, і розташовані вони переважно у річищах річок на високих правих берегах. Степові райони Харківської області характеризуються рівнинним ландшафтом, іноді зустрічаються глибокі яри. Маються значні поклади природного газу(Шебелинка, Красноград), вапняку, крейди та інших корисних копалин. За попередніми оцінками, запаси газу в межах відомих родовищ на Харківщині становлять 75 мільярдів кубічних метрів. А перспективні прогнози запасу газових ресурсів сягають 800 мільярдів. Харківщина була і залишається до 2010 року головним газовидобувним регіоном України. Її перспективні запаси оцінено 8 мільйонами 100 тисячами тон.

Клімат помірно-континентальний. Середня температура найтеплішого місяця червня +21 °С і найхолоднішого січня -7 °С. Зима порівняно холодна, з різкими східними та південно-східними вітрами, відлигами і ожеледицями, малосніжна. Весна - сонячна, тепла, нерідко супроводжується сухими східними вітрами, заморозками. Літо жарке, друга половина його - помірно суха. Осінь сонячна, тепла, суха.

Середньорічна кількість опадів становить від 450 до 600мм

На одного мешканця в області залежно від водності року припадає від 0,16 до 0,5 тис. м³ /рік (проти 1,01 тис. м" /рік в середньому по державі). Основним поверхневим джерелом прісної води на території області є ріка Сіверський Донець - трансграничний водний об'єкт. Територія басейнів річок в межах Харківської області несе не велике антропогенне навантаження.

Розвиток господарського комплексу в басейні р. Сіверського Дінця без урахування екологічних та економічних наслідків призвів до вкрай деформованої господарської структури промисловості з перевагою галузей, які потребують величезної кількості води і які найбільш негативно впливають на довкілля.

Забезпечення водою населення області в необхідному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води в водних об'єктах. В більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення вода класифікується як забруднена (3-а клас якості). Значні питомі витрати водоспоживання на одиницю продукції притаманні практично всім підприємствам області.

Крупними містами Харківської області являються: Ізюм, Лозова, Куп'янськ, Чугуїв, Люботин та Первомайский.

Особливості Харківського регіону, перш за все, пов'язані з високою чисельністю населення і розвитком промисловості. Потужні промислові підприємства у Бакалії (виробництво цементу та будівельних матеріалів) у м. Первомайский (хімічна промисловість) Ізюмі (приладобудування, оптика) Змієві (виробництво електроенергії) Лозовій, Куп'янську, Чугуєві (машинобудування, металообробка).

Розвинена переробна та харчова промисловість, які орієнтовані на сільське господарство.

Цементно-шиферний завод у Балаклеї - один з найбільших в Європі, Ізюм відомий як центр виробництва очкової оптики. Розвинені тут також легка і харчова промисловості.

У Харківській області дуже добре розвинене сільське господарство. Сільськогосподарські угіддя складають майже 72 % від всього земельного фонду Харківщини[3 нове]. Головні сільськогосподарські культури це - кукурудза, соняшник, пшениця, кормові трави, цукровий буряк, ячмінь та ін.. Розвинене садівництво (вишні, груші, яблука, сливи тощо)

2.2 Фізико-географічна та гідрологічна характеристика р. Сіверський Донець

Сіверський Донець -- це одна з найбільших річок лівобережної України та найбільша притока р. Дон. Свій початок Сіверський Донець бере на південному схилі Середньо-Руської височини в Білгородській області Російської Федерації та впадає в р. Дон також на території Російської федерації в Ростовській області. У середній течії р. Сіверський Донець протікає територією України - Харківською, Донецькою й Луганською областями, двічі перетинаючи державний кордон.

Рис. 2.1 Сіверський Донець на мапі

Довжина Сіверського Дінця - 1053 км, загальна площа водозбору -98900 км², у межах України 723 км, що становить 68% загальної довжини, і 54540 км², або 55% площі водозбору, з них у Харківські області - 375 км і 22030 км² (40%), Донецької області - 95 км і 7950 км² (15%), Луганської області - 253 км і 24560 км² (45%).

Середній багаторічний об'єм стоку Сіверського Дінця становить 4,5 км³, а в дуже маловодні роки (95% забезпеченості) знижується до 1,9 км³. Із середньорічного об'єму стоку Сіверського Дінця 1,8 км³ (40%) формується на території Росії. Стік, що формується в Україні в середній по водності рік, становить 2,7 км³, а в розрахунковий маловодний може знижуватися до 0,7 км³[12].

Сіверський Донець бере початок на Середнеруській височині, біля с. Підвільхи в Прохоровському районі Білгородської області Росії [2]. У басейні Сіверського Дінця понад 3000 річок, з яких 425 мають довжину більше 10 км., і 11 річок більше 100 км [3]. Понад тисяча з них безпосередньо впадає в Сіверський Донець. Живлення Сіверського Дінця переважно снігове, тому витрата води протягом року нерівномірна. Весняна повінь займає близько 2 місяців з лютого по квітень, в цей період вода піднімається на 3-8м [4].

Рис. 2.2 Сіверський Донець

Рис. 2.3

Рис. 2.4

Ширина русла в основному коливається від 30 до 70 м, іноді досягаючи 100-200 м, а в зоні водосховищ - 4 км. Дно русла переважне піщане, нерівне, з коливанням глибини від 0,3 м на перекочуваннях до 10 м на плесах. Річка взимку замерзає з поверхневою товщиною льоду від 20 до 50 див. Період замерзання зазвичай складає два-три місяці з середини грудня по кінець березня. Територія басейну в межах України являє собою регіон розвиненого індустріально-аграрного виробництва. Основу промислового розвитку Харківської, Донецької й Луганської областей становить чорна металургія, багатогалузеве машинобудування, хімічна, паливна, легка й харчова галузі національної економіки. На території України водні ресурси басейну Сіверського Дінця інтенсивно використаються з метою водопостачання промислове розвиненого регіону України, що включає Харківську область і Центральний Донбас. Інтенсивний розвиток тут отримали вуглевидобувні, металургійні, нафтопереробна галузі промисловості та теплоенергетика.

Територією басейну ріки в межах України є найбільш урбанізований і індустріальний регіон, у населених пунктах якого мешкає майже 8 млн. чоловік, у тому числі 85% у містах і селищах міського типу з дуже високою щільністю населення - 200 чол./км². У басейні розташовані понад 500 тільки великих підприємств, у тому числі майже 100 водоємних, небезпечних в екологічному відношенні хімічних і металургійних підприємств. Розораність земель досягає 64% загальної площі, а сільськогосподарські угіддя взагалі займають 82% території. Весь цей господарський комплекс потребує велику кількість води. Однак, водозабезпеченість басейну водними ресурсами в 3 рази нижча середньої по Україні, а з урахуванням транзитного стоку - нижча майже в 8 разів. У зв'язку з цим інтенсивність використання місцевого річкового стоку досягає 1,2 раз, а в маловодні роки вона збільшується до 3,5 раз, тоді як середня по Україні становить 0,6 і 1,4 рази відповідно. Розвиток виробничих сил цього регіону України та більша щільність населення обумовили тут високий ступінь регулювання та використання водних ресурсів, а також навантаження стічними водами та забруднюючими речовинами водних об'єктів басейну.

Об'єднання сприятливих кліматичних і ґрунтових умов з високою щільністю населення стимулювало розвиток у цій зоні інтенсивного сільськогосподарського виробництва: зерна, соняшника, овочів, цукрового буряка, а також тваринництва. Однак, сільськогосподарське виробництво в цій зоні характеризується нестійкістю з огляду на нестачу зволоження, у зв'язку із чим тут дістало широкий розвиток зрошувальне землеробство.

До складу технічної водогосподарської системи басейну Сіверського Дінця на території України входять великі водосховища багаторічного регулювання: Печенізьке (383 млн. м³), Червонооскільське (445 млн. м³), канали міжбасейнового перекидання вод: Дніпро-Донбас І черга пропускною спроможністю 120 м/с із Краснопавлівським водосховищем (410 млн. м ), Сіверський Донець-Донбас потужністю 43 м /с.

У Сіверському Дінці водиться 41 вид риб. В той же час, забруднення річки і сильне рекреаційне навантаження привела до істотного зменшення рибних запасів річки. Найбільш поширені дрібні види риби: окунь, плітка, червонопірка, а серед середніх і крупних видів (лящ, судак, сом, щука) в даний час великі екземпляри зустрічаються все рідше [8]. На жаль, діяльність людини, головним чином відкриття степів, привела до зникнення поширених раніше в басейні Сіверського Дінця тварин: диких коней, степових антилоп, сайгаків, бабаків і багато інших [21].

Рівнинний рельєф, родючі землі відвіку сприяли розвитку землеробства. Раніше уподовж Сіверського Дінця росли вікові діброви, які були вирубані в XVIII--XIX століттях. Є відомості, про те, що ще Петро І використовував ліс з берегів Сіверського Дінця для споруди кораблів, що беруть участь в російсько-турецьких війнах [ЗО], Також переважна більшість лугів, уздовж берегів річки, на яких росли сотні видів різноманітних диких трав, були розорані до XX століття. В даний час збереглася лише мінімальна частина минулих дубів, головним чином в Харківській області. На північ від Родзинок, де проходить межа степу і лісостепу, ще збереглися заплавні широколистяні ліси, а також соснові ліси в районі Чугуєва. Велика кількість видів диких рослин збереглася поблизу заплавних боліт - тут можна зустріти вербу, пухнасту березу, клейку вільху, ломкий жостірник. Уздовж річки поширений очерет, осока, болотяний шабельник і інші види трав [4, 17].

Клімат помірно континентальний - зима м'яка з частою відлигою і ожеледицею. Морози невеликі - мінус 3-8 градусів 3, в суворі зими морози досягають мінус 35°С. Стійкий сніговий покрив тримається з другої половини грудня до середини березня. Весна тепла з ясною погодою. Нічні заморожування можливі до середини квітня. Опадів випадає мало, переважно у вигляді дощів, що мжичать, або мокрого снігу. Літо тепле, з великою кількістю сонячних днів. Середня температура повітря +18"...+22*С, у окремі дні досягає +39 °С. Осадки випадають у вигляді короткочасних злив, нерідко з грозами і вітрами. Для літнього сезону характерні засухи і суховії. Осінь в першій половині тепла і суха, в другій - прохолодна і дощова. Затяжні дощі, що мжичать, викликають бездоріжжя. В кінці жовтня наступає похолодання. Вітри в період з жовтня по квітень переважають східні, в решту пори року - західні і північно-західні. Серед несприятливих кліматичних явищ - зимова відлига, ожеледь, глибоке промерзання грунту без сніжного покриву.

Значна площа прибережних територій розпахані і використовуються населенням під городи. Спостерігається також інтенсивний змив грунтів, швидке замулення русел те забруднення поверхневих вод. Згідно концепції екологічного оздоровлення басейну р. Сіверський Донець його сучасний екологічний стан у цілому можна визначити як катастрофічний; він суттєво ускладнює соціально-економічний розвиток регіону і негативно впливає на стан здоров'я населення. Подальше зволікання з вжиттям дієвих заходів, спрямованих на стабілізацію та поліпшення екологічної ситуації у басейні р. Сіверський Донець, може призвести до екологічної катастрофи, сповільнити або унеможливити економічний розвиток регіону [34].

Внаслідок значного антропогенного навантаження у водних об'єктах, вода яких використовується для потреб рибного господарства, спостерігається перевищення граничне допустимих концентрацій речовин (за вмістом легкоокислюваних органічних сполук - у 5 разів, азоту амонійного у 5-15 разів, нафтопродуктів, фенолів, іонів металів - у 10-100 разів). Це призвело до того, що більшість річок басейну втратили здатність до самовідтворення, а річки Вовча, Уда, Казенний Торець, Кривий Торець, Лугань перебувають під загрозою знищення як природні водні об'єкти [19, 44].

РОЗДІЛ 3. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Методики визначення показників якості води

У даній роботі об'єктом дослідження був обраний район міста Чугуїв, який розташований на річці Сіверський Донець. Методики, згідно яких проводились гідрохімічні визначення відповідали регламентованим "Переліком допущених до використання та атестованих методик визначення складу, властивостей та забруднюючих речовин проб природних та стічних вод" (1997). Пробовідбір, пробо підготовка та попередні дослідження природної води здійснювали у відповідності до загальноприйнятих правил [3, 40]. Проби поверхневих вод щомісячно відбирали у відповідності до ДСТУ [45] у стерильні ємності. Ємність відкривали безпосередньо перед відбором, видаляючи пробку разом із стерильним ковпачком. Під час відбору пробка і края ємності не повинні чогось торкатись. Обполіскувати посуд забороняється.

Для визначення рН існує два головних методи: колориметричний та електрометричний. Колориметричний метод ґрунтується на використанні спеціальних одно- або двокольорових індикаторів, при додаванні яких до розчину останній набуває забарвлення. Ці індикатори (найчастіше - мета- нітрофеноли) являють собою слабкі кислоти, які забарвлені в дисоційованому стані, а в недисоційованому безбарвні. При цьому інтенсивність забарвлення пропорційна ступеню дисоціації індикатора, який залежить від рН розчину.

Точність колориметричних методів обмежена і ними користуються в разі відсутності можливості використання приладів (в польових умовах).

При визначенні користуються набором ампул-еталонів з відомими значеннями рН розчинів, в які введений відповідний індикатор. Визначення виконують підбором ампули-еталона з відомим рН, колір якого збігається з кольором досліджуваної проби води. Визначення кольорів проводять у компараторі.

Методика РД 52.24-47-87 призначена для визначення жорсткості природних вод з метою спостереження та контролю забруднення навколишнього середовища. Дана методика дозволяє визначити величини загальної жорсткості нефарбованих та слабо фарбованих вод з молярною концентрацією еквівалентів кальцію та магнію від 0,5 до 12 моль/см [25].

Загальна жорсткість води показує концентрацію катіонів двухвалентних лужноземельних металів, передусім кальцію та магнію. Результати визначення жорсткості виражають кількістю речовин, еквівалентів в моль/дм³.

Цей метод заснован на титруванні проби води розчином двухнаїривої солі, етилендиамитетрауксусної кислоти в наявності індикатора хромоген- чорного.

Жорсткість природної води зумовлена наявністю в ній іонів кальцію та магнію. В природних умовах солі надходять у воду внаслідок взаємодії розчиненого у ній діоксиду вуглецю С0₂ з карбонатними мінералами (доломітами, вапняками) і хімічного вивітрювання та розчинення гірських порід. Наявність у воді великої кількості солей кальцію та магнію є небажаною через те, що вода при цьому стає непридатною для господарських цілей: має місце перевитрата миючих засобів при пранні, багато тканин втрачають свою еластичність, погано розварюються овочі, погіршується їх смак, а також смак м'яса та інших продуктів.

Загальна жорсткість - це сума кальцієвої і магнієвої жорсткості:

Жзаг = Ж Са + Ж Mg;

Одиниця виміру жорсткості води - ммоль/дм (мг-екв/дм ). Згідно із ДержСанПіН жорсткість питної води в Україні не повинна перевищувати 7 ммоль/дм³. Загальна жорсткість в ґрунтових і поверхневих водах, а також у питній воді встановлюється титриметричним методом (ISO 6059). Останній непридатний для мінералізованої та морської води [22].

Визначення загальної жорсткості ґрунтується на реакції іонів кальцію та магнію з трилоном Б, в результаті чого утворюються комплексні сполуки. На закінчення реакції вказує зміна кольору індикатору еріохром-чорного з винно-червоного на синій. Внаслідок того, що іони Са₂+ і Mg₂+ утворюють з трилоном Б малостійкі комплекси, титрування проводять у лужному середовищі, застосовуючи для цього буферну суміш гідроксиду амонію з хлоридом натрію (аміачний буферний розчин), що має рН =10.

Методика вимірювання кольоровості фотометричним методом МВВ 081/12-1120-1 заснована на порівнянні кольоровості проб води з кольоровістю імітаційних розчинів. Імітаційні розчини кольоровості являють собою розчин суміші калію двохромовокислого та кобальту сірчанокислого 7-водного і відповідає стандартам розчину кольоровості, за які прийнято розчини суміші калію гексахлорплатинату та кобальту хлористого 6-водного.

Стандартною одиницею кольоровості, яка відповідає 1, є кольоровість стандартного розчину, який містить 1 мг платини/дм³ у формі калію гексахлорплатинату в присутності 2 мг кобальту хлористого 6-водного. фотометричний метод вимірює оптичну густину проби води при довжині хвилі 364 та 400 нм. За градуювальною характеристикою різниця оптичних густин кольоровості, встановлює значення кольоровості проби води. Діапазон вимірювань кольоровості у поверхневих водах суші становить від 5 до 120 включно.

Методика вимірювання БСК₅ заснована на визначенні розчину кисню у відповідній розбавленій пробі до і після інкубації при стандартних умовах.

Стандартним призначається тривалість часу інкубації 5 діб при t^о 20°С без доступу повітря та світла в аеробних умовах .

Визначення розчиненого кисню передбачає:

• кисню у пробі, а саме окисленні розчиненим киснем у лужному середовищі марганцю гідроксиду до сполук марганцю з валентністю більше ніж 2;

• повернення до 2-х валентного стану у кислому середовищі, у ході якого окислення еквівалентне зв'язаному кисню число іонів йоду;

• визначення йоду, що виділяється титруванням розчину натрію сіркуватокислого.

Діапазон вимірювань БСК₅ у поверхневих водах суші становить від 0,5 до 15 мг 0₂/дм включно [25]. Розрахунковий метод встановлює масову концентрацію розчиненого кисню в пробі до і після інкубації і за різницею визначають біохімічне споживання кисню. Даний метод розроблений згідно методики МВВ 081/12- 0014-01.

Згідно МВВ 081/12-0109-03 методика вимірювання сухого залишку у поверхневих водах, полягає у випаровуванні вологи з 50-1000 см" профільтрованої проби води, висушуванні залишку протягом 3-х годин при температурі 105°С та зважуванні його на аналітичних терезах. Маса сухої речовини повинна знаходитися в межах 50-500 мг. Діапазон вимірювань масової концентрації сухого залишку у поверхневих,та підземних водах повинен становити від 50-1000 мг/дм .

Методика КНД 211.1.4.039-95 встановлює алгоритм визначення суспендованих завислих речовин в природних та стічних водах. Гравіметричний метод визначення завислих речовин у воді полягає у фільтруванні проб води через паперовий або мембранний фільтри, а також висушуванні проб відфільтрованих частин протягом 2 годин при температурі 105±2°С і зважуванні висушеного осаду. Маса висушених завислих частинок повинна знаходитися в границях 10-250 мг, а діапазон визначаємих вмістів 5-5000 мг/дм³ суспендованих речовин.

Концентрацію розчиненого кисню визначають йодометричним титруванням за Вінклером. Метод базується на взаємодії у лужному середовищі (при рН 9 і вище) марганцю гідроокису з розчиненим у воді киснем. Марганець гідроокис,який кількісно зв'язує у воді кисень, переходить у нерозчинену сполуку IV марганцю коричневого кольору. При підкисленні розчину у присутності надлишку йодистого калію утворюється йод, кількість якого еквівалентна вмісту розчину кисню і визначається титруванням розчином натрія сірчанокислого. Діапазон вимірювання масових концентрацій розчиненого кисню в поверхневих та очищених стічних водах становить від 1 до 14 мг 0₂/дм включно [22]. Вимірюванню кисню заважають: велика кількість завислих речовин, мікроорганізми, органічні речовини та неорганічні компоненти. За типом перешкоджаючої дії домішки поділяються на 3 групи:

• домішки, які виділяють йод з йодидів і призводять до завищення результатів вимірювань - хлор та оксиди хлору, пероксиди, хлорамін, біхромати, перманганати, нітрити та значна кількість заліза(ІІІ);

• домішки, які відновлюють йод з йодиду і призводять до зниження результату вимірювань - сульфіти, завислі речовини;

• домішки, які реагують з розчиненим і призводять до зниження результатів вимірювань - залізо(ІІ), деякі органічні речовини, мікроорганізми.

Норми похибки вимірювань масової концентрації розчиненого кисню у поверхневих і стічних водах регламентовано ГОСТ 27384.

Метод визначення стану водяного об'єкта проводитися шляхом безпосереднього його огляду. При трофосапобіологічних, сольових та спостереженнях особлива увагу звертають на явища, незвичні для даної водойми: наявність мікроорганізмів, загибель організмів, рослин [4]. До органолептичних показників належать ті параметри якості води, які визначають її споживчі властивості, тобто ті властивості, які безпосередньо впливають на органи чуття людини (нюх, дотик, зір).

Органолептичні показники води - це ті параметри якості води, які впливають на її споживчі властивості. Ці властивості впливають на органи чуття людини - нюх, дотик, зір. Таким чином до органолептичних показників відносяться: запах, присмак, колірність, каламутність, прозорість.

Прозорість природних вод обумовлена їх кольором і каламутністю, тобто вмістом в них різних забарвлених і зважених органічних і мінеральних речовин.

Воду залежно від міри прозорості умовно підрозділяють на прозору, слабоопалесцирующую, опалесцирующую, злегка каламутну, каламутну, сильно каламутну. Мірою прозорості служить висота стовпа води, при якій можна спостерігати білу пластину певних розмірів (диск Секкі), що опускається у водоймище, або розрізняти на білому папері шрифт певного розміру і типа (як правило, шрифт середньої жирності заввишки 3,5 мм). Результати виражаються в сантиметрах з вказівкою способу виміру [33].

Послаблення в каламутній воді інтенсивності світла з глибиною наводить до більшого поглинання сонячної енергії поблизу поверхні. Поява теплішої води в поверхні зменшує перенесення кисню з повітря у воду, знижує щільність води, стабілізує стратифікацію. Зменшення потоку світла також знижує ефективність фотосинтезу і біологічну продуктивність водоймища.

Визначення прозорості води - обов'язковий компонент програм спостережень за станом водних об'єктів. Збільшення кількості грубодисперсних домішок і каламутності характерний для забруднених і евтрофних (низовинних стоячих, таких, що знаходяться в першій стадії заболочування) водойми.

Жорсткість води - певна властивість води, яку пов'язують з розчиненими в ній з'єднаннями магнію і кальцію, тобто наявністю у воді катіонів цих елементів (при підвищенні температури солі цих металів випадають в осад і утворюють вельми міцні відкладення). Жорсткість води багато в чому визначає придатність води для використання як промислових, так і в побутових цілях. Виникненням накипу ми «вдячні» саме жорсткій воді.

Жорсткість води прийнято обчислювати сумою мілімолей іонів кальцію і магнію на 1 літр води (ммоль/л). 1 моль/л відповідає кількості будь-якої речовини в мг/л, рівному його молекулярній масі, розділеній на валентність. Величина 1 ммоль/л говорить про вміст в 1 літрі води 20,04 мг/л кальцію або 12,1 би мг/л магнію. Для зручності користуються величиною мг-екв/л, яка відповідає моль/м³. Крім того, в зарубіжних країнах широко використовуються такі одиниці жорсткості, як німецький градус, французький градус, американський градус, ррт карбонату кальцію. Виділяють 2 типи жорсткості води:

- тимчасова - карбонатна жорсткість, обумовлена присутністю на ряду з кальцієм, магнієм і залізом гідрокарбонатних аніонів;

- постійна - некарбонатна жорсткість, характеризується присутністю сульфатних, нітратних і хлоридних аніонів, солі кальцію і магнію яких прекрасно розчиняються у воді;

- загальна жорсткість визначається як сумарна величина наявності солей магнію і кальцію у воді, тобто сумою карбонатної і некарбонатної жорсткості.

Прийнято класифікувати жорсткість води таким чином:

- м'яка вода - жорсткість 3,0 мг-екв/л і більш

- середня жорсткість - від 3,0 до 6,0 мг-екв/л

- жорстка вода - понад 6,0 мг-екв/мл.

Причиною жорсткості води є підземні поклади вапняків, гіпсу, доломітів, які розчиняються в підземних водах, а також частково, інших процесів розчинення і вивітрювання гірських порід. Зазвичай в маломінералізованих водах переважає (до 70%-80%) жорсткість води, обумовлена іонами кальцію (хоча в окремих випадках магнієва жорсткість може досягати 50- 60%). Із збільшенням міри мінералізації води вміст іонів кальцію (Са₂+) швидко падає і рідко перевищує 1 г/л. Вміст же іонів магнію (Мg₂+) у високомінералізованих водах може досягати декількох грамів, а в солоних озерах - десятків грамів на один літр води [30].

В цілому, жорсткість поверхневих вод менше жорсткості вод підземних. Жорсткість поверхневих вод схильна до помітних сезонних коливань, досягаючи зазвичай найбільшого значення в кінці зими і найменшого в період повені, коли рясно розбавляється м'якою дощовою і талою водою. Морська і океанська вода мають дуже високу жорсткість (десятки і сотні мг- екв/дм³).

Прийнятність жорсткості води для питних потреб залежить від конкретних місцевих умов. Жорстка вода має гіркуватий смак і негативно впливає на органи травлення, органолептичні властивості води відповідають низькому рівню [26].

Проте м'яка вода з жорсткістю менше 2 мг-екв/л має низьку буферну ємкість і може, залежно від значення рН і інших параметрів впливати на корозійну активність водоводов (в даному випадку підвищувати їх стійкість і працездатність). У теплотехніці в деяких випадках проводять спеціальну хімпідготовку води з метою досягнення оптимального і ефективного співвідношення між жорсткістю води і її корозійною активністю.

Зважені тверді речовини є виглядом забруднення, негативні наслідки якого пов'язані із зміною об'ємів вступу зважених речовин у водні об'єкти в результаті господарської діяльності. Зважені речовини поступають у водні об'єкти з територій країн басейну і виносяться з річковим стоком в гирлову частину річки. їх накопичення в гирловій частині річки наводить до формування вогнищ можливого забруднення прибережного шельфу.

Водневий показник (рН). Визначення рН водного середовища є показником концентрації у воді іонів водню. Існує шкала значень рН від 0 до 14, згідно з якою водний розчин зрН-7 нейтральний, розчин з рН менше 7 кислий, а з рН більше 7 лужний. Для більшості мешканців водних екосистем оптимальне значення рН не повинне значно відхилятися в бік кислотності чи лужності. Значення рН водойми залежить від багатьох факторів, насамперед від вмісту у воді органічних речовин, тобто від того, водойма евтрофічна чи оліготрофічна. Окиснення органічних речовин редуцентами супроводжується виділенням у воду вуглекислого газу, який підвищує кислотність води, а отже, знижує рН. Якщо рН досліджуваної водойми менше ніж 7 або більше за 8,5 і ніяких природних причин цього явища не встановлено, то джерело забруднення водойми буде штучного походження. До промислових підприємств, що найсильніше впливають на рН водних джерел» належать хімічні заводи, заводи штучних добрив, деревообробні й паперові комбінати, молочні комбінати й металургійні підприємства. рН водних джерел значною мірою знижують кислотні дощі, головною причиною яких теплові електростанції і металургійні комбінат.

У природних водах азот амонійний може перебувати у вигляді вільних молекул. В загальному азоті природних вод прийнято виділяти органічну і мінеральну форму. Основними джерелами надходження азоту є процесі, які відбуваються всередині водойми, газообмін з атмосферою, атмосферні опади та антропогенне забруднення. Різні форми азоту в процесі його коло обміну можуть трансформуватися, переходячи з однієї форми в іншу. Азот належить до найважливіших лімітуючи біогенних елементів. Високий вміст азоту у воді прискорює процеси евтрофікації водойм, тобто бурхливий розвиток мікроскопічних водоростей, «цвітіння» водойм, загибель риб та інших водних організмів, тобто кардинально порушує стан водних екосистем.

Показник якості води, що характеризує інтенсивність забарвлення води й зумовлений вмістом забарвлених сполук; виражається в градусах платиново- кобальтової шкали. Визначається шляхом порівняння забарвленої випробуваної води з еталонами [25].

Забарвлення природних вод обумовлена головним чином присутністю гумусових речовин і сполук тривалентного заліза. Кількість цих речовин залежить від геологічних умов, водоносних горизонтів, характеру грунтів, наявності боліт і торфовищ в басейні ріки. Стічні води деяких підприємств також можуть створювати досить інтенсивне забарвлення води.

Забарвлення природних вод коливається від одиниць до тисяч градусів. Розрізняють "натуральний колір", обумовлений тільки розчиненими речовинами, і "вдаваний колір", викликаний присутністю у воді колоїдних і зважених часток, співвідношення між який значною мірою визначаються розміром рН. Гранично припустимий розмір забарвлення у водах, використовуваних для питних цілей, складає 35 градусів по платиново-кобальтовій шкалі. Відповідно до вимог до якості води в зонах рекреації забарвлення води не повинно виявлятися візуально в стовпчику висотою 10 см.

Високе забарвлення води погіршує її органолептичні властивості і має негативний вплив на розвиток водяних рослинних і тваринних організмів у результаті різкого зниження концентрації розчиненого кисню у воді, що витрачається на окислювання сполук заліза і гумусових речовин [2, 3].

Найголовнішим показником являється розчинений кисень. Метод вимірювання розчинного кисню у воді полягає у використанні використання твердотілих електролітів. В бутель (кисневу склянку), наповнену водою для аналізу, додають розчин їдкого калі чи хлориду калію та розчин желатину, кожного реактиву в кількості 1 мл на 100 мл проби. Потім бутель закривають гумовою пробкою з двома вставленими в неї трубками. Трубку, яка доходить до дна бутлі, з'єднують з полярографічною осередком. Під невеликим тиском індиферентний газу, який підводиться в бутель через другу трубку, що закінчується безпосередньо під гумовою пробкою, проба води перетікає в полярографическую клітинку. Після переливання приблизно подвійного або потрійного обсягу надходження проби зупиняють, полярографируют розчин і за калибровочному графіком знаходять вміст кисню. При обробці проби, в якій виключено присутність заважаючих речовин, можна не вимірювати всю полярографическую криву, а виміряти тільки висоту хвилі струму при напрузі - 0,6 по відношенню до потенціалу ртутного електрода. Концентрацію кисню визначають з допомогою індигокарміну, який представляє собою дрібнокристалічний порошок, розчин якого у воді забарвлений в інтенсивний синій колір. При відновленні індигокарміну утворюється блідо-жовте лейкооснованіе, яке при взаємодії з киснем окислюється до індигокарміну, і розчин забарвлюється знову в синій колір. Відбирають виміряний об'єм відновленого індигокарміну, змішують з пробою і поміщають в кювету спектрофотометра. Вимірюють оптичну щільність (при довжинах хвиль 410, 555 і 620 нм) і за градировочному графіком знаходять концентрацію молекулярного кисню в пробі.

Розчинені у воді гази визначаються при характеристиці впливу води на корозійні властивості по відношенню до металу і бетону, а також у воді може утворюватися кисень в результаті життєдіяльності зелених рослин, які заселяють близькі до поверхні шари води. Розчинність чистого кисню, який виділяється зеленими рослинами у 5 разів більше, ніж розчинність кисню з повітря, в якому вміст газу складає 21%, тому що розчинність кисню у воді зумовлюється його парціальним тиском. Концентрація кисню у воді залежить від температури і забруднення води. Максимально можлива концентрація кисню у воді при розчину у ній повітря при температурі 0°С- 14,56 мг/л. Наявність у воді аміаку, заліза, нітритів, легко окиснюваних органічних речовин, порушує рівновагу, обумовлююче розчинність кисню з повітря, і понижує його концентрацію у воді. Вміст іонів водню у природних водах визначається в основному кількісним співвідношенням концентрацій вугільної кислоти і її іонів.

Фосфати - сполуки, утворені фосфором і киснем, і всі живі істоти, потребують мікроскопічних кількостях цих сполук. Фосфати є важливими живильними речовинами для рослин. Не варто думати, що фосфати отруйні, якщо тільки вони не присутні у воді в таких кількостях, що відбувається перенасичення, у разі чого можливе таке явище як евтрофікація водоймища, наслідками цього є замор фауни водоймища та масова гибель водних рослин. Для визначення фосфатів застосовують колориметричний метод, заснований на утворенні комплексної фосфорномолібденової кислоти, пофарбованої в інтенсивно синій колір (молібденовий синь):

2(Mo2 • 4MoO3)+H3PO4+4H2O= (Mo2 • 4MoO3)2 • H3PO4 • 4H2O

чутливість методу від 2 • 10-3 до 2 • 10-3 мг в 1 л води

Заважають впливу: Визначенню заважають кремнекислота при концентрації більше 100 мг/л, великі кількості хлоридів. Вплив кремнекислоти може бути усунуто розбавленням. Вплив заліза може бути усунена або розведенням проби, або переказом тривалентного заліза в двовалентне, що не заважає визначенню. Тривалентне залізо відновлюють до двовалентного за допомогою металевого алюмінію: пробу поміщають в хімічний стакан місткістю 100 мл, нагрівають розчин до кипіння, знімають з вогню і додають у гарячий розчин на кінчику ножа порошок металевого алюмінію. Розчин перемішують, закривають годинниковим склом і залишають стояти до знебарвлення. Дають безбарвному розчину охолонути до кімнатної температури і визначають фосфати. Вплив більших концентрацій хлоридів, у присутності яких виникає синьо-зелене забарвлення замість синьої, усувається сравниванием забарвлення досліджуваної проби з контрольною пробою, що містить хлориди в тій же концентрації. Сильнокислі або сильно лужні води попередньо нейтралізують по універсальному індикаторному папері. Що заважає дія нітритів, при утриманні їх до 25 мг/л, усувається додаванням до пробі 0,1 г сульфаниловой кислоти.

РОЗДІЛ 4. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

4.1 Оцінка стану річки Сіверський Донець за показниками біогенного насичення

Наші дослідження показали, що восени 2014 р. та навесні 2015 року параметри деяких показників перевищували ГДК. Крім того, нами було проведено порівняння середніх значень досліджуваних показників в світлі сезонних відмінностей (табл. 4.1.). Зокрема, як восени 2014 року, так і на весні 2015 року параметри зважених часток р. Сіверський Донець перевищують ГДК. Порівняння параметрів цього показника між сезонами не виявило достовірних відмінностей (табл. 4.1., рис. 4.1.)

Таблиця 4.1. Значення гідрохімічних показників р. Сіверський Донець

Показник	Осінь 2014 р	ГДКр.г	Перевищення ГДК	Весна 2015 р.	Перевищення ГДК
Фосфат, мг/л	0,75	2,15	?	0,75	?
рН мг/екв/л	7,65±0.3	5-8,5	?	7,85±0,27	?
БСК5 мг/л	<3	3	?	<3	?
Зважені частки, мг/л	8,9±0,7	0,25	33,2	12±1,1	35,6
Прозорість,°	28±3,24	35	?	30±4,6	?
Азот амонійний, мг/л	0,34±0,54	0,5±1	?	0,27±0,5	?
О2 розчинний, мг/л	8,67±2,01	<6	?	8±1,9	?
Жорсткість, мг екв/л	10,4±0,87	7,0	1,48	11,3±1,1	1,61
Кольоровість,°	28±5	20	1,25	27±6	1,25

При перевищенні показників фосфатів у воді відбувається евтрофікація водоймищ, що негативно впливає на флору та фауну. В результаті процес евтрофікації знищує більшу частину видів флори і фауни водоймища, практично повністю руйнуючи або дуже сильно трансформуючи його екосистеми, і сильно погіршує санітарно-гігієнічні якості води, аж до її повної непридатності для купання та питного водопостачання.

Рис. 4.1. Зміст фосфатів у воді р. Сіверський Донець

Отже, за значенням фосфатів води р. Сіверський Донець відповідають встановленим нормативам.

Для більшості мешканців водних екосистем оптимальне значення рН не повинне значно відхилятися в бік кислотності чи лужності. Значення рН водойми залежить від багатьох факторів, насамперед від вмісту у воді органічних речовин, тобто від того, водойма евтрофічна чи оліготрофічна. Окиснення органічних речовин редуцентами супроводжується виділенням у воду вуглекислого газу, який підвищує кислотність води, а отже, знижує рН.

Рис. 4.2. Параметри водневого показника вод р. Сіверський Донець

Таблиця 4.2 Класифікація поверхневих вод в залежності від рН

Сильно кислі води	рН<3	Результат гідролізу солей важких металів (шахтні і рудні води)
Кислі води	рН = 3 - 5	Надходження у воду вугільної кислоти, фульвокислот та інших органічних кислот у результаті розкладання органічних речовин
Слабокислі води	рН= 5 - 6,5	Присутність гумусових кислот у грунті і болотних водах (води лісової зони)
Нейтральні води	рН = 6,5 - 7,5	Наявність у водах Са(НСО3)2, Мg(НС03)2
Слаболужні води	рН = 7,5 - 8,5	Наявність у водах Са(НСО3)2, Мg(НС03)2
Лужні води	рН = 8,5 - 9,5	Присутність N2СО3 або МаНСО3
Сильно лужні води	рН > 9,5	-

Якщо рН досліджуваної водойми менше ніж 7 або більше за 8,5 і ніяких природних причин цього явища не встановлено, то джерело забруднення водойми буде штучного походження. До промислових підприємств, що найсильніше впливають на рН водних джерел, належать хімічні заводи, заводи штучних добрив, деревообробні й паперові комбінати, молочні комбінати й металургійні підприємства. рН водних джерел значною мірою знижують кислотні дощі, головною причиною яких теплові електростанції і металургійні комбінат. Наші дослідження показали, що вода р. Сіверський Донець за показником рН не перевищує нормативи ГДК. Достовірних сезонних змін за цим показником не встановлено (табл. 4.1, табл. 4.3, рис. 4.2.).

Показник БСК - кількість кисню в мг/л, яка йде на окислення сумішей води при протіканні в ній біохімічних процесів. Розход кисню в зразку води в період зберігання проби і являється біохімічним споживанням кисню: БСК₅, БСК₂₀ або БСК₁₀₀. На практиці користуються п'ятидобовий БСК₅ (інтенсивність біохімічних процесів найбільша в перші 5 діб). Біохімічне споживання кисню у чистих водах невелике. Проведене дослідження р. Сіверський Донець за показником БСК₅, не виявило відхилень від нормативів_. ГДК _р.г. Значних сезонних коливань цього показника також не виявлено (табл. 4.1., рис. 4.3.).

Рис. 4.3. Коефіцієнт БСК₅ у водах р. Сіверський Донець

Зважені тверді речовини є забрудненням, негативні наслідки якого пов'язані із зміною обсягів надходження зважених речовин у водні об'єкти в результаті господарської діяльності. Зважені речовини поступають у водні об'єкти з територій країн басейну і виносяться з річковим стоком в гирлову частину річки, їх накопичення в гирловій частині річки наводить до формування вогнищ можливого забруднення прибережного шельфу.

Аналіз проведених досліджень р. Сіверський Донець виявив значне перевищення значееня зважених часток нормативи ГДК _р.г. Крім того, навесні 2015 року значення зважених часток виявились вищими проти осені та досягли 8,9±1,1 мг/л (табл. 4.1., рис. 4.4.). Одержані результати свідчать, про надходження до річки талих вод та речовин з прилеглих територій.

Рис. 4.4. Зміст зважених часток у водах р. Сіверський Донець

Прозорість поверхневих вод обумовлена їх кольором і каламутністю, тобто вмістом в них різних забарвлених і зважених органічних і мінеральних речовин. Послаблення в каламутній воді інтенсивності світла з глибиною наводить до більшого поглинання сонячної енергії поблизу поверхні. Поява теплішої води в поверхні зменшує перенесення кисню з повітря у воду, знижує щільність води, стабілізує стратифікацію. Зменшення потоку світла також знижує ефективність фотосинтезу і біологічну продуктивність водоймища. Визначення прозорості води - обов'язковий компонент програм спостережень за станом водних об'єктів. Збільшення кількості грубодисперсних домішок і каламутності характерний для забруднених і евтрофних (низовинних стоячих, таких, що знаходяться в першій стадії заболочування) водойм. Наші дослідження не виявили перевищення параметрів прозорості нормативів ГДК _р.г..

Рис. 4.5. Коефіцієнт прозорості води р. Сіверський Донець

У поверхневих водах азот амонійний може перебувати у вигляді вільних молекул. В загальному азоті природних вод прийнято виділяти органічну і мінеральну форму. Основними джерелами надходження азоту є процесі, які відбуваються всередині водойми, газообмін з атмосферою, атмосферні опади та антропогенне забруднення. Різні форми азоту в процесі його коло обміну можуть трансформуватися, переходячи з однієї форми в іншу. Азот належить до найважливіших лімітуючих біогенних елементів. Високий вміст азоту у воді прискорює процеси евтрофікації водойм, тобто бурхливий розвиток мікроскопічних водоростей, «цвітіння» водойм, загибель риб та інших водних організмів, тобто кардинально порушує стан водних екосистем. Виявлене нами незначне перевищення вмісту азоту амонійного нормативів ГДК можуть свідчити про наявність процесів біогенного насичення річки Сіверський Донець (табл. 4.1., рис. 4.6.).

Рис. 4.6. Зміст азоту амонійного у водах р. Сіверський Донець

...